Хто такий сучасний Український націоналіст та за що він бореться?
Сучасний Український націоналіст – це людина, перед усім це не просто Українець за назвою, або за територію проживання, Український націоналіст це Українець в душі та серці. Мушу зазначити, що Український націоналіст і Український патріот є різними термінами. Наприклад патріотизм може вирізнятися у багатьох формах, таких як: патріотизм у футболі, патріотизм у повсякденні (носіння Українського національного вбрання, розмовляти всюди Українською, віддавати перевагу всьому Українському, знання історії України та Українського народу), а націоналізм, це патріот той, що діє, а не говорить. Український націоналіст досконально знає історію України, вміє відрізняти найменші неточності та перекручування фактів в таких розділах історії України, як доба Київської Русі, Козацтво, Українська революція 1917 – 1922 років, голодомори, національно-визвольна боротьба ОУН-УПА, відновлення незалежності України 1991 рік, Помаранчева революція, та новий період в історії який увійде під назвою від Євромайдану до Єврореволюції 2013-2014 рік, Український націоналіст може вступати в дискусію з ідеологічним супротивником, ну хіба що якщо той має більш менш непоганий розум та здатність самостійно мислити, Український націоналіст виступає беззаперечним захисником України та Української держави, навіть коли держава буде окупованою (чого не станеться ніколи) і регулярна армія складе зброю, то Український націоналіст продовжуватиме боротьбу за власну державу до поки не помре, або не загине, Український націоналіст свято вірний своїй ідеї, державі Україна та Українській нації, Український націоналіст пам’ятає всі визначні дати в історії України та Української нації, а саме:
– 1 січня – День Народження Героя України, Провідника ОУН та всіх Українських націоналістів – Степана Бандери.
– 22 січня 1918 – прийняття УЦР 4 Універсалу, що проголошував незалежність УНР (юридично і фактично можна визнати, що 22 січня 1918 року і є день незалежності України, а 24 серпня 1991 року було лише відновлення здобутої 22 січня 1918 року незалежності України).
– 22 січня 1919 року – акт злуки УНР і ЗУНР
– 29 січня – бій під Крутами.
Український націоналіст так гордо звучить, так для нас тих хто заприсягнув на вірність Україні та Українській нації до останнього свого подиху, немає нічого святійшого і важливішого за Україну й Українську націю, побудова вільної, свобідної, сильної, незалежної, могутньої та великої Української держави є нашим головним завданням. Ми Українські націоналісти є радикальними, принциповими та безкомпромісними, саме такими, якими були вояки ОУН-УПА. Саме тому, Український націоналіст ніколи не піде на компроміс з ворогом це нас відрізняє, від лібералів та демократів. Ми є праві, тобто сповідуємо націоналістичну праву ідеологію, мушу зазначити що існують праві ідеології, але є ще й ультраправі, так ось Український націоналізм є правою ідеологію. Нашими супротивниками є будь-які лівацькі партії, організації чи рухи. Для Українських націоналістів є справою честі та гідності, визволення України від червоних щурів з їх прогнившою комуністичною тоталітарною ідеологією, яка завдала багато лиха Україні та Українцям, зокрема знищила незалежну Україну у 1921 році, та вчиняла тут геноциди, масові репресії, розстріли та криваві бійні, результатом яких стало знищення десятків мільйонів Українців. Ми виступаємо за скасування 9 мая, як день коли унтерменші комуністи та українофоби влаштовують своє побєдобєсіє й пропагують кремлівську ідеологію “дєдивоєвалі, от фашизма освобождалє”, ну по-перше нагадаю комуністам, ще не фашизмом а з німецьким націонал-соціалізмом і по-друге не звільняли, а просто повертали собі заграбані ними ж теориторії, та захоплювали нові для встановлення там комуністичної диктатури ( Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина та ін.). Ми започаткуємо нову дату 8 травня жалоба за загиблими у другій світовій війні, без всякого побєдобісія, дедивоєвалі, червоних кривавих шмат та герогієвських (власовських) стрічок. На сучасному етапі Український націоналіст бореться за волю та самостійність Української держави, супроти українофобського режиму Януковича, який зруйнував Українську економіку, промисловість, соціальний сектор, вкрав все що тільки можна, а тепер продає Україну Кремлю та Китаю.
