Робінія біла – опис, вимоги, догляд, обрізка

Біла Робінія, також відома як акація, є популярним деревом у нашій країні. Дуже часто його зазвичай називають акацією, хоча це помилкова назва. Протягом багатьох років це дерево вважалося дуже привабливим і його рекламували у всьому світі навіть художники. На жаль, через роки виявилося, що у цього виду є і свої негативні сторони. Тож давайте ознайомимося з описом, вимогами та правилами догляду за білою саранчою.

Якщо ви шукаєте додаткових порад та інформації, ознайомтесь із щорічними статтями про рослини тут.

Робінія біла – походження та опис

Біла Робінія – дерево, яке потрапило на наш континент близько 1640 року, і навіть тоді це був вид, що характеризується високою інвазивністю. В даний час біла сарана вважається природним видом в Європі. Робінія біла відноситься до сімейства Fabaceae. Він надходить з Північної Америки, з регіонів східних штатів США.

Це дерево досягає 25 метрів у висоту. Його стовбур досить короткий з трохи помітною верхівкою, він має тенденцію відхилятися від вертикалі. Крона має овальну форму, пухку структуру і відкритий габіт. Гілки часто скручені або криві. Маленькі гілочки мають тенденцію звисати.

Кора молодих дерев гладка, через багато років стає борознистою. Чорна сарана характеризується колючками – це гострі вузькі приквітки довжиною від 5 до 15 мм. Акація має характерні листя. Вони складаються з 10-15 листків. Кожен з них має довжину близько 3 см. Листя розвиваються пізньою весною. Лист акації еліптичної або яйцеподібної форми. Кінчики листя закруглені з обох сторін.

У червні з’являються квіти. Вони зібрані в грона, які можуть досягати до 15 см в довжину. Квітки біло -жовті. Вони приємно пахнуть, що приваблює комах, зокрема бджіл. Плід акації акації має форму бурих стручків. Плоди довго залишаються на дереві, навіть коли восени листя починає опадати.

Біла робінія гине приблизно у віці від 15 до 30 років. Таким чином, звільняючи місце для більш конкурентних видів. У Європі Робінс живе до 90-100 років. Рекордно довговічні екземпляри живуть у регіонах рідної акації. Там вони можуть прожити до 400 років. Це, безперечно, пов’язано з невеликою кількістю травоїдних тварин, знайдених у лісовій зоні Робіном. У Польщі найдавнішим зразком є ​​дерево, що росте в ботанічному саду в Кракові – його вік оцінюється у понад 200 років.

Чорна сарана – вирощування та вимоги

Акація – дерево з відносно низькими вимогами до вирощування. Це дерево можна культивувати як так звану піонерську рослину, тобто вид, який вперше з’являється на бідних поживними речовинами ґрунтах. Дерево акації любить теплі, сонячні та сухі місця, але воно також не зневажає півтінь.

Варто пам’ятати, що більша кількість перерослих дерев сприяє висиханню ґрунту в більш глибоких шарах. Дерево збагачує верхній шар грунту азотом. Тому варто посадити рослини акації, які люблять грунт з високим вмістом цього елемента. Робінія акаційна – дерево, стійке до низьких температур. Під час весняних заморозків можуть замерзнути тільки молоді гілочки. Також перевірте ця стаття про вирощування чорної сарани.

Використання білої робінії

Незважаючи на величезний характер, це дерево використовується як садовий пасьянс, тобто величний декоративний вид дерев або чагарників, який може рости сам по собі. Акація може стати таким пасьянсом в парку або в саду. Це дерево також можна зустріти на площах, у міських зелених зонах, у комунальних лісах, на смугах, що розділяють напрямки дорожнього руху. Це також може бути корисним для лісорозведення шахтних відвалів або промислових майданчиків.

Варто знати, що дерева сарани можна сформувати шляхом обрізки. Це ідеальне дерево алеї. Квіти робінії – це трав’яний матеріал. Цікаво, що їх можна їсти. Робінія також цінна медоносна рослина. Урожай меду становить 65 кг з гектара. Акацієвий мед виготовляють з робінії. Робінія також є кормовою рослиною. Листя використовується як корм для домашньої худоби, тобто для кіз та овець.

Недоліки вирощування білої робінії

Варто пам’ятати, що чорна сарана містить алкалоїди, токсичні для тварин, у насінні, листі та корі дерева. Тому пам’ятайте про це та будьте обережні з дітьми та домашніми тваринами. Симптомами отруєння робінією є нудота, блювота, біль у животі, метеоризм, лихоманка та порушення зору. Можливий гемоліз та ниркова недостатність. Варто відзначити, що симптоми отруєння можуть проявитися лише через кілька днів після вживання рослини.

Дерево Робінія може бути алергічним. У лісах, де лісоруби вирубують дерева акації, люди відчували алергічні реакції. Серед особливо чутливих до отруєння робінією тварин є коні та кури. У коней важке отруєння може призвести до смерті.

Як згадувалося вище, цей вид дуже експансивний. Те, що колись було перевагою, коли цей вид був завезений до Європи, – тепер він стає недоліком. Ця рослина не тільки дуже експансивна, але й важко контрольована в місцях, де це небажано. Крім того, акація негативно впливає на навколишнє середовище – вона перетворює структуру ґрунту та зменшує видову різноманітність. В даний час цей вид вважається найбільш проблемним через свою інвазивність.

У Європі рекомендується боротися з акацією на територіях, цінних для природи. У Польщі цей вид не слід садити поблизу лісистих або дюнних територій або у відкритому ландшафті. Цікавий факт, що найбільший акацієвий ліс у Польщі розташований у Чігачице, між Сулехувом та Зелоною Гурою. Цей ліс робінії займає 174 га.

