«Перлини українського живопису»: українські художники та художниці, про яких варто знати й пишатися

Українське образотворче мистецтво, безперечно, змінювалося під впливом течій та епох. Твори українських митців шанують у всьому світі. Сьогодні ми розповімо про найяскравіші постаті українського живопису, чиї роботи заслуговують на вашу увагу.

Катерина Білокур

Катерина Василівна Білокур — українська художниця, яка працювала у жанрі наївного мистецтва, що полягає у самодіяльному мистецтві, зазвичай із народними мотивами.

Народилася 24 листопада 1900р. у селі Богданівка, що на Полтавщині. Художниця самотужки робила пензлі з коров’ячої вовни і котячої шерсті. Пензлі виходили настільки тонкими, що не йшли у жодне порівняння що порівнювати.

Живопис Білокур наповнений добром і красою. Поєднання народних мотивів з українською флорою, ще більше закладає значення у її полотна. Найвідоміші роботи художниці — це «Квіти за тином» 1935р., «Цар – колос» 1949р., «Кавун, морква,квіти» 1951р. Творчий доробок Катерини Білокур дуже цінний. У її картинах відчуваєш спокій, теплий запах літа, а зіставлення контрастних кольорів – утворюють неймовірну заграву нашим очам.

«Кавун, морква, квіти»

«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ»-Пабло Пікассо.

Марія Примаченко

Марія Оксентіївна Примаченко – українська народна художниця, ще одна представниця наївного мистецтва. На відміну від Катерини Білокур її роботи з першого погляду можуть, взагалі, здаватися дитячими. Картини художниці варті уваги не лише через яскравість кольорів, а й через сенс, який мисткиня хоче передати оточуючим.

«Український поліський бичок-третячок гуляє у лісі та й силу збирає»

Примаченко працювала в анімалістичному жанрі, тобто зображувала на своїх полотнах тварин. Спадок, що лишила художниця – це культурний код Полісся! Придивіться до її картин. Вони бажають вам щось сказати? Ймовірно, що так, тому що це не просто тварини – це образи людей, що хочуть вам дещо розповісти.

Український баран жито не убрав

Майстерність Примаченко проявляється завдяки чистим і живим кольорам, які в поєднанні утворюють неймовірну кольорову гаму. Найвідоміші її картини: «Український поліський бичок-третячок гуляє у лісі та й силу збирає», «Український баран жито не убрав», «Звір гуляє».

Більшість робіт художниці зберігалися у Іванківському історико-краєзнавчому музеї, проте після початку повномасштабної війни у музей влучила ракета. Ми могли б втратити майже усі полотна художниці, якщо б не сміливі українці, які у перший день війни зняли експонати музею і відклали їх у безпечне місце.

Василь Цаголов

Василь Цаголов – сучасний український художник. Представник Нової української хвилі митців. У своїх роботах він висвітлює різні проблеми сучасного світу. Його твори можуть здатися незрозумілими, проте у них добре проглядаються несправедливості сьогоднішнього життя.

Художник чималу увагу приділяє характеру своїх героїв. Чи то чужоземець, чи то муха або ж олігарх. Кожен з них наповнений своїми власними рисами. Картини митець пише мазками (техніка в живописі,де один колір ставиться біля другого таким чином, що виходить мазок). Також у його картинах помітні елементи відверто-реалістичного живопису.

Художник працює і живе в Києві.

Алла Горська

Горська Алла Олександрівна – українська художниця, учасниця дисидентського руху. Художниця працювала у живописі, графіці, мозаїці.

Алла Горська передає у своїх картинах журбу за свободою, надію в майбутнє, страх і напругу. Картина «Наречена», що виконана в ахроматичних кольорах, передає страх, а «Козак Мамай» – журбу.

У творчості мисткині великого значення здобули мозаїки, зокрема, ті, що знаходяться в Маріуполі. Найвідоміші з них «Дерево життя» та «Боривітер», проте ,на жаль, вони частково або повністю зруйновані.

Мозаїки «Дерево життя» та «Боривітер»

Ерделі

«У передгір’ї Карпат»

Ерделі Адальберт Михайлович – український живописець. Працював у техніці модернізм.

