«Я це напророчила у 1986 році, коли почали з В’ячеславом Судимою співати стрілецькі й повстанські пісні і нас питали – чи не страшно. » (Відео)

Ті, хто знає Аллу Опейду (на фото) і її творчість, кажуть, що таких артисток, як вона, дуже мало. Вона – та, хто тримає й плекає власне волинську пісню; та, чий голос чарує й повертає до головного життєвого кореня, який часто губиться в щоденній суєті. На творчому рахунку Алли Олександрівни багато перемог у фестивалях і конкурсах, осібно і в дуеті «Душа Волині» із заслуженим працівником культури України В’ячеславом Судимою; а ще ж є здобутки її вихованців – зразкової вокальної студії «Зернятко» та фольклорного колективу «Вервечка», сольні диски. Вона називає себе артисткою «державною», бо те, що вміє й робить, зміцнює наше українське невидимими нитками

Анкета читача «Волині»:

1. Прізвище, ім’я, по батькові, вік, професія (посада)… Опейда Алла Олександрівна, за фахом – хормейстер, за посадою – директорка культурно-мистецького центру (КМЦ) «Красне» КЗ «Палац культури міста Луцька». А є ще звання – заслужена артистка України.

2. З газетою «Волинь» я. стільки, скільки себе пам’ятаю. У нас завжди була вдома тоді ще «Радянська Волинь». Спочатку купували, потім виписували. Я ще була маленькою, тому найбільше цікавилася рецептами. Чомусь запам’яталися рецепти страв із рибних консерв. (Тепер ті консерви уже дорогі, тож їх можна смакувати без додаткової обробки). Уже в дорослішому віці я шукала новини з Волині, статті про відомих людей, звичайно, і про себе. Дуже цікаві матеріали були покійної Анастасії Філатенко. Статті про свою творчість я, звісно, зберігаю. І до сьогодні «Волинь» – улюблена газета: я читаю її в інтернеті, а мама й далі виписує. Ще й збирає квитанції на розіграші.

3. Я вважаю, що місце пісні під час війни. Безперечно, пріоритетне! На початку повномасштабного вторгнення хотілося, правда, не співати, а, даруйте, вити. Напевно, на той момент і голос пропав, бо не знала, куди кинутися. Але, на щастя, все швидко змінилося, коли зуміли зібратися, взялися за волонтерство. Зворушило й дуже допомогло відчуття гордості з того, що весь світ дивувався у перші дні (й тепер, звичайно) подвигу наших ЗСУ. Пісня – це наш бойовий дух. Наша пісня небезпечна для ворога. Вона очищає не лише тіло, а й душу. Дає їй змогу піднятися у небеса і випросити здоров’я, щастя, зцілення не лише для себе, а й для Вітчизни. Вона потужна своєю енергетикою, тому й наводить жах на ворогів. Недарма козаки, йдучи в бій, завжди співали. Співали і махновці, гімназисти під Крутами, петлюрівці під Базаром, зокрема й в останню свою мить.

А сьогодні як ніколи ми повинні бути пильні – заберуть пісню кляті російські орки – потім мову, а тоді ще душу. задля цього вони і нищать нас. Тому співаймо «На повні груди! Співаємо і в горі, і в радості! Бо ми – українці! Нехай бояться!».

4. Нинішні події для моєї родини десь перегукуються з тим, що було під час Другої світової війни. Цей перегук стосується вимушених переселенців, які нині втікають зі Сходу й Півдня України. Мій батько теж був таким: пережив операцію «Вісла». Тоді його сім’ю, як і багато інших, жорстоко гнали з обжитих земель, позбавляли усього, що вони мали. Спочатку сім’я мого тата опинилася на Херсонщині, а потім переїхала ближче до малої батьківщини – сюди, на Волинь. (У 1944 році йому було десять літ, і йому доручили важливу місію – носити й берегти ручну швейну машинку: мама шила й так економили на одязі.) Там, у Польщі, у них лишилися гектари землі. Оце я можу співставити: як важко доводиться тим українцям, які кидають усе нажите роками, поколіннями!

5. Російськомовні пісні. Я співала їх, коли ще навчалася у школі і в музучилищі. «Лєнін всєгда с тобой. ». У такій країні ми жили. Коли прийшла працювати в Будинок культури Луцького району, то у програмі, на щастя, була лише одна пісня чужою мовою. А далі я забулася, що то таке: з 1986 року почали співати й пропагувати з В’ячеславом Судимою в дуеті «Душа Волині» стрілецьку й повстанську пісню. Хоча тоді нам казали, що це має бути страшно, що як ми не боїмося. А я відказувала: «Ми ще й диск випустимо!». Бачте, напророчила! Хоча в часи Партії регіонів нас за пісні УПА теж рідко на сцену пускали. У своєму ж репертуарі я торкнулася нашого волинського фольклору, автентики – пісні-розради, яку хочеться виконувати для душі.

