24 сучасних українських письменники, яких варто прочитати

Сучасне українське літературне поле достатньо широке. Серед письменників є “живі класики”, а й є звичайні графомани, яких варто оминати десятою дорогою.

Ми підготували для вас список з 24 сучасних українських письменників, яких варто знати, читати та слухати.

Олександр Михед

Після виходу його книг у світ, не в одного українського читача перевернулись уявлення про українську книжку.

Адже Михед не вважає себе письменником у звичному значенні слова, а у своїй мультивекторній роботі він поєднує літературу, кінематограф й мистецтво у єдину гримучу суміш.

Молодий діяч у свої 27 вже досягнув небачених успіхів: публікації у провідних українських та іноземних ЗМІ, його проект “АмнезіЯ project: відкрита платформа” увійшов у сімку найкращих поетів світу.

Радимо прочитати: “Астра”, “Понтиїзм”, АмнезіЯ”.

Любко Дереш

Це, напевно, один із найзагадковіших та найекзотичніших письменників України.

Свою першу книгу він написав ще у 15. За що його називають “феноменом української літератури”.

Творчість Дереша змушує людину думати, усвідомлювати себе, усвідомлювати світ, себе в ньому.

Його книги важко назвати випадковими, а відокремити читача від автора майже неможливо.

Радимо прочитати: синайський цикл “Миротворець”, “Остання любов Асури Махараджа”, “Пісні про любов та вічність”.

Сергій Жадан

“Голос Сходу”, так часто називають Жадана. І не тільки тому, що він родом із Луганської області, а тому, що його література має присмак “пролетарщини”, гнилої радянщини у свідомості покалічених людей.

Естетика книг та їх демократичне наповнення свідчать про відвертого та щирого письменника.

Мова пересипана гострим слівцем, але хто власне заперечить, що такою є вся українська мова сучасності.

У його книгах – портрет українців: не зафотошоплений, брудний, чесний та до непристойності відвертий.

Радимо прочитати: проза – “Месопотамія”, “Ворошиловоград”, “Біґ Мак”, “Гімн демократичної молоді”, “Anarchy in the UKR”, поезія – “Життя Марії”, “Вогнепальні й ножові”, “Ефіопія”. Також радимо прослухати спільний музичний альбом із “Собаками в космосі”: “Бийся за неї”.

Настасья Мілевська

Тендітну харківську поетесу по праву вважають найемоційнішою на літературній сцені України.

Її виступи – своєрідні моноспектаклі, які “прошивають” наскрізь слухача.

Поезія залишає після себе незрівняний післясмак. Адже для неї написання – це своєрідний священний ритуал.

Її творчість симбіоз літератури та театру, що вражає силою слова та неймовірною щирістю.

Радимо прочитати: “PSI*”.

Юрко Іздрик

Він є одним із креаторів станіславського феномену.

Як не дивно, сам Іздрик себе письменником теж не вважає. Його часто називають “людиною-оркестром”, оскільки крім літератури він займається ще музикою та живописом.

Його непересічне вміння торкатися словами до свого читача дивує. Поетична творчість — це суцільний потік нюансованих доторків до буття, текстових тіней і симпатичних ігрових монстрів.

Проза ж тяжіє до ремінісцентної гри з читачем, коли справжній зміст ховається у мікрошарах тексту.

Радимо прочитати: “ТАКЕ”, “АМ-тм”, “Ю”, “Воццек”, “Флешка”.

Лесь Подерв’янський

Людина, яка гармонійно поєднує в собі дві різні іпостасі: поважного художника та скандального, епатажного й шокуючого письменника.

Він не заморочується над тим, які слова підбирати, що в усній, що в письмовій мові. Тому обережно: нецензурна лексика.

Але він підходить до цього особливо, а всі гострі словечка майстерно прописує в кожному тексті.

Його творчість – яскраве зображення наших пороків, гріхів, національних рис, комплексів та проблем.

Увага! У відео присутня ненормативна лексика!

