Хто очолить Росію у разі смерті Путіна: ЗМІ назвали сценарії

У разі смерті російського диктатора Володимира Путіна новим керівником Кремля автоматично став би на певний період часу глава уряду. Проте є й інші потенційні “наступники”.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на The Independent.

Нинішній термін Путіна на посаді президента РФ спливає наступного року, однак через радикальні зміни у конституції країни-агресора від 2020 року, йому дали можливість правити до 2036 року. А “кермо влади” в Росії Путін взяв у свої руки ще у 1999 році.

Чутки про хвороби Путіна та смерть

Буквально цього тижня Кремль був змушений спростовувати чергові чутки про те, що у диктатора сталася зупинка серця. Декількома місяцями раніше в Москві також заперечували й інші повідомлення в мережах і пресі про можливі серйозні проблеми зі здоров’ям у Путіна.

“Рак щитовидної залози, хвороба Паркінсона, проказа чи погіршення стану після інсульту – лише деякі з багатьох недоведених захворювань, які, за чутками, вразили російського лідера останніми роками”, – йдеться у публікації.

Водночас журналісти зазначають, що на тлі подібних чуток про погіршення здоров’я Путіна – майбутнє Росії після його можливої смерті залишається незрозумілим.

Ризик повалення

Крім роздумів про потенційну зміну керівництва Кремля через хворобу чи смерть внаслідок неї, питання спадкоємності влади в РФ порушувалося також на тлі збройного повстання керівника ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина минулого літа, з його “походом на Москву”.

Хоча заколот закінчився домовленостями “кухаря Путіна” з самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком та зійшов нанівець, ситуація поставила питання про майбутнє керівництва РФ і “про те, хто стоїть у черзі на заміну авторитарного лідера”.

Сім’я Путіна

На відміну від інших диктаторів в історії, родина Путіна не претендує на його заміну, і про їхні стосунки з керівником Кремля відомо мало подробиць.

30-річний шлюб Путіна з Людмилою Шкребньовою, відомий своєю скритністю в особистому житті, закінчився розлученням у 2013 році на тлі чуток про позашлюбний зв’язок диктатора з колишньою гімнасткою Аліною Кабаєвою.

Хоча невідомо скільки дітей у нього народилося після розпаду шлюбу, але від Шкребневої у нього – дві дочки. Ані 36-річна Марія Воронцова, ані 35-річна Катерина Тихонова не займаються політикою.

Михайло Мішустін

У разі смерті або раптової відставки Путіна Рада Федерації РФ має 14 днів, щоб оголосити дострокові президентські вибори. Тимчасово виконувачем обов’язків президента у цей період буде прем’єр-міністр Михайло Мішустін.

У статті йдеться про те, що деякі вважають його малоймовірним кандидатом на постійне призначення, враховуючи недостатню популярність серед найближчого оточення Путіна, прихильників якого він підтримує.

За даними ВВС, перед Мішустіним стояло “незавидне завдання порятунку економіки”. Джерела, близькі до Кремля, заявляли, що він не знав про наміри Путіна щодо повномасштабного вторгнення в Україну.

Як розповів журналістам доктор Марк Галеотті, за конституцією РФ Мішустін “обіймає посаду, коли президент мертвий або недієздатний, і він обійматиме посаду”.

“Він класичний вибір технократа. Я міг передбачити, що це станеться, але є й інші кандидати, які могли б зайняти ту саму нішу”, – додав експерт.

Дмитро Медвєдєв

Він відомий як один із найближчих соратників Путіна, вважається одним із його потенційних наступників. Медведєв раніше обіймав посаду президента з 2008 по 2012 рік, перш ніж піти у відставку за заздалегідь обумовленими домовленостями.

Медведєв заробив репутацію “поганого поліцейського” Путіна та українофоба, висував дедалі войовничі погрози, пов’язані з ядерною зброєю.

Колишній професор права обіймав посаду прем’єр-міністра з 2012 до 2020 року, перш ніж стати заступником голови Ради безпеки Росії. Проте з роками вважається, що його підлегла роль за Путіна послабила його власну здатність консолідувати владу серед російської еліти.

Сергій Кирієнко

Серед інших імен, які потенційно можуть очолити керівництво РФ, вказується також Сергій Кирієнко, який обіймає посаду першого заступника глави адміністрації з 2016 року та відомий як член найближчого оточення Путіна.

Враховуючи його участь у питаннях окупації територій України, він має щоденний доступ до російського диктатора та підтримує добрі стосунки з усіма основними ключовими гравцями серед “політичної еліти” РФ.

