Садиба в Старому Мерчику

Коли в другій половині XVII століття (перша документальна згадка від 1665 року) на сторінках українських літописів з’являється велике село Всіхсвятське мало кому могло спасти на думку, що не мине й трьох десятиліть, коли його землі будуть поділені на дві самостійні, підпорядковані різним господарям територіальні одиниці: Добропілля та Мерчик (Старий), що став справжньою легендою завдяки своєму унікальному садибному комплексу.

А почалася історія палацового комплексу з появою на Слобожанщині бравого вояки Федіра Володимировича Шидловського (- 1719), перед чоловічими чарами та хоробрістю якого не встояла дочка полковника Ізюмського козачого слобідського полку Григорія Єрофійович Донець-Захаржевського ( – 1693). З причини малолітства чоловічих спадкоємців після смерті останнього, чин і обов’язки по охороні харківських земель від татар перейшли до його заповзятливого зятя разом з посагом дружини, вираженим в великих земельних наділах губернії. Серед інших в їх реєстрі значилася і частина Всесвятського села.

Східний фасад палацу

Після приходу нового господаря село під колишньою назвою припинило своє існування, а йому на зміну приходить полковницька резиденція, що фігурує в документах від 1693 року за ім’ям Мерчик. Хоча відсутність конкретики (загальний опис від 1698-го «дерев’яна фортеця» обсаджена дворовими людьми з церквою Всіх Святих при ній) не дає можливості говорити про устрій комплексу садиби-фортеці.

Якими шляхами маєток став власністю племінника Федора – Лаврентія Івановича Шидловського (1687 – 1735) достеменно не відомо, адже все майно дядька вже в чині генерал-майора було конфісковано на користь російської скарбниці в 1711-ому за звинуваченням у перевищенні службових повноважень та розтраті під час Польського походу після конфлікту пов’язаного з всесильним царським фаворитом Олександром Меншиковим (1 673 – 1729). Так що мало місце відновлення в правах опального військового командира, перепис села на племінника до арешту (імовірно 1708 рік) або повернення через клопотання майна рідні петровскими чиновниками залишається відкритим питанням.

Амбар садиби в Старому Мерчику

Як би там не було, але Лаврентій Іванович, будучи людиною духовним і майновим правонаступником свого дядька, вважається першим офіційним будівельником садибного комплексу в Мерчику пізніше прозваному Старим і засновником палацового парку (згідно перепису від 1724 року вони вже існували і були цілком упорядковані), хоча, можливо, зведення наново пов’язано з руйнуванням попередніх споруд під час нападу татар 1713 року, в ході якого село значно постраждало і були спалені майже всі дерев’яні будівлі.

Маєтку було призначено існувати лише два покоління (або півстоліття), поки в рамках грандіозної реконструкції 1776 – 1778 років ініційованої онуком Лаврентія, який успадкував маєток після смерті батька в 1779-ому, Григорієм Романовичем Шидловським (1752 – 1820), старий палац та господарські корпуси були знесені дощенту, а частина його кріпаків (близько сотні душ) в знак доброї волі відпущені на волю.

Південний фасад палацу

Всі зусилля не виявилися марними – палацово-парковий ансамбль став справжнім витвором мистецтва, примірявши на себе роль однієї з унікальних перлин в архітектурній скарбниці імперії. Ось тільки до сихі ведуться суперечки про авторство цього чудо-проекту в стилі Людовика XVI , адже гармонійність всіх деталей і цілісність малюнка всього маєтку змушують деяких експертів пов’язувати його з ім’ям знаменитого Франческо Бартоломео Растреллі (1700 – 1771), хоча відповідно до спогадів про Харківську губернії 1788 – 1820 Василя Івановича Ярославського (1780 – 1860) творцем вказується Олександр Олександрович Палицин (1749 -1816). А ще будуть називатися імена харківського губернського архітектора Петра Антоновича Ярославського (1750 – 1810), метра класики Василя Івановича Баженова (1738 – 1799), відомих польських архітекторів від Мерліні до Цуга.

