§ 40. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО РОЗМІЩЕННЯ
• Пригадайте, в якому з уже вивчених регіонів світу найвища густота населення.
• Як поширення конфліктів і війн в Африці позначатиметься на міграціях її населення?
ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ. Кількість населення Африки становить близько 1,3 млрд осіб — це 17 % від загальної кількості землян (2018 р.). За останні півстоліття воно зросло більш як у 3,5 разу: від 366,5 млн осіб у 1970 р. до 1288 млн у 2018 р. Це справжній демографічний вибух! Населення Африки почало зростати швидкими темпами від середини ХХ ст. і, за оцінками ООН, до 2050 р. його кількість може сягнути 2,5 млрд осіб і становити близько 26 % від загальної кількості людей на Землі!
Регіон утримує світову першість за рівнем народжуваності й смертності: з перших 20 країн світу з найвищими показниками народжуваності 19 розташовані в Африці (максимальний показник у Нігері й Анголі — понад 44 %); із 20 країн з найвищими показниками смертності половина —африканські (найгірша ситуація в Лесото, Чаді — понад 13 %) (2017). Високий рівень народжуваності обумовлений віковими традиціями ранніх шлюбів і багатодітності, бажанням батьків мати якомога більше дітей з огляду як на дуже високу дитячу смертність, так і на одночасно засіб забезпечення власного господарства більшою кількістю робочих рук. Позначаються також і релігійне бачення, соціально-економічна відсталість. Водночас смертність, навпаки, суттєво знизилась і збільшилася загальна тривалість життя з підвищенням рівня охорони здоров’я в останні десятиліття. У поєднанні з високою народжуваністю це стало головними причинами демографічного вибуху на континенті.
І хоча загалом смертність продовжує залишатися високою, Африка має рекордний у світі річний природний приріст населення — 2,5 % (або 25 осіб на 1000 жителів). Екстремальний приріст у регіоні забезпечують Східна, Центральна та Західна Африка, в яких кількість мешканців у майбутньому може збільшитися п’ятикратно. Населення там продовжує перебувати в другій фазі демографічного переходу, що веде до швидкого збільшення його кількості.
Демографічний вибух в Африці загрожує знищити розвиток інфраструктури і погіршити економічний розвиток. Демографічну політику, спрямовану на зменшення темпів росту населення та сприяння планування сім’ї, проводять лише в деяких країнах (зокрема в Кенії, Замбії, Тунісі, Єгипті, Марокко, Алжирі, деяких інших).
Африка — «колиска людства»
Африку називають прабатьківщиною людства, тому що саме звідти, як уважають учені, походять найдавніші Homo sapiens — загальні предки людей. У 1974 р. в Ефіопії було знайдено скелет людиноподібної істоти, яка жила приблизно 3,2 млн років тому. Згодом у Танзанії знайшли найдавніші відбитки ніг людини. Ці відкриття стали незаперечним доказом того, що людство зародилося в Північно-Східній Африці.
СТАТЕВО-ВІКОВИЙ СКЛАД І ТРУДОВІ РЕСУРСИ. Швидкі темпи зростання кількості населення Африки обумовили його найменший середній вік — 19 років, тоді як у світі цей показник — 34. У багатьох африканських державах половина населення не старші 25 років. Очікувана тривалість життя у країнах Африки найнижча в світі — 50—60 років.
Рекорди світу
Найбільша за кількістю населення країна Африки — Нігерія, в ній проживає 196 млн осіб (2018). Найвищі темпи його зростання — в Південному Судані — 38 % (2017).
Рекорди світу
Наймолодше населення на планеті мають Нігер — його середній вік становить лише 15 років, у Малі, Уганді, Анголі — близько 16 (2017)!