При цьому доктор Галеотті вважає, що Кирієнко краще працювати як “закулісний” оператор.

Сергій Шойгу

З огляду на принизливі для російської армії результати війни проти України глава Міноборони РФ Сергій Шойгу більше не є ймовірним кандидатом на роль “наступника” Путіна, йдеться в статті. Однак цей міністр колись був визнаний у Росії найпопулярнішим політиком після Путіна.

“Але тепер його репутація заплямована вторгненням. Він, як і раніше, користується відносно високим рівнем суспільної підтримки та довіри, і він феноменальний закулісний оператор. Дні, коли він міг бути президентом, можливо, минули, але як творець королів він все ще може бути дуже впливовим”, – сказав доктор Галеотті.

Микола Патрушев

Секретар Ради безпеки Росії Патрушев знайомий з Путіним з того часу, як вони разом працювали в КДБ. Він був головним стратегом під час вторгнення на Україну у 2014 та 2022 роках.

71-річний чиновник є одним із небагатьох, до яких прислухається російський диктатор, зазначають журналісти. Його син Дмитро також з чуток називається потенційним наступником Путіна з огляду на його посаду міністра сільського господарства.

Які ще “кандидати”

Інші пропозиції щодо можливого нового керівника Кремля у разі смерті Путіна включали мера Москви Сергія Собяніна, колишнього охоронця Олексія Дюміна та голову адміністрації Дмитра Козака.

“Це має бути хтось, хто зможе створити коаліцію, хто зможе бути прийнятним як для технократів, так і для еліти безпеки. Цілком імовірно, що він не стане одним із великих звірів саме через необхідність створення коаліції”, – розповів доктор Галеотті.

Також він висловив думку, що насправді російська система впорається з кризою “досить швидко та стрімко”. Доктор вважає, що наступна російська “політична еліта” буде прагнути покласти край війні проти України та конфронтації із Заходом.

“Путін, цілком імовірно, стане цапом-відбувайлом за всі ці злодіяння”, – додав доктор.

Нагадаємо, ще у січні керівник ГУР МОУ Кирило Буданов в інтерв’ю західним ЗМІ заявив, що російський диктатор Путін дуже хворий, проте побачити перемогу України в війні Росія він встигне ще до своєї смерті.

Додамо, що розвідка Данії в своєму розслідуванні зібрала немало інформації, що підтверджує хворобу Путіна. Водночас вона вважає, що в момент вторгнення російського диктатора в Україну на нього вплинули ліки, які він приймав під час лікування онкології.

Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.

Путін Володимир

Володимир Путін народився 7 жовтня 1952 року в Ленінграді, СРСР (зараз Санкт-Петербург, РФ).

Освіта

У 1970 році Володимир Путін вступив на юридичний факультет ЛДУ, який закінчив в 1975 році. В кінці 70-х – початку 80-х років Путін закінчив московську Вищу школу КДБ №1.

Родина

Офіційно: Є дві дочки від шлюбу з Людмилою Олександрівною Шкребньовою: Марія (народилася в 1985 році в Ленінграді) і Катерина (народилася в 1986 році в Дрездені).

Неофіційно: Вперше чутки про таємний зв’язок Кабаєвою і Путіна з’явилися ще в 2008 році, коли Кабаєва народила доньку в приватній швейцарській клініці. 7 травня 2019 року Аліна Кабаєва народила двійню в Москві.

Кар’єра

• У 1985-1990 роках, після закінчення Червонопрапорного інституту імені Андропова (Академія зовнішньої розвідки), працював в НДР.
• З 1990 року – помічник ректора Ленінградського державного університету з міжнародних питань, потім – радник голови Ленінградської міської ради.
• З червня 1991 року – голова Комітету із зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга.
• З 1994 року – перший заступник Голови Уряду Санкт-Петербурга.
• З серпня 1996 року – заступник керівника справами Президента Російської Федерації.
• З березня 1997 року – заступник керівника Адміністрації Президента Російської Федерації, начальник Головного контрольного управління Президента Російської Федерації.
• З травня 1998 року – перший заступник керівника Адміністрації Президента Російської Федерації.
• У липні 1998 року призначений директором Федеральної служби безпеки Російської Федерації, одночасно – з березня 1999 року – Секретар Ради Безпеки Російської Федерації.
• З серпня 1999 року – Голова Уряду Російської Федерації.
• З 31 грудня 1999 року, після відмови Єльцина від влади – Виконуючий обов’язки Президента Російської Федерації.