Колонний портик палацу Шидловських

Через втечу онука-спадкоємця величезної сімейної спадщини, що включала і садибу в Старому Мерчику, за кордон зі своєю кузиною розгніваний батько позбавив викреслив його з заповіту, і після смерті Федора Григоровича в 1843 році все його майно (за винятком двох сотень селян, що отримали за батьківською традицією вільну) переходить до улюбленої племінниці Наталії Олександрівні Орловой- Денисової (1821 – 1881), яка в 1871-ому продає маєток на Мокрому Мерчику в дбайливі руки статського радника Євгена Михайловича Духівського (1835 – ).

Новий господар хоч і підтримує гідний вигляд основних споруд комплексу, але парк та інші господарчі будівлі та меморіальна частина його занепадає, зате з’являються спиртзавод та конеферма, які приносять Духовським непоганий дохід, якого вистачить для покупки дачі в Сімеїзі.

Південний фасад господарського корпусу

Ось тільки щастя тривало не довго — ради, що прийшли до влади в Україні на хвилі кривавого перевороту 1917-го, експропріювали маєток в 1920-х і розмістили в його стінах ветеринарний технікум. Він благополучно продовжував свою роботу, практично не постраждавши під час бойових дій Другої світової війни, весь радянський період та перші шість років незалежності України, поки в 1997 році не був ліквідований.

Всю шкоду унікальній садибі в Старому Мерчику завдали людські користолюбство і байдужість, коли на зорі комунізму її будівлі були сильно розграбовані новими «господарями від народу», після погромів яких розчинилися в повітрі і унікальна турецька колекція, і меблі, і предмети інтер’єру, і посуд, і художні полотна, а то що залишилося методично знищувалося протягом поколінь існування навчального закладу, коли одне за одним зникали архітектурні елементи декору. Так що третьому тисячоліттю пам’ятник українського зодчества дістався в досить жалюгідному стані, але передача його міністерству культури відродила надію на чудо життя, а не животіння на задвірках історії.

Архітектура

Ризаліт палацу в Старому Мерчику

Маєток Шидловських на правому березі річки Мокрий Мерчик колись представляв собою величезний комплекс житлових, господарських та допоміжних приміщень в оточенні ландшафтного парку площею п’ятдесят гектар з численними архітектурними доповненнями у вигляді витончених альтанок, ажурних містків і білокам’яних скульптур, що терасами спускався до ставу. Зараз же про колишню велич стилю Луї XVI нагадують лише палацовий комплекс, Всіхсвятська церква, два флігелі, будинок контори, комора, руїни паркового льоху та сиротлива скіфська баба, яка раніше на пару зі своєю супутницею охороняла величні ворота.

Палац, визнаний критиками унікальною перлиною України, являє собою цегляний потинькований прямокутний (42м х 15м) двоповерховий периметр із закругленими виступами торців, під яким розташовані глибокі підвали. Розташований на вершині правого схилу глибокої балки він замикає південну частину курдонеру та є початком величі парку.

Східний флігель садиби в Старому Мерчику

Зовнішнє оформлення головної будівлі ансамблю елегантно і пластично: французький руст північній площині стін, складнорофільний карниз на кронштейнах, фриз декорований гірляндами на торцях і витягнутими прямокутниками слухових вікон, неширокий архітрав, високі прямокутні віконні прорізи в наличниках із замковим каменем, канельовані колони та пілястри з капітелями іонічного ордеру, що членують простір колонного портика (північний), ризаліту (південний) центральної частини і бічних фасадів. Але головною родзинкою служать невеликі архітектурні акценти у вигляді вазонів в глибоких аркових нішах, круглі розетки, барельєфні прикраси дзеркал у вигляді гірлянд, картушів та схрещених лаврових гілок, ступінчасті фальшиві фронтони, які раніше прикрашав герб господарів.