Ми покладемо край цьому 1 січня, ми виженемо тих зрадників та запроданських щурів на Майдан для народного трибуналу, ми не будемо тихо чекати та спостерігати, як наша держава занепадає, ми візьмемо владу у свої руки, щоби вивести нашу Батьківщину – Україну з руїни на рівень розвиненої Європейської країни. Ми Європейська держава, а не колонія Москальської імперії, якщо Україна стане Європейською державою, то незабаром і Москальська імперія рухне, і на тлі цієї імперії постануть держави поневолених народів Москви, яка колись у них відібрала їх незалежність, їх державність та їхню гідність. Тоді на землі дійсно настане мир. Так вже склалося, що за мир наш народ завжди платить кров’ю, але тепер настав час пустити кров цього режиму і здобудемо Вільну й Самостійну Українську державу.
СЛАВА НАЦІЇ – СМЕРТЬ ВОРОГАМ.
ВОЛЯ УКРАЇНИ АБО СМЕРТЬ.
Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Чому в офіційних документах бояться відновити графу “національність”?
На початку 90-х комуністи й націонал-утопісти з нібито благородною метою забрали графу національність із паспорта. Тепер ми не маємо даних про персональну національність громадян України. Але за узагальненими даними перепису населення 2001 року відомо, що громадяни України мають різні національності, і переважну більшість – а саме 78% – становлять етнічні українці.
Цей показник по-науковому оцінюється як однорідний національний склад населення, тобто мононаціональність. Проте шовіністи вперто в усіх ЗМІ продовжують зомбувати людей про нібито багатонаціональність України.
Українофобів також не задовольняють результати переписів населення стосовно рідної мови, які вказують, що українську мову рідною визнає 67% населення України . Тому україноненависники проводять соціологічні опитування й маніпулюють їх даними. Вони починають придумувати й запускати різні міфічні цифри , видаючи бажане за дійсне .
У результаті ліквідації графи “національність” йде розмивання почуття національної ідентичності, повсюдно принижується національна гідність етнічних українців, продовжується витіснення з ужитку й руйнування зсередини української мови.
Простих людей, обивателя, заводять у тупик. Вихолощується зміст із поняття “українець”. Одним словом, українці – це невідомо хто, критеріїв поняття українець нібито немає. Хоча здоровий глузд підказує, що українець за замовчуванням передусім повинен знати й використовувати українську мову. Більше того, українець повинен брати на себе зобов’язання із захисту, збереження, розвитку української мови й культури.
Наші політики часто люблять вживати фразу, що, мовляв, усі громадяни України незалежно від етнічного походження, – українці. Цю фразу з охотою сприймають усі.
Українців заколисують твердженням, що ми всі однакові й нам немає чого ділити. Але якщо ми всі українці, і нам немає що ділити – то чому й ким чиниться такий шалений опір поширенню української мови, відродженню української культури? Чому ж тоді українська мова замінюється російською, а українська культура в занепаді?
Адже коли йдеться про підвалини державності України, про розвиток української мови й культури, про цей стрижень, навколо якого може консолідуватися українська політична нація, раптом виявляється, що ми всі – різні. Виявляється, що всі так звані українці, – це люди різних національностей, і в них різні національні потреби та інтереси.
Саме українофоби ділять Україну на україномовну й російськомовну, протиставляючи їх. Саме вони вимагають враховувати, що мільйони людей за національністю не українці й українська мова для них чужа, саме вони починають з’ясовувати хто якої національності, і в кого яка рідна мова.
Україноненависники суперечать самі собі. З одного боку, вимагають враховувати національність при проведенні національної й мовної політики – і в той же час виступають категорично проти того, щоб фіксувати національність у документах про особу.
Українець і українська мова для українофобів, – це не взаємопов’язані поняття, і українська для багатьох так званих українців чужа й нестерпна.
То навіщо ця “димова завіса”, байка про те, що в Україні всі українці?
