“Риси кроманьйонців серед українців найкраще збереглися на Волині”, – антрополог Сергій Сегеда

Чи були трипільці предками українців, яку антропологію передали нам кочівники, наскільки українці відрізняються між собою у різних регіонах, скільки гетьманських поховань збереглося до наших днів і чому антропологія себе вже вичерпала – розповідає доктор історичних наук Сергій Сегеда

Ольга Скороход

– Найдавнішою людністю, яку виявили на території України, є прадавні мешканці зі стоянки з-під села Королеве на Закарпатті. Прийнято вважати, що цій стоянці – мільйон років.

– Під час дискусій про те, як датувати знайдені в Королевому артефакти, більшість фахівців зійшлася на даті близько мільйона років тому. Близько, оскільки більш точне датування неможливе і для настільки віддалених епох це не є принциповим.

– Ті мешканці не були гомосапієнсами. Ми їх можемо вважати предками?

– Найдавніші мешканці Королевого належали до виду homo erectus, тобто “людини прямоходячої”. Що ж до сучасних людей (“неоантропів”), то їх відносять до виду homo sapiens, тобто “людини розумної”, першими представниками якого були неандертальці. На думку більшості сучасних вчених, він сформувався в Африці 70 тисяч років тому, а той раніше. У Європу неоантропи потрапили і широко розселилися 40–35 тисяч років тому. Традиційно їх називають кроманьйонцями, хоча власне кроманьйонці – це лише одна група неоантропів Західної Європи.

Усі фото: Олексій Філіппов

Сергій Сегеда

– А неандертальці залишили на території України сліди?

– У Криму і неподалік Дніпропетровська археологами виявлено їхні кісткові рештки. Більшість цих знахідок походить із стоянок довкола Ак Каї (“Білої Скелі”) поблизу м. Білогорська, де до окупації вели розкопки українські вчені. Зʼясовано, що неандертальці жили на півострові тривалий час.

Є чимало версій, чому вони вимерли. Наприклад, дехто вважає, що їх з’їли кроманьйонці. Я не виключаю, що канібалізм між видами існував. Але, найімовірніше, неандертальці не змогли витримати конкуренції з боку кроманьйонців і були приречені на загибель в нових умовах. У Криму, як до речі, і в окремих регіонах Іспанії чи Португалії, вони затрималися довше, ніж деінде, бо могли жити там ізольовано.

– Відколи українці можуть вести родовід?

– Необхідне уточнення: фізичний, або антропологічний родовід. Його ми, як і решта європейських народів, можемо вести відтоді, відколи невелика група неоантропів близько 40 тис. років тому вирушила з Африки до Європи, швидко опанувавши її південні та центральні терени.

–Можемо сказати, що сучасне населення України є автохтонним?

– Так, “антропологічний ланцюг” між найдавнішою і сучасною людністю на загал є безперервним, що найбільш виразно простежується на Волині і Правобережному Поліссі, де, як зауважував визначний вітчизняний антрополог Федір Вовк, “заховалось стародавнє населення країни”. Це риси північних європеоїдів: світліший, ніж в інших місцинах, колір очей і волосся, відносно широке обличчя, форма носа, що часто різко випинається з площини обличчя.

– Серед етносів, що впливали на етногенез українців, виокремлюють трипільців. Як складалися їхні взаємини з місцевими людьми?

– Ми не можемо достеменно визначити мовну належність племен, яких умовно називаємо “трипільцями”. Ті з них, які безпосередньо пов’язані з Близьким Сходом, можливо, справді належали до протосемітів (сама ж семітсько-хамітська мовна родина, до якої належать арабська, іврит сформувалась пізніше, коли трипільська археологічна культура вже припинила своє існування). Але поруч з ними жили автохтонні племена. Прийшлі трипільці не винищили місцевого населення. Навпаки, місцеві напевне самі до них тягнулися, переймаючи їх культурні здобутки. Ці контакти зафіксовані навіть антропологічно. На півдні Наддністрянщини є могильник Вихватинці. На тому місці скелети чоловіків більш тендітні, а жінок – масивніші. Це означає, що трипільці часто жінок брали в сусідів-степовиків. Обмін жінками – це дуже давній звичай налагодження / встановлення дружніх контактів. Вони не лише воювали між собою, а й торгували.