Внутрішнє планування палацу вздовж паркового фасаду носить сліди анфілади, в той час як інші приміщення вільного планування. Родзинкою ж головної будівлі садиби в Старому Мерчику служив овальний зал на всю висоту західного торця будівлі (нині розбитий на два яруси) повитий гірляндами зі стрічками та бантами у фризі, багатим ліпним декором плафонів, фільонок і карнизів, канельовані пілястри доричного ордеру. Зі збереженого іншого архітектурного оздоблення варто відзначити круглі міжкімнатні вікна, люнети над дверима, віконні та дверні наличники, профільовані карнизи.

Маскарон флігеля садиби в Старому Мерчику

Східний флігель (павільйон) курдонеру, що був призначений для проживання заможних гостей, являє собою одноповерхову прямокутну (16м х 8м) приосадкувату цегляну потиньковану будову під плоским перекриттям з секційним плануванням внутрішнього простору, в оформленні якої домінують масивні лопатки французького русту міжвіконного простору, а розетки з маскаронами над прямокутними віконними прорізами кілька пом’якшують загальний силует.

Західний флігель (павільйон), де колись розташовувалася бібліотека, представляє собою прямокутний (16м х 8м) цегляний потинькований периметр, що замикає внутрішній двір із заходу, і є дзеркальним відображенням свого розташованого навпроти товариша: в ньому так само рустовані лопатки чергуються з гладдю стін, подекуди збережені маскарони сумно дивляться на білий світ, а віконні прорізи без наличників прикрашає замковий камінь.

Західний флігель садиби Шидловських

_Будинок контори (господарський корпус) _ розташований навпроти центрального фасаду палацу – двоповерхова цегляна потинькована будова виконане в єдиному ключі з іншими будівлями курдонеру (рустовані лопатки, профільований карниз, круглі розетки) з тією лише різницею, що центральна частина його головних фасадів підкреслена ризалітами з арковими брівками та замковим каменем трьох вікон першого поверху. Його коридорна з двостороннім розташуванням кімнат внутрішнє планування під плоскими перекриттями доповнене склепінчастими підвалами у зв’язку з господарським призначенням. Входи в будівлю влаштовані з торців: на перший поверх через тамбури під двосхилим дахом з трикутними фронтонами, на другий – по відкритих зовнішніх сходах.

Комора розташована в північно-східній частині комплексу поруч з храмом. Вона є двохсвітловою квадратною в плані (бік 10м) цегляною потинькованною будовою, відмітними рисами якої слугують високі трикутні фронтони в обрамленні фільонок з круглими люнетами по центру двосхилої покрівлі, трьохаркове членування глухими нішами центрального фасаду, гладкі лопатки, двокамерне планування внутрішнього простору, дерев’яний тамбур центрального входу та глухі ніші на місці віконних прорізів, розподільні фільонки міжярусного простору.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., смт Старий Мерчик, вул. Театральна, 1-а.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е40 (М03) (Київ – Полтава – Харків), а потім по Т2106 (Траса Е40 – Старий Мерчик – Краснокутськ). У селищі перший поворот ліворуч (Леніна), а потім до вулиці Театральній, де розташована садиба Шидловських.

Громадським транспортом з Харкова (АС 2) / Краснокутська до Старого Мерчика (зупинка при в’їзді в селище), а потім пішки до садиби по вул. Леніна до Театральноїз її палацово-парковим комплексом.

Маєтки та садиби України, які варто побачити. Інфографіка

На території України у різних областях зберіглися пам’ятки архітектури, такі як: старовині садиби, маєтки, а навколо них зазвичай чудові парки. Для тих хто любить історію та мандри пропонуємо ТОП-7 таких садиб.

Палац-садиба Попова, м. Василівка, Запорізька область

Садиба Попова – відома пам’ятка архітектури другої половини 19 – го століття, нині Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова». Збереглася частково, у збереженій частині – музейна експозиція.

Засновником поселення був у 18-му столітті генерал Попов Василь Степанович. Пізніше – стало містом Василівка.

