Про росіян на Олімпіаді і ТЦК в спортзалах. Інтерв’ю з керівником Мінспорту Бідним

Рішення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) допустити до Олімпіади в Парижі російських та білоруських атлетів як нейтральних спортсменів стало для української спортивної громадськості холодним душем розчарування.

Боротьба за кенселінг росіян та білорусів зі світових спортивних форумів вже досить давно стала основою політики української держави, тож це рішення МОК поставило руба питання як про ефективність цієї боротьби, так і про доцільність її продовження.

Проте найголовніше – тепер Київ повинен дати світові і самому собі відповідь на питання: чи поїдуть до Парижа українські спортсмени, чи бойкотуватимуть Олімпіаду в знак протесту проти присутності на ній росіян та білорусів, хай навіть і не під прапорами своїх держав.

Це – не єдина тема для інтерв’ю з в.о. міністра молоді та спорту України Матвієм Бідним. Кар’єру він починав тренером та керівником фітнес-клубу в самому центрі Києва, був призером світової першості з бодибілдингу серед юніорів, протягом останніх семи років пройшов шлях від головного спеціаліста відділу у Мінмолодьспорту до керівника міністерства.

Тож не дивно, що у розмові з ВВС Бідний називає фізкультуру і спорт частиною безпекової політики держави – і його посада, і біографія зобов’язують до таких гучних заяв.

З іншого боку, можуть сказати чимало українців, ну як може спорт бути пріоритетом у країні, що воює? Як під час війни можна виділяти на спорт у бюджеті-2024 удвічі більше грошей, ніж минулого року? І про який масовий спорт ми говоримо, якщо спортзали найчастіше фігурують у новинних стрічках, коли туди приходять з повістками працівники ТЦК?

Відповіді на ці та інші питання ВВС шукала у розмові з Матвієм Бідним, яка відбулася 19 грудня.

На розмову Бідний запросив до спортзалу

Про рішення МОК допустити росіян та білорусів до Олімпіади

ВВС: Чи можете ви зараз сказати: “Я, Матвій Бідний, і мій попередник Вадим Гутцайт – ми зробили все можливе для того, щоб рішення про допуск росіян та білорусів на Олімпійські ігри не з’явилося”?

Матвій Бідний: Можу. Я, Матвій Бідний, і Вадим Маркович Гутцайт, з яким ми працювали в команді, – ми зробили все можливе, щоб цього рішення не з’явилося.

ВВС: Тоді як ви його пояснюєте? Україна настільки не ефективна? Чи це росіяни такі ефективні?

Матвій Бідний: Все, що від нас залежало, ми змогли, – ми зробили. Чи можна було зробити більше? Мабуть, так. Кожен робить помилки, кожен, можливо, десь недопрацьовує…

Чому ухвалили таке рішення? А чому було прийняте рішення в 1936 році дати провести Олімпіаду Гітлеру? А чому було рішення в 1980 році після початку агресії Радянського Союзу проти Афганістану (провести Олімпійські ігри в Москві)?

Міжнародний олімпійський комітет – це організація, якій вже більше 120 років. У її керівництві є дуже заможні, самодостатні люди зі своїми поглядами. Але вплив Росії на (світові спортивні) організації – дуже потужний. А у нас станом на сьогодні є тільки два представники в Міжнародному олімпійському комітеті і, здається, три особи входять в керівні структури міжнародних спортивних федерацій. Все.

Росія свій вплив нарощувала постійно, використовуючи будь-які ресурси, яких у неї дуже багато. Зрозуміло, що їхні лобістські ресурси набагато потужніші за наші. Тому я вважаю, що це прямий наслідок такого нашого недопрацювання протягом дуже тривалого часу.

ВВС: Давайте я перекажу аргументацію МОК, яку він прописав у своєму рішенні: спортсмени не повинні відповідати за дії своїх урядів; недопуск спортсменів з конкретним громадянством має ознаки дискримінації за паспортом; спорт, згідно з Олімпійською хартією, має миротворчу місію. Ви з цими аргументами не погоджуєтесь?