Перший і другий президентські терміни (2000-2008 рр)

26 березня 2000 року, на дострокових виборах, пов’язаних з відставкою Єльцина, Путіна обрали президентом РФ. Успішна PR-кампанія і образ харизматичного “народного лідера”, який вирішує проблеми регіонів “особистим візитом”, гарантувала Путіну сильну народну підтримку.

Тероризм і Війна в Чечні

У вересні 1999 року Росію потрясла серія вибухів в Буйнакську, Волгодонську і двічі в Москві. Так далека війна в Чечні “прийшла” в будинок кожного росіянина. Офіційні ЗМІ пов’язували активізацію терористичної загрози зі спробою відновлення контролю на кордоні, який перешкоджав фінансуванню бойовиків і перекривав наркотрафік в регіоні.

Однак, 22 вересня 1999 року, пильний житель Рязані зауважив біля свого під’їзду підозрілі “Жигулі” з номерами, заклеєними папером. Кілька чоловіків перевантажували з легковика в підвал будинку якісь мішки. Викликаний на місце наряд поліції виявив в підвалі три мішки з невідомою речовиною і годинниковим механізмом.

Рязанські журналісти провели власне розслідування і незабаром виключили чеченський слід в підготовці теракту. Навпаки, все вказувало на участь співробітників ФСБ до підготовки невдалого підриву, так само як і причетність до вибухів подій, що відбулись раніше. У 2002 році вийшла книга Олександра Литвиненка і Юрія Фельштінського “ФСБ підриває Росію”, яка розповідала про причетність силовиків до злочинів правлячого режиму і особисто керівника ФСБ, Володимира Путіна. 1 листопада 2006 року, колишного співробітника ФСБ Олександра Литвиненка отруїли радіоактивним полонієм в Лондоні, де він отримав політичний притулок.

Формально вибухи в Росії стали приводом для початку другої чеченської кампанії, підсумком якої стало призначення лояльного федеральним силам Рамзана Кадирова.

23 жовтня 2002 озброєні чеченці захопили Театральний центр на Дубровці в Москві під час вистави “Норд-Ост”. Заручниками терористів виявилися 912 чоловік. Вони вимагали виведення російських військ з Чечні. Російські ЗМІ переводили звернення бойовиків з чеченської мови на російську, як погрози розправи над заручниками. Насправді загарбники вимагали проведення переговорів по амністії засуджених і обіцяли відпустити захоплених людей. Вранці 26 жовтня російські силовики штурмували будівлю з використанням присипляючого газу. В результаті операції все чеченці загинули, але разом з ними загинули і 125 заручників через отруєння газом і відсутність своєчасної медичної допомоги. Публічного розслідування причин загибелі людей не провели, а дані про характеристики застосованого газу були засекречені. Влада спробувала дезінформувати громадськість щодо причин загибелі заручників.

1 вересня 2004 року бойовики захопили школу в Беслані (Північна Осетія), взявши в заручники понад тисячу дітей і дорослих. 3 вересня в приміщенні школи відбулося кілька вибухів, загоряння і зрештою штурм будівлі. В результаті нападу, вибухів і пожежі, а також в ході бою і “рятувальної” операції загинуло 19 співробітників спецпідрозділів і 314 заручників, серед яких 186 дітей. Критики висловлювали думку, що російській владі слід було спочатку відмовитися від силової операції і піти на переговори з терористами.

Загалом у період першого президентського терміну Володимира Путіна в Росії відбулося 18 великих терористичних актів. Політикою президента РФ, очевидно, була легалізація розширення прав ФСБ під виглядом боротьби з тероризмом. При цьому обмеження громадянських свобод, гарантованих конституцією підносилося як необхідний захід для протидії загрозі.

Підводний човен “Курськ”

Загибель підводного човна “Курськ” 12 серпня 2000 року в Баренцевому морі, викликала критику не тільки на адресу керівництва Військово-морських сил РФ, а й на адресу самого президента. Підводний човен затонув в результаті серії вибухів, що призвело до загибелі всього екіпажу – 118 чоловік, з них 23 людини певний час були живими.

Офіційні джерела далеко не відразу повідомили про катастрофу. Рятувальна операція почалася лише через добу. За твердженням “Нової газети”, командування ВМФ Росії довгий час відмовлялося від іноземної допомоги, запевняючи, що в змозі впоратися своїми силами. Багато хто і досі упевнені, що вишівшіх можна було врятувати, якби іноземним рятувальникам дозволили брати участь в операції раніше.

Володимир Путін дав санкцію командуванню ВМФ на залучення іноземної допомоги лише через чотири доби після катастрофи, 16 серпня.