Палац збудували 1884 року, за своєю архітектурою він був схожий на середньовічні європейські замки. До сьогодні збереглися зубчасті стіни з воротами, кілька флігелів, серед яких вирізняється Західний флігель (так званий “Англійський замок”), цегляна оглядова вежа та стайня (кінний двір).

Будівництво тривало 20 років (1864–1884), він став найбільшим серед замків-садиб Східної України. Побудований в історичних стилях 19 століття, замок має готичні, північно-італійські і мавританські риси.

У 1917 році маєток був розграбований, а у роки Другої світової війни його стіни постраждали від вибухів снарядів.

З 1993 року у Західному флігелі організовано музей, у який входять: зала історії замку Попова, зала етнографії, зала історії Другої світової війни, твори місцевих художників, рештки речей з колишнього замку тощо.

Шарівська садиба, смт. Шарівка, Богодухівський район, Харківська область

Палацово-парковий комплекс «Шарівка», розташований у селищі міського типу Шарівка Богодухівського району Харківської області і є пам’яткою архітектури садово-паркового мистецтва. Займає площу 43 га.

Садиба заснована в 1836 році поміщиком Савою Ольховським. Центральне місце в ансамблі садиби займає величний двоповерховий палац, побудований в романо-готичному стилі (19-20 ст.). Парк розбито на схилах великої балки, що прилягає до русла ріки Мерчик, на основі природного лісу та фруктових садів. У ньому – біля 200 видів дерев і кущів, 150 з яких є рідкісними екзотичними породами.

Власники садиби кілька разів змінювались. Один із них, цукровий магнат Леопольд Кьоніг, Завдяки йому за Шарівським палацом закріпилося ще одне ім’я – «Цукровий замок». В 1917 році палац націоналізували, а з 1925 року по 2008 роки тут знаходився один з обласних санаторіїв для хворих туберкульозом. Наразі ведуться роботи з реконструкції комплексу. А в перспективі на базі Шарівського палацу планується створення Міжнародного центру культури та мистецтв.

Качанівська садиба, с-ще Качанівка, Ічнянський район, Чернігівська область

Національний історико-культурний заповідник “Качанівка” – садиба в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області на берегах річки Смош.

Палацевий ансамбль та парк дворянської садиби засновані в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що зберіглася в комплексі.

Садиба була заснована графом П. Рум’янцевим-Задунайським. Будівничий Максим Мосцепанов за проектом архітектора Карла Бланка вибудував розкішний палац у романтичному стилі та спланував парк при ньому. Палац був перебудований 19 – початку 20 ст.

Парк займає площу майже 560 га і є одним із найбільших пейзажних парків в Україні та Європі.

Архітектурний ансамбль садиби налічує 24 об’єкти. Палац побудований у стилі класицизму з елементами, властивими періоду історизму, з цегли, другий поверх дерев’яний, фанерований цеглою.

Мальовничий парк має 12 ставків, павільйони, скульптури, паркові містки, «руїни», амфітеатр.

У 1824 році маєток успадкував український дворянин і меценат Григорій Степанович Тарновський, і понад 70 років садиба належала родині Тарновських.

Палац гетьмана Кирила Розумовського, м. Батурин, Чернігівська область

Палац Розумовського – пам’ятка архітектури, що є частиною Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

У 1750 році місто Батурин граф Кирило Розумовський отримав у подарунок від імператриці Єлизавети Петрівни. У 1799-1803 рр. на замовлення Кирила Розумовського за проектом шотландського архітектора шотландця Чарльза Камерона на околиці Батурина було споруджено великий палацово-парковий комплекс. Ансамбль складався з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу. Ця триповерхова будівля – рідкісний в Україні зразок палладіанства, адже Камерон був палким прихильником творчості АндреаПалладіо.

Палац триповерховий. Один фасад прикрашено лоджією, другий-балконом. Бічні фасади мають напівротонди, що значно збагатили силуети палацу. В інтер’єри напівротонди відкриваються овальними залами.

