13. Успенський собор у Володимирі. 1161 р. Реконструкція

Місто Володимир славне своїми пам’ятками архітектури. Це Успенський собор із розписами Андрія Рубльона і Данила Чорного, Дмитровський собор І знаменита білокам’яна тріумфальна арка «Золоті ворота». Володимир був заснований князем Володимиром Мономахом у 1108 році. Із цього приводу, як повідомляє літопис, «відбувся грандіозний бенкет». Через кілька десятиліть інший російський князь Андрій Боголюбський проголосив місто загальноросійською столицею. Монголо-татарське нашестя підірвало міць Володимира, і в XIV столітті першість перейшла до Москви.

Найбільша споруда часу Андрія Боголюбського — Успенський собор у Володимирі (1158—1161). Поставлений у центрі міста на високому березі річки, він став основною ланкою чудового ансамблю. Хоча після пожежі 1185 року собор був забудований із трьох боків, отримав нову вівтарну частину і додаткові чотири кутові, первісний вигляд його ясний. Стрункі пропорції і висота шестистовпного храму підкреслені вишуканим декором: аркатурно-колончатий пояс охоплює стіни, лопатки ускладнені тонкими напівколонами з пишними листяними капітелями. Колонки широких перспективних порталів мали різьблені капітелі, а деякі архітектурні деталі — обкутті золоченою міддю; шолом двенадцативіконного барабана глави виблискував золотом. Настільки ж ефектний був і інтер’єр, добре освітлений і багато прикрашений дорогоцінним начинням. Величний і врочистий Успенський собор образно стверджував ідею верховенства володимиро-суздальської землі, перетворюючи її столицю в церковний і політичний центр Русі,

Успенський собор Володимир-Волинського

Один з найдавніших пам’ятників храмової архітектури України, не дивлячись на загальноприйняте датування 1160 роком, надійно зберігають пожовклі сторінки літописів як згадку володимирського Успенського собору заснованого ще Володимиром Великим в рік 992 від Різдва Христового. Основною проблемою є відсутність точного зазначення місця розташування того першого дерев’яного кафедрального храму, що дає можливість деяким дослідникам ідентифікувати його як руїни так званої Старої кафедри в селі Федіровці (Федорівці) в парі кілометрів від сучасного міста.

Дійшовший до нас з глибини сивих віків кам’яний собор дійсно був закладений в 1156 році на ізольованому трикутнику, утвореному злиттям річок Луги і Смочем на одному з двох високих пагорбів, як і належно головному міському храму (другий займав княжий замок), майбутнім князем київським Мстиславом Ізяславичем ( 1125 – 1170).

Причому головною метою його будівництва славним нащадком Рюриковичів, проведеного артіллю переяславських майстрів, було облаштування родової усипальні або в той час “отнего храму”. Саме тому другим його іменем було – Мстиславів.

Комплекс Успенського собору Володимир-Волинського

Вже через півтора десятиліття святиня прийняла в свої обійми на вічний спокій тіло свого творця – 19 серпня 1170 року київський князь помер у своїй родової дідівщині, щоб під співи “гласохвальні” з великими почестями стати першим з Рюриковичів похованим тут.

Нащадки Мстислава Ізяславича, котрі міцно утвердилися на волинському Володимирському престолі щедрою рукою обдаровували свою “батьківську” православну церкву: земельні наділи і церковне начиння, ікони в коштовних шатах і майстерна розпис стін, одягання святих отців шите золотом і безцінні книги, в надії на Царство Небесне під покровом намолених рідних склепінь. Всеволод Мстиславич, подружжя Олена та Василько Романович, Володимир Василькович, Мстислав Данилович – лише збережені історією сановні персони, що знайшли вічний спокій в її стінах.

Але за княжим періодом найвищого розквіту в історії волинської землі прийшли чорні дні татаро-монгольської навали, яка в 1240 році практично знищила українську державність і стала родоначальником Московської орди. У вихорі тих страшних днів Успенський собор став єдиною надією для місцевих жителів, але навіть його святі стіни не змогли встояти проти варварів зі сходу – всі що сховалися в храмі були вбиті, цінності вкрадені, але сам він встояв.

Своє відродження володимирський собор прийняв з рук першого литовського правителя Волині – Любарта Гедимоновича (1300 – 1384), який, не дивлячись на свою особливу прихильність до церкви Іоанна Богослова Луцького замку, не тільки відписав володимир-волинській святині село Сушечно з усіма зборами та озером Стобухов з бобровими гонами, а й під загрозою страшної кари заборонив скасовувати цей фундуш нащадкам, про що зберігалася його власноручний запис в Успенському напрестольному Євангеліє.