Матвій Бідний: Спорт справді має миротворчу місію. Але давайте згадаємо, Росія була єдиною, хто фактично утримався від голосування за резолюцію про олімпійське перемир’я (насправді під час голосування в Генасамблеї ООН у листопаді цього року утрималися Росія і Сирія – Ред.). Це як? Де тут миротворча місія?

А те, що Олімпійський комітет Росії включив до свого складу представництва наших тимчасово окупованих територій, це як? Причому, підкреслюю, Олімпійський комітет – це ж громадська організація, це не уряд Росії. Це громадське утворення, яке складається з громадян, зі спортсменів, функціонерів. Тобто це – їхня позиція.

Як ми можемо сьогодні говорити про те, що вони є якимись нейтральними, коли фактично керівництво їхнього Олімпійського комітету приймає таке рішення? Та і в принципі, давайте говорити про те, яким чином спортсмени можуть бути нейтральними, якщо вони на сто відсотків залежать від своєї держави і від політики своєї держави? Коли вони фактично виховуються на російські криваві гроші, проходять підготовку завдяки їм.

І ви ж розумієте, що якщо хтось потрапить на цю олімпіаду, повернеться з неї, ще й з медаллю, то він на наступний же день буде стояти на стадіоні з зет-свастикою поруч з Путіним і буде використовуватись як інструмент російської пропаганди. У нас немає жодного сумніву з цього приводу.

ВВС: Але, з іншого боку, є низка видів спорту, де росіяни й білоруси беруть участь у змаганнях, навіть перемагають – теніс, наприклад. І нічого, небо на землю не падає.

Матвій Бідний: Ну, як не падає, ви знаєте, що є багато різних конфліктних ситуацій з цього приводу. Теза про те, що “спорт поза політикою”, насправді є популістичною. Бо навіщо в такому разі держава вкладає гроші в спорт? Який сенс тоді утримувати олімпійців? Бо це – певний механізм пропаганди, механізм демонстрації потужності режиму, країни як такої. Тому говорити про те, що спортсмени є нейтральними… Вони в принципі не можуть бути нейтральними, а в Росії особливо.

ВВС: У вас як у колишнього професійного спортсмена немає на якомусь глибинному рівні почуття спортивної солідарності?

ВВС: З російськими й білоруськими спортсменами.

Матвій Бідний: Абсолютно ні. А хто з них вийшов на протест? Хто з них якимись своїми діями підкреслив свою солідарність з народом України?

ВВС: А якби вийшли, то можна було б ставитися до них по-іншому?

Матвій Бідний: Ну, можливо, якби вийшли. Але ж ми розуміємо, що (в такому разі) вони змушені були б змінити громадянство, щоб потрапити на Олімпіаду. І ми, до речі, це пропонували. Ми говорили про те, що є шлях – хай (такі спортсмени) змінюють спортивне громадянство або виступають як команда біженців – є такий інструмент у положеннях МОК. Ми б не заперечували проти цього, якби справді побачили, що хтось з них проявив позицію, висловив незгоду з тим, що відбувається. Я думаю, що тут би і все українське суспільство не було проти. Ми пропонували такий шлях, але ж ніхто на нього не пішов.

ВВС: Наскільки я розумію, зараз російським та білоруським атлетам дозволять виступати у формі без будь-яких знаків розрізнення. Регулюватиметься навіть колір лаку для нігтів, який вони зможуть використовувати. Ніщо не буде нагадувати про їхню належність до цих держав, вони будуть просто хімічно чистими…

Матвій Бідний: Сьогодні весь цивілізований світ робить все задля того, щоб підкреслити, що Росії, агресору, країні-терористу немає місця в світовій спільноті. Спорт – це ж не окрема вирвана ділянка, не якийсь безлюдний острів, це частина суспільного життя, міжнародного життя. Для нас сьогодні це є частиною нашої зовнішньої політики.