Радимо прочитати: “Рух життя, або Динамо”, “Герой нашого часу”, Гамлєт”, “Павлік Морозов”.

Артем Чех

Цікаво, що у лави письменників Чех потрапив не за своєю волею, його перший роман без його відома товариш надіслав на конкурс.

Виокремити якусь одну характеристику його творів дуже складно. Адже кожна його книга – це зовсім інший світ, інші жанрові напрямки, карколомні сюрреалістичні сюжети.

Поправу кожну написану ним книгу можна назвати літературним експериментом.

Наразі письменник перо змінив на автомат, він служить у 9-у мотопіхотному батальйоні. Активно веде блоги, де розповідає про будні солдат, а згодом планує видати книгу про проходження служби.

Радимо прочитати: “Цього ви не знайдете в Яндексі”, “Сині двері зліва”, “Анатомічний атлас” “Doc1”, “Пластик”.

Олександр Ірванець

Ірванець є одним із учасників літературного гурту “Бу-Ба-Бу”.

Його поезію перекладають англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською та російською мовами.

На йогу думку, українська поезія занадто насичена мінорними нотками, тому створює повну їй протилежність. “Цей такий плач над собою, він негарний. Хочеться чогось світлого та оптимістичного”, – вважає Ірванець.

Свого часу письменник займався вчителюванням, зараз активно працює на перекладацькій ниві.

Радимо прочитати: “Мій хрест”, “Сатирикон – ХХІ”, “Очамимря: Повість та оповідання”.

Тарас Прохасько

Прохасько теж є представником “станіславського феномену”. Він уникає гучних публік, проте залишається одним із найцікавіших письменників сучасності.

Його проза на фоні інших сучасних творів вирізняється особливою стилістикою: він порівнює людину із рослинами, прикрашає свої сюжети фактами із автобіографії, що придає особливої відвертості та чуттєвості.

Автор вважає, що головна відповідальність письменника – це фікції. А його творчість є фікцією реальності, тої дійсності, яку він бачить навколо себе.

Радимо прочитати: “Лексикон таємних знань”, “Про Франківськ”, “БотакЄ”, “непрОсті”, “Спалене літо”.

Павло Коробчук

Коробчук відомий, перш за все, своєю “слемерською” діяльністю. Виграв понад десяток таких літературних турнірів.

Його поезія брутальна та неймовірно колоритна.

Чого тільки вартують “Гоповідання”, які розповідають про такий феномен українських двориків, як “гопники”. Оповідання насичені відповідним сленгом, герої реалістичні настільки, що здається зараз будуть просити подзвонити.

Останнім часом він активно виступає на літературних фестивалях України та поза її межами.

Радимо прочитати: “Священна книга оповідань”, “Кайфологія”, “Натщенебо”, “Гоповідання”.

Юрій Андрухович

Його вважають живим класиком “актуальної” української літератури.

Творчість Андруховича чи не найкращий приклад постмодернізму в українській літературі. У своїх романах він використовує прийом “текст у тексті”, тобто інтертекстуальність.

Традиційні образи та сюжети автор глибоко переосмислює, змінюючи акценти.

Саме він увів в українську літературу карнавальну прозу, яка сьогодні користується неабиякою популярністю.

У його текстах відсутні канони, що дозволяє передати множинність поглядів на світ, абсурдність сучасного існування та ірреальності буття.

Радимо прочитати: “Московіада”, “Рекреації”, “Листи в Україну. Вибране”, “Тут похований Фантомас”.

Вікторія Дикобраз

Молода письменниця, яка тільки нещодавно увійшла в літературний світ України, заявила про себе голосно та зуміла привернути уваги до свої книги, яка не схожа на звичні нам видання.

Її дебютна збірка це наче нанизування символів та знаків. А часткова автобіографічність вражає відвертістю та щирістю.

Найбільше приваблює візуальна частина книжки: відсутність нумерації сторінок, змісту, звичної нам інформації про автора.