Великий доробок художник залишив нам саме з Карпат. Часто виходив на пленер, тому у його колекції чимало картин з неймовірними краєвидами. Картини автора: «У передгір’ї Карпат», «Річковий пейзаж», «Весна в Карпатах» передають справжню красу гір.

«Весна в Карпатах»

Красу і велич картин українських художниць та художників цінує та шанує увесь світ.

Посилання на використані роботи:

«Квіти за тином» – https://fi-fi.facebook.com/ucreattiva/photos/a.1118766268283480/1118766668283440/?type=3&hc_ref=ARR8hzctqXh7iXXJQcG67KyAcksCXUCvcjf7ji4JtkTkIhf3_YhRVu3RpdjFVEaAVho

«Кавун, морква, квіти» – саhttps://www.facebook.com/DecArtMuseum/photos/a.617523575074434/1790774944415952/?type=3

«Український поліський бичок-третячок гуляє у лісі та й силу збирає»
https://www.wikiart.org/uk/mariya-primachenko/ukrayinskiy-poliskiy-bichok-tretyachok-gulyaie-u-lisi-ta-silu-zbiraie-1983

«Український баран жито не убрав»
https://www.wikiart.org/uk/mariya-primachenko/ukrayinskiy-baran-zhito-ne-ubrav-1976

«Звір гуляє» http://nasoa.edu.ua/novyny/fantastichnij-svit-obraziv-kartin-mariyi-primachenko/

«Шостий елемент» – https://archive.pinchukartcentre.org/works/vasil-tsagolov-2001-shostij-element-polot

«Козак Мамай» – https://ua.gs-art.com/auctions/classic-contemporary-design/catalog/3512/

Мозаїки «Дерево життя» та «Боривітер»

«У передгір’ї Карпат» – https://uahistory.co/pidruchniki/slonyovska-ukraine-literature-11-class-2019-standard-level/25.php

«Річковий пейзаж» – https://arthive.com/uk/artists/66638~Adal’bert_Mikhajlovich_Erdeli/works/556261~Rechnoj_pejzazh

«Весна в Карпатах» – https://thesketchline.com/pictures/vesna-v-karpatax/и

Юрій КРІЛЬ, випускник Школи універсального журналіста

Драма розкошів і швидкоплинності Катерини Білокур

Півонії були одними з найулюбленіших квітів Катерини Білокур – писала їх упродовж усього життя як у жанрових композиціях (наприклад, у “Портреті племінниць” 1937–1939 років дівчатка поливають саме півонієвий кущ), так і в численних букетах, вплітаючи у пишні вінки чи гірлянди. У 1959 році картину “Півонії” мисткиня подарувала Павлові Тичині, але впродовж бесіди з ним засумнівалася у її якості й забрала, щоб домалювати.

Діана Клочко

У цьому сенсі художниця-самоука з Богданівки, яка придумувала сотні способів зображати одну й ту саму квітку без падаючої від неї тіні, таємничо подібна до давніх китайських художників. Ще від часів Середньовіччя півонія у Китаї була національним символом, і тому малювати тінь біля уособлення магічного захисту від злих сил вважали блюзнірством.

Є і відмінності. Білокур у кількох картинах 1950-х років ніби занурювала стебла, листя і квіти повністю розквітлих півоній у густу пітьму. Не темно-синій туман, а саме в ту барокову темінь, яку могла побачити на полотнах “малих голландців”, коли 1940-го була в московському Пушкінському музеї.

Вони її вразили так, що на деякий час Катерина впала в депресію, відмовляючись малювати, мовляв, не здатна створити подібної краси. Від 1944-го вона погоджувалася і на виставки, і на закупівлю її нових творів музеями. Та вводити зображення півоній у натюрморт наважилася пізніше, коли ці квіти стали подібними до акторів у п’єсі, яку раз по раз розгортає на полотні перед глядачами.

Ймовірно, що після Другої світової розглядала в Полтавському художньому музеї (галерея мистецтв імені Миколи Ярошенка) і натюрморт Клари Петерс видатна майстриня натюрморту, ймовірно, аматорка, жила в Амстердамі й Гаазі в середині ХVII століття. У Полтавському художньому музеї зберігається її невелике полотно “Сніданок”, походить із колекції Кочубеїв , де й зауважила, як можна будувати та розкривати ансамблевість предметів. У полотні “Сніданок” 1950 року, де зображені темно-червоні півонії у скляній банці, Білокур створила таке поєднання їжі і краси, тісно розклавши на дерев’яному столі предмети в кілька рядів, подібно до того, як це робила давня майстриня.