Під час катастрофи Путін перебував у відпустці. Він не перервав її відразу ж після того, як йому доповіли про аварію, і повернувся з Сочі лише через п’ять днів потому.

“Вона потонула”, – так 8 вересня 2000 року Володимира Путін відповів американському телеведучому Ларрі Кінгу на питання про те, що сталося з підводним човном “Курськ”.

Початок президентства Путіна так само запам’ятався гучними судовими справами щодо олігархату і представників великого бізнесу, з активів яких були сформовані великі держкорпорації. Були взяті під контроль телеканали ОРТ (Перший канал), “ВГТРК” і НТВ, що належали тоді бізнесменам. Чесні сюжети про теракти і розслідування загибелі “Курська” заважали політиці Путіна.

Зовнішня політика

Зовнішню політику Путіна складно назвати успішною. В кінці 2000 року президентом США обрали Джорджа Буша-молодшого. Його перший президентський термін, особливо до початку війни в Іраку, деякі експерти називали “історичним апогеєм” російсько-американських відносин, маючи на увазі безпрецедентно високий ступінь співробітництва в рамках “війни з терором” і тісні особисті зв’язки президентів.

У жовтні 2001 року Росія заявила про закриття центру радіоелектронної розвідки в Лурдесі (Куба) і бази ВМФ Камрань (В’єтнам), що залишалися з часів СРСР. Це позитивно вплинуло на відносини з США. Однак нова криза між Росією і Заходом настала з вторгненням США і їх союзників в Ірак у березні 2003 року. Як і низка кольорових революцій на території колишніх союзних республік (Грузія, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія), для Путіна це означало втрату впливу на міжнародній арені.

Загострення відносин з заходом закінчилося для Росії установкою американської системи ПРО в Європі і розширенням НАТО в східній Європі.

Голова Уряду (2008-2012 роки)

Згідно з російською Конституцією, одна і та ж людина не може обіймати посаду президента довше двох термінів поспіль і Володимир Путін призначив своїм наступником чинного тоді голову уряду Дмитра Медведєва. На наступний день після своєї інавгурації Медведєв підписав указ, яким призначив Путіна главою уряду РФ. Така рокіровка у владі означала, що “курс Путіна” для Росії залишається незмінним. Хоча президент Медведєв і запам’ятався лібералізацією внутрішньої політики, але справжня влада як і раніше перебувала в руках Путіна.

З 2009 року Путін став виступати за тіснішу економічну інтеграцію з Казахстаном і Білоруссю, наслідком чого стало створення Митного союзу Білорусі, Казахстану і Росії.

Російсько-грузинська війна (08.08.08)

До початку серпня 2008 ситуація в зоні заморожених конфліктів Грузії і двох її сепаратистських регіонів Абхазії і Південної Осетії загострилася. Про те, що нове загострення може призвести до війни, всерйоз заговорили на початку літа. А вже з початку липня грузинська і південно-осетинська влада почала звинувачувати один одного в обстрілі прикордонних сіл і самого міста Цхінвалі за участю артилерії, мінометів і бронетехніки.

7 серпня президент Грузії Михайло Саакашвілі заявив, що віддав грузинським силам в зоні конфлікту наказ не відповідати на стрілянину з боку Південної Осетії, і закликав опонентів послідувати його прикладу. Південна Осетія погодилася припинити вогонь. На наступний день запланували переговори між Південною Осетією і Грузією за посередництва Москви.

Однак було очевидно, що сторони готуються не до переговорів, а до початку конфлікту. До ранку 8 серпня в Цхінвалі точилися бої за участю грузинських військових, осетинських ополченців і російських миротворців, а в Південну Осетію рухалися колони 58-ої армії. Офіційно Міноборони РФ заявило, що в Південну Осетію направлені підкріплення для допомоги російським миротворцям. Насправді Росія створювала ударне угруповання для повномасштабного вторгнення в Грузію, назвавши це “операцією з примусу Грузії до миру”. ООН провела позачергове засідання, на якому посол Віталій Чуркін заявив, що Москва не погодиться на припинення вогню, оскільки грузинські війська все ще на території Південної Осетії, де під загрозою конфлікту перебувають громадяни РФ.

12 серпня активні бойові дії припинилися, але російські війська залишалися на території Грузії до 16 серпня. В результаті п’ятиденного конфлікту утворилися дві невизнаних держави (Абхазія і Південна Осетія) під протекторатом Росії і загибло понад 400 людей, за офіційними даними.