Трипільська культура існувала близько 3 тисячоліть, охоплюючи величезний ареал, де відбувалися складні етногенетичні процеси, що супроводжувалися поширенням одних і зникненням інших мов, адже мова – це ознака культурно динамічна. Існує думка, що пізньотрипільські племена вже належали до індо-європейської спільноти.

Що ж до антропології Трипілля, то ми, на жаль, не маємо черепів найдавнішого етапу розвитку цієї культури, перші кісткові рештки походять з памʼяток середнього етапу. Вони грацильні, тобто тендітні. Що далі до кінця, то зростає відсоток масивніших скелетів. Уже на останньому етапі антропологічно трипільці практично не відрізнялися від степовиків.

Трипільські племена належать до наших предків – але не лише вони. Усі етнічні спільноти, які були на цій території, так чи інакше залишили слід в антропологічному типі й культурі українців.

– А грецькі античні міста?

– Антропологічно їхній вплив – незначний. Але культурний вплив – колосальний. Ми сьогодні захоплюємося золотими прикрасами, знайденими в скіфських курганах. Але їх на замовлення скіфських вождів здебільшого виготовляли грецькі майстри. Так, вони мали задовольнити їхній смак, і ці речі, хай навіть виготовлені греками, наочно засвідчують унікальність і своєрідність скіфського мистецтва і культури.

– Як формувалася слов’янська спільність? Як кристалізувалися різні етноси?

– Це був тривалий процес, найдавніші витоки якого антропологічно простежуються уже в неоліті.В добу бронзи вже існувала балто-словʼянська мовна єдність. Прасловʼяни характеризувались близькими рисами матеріальної і духовної культу, поділу на західних і східних слов’ян на ранніх етапах словʼянської історії ще не було.

Усередині слов’янських племен на самому початку не було різких відмінностей. Різниця виникла пізніше, в V – VII ст., після розселення в Європі через змішування з місцевою людністю. Наприклад, південні слов’яни принесли свою мову, натомість ілірійська та фракійська зникли. Зате слов’яни перейняли елементи місцевої культури – такі, як виноробство.

Сергій Сегеда та Ольга Скороход під час інтерв’ю

– Як руси, які прийшли зі Скандинавії, взаємодіяли з місцевим населенням?

– Вочевидь нормани приходили в суспільство, де вже були усталені відносини. Прибічників первісного варіант теорії, згідно з якою норманів запросили, щоб вони навели порядок, серед науковців нині немає. Однак усі князівські роди були варязькими. Місцеву знать або поступово винищили, або ті здалися. Приклад – виступ / повстання древлян проти князя Ігоря. Ким була древлянська знать – є різні теорії. Деякі фахівці доводять, що князь Мал також був зі Скандинавії. Лише на Галичині збереглася потужна боярська верства, яку Рюриковичі не змогли зламати.

– Наскільки в антропології сучасних українців простежуються норманські впливи?

– Варязька дружина – це кілька десятків або сотень воїнів. Така кількість людей не могла залишити помітного генетичного сліду. Навіть якщо нормани брали за дружин місцевих жінок, то у другому-третьому поколінні цей вплив розмивався. Норманські риси – світлі волосся й очі – не є домінантними в генетичному плані.

– Якою мірою простежуються сліди степового типу, кочівників?

– Кочівницький вплив в Україні фіксують і досі. Темна пігментація волосся, трохи сплощене й розширене обличчя, виразні вилиці, тяжіння до складки верхньої повіки. Це наслідок контактів середньонаддніпрянських русичів з торками та іншими степовиками. Ярослав Мудрий селив їх на кордоні своєї держави на Росі для захисту від половців. Згодом це населення вело осілий спосіб життя. Наслідки цього змішування досі фіксуються в селах на Пороссі.