Ми говоримо про те, що поки триває агресія, представникам країни-агресора немає місця в цивілізованому суспільстві. І ми не будемо цього толерувати. Їх не мають допускати. На конкурсах, на фестивалях, всюди має бути повний бан, щоб вони всі відчули на собі хоч частину того горя, яку навіть смішно порівнювати (з тим, що відчуваємо ми), через дії їхнього режиму, який вони підтримують на сто з чимось відсотків.

Як можна говорити про принцип рівності в олімпійському русі? Які сьогодні можуть бути рівні умови у спортсмена з Росії і нашого спортсмена, басейн якого розбила ракета, він виїхав зі своєї домівки на окупованій території, хтось з його близьких загинув, хтось на фронті, і він весь час думає тільки про це, який минулої зими тренувався в холодній і темній залі, і зараз під час підготовки він весь час ховається в бомбосховище?

Яка рівність? Яка рівність може бути, коли ти виходиш на змагання з кимось, хто фактично за кілька рукостискань знайомий з людиною, яка вбивала наших мирних громадян в Бучі? Це просто неможливо.

Спортивне змагання – це не бій, спортивне змагання відбувається за правилами fair play, поваги до супротивника, дружності. Тут цього немає. Таким чином спотворюються самі олімпійські цінності в принципі.

ВВС: Як ви думаєте, рішення допустити росіян і білорусів до Парижу є остаточним? Чи Україна ще щось намагатиметься зробити?

Матвій Бідний: Україна намагається робити. Ми зараз звертаємося до всіх акторів, які можуть вплинути на рішення щодо допуску тих чи інших спортсменів, і говоримо про конкретних спортсменів.

Є прізвище такого-то “нейтрального спортсмена”? Ми кажемо: так ось фото, де він з цією свастикою сфотографований. А ось відео, де він закликає збирати гроші на загарбницькі війська, які сьогодні топчуть наші землі.

Про можливий бойкот Україною Олімпіади в Парижі

Автор фото, Міністерство молоді і спорту

ВВС: Головне питання для українців зараз у цьому розрізі – це чи буде Україна бойкотувати Олімпійські ігри? Влітку цього року прем’єр Денис Шмигаль говорив, що Україна абсолютно готова бойкотувати Олімпіаду. Більше того, сказав він, є понад тридцять країн, які можуть приєднатися до неї в цьому бойкоті. Якою є ваша позиція з цього приводу?

Матвій Бідний: Насамперед ми не використовуємо слово “бойкот” як таке. Ми говоримо про те, що це наша позиція: ми не будемо брати участь (у змаганнях), якщо туди будуть допущені спортсмени, які підтримують російську агресію, які підтримують цей кривавий режим. Це для нас принципове питання.

Ми будемо аналізувати те, що відбуватиметься. Як Міжнародний олімпійський комітет реагуватиме на аргументи, які ми зараз надаємо, на наші звернення, петиції, виступи…

ВВС: Якщо Україна не поїде на Олімпіаду, це буде проблемою для МОК?

Матвій Бідний: Я думаю, так. Я думаю, це буде потужний удар для.

ВВС: Для олімпійського руху?

Матвій Бідний: Так. Але знову ж таки, ми розуміємо, що це, в принципі, буде удар і по наших спортсменах. Ми розуміємо, що ми в такому випадку теж ризикуємо.

В Олімпійській хартії, в правилах прописані санкції за такі дії. І не виключено, що на наступні Олімпійські ігри вже нам запропонують вийти в нейтральному статусі. Тобто це досить радикальний крок.

ВВС: Хто буде приймати остаточне рішення?

Матвій Бідний: Остаточне рішення ми будемо приймати спільно. Не буде такого, що там хтось один. Ми радимося…

ВВС: Ми знаємо, що таке Україна сьогодні. Що з цього приводу думає президент?

Матвій Бідний: Президент так само думає, що ми не можемо толерувати певних речей. Але що ми маємо приймати рішення, виходячи з державних інтересів.

Ви хочете зараз витягнути з мене відповідь, так чи ні? Я не можу зараз дати таку відповідь, тому що в тій точці, де ми сьогодні, – ми ще не зробили всього, щоб тому запобігти.