Це радше словник життя автора, яким вона радо ділиться із всім світом.

Радимо прочитати: “Семантика наших прикрас”.

Олексій Чупа

Молодого українського автора називають “другим Жаданом”. І не тільки тому, що народилися та виросли вони на Донбасі, а тому що проза Чупи така ж нищівна та правдива.

До трагічних подій на Сході він працював на металургійному заводі, а у вільний час писав поезію про будні робочих. Сатиричні, іронічні, місцями жорстокі вірші не приховують правди про життя східняків.

Його ж проза вражає майстерністю та наївністю.

Варто відзначити книгу “Казки мого бомбосховища”. 12 історій про один день із життя жителів будинку в Макіївці: про їхні болі, буденність, проблеми. Але хто міг передбачити, що цей день змусить їх подивитись один одному в очі, коли будинок накриє “Градами”. А серед них опиниться і сам автор.

Радимо прочитати: “10 слів про Вітчизну”, “Бомжі Донбасу”, Казки мого бомбосховища”.

Катерина Батушан

Юна поетеса з Дніпропетровська вражає своєю емоційністю та відвертістю. Про таких письменників, як вона, кажуть, що краще один раз почути, аніж сотню прочитати.

Харизматичність та мужність – саме так можна описати її творчі вечори. Тендітна дівчина, яка не приховує від своїх читачів всі язви навколишнього світу, її міста, її оточуючих.

Місцями жорстока, а місцями ніжна та жіночна – саме такою вона постає у своїх поетичних творах.

Радимо прочитати: “Третий в лодке”, “Заточка”, “Homo sapiens любят по Фрейду”, “Да святиться имя твое”.

Генрі Лайон Олді

“Генрі Лайон Олді” – колективний псевдонім українських письменників-фантастів.

Активно публікуються з 1993 року, а до цього часу світ побачили близько 30 їхніх романів.

Самі автори свій жанр називають “фантастичним бойовиком”.

Вони є одними із найпопулярніших фантастів. Їхні романи активно перекладаються на десятки різних мов світу.

Радимо прочитати: “Ойкумена”, “Три повести о чудесах”, “Гарпия”.

Артем Полежака

Полежака є найкращим представником Харківської школи “чорного слему”. Неодноразово отримував перемогу на таких літературних турнірах.

Він є унікальним автором, чия поетична збірка не містила жодного тексту.

Його поезія дзеркально відображає сучасне життя, з усіма радощами та негараздами. Його тексти мають любовні мотиви, проте часто використовує сарказм та іронію.

У його текстах часто “проскакує” нецензурна лексика, проте вона сприймається радше як літературний прийом, аніж показник невихованості.

Увага! У відео присутня ненормативна лексика!

Радимо прочитати: “Мої нездійснені мрії”, “Вечір іронічної поезії V.I.P”.

Ліна Костенко

Вона уже багато років зберігає за собою почесне місце на поетичному Олімпі України. ЇЇ називають “нерозгаданим чудом”, “неймовірним птахом”, “голосом народу”, “пілігримом вічності”.

Прикметної рисою її творчості є інтелектуалізм. У своїх поезіях авторка невпинно шукає ключі до таємниць буття, розкриває та аналізує пласти історії.

Попри поетичного добірку, Ліна Костенко видала книгу “Записки українського самасшедшого”, де яскраво проілюструвала, чим живе пересічний українець, чого він прагне і чого досягає. У цьому романі для кожного читача знайдеться своє місце.

Радимо прочитати: “Записки українського самашедшого”, “Мадонна перехресть”, “Геній в умовах заблокованої культури”.

Люко Дашвар

Під псевдонімом “Люко Дашвар” ховається колишня журналістка Ірина Чернова.

Її літературна діяльність розпочалася після того, як її роман “Село не люди” отримав нагороду на “Коронації слова”.

За кількісними показниками, вона мало чи не найуспішніша українська письменниця. Її книги продаються небаченими накладами в Україні.