У 1824 році був знищений пожежею. Було здійснено кілька спроб відновлення палацу. І тільки у 2003-2009 рр. він був відреставрований. У палаці 55 кімнат. Загальна його площа – 2 483 кв м, експозиційна – 1 065,3 кв м. Він працює як музей.

Садиба князів Лопухіних, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаська область

У 1782 році князь Станіслав Понятовський на трьох гранітних островах р. Рось розпочав будівництво садиби. Під керівництвом архітектора Яна Ліндсея у 1787-1789 році у стилі неоготики був збудований палац. Після закінчення будівництва у 1789 та до 30-40-х років 19 століття палац мав вигляд двоповерхової прямокутної споруди, зведеної з цегли та дерева.

1799 року імператор Павло І віддав місто у розпорядження свого міністра юстиції та генерал-прокурора Петра Лопухіна. Нові власники перебудували палац у стилі російського романтизму з елементами класицизму і готики.

Палацово-парковий ансамбль дуже оригінальний і не є схожим на інші подібні архітектурні комплекси України. Він складається з палацу, ландшафтного парку, триповерхового флігеля, в’їзної брами з господарською добудовою, швейцарського будиночка, лазні, колишніх приміщень стайні й каретної, манежу, будинку головної контори та двох православних каплиць.

На сьогоднішній день у самому палаці функціонує музей історії Корсунь-Шевченківської битви, яка відбулася у 1944 році. Уся Садиба князів Лопухіних як палацово-парковий ансамбль і ландшафтний та історико-культурний заповідник знаходиться під охороною держави. Маєток у Корсуні належить до великих палацово-паркових комплексів, яких в Україні в цілісному вигляді збереглося не так уже й багато.

Садиба Чечелів, с. Самчики, Хмельницька область

Палацово-парковий ансамбль “Маєток Самчики” на Хмельниччині було збудовано за проектом польського архітектора Якуба Кубицького на початку 19 ст. у стилі класицизму. До складу палацово-паркового комплексу, крім палацу і парку входять численні споруди: старий маєток (палац) Хоєцьких, два прибрамні корпуси з парадною брамою та Китайський будинок-льодовня та інші.

Наприкінці 18 – на початку 19 ст. гайсинський староста Петро Чечель придбав маєток Самчики та зумів перетворити його на унікальний палацово-парковий ансамбль з розкішною резиденцією. Для цього він запросив найкращих архітекторів, скульпторів та садівників.

Згодом маєток перейшов у спадок синові Чечеля, а пізніше внукові. У 1865 році маєток Чечелів, який був конфіскований російською владою за участь у польському повстанні його власників, пішов з торгів. Його новим господарем став купець Купріян Ляшков, а пізніше – московський дворянин Іван Угрімов.

Після 1917 року маєток було розграбовано. Пізніше його приміщення використовували під клуб, житло, бібліотеку та фельдшерсько-акушерський пункт, а влітку – під піонерський табір. Увесь архітектурний ансамбль сильно постраждав у роки Другої світової війни.

У 1990 році з метою збереження маєтку, з огляду на його історичну та мистецьку цінність було прийнято рішення створити відділ обласного краєзнавчого музею – “Музей-маєток Самчики”, який вже у 1997 року отримав статус Державного історико-культурного заповідника “Самчики”. Сьогодні палац загалом зберігся у своєму первісному вигляді, державний заповідник відкритий для екскурсій та оголошений об’єктом природно-заповідного фонду України і пам’яткою історико-культурної спадщини.

Маєток Ганських у Верхівні, с. Верхівня, Ружинський район, Житомирська область

Селище Верхівня розташоване в Ружинському р-ні Житомирської області. Відоме й цікаве своїм палацом. Палацом колишньої садиби польських аристократів графів Ганських.

Верхівня перебувала у володінні різних польських шляхетських родів. З 18 ст. Верхівня була надана в оренду родині Ганських.

В 1780 році Ян Ганський викуповує садибу й передає її своєму синові Вацлаву Ганському. Ну а вже Вацлав створив у Верхівні довершений садибно-парковий ансамбль, який в дещо зміненому вигляді ми можемо побачити й сьогодні.

