Чому знищували українців і як це хотіли приховати: важливі факти історії Голодомору

Керівництво Радянського Союзу організувало штучний голод у 1932 – 1933 роках з метою знищення українців. Тому в останню суботу листопада (цьогоріч – 28 листопада) в Україні та ще в деяких країнах світу вшановують пам’ять жертв голодоморів.

День пам’яті жертв Голодомору відзначають щорічно, у 4-у суботу листопада, пише 24 канал.

День пам’яті в Україні та інших країнах

У 2006 році Законом України “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні” Голодомор визнано геноцидом українського народу.

30 грудня 1922 року було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до якого увійшла і Українська Соціалістична Радянська Республіка. Союзний договір передбачав повну рівноправність республік, проте Україною фактично керував Кремль.

З утвердженням комуністичного режиму відбулись зміни у житті України, що торкнулися традиційного села. Радянська влада “насаджувала” українському народові нові звичаї, змушувала відмовитися від свого минулого, не давала тої самостійності, яку обіцяла із самого початку.

Чому стався Голодомор: причини та наслідки

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію: об’єднання приватних селянських господарств в колективні господарства державної власності – у колгоспи.

На партійних зборах влітку 1930 року керівник Компартії України Косіор заявив:

Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю.

Нібито через те, що селяни не працюють, він наказав зібрати весь урожай до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт.

Політика радянського режиму викликала протести українського народу. Історики зафіксували близько 4-х тисяч масових виступів селян на початку 1930 років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства органами влади.

Сталін, який вважав селянство основою національного руху, вдарив по українському селянству, як по носію української традиції, культури та мови. У 1932 році для України було встановлено нереальний до виконання план хлібозаготівель у 356 мільйонів пудів хліба.

Постановою ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності” все колгоспне майно прирівнювалось до державного і за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання.

Кремлем були створені умови життя, розраховані на знищення частини української нації, шляхом повного вилучення всіх продуктів харчування. Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933-го року за підписами Сталіна і Молотова заблокувала українців в межах голодуючої території, заборонивши виїзд із УСРР і Кубані по хліб.

Наслідки

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень місяць. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисяч осіб, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 людей.

Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим. Більшість науковців відстоює число вбитих понад 7 мільйонів осіб в Українській Соціалістичній Радянській Республіці та 3 мільйони українців в інших регіонах СРСР: на Кубані, в Центрально-Чорноземній області, Поволжі та Казахстані.

Голодомор охопив адміністративні райони з населенням понад 40 мільйонів осіб. Це явище не стихійне, а рукотворне. І слід від нього накладається на слід від інших трагедій, які відбувались в Україні у ХХ столітті.

Радянська влада зробила все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. Вона забороняла фіксувати реальну кількість смертей.

Але згодом були знайдені таємні списки деяких сільрад із переліком померлих в 1932 – 1933 роках. Кількість загиблих вдвічі перевищують офіційні дані.

Акція “Запали свічку”

“Запали свічку” – загальнонаціонально-міжнародна акція, яка відбувається щорічно у День пам’яті жертв голодоморів, тобто у 4-ту суботу листопада. Запаленою свічкою на вікні у цей день вшановують пам’ять жертв, котрі загинули внаслідок Голодоморів.

Запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998-го року як “День пам’яті жертв голодоморів”. Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва “День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій”. Указом президента Віктора Ющенка №431/2007 від 15 травня 2007 називається “День пам’яті жертв голодоморів”.

Усі українці зможуть долучитися до акції: о 16.00 вшанувати хвилиною мовчання та встановити запалену свічку на підвіконня.

Країни, що визнали Голодомор в Україні геноцидом:

• Австралія (2003/2008)
• Ватикан (2001, 2003)
• Грузія (2005)
• Еквадор (2007)
• Естонія (1993)
• Канада (2003/2008)
• Колумбія (2007)
• Латвія (2008)
• Литва (2005)
• Мексика (2008)
• Парагвай (2007)
• Перу (2007)
• Польща (2006)
• Португалія (2017)
• Угорщина (2003)
• США(частково у 2018-му році)

Країни, що визнали Голодомор в Україні геноцидом / Інфографіка 24 каналу

Сенат США 4-го жовтня 2018 року одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, в якій Голодомор 1932 – 1933 років визнається геноцидом українського народу.

Ще низка країн засудила Голодомор як акт винищення людства. Це – Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія, Чилі.

Голодомор 1932-33 рр.: ознаки геноциду української нації

Історична амнезія влади все частіше доходить до своєї точки абсурдності. Цинічний підхід до «розшифрування» страшної історичної долі українського народу дискредитує людей «зверху» і серйозно гальмує процес розвитку країни.

Заперечення провладними політиками Голодомору 1932-33 років як акту геноциду говорить про те, що влада займається прихованим «замилюванням» очей суспільству і виправданням страшного злочину.