Третій і четвертий президентський термін (з 2012 по теперішній час)

Протести

Напередодні виборів 2012 року в ряді російських ЗМІ опубліковали серію статей Володимира Путіна, що викликали широкий громадський резонанс. Росією прокотилася хвиля протестних акцій, небачених до цього масштабів. Основною вимогою протестувальників була “змінюваність влади” і дотримання конституційних законів. ЦВК Росії не визнало програмні статті кандидата на президентський пост передвиборною агітацією та не побачило порушень у відмові Путіна від проведення дебатів з іншими кандидатами.

6 травня 2012 року, незабаром після президентських виборів, в Москві повинен був відбутися узгоджений опозиційний “Марш мільйонів”, що включав мітинг на Болотній площі. Акція вилилася в безпрецедентні зіткнення з поліцією і масові затримання учасників акції. В результаті понад 30 осіб стали фігурантами “болотної справи”.

Після вступу Путіна на посаду 7 травня 2012 року він підписав серію програмних указів спрямованих, в тому числі на посилення проведення протестних акцій і розширення повноважень співробітників поліції для “протидії екстремістській діяльності”.

Протести в Москві та інших регіонах почалися 4 грудня 2011 року та продовжилися аж до липня 2013 року. Організаторам та учасникам протестів так і не вдалося домогтися поставлених цілей.

Реакція Путіна на події в Україні (2012-2013)

21 листопада 2013 року, після того як прем’єр-міністр України Микола Азаров призупинив процес підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом і спробував переорієнтуватися на створений Росією Митний союз, почалася багатомісячна Революція Гідності.

3 грудня 2013 року, відповідаючи на питання журналістів про Євромайдан, Путін заявив: Події в Україні нагадують більше не революцію, а погром. Це внутрішньополітичний процес, спроба опозиції розгойдати діючу легітимну владу в країні. Те, що зараз відбувається, говорить про те, що це, по всій видимості, добре підготовлені акції.

З причини загострень відносин між Росією і Заходом риторика Кремля зводилася до звинувачення європейських партнерів України у втручанні у внутрішні справи країни. Але незабаром Володимир Путін почав операцію по “поверненню Криму на батьківщину”. За словами Путіна, доручення про початок роботи по анексії Криму він віддав вранці 23 лютого, після спецоперації по евакуації президента-утікача Віктора Януковича.

1 березня Рада Федерації РФ задовольнила офіційне звернення Путіна на дозвіл використовувати російські війська на території України, хоча до цього часу вони там вже фактично були присутні.

Відповідаючи на питання журналіста про участь російських військ у захопленні влади в Криму, президент Росії відповів: Нехай спробує хтось із числа військовослужбовців (українських) стріляти в своїх людей, за якими ми будемо стояти позаду. Не попереду, а позаду. Нехай вони спробують стріляти в жінок і дітей.

16 березня 2014 року, російська адміністрація провела в Криму так званий референдум і приєднала окуповані території до Росії. Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів прийняла резолюцію, яка визнала референдум незаконним.

Російська військова операція в Криму супроводжувалася масштабною інформаційною кампанією в російських пропагандистських ЗМІ, які ще з часів розпаду СРСР мали багатомільйонну російськомовну аудиторією в Україні. Російські пропагандисти зміну влади в Україні називали “переворотом”, здійсненим за підтримки Заходу.

При цьому Росія займалася відправкою підготовлених бойовиків в якості основної ударної сили в багато міст України. У багатьох містах сходу і південного сходу України спалахнули вогнища сепаратизму, що незабаром переросли в збройний конфлікт.

Російсько-українська війна

Від самого початку збройного конфлікту на сході України російська сторона не визнавала свою участь в підтримці сепаратистів, тим часом російські військові брали безпосередню участь як у бойових діях, так і в постачанні сепаратистам зброї і все необхідне. Були також випадки артилерійських обстрілів українських міст з прикордонних російських територій.

Звичайно, програвати завжди погано, звичайно, це завжди біда для того, хто програв, особливо якщо програєш вчорашнім шахтарям або вчорашнім трактористам. Але життя є життя, воно точно піде далі. Я б вважав, не потрібно на цьому зациклюватися, – заявив Путін в Будапешті коментуючи події в Дебальцеві.

Поправки до Конституції РФ

1 липня 2020 року в Росії провели референдум про внесення поправок в Конситуції. Більшість змін зовсім нічого не змінювали, однак окремо стояло питання про “обнулення” президентських термінів. Таким чином, з огляду на повний контроль над виборчими органами, Володимир Путін продовжив свої повноваження ще на 16 років.