Нова вiйна за нафту і території. Чому Венесуела хоче напасти на Гаяну i чим їй допоможе Москва

Чи може одна держава відібрати природні ресурси іншої у ХХІ столітті? Може — на 3 грудня 2023 у Венесуелі призначено референдум, на якому венесуельці мають “вирішити”, чи відбирати у сусідньої держави 2/3 території. Фокус розібрався в конфлікті між Венесуелою та Гаяною.

Наслідки непокараної російської агресії вже позначаються на житті мешканців іншої півкулі. У вересні президент Венесуели Ніколас Мадуро (якого не визнає значна частина громадян країни та іноземних держав) оголосив проведення плебісциту, основним питанням якого є захоплення територій сусідньої держави — Гаяни.

Помах крилець метелика на одній півкулі може спричинити ураган на протилежній. У випадку з Гаяною йдеться не про помах крилець маленьких комах, а про справжні бурі на Європейському континенті, які впливали та продовжують впливати на життя цієї далекої Латиноамериканської країни. Формування сучасної території країни було зумовлене Наполеонівськими війнами понад 200 років тому, її ж сьогодення та недалеке майбутнє може стати наслідком агресії Російської Федерації проти України, точніше відсутністю адекватної реакції на неї більшості держав світу. Фокус розбирався в суті конфлікту між Венесуелою та Гаяною та його можливими наслідками.

3 грудня венесуельці мають “вирішити”, чи відбирати у сусідньої держави 2/3 її території, на якій проживають 125 із 800 тисяч населення Гаяни

Британська Гвіана. Суперечки з іспанцями та золотоносні копальні

Як вже було сказано вище, сучасна Гаяна, яка є єдиною англомовною країною Південної Америки, почала формуватися після Наполеонівських воєн, коли переможці — британці здобули її сучасну територію. Тоді їхня нова колонія отримала назву Британська Гвіана. Кордони слабко освоєної лісистої місцевості були доволі умовними та й не було кому їх оскаржувати, адже тодішній статус Іспанії не дозволяв цій колись могутній державі вступати у будь-які суперечки з новим світовим гегемоном, яким після перемоги над Наполеоном стала Британська імперія.

Проте по-іншому на ситуацію стала дивитися проголошена у 1830 році Венесуела. Країна зажадала делімітації та демаркації кордонів із Великобританією. У Лондоні погодилися із цією ідеєю та відправили відомого на той час географа-натураліста німецького походження Роберта Шомбургка вивчити місцевість та прокласти лінію кордону. Зрозуміло, що він її проклав, відповідно до побажань замовника, значно західніше, ніж цього хотіли у Каракасі. А саме басейн ріки Ессекібо площею майже 160 тис. квадратних кілометрів опинився у складі Британської Гвіани. Тоді обурений голос Венесуели теж потонув в шумі від могутності Британської імперії.

Ядерна зброя – це ще не все. Як Пакистан утримує незалежність поруч із Індією та Китаєм

Проте до кінця ХІХ століття Венесуела обзавелася могутнім покровителем, який мав амбіції посунути Великобританію з Американського континенту. Це були Сполучені Штати Америки, які ще у 1823 році проголосили доктрину Монро, що передбачала невтручання Європейських країн в американські справи. А саме це й відбувалося у контексті конфлікту між Венесуелою та Британською Гвіаною.

Врешті у 1897 році був утворений арбітраж, який складався з 5 осіб — по 2 від Великобританії та США й один представник Росії, який його очолив і в умовах запеклого протистояння між Лондоном та Вашингтоном отримав “золоту акцію”. Через два роки арбітраж прийняв рішення — лінію кордону було посунуто по лінії Шомбургка. У складі Британської Гвіани залишилися усі важливі природні ресурси, зокрема золотовидобувні копальні. Венесуелі не залишалося іншого виходу, окрім як прийняти рішення великих держав.