Практично в кожному стаціонарному та інтернет -магазині ми можемо купити білу робінію. Перш ніж прийняти рішення про покупку в Інтернеті, ми можемо переглянути фотографії дерев, які продаються. Окрім робінії, ми також можемо купити такі екземпляри, як деревний бобр та красуня Бодіньєра.

Акація

Акація (Acacia) – представник сімейства Бобових. У період цвітіння таке деревце покривається ароматними квітками, запах яких посилюється з приходом вечора. Хоча назва рослини походить від слів «гострий» або «шип», переважна більшість видів акації позбавлена колючок. Більшість видів акації зростає в африканських та азіатських країнах, а також в Австралії та Мексиці. Такі рослини можуть рости і в пустелях, і досить вологому кліматі.

У культурі вирощується понад півсотні видів акації. Якщо дозволяє клімат, такі рослини висаджують у відкритий ґрунт у садах та парках, у холодніших місцях можна зустріти в оранжереях. У Росії її акації вирощують лише з півдні країни, і навіть на Кавказі. При цьому широкого поширення набули і псевдоакації — жовта та біла. Ці рослини приваблюють своєю невибагливістю та більшою морозостійкістю в порівнянні з теплолюбними «південьками», тому часто застосовуються для прикраси садів та парків.

Опис акації

До роду акацій належать як дерева, і чагарники. Подібні дерева досягають 25 м заввишки. Це вічнозелені рослини з товщиною стовбура до 1,2 м. Кущі мають набагато скромніші розміри. Листя перистої форми. Листя тримаються на пагонах чергово або утворюють мутовки. Замість звичних листових пластин на гілках деяких акацій розташовуються черешки-філодії, іноді сусідні зі звичайним листям. Молоді деревця мають кору сріблястого відтінку, але згодом вона починає коричневіти.

Квітуча акація утворює суцвіття-мітелки або грона. Забарвлення зібраних у них дрібних квіточок буває білою, кремовою або жовтою. Кожна квітка має чашечку дзвонової форми, що зазвичай складається з 5 пелюсток, а також безліч тичинок, що виступають над віночком. Квітки випромінюють приємний запах, який до ночі стає інтенсивнішим. Ця властивість дозволяє акації залучати комах-запилювачів. Після запилення на гілках зав’язуються стручки з насінням. Їхня форма варіюється в залежності від виду рослини.

Пагони деяких видів акації справді виправдовують її назву: вони вкриті колючками. Зазвичай таку будову мають південні краєвиди. Акація відрізняється міцним розвиненим корінням, центральний з яких йде на велику глибину, а інші гілкуються у верхньому шарі грунту.

Посадка акації у відкритий ґрунт

Акацію звичайну зазвичай садять навесні, але у південних регіонах можна проводити висадку та восени. Саджанці рекомендується купувати у контейнерах.

Для дерева або куща на ділянці потрібно знайти сонячне та тепле місце далеко від інших великих посадок. Коріння не любить надто близького сусідства з іншими рослинами: воно переходить у боротьбу за ґрунтові ресурси. Через те, що акація погано сприймає тісноту, надалі не рекомендується оточувати таке деревце чи кущ навіть квітковими посадками.

На обраному місці заздалегідь готують яму близько 50 см завглибшки та ширину. На її дно закладають дренажний шар завтовшки близько 10 см. Для цього можна використовувати пісок. Саджанець встановлюють зверху і заповнюють порожнечі в ямі сумішшю ґрунту з нітроамофоскою. У перші роки життя акації знадобиться опора, тому її встановлюють у яму під час посадки. Після закінчення всіх процедур саджанець добре поливають.

Догляд за акацією

Найретельнішого догляду акація потребуватиме лише в перші кілька років після висадки. Більш дорослій рослині знадобиться лише формувальна обрізка. Регулярних поливів йому не потрібно буде достатньо проводити їх лише в дуже посушливі періоди (2-3 місяці без опадів). Але молодші посадки поливають частіше. Вологість ґрунту сприятиме їхньому швидкому зростанню, тому землю зволожують відразу після просихання її верхнього шару. Також область пріствольного кола акації періодично прополюють і розпушують. Підгодовувати рослину потрібно лише через 3 роки після висадки – до цього їй буде достатньо внесених до посадкової ями добрив. З такою самою періодичністю акацію підгодовують і потім — кожні 3 роки.

Розмноження акації

Зазвичай акацію набувають у вигляді готового до посадки саджанця, але за бажання можна виростити її і самостійно. Для цього використовують взяті з дорослої рослини живці або насіння.

Вирощування з насіння

Насіння акацій зберігає схожість близько 2-х років, але процес їх вирощування відрізняється складністю, через що до цього методу вдаються нечасто. Щоб прискорити проростання насіння, їх попередньо пропарюють, занурюючи в гарячу (від 80 градусів) воду, а потім переміщують холодну воду приблизно на 12 годин. Після такої обробки оболонка насіння повинна розм’якшитися, що дозволить отримати паростки в короткі терміни. Натомість можна місяць потримати насіння в холодильнику у вологому піску.

Для посіву використовують окремі горщики або загальний контейнер із пухким ґрунтом, куди було додано деревну золу. Насіння висівають, не підсушуючи і заглиблюючи їх приблизно на 2-3 см. Ємність із посівами ставлять у світле місце, попередньо накривши плівкою або склом. За потреби сіянці поливають. Сходи мають з’явитися приблизно через 10 днів. У травні розсаду переносять у парник, витримуючи між кущиками відстань близько 20 див.