6. Культура у воєнний час. Це без перебільшень зброя у всіх значеннях. Наприклад, у перші місяці минулого року, коли плели сітки для воїнів, то також переробляли всі атрибути зі сцени: у нас були сітки для дитячих мюзиклів (гарно розтягувалися), то ми їх переплітали й співали, бо так веселіше. Правда, тільки заведеш – а тут «тривога». Ще ми збирали пляшки хлопцям на коктейлі Молотова. І така енергія допомагала нам впоратися з усім тим. А згодом взялися за арттерапевтичні центри для дітей, які були вимушеними переселенцями. Ми проводили «майстерки»: ліпили, щось складали, малювали. І коли та дитина ліпить все в жовто-блакитних тонах і на чорному тлі й при цьому ділиться важкими спогадами, а в очах у неї – закам’янілість, то це говорило за себе. Ми мусили їх відволікати: малювали квіточки, пісні стали вивчати, в ігри грали. І при цьому опановували українську мову!

Від долі не втечеш. Іншого шляху не бачу: мій супутник, друг і порадник в горі й радості – пісня.

7. Заняття з дітьми зі студії «Зернятко» відрізняється від довоєнного. Тим, що ми працюємо із сьогоднішньою тематикою, виступаємо на вулицях і збираємо кошти для ЗСУ. Створили дуже багато цікавих вокальних композицій, наприклад, «Ми з України» – за мотивами «Kalush Orchestra» (гурт – переможець Євробачення-2022 – Ред.). Ми виходили співати в центр міста, на вулицю Лесі Українки – діти дуже цього хотіли й пишалися, що вони теж допомагають.

8. Я з насолодою займаюся. В’язанням. Плету шапочки для своїх онучки, яка народилася уже під час війни й має уже 1 рік, й онука. Хай не вистачає часу, але для цього є «колискова» вечірня й нічна пора.

9. Якби я могла щось змінити у своєму житті, то. Навіть не знаю, куди б я могла скрутити. Від долі не втечеш. Іншого шляху не бачу: мій супутник, друг і порадник в горі й радості – пісня. Правда, як мріяла про сцену, то не думала, що потраплю в культуру. Тепер я – державна артистка. Виявляється, не всі артисти – в шоу-бізнесі. Ми робимо ту справу, яку потрібно.

10. Ставлення до української культури після війни. Не знаю, чи переоцінить переважна більшість українців її силу. Хоча дуже хочу вірити, що так станеться. У 2016 році ми з В’ячеславом Судимою і Василем Чепелюком виступали з концертом у Волновасі на Донеччині – то люди підходили й питали, чому ми не приїздили раніше? Казали, що у них співали Ірина Білик, Ані Лорак, однак лише російською. А на площі у них тоді стояв Ленін у вишиванці й шароварах. 2016 рік! Виявляється, вони могли й хотіли слухати ту ж повстанську пісню! Нам потрібні такі повсякденні мости з піснею, а головне – з мовою. І то кулаком по столу!

11. У мене була можливість виїхати за кордон. Коли була молодою, то пропонували виїхати в Краснодарський край росії й співати в Кубанському хорі. Там же було чимало переселенців, і вони виконували українські народні пісні. Приїздили до нас, до світлої пам’яті Бориса Ревенка у кіностудію «Волинь», і Борис Павлович мені це прохання передавав, казав, що там буду мати все. Це були 1990-ті роки. Але як я мала їхати туди? Хто я там? Чужа. Родина тут. А тоді саме вийшла заміж, народила донечку, невдовзі ще одну. Час показав, що відмовилася я недарма. А торік теж було таке, що вже сиділи на валізах, хвилювалася за вагітну доню і за іншу з дитям. Але врешті моя внучка народилася тут: «тривога» – і моя дитина хапає свою дитинку й сідає в куток поміж стін, щоб не спускатися в льох, – і отак переживаємо.

12. Місце Бога у моєму житті. Я віруюча людина, передаю це своїм дітям, передаю і наші традиції, навіть своїм студійцям. Привчаю шанувати своє, свою пісню. Думаю, той, хто співає рідною мовою, не здатний ні на яку підлість, ані на зраду. Якщо в дитині живе оте національне зерно, то з віком його вже ніяк не викоріниш – воно тільки міцніє.