ХХ сторіччя. До справи береться ООН

Новий розвиток ситуація отримала у 1949 році, коли опублікували мемуари померлого члена арбітражу, який звинуватив у змові британців та російського представника у суді. Каракас пригадав це у 1966 році щойно утвореній Гаяні, яка зрозуміло вже не мала того ж геополітичного статусу, що Британська Гвіана на основі якої здобула незалежність молода латиноамериканська держава. Ба більше — Гаяна загрузнула у внутрішніх конфліктах між нащадками індійських мігрантів, які здобули владу, та представниками всіх інших етнічних груп, що проживали у країні, зокрема нащадків корінного американського населення.

За врегулювання ситуації взялася ООН, яка намагалася виступити посередником між обома країнами. В межах зусиль організації та наполягання з боку Великої Британії Венесуела та Гаяна підписали декларацію у Женеві, у якій зобов’язувалися врегулювати суперечність шляхом двосторонніх переговорів. Крайнім способом вирішення конфлікту прописувалося звернення до міжнародного арбітражу однією зі сторін.

Нафтові родовища: щастя чи горе?

У різних форматах переговори тривали понад пів століття і завершилися доволі передбачувано – нічим. А точніше зверненням до міжнародного арбітражу урядом Гаяни у 2018 році. Це констатувало крах способу вирішення територіального спору шляхом обопільних переговорів. Тригером загострення суперечностей стала та ж причина, що й у середині ХІХ століття. У Гаяні знайшли золото. Цього разу “чорне” на шельфі. З 2008 року транснаціональна корпорація ExxonMobil почала проводити геологічні розвідки у Гаяні. Розвідка спільного консорціуму Exxon з американською компанією Hess Corporation та китайською China National Offshore Oil Corporation виявила 46 нафтових родовищ з 2015 року (з них 4 у 2023 році). Ця держава володіє четвертими у світі запасами нафти — 10 млрд барелів. Таким чином вона стає найбільшим володарем нафтових запасів у перерахунку на душу населення. А геологічні розвідки на території країни тривають.

Одна з найбідніших країн світу має шанси до 2035 року стати новим “Дубаєм”. Проте може стати Кувейтом зразка 1990 року.

Адже у сусідній Венесуелі, яка є країною із найбільшими запасами нафти у світі в абсолютних цифрах вирувала політична та спричинена нею економічна криза. Країна рекордсмен за запасами чи не найціннішого природного ресурсу демонструвала рекордні показники інфляції та темпів спадання рівня добробуту населення. Колишній водій автобуса Ніколас Мадуро багатьма у своїй країні вважається узурпатором та випадковим президентом, єдиною заслугою якого була відданість та прислужливість попередньому авторитарному лідеру країни Уго Чавесу. За десять років свого правління він так і не зміг остаточно утвердити свою одноосібну владу — опозиція залишається впливовою силою у державі. Розбудовувати демократично-правові інституції Мадуро і не збирався. Так потенційно одна із найбагатших держав світу і зависла між “стабільністю” та демократичним розвитком, прирікши мільйони своїх громадян на зубожіння.

США та більшість демократичних країн ввели санкції проти Венесуели. Тому вона може експортувати свою нафту лише “дружнім” державам з авторитарної частини світу. Це зумовило її зближення із Росією та Іраном. Москва використовує Венесуелу як свою базу в Латинській Америці в першу чергу у військовому плані. В її порти заходять російські військові кораблі, а на аеродроми приземляються бойові літаки, навіть стратегічні бомбардувальники.

Путін, приходь! Чому в Каракасі чекають на Росію

Саме Росію та Іран у Каракасі розглядають як можливих союзників. Риторика проти Гаяни після позову до арбітражу 5 років тому ставала все агресивнішою. Каракас звинувачував демократичний уряд Гаяни у тому, що він хоче перетворити країну у філіал Exon Mobile. ВМС Венесуели перехоплювали кораблі геологічної розвідки, які курсували вздовж берегів Гаяни. Останнім часом влада Венесуели звинувачувала Гаяну у намірі розмістити на своїй території військову базу США, що начебто загрожує Венесуелі.