Вийшло так, що графу “національність” забрали для того, щоб не українці, у тому числі затяті українофоби, могли називатися українцями. Вони знищують усе українське й при цьому називають себе українцями. І виходить тоді, що саме поняття “українець” девальвується й не несе ніякого смислового навантаження.
А ще виходить, що графу забрали для того щоб етнічні українці, але зрусифіковані, із втраченою історичною пам’яттю, з атрофованою національною свідомістю, – згодом змогли називатися росіянами.
Переважно свою національність ховають або злочинці, або дисиденти. А якій категорії населення в Україні вигідно “закосити” під українця.
Чому бояться в офіційних документах відновити графу “національність”? Загальновідомо, що економічно-панівний клас це і є держава. Скільки етнічних українців серед українських олігархів. Скільки їх у керівництві адміністрації президента, у кабміні, у Верховній Раді, в українських міністерствах.
Побутує думка, що якби графа “національність” була вигідна не українцям, її давно б уже ввели.
Як можна нехтувати фактор національності, який суттєво впливає на погляди й переконання людини, тим більше є визначальним у її позиції стосовно мови, культури, історії тощо? При чому це попри те що влада, навпаки, дуже ретельно збирає безліч дрібних малозначущих даних, що характеризують кожну людину.
З усього випливає висновок: поставлено завдання приховати правду, унеможливити систематизацію й аналіз національного складу державного керівництва й бізнес-еліти України.
Звичайно, щоб заблокувати вирішення питання про відновлення графи “національність” у паспорті, запускається випробуваний набір страшилок: нісенітниця про обмірювання черепів чи аналізи крові на генотип, звучить прив’язка до нацизму й фашизму, згадують про переслідування за національною ознакою євреїв.
Чи є проблема у визначенні національності? – Немає.
Як визначати в кого яка національність? – Це питання давно відпрацьоване, нічого нового придумувати не потрібно, як визначали національність попередні десятиліття, так можна й далі продовжувати.
До речі, навіть українізація 1925-1932 років мала дві складові: мовну й національну. Національна українізація – приведення національного складу студентства, робітництва, державного апарату, центральних апаратів комісаріатів, особового складу КП(б)У тощо в пропорційне співвідношення до національного складу населення України.
Усі погоджувалися, що якщо етнічних українців в Україні налічується 80%, то й буде природно, що етнічних українців серед студентства, робітництва, державного апарату також має бути приблизно 80%. І нічого особливого для “національної українізації” робити не потрібно, якщо суспільні процеси в державі розвиваються природно, на демократичній основі. Стосовно мови, то тоді всі були одностайні в тому, що рідна мова в природних умовах має співпадати з національністю.
Людей без нації не буває. Приналежність до нації зафіксована документально. На відміну від розмовної мови, це фактор сталий.
Українофоби хочуть щоб дані про національність бралися зі слів особи, і ніде крім переписних листів не фіксувалися. Щоб людина могла змінювати національність протягом життя. А якщо потрібно, то щоб було можна змінювати національність кілька разів протягом дня, заповнюючи різні документи, тобто “мати право” зараховувати себе, у залежності від кон’юнктури, до тієї чи іншої національності.
А як проводити національну політику, не знаючи, хто якої національності?
Як можна забезпечувати права людини на рідну мову й культуру, якщо немає документа, що посвідчують національність індивідуума, тобто права претендувати на забезпечення цих прав?
Нарешті, якщо не буде відмітки про національність, то фактично втрачає зміст термін “русифікація”. Русифікація кого, громадян України? Ну той що.
Зникають і підстави для дерусифікації. Дерусифіковуємо громадянина України. Чому його, а не когось іншого? Для чого, які підстави? А чим ви докажете, що він – зрусифікований етнічний українець, який повертається в лоно рідної мови й культури?
Русифікація – це нав’язування російської мови людям певної національності. А відмітку про національність ми скасували.
Русифікація – це закриття національних і відкриття для неросійського населення російськомовних шкіл, газет, телебачення, радіо. А в нас уже нібито немає неросійського населення, ми національності відмінили, у нас усі – невідомо хто! Російськомовні та на крайній випадок двомовні.