Трудові ресурси регіону загалом мають низький освітній і кваліфікаційний рівень. Більше 65 % економічно активного населення Африки зайнято у сільському господарстві. Водночас в умовах демографічного вибуху кількість економічно активного населення досягає сотень мільйонів осіб, зайняти яких у суспільному виробництві африканські країни не в змозі, тому безробіття в Африці охоплює третину працездатних людей. Останніми роками різко зросла міграція з африканських країн (650 млн осіб щороку).
СИСТЕМА РОЗСЕЛЕННЯ. Ще донедавна середня щільність населення в Африці була однією з найменших на планеті, нині ж вона становить 43 особи/км 2 . Тепер за цим показником регіон на другому місці в світі (після Азії — 146 осіб/км 2 ), випередивши Європу (34 особи/км 2 ). Територіальні відмінності щільності населення показано в табл. 40. На розміщення населення, як відомо, впливають природні умови: найменша щільність у пустелях, сухих саванах, екваторіальних лісах. Густо заселеними є райони із сприятливими умовами землеробства: долина Нілу, Середземноморське узбережжя Північної Африки, північне узбережжя Гвінейської затоки, нагір’я Ефіопії, район Великих озер та промислові райони. Найвищі показники щільності населення мають країни Східної Африки — Маврикій, Руанда, Бурунді (понад 430 осіб/км 2 ), найменші — Намібія, Мавританія, Лівія (3—4 особи/км 2 ).
Територіальні відмінності показників населення (2018)
Кількість населення, млн осіб
Щільність (густота) населення, осіб/км 2
Природні зони
В Африці формуються природні зони екваторіального (вологих вічнозелених екваторіальних лісів), субекваторіального (перемінно вологих листопадних лісів, саван і рідколісь), тропічного (тропічні напівпустелі і пустелі) і субтропічного (субтропічних жорстколистяних вічнозелених лісів і чагарників) географічних поясів.
Розміщення природних зон в Африці е симетричним: по обидві сторони від екватора зони закономірно змінюють одна одну. Проте в зональній структурі Північної і Південної Африки є відмінності. У ширшій рівнинній північній частині материка природні зони витягнуті майже чітко із заходу на схід. Більшу частину території тут займає – зона тропічних пустель.
Південна Африка мав значну контрастність у рельєфі, що вплинула на формування зональних природних комплексів. Вплив повітряних мас з океанів та їх взаємодія виявляються й у внутрішніх частинах південної половини материка, особливо влітку. Тому кількість опадів змінюється у напрямку від океанічного узбережжя до центральних западин і ніде не досягає таких малих величин, як на півночі. Цим зумовлене розміщення у внутрішніх западинах посушливих зон: сухих саван і напівпустель. На сході вони змінюються зонами вологих саван і тропічних лісів, а на заході розміщена пустеля Наміб.
У високо піднятих ділянках плоскогір’їв і гір виражена висотна поясність.
Западина Конго і узбережжя Гвінейської затоки на північ від екватора зайняті зоною вологих вічнозелених екваторіальних лісів. Клімат спекотний і рівномірно вологий. Протягом року майже кожного дня випадають дощі. Це сприяє активності хімічних процесів у верхньому шарі земної кори, які супроводжуються утворенням оксидів заліза та алюмінію. Змінені гірські породи набувають особливої структури та червоного і жовтого кольорів. Це так звані латеритні хори вивітрювання, на яких формуються червоно-жовті фералітні ґрунти.
Велика кількість тепла і вологи протягом року сприяють росту багатої рослинності. Вологі вічнозелені екваторіальні ліси характеризуються великою різноманітністю видів рослин. Ліси ростуть багатьма ярусами. Серед дерев вологих екваторіальних лісів є багато порід із цінною деревиною (ебенове або чорне, червоне, різні види пальм, каучуконоси).