Вінцем загострення стало призначення на 3 грудня 2023 року плебісциту у самій Венесуелі щодо “спірних територій” із Гаяною. На ньому венесуельці мають “вирішити” чи відбирати у сусідньої держави 2/3 її території, на якій проживають 125 із 800 тисяч населення Гаяни. Зрозуміло, що таке рішення не має відношення, ані до Женевської угоди 1966 року, ані до міжнародного права в цілому. Фактично агресивні наміри перекидаються із плечей влади на увесь народ, який начебто прийме відповідне рішення на плебісциті. У Венесуелі уже давно немає чесних та відкритих демократичних процедур, власне через сумнівний виборчий процес і виникла згадувана вище політична криза у країні. Дуже малоймовірно, що референдум пройде по-іншому.

Кому вигідна війна, а кому мир та у чому зацікавленість Москви

Потенційному оголошенню війни сприяє й політична кон’юнктура. Маленька переможна війна зараз була б вкрай на руку Ніколасу Мадуро. Окрім доступу до нафти, якої у самій Венесуелі й так вдосталь, швидка перемога над Гаяною здійснила б кардинальну метаморфозу із легітимністю чинного президента. Зараз його в країні та за кордоном сприймають якщо не як узурпатора, то як “сіру мишку” свого харизматичного попередника Уго Чавеса. Розширення кордонів Венесуели принесло б йому славу великого будівничого Венесуельської держави, який розв’язав проблему, що тягнеться від самого початку її незалежності. Це б піднесло його до самого Симона Болівара — пропаганда б постаралася у цьому сумніву немає. Так від випадкового президента він би піднісся до історичної постаті.

Між Китаєм і Пакистаном: Як Індія бореться із сепаратизмом і хоче стати лідером Півдня

У міжнародних відносинах ситуація ще багатогранніша. Венесуелу збройно підтримує РФ. Є відомості, що на її території тренуються бойовики проіранського проксі угрупування Хезболла. А свою нафту Каракас в обхід санкцій продає Китаю (який є найбільшим споживачем всього експорту Венесуели).

Зрозуміло, що Москві бажане розгорання якомога більшої кількості конфліктів по усьому світі. Це поставить “на розтяжку” США та по суті зруйнує наявний світовий порядок, адже одне порушення закону (в цьому випадку міжнародного права) – це злочин, два порушення – рецидив, а постійне недотримання норм міжнародного права – це вже “нові реалії”.

Окрім того, посилання на плебісцит – це новий прецедент агресії “з волі народу”. Також переділ території відбудеться у регіоні, який є не просто “заднім двором США”. Південна Америка — це найбільш мирний регіон світу, де на відміну від Європи, яка стереотипно вважається найбільш мирною частиною світу, не відбувалися бойові дії двох світових воєн. Новим прецедентом стане анексія територій неядерною державою, що остаточно відкриє “скриньку Пандори” подібних конфліктів по усьому світу.

Для Ірану, який бажає приміряти на себе роль лідера постколоніального ревізіонізму в мусульмано-арабському світі важливим стане прецедент переділу накресленого Британською імперією кордону, яких по світі немало від Пакистану (лінія Дюранда) до України (лінія Керзона). Таким способом прокладені практично усі кордони в арабському світі, зокрема і держави Ізраїль.

Чи втрутяться Велика Британія та США у ситуацію відкрито?

З тих самих причин, але у віддзеркаленні зацікавлені відстоювати територіальну цілісність Гаяни США, Велика Британія та усі інші бенефіціари чинного світового порядку. Для Вашингтона захист суверенітет Гаяни може стати окрім усіх інших переваг ще й цікавим кейсом в контексті співпраці з тим же мусульманським світом, адже чинний президент Гаяни мусульманин — єдиний представник політичної верхівки у Латинській Америці, який сповідує іслам. І його має намір по суті усунути від влади Венесуела. Також потенційний розгром Венесуели, який би, зрозуміло був би неминучим у випадку вступу у війну армії США міг би призупинити усю цю серію конфліктів, які розпалюють держави-ізгої по усьому світі останнє десятиріччя. Адже в такому випадку світова спільнота таки б дочекалася прецеденту покарання порушника міжнародного права.