Роман “Молоко з кров’ю”, для прикладу, розійшовся накладом у 100 тисяч примірників.

Радимо прочитати: “На запах м’яса”, трилогія “Биті Є”, “Мати все”, “Рай.Центр”.

Ірен Роздобудько

Безхмарна літературна кар’єра донецької письменниці та журналіста розпочалася після 2000-го року.

Авторка не припиняє дивувати свого читача своєю різноманітністю та ерудованістю.

Письменниця сміливо експериментує зі стилями, жанрами, темами, сюжетами й героями.

За роки роботи їй вдалося вибудувати власну концепцію пера, яку вона називає “життєво-творчою”.

Радимо прочитати: “Гудзик”, “ЛСД”, “ Ескорт у смерть”, “Дві хвилини правди”.

Оксана Забужко

Ще один представник живої класики. Одна із небагатьох українських письменниць, які можуть собі дозволити жити на свої гонорари.

Вона здобула міжнародне визнання, особливо в Центральній та Східній Європі. А її поезію переклали на більше десятка іноземних мов.

Свого часу вона працювала на викладацькій ниві. Читала лекції не тільки в українських ВНЗ, а в Гарвардському, Йельському, Колумбійському університетах.

Її роман “Польові дослідження українського сексу” вважають культовим і одним із кращих творів української літератури останнього десятиліття.

Радимо прочитати: “Польові дослідження українського сексу”, “Тут могла б бути ваша реклама”, “Музей покинутих секретів”, “Let my people go”.

Юрій Винничук

Манеру письма Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літературу.

Його вважають “батьком чорного гумору” в українській літературі. Письменник любить гостре слівце та не нехтує використанням у своїх творах нецензурної лексики.

Він часто виступає в ЗМІ з полемічними і провокативними текстами. Після оприлюднення вірша “Убий під*раса” за президентства Віктора Януковича політолог Володимир Бондаренко через посередництво нардепа Леоніда Грача звернувся до МВС і Генпрокуратури з вимогою розслідувати творчість Винничука, яка “містить натяки на чинну владу і заклики усунути її не правовим способом”, а також є порнографічною.

Увага! У відео присутня ненормативна лексика!

Радимо прочитати: трагікомедія на одну дію “Останній Бункер”, “Спалах”, “Вікна застиглого часу”.

Марія Матіос

Марія Матіос особлива постать в українській літературі, оскільки саме її творчість ознаменувала закінчення панування постмодернізму та перехід до нової епохи письменництва.

У своїй творчості вона користується таким кредо: пошук украденого щастя нації і пошук украденого щастя людини. У текстах письменниця звертається до людини, її поведінки та мотивацій.

Літературний доробок сучасної письменниці становлять численні збірки віршів, а також книги оповідань. Більшість її творів були перекладені російською, китайською, хорватською, японською та іншими мовами.

Радимо прочитати: “Армагедон уже відбувся”, “Чотири пори життя”, “Нація. Одкровення”.

Василь Шкляр

Цього письменники критики називають “батьком українського бестселера”.

Годі й шукати негативних відгуків про його творчість. Проте найбільший резонанс серед українських критиків викликав його роман “Залишенець. Чорний ворон”, який було видано у 2009 року.

Цей твір яскраво висвітлює трагічні сторінки історії нашої держави – повстанську боротьбу народу проти жорсткої влади окупантів у 20-х роках XX сторіччя. Роман дуже неоднозначний, проте заслуговує на прочитання.

Радимо прочитати: “Залишенець. Чорний ворон”, “Репетиція сатани”, “Елементал”.

Кость Москалець

Кость Москалець — автор слів і музики до пісні, яку співає вже не одне покоління молодих людей: “Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато, вип’єте холодного вина”.

Вже десять років Кость Москалець уникає публічності.

Майже ніколи не спілкується з журналістами Він пише, читає, п’є запашний чай і рибалить у компанії Тараса Чубая.