ВВС: На своїй недавній пресконференції Володимир Путін так само заявив, що Росія ще подивиться на розвиток ситуації і, можливо, прийме рішення не брати участі в Олімпійських іграх. Це б полегшило життя Україні?

Матвій Бідний: Ми не дивимося на те, яке рішення вони приймуть, поїдуть вони чи не поїдуть. Нам головне, щоб Міжнародний олімпійський комітет, щоб світова спільнота не допустили спотворення принципів олімпійського руху. Ми ще не вичерпали всі шанси у цій дуже важливій для нас боротьбі.

Ми розуміємо, наскільки важливо нам поїхати (на Олімпіаду). Насамперед для спортсменів – це те, до чого вони готуються все своє життя. Для багатьох це мрія. Кожен з них хоче себе проявити.

Історія кожного нашого спортсмена, який сьогодні готується (до Олімпіади) в цих умовах – це історія, можливо, навіть певного подвигу. Кожен з них має, що розповісти світу, це дуже важливо.

Про українських та російських спортсменів

ВВС: Чи збирається Україна і ви як її агент вести боротьбу за кенселінг росіян і білорусів з світового спорту і після завершення Олімпіади?

Матвій Бідний: Доки триває війна – безперечно, ми будемо робити це і надалі. Ми підкреслюємо, що спорт – це частина суспільного, культурного життя. Не можна сьогодні спокійно ставитись до того злочину, що чинить Росія в Україні. І не можна толерувати, допускаючи до спільних заходів представників країни, яка сьогодні вчиняє злочин.

ВВС: Тобто ідеальний світ спорту для вас, для України зараз це.

Матвій Бідний: Так, без росіян і білорусів, так.

ВВС: Вам не здається, що з цим рішенням МОКу, з тією ситуацією, яка була на Вімблдоні минулого року і цього року – що ви займаєтеся якоюсь Сізіфовою працею? Що ти його котиш-котиш, а воно не докочується?

Матвій Бідний: Давайте про це спитаємо наших військових. Їм же так не здається.

Я думаю, що (подумавши), що роблять там вони, – нам треба просто впертися, і працювати і робити все для того, щоб їм там було легше. І щоб наші спортсмени – а це ж наші амбасадори на міжнародній арені – теж доносили до всього світу, що сьогодні відбувається в країні, звертали на це увагу і щоби міжнародна спільнота також робила свої висновки.

ВВС: Ви назвали спортсменів амбасадорами. Але – подобається нам це чи ні – є спільні змагання, в яких беруть участь українські та російські спортсмени. Ми пам’ятаємо скандал на Олімпіаді в Токіо, коли українську стрибунку у висоту Ярославу Магучіх сфотографували, коли вона обіймалася з росіянкою Марією Ласіцкене. Чи правда, що після того Міністерство спорту розробило якісь протоколи щодо взаємодії українських і російських та білоруських атлетів?

Матвій Бідний: Ні, немає таких протоколів. Звісно, ми працюємо з нашими спортсменами, розмовляємо з ними, певним чином орієнтуємо, намагаючись уникнути провокацій. Бо те, що (тоді) відбулося, – це фактично провокація.

Спортсмен після того, як він там щось виграв чи виконав якусь вправу, перебуває в стані ейфорії, він не зовсім усвідомлює, що відбувається. (До нього) дуже легко підійти, сфоткатися з якимось там прапором. Він може його навіть не побачити, у нього в очах темно. Спортсмен в такому стані – це дуже легкий об’єкт для подібної провокації. Ми маємо з цим працювати і це передбачати – робити все, щоб цього уникнути. Але ми не пишемо протоколів поведінки для наших спортсменів. Ми розраховуємо на їхню свідомість.

ВВС: І покарання за це теж не передбачене?

Матвій Бідний: Якщо ми бачимо, що – такого ніколи не було і, сподіваюся, ніколи не буде – йдеться про свідому дію, то, звісно, щодо такої людини будуть санкції в плані її виключення зі складу збірної. Тому що зрозуміло, що не може сьогодні представляти Україну людина, яка дозволить собі такий крок.