Перспективи Гаяни. “Погані хлопці” та “герой-рятівник”

Що ж чекає Гаяну, якщо Вашингтон в черговий раз заховає голову в пісок, спокійно спостерігаючи як руйнується світ, що збудувало попереднє американське політичне покоління? Експерти сходяться на тому, що збройні сили Гаяни знаходяться у вкрай жалюгідному становищі. Науковий співробітник із вивчення Латинської Америки в Раді з міжнародних відносин Пол Дж. Анджело та помічник директора Карибської ініціативи в Латиноамериканському центрі Адріенни Аршт Атлантичної ради Вазім Моула навіть вважають, що співвідношення сил гірше, ніж західні експерти вказували у відношенні ЗСУ до ЗС РФ весною 2022 року. У Венесуели уп’ятеро більше та значно краще озброєна армія, тому Джорджтауну перемогти на полі бою шансів небагато.

І тут рятівне коло може прилетіти звідки ніхто не очікує. Річ у тім, що як вказувалося вище, розвідку нафтових родовищ веде консорціум за участю китайської компанії. І для Пекіна виступити гарантом миру у “задньому дворі США” – це новий щабель сходження на вершину світової політики. Титанічний крок.

І зовсім інше питання, що при уважному спостереженні збоку це дуже схоже на класичний вуличний “грабіжницький театр”, де в останній момент беззахисну жертву від “поганих хлопців” рятує герой-месник. Який і придумав увесь цей розіграш. Можливо саме такий і є хитрий план Піднебесної?

Макрон втрачає Габон. Як Китай та Росія забирають Африку у слабкої Франції

• Читайте нас у:
• Читайте у Telegram
• Читайте у Facebook
• Читайте у Twitter

• Теги:
• китай
• нафта
• Росія
• велика британія
• уго чавес
• сша
• межа
• Володимир Путін
• золото
• Латинська Америка
• Південна Америка
• Сі Цзіньпін
• Ніколас Мадуро
• родовище
• геополітика
• Гайана
• державний кордон

• Поширити:
• відправити у Telegram
• поділитись у Facebook
• твітнути
• відправити у Viber
• відправити у Whatsapp
• відправити у Messenger

Усна історія венесуельців у розпал економічної війни

У Венесуелі триває економічна війна, але, як завжди, міжнародні засоби масової інформації продовжують спотворювати коріння економічних проблем і більш складні та деталізовані позиції венесуельців, які стикаються з цими щоденними проблемами. CNBC щойно опублікував заголовок, в якому стверджується, що «Венесуела (знову) очолює список найнещасніших країн…» на основі дослідження правого аналітичного центру США CATO institute. Фотографії людей, які стоять у чергах у супермаркетах, щоб купити туалетний папір і олію, розповсюдили по всьому світу, і здалеку це виглядає як відчайдушна та жахлива ситуація.

У той час як дефіцит і довгі черги створюють серйозні незручності та безсумнівний тягар для більшості венесуельців, окрім розчарування, голоси низових венесуельців губляться під негативними прогнозами макроекономічного колапсу. Перед обличчям складної ситуації венесуельці, з якими я брав інтерв’ю минулого тижня, продемонстрували неймовірну стійкість, комплексний аналіз і величезне терпіння. У цьому колажі з усної історії члени масових і народних рухів Венесуели говорять самі про коріння економічної війни, свої стратегії проти неї та рішення, які вони пропонують.

Наступні інтерв’ю були проведені 21 січня під час мітингу на площі Болівара в Каракасі в очікуванні щорічного звернення президента Мадуро до законодавчого органу. Усі опитані люди були присутні, щоб висловити свою підтримку президенту Мадуро, і всі вони походять з народних класів. Я запитав оповідачів про поточну економічну ситуацію, про те, кого вони вважають відповідальним і які, на їхню думку, можуть бути шляхи вирішення економічної кризи. Інтерв’ю відредаговані, відібрані та перекладені мною.