Радимо прочитати: “Келія чайної троянди”, “Досвід коронації”, “Рання осінь”.

До Дня Незалежності сайт “24” підготував для вас 24 матеріали про Україну. Дізнавайтеся щодня цікаве про рідну країну!

Українська та кримськотатарська літератури. Що спільного? Обговорюємо з Катериною Калитко

В 1925 році двоє діячів кримськотатарської культури Осман Акчокракли та Усеїн Боданінський відправились в етнографічну експедицію Кримом. Коли вони перебували неподалік від Судака, в будинку місцевого старійшини, їм показали рукопис. Виявилось, що документу понад 270 років.

Так в їхніх руках опинилася поема “Тугай-бей”, яку потім визнають перлиною кримськотатарської поезії XVII ст.

Її автор – кримськотатарський поет, а до того ж і зять Тугай-Бея, Джанмухаммед – написав твір про похід Іслям Ґерая III і Богдана Хмельницького на Польщу.

Ця картина епохальної спільної боротьби українського і кримськотатарського народів була висвітлена також і в поемі “Сефернаме” (“Сказання про похід”) Едіпа Ефенді.

Перед вами подкаст “Кавун та тютюн” – програма про те, що об’єднує українців та кримських татар. І цей епізод – літературний.

Зближення української та кримськотатарської літератур – це не тільки про висвітлення спільних сторінок історії. Як саме письменники та поети двох народів впливали один на одного? Які теми їх об’єднували? Що з кримськотатарської літератури можна прочитати українською та навпаки?

Про це ми говоримо з українською поетесою та перекладачкою, лауреаткою Шевченковської премії Катериною Калитко.

Рівненські письменники: графи, шляхтичі, святі, захисники українства

Данило Богданович Братковський (бл.1640-15.11.1702, за іншими джерелами 26.11.1702) — громадський діяч, поет, письменник, прихильник православ’я та захисник українства на Київщині та Волині. Постать надзвичайно цікава та мало досліджена. До речі, є святим у православній церкві України. Народився на півдні Волині в родині шляхтичів. Отримав пристойну університетську освіту та займав посаду секретаря у посольстві короля Яна-Казимира.

Відомий як автор книги, написаної старопольською мовою у віршах, «Світ, переглянутий частинами». Це філософський трактат про нетривкість життя та любов до світу, сатира та епіграми про тогочасне суспільство. Книга вийшла величезним на той час тиражем — 4000 примірників.

Особистість Данила Братковського тісно пов’язана з сучасним Млинівським районом. В архівних судових справах того часу його прізвище часто фігурує як позивача або відповідача в земельних справах сіл Свищів, Бокійма, Малин, Надчиці. Був звинувачений у шкідливій діяльності проти польської корони та страчений на Ринковій площі в Луцьку.

Олександр Франтішек Хоткевич (4 червня 1776-24 січня 1838) — відставний генерал-майор, драматург та вчений-аматор. Після польського повстання 1794 року переселився до своїх маєтків у Млинові та Чорнобилі. Брав активну участь у масонському русі ложі «Досконала таємниця», яка діяла у Дубні, та виявився неабияким науковим дослідником-хіміком. Був засновником Кременецької гімназії й за життя написав такі твори — «Теона», «Вірджінія», «Королева Ядвіга».

Вацлав Северин Жевузький (1785-1831) — граф, шляхтич, організатор листопадового повстання, мандрівник, орієнталіст та автор літературних творів. Володів маєтками в Галичині, на Волині (власник села Торговиця в Млинівському районі), в Росії та Польщі.

За результатами подорожей на Близький Схід написав чудові мемуари французькою мовою з 400 кольоровими малюнками та нотами бедуїнської музики. Пізніше написав твір «Подорож до Пальміри». А арабські скакуни стали його любов’ю до кінця життя, через що отримав прізвисько Емір. До слова сказати, воно йому подобалося.