Сьогодні ціна вчинку на міжнародній арені для спортсмена дуже висока. Кожен спортсмен має розуміти, яку відповідальність він несе. Тому так, дійсно, ми дивимось за цим, але йдеться просто про прояви здорового глузду. Я впевнений, що нам не доведеться застосовувати таких санкцій.

Про спортсменів, які не повертаються з-за кордону

ВВС: На сайті міністерства було розміщено список спортсменів, які виїхали за межі України для участі в спортивних змаганнях і не повернулись назад. У ньому фігурували понад триста людей. Але зараз цього списку на сайті немає. Це через те, що їх настільки багато?

Матвій Бідний: Ні, насправді він сильно не збільшився. Високий приріст там, на жаль, був протягом перших місяців війни.

Прибрали ми його, тому що цей список почали використовувати російські пропагандисти. В нашому суспільстві, на жаль, сьогодні і так є забагато точок розколу, щодо яких можуть застосовуватися ворожі ІПСО, щоб ми ще й з наших спортсменів робили зрадників.

Враховуючи, що склад національної збірної команди перевищує десять тисяч осіб, триста спортсменів, які (станом на) сьогодні поїхали і не повернулися, – це не настільки великі показники, я вважаю.

Зрозуміло, що наші спортсмени – це теж люди. У людей є свої слабкості, вони їх проявляють по-різному. Не завжди хороший спортсмен є хорошою людиною, патріотом або дуже сміливою, відважною людиною. Іноді у них бувають різні особисті якості. Але, знаєте, я вважаю, що спорт – це така царина, де ми маємо підкреслювати кращі якості наших спортсменів і висвітлювати в першу чергу їх.

Звісно, ті, хто виїхав і не повернувся, виключені зі складу збірної, деяких позбавили спортивних звань. Але там є різні ситуації. Той список був і залишається динамічним. Ми його ведемо для себе. У ньому є спортсмени, які поїхали. Але хтось потім з’являється: просто він не повернувся вчасно. Хтось травму отримав або захворів і залишився в лікарні. Було таке, що він перетнув кордон (в’їхав в Україну), – але ми чомусь не побачили це в системі. А він каже: я вже давно тут і збираюсь знову виїжджати. Ну, буває, це людський фактор. Але, скажімо так, така проблема є.

ВВС: Що Україна може зробити з цією проблемою?

Матвій Бідний: А що вона може зробити? Я повторюсь: у національній збірній понад десять тисяч осіб, кожен з них виїхав вже по десять разів. Не повернулося всього лише триста. Ну, що можна зробити? Я ж кажу, ми виключили їх зі складу збірної, щоб більше ці люди ніколи не могли представляти Україну.

ВВС: А як щодо футболу? Наприклад, зараз малеча бігає у футболках з написами “Мудрик”, “Трубін”, “Циганков”, “Довбик”. А це – формально кажучи, люди, які виїхали за кордон і уклали контракти з закордонними клубами вже після повномасштабного вторгнення. Я розумію всю неоднозначність цього питання: вони зараз прославляють Україну за кордоном.

Матвій Бідний: Коли ухвалювалася постанова про дозвіл про виїзд за кордон для спортсменів нашої національної збірної, справді не була врахована можливість того, що хтось може виїхати і грати в іноземному клубі.

Це обговорювалося. Тобто з точки зору певної справедливості, чим відрізняється людина, яка виїжджає за кордон грати в футбол, від людини, яка, наприклад, їде за кордон працювати за контрактом інженером?

З одного боку, нічим. З іншого – відрізняється, тому що (футболіст) показує Україну всьому світу, говорить про Україну всьому світу. Всі знають, що це український футболіст, наші діти носять футболки (з його прізвищем), хочуть бути схожими на нього і грають в футбол, а не нюхаюти клей. Це теж дуже важлива функція.

Тим більше, що, граючи в Україні, наприклад, за донецький “Шахтар”, він, скоріше за все, через певні механізми бронювання не був би, принаймні поки що, призваний до лав Збройних сил.