У лісах вологої екваторіальної зони існують різні умови для тваринного світу. Умови змінюються горизонтально (залежно від розміщення стосовно водойм та ін.), а ще більше — вертикально, в різних ярусах. У ґрунті і лісовій підстилці міститься багата мікрофауна, поширені різні безхребетні, землерийки, змії, ящірки. Наземний ярус багатий на дрібних копитних, лісових свиней, біля водойм живуть карликові бегемоти, окапі (родичі жираф). Тут живуть також горили — найбільші людиноподібні мавпи. У кронах дерев живе багато інших мавп — макаки, капуцини, шимпанзе та інші. Багато птахів, гризунів, жуків, часто дуже великих розмірів. На всіх ярусах поширені мурахи і терміти. Повсюдно, в тому числі й на деревах, живуть земноводні (жаби). Найбільшим лісовим хижаком .є леопард.
Екваторіальні ліси відіграють велику роль у формуванні природи не тільки тих місць, де вони ростуть, але і всього материка та навіть Землі в цілому. Багато рослин екваторіальних лісів використовуються в господарстві: банан, кавове дерево, маслинова пальма та ін. Вирубка цінних порід деревини і система підсічно-вогневого землеробства призводить до заміни природних корінних лісів вторинними (менш цінними). Це у свою чергу сприяє розвиткові процесів ерозії й утворенню зсувів, збідненню тваринного світу. У результаті природа зони деградує. Необхідні спеціальні заходи для її охорони.
На півночі, півдні і сході зона вологих екваторіальних лісів змінюється зоною перемінно вологих лісів, саван і рідколісь. їх поширення зумовлене наявністю у субекваторіальному поясі посушливого періоду, тривалість якого зростає у міру віддаленості від екватора.
Величезні території в Африці (до 40 %) зайняті саваною — своєрідним тропічним лісостепом, де трав’яний покрив є основою рослинності. Над високими травами піднімаються поодинокі дерева або невеликі їх групи, інколи зарості чагарників. Ґрунти саван більш родючі, ніж вологих екваторіальних лісів. У сухий період відбувається накопичення перегною. Формуються червоні фе-ралітні або червоно-бурі ґрунти саван.
Дерева та кущі, які поширені у савані, пристосовані до посух і частих пожеж. У дощовий період у савані панують соковиті трави й зелені дерева. У сухий період трави вигорають, листя з дерев опадає, і савана набуває жовто-бурого кольору. У цей час частими є пожежі від блискавок і багать.
Із дерев у вологій савані переважають баобаби, зонтичні акації, мімози, пальми. У сухих саванах ростуть деревовидні молочаї, алое з м’ясистим листям. Багатий трав’яний покрив є кормом для великих травоїдних тварин: антилоп, жираф, буйволів, слонів, носорогів. Велика кількість хижаків:
леви, леопарди, гепарди, шакали, гієни. У водоймах живуть бегемоти, крокодили, на берегах річок і озер гніздяться численні табуни птахів.
Природа саван змінюється під впливом людини. Для збереження природи саван, захисту тварин від знищення в африканських країнах створюються заповідники і національні парки.
Великі площі на північ і південь від саван займають тропічні напівпустелі і пустелі, У них немає сезону стійких опадів. Дощі випадають рідко, у деяких районах раз на декілька років. Для цієї зони характерною є висока сухість повітря, високі денні (+50 °С) і порівняно низькі (+10 °С) нічні температури, пилові та піщані бурі. Через великі перепади температури повітря руйнуються гірські породи. Поверхня пустель вкрита кам’янистими розсипами, що чергуються з піщаними територіями. Там, де колись були озера або морські затоки, формуються глинисті пустелі. На місці висохлих солоних озер утворюються солончаки.
Основною рослиною в оазисах Сахари є фінікова пальма.
В умовах тропічних пустель і напівпустель дуже бідний рослинний світ, який пристосувався до пустельного клімату. Основними рослинами зони є полин, курай, верблюжа колючка. На – півдні зустрічається ендемічний вид — вельвічія дивна, житель пустелі Наміб.