Яким Олізарович Єрлич (1598-1674) — український шляхтич, хроніст, літератор, народжений в Острозі. Повороти його долі вражають. На початку XVII ст., ймовірно, навчався в Острозькій академії, але не закінчивши її пішов до війська. Пізніше влаштувався на службу до коронного підканцлера Анджея Ліпського. Взяв участь у Хотинській війні 1621 року. Прийняв постриг у монастирі, невдовзі покинув його. Втік від війська Богдана Хмельницького до Києво-Печерської Лаври, де почав впорядковувати власні літературні твори. Потім переїхав на Волинь. Основний твір — «Хроніка різних справ і подій».

Антоній Лукіянович Анджейовський (1785-1868) професор, ботанік, зоолог, художник та письменник. Часом підписував свої твори як «старий Детюк», прізвищем, взятим з власного родоводу. Народився в збіднілій шляхетській родині в селі Варковичі повіту Дубно. Вчився у школах Корця, Тучина, Межирича Корецького. А малярства вчився у самого Йозефа Олешкевича! Потім була Вища Волинська гімназія у Кременці, університет у Вільно. Служба від викладача — до професора університету. Автор літературних творів «Сини Владислава Германа», «Добислав», «Грамоти старого Детюка про Волинь», загалом 4 томи праць польською мовою. Останній — зберігається у науковій бібліотеці Державного архіву Рівненської області.

Його перу належить опис Дубенських контрактів, які проходили у ХІХ ст.: «Хто ж не знав тієї славної епохи в нашім краю? Хто не намагався хоча би раз в житті побувати на Контрактах? І не спробувавши в тому хаосі «смаку» їх, не намагався знову сюди повернутися?… Дубно було серединою шляху між столицею Королівства та східними його окраїнами, пересічним пунктом торгових доріг у відносинах Польщі з іншими державами…». «З’їжджалися купці з Корони та Литви, з Галіції і з України Задніпровської та Задністерської. Можна було побачити там товари зубожілого магната та збіднілої працьовитої шляхти… Збиралися там купці з Відня, Липецька, Стамбула та Москви. Багаті магазини Ямпла, Геринга, Лазаревичів, Бессона, Радіоса, Хунгера, Пасхаліса і Манугєвіча вихвалялися перед покупцями багатством строїв, карет. Повозок, книг, музичних інструментів, малярського приладдя… Власник Дубна Михайло Любомирський утримував свій замок на відповідному рівні. Тримав власний оркестр. У час Контрактів давав щодення обіди для мешканців міста, влаштовував два бали на тиждень, давав концерти в залах його замкової власності…»

Похований письменник та вчений в селі Ставище Млинівського району.

Міхал Грабовський (1804-1863) — історик, письменник, критик, народився в с. Золотіїв Рівненського повіту. Його твір «Тайкури: повість народна» — про життя простого люду околиць нашого міста.

Юзеф Дунін-Карвіцький (1833-1910) — письменник, краєзнавець, мемуарист. Власник маєтку в містечку Мізоч тепер Здолбунівського району. Мав військовий чин ротмістра. Його перу належать праці: «Суспільні та історичні замальовки», «Похід від джерел до усті Горині», «Поїздки по Волині. Картинки з минулого і теперішнього», «Як це було в іllo tempore (в ті часи)», «Історичні оповідання», «Спогади волиняка».

Фредерік Любомирський, власник Рівного, також мав творчий хист і свого часу написав слова та музику пісні «Зіронько». Але це чи не єдиний його твір, відомий нам.

Тадеуш Єжи Стецький (1838-1888) — волинський краєзнавець і письменник, народжений у селі Городець (тепер Володимирецького району). Перше враження від знань, літератури отримав серед книжок Городецької бібліотеки, книжковий фонд якої формував Юзеф Ігнацій Крашевський. Автор праць «Волинь з точки зору статистичної, історичної та археологічної», «Старий двір», «Луцьк старовинний та сьогоденний», «Місто Рівне. Хроніка Волині» та інші.