В 1847 році до господарки маєтку Евеліни Ганської приїхав відомий французький письменник Оноре де Бальзак. Через три роки вони одружились. Тут він написав п’єсу «Мачуха», працював над «Депутатом від Арсі», «Мадмуазель де Віссар або Франція за часів Конституції», «Дрібними буржуа», «Жінкою-письменницею».

В 1959 році з нагоди 160-річчя від дня народження Оноре де Бальзака в приміщенні тодішнього сільськогосподарського технікуму було відкрито кімнату-музей письменника, яка на громадських засадах діяла до 1995 року. А у 1995 році було обладнано три меморіальні кімнати, які й стали Верхівнянським літературно-меморіальним музеєм Оноре де Бальзака.

Садиба складається з палацу у стилі ампір площею 2077 кв м, двох одноповерхових флігелів, родинної церкви, винного погребу, різних господарських споруд та парку.

Шарівський палацово-парковий комплекс «Садиба»

«Шарівка» – найгарніший та найрозкішніший парково-палацовий ансамбль на Сході України, справжнє диво садово-паркового мистецтва.

Шарівський палацово-парковий комплекс «Садиба»

«Шарівка» – найгарніший та найрозкішніший парково-палацовий ансамбль на Сході України, справжнє диво садово-паркового мистецтва.

Садиба була заснована в селі Шарівка на березі річки Мерчик в 1836 році поміщиком Савою Ольховським. Будучи майором у відставці, Сава Васильович отримав село від Катерини II. Центральне місце в ансамблі садиби займає величний двоповерховий палац, побудований в романо-готичному стилі (XIX-XX ст.). Свого часу в палаці розміщувалося 26 кімнат і 3 великі зали, оздоблення яких вражало своєю розкішшю: мармурові каміни, ліпнина, розписи, витончена різьба по темному дубу, дорогоцінний паркет. Тут влаштовувалися бали і грали вистави. Палац приймав іменитих гостей.

Ім’я садиби – «Шарівка» – походить від назви селища, в якому вона була закладена. Засноване селище у 1700 році осавулом Охтирського козацького полку Матвієм Шаріем, в честь якого воно і було назване.

Пізніше Сава Ольховський програв «Шарівку» в карти (а за іншою версією – просто продав) братам Гебенштрейнам. За час володіння садибою брати ремонтували сам будинок, добудували теплиці, ворота, огорожу і будиночок для варти. А один з братів, Християн – ботанік-любитель, захопився створенням парку навколо садиби, і наповнив його екзотичними рослинами. Парк площею близько 40 га розташовується на схилах великої балки. Склад рослинної колекції вражає своєю різноманітністю – зараз тут близько 200 видів рослин, у тому числі 150 екзотичних.

У 1881 році садибу придбав багатий цукрозаводчик Леопольд Кеніг, і, разом з синами, продовжив її удосконалення: розширив і збагатив вже наявні будови і парки, запросивши для цього відомих і модних європейських фахівців. Остаточний свій вигляд як зовні, так і внутрішньо, садиба придбала до 1912 року.

На території палацово-паркового комплексу знаходяться два ставки та безліч декоративних елементів (фонтани, сходи, алеї та ін.). Родзинкою парку вважається знаменита алея з лип, гілки яких ростуть вертикально вгору.

Увесь комплекс займає близько 44 га, навкруги росте дубовий ліс – свідок розбудови парку (вік дубів сягає 200-300 років), у лісовому масиві водяться вовки, дикі кабани, зайці, косулі. Цікаво, що всередину палацу заходити заборонено, адже існує реальна загроза захворіти на сухоти. З 1925 по 2009 рік тут знаходився Обласний туберкульозний санаторій. Це стало однією з причин надзвичайно довготривалої реставрації «Шарівки». До речі, у Харківській області є два села Шарівка, тому, збираючись у подорож, не переплутайте!