Марібель Ленда з Каракасу

Їжі трохи мало, це правда. Не всі ми можемо сказати, що це провина уряду, але ми знаємо, що це медійна війна, яка ведеться проти нашого президента Ніколаса Мадуро. Нам зрозуміло, що це війна. Багато хто каже, що ситуація в країні погана. Але це люди, які не переставали думати, що опозиція 2 роки насадила цю проблему, щоб люди відгукнулися і щоб революція не тривала.

Ми повинні усвідомлювати, що ця ситуація, яку ми переживаємо, має бути швидкоплинною. Той факт, що немає ні туалетного паперу, ні борошна, ні кави, ні молока… все, на що ми, домогосподарки, і на що всі скаржаться, це має бути швидкоплинним, тому що Мадуро робить усе, що може, на міжнародному рівні. Місця, де він побував [його міжнародне турне Китаєм, Близькому Сходу тощо], він не поїхав як жебрак, тому що Венесуела багата, багата такими ресурсами, як залізо, нафта, золото, і ми можемо допомогти іншим країни.

Девід Мендес, безробітний випускник Боліваріанського університету в Каракасі

У цій економічній ситуації було б добре, щоб було більше економічних можливостей для молоді – більше рівності. Я хочу, щоб Мадуро щось зробив, безробіття, економічна ситуація, дефіцит, саботаж з боку правих, які все ще мають опору в уряді. Я хочу, щоб він зробив щось для країни і для венесуельців. Ситуація насправді складна, і ми не хочемо, щоб країна опинилася в прірві.

Марія Луна, Порвенір, Ла Пастора, Каракас

Нас не повинні охоплювати страждання та відчай через дефіцит товарів. Якщо я піду і візьму 2 пакети кукурудзи сьогодні і 2 пакети кукурудзи завтра, я заберу це в інших, хто може мати це, хто може мати більше потреб, ніж я.

У моїй громаді відбувається бартер. У моїй громаді є жінки, які п’ють каву, і вони обміняють її зі мною на молоко чи цукор, чи будь-що інше.

Чергам і корупції прийде кінець. Я вірю, що так і буде, тому що ця ситуація з їжею, в якій живемо ми, венесуельці, закінчиться. Вони [ЗМІ/опозиція] поводяться з нами, як з ідіотами, кажучи, що в цьому винен уряд, але ми чітко і твердо підтримуємо президента. Це питання свідомості. Якщо ми є частиною революції, ми маємо сказати: «Революція – це не туалетний папір, це не борошно». Звичайно, якщо ми не їмо, ми не можемо підтримувати себе. Але ми повинні зберігати спокій і усвідомлювати, що вони ведуть нас до громадянської війни між венесуельцями, і цього ми повинні уникати. Тому нам потрібно мати спокій, свідомість і терпіння. Люди Болівара борються за просування вперед цього життєвого проекту, який є нашим Команданте Чавес дав нам… не вірте чуткам.

Марсело Де ла Роса, громадянин Колумбії, який проживає у Венесуелі 37 років, Ла Пастора, Каракас

Економічна ситуація в країні зараз делікатна, тому що ми перебуваємо в центрі економічної війни, створеної Імперією, щоб розпалити напруженість між людьми та повалити наш уряд, оскільки інші їхні стратегії зробити це [повалити уряд] зазнали невдачі. Це впливає на всіх нас. Не тільки опозиція, а й революціонери. Можливо, революціонерів більше, тому що ми бідніші. У опозиції є гроші, і вони мають свої гроші, збережені за межами країни в доларах. Вони роблять усе можливе, щоб девальвувати Болівар, тому що чим більше девальвується Болівар, тим більше вони стають мільйонерами.

Це змова не лише США, але й Колумбії, Європи тощо. Тут дефіцит і черги, але у людей є гроші, щоб купити. У Колумбії, якщо ви поїдете туди, ви побачите, що там немає черг, і в них є все [товари в магазинах], але у людей немає грошей, щоб це купити. У Колумбії люди можуть купити трохи рису, помідорів; тут люди купують їжу і мають гроші, щоб витратити, для людей, які не звертають уваги або не розуміють цього, вони насправді просто не отримують цього.