На Київщині навіть є села Малополовецьке та Половецьке. Між ними відстань – сім кілометрів. Обидва пов’язані з епізодом, зафіксованим у “Повісті времʼяних літ”. Київський князь Святослав ІІ Ізяславович 1094 року одружився з дочкою Тургохана. За що його тесть отримав землі неподалік Сквири і Фастова і оселився там зі своєю ордою. Незабаром він посварився зі своїм зятем, загинув в бою з його дружиною і був похований під курганним насипом неподалік Видубицького монастиря. Літописи фіксували його нащадків ще у XIV столітті.

До наших днів дійшли половецькі прізвища: Шеремет, Шамрай. Друга хвиля тюркських прізвищ, які до нас дійшли, – ногайські. Їх помилково вважали татарами, оскільки всі жили у Кримському каганаті. Втім це два різних етноси. Наприклад, друг Богдана Хмельницького Тугай-бей був ногайцем, а не кримським татарином.

У кримських татар антропологічно заплутана історія. З одного боку – вони нащадки золотоординців, значний відсоток яких складали половці, з другого – населення Криму, підпорядкованого Золотій Орді в ХІІІ ст. Кого лише не було серед них – це і нащадки скіфів, сарматів, хазарів і навіть готів, частина яких залишилась на півострові після гунської навали. Останні готські писемні джерела зафіксовані в Криму у ХVII столітті. Серед кримських татар досі зрідка трапляються світловолосі та блакитно-сіроокі нащадки готів. А згадаймо про словʼянських бранців, серед яких, звісно, переважали українці – їх внесок в генофонд кримськотататарського народу колосальний.

– Ви виокремлюєте чотири групи українців. На підставі / основі яких ознак проводили розрізнення?

– В антропології є кілька систем морфо-фізіологічних ознак людини. Найтрадиційніша – зовнішні риси, які можна виміряти. Наприклад, антропоскопічні – ті, які антрополог визначає на око. Скажімо, колір очей і волосся.

Приблизно від кінця ХІХ століття практикували інші системи ознак. Наприклад, відбитки долонь, мікрорельєф зубів. Під час Першої світової війни лікарі помітили етнічні відмінності у співвідношенні різних груп крові.

Скажімо, в індіанців Америки тотально переважає I група, у європейців – II. Така ж різниця і з резусом. На Поліссі підвищений відсоток резус-негативності. Це вважають ознакою архаїчності групи. А найвищий у світі відсоток людей із негативним резусом – у басків.

На етнічних теренах українського народу я виокремив чотири антропологічних зони: північну, західну, центральну та південну. Однак навіть для європейського масштабу ці внутрішні відмінності незначні. Менші, ніж між німцями, італійцями чи французами. Північний німець – високий, білявий, представник нордичної раси. А баварець буде нижчим, опецькуватішим, круглоголовим, карооким. Чи, до прикладу, Італія. На півночі – високорослі біляві чоловіки, нащадки готів. Вони зовсім не подібні на стереотипних чорнявих італійців.

Є головні риси українців, які домінують в усіх регіонах. Високий зріст із точки зору антропології – 170 сантиметрів і вище. Найбільш високорослі групи чоловічого населення – на Центральній Україні, у Канівському та Царичанському районах. Це прямі нащадки козаків, позначився фізичний добір для хорошого воїна.

– У межах чотирьох українських зон виокремлюють і вужчі ізольовані групи – гуцули, бойки, лемки. Чи сьогодні простежується їхня закритість?

– Антропологічні відмінності між цими трьома етнографічними групами є наслідком певної ізоляції в минулому та в походженні. Типовий гуцул – це людина середнього або високого зросту з доволі вузьким і високим обличчям. Серед гуцулів найбільший в Україні відтінок темних очей і волосся. Хоча чисто чорних очей в Україні мало. Дуже характерна риса гуцулів – ніс із горбинкою.

Лемки антропологічно тяжіють до волинян і українців Холмщини. Є навіть елементи північноєвропейського типу. А щодо бойків, то нещодавні генетичні дослідження засвідчили, що вони мають стосунок до кельтів.