13. Мене проймає до сліз. Коли везуть наших воїнів на щиті. Чому?! За що?! Є й «добрі» сльози, зворушення, – від думок про наше майбутнє. Воно має буде справжнім: діти, наше молоде покоління, зростають у таких умовах, що не патріотами вони бути не можуть! Школярі, дошкільнята, ненароджені – це будуть справжні українці, господарі на своїй землі! Як вони підростуть – так очікую і мрію – наша Україна стане такою, якою вона мала бути давно.

Записала Оксана КОВАЛЕНКО.

Алла Опейда та В’ячеслав Судима у дуеті «Душа Волині» радують свого слухача майже 40 років!

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Український хіп-хоп: 15 артистів, яких варто послухати

Незважаючи на невтішні довоєнні прогнози, сьогодні мейнстримний український хіп-хоп завойовує чарти та нагороди. У нього ще багато проблем, його можна критикувати за надмірну кон’юктурність , але феномен нового українського репу вже назавжди у історії нашої музики.

На хвилі цікавості до жанру не варто оминати увагою тих виконавців, які ще чекають широкого визнання чи свідомо залишаються поза мейнстримом. Вони умовно поділяються на артистів, які належать до вузької української реп-спільноти й намагаються діяти за канонами хіп-хопу, а також тих, хто створює на основі жанру щось унікальне й питомо українське.

Розповідаємо про 15 найактуальніших імен українського хіп-хопу в 2023 році.

OTOY

OTOY з’явився всього кілька років тому, але встиг стати одним із найвпізнаваніших імен українського хіп-хопу. У львів’янина В’ячеслава Дрофи чудова артикуляція, стильні треп-біти, а ще він часто виступає у ролі режисера своїх кінематографічних кліпів (також робив відео для The Lazy Jesus ). Відчувається, що репер ставить дуже високу планку для свого звучання і подачі.

Перший мініальбом CVIT В’ячеслав видав у 2020 році на лейблі Аліни Паш Bitanga Blood . Родзинкою релізу було поєднання української та англійської мов у текстах, інколи більше десятка разів за пісню. Незважаючи на стерильне звучання і рішучу подачу, все ж відчувалося, що OTOY тоді не завжди знав, про що йому читати — тематика його пісень варіювалася між абстрактним моралізаторством і життєвими переживаннями, що у жанрі хіп-хопу не завжди цікаво.

Радимо послухати: «ЕНЕМІ», GOLOVAN, CHORT

Ницо Потворно

У повсякденному житті Сергій Гусак працює лікарем у одній із приватних клінік Києва, а у музиці перетворюється на Ницо Потворно — саркастичного репера із критикою української реальності, психоделічними розповідями про шлях до тверезого життя та відповідальність перед самим собою. Сергій вміє висловлюватися до незручного прямолінійно: його нескінченна іронія у поєднанні із жорсткою електронікою інколи викликають бажання послухати абсолютну тишу перед тим, як вмикати наступний трек.

Раніше Ницо Потворно був вокалістом київського інді-гурту «Леді Джанк» . 2019 року гурт розпався, і Сергій почав робити хіп-хоп під новим псевдонімом. Тоді вийшов перший мініальбом «Револьвер 13» , а за рік треки з нього увійшли у повноцінний дебютний однойменний реліз, на якому Ницик із перших секунд звучить сміливо й жорстко. Також у той період вийшов ЕР «Політика, любов і п’янство» .

Піком творчості Сергія наразі є його «алкогольна дилогія» — мініальбоми «Реанімація» (історія про те, як алкоголізм руйнує життя Сергія) і «Чистий» (історія про те, як він намагається жити тверезо й бути «чемним панком»), що виходили у 2020 і 2021 роках. У 2021-му також був мініальбом «Театр ім Н Потворно», а за час повномасштабного вторгнення Ницо Потворно випустив кілька «воєнних» і «невоєнних» треків.

Радимо послухати: «Окситоцин», «Достукатися до небес», «Годинник», «Хуйня рухома»

Oi FUSK

Киянин родом із Донецька Oi FUSK вистрілив під час повномасштабної війни. Він бере своєю універсальністю — у його еклектичній дискографії є місце для агресивного хіп-хопу про війну, гіперпопу про любов під час ядерного вибуху, романтичного соулу й навіть лоуфайного реґі. Оі Фусик (це його справжнє ім’я) — це молодий ексцентричний артист із впізнаваним стилем. Читайте також наш матеріал про нього.