Тому зараз, коли ми побачили таку невідповідність, ми будемо реагувати. Думаю, ми маємо врегулювати це питання на нормотворчому рівні.

ВВС: Тобто Мудрика ви зі збірної України не виключите?

Матвій Бідний: Мудрика ми не будемо виключати зі збірної і будемо вболівати за нього. Хай прославляє нашу країну як зможе.

Про масовий спорт і ТЦК в тренажерних залах

ВВС: У бюджеті 2024 року на спорт виділили 7,5 мільярдів гривень. Багато говорилося про те, що це удвічі більше, ніж минулого року. Але так само я бачив коментарі, мовляв, “ми що, вже війну виграли, що можемо на спорт удвічі більше, ніж минулоріч, виділяти”?

Матвій Бідний: Те, що там удвічі більше, це через те, що все ж таки наступний рік – олімпійський, це завжди так відбувається.

Якщо аналізувати цей бюджет, то там все зрізали. Зрозуміло, що ми не можемо зараз закладати ніякого капітального будівництва. Фактично цей бюджет – це тільки бюджет на підготовку національних збірних команд. Минулого року він був таким самим, просто цього року Олімпіада, Паралімпіада, закладені певні призові, так завжди відбувається в олімпійський рік. Говорити, що йдеться про суттєве збільшення (витрат на спорт), – це перебільшення.

ВВС: Скільки з цих 7,5 млрд піде на масовий спорт, а скільки на спорт вищих досягнень, підготовку до Олімпіади?

Матвій Бідний: Вибачте, я прямо не відповім. Складно розрізнити. Дитячо-юнацький спорт – це масовий спорт чи спорт вищих досягнень? З одного боку, це початкова ланка спорту вищих досягнень, з іншого – це все ж таки наші діти, і далеко не кожен з них далі піде. Але співвідношення дуже маленьке, і я це послідовно за це борюся…

ВВС: Співвідношення на користь.

Матвій Бідний: На користь спорту вищих досягнень, звісно. Це – наслідки нашої ще пострадянської системи. Ми з нашою командою щиро вважаємо, що це треба міняти, що співвідношення мусить бути хоча б рівним. Ми працюємо над цим.

ВВС: І ще про масовий спорт. Якщо ми прочитаємо новини за ключовими словом “спортзали”, “тренажерні зали”, то радше побачимо новини не про те, як вони всюди відкриваються, а про те, що до них приходять працівники ТЦК і вручають їхнім тренерам та відвідувачам повістки. Як ви особисто ставитесь до таких ситуацій? Які у вас виникають відчуття, коли ви читаєте подібні новини?

Матвій Бідний: Для мене це нічим не відрізняється від ситуацій, коли представники ТЦК ходять по квартирах чи по ресторанах. Зрозуміло, що вони працюють там, де вони бачать, що є люди, які мають певну підготовку. В принципі, це їхня робота, я не можу їх за це засудити. Я не вважаю, що прийти до зали це (щось надзвичайне)…

Просто в новинах про це повідомляють з такою конотацією, нібито йдеться про якесь покарання: що прийшли і тебе спіймали. Інформаційне поле саме формує образ працівників ТЦК як посланців чогось злого. Я вважаю, це неправильно.

До нас в “Укрспортзабезпечення” нещодавно прийшли, більше двохсот повісток вручили. І спортсмени, і тренери сходили для уточнення даних. Когось з них викликали, вони пішли на навчання.

Всі ми розуміємо, що, як кажуть сьогодні, кожному доведеться взяти в руки зброю. Ми маємо бути до того готовими. Якщо такою є потреба часу, щоб захистити нашу країну, – значить, (в тому числі) нашим спортсменам, тим, хто тренується і займається, треба (бути до цього готовими). Яка різниця, де знаходитимуть цих людей?

ВВС: Так, це історія не про Міністерство спорту, а взагалі про стан суспільства.