Не забуваймо, що серед етнічних українців налічується мільйони денаціоналізованих, тобто етнічних українців, які не з доброї волі, а з тих чи інших не залежних від них причин втратили рідну мову, мову своєї національності, втратили саме в зв’язку з русифікацією чи їх особисто, чи їх батьків і дідів.
Отож, українофоби хотіли б закріпити результати національного поневолення й денаціоналізації етнічних українців, привести національність у відповідність до розмовної мови людини – російської. А не навпаки – мову у відповідність до національності.
Стратегічний виграш запровадження “графи” національність у паспорті – творення єдиної політичної нації на базі більшості, на базі корінного народу.
Щоб усі громадяни України, не забуваючи свого національного походження й своєї національної мови, ставали українцями, володіли українською мовою. Щоб вони всі разом нарешті відчули себе господарями своєї держави.
Сергій Стефанко, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Хто вони – громадяни України російського походження?
Київ – Згідно із соціологічними опитуваннями, понад 90 відсотків громадян України ідентифікують себе як українці, 6 відсотків називають себе росіянами. При цьому згідно з переписом 2001 року співвідношення було іншим – майже 78% українців і трохи більше від 17% росіян. А порівняння з останнім радянським переписом показує ще виразнішу зміну ідентичності серед російського населення України – в УРСР росіянами себе вважали понад 22 відсотки. І хоча ці цифри важко порівнювати між собою, бо вони становлять собою в одному випадку дані перепису а в іншому – соцопитувань, які до того ж не проводилися на окупованій частині Донбасу та Криму, соціологи та демографи вважають, що зміни ідентичності серед тих, хто раніше вважав себе росіянином, все ж відбуваються і вони є значні.
Згідно з родинним переказом, одного з пращурів бійця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Павла Салікова у середині 19-го століття виграв у карти російський пан, разом із його селом та сусіднім селом. Тож два села з усім населенням, на виконання забаганки нового власника, успішного картяра, завантажили з усіма речами на вози, прив’язали худобу і перевезли на нове місце проживання – у центральну частину України.
Саліков, як і його батьки та дідусі й бабусі, не зважаючи на російське коріння (по лінії тата), зараховує себе до українців, хоча у побуті іноді спілкується російською мовою. Але у місті Кременчук на Полтавщині, де мешкає Саліков, у спілкуванні зараз переважає російська мова.
До шкільного віку я розмовляв українською мовою, часто буваючи у бабці. Але вчився у російській школі
«До шкільного віку я розмовляв українською мовою, часто буваючи у бабці. Але живу я у російськомовному місті, та й вчився у російській школі. Хоча зараз я вільно володію і українською, і російською мовою», – пояснив боєць в інтерв’ю для Радіо Свобода.
За його словами, під час оборони села Пісок і Донецького аеропорту восени 2014 року з побратимами він спілкувався і російською, і українсько мовами, хоча в його підрозділі переважали російськомовні бійці.
Були російськомовні хлопці: Запоріжжя, Дніпро, Донецьк та Київська області. Ми пліч-о-пліч воювали за нашу спільну Вітчизну
«Основна частина – це були російськомовні хлопці: Запоріжжя, Дніпро, Донецьк та Київська області. Але це нам не заважало, ми пліч-о-пліч воювали за нашу спільну Вітчизну», – каже Саліков.
Водночас, за словами бійця, щороку зростає кількість солдатів та офіцерів, які вживають українську мову, дехто відмовляється від спілкування російською свідомо – як від мови, якою розмовляє агресор.
На буремному українському Сході більшість населення тієї частини Донбасу, яку контролює Україна, ідентифікують себе як громадяни України, при тому, що там мешкає багато українців російського походження. І все частіше вони називають себе не росіянами, а саме громадянами України російського походження, кажуть соціологи.
Тим не менше, в Україні досі працюють і Російський культурний центр при посольстві Росії, і більш як півтисячі шкіл з російською мовою викладання. Так, у 2015-2016 навчальних роках російську мову як предмет вивчали близько одного мільйона школярів, повідомляє видання «Доступ до правди».