Змішана відповідальність за економічну кризу незаперечна. Є корумповані політики, які продаються, революціонери, які отримують мільйон доларів і забувають про революцію. Це правда, є члени військових і національної гвардії, які були корумповані назавжди, і це не змінилося.

Карбін Меро, Сан-Хуан

Політична ситуація, в якій ми живемо, щодо економічної війни, з якою ми стикаємося протягом останніх п’яти місяців, є капіталістичною стратегією минулих режимів. Економічна війна — це добре налагоджена стратегія, у якій уряди повалені високопродуманими методами, які впроваджуються класом капіталістів та імперією, вони робили це раніше.

Якщо ви послухаєте, що вони говорять у ЗМІ, ця економічна війна не закінчиться, доки уряд не перестане возитися з приватним сектором. Уряд надто підкоряється паразитичному буржуазному та власницькому класу. Те, що еліта намагається зробити, це змусити неоліберальні реформи, це справді те, чого вони хочуть.

Надія є тут, на вулицях. Ми повинні показати важливість мобілізації. Ми також повинні продемонструвати свою спільну відповідальність у цій ситуації, як ми поводимося, коли йдемо купувати речі. Зрілий дискурс і аналіз сьогоднішньої ситуації, обставин, створених тими, хто домінує в економіці Венесуели. Ми живемо на бартерному ринку, і хоча він сьогодні народжується через необхідність… («у вас є те, а в мене є це, давайте обміняємося…»). Це те, що ми могли б побудувати в майбутньому більш комфортним і спланованим способом.

[Рішенням є…] участь, мобілізація, спільна відповідальність, яку ми маємо. [Нам потрібно] діяти так, ніби ми справді є соціальним класом, а не захищати права тих, хто нас гнобив, тих, хто все ще нас гнобить, і тих, хто хоче, щоб уряд продовжував гнобити нас економічно через неоліберальні реформи.

Барбара Дюран, з Вальє-де-Туй, штат Міранда, 16 років

Йде економічна війна, так… але ми повинні це контролювати. Це не тільки проблема президента, ми не можемо потрапити в цю імперіалістичну та опозиційну пастку. Існує дефіцит, лінії, накопичення, контрабанда, перепродаж, але це не лише провина президента, всі венесуельці повинні взяти на себе відповідальність за цю проблему: як венесуельці, як революціонери.

Анхель Роронес з Ла-Веги, Каракас

Це називається економічною війною, і я вважаю, що це правильно. Імпортери накопичують товари, підприємства, які виробляють, не розподіляють свою продукцію рівномірно чи швидко, і саме це створює черги, оскільки по всій країні є довгі черги, не лише в Каракасі. Ви заходите в супермаркет, а там черги, і люди навіть не знають, що вони купуватимуть того дня. Люди втомилися від ліній, але не втомилися від революції. Ми будемо захищати революцію на будь-якій території, коли доведеться, у потрібний момент.

Так, нас усіх дратують лінії. Це викликає незручності. Я роздратований і я революційний чавіст. Ми роздратовані, але це не провина уряду. Як бідні та працюючі люди (ми не буржуазія), ми хочемо купувати товари в субсидованих державних магазинах, це означає, що ми повинні стояти в черзі, щоб отримати значно дешевші товари.

Це також вина уряду за відсутність пильності щодо тих, хто нас обманює. Але зараз я вважаю, що це занадто [для виконання урядом]. Можливо, уряд приходить до магазину, щоб забезпечити контроль над цінами, але наступного дня вони йдуть, і компанія підвищує ціни. Але люди все одно купують.

Єва Хараніно з Propatria в Каракасі:

Ось ця опозиція створює цю проблему, цю катастрофу. Ми живемо, ось що ми робимо. Але якщо вони прийдуть до влади, нам буде ще гірше, тому що все, що вони хочуть, це всі гроші Венесуели і вивезти нашу нафту з країни.