– Злочини нацистів дискредитували антропологію. Сьогодні багато хто боїться розмов про раси та фізичні відмінності.

– Західна наука фактично відмовилася від терміна “раса”. Шукають нові поняття. Хоча в ньому нічого поганого немає, адже це лише один із біологічних підрозділів.

Загалом антропологія не популярна, у деяких країнах вона вже практично зникла. В Україні існує як біоархеологія, що вивчає кісткові рештки.

Антропологія себе вичерпала. Після всіх досліджень щодо расового складу зробити якесь відкриття складно. Однак вона залишається надзвичайно важливим джерелом етногенетичної інформації і тому існуватиме, щоб вивчати етногенетичні процеси в минулому.

Дійсно перспективними є генні дослідження. При антропологічному вимірюванні багато залежить від того, як фахівець зафіксує точки. Оцінюючи колір очей – яке світло довкола. А генетика оперує винятково мовою цифр. Це дає змогу чітко зафіксувати генну подібність популяції та ступінь близькості з іншими.

Останніми роками відбувається бурхливе накопичення генного матеріалу. Теоретично, через кілька десятиліть може з’явитися праця про генофонд і походження сучасного людства – можна буде простежити формування та витоки кожної групи. Я щасливий, що генні дослідження зазвичай підтверджують все те, що я написав раніше на основі методів антропології.

– В українцях у генетичному розумінні переважає гаплогрупа R1a1, яка властива індоіранським, балтським та слов’янським народам. Що ще покаже генетика?

– Я колись порівняв антропологічну історію українців із великою рікою. До неї час від часу вливалися менші потоки та струмочки. Практично всі, хто був на теренах нинішньої України, залишили слід у генофонді. Безперечною є слов’янська основа. Дуже сильними є південноєвропеоїдні впливи, які з’явилися ще в добу мезоліту, коли в Європі різко змінився клімат. Далі з’явилися трипільці. Потім надзвичайно вплинули іраномовні племена, починаючи від бронзової доби. Потім – вплив степовиків-кочівників.

У різних частинах України співвідношення впливів відрізняється. На півдні в степовій зоні відчутніший південноєвропеоїдний елемент. У Карпатах – динарський або альпійський антропологічний компонент.

Однак відмінності між різними антропологічними групами українців стираються. Антропологи вивчають жителів сіл, а не міст. Найцінніше – досліджувати мешканців, які ніколи не виїжджали за межі свого району. Якщо 30 років тому можна було знайти села зі сталим населенням, то сьогодні вже ні.

– Кілька десятиліть тому ви почали досліджувати поховання відомих українців. Відшукали череп Івана Сірка в Москві. Як це відбувалося?

– У 1988 році дорогою з експедиції ми ночували в лабораторії пластичної реконструкції імені Герасимова. Я дуже любив походжати серед тамтешніх стелажів. І раптом побачив зелену коробку, на якій було написано: “Иван Серко”. Відкрив, побачив відреставрований чоловічий череп. У завідувачки Галини Лебединської запитав, чи це наш Сірко. Вона мені сказала: “Вот хитрый хохол. Сразу своего атамана увидел”. Я пробачив “хохла”, бо вона дуже добре ставилася до українців. Сказала, що вже двічі писала листа до Історико-краєзнавчого музею імені Яворницького у Дніпрі, щоб віддати череп. Їй навіть не відповіли.

Я зміг забрати череп Сірка завдяки клопотанню редакції журналу “Пам’ятки України”. Півтора року череп пролежав у мене вдома, поки ми добивалися, щоб якась установа його забрала. Врешті в мене його прийняла Дніпропетровська памʼяткоохоронна організація, коли святкували 500-річчя українського козацтва.

Я був настільки здивований цією історією, що почав цікавитися проблемою поховань. І раптом виникло питання про пошук могили Івана Мазепи. Ішов 1993-й рік, інфляція галопувала. Львівські підприємства тільки назбирали гроші на пошуки – а кошти одразу прогорали. Врешті президія Академії наук видала нам 2 мільйони купонів на поїздку в Румунію. Після довгих пошуків ми знайшли вірогідне місце поховання в Галаці.