Внутрішній двір володимирського Успенського собору

Не був обділений увагою соборний храм у Володимирі-Волинському і інших литовських князів – Свидригайло Ольгердович (1370 – 1452) підтвердив на вічні часи його володіння селом Лішня в 1444-ому, Казимир IV Ягеллончик (1427 – 1492) закріпив за ним селище Квасів, пізніше наділене Магдебурзьким правом, а Сигізмунд I Старий (1467 – 1548) грамотою від 30 січня 1513 року підтвердив всі раніше надані фундуші.

Але східні орди не забули про багату Волинь – у 1491 році татари знову спустошили українську землю, зруйнувавши безліч православних святинь, в тому числі і головну володимирську, яка після розграбування була спалена. Світ не без добрих людей – через три роки стараннями місцевого єпископа Вассиана I (- 1497) його було відновлено, забезпечено необхідним церковним начинням, книгами, а на довершення, розташованого поза міських укріплень, – обнесено фортечним валом, що послужило початком існування “єпископського замочку”.

Резиденція волинських єпископів

Через пів-століття у зв’язку із зневагою своїми обов’язками, як Володимирського глави православної церкви, єпископом Феодосієм (Лазовським) ( – 1588) Мстиславів храм знову прийшов в занепад (до того ж підприємливий служитель церкви після відходу з посади продовжував отримувати дохід з церковних земель, в замін сплачуючи оренду храму всього в тисячу злотих на рік), що унеможливлювало його достойне утримання.

Так продовжувалось доки в справу не втрутився воєвода київський, князь Костянтин Василь Острозький (1526 – 1608), який змусив бунтівного священнослужителя не тільки виділити кошти на ремонт соборної Володимирської церкви, а й організацію при ній школи для дітей з навчанням слов’янському і грецькому, а так само богадільні.

Причому для відновлення храму була призначена комісія в складі протоієрея собору отця Єпімаха, священика міської Свято-Прокопівської церкви отця Димитрія і двох міщан, Яна Івановича і Феодора Дороневіча, під наглядом місцевого старости Андрія Романовського та війта Михайла Дубницького, яка повністю відновила його колишню велич.

Відносно спокійне існування Мстиславового храму, як і української землі в цілому, у першій половині XVII століття було перервано спровокованою посиленням польсько-католицького тиску визвольною українсько-польською війною 1648 – 1657 років, в ході якої стародавня святиня в знак поваги була залишена козаками недоторканою, хоча в місті постраждали від їх руки ляхи і євреї.

Будинок з дзвіницею резиденції Володимирських єпископів

Наступний удар по Успенського собору Володимир-Волинського завдав руйнівна пожежа, що охопила все місто в1683 році. В її полум’ї зникла церковна покрівля, а кам’яні щити і вежі потріскалися, що через деякий час призвело до обвалення склепінь разом з куполами.

Відновленням храму перейнявся вже уніатський єпископ Володимирський Лев Слюбич-Заленський (- 1708), який крім повної реставрації основної будівлі оновив її кам’яну огорожу і збудував нову дерев’яну, окремо стоячу дзвіницю. Що особливо примітно, згідно візитації від 1695 року за реставрації комплекс і окремі будівлі абсолютно не зазнали жодних змін в плані окатоличення, як і іконостас з іконами слов’янського письма. Але при цьому у зв’язку з загальним запустінням волинської землі на рубежі XVII і XVIII століть парафіян уніатської віри за ним значилося лише 168 душ обох статей.

Відновлення Мстислава храму після чергової руйнівної пожежи 1715 року лягло вже на плечі спадкоємця Заленського, греко-католицького єпископа Льва Кишки (1728), який на всі старання так і не встиг побачити Мстиславів храм у всій красі, заповітом залишивши на закінчення робіт двадцять тисяч злотих.

Кіот головної брами Мстиславого храму

Останнім ударом по духовному центру Володимирської кафедри стала розпочата в 1753-ому перебудова єпископом Феофілом Годебським (- 1756) на латинський манер в стилі пізнього ренесансу, з ініціативи якого із заходу паперть прикрасив величний двох’ярусний фронтон, були прорубані нові і розширені старі вікна, на горньому місці з’явилося піднесення для головного уніатського вівтаря, давня підлога покрита плитами, північний і південний межі вівтаря (жертовник і дяконник) відокремлені від основного обсягу глухою стіною з облаштуванням малих вівтарів, західній стіні у всю висоту прибудовані хори, а склепіння поставлені на шість масивних колон.

З невдалим втілення в життя рішення єпископа Симеона Млодського про прорубання в середній лівій опорній колоні прямого ходу до проповідницької кафедрі пов’язано вікове забуття святині – в 1782 році роботи виконані були настільки невдало, що сталося обрушення частини склепінь. Після цього у зв’язку із важким державним фінансовим становищем відновлювальні роботи в храмі не проводились.

Московська анексія Волині після Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році поставила хрест на існуванні Володимирській уніатської єпископської кафедри. Всі її майно було відібрано на користь російської скарбниці (маєтки кафедри російська імператриця роздала за особливі заслуги своїм генералам