Радимо послухати: «Спалах», Tryvoga, «По кому подзвін?»,Ne Spysh

Довгий Пес

Довгий Пес родом із Рівного є одним із найшанованіших учасників вузької української реп-спільноти, адже перебуває «у грі» вже понад 10 років. Усе, що робить репер, просякнуте великою повагою до культури хіп-хопу, а його подача й тексти, незважаючи на сучасні треп-біти, вкорінені у канон старої школи. Крім того, що Довгий Пес багато читає про соціальну несправедливість, часом він знаходить місце і для стьобних треків про легалайз, пахучі липи і міфічне село Ешкеричі.

На рахунку Довгого Пса багато синглів, колаборацій та мініальбомів, які здебільшого можна послухати лише на Bandcamp , а найсоліднішими його релізами є два повноформатних альбоми «#соціальнийалкоголік» (2018) і «#олскул» (2020). Крім того, репер є важливою частиною західноукраїнської хіп-хоп-формації «Ціна Ритму» , до якої також належать аппекс і Джонні Дивний , бітмейкери Wootabi та Jointjay .

Відданість ідеям жанру репер втілює на вечірках DVIR , які організовує у Львові та інших містах Заходу України. Там можна почути нові й старі імена нашого репу та короткочасно впевнитися у тому, що «трушний» хіп-хоп в Україні ще існує. Читайте також наше велике інтерв’ю із Довгим Псом.

Радимо послухати: «Укреїніан Шєт», «Мама принца хотіла», «Ешкеричі»

аппекс

Якщо музика й тексти «Ціни Ритму» є даниною старій школі, то у сольній творчості рівнянин аппекс (Віталій Руппельт) робить протилежне звучання на перетині індустріального хіп-хопу та ембіенту. Йому не потрібно ховати обличчя та ідентичність, щоб бути загадковим — химерна поезія і гіпнотичний музичний супровід наповнюють творчість репера відчуттям безперервного саспенсу.

Перегляд чудернацьких кліпів аппекса запевняє, що перед нами глибоко занурений у себе митець, який понад усе бажає поділитися власним баченням світу через непересічну творчість.

На рахунку аппекса безліч колаборацій і синглів, кілька мініальбомів і чотири повноформатника — «Служи собі» (2019), «Юннат» (2020, виданий лише на дисках), «2» (2021) і «Внутрішня Волинь» (2022). Останній потрапив у наш топ найважливіших альбомів року, що минув.

Радимо послухати: «Місячне гало», «На світло (feat. НЕформат)», «Рівне вечірнє»

Паліндром/Кашляючий Ед

Паліндрома слід вважати артистом, який набув статусу «сучасної класики» — до кожного слова, сказаного львів’янином Степаном Бурбаном , уважно прислухаються шанувальники, а на останніх київських сольниках артиста буквально носили на руках. Дехто називає Паліндрома репером, однак у цьому проєкті творчість Степана давно вийшла за вузькі жанрові рамки — сьогодні він виконує щось на перетині хіп-хопу і ню-вейву, а унікальну естетику його пісень та кліпів можна сміливо називати «паліндромівською».

І хоч більшість познайомилися зі Степаном вже у новому «співацькому» амплуа, його артистичний шлях розпочався набагато раніше. Колись він і справді читав «трушний» реп у ролі Кашляючого Еда (Стука) у майже культовому львівському реп-гурті «Глава 94» . Починаючи із 2010 року, разом із Гонею (Ванпанчмен) вони записали два повноформатних альбоми, «Безлад» (2013) і «Вафлі» (2019), а дебютували з мініальбомом «Невідомі» (2011).

Крім того, виходили сольні альбоми Кашляючого Еда «Нетривіальне чтиво» (2015) і «Переклад» (2018). Останній варто послухати кожному, хто хоче прослідкувати артистичну еволюцію Степана й почути музику, яка згодом набула конкретнішої форми у проєкті під назвою «Паліндром».

Радимо послухати: «Люцифер», «Не дожив», «Святковий», «Останній танець», «Гарні слова»

Гоня (Ванпанчмен)

Другий учасник « Глава 94 », самостійний МС і невгамовний критик українського соціального ладу. Інколи здається, що Ігоря Гутника дістало абсолютно все — життя, хейтери, релігія, шоубізнес, маргінальне становище справжнього репу в Україні, Олег Псюк із гурту Kalush .

Гоня називає себе «синонімом слова реп», тож постійні скандали й диси є важливою частиною його творчості. А оскільки уїдливі панчі й кулеметне флоу високо цінуються у хіп-хопі, для багатьох шанувальників жанру Ігор справді асоціюється із тим самим «трушним» репом.