Мене ця тема настільки заполонила, що я написав книгу “Гетьманські могили”. Зрозумів, що людям це цікаво, тому зациклився на цьому. Дослідив головні поховання українських діячів до ХХ століття.

– Чи є достеменно встановлені гетьманські поховання?

– За кожним похованням українського гетьмана стоїть детективна історія. Наприклад, могила Петра Сагайдачного. Хрест стоїть на території Києво-Могилянської академії. Приблизно там вона й розміщена – але щоб це з’ясувати, довелося розплутувати клубок.

Могила Богдана Хмельницького – цілий детектив.

– Які шанси знайти поховання Хмельницького?

– Я за своє життя стільки разів чув, що його майже знайшли, що тепер ставлюся до цього критично. Шукати треба. Але результатів поки що немає.

– Чи реально створити пантеон гетьманів?

– Що стосується кісткових решток гетьманів, то їх фактично немає. Можливо, за винятком Данила Апостола. Хоча, за неофіційною інформацією, його кістки у 1970-х роках викинули. Коли ми знайшли місце поховання Івана Мазепи, то пропонували провести там розкопки. До дій справа не дійшла.

– Ви керували антропологічним дослідженням саркофага Ярослава Мудрого. Кілька років тому для телепроекту брали участь у відтворенні обличчя його дружини Ірини.

– Це моя мрія – відтворити образи людей, які колись тут жили. Ми звернулися до польських фахівців. Вважаю, вони адекватно відтворили Іринин портрет.

Відтворення зовнішності за черепом має два головні аспекти. Фізичні риси можна відтворити на 60–80 % близько до оригіналу. А от кінчик носа, губи та інші частини обличчя, що не мають кісткової основи, – це вже фантазія реставратора. Багато залежить від виразу обличчя, від зачіски.

Археологи виявили у Франції останки найдавнішого кроманьйонця

Археологи виявили у французькому гроті Мандрен культурні шари з типовими неандертальськими знаряддями, між якими знаходився один шар з більш просунутою кам’яною індустрією. Морфологічний аналіз зубів, знайдених на цій пам’ятці, показав, що близько 54 тисяч років тому в басейні Рони вже жили люди сучасного анатомічного типу. Раніше найдавнішою пам’яткою Європи, де знайшли останки кроманьйонців, вважалася болгарська печера Бачо-Кіро, куди стародавні люди прийшли 45-43 тисячі років тому. Результати цього дослідження опубліковані в журналі.

У палеоантропології немає єдності відносного того, які скам’янілості вважати останками найдавнішої людини розумної (). Ряд вчених називають такими знахідки з Ефіопії Омо-I і Омо-II, вік яких близько 232 тисяч років, інші дослідники – череп з марокканської стоянки Джебель-Ірхуд, якому, за останніми даними, близько 315 тисяч років. Існують й інші відправні точки, які відокремлюють сапієнсів від їхніх предків. Виходячи з цього, багато знахідок і за межами Африки трактуються по-різному.

Вважається, що приблизно 80-60 тисяч років тому люди сучасного анатомічного типу, які були носіями верхньопалеолітичних культурних традицій, вийшли з Африки і почали заселяти інші континенти. Хоча в останні роки археологи повідомляли і про давніші знахідки, зроблені на Близькому Сході. Однак Європу, заселену на той момент неандертальцями (), предки сучасних людей почали освоювати однією з останніх. Так, якщо Австралії вони досягли приблизно 65-50 тисяч років тому, то найдавнішим слідам кроманьйонців у Європі – близько 45 тисяч років.

Можливо, перші люди сучасного анатомічного типу прибули до Європи все ж суттєво раніше. На користь цього говорить знайдений на півдні Греції фрагментований череп, що володіє рядом архаїчних рис. Однак найдавнішим на сьогодні пам’ятником, який достовірно пов’язаний з кроманьйонцями, вважається печера Бачо-Кіро, розташована в Болгарії, де археологи виявили останки декількох гомінін, численні кістяні прикраси, знаряддя праці і кістки тварин віком 45-43 тисячі років. Протягом щонайменше п’яти тисяч років люди сучасного вигляду співіснували в Європі з неандертальцями, поки ті остаточно не зникли приблизно 41-39 тисяч років тому.