Тваринний світ пустель і напівпустель своєрідний. Тварини в пошуках їжі і води можуть долати великі відстані (антилопи), або тривалий час обходитись без води (деякі плазуни, верблюди). Удень багато тварин зариваються глибоко в пісок, ховаються до нір, а вночі ведуть активне життя. Основними представниками фауни є скорпіони, комахи, павуки, багато плазунів, антилопи, шакали, гієни та ін.
У пустелях господарська діяльність зосереджена тільки в оазисах, тому багато народів ведуть кочовий спосіб життя.
На крайній півночі і крайньому півдні материка в областях із середземноморським субтропічним кліматом розташована зона субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників. Під ними в умовах сухого спекотного літа і вологої теплої зими формуються коричневі ґрунти. Рослини добре пристосувалися до сухого літа. Тут ростуть африканські види дуба і бука, дика маслина, суничне дерево, карликові пальми, кипариси. Найцінніші породи дерев вирубані, а на їх місці нині ростуть чагарники. Представниками тваринного світу є деякі копитні, плазуни та мавпи, серед яких — безхвостий макака.
В умовах піднятого рельєфу виражена висотна поясність. Так, на Ефіопському нагір’ї, в умовах теплого протягом всього року клімату, на вулканічних породах під саванами формуються родючі ґрунти. Цей пояс (від 1700 до 2400 м) сприятливий для проживання людей і розвитку землеробства. Він є батьківщиною цінних сільськогосподарських культур — кави, різних сортів пшениці, жита, проса. Вище за 2400 м клімат стає прохолоднішим і сухішим, природні умови більш сприятливі для розвитку тваринництва. Найвищі вершини на материку, навіть у тропічних і приекваторіальних широтах, вкриті вічними снігами та 1 льодовиками. Але таких небагато — Кенія, Кіліманджаро та деякі інші.
Населення і політична карта
Африка материк, який населяють народи різних рас. Сьогодні в Африці живуть представники всіх основних рас Землі: європеоїдної, негроїдної (екваторіальної) і монголоїдної.
Представники південної гілки європеоїдної раси зі смуглою шкірою, темним волоссям і очима, вузьким носом, овальним обличчям населяють Північну Африку. Це корінне населення — бербери й араби.
Більша частина материка заселена народами негроїдної гілки екваторіальної раси.
Своєрідними ознаками відзначаються племена пігмеїв, що живуть в екваторіальних лісах басейну річки Конго. Це особлива гілка екваторіальної раси. Пігмеї малі на зріст (до 150 см), мають колір шкіри світліший, ніж у негроїдів, тонкі губи. Кучеряве волосся та широкий ніс роблять їх схожими на більшість людей екваторіальної раси.
У пустелях і напівпустелях Південної Африки збереглись племена бушменів і готентотів.
У місцях проживання різних рас утворились великі групи народів, що поєднують різні расові ознаки.
Майже у всіх країнах — колишніх колоніях — живе значна кількість європейців. На півночі в країнах Середземномор’я багато французів, у Південній Африці — англійців і бурів (нащадків голландських переселенців), а в Східній і Південній Африці — індійців.
На початок XXI ст. на території Африки проживає понад 870млн осіб. Розміщується населення по території дуже нерівномірно. З одного боку значні площі займають майже незаселені райони (в пустелях Сахара, Наміб, у западині річки Конґо), а в дельті Нілу густота населення є у 20 разів більшою за середньосвітову (перевищує 1000 осіб на 1 км2).
Розпад колоніальної системи призвів до утворення на території Африки багатьох незалежних країн. Сьогодні тут налічується 53 держави. Тільки чотири з них практично не були колоніями: Південна Африка, Єгипет, Ефіопія, Ліберія.
Крім Південної Африки, всі держави Африки належать до групи країн, що розвиваються. Розвиток африканських країн відбувається неоднаковими темпами. Єгипет, Замбія, Демократична Республіка Конґо досягли дещо вищого ступеня розвитку. Найбільш відсталими залишаються Центральноафриканська Республіка, Судан, Чад, Нігер.