Заяви глави держави у 2010-му році на кшталт «Голодомор був загальною трагедією народів СРСР, а не лише українців» повністю демонструють рівень політичної та історичної освіти влади та її підходу приховати правду від людей.

Прикрим залишається той факт,що тему Голодомору настільки заполітизували, що тепер цю історичну подію використовують можновладці як інструмент масових маніпуляцій та провокацій.

Народні обранці геть забули про головні ознаки голоду 32-33 років та факти, що підривають будь-яку дискусію про те, що Голодомор не був геноцидом проти української нації.

Загальновідомою причиною голоду стало вилучення продуктів і майна у людей. Це та ознака, яку на собі відчули народи усіх держав,що входили до Радянського Союзу. Люди гинули з голоду не тому, що в країні бракувало продовольчих ресурсів , а тому, що держава розпорядилася ними в такий спосіб, що частина громадян втратила до них доступ. Як свідчать фахівці, що досліджували радянську економіку 30-х років, їстівних припасів у країн СРСР було достатньо, аби прогодувати населення. Подібні методи не знімають відповідальності з людей, які ініціювали голод, і не суперечать тому, що це масове знищення штучного зразку було явним проявом геноциду.

Під час свого керування Сталін мріяв розв’язати українське «національне питання». Колективізація і розкуркулення не давали бажаного результату, а тому влада вирішила заморити українське селянство голодом.

ІІ ознака того, що Голодомор 1932-33 років – це комплекс свідомих дій влади для винищення української нації, полягає в тому, що 22 січня 1933 року Сталін підписав постанову з Молотовим про «заборону виїзду українців за кордон», аби запобігти розголошенню фактів про страшний голод.

Багато істориків схиляються до думки, що ця ознака геноциду – основна, тому що хліб забирали у багатьох регіонах, але не всіх карали.

Казахи,наприклад, також переживали голод. Як відомо, вони завжди були скотарями,а не хліборобами. А тому, коли у них забирали продукти, казахи мали змогу поїхати по хліб за кордон цілком легально і відкрито.

ІІІ ознака геноциду полягає в тому, що радянська влада всілякими методами замовчувала правду про голодомор. Сталін боявся, аби світ був проінформованим щодо ситуації на Україні.

На той час носіями достовірної інформації були лише українські емігранти. Вони зверталися до міжнародних організацій, до Ліги Націй, щоб допомогти голодуючій Україні продовольчими ресурсами. І коли на офіційному рівні від Заходу була запропонована допомога – Сталін відмовився від будь-яких іноземних надходжень, мовляв «У нас всё хорошо!».

Історично відомим фактом є те, що в Україні були великі німецькі колонії, близько 400 тис. німців-колоністів, які також стали жертвами голоду. На той час Гітлер уже прийшов до влади. І дізнавшись, що німці в Україні голодують, створив спеціальні товариства, які займалися збором коштів для голодуючих німців в Україні.

Сам Гітлер здав 1000 марок особистих коштів в фонд голодуючих німців в Україні, і кожна німецька родина, яка проживала в УРСР могла отмати на тиждень 8-10 марок. За ці 8-10 марок можна було купити хліб, борошно, крупи та інші продукти. Гітлер також сказав, якщо в німецькій колонії є українська, польська чи болгарська родини – розділяти гроші усім, аби запобігти підвищенню агресії один до одного. Адже голодна людина – божевільна людина.

Голова сільськогосподарського відділу ЦК ВКП(б) Лазар Каганович швидко дізнався про це. Обуренню радянської влади не було меж. Безумовно, треба було діяти методами шантажу. Німецькі родини, які отримали матеріальну допомогу від влади Німеччини, в один момент стали під загрозою виселення до Сибіру, а то й розстрілу. Таким чином, Каганович дав вказівку відмовитись німецьким сім’ям від марок і перерахувати їх до фону Міжнародної організації пролетаріату (МОПР). Їх примушували писати листи до Німеччини і відмовлятися від коштів. «Ми ситі, нам нічого не треба», – такі слова були майже у кожному листі.

Так, відмова від продовольчої допомоги – IV ознака геноциду з боку радянською влади.

Голод – це спроба Сталіна поставити українців на коліна, адже саме вони були найбільш вороже настроєні до влади. Сталін це усвідомлював і шалено боявся.

Парадокс коренізації 1920-х років, який демонстрував з одного боку процес партійно-бюрократичної централізації, а з іншого — зростання кількості національно-територіальних утворень, став суперечливим питанням для Сталіна. Він розумів, що голодом так чи інакше не знищиш увесь народ, а тому треба було людей поставити у такі умови, аби вони самі зреклися свого народу.

А тому, V ознака геноциду – «духовне опустошення» українців. Людина, в силу створених обставин, відрікалась від власної нації, адже українцем, як дали зрозуміти, бути дуже небезпечно. Багато хто на це йшов, велика кількість українців вчора перетворилась на «русскіх» сьогодні.