Людовік Слімак (Ludovic Slimac) з Університету Тулузи спільно з вченими з Австралії, Австрії, Великобританії, Німеччини, Іспанії, США, Франції та Швейцарії досліджував матеріали, виявлені в ході розкопок грота Мандрен, розташованого в регіоні Овернь-Рона-Альпи. За роки робіт археологи знайшли на цій пам’ятці близько 60 тисяч кам’яних артефактів і понад 70 тисяч фрагментів кісток тварин, які належать переважно до коней, бізонів і оленів. Вчені відзначили, що в шарі Е вони розкопали знаряддя, які помітно відрізняються від характерних для неандертальців мустьєрських артефактів. Схожі предмети, знайдені і на деяких інших французьких пам’ятниках, позначаються як неронійські (за назвою стоянки, де їх вперше знайшли).

Археологи виявили в різних культурних шарах дев’ять людських зубів, які належали щонайменше семи індивідам. Дослідники вирішили перевірити, наскільки добре зберігається стародавня ДНК в останках з цього пам’ятника. Але, щоб не псувати цінні знахідки, вони спочатку спробували прочитати ДНК з кістки коня. Виявилося, що вона збереглася вкрай погано, тому вчені поки відмовилися перевіряти її в людських зубах і зосередили свою увагу на морфологічному аналізі знахідок. Виявилося, що зуби, знайдені в шарах D, C, F і G, належали неандертальцям, в той час як знахідка з шару E – людині сучасного анатомічного типу.

Вчені провели оптичне датування і радіовуглецевий аналіз методом прискорювальної мас-спектрометрії і з’ясували, що шар E, що містить останки, відноситься до 56,8-51,7 тисячі років тому. Це датування робить знахідку з грота Мандрен найдавнішими останками кроманьйонця, виявленими в Європі.

Археологи відзначили, що неронійська індустрія, для якої характерно виготовлення мікролітів, раніше була виявлена на чотирьох пам’ятках, розташованих в долині Рони, причому спочатку її визначали як розвинене мустя. Однак ці стоянки були переважно розкопані ще в 1869-1950 роках і в розпорядженні вчених зараз досить мало кам’яних артефактів, виготовлених у цій техніці. Найближчі аналогії цієї індустрії віком понад 40 тисяч років відомі за левантійським пам’ятником Кзар-Акіл. Виходячи з цього, вчені припускають, що популяція людей сучасного анатомічного типу на початку верхнього палеоліту дуже швидко розселилася по Середземномор’ю. Крім того, отримані дані відсувають початок епохи верхнього палеоліту в Західній Європі приблизно на 12 тисяч років, а по всьому континенту – приблизно на десять тисяч років.

На думку археологів, знахідки з грота Мандрен вказують на те, що кроманьйонці, які прийшли в Європу, мали суттєву технологічну перевагу над неандертальцями, що мешкали там. При цьому в басейні Рони не відбулося повного заміщення популяцій. Так, неандертальці займали цю стоянку від морської ізотопної стадії 5 (127-71 тисяча років тому) до приблизно 54 тисяч років тому, після чого на неї прийшли люди сучасного анатомічного типу. Потім туди знову повернулися, яких близько 44,1-41,5 тисячі років тому остаточно замінили. Крім грота Мандрен, схожа картина з появою більш просунутих кам’яних гармат і їх подальшим заміщенням індустрією середнього палеоліту зафіксована на пам’ятнику Буран-Кая-III, розташованому в Криму. Однак там відсутні останки людей.

Про причини зникнення неандертальців у вчених немає однозначної відповіді. Так, у недавньому дослідженні генетики зазначили, що на вимирання цієї популяції вплинули інбрідинг і гемолітична хвороба плоду, а археологи припустили, що їх згубила низька мобільність.