Як сольний артист Гоня почав розвиватися після мініальбому «Фіталіті» (2015). Потім були кілька синглів, дис на Freel під псевдонімом Володимирович , ЕР «Саботаж» (2020) та участь у кількох реп-батлах. У той же час вийшло скандальне інтерв’ю Гоні ресурсу Neformat , де він висловлював гомофобні й ксенофобські думки.

У 2022 у Гоні вийшов мініальбом «Ні в кут ні в двері» , який Ігор задумував як повноформатний, але випустив у скороченому форматі через неактуальність частини матеріалу. Реліз потрапив у топ найважливіших альбомів 2022 року від СЛУХ , а трек «Як?» про безхребетність реакції світових лідерів на російську агресію ми визнали одним із найкращих у минулому році.

Просто зараз музична спільнота із цікавістю спостерігає за розвитком ситуації навколо Гоні та лейблу Enko . Раніше артист викликав Олега Псюка на реп-батл через скандальні рядки з треку «Батьківщина» , а не отримавши відповіді, записав повноцінний дис на лейбл Івана Клименка та alyona alyona .

Радимо послухати: «Як?», «Бронепоїзд», «Голден Ейдж», «Добрий день», Intro

Krechet

Загадковий Krechet за лише два роки діяльності з 2020-го встиг вирости у одного з найцікавіших українських артистів. Він виконує гострий на слівце мамбл-реп, приховує ідентичність за вигадливими масками, фітує із Alina Pash , alyona alyona , KOLA , Roxolana і Tery і штампує релізи, як невгамовний музичний принтер. Просто зараз Krechet можна вважати феноменом нового українського хіп-хопу.

Стримінги буквально тріщать по швах від релізів репера: всього за два роки діяльності Krechet випустив чотири повноформатних альбоми, чотири мініальбоми й близько 40 синглів.

На початку діяльності Krechet співпрацював із лейблом Аліни Паш Bitanga Blood , а пізніше підписався на Black Beats , на якому випустив останній наразі повноформатник «Українофікація» (2022). Альбом складається із 26 треків, де Krechet у власному стилі (кмітливі алегорії у поєднанні з реперськими понтами) рефлексує над зрушеннями в українському суспільстві після 24 лютого.

Радимо послухати: «Сміюся», No Reason, «Світ», «Доля», «Від серця»

jockii druce

У кожній реп-тусі має бути кумедний персонаж, і jockii druce бере на себе цю нішу — він робить іронічний хіп-хоп із комічними нецензурними текстами, де під пряму бочку дисить росіян та стібеться із усього підряд. А ще Дрюс вважає, що реп в Україні не може бути «серйозною формою артистичного висловлення» , тож його формат — це простодушні коротенькі DIY-треки на Soundcloud , які він викладає з 2018 року.

На початку російського вторгнення завірусився трек jockii druce «шо ви браття», ставши одним із головних музичних елементів того часу. Ми визнали його одним із найкращих у 2022 році, а про репера написали The Guardian .

Радимо послухати: «боі стули пельку», «будем снідать», «дідова казка»

Freel

Реперський шлях Фріла ( Андрія Шалімова ) почався майже 18 років тому, коли він разом із товаришем Андрієм Бєляєвим створив легендарний гурт «На Відміну Від» . Хлопці з Черкас одними з перших почали записувати мемний хіп-хоп на суржику й міксували простодушні пісні (на кшталт стьобної «Я боюся Чебурашку» ) з треками про кохання й соціальну несправедливість.

«На Відміну Від» вдалося стати помітними на тодішній музичній сцені — вони регулярно гастролювали Україною, виступали на серйозних фестивалях, і до розпаду в 2015 році встигли записати три альбоми-мікстейпи: «Я боюся Чебурашку» (2007) , «Врубайся!» (2009) і «Новий альбом» (2012).

Серйозна сольна творчість Андрія розпочалася у 2014 році, коли він випустив трек «Чорний дим» із знаменитими рядками «воля міцніша за будь-який кевлар» та присвятою Революції Гідності . Після кількох синглів та колаборацій музична спільнота чекала на повноформатний альбом, однак почула його аж у 2018 році.

Очікування було виправданим, бо сенси, вкладені Фрілом у «Спалах» , випередили свій час — на той момент наш хіп-хоп ще не чув настільки потужних рефлексій на життя у постмайданній Україні.

Однією з найпомітніших релізів Фріла після «Спалаху» є колаборація із Ukraїner — трек «Луганськ» , що був написаний Андрієм про знайомого, який принципово розмовляє в Луганську українською і тримає під матрацом державний прапор.