Матвій Бідний: І про стан інформаційного поля, яке, все ж таки, мені здається, має ставати відповідальнішим. Ми розуміємо, “мистецтво заголовка”… “Прийшли до Спортлайфу”. А що, до того не приходили? Не ходять по вулицях, не вручають повістки в інших місцях? Що такого екстраординарного взагалі в цій події? Що, хтось не знає, що в нас йде війна?

Про допуск глядачів на стадіони

Автор фото, Міністерство молоді і спорту

ВВС: Пропаганда спорту, популяризація спорту – це в тому числі і допуск глядачів на трибуни під час спортивних змагань. Чи нормально, що, наприклад, театри і кінотеатри працюють, в київському Палаці спорту нещодавно був масштабний концерт, але якщо наступного тижня там буде хокейний матч, – туди не запустять жодного глядача?

Матвій Бідний: Ну, вже запустять. Ми ж розробили рекомендації за дорученням уряду. В принципі, для організаторів змагань, які хочуть провести захід із залученням глядачів, вже є такий механізм.

ВВС: З якого числа він запрацює?

Матвій Бідний: Він вже діє. На початку минулого тижня ми розіслали ці рекомендації. Там передбачена процедура, просто певне погодження, воно потребуватиме часу.

Я думаю, що, починаючи вже з перших днів наступного року, виходячи з цієї процедури, можна буде розраховувати на те, що якісь змагання будуть проходити з глядачами.

Все буде залежати від локації. От Палац спорту – ми розуміємо: прямо під ним розташовано метро, найкраще бомбосховище. В принципі, спортивні споруди завжди будуються у розрахунку на швидку евакуацію. Приміром, норми УЄФА передбачають, що чаша футбольного стадіону на 70-80-90 тисяч глядачів повинна бути побудована так, щоб її можна було повністю евакуювати впродовж восьми хвилин.

Зрозуміло, що такої кількості зараз ніхто не допустить, тому що кількість глядачів залежатиме від того, чи є поруч укриття, на скільки людей воно розраховане. Загальна кількість людей на споруді включно зі спортсменами і обслуговуючим персоналом повинна бути не більшою, аніж вміщує укриття, яке розташоване в 10-хвилинній досяжності від споруди. Під кожен захід складатиметься протокол, який підписуватимуть відповідальні особи.

ВВС: Не страшно вам було приймати рішення про допуск глядачів на трибуни? Підліт балістичної ракети з Брянської області до Києва – кілька хвилин…

Матвій Бідний: Давайте будемо щирими. Від балістичної ракети ти не встигнеш сховатися, де б ти не був – у торговельному центрі, в кінотеатрі, на концерті.

А ми ж все-таки живемо, якось підтримуємо наше суспільне життя, а спорт – його дуже важлива складова. Я думаю, що зараз ми дійшли до того, що наша протиповітряна оборона, наші Збройні сили дозволяють нам (прийняти це рішення).

Звісно, ми всі сьогодні живемо з певними ризиками. Але я вважаю, що допуск певної кількості глядачів на наші повністю обладнані для цього спортивні споруди, не збільшує ці ризики.

Про закиди на свою адресу

ВВС: Вікіпедія пише, що ви були помічником-консультантом народного депутата України Андрія Портнова. Що це за історія?

Матвій Бідний: Це було, якщо я не помиляюся, в 2005-2007 роках. Я працював у фітнес-клубі тренером, він прийшов до мене тренуватися як клієнт. А його депутатська кар’єра якраз починалася в Блоці Юлії Тимошенко.

Я тоді навчався на юридичному факультеті. Я питав його за юриспруденцію, за право, ну і він як юрист запропонував мені таку практику. Я як його помічник на громадських засадах міг користуватися парламентською бібліотекою. Така “корочка” дозволяла мені навіть іноді зайти в (парламентську) їдальню, це було недалеко.

Не скажу, що я багато працював з документами, я намагався прочитати деякі законопроєкти, але з моєю кваліфікацією… я не пам’ятаю, щоб я приніс якусь йому допомогу.