Рішення? Вмійте чекати.

Висновки:

І так, венесуельці точно чекають; не тільки в чергах, але вони також точно налаштовують іншу форму очікування, терпіння, яке ґрунтується на їхній вірі в те, що спроба опозиції підірвати Боліваріанську революцію зазнає поразки, доки вони не підживлюються істерією та знайдуть стратегії виживання. щоб пережити цю бурю.

У той час як міжнародна ділова преса говорила про відхід від «монетизації», ніби це був показник кінця світу, венесуельці, з якими я спілкувався, відзначили, як виникла бартерна економіка, щоб допомогти людям задовольнити свої потреби за межами формальної ринкової економіки. . Хоча обставини призвели до того, що люди будують такі рішення через необхідність, срібна підкладка полягає в тому, що люди серйозно говорять про необхідність зменшити залежність від імпорту та капіталістичної системи загалом.

Ще один суттєвий момент, на який слід звернути увагу, — це різниця між дефіцитом товарів і голодом. Я неодноразово чув, як венесуельці пояснювали, що вони та їхні сусіди не голодують і що багато з них мають гроші, щоб витрачати (не кажучи вже про власні приватні запаси товарів). Економічна війна базується на створенні психологічного досвіду дефіциту, який Міжнародна та опозиційна преса продовжує підтримувати та заохочувати, це змушує багатьох венесуельців відчувати себе на кораблі, що тоне, і тому вони йдуть купувати більше, що означає довші черги.

Члени громадських рухів знову наголошували на важливості свідомості не лише для аналізу першопричини кризи («Кому вигідна криза?» — плакат, прочитаний на мітингу на площі Болівар), а й того, які відповідні індивідуальні та колективні дії слід вжити. перед обличчям штурму. Серед тих, хто вийшов, щоб продемонструвати свою підтримку уряду та свою опозицію до економічної війни, був чіткий консенсус, що брак основних товарів є частиною добре сформульованої стратегії, ініційованої опозицією та імперськими інтересами світу. капітал.

Крім того, більшість людей також визнали певну відповідальність з боку венесуельського уряду – або звернули увагу на диверсантів зсередини уряду, корумпованих політиків і військових, які наживаються на контрабанді або причетні до неї, і неспроможність забезпечити контроль над цінами. Деякі також критикували бездіяльність щодо конкретної політики.

Деякі активісти пошепки поділилися, не для протоколу, що є групи бойовиків-чавістів, які збираються, щоб обстежити райони, де є довгі черги, і переконатися, що все залишається мирним. Ґрунтуючись на урядовій розвідці та здоровому глузді, багато чавістів бачать концентрацію людей, які чекають у чергах, як можливі об’єкти насильницьких провокацій з боку правої опозиції, і люди перебувають у стані підвищеної готовності, щоб запобігти насильству чи подальшій нестабільності.

Люди, з якими я брав інтерв’ю, заохочували інших зберігати спокій, не впадати в істерику, викликану ЗМІ, не купувати більше, ніж вам потрібно, і, в кращому випадку, використовувати це як можливість створити альтернативні засоби виробництва та розповсюдження, які не залежить від глобального капіталізму. Деякі люди вчаться робити мило, інші роблять домашні засоби для чищення з харчової соди та оцту. Хоча ці стратегії адаптації породжені справжньою та розчаровуючою необхідністю, багато венесуельців визнають необхідність побудови альтернативної економіки і тому намагаються перетворити цю кризу на можливість зробити це.

Мене вразило, скільки людей стверджували, що потрібно бути терплячими. Незважаючи на справді складні виклики, віддані революціонери-чавісти з народних секторів переважно виступали за те, щоб вистояти, знаходити творчі рішення щоденних незручностей, підвищувати свідомість, залишатися ненасильницькими та терплячими.

Формат цієї статті був натхненний Сюзанною Снайдер та Літньою школою усної історії.

ZNetwork фінансується виключно завдяки щедрості своїх читачів.

схожі повідомлення

Немає відповідних посад.