«Поділ українців за національністю і мовою – це імперський міф» – священик
«Точкою неповернення» для більшості українських росіян стала військова агресія Росії проти України, яка відбувалась під гаслами захисту росіян, котрі мешкають в Україні, з так званим «російськомовним населенням» включно. Останні у більшості – несподівано для «російських братів» – встали на оборону України, або принаймні зайняли нейтральну позицію.
Не менш важливу роль у справі «навернення» росіян в українство відіграють українські церкви, вважає секретар служби соціального служіння Всеукраїнської ради церков і засновник благодійної організації «Eleos-Україна» отець Сергій (Дмитрієв). Він називає міфом поділ України на Схід і Захід, на україно- та російськомовних, який активно просувала російська імперська пропаганда.
Погоджуюся зі словами Любомира Гузара: українці не діляться на українсько- чи російськомовних – вони діляться на тих, хто Україну любить і хто її не любить
«Поділ українців за національною приналежністю або за мовою – це міф. Зараз уже і не згадати, хто цей міф запустив – радянська ідеологія? Росіяни? Бо ж українська нація – багатонаціональна і багатомовна, до неї належать люди, які підтримують Україну. І тут важлива роль церкви як духовного, об’єднавчого фундаменту, і також важливі пропоновані релігійними організаціями акції для допомоги іншому. Іншими можуть бути онкохворі діти, родини загиблих українських бійців, тощо. А отже, я повністю погоджуюся зі словами покійного владики Любомира Гузара: українці не діляться на українсько- чи російськомовних – вони діляться на тих, хто Україну любить і хто її не любить», – пояснив отець Сергій у розмові з Радіо Свобода.
Російська гібридна війна й агресивна пропаганда Кремля спонукають українців російського походження, або ж зрусифікованих українців, які раніше вважали себе росіянами, пристати до українськості, вважає історик Ігор Лосєв. За його словами, ініційований свого часу Кремлем поділ українців на російсько- та україномовних зазнав краху: на сьогодні громадяни України формують політичну українську націю, головними чинниками приналежності до неї є не національність чи релігійна приналежність, а підтримка Української держави.
Сама теза про російськомовне населення, яку активно використовує кремлівська пропаганда, реально не спрацьовує
«Сама теза про російськомовне населення, яку активно використовує кремлівська пропаганда, реально не спрацьовує. Так, абсолютно незрозуміло, кого в Україні вважати російськомовним населенням? Наприклад, я, зі своїм російським прізвищем, у більшості випадків розмовляю, спілкуюсь українською мовою – хоча, можу сказати без зайвої скромності, володію російською мовою набагато краще за багатьох російських патріотів. То я хто – російськомовне населення чи ні? Це штучна схема», – наголошує Ігор Лосєв.
За його словами, українцями себе називають не лише етнічні українці, а всі ті, хто поділяє важливість існування незалежної України і готовий розвивати українську державність. А отже, в Україні «вододіл» проходить не по мові і навіть не по етнічності, а за політичними поглядами, за ставленням до самостійності та незалежності Української держави, за наявністю або ж відсутністю українського патріотизму, пояснює Лосєв.
За його словами, все менше українців російського походження ностальгують за радянськими часами, і все менше з них вірять у пропагандистський міф про нібито «єдиний народ» – росіян та українців. Тож заяви президента Росії Володимира Путіна на кшталт «Ми любимо українців… Вони частково росіяни» (висловлені 19 жовтня на Валдайському форумі) – ще більше відвертають від Москви громадян України російського походження, впевнений експерт.
Російський політичний експерт Андрій Піонтковський в ефірі Радіо Свобода також зазначив, що спроба президента Путіна зробити Україну частиною «русского мира» зазнала краху. Апеляція Путіна до російського населення України не спрацювала, більшість громадян України російського походження залишились вірними Україні, каже експерт.
А політичний оглядач Назарій Заноз зазначає: цей міф зникне, як тільки росіяни позбавляться режиму Путіна. А ще, на його думку, громадяни України, на відміну від громадян Росії, викликають повагу у багатьох державах світу, оскільки продемонстрували готовність стояти за свої права і боронити свою землю від агресора.