«Духовний геноцид» – втрата людей через зречення українського.

Показовим прикладом сприяння з боку влади відмови українців від своєї національності було питання про заготівлі хліба на Україні. Більшовицька влада раптом почала шукати причини згортання заготівлі хліба, скидаючи вину у всьому на «петлюрівців» та їхні саботажні дії.

История ХХ столетия была очень страшной, поэтому ее нужно изучать и рассматривать не в узком направлении, а в более широком. Но тему Голодомора очень заполитизировали в предыдущие года

— Валерий Солдатенко, глава Украинского института национальной памяти.

(Документ від 14.12.1932 р. « Про хлібозаготівлі на Україні в північному Кавказі та західній області», який мав би розглянути причини невиконання хлбозаготвілі у цих регіонах, говорить дослівно так: «ЦК і ранарком зазаначють, замість правильного більшовицького проведення національної політики, у ряді районів України українізація проводилася механічно, без урахування конкретних особливостей кожного району, без старанного підбору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазно-націоналістичним елементам [. ] створення свого легального прикриття, своїх контрреволюційних осередків і організацій»)

VI ознакою геноциду вважають «доприселення».

Голод сприяв масштабному опустошенню багатьох територій на теренах України. Аби не втрачати родючі землі, на ці території влада свідомо переселяла росіян задля «деформування» етнічної ситуації в українському середовищі. У ці села влада завезла насамперед людей, яким запропонували готові хати, чорноземи, угіддя, – росіяни. Вони тепер тут стають «етнічними російськими оазисами». До українських сіл було перевезено понад 118 тис. росіян. 11.09.1933р. політбюро ЦК КПБ(У) ухвалює постанову про переселення 22 тисяч родин у степову область України.

Українське селянство – це матеріальна база для розвитку масового повстанського руху проти радянської влади. Селянин був вільний, тому що мав власність, – землю. Чоловік-селянин день і ніч працював і піклувався про свою родину сам, не сподіваючись на соціальні ініціативи від держави.

Безумовно, радянській владі не могла подобатись така фізична й духовна незалежність українського селянина. Вона також не забувала, що село – це оберіг українських традицій. А тому,за мету було поставлене цілеспрямоване винищення небезпечної для подальшого розвитку комунізму «соціальної бази українського націоналізму», що формувався саме в селі.

Цей ряд ознак демонструє діяльність радянської влади зсередини, її імперські корені та приховані механізми насильницької боротьби.

Сьогодні українські політики не можуть говорити про європейський курс розвитку нашої держави, не засуджуючи при цьому страшні злочини тоталітарного минулого. В іншому випадку вони його виправдовують. Можновладці мають набратися відповідальності знати про це кричуще відлуння історії, щоб усвідомлювати, хто ми, українці, і чому для нас такий важливий європейський вибір, де суспільство почуватиме себе вільним, гідним та захищеним.

Причини Голодомору 1932-33 років

Київ – Голодомор 1932-33 років знищив від 7 до 10 мільйонів українців. А причиною Великого Голоду українські та зарубіжні історики називають радянський режим і його наміри знищити українство та українськість. Про сучасні дослідження причин Голодомору, правову оцінку подій, що відбулися в Україні понад 70 років тому, говорили нині у Києві науковці – представники Києво-Могилянської академії та Українського Інституту національної пам‘яті.

Дослідники Голодомору вважають, що Великий Голод було використано для: придушення прагнення українців до незалежності, знищення соціально-економічної бази української національної ідеї та задля знищення української нації як такої. На цьому наголосив на брифінгу заступник голови Інституту національної пам‘яті Владислав Верстюк.

Він також зазначив: «Факт Голодомору був однією з найстрашніших таємниць СРСР. Фактично про Голод було заборонено говорити аж до кінця 1987 року, коли під тиском світової громадськості, широких дій Конгресу США перший секретар ЦК Компартії України Щербицький змушений був визнати факт самого Голоду».

Головними причинами Голодомору керівник кафедри міжнародного права Києво-Могилянської академії Мирослава Антонович назвала такі: «По-перше, страх перед українізацією, яка вийшла за рамки, що їх собі передбачав Сталін та його оточення. По-друге, бажання якщо не знищити повністю (українців було занадто багато, щоб їх усіх знищити), то ослабити до такої міри, щоб українці вже не могли мріяти про вихід із СРСР, про незалежність. І – тоталітарний, авторитарний режим».

Науковці наголошують: фактичними доказами зумисності Голодомору було складання переліку українських сіл, які «не виконували плану хлібозаготівель» – унаслідок чого селяни зазнали жорстоких репресій. Йдеться, зокрема, про збір «натуральних податків» з українського населення, обмеження переміщення українців, відмова від закордонної гуманітарної допомоги.

Детальну інформацію про причини і наслідки Великого Голоду науковці збирають у Національній книзі пам’яті Голодомору, яка щороку поповнюється новими фактами і свідченнями.