Юзеф-Ігнацій Крашевський (1812-1887) — польський письменник та краєзнавець, публіцист, історик та публіцист. Автор, результат роботи якого важко недооцінити. Освіта та посада державного службовця давала достатні можливості Крашевському. Навіть певний час обіймав посаду директора театру. Увага (!), написав 232 романи, тисячі літературних, наукових статей. В тому числі про Волинь та про територію теперішньої Рівненської області.

Можна назвати ще багато відомих імен з письменницької когорти, які так чи інакше мали стосунок до Рівного та Рівненщини: Олізар Густав, Аполон Корженьовський, Северин Гощинський, Валерій та Рафал Стойновські, Кристоф Перетяткович, Альбрехт Радзивіл, Юліуш Словацький, Микола Теодорович, Мар’ян Дубецький, Володимир Короленко, Максиміліан Волошин, Олександр Купрін, Дмитро Фурманов, Ярослав Гашек, Зофія Коссак-Щуцька, Зузанна Гінчанка, Чеслав Янчарський, Валеріан Поліщук, Лаврентій Кравцов, Ольга Ткачук, Олена Теліга, Улас Самчук та ін.

Але акценти зроблю на новому творчому імені, віднайденому в архіві та у безмежжі світової мережі. Владислав Мільчарек. Виявила його випадково, натрапивши на ці короткі милі спогади про міжвоєнне Рівне, підписані Владиславом Мільчареком:

«Рівне. Вулиця 3 Мая широка, пряма та довга, середмістя пульсує шумом і маршем щоденних кроків. Тут будинки однакові і життя плине давнє, завалюючись у завулки і в бічні вулиці втікає. Гостроверхі вежі костелу дивляться на течію тихої річки, руїни замку смутні через свою непотрібність, а старими панськими кімнатами волочиться бездонна минувшина. Там присутній світ легенди таємний і далекий. Не плач над руїнами, тут душно і тісно.

Ходімо на Грабник, за місто! Там просторо і вільно. Там нові будинки, там дерева і вільне дихання. Урбанізм… Як тут красиво… Грабник — то нове місто. Парк Любомирських стоїть пусткою… сьогодні робочий день, видно як димлять цегельні усіма коминами. Чути рик цементовні у близькому Здолбунові. Видно як точиться в бік Рівного потяг з Больщевії».

З цікавості переглянула списки населення міста у різні періоди. В списках біржі праці окупаційного періоду прізвище Мільчарек виявилося досить поширеним. Родини Мільчареків жили на вулиці Німецькій, 360 та 181 (тепер — вул. Гетьмана Мазепи).

Народився Владислав Мільчарек 14 грудня 1916 року в Олексині. Пізніше родина переїхала до Рівного. У 1930-ті роки поет та прозаїк був надзвичайно активним рівненським літератором. Достатньо назвати його твори «Вавилонська вежа» (Рівне, 1934), «Ліризм Волині» (Рівне, 1938), «Волинський ліс» (Рівне, 1939). Мільчарек входив до регіонального руху «Wolynska Wie?» («Волинське Село»), потім — до групи «Wolyn». Редагував військовий журнал, будучи на службі офіцером в Рівному. В другій половині 30-х років Мільчарек став активним членом поетичної групи Чеслава Янчарського, яка красномовно називалася «Волинь». Членкинею цієї ж групи була знана Зузанна Гінчанка. Після другої світової війни Владислав Мільчарек переїхав до Польщі, де почав працювати в літературній редакції польського радіо та продовжив свою письменницьку діяльність. Додам, що його твори мали виражений ностальгічний характер, що відчувається навіть в їхніх назвах.

Помер Владислав Мільчарек 18 вересня 1993 року у Варшаві.

Олена ГУМІНСЬКА,
старший науковий співробітник Державного архіву Рівненської області.

ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ “РІВНЕ ВЕЧІРНЄ”: Тел./ Viber / Telegram : +380673625686