Фламандські натюрмортисти початку ХVII століття залюбки сполучали квіткове буйство з щедрими гронами фруктів, ягід й овочів. Білокур додавала у флористичне царство ще й коренеплоди: цукрові й червоні буряки, редиску, картоплю, моркву. Так вона поєднувала квіти (наземну частину, для візуального замилування) і плоди (підземну, заховану до часу споживання), створюючи враження часового тривання. Півонії квітнуть на початку червня, кавун достигає у серпні, моркву, буряки та картоплю забирають з поля у вересні, горобина скидає листя при достиглих кетягах у жовтні – лише в уяві й пам’яті художниці зберігаються найменші подробиці кольорів, форм і фактур.

Глядач бачить темно-блакитну драпіровку із розвихреними від вітру кінцями, на якій діагонально викладені коренеплоди, але не зауважує жодного посуду, в якому могли би утримуватись вертикально чотири півонії й кілька гілок з дрібненькими кетягами достиглої горобини. Щоб це не відчувалось як ґандж, художниця між коренеплодами та квітами також діагонально вміщає своєрідну завісу з пишного, із здоровим тургором, але зелено-синюватого, ніби саме їх огортає місячне сяйво, листя півоній.

Цей натюрморт – не реальність, а гіперреалістичний сон. Щось на кшталт живописного міркування про vanitas vanitatum Ванітас – жанр алегоричного натюрморту в мистецтві Нідерландів та Фландрії ХVII століття, призначений, щоб нагадувати про швидкоплинність життя, неминучість смерти. Назва походить з вірша (Біблія, Еклезіаст 1:2) Vanitas vanitatum et omnia vanitas, тобто “Наймарніша марнота, марнота усе!” .

Рожеві, ледь прив’ялі, як старий атлас, пелюстки квіток майже такого ж розміру, як велика скибка, акуратно вирізана у кавуні. М’якуш і зернятка ягоди розкриваються погляду глядача як відображення, відлуння півонієвої середини: зрілість і переповненість, тілесний максимум, після якого настає тлін і вмирання. Можливо, саме тому квіти повертають голівки від глядача, пелюстки так вибагливо закручуються, бо вже почались процеси старіння, – вони в’януть, в’януть, поки глядач милується напруженою красою прожилок. В’януть так, як стікає соком кавун Кавун із відрізаними скибками – традиційний мотив українського аматорського натюрморту ще від кінця ХІХ століття. Білокур також його малювала у 1920-х роках, однак там він був радше десертом на застіллі, ніж натяком на жіноче лоно , із білими, недостиглими зернятами.

Що на початку літа, що наприкінці його є мить memento mori, про яку, ймовірно, й думала художниця наступного року по своєму п’ятдесятиліттю, що його ще називають “полуднем віку”. Недарма тут використано дві перспективи: на півонії глядач дивиться знизу вгору – як на те, що відходить, а на кавун – згори донизу – як на те, що має настати.

Друга пара – горобинові ягоди та морква – не є динамічним протиставленням. Уособлення теплої, погідної осени, без напруги холодних відтінків (рожеві в Білокур також подані через місячне освітлення), як м’які жарини вогню з печі. До чималого розміру (порівняно з тим же кавуном) трьох добре вимитих морквин притулені скромні буряк і картоплина: напів прикриті листям, вони виконують ролі радше колористичного балансу. Їх не одразу й помічаєш, бо це умовність, доповнення відтінками пурпуру (згущення рожевих) і попелястих (вигорання синіх). Навіть у назві картини їх не згадано, хоча й півонії названі просто “квітами”.

Білокур уважна до найдрібнішого: поміж розкішного півонієвого листя вона малює ледь помітну квіточку бурякового кольору, буквально півтори округлі пелюсточки. Ця акторка – тепла цяточка за кулісами великого напруження і схвильованости. У пандан підпису, де після прізвища Білокур також ставиться крапка.

Драма швидкоплинного – на тлі брунатної землі розкладена вона на хустці кольору мафорію Діви Марії.