Андрій Портнов – проросійський політик, колишній заступник голови адміністрації президента Януковича. До виборів 2009 року був у команді Юлії Тимошенко

ВВС: Зараз ви стосунки з ним підтримуєте?

Матвій Бідний: Зараз ми не підтримуємо стосунків. Він перестав у нас займатися – все так і перервалося.

ВВС: Вашого тестя, колишнього депутата Верховної Ради Григорія Дашутіна, підозрюють у співпраці з росіянами вже після 24 лютого 2022 року. Останні новини, які я знайшов в інтернеті, говорять про те, що його затримали в червні цього року. Чим закінчилася ця історія?

Матвій Бідний: Вона не закінчилася, вона триває. Йде слідство, він сьогодні перебуває в слідчому ізоляторі. Звісно, це дуже неприємна історія. Але він доросла людина. Коли я школу закінчував, він вже був народним депутатом. Він формувався так, як формувався. Я не можу сказати, що у нас із ним були близькі стосунки. Він досить жорстка, авторитарна людина, він сформований тим режимом, при якому він був депутатом, при якому він працював. Тому нести відповідальність за його дії я не збираюся.

Я вважаю, що кожен має відповідати за свої вчинки, особливо в такий час, коли, як я вже казав, ціна такого вчинку дуже висока. Тому хай іде слідство. Якщо виявиться, що він дійсно скоїв злочин, він має за це відповідати, як і кожен з нас.

ВВС: Він у вас ніякої протекції не просив?

Матвій Бідний: Ні, ми не настільки щільно з ним спілкуємося. І яка тут може бути протекція? В жодному разі.

ВВС: ЗМІ писали, що співвласницею підприємств Дашутіна, які постачали продукцію для російського ВПК, є ваша дружина.

Матвій Бідний: У неї була частка, але вона фактично відійшла з бізнесу після того, як на початку війни поїхала з дитиною за кордон. Сьогодні у неї там є компанія, є бізнес, ніяк не пов’язаний з бізнесом батька. Вона формально більше року тому вийшла зі складу засновників.

ВВС: У вас у зв’язку з цією історією не було ніяких проблем з правоохоронними органами?

Матвій Бідний: Ні. Яким чином? Я ж абсолютно ніяк не пов’язаний з ним.

Українська шахістка розповіла, чому не відмовиться їздити на турніри до Росії

Українська шахістка Ганна Музичук прокоментувала свої поїздки на турніри до Росії.

За словами 29-річної спортсменки, вона розуміє, чому навколо неї стільки розмов. Утім, Музичук заявила, що не припинить брати участь на змаганнях в країні-агресора.

Також читайте

Пост української шахістки про бойкот чемпіонату світу побив рекорд у Facebook

Про це Ганна розповіла в інтерв’ю 24tv.ua.

“Було дуже неприємно, що перед Чемпіонатом світу на нас вилили стільки бруду. У Росію їхало багато спортсменів і не тільки шахістів, але все вилили на нас із сестрою. Атака була до турніру, під час і після.

Ми були одні, нас практично ніхто не захищав. Коли у 2015 році Марічка виграла чемпіонат світу в Сочі, до того ж фінальний матч у росіянки, то жоден камінь не полетів у наш город. Усі тільки розповідали, яка молодець, а тут несподівано стільки перепон ще до початку змагань.

Розумію обурення людей. Так, Росія напала на нашу державу, іде війна. Боляче, що загинуло стільки українців. Але зрозумійте і мене: Росія – провідна шахова країна, шахи там дуже підтримуються.

Президент Міжнародної шахової федерації росіянин. Щороку в Росії проводиться декілька змагань найвищого рівня, будуть там проводитись і надалі. Це не питання пропуску одного турніру. Якщо ми відмовляємось їздити на змагання в Росію, то можна завершувати професійну кар’єру. Від 2014 року ми з Марічкою їздили в Росію виключно на офіційні змагання.

Питання нашої участі у змаганнях на території РФ ми обговорювали з керівництвом області та міста Львова. Вони відповіли, що нас розуміють і сказали: “Їдьте та перемагайте”, – сказала Музичук.