§ 26 Політизація національного руху на західноукраїнських землях наприкінці XIX ст.

Встановіть зв’язки: «Весна народів», «парламент», «українці».

Чому течія народовців мала найбільшу підтримку серед українців?

Коли Австрія стала конституційною монархією?

Упродовж уроку з’ясуйте, які політичні партії виникли у Галичині та особливості їхньої ідеології.

1. Радикальний рух у Галичині. Іван Франко.

У середині 70-х рр. XIX ст. у Галичині з’явилися люди, найчастіше це були молоді студенти, які критично оцінювали діяльність не тільки москвофілів, а й народовців і греко-католицької церкви. Під впливом ідей Михайла Драгоманова молоді західноукраїнські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші почали пропагувати ідеї соціалізму. Так в українському русі виникла радикальна течія.

Західноукраїнські радикали виступали за соціальне і національне визволення українського народу, за об’єднання українських земель в одній незалежній державі, за покращення життя населення, за зменшення впливу церкви на життя суспільства і національний рух.

Радикали вели пропагандистську роботу, тобто поширювали свої ідеї серед селян і робітників. їхніми друкованими органами були часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ».

1. Кого і чому в Західній Україні називали радикалами?

2. Які цілі намітили для себе західноукраїнські радикали?

3. Через які часописи поширювали свої ідеї радикали?

Активна життєва позиція Іван Франко (1856—1916)

Ім’я (повне). Іван Якович Франко.

Народження. 15 (27) серпня 1856 р., село Нагуєвичі поблизу Дрогобича на Львівщині.

Походження. Батько був сільським ковалем. Мати походила з дрібної шляхти, але ніколи не цуралася селянської праці.

Освіта. Школа с. Ясениця Сільна, головна школа Дрогобича, Дрогобицька гімназія, Львівський, Чернівецький та Віденський університети. В останньому захистив докторську дисертацію з філософії.

Початкові умови формування особистості. Для І. Франка велике значення мав український фольклор, особливо ті пісні, які чув від матері. Він також, ще навчаючись у гімназії, розпочав збирати власну бібліотеку.

Особистість та громадське життя. Автор численних поетичних і прозових творів, якими засвідчував свої громадські чи політичні переконання. Найвідоміші з них — вірші «Каменярі», «Вічний революціонер», поема «Мойсей» та багато інших. Громадську діяльність розпочав ще у студентські роки. Певний час займався журналістикою. Співвидавав журнали «Громадський друг» і «Світ», альманахи «Дзвін» та «Молот», був редактором журналу «Життє і слово». Пропагував ідеї соціалізму серед робітників та селян Галичини, за що неодноразово був ув’язнений. У 1890 р. очолив Русько-українську радикальну партію, а у 1899 р. був одним із засновників Української національно-демократичної партії. Наприкінці 1890-х рр. зблизився з М. Грушевським, який очолював Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ). Відтак І. Франко облишив політичну діяльність і присвятив себе науковій та літературній праці. Був керівником філологічної секції та етнографічної комісії товариства, редактором «Літературно-наукового вісника» НТШ. Помер 1916 р. у Львові. Усю свою бібліотеку та рукописну спадщину заповів НТШ.

Результати діяльності. «. У важкі часи безправ’я і темряви він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністром культури та освіти. » (Павло Тичина, український поет та громадський діяч XX ст.).

1. На основі змісту рубрики та цитати П. Тичини сформулюйте результати діяльності І. Франка.

Учасник подій про вплив ідей Михайла Драгоманова. Іван Франко (український громадсько-політичний діяч):

«Драгоманов європеїзував галицьких русинів, перетворив доти панівне сентиментальне українофільство у свідоме змагання за здобуття не тільки національних, але й загальнолюдських прав українському народові».

1. Який внесок М. Драгоманова у суспільно-політичний рух Галичини?

2. *Встановіть зв’язок між ілюстрацією, документом та словом «діяти».

Ілюстрація до вірша І. Франка «Каменярі»

2. Утворення перших політичних партій в Україні.

Із 1890-х рр. український рух вступив у політичну стадію розвитку. Виникли політичні партії — об’єднання людей за політичним світоглядом задля досягнення конкретної мети і захисту спільних інтересів. У 1890 р. з ініціативи Івана Франка та Михайла Павлика була створена перша українська політична партія, яка називалася Русько-українська радикальна партія (РУРП). Її програма передбачала утвердження соціалізму — досягнення матеріального добробуту робітників та селян, проведення економічних реформ, демократизацію життя суспільства. Проголошено головну мету: пробудження свідомості українського народу, перетворення його на політичну силу, на вимоги якої зважала б влада. У 1895 р. Юліан Бачинський опублікував брошуру «Україна іrredenta» («Україна уярмлена»), в якій доводив історичну необхідність здобуття Україною незалежності задля соціально-економічного прогресу та культурного розвитку українського суспільства. Після публікації брошури РУРП визначила боротьбу за незалежність перспективною метою.

1899 р. із РУРП виокремилися дві партії. Народовці, незадоволені «новоерівським компромісом», і радикали, котрі відмовилися від соціалістичної ідеології та підтримували національну ідею, утворили Українську національно-демократичну партію (УНДП). Засновниками партії стали Юліан Романчук, Кость Левицький, Євген Левицький. Партія виступала за створення єдиної української національної провінції в Австро-Угорщині з власним сеймом й адміністрацією, виховання почуття єдності з наддніпрянськими українцями. Головною метою партії була боротьба за соборність і незалежність України у майбутньому. УНДП стала найчисленнішою українською партією.

Радикали, котрі намагалися поєднати соціалістичні принципи та ідею незалежності України, з ініціативи Юліана Бачинського створили Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Вона орієнтувалася передусім на українських робітників. Оскільки ця верства українського суспільства була нечисленною, то й партія не мала значного впливу на суспільно-політичне життя Західної України.

1. Назвіть дату створення і засновників РУРП. Хто був автором брошури «Україна іrredenta»?

2. Хто і коли створив УНДП? Якою була мета партії?

3. Хто і коли створив УСДП? Якою була мета партії?

Витяг із праці «Україна іrredenta». Юліан Бачинський (український політичний діяч):

«Україна — для себе! — от єї (її) клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну по Кавказ! — от єї (її) стяг».

1. Яке політичне гасло виголошено у праці Ю. Бачинського?

«Єдина Україна». Сучасна інтерпретація образу

Активна життєва позиція Юліан Бачинський (1870—1940)

Ім’я (повне). Юліан Олександрович Бачинський.

Народження. 28 березня 1870 р. у с. Новосілка (нині — Підгаєцького р-ну Тернопільської обл.).

Походження. Батько — із заможної шляхетської родини, був греко-католицьким священиком й активним учасником національно-культурного життя краю.

Освіта. Львівська та Дрогобицька реальні гімназії, Академічна гімназія Львова. Закінчив правничий факультет Львівського університету, навчався у Берлінському університеті.

Початкові умови формування особистості. Через смерть матері Юліана з двох років виховував дідусь Іван — священик з Гусятина на Тернопільщині.

Особистість та громадське життя. Мав успішну адвокатську практику. Досліджував причини і характер української трудової еміграції, про що написав у книзі «Українська імміграція в З’єднаних Державах Америки». Проте найпомітнішою його працею стала «Україна іrredenta» («Україна уярмлена»; 1895 р.). У ній він уперше поєднав соціалістичну і самостійницьку ідеологію. Співзасновник РУРП у 1890 р. та Української соціал-демократичної партії у 1899 році. Згодом — активний учасник Української революції. Помер 1940 р. на території Карелії (нині — Російська Федерація), де відбував покарання у виправно-трудовому таборі за свої політичні переконання.

Результати діяльності. «Шевченків «Кобзар» і «Україна іrredenta» Ю. Бачинського зробили нас, старших гімназистів і студентів, українськими державниками та соборниками» (Степан Баран, український політичний діяч кінця XIX — середини XX ст.).

1. На основі життєпису та цитати С. Барана сформулюйте результати діяльності Ю. Бачинського.

Титулка берлінського видання «Україна іrredenta», 1924 р.

3. Українське представництво в Державній раді й Галицькому сеймі.

На відміну від Наддніпрянської України, важливим чинником політичного життя в Галичині й на Буковині стала парламентська діяльність. Вона привчала до відповідальності за дії в політиці, давала змогу тій чи іншій особі відчути співпричетність до влади, прискорювала формування національної свідомості. Отже, українці набули досвіду і традицій парламентської діяльності.

Значну парламентську практику українці здобули у Галицькому крайовому сеймі. Чисельність українців у сеймі була різною, залежно від виборчого законодавства та суспільно-політичної ситуації на час виборів. Однак, оскільки більшість сейму становили польські депутати, то рішення, що вони приймали, найчастіше не враховували вимог українців. На початку 1880-х рр. провідну роль серед українських послів почали відігравати народовці, які використовували сеймову трибуну для проголошення національних вимог — української національної самостійності, поділу Галичини на Східну і Західну, ухвалення сеймом рішень в інтересах українців. Сейм став головною ареною формування українсько-польських відносин, сприяв утвердженню у Галичині парламентаризму.

Проведені у 1860-х рр. конституційні реформи в Австро-Угорщині надали народам імперії виборче право. Населення Галичини і Буковини обирало депутатів до австрійського парламенту — Державної ради. Українське представництво у парламенті було нечисленним. Тому, щоб досягнути власної мети — ширшої автономії, реформування виборчого права, обмеження свавілля і зловживання контрольованої з боку польських сил місцевої адміністрації, збільшення видатків на українську освіту, — українські депутати виявляли лояльність до австрійського уряду в інших питаннях. Інколи така тактика спрацьовувала, інколи — ні. Методом спроб та помилок українські політики здобували парламентський досвід.

1. Чому парламентська діяльність була важливою для політичного життя Західної України?

2. Якими були національні вимоги народовців у Галицькому сеймі?

3. Які питання порушували українці у Рейхсраті (Державній раді)?

Приміщення Галицького сейму. Світлина 1898 р. (Нині — центральний корпус Львівського національного університету ім. Івана Франка)

Детальніше про. чисельність та організацію роботи Галицького сейму

До Галицького сейму раз на шість років обирали 150 депутатів. З них дев’ять мали так звані вірильні мандати, тобто їх обирали завдяки посаді. Це були вищі церковні ієрархи, ректори Львівського і Краківського університетів. Решту депутатів обирали по чотирьох куріях: 44 — від великих землевласників, 20 — від міст, 3 — від торгово-промислових палат, 74 — від містечок та сіл. Право голосу залежало від розміру сплачуваних податків, тож його мали лише 10% населення. Стати депутатами могли громадяни-чоловіки віком від 30 років. У результаті законодавчих змін чисельність депутатів зросла до 161 особи: завдяки збільшенню представництва від міст. Згідно з виборчим законом українці могли здобути до третини місць (щонайбільше 50), але обирали в середньому від 15 до 30 українських послів. Щорічно сесії відбувались у Львові. Сейм скликали зазвичай на кілька днів напередодні Нового року для прийняття бюджету, а більша частина сесії тривалістю 1-2 місяці проходила навесні чи восени.

Зал засідань Галицького сейму

Дослідник про українців в австрійському парламенті. Ігор Чорновол (український історик):

«. лише в 1873 р. їм (русинам) вдалося здобутися на досить численне представництво в парламенті: тоді було обрано 15 депутатів. Такий результат став можливим унаслідок чергового австро-польського напруження. в 1879 р., після наступних виборів, у парламенті знайшлося лише троє руських послів. У 1885 р., за підтримки польського виборчого комітету та урядових структур, було обрано п’ятеро руських послів. Внаслідок виборів 1891 р. до парламенту увійшло семеро українських послів».

1. Визначте за документом, скільки тривала каденція (термін повноважень) послів австрійського парламенту.

2. Від чого залежало представництво руських послів у парламенті?

Приміщення австрійського Рейхсрату (Державної ради)

Коли в Україні Ю. Бачинський опублікував брошуру «Україна іrredenta» («Україна уярмлена»), . у Парижі (Франція) брати Огюст та Луї Люм’єр винайшли сінематограф — розпочалась ера кіно.

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 1890 р. — створення Русько-української радикальної партії (РУРП);

— 1895 р. — публікація брошури Ю. Бачинського «Україна іrredenta» («Україна уярмлена»);

— 1899 р. — створення Української національно-демократичної партії (УНДП);

— 1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).

2. Поясніть значення понять: українські радикали, політична партія.

3. Складіть історичну довідку про Галицький сейм.

4. На основі схеми поясніть вислів «Галичина — «український П’ємонт»».

Заснування першої партії в Західній Україні – РУРП

Партію створили три угруповання: 1) «Старше покоління галицьких радикалів» – Іван Франко (1856–1916; один із найвідоміших українських письменників, поетів, публіцистів усіх часів, громадський діяч, політик, філософ, етнограф, історик, чиї політичні погляди пройшли складну еволюцію від крайнього радикалізму до поміркованого націонал-демократизму, з 1899 р. в Українській націонал-демократичній партії); Михайло Павлик (1853–1915; письменник, публіцист, громадський і політичний діяч, видавець, учень М. Драгоманова, один із лідерів «лівих народовців», разом із І. Франком редагував відомий літературний часопис «Друг»); 2) члени «Коломийського гуртка»: Северин Данилович (1860–1939 або 1942; юрист, політик, публіцист, культурний діяч, видавець, у 1920-х рр. перейшов на пропольські позиції); Теофіл Окуневський (1858–1937; юрист, громадський і політичний діяч, депутат австрійського парламенту, 1919 р. член президії Національної ради ЗУНР); 3) студентська молодь: нещодавно відрахований із Львівського університету за неблагонадійність В’ячеслав Будзиновський (1868–1935; знаний публіцист, письменник, видавець, депутат австрійського парламенту, 1899 р. заснував Українську націонал-демократичну партію, у 1927–1930 рр. керував лівою Українською партією праці); Володимир Охримович (1870–1931; громадсько-політичний діяч, журналіст, юрист, етнограф, лінгвіст, депутат австрійського парламенту, в 1923–1930 рр. голова Народної трудової партії); один із лідерів галицького студентського руху Євген Левицький (1870–1925; адвокат, публіцист і політик, з 1899 р. в УНДП, депутат австрійського парламенту, під час Першої світової війни член Союзу визволення України, в 1919–1920 рр. посол ЗУНР у Берліні та Празі); Юліан Бачинський (1870–1940; політик, громадський діяч, публіцист лівих радикальних поглядів, автор відомої брошури «Україна поневолена» 1895 р., у якій уперше сформулював ідею незалежної соборної України, з 1899 р. один із лідерів Української соціал-демократичної партії, член політичної ради ЗУНР у 1918–1919 рр., 1932 р. переїхав до УРСР, 1934 р. заарештований, помер у таборах); Микола Ганкевич (1869–1931; журналіст, політик, провідний галицький марксист, ідеолог «австромарксизму», в 1899–1914 рр. засновник і перший голова УСДП, співпрацював з австрійською і польською соціал-демократією, в розбудові ЗУНР участі не брав, на початку 1920-х рр. виключений з рідної УСДП через небажання переходити на комуністичні позиції); майбутній батько січового стрілецтва Кирило Трильовський (1864–1941; адвокат, публіцист, депутат австрійського парламенту, 1900 р. заснував першу в Галичині «Січ», 1912 р. очолив Січовий комітет, наступного року – організацію УСС, голова Бойової управи УСС, член національної ради ЗУНР).

Передумови події

Наприкінці 1880-х рр. у Галичині дедалі більшу роль стало відігравати радикально налаштоване світське студенство, виховане такими представниками старшого покоління галицьких радикалів, як І. Франко та М. Павлик. Водночас молодь чимраз більше захоплювалася ідеями не стільки «народницького соціалізму» в дусі М. Драгоманова, скільки модернішими різновидами марксистського і націоналістичного вчення (які прекрасно поєднувалися в поглядах студентства). У боротьбі з впливом поміщицтва та аполітичної і консервативної Української греко-католицької церкви молоді радикали використовували усі можливості, зокрема пресу. Починаючи із січня 1890 р., після попередніх переговорів між представником «Коломийського гуртка» С. Даниловичем та І. Франком і М. Павликом, згадані діячі почали видавати журнал «Народ». Одразу ж до співпраці з ним були залучені представники студентської молоді: В. Охримович, Є. Левицький та М. Ганкевич. Існування періодичного органу, який об’єднував представників кількох розрізнених груп, що практично становили основу радикальної течії (її гасло можна схарактеризувати як «Україна без попа і пана»). Для більшої ефективності боротьби за права українців Галичини було вирішено піти перевіреним європейським шляхом – заснувати політичну партію, взагалі першу в Україні. Її появі передували студентські збори у липні 1890 р., на яких В. Будзиновський висунув пропозицію розпочати організаційну роботу щодо заснування партії. Збори відбулися на львівській квартирі І. Франка, який підтримав ідею створення партії. Водночас М. Драгоманов у своїх листах до Франка виступив проти ідеї приймати до партії студентів. Франко ж, заперечуючи, що інакше партію творити буде ні з кого, вірив у свою спроможність стримати запал молоді.

Хід події

4–6 жовтня у Львові відбувся Перший з’їзд партії, який оголосив про створення Русько-української радикальної партії (РУРП) та ухвалив дві програми (максимум і мінімум), що відображало суперечки між молодшим і старшим поколінням у партії. Юні націонал-марксисти виступали з націоналістичних позицій, вимагаючи поставити за мету ідею української незалежності, І. Франко, М. Павлик, С. Данилович виступали з позицій «драгомановського соціалізму», який передбачав радше ідею демократичної федерації народів Австро-Угорщини і широке залучення до співпраці робітників і селян інших націй. Програма-максимум певною мірою відображала погляди студентів, програма-мінімум – старших членів партії. Ця програма мала ґрунтуватися на принципах «наукового соціалізму». У програмі-мінімум РУРП було окреслено її найближчі завдання: досягнення матеріального добробуту трудящих; усунення будь-якої експлуатації; проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю. У програмі-максимум декларувалося прагнення радикалів до встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва.

По суті, крім загальних фраз про прагнення до соціалістичних перетворень в економіці і соціальній сфері з метою підняття добробуту населення краю, молоді не вдалося домогтися ухвалення своїх основних положень, таких як пункт про незалежність як мету – натомість було вказано, що партія прагне якнайширшої автономії «вільних громад» і широкої крайової автономії – але в культурній сфері. Ідею молоді домагатися поділу Галичини на польську й українську частини розкритикували як таку, що перешкоджатиме солідарності пригноблених трудящих Галичини, і не прийняли. Важливою була теза про вибір еволюційного шляху досягнення мети. Найближчою метою партії проголошувалося пробудження свідомості мас, боротьба з греко-католицькою церквою за секуляризацію громадського життя Галичини, боротьба з прихильниками компромісу з польською адміністрацією та австрійською владою коштом українців від своїх політичних вимог (так звана «Нова ера»).

Наслідки події

Як наслідок, програма РУРП слугувала джерелом суперечностей між студентами, які домагалися її ревізії, та «старшими», котрі прагнули не допустити цього. Практично вся перша половина 1890-х рр. означена цією боротьбою. «Молоді», насамперед члени віденського студентського товариства «Січ», головний наголос робили на національному чинникові. Вони розгорнули жваву діяльність, у ході якої організовували численні віча, друкували у львівських часописах матеріали, що мали на меті популяризацію так званого «державного права руського народу» та внесення його до програми РУРП. 1895 р. Бачинський видав свою «Україну поневолену», того ж року помер ідейний натхненник РУРП М. Драгоманов, і 1899 р. з партії вийшли помірковані (Франко, Охримович, Будзиновський, Окуневський, Левицький), котрі утворили Українську націонал-демократичну партію, і ліві марксисти (Ганкевич, Бачинський, Вітик), які створили Українську соціал-демократичну партію. РУРП (що стала тепер УРП) перетворилася на впливову селянську партію, очолену М. Павликом, згодом Л. Бачинським, яка діяла аж до 1945 р. (з 1926 р. під назвою УСРП, в еміграції до 1950 р.).

Історична пам’ять

Перша українська партія сьогодні добре знана перш за все в Західній Україні (де встановлено пам’ятники або пам’ятні дошки всім її головним засновникам), проте завдяки загальноукраїнській популярності І. Франка вона обмежено відома і в Наддніпрянщині, фігурує в усіх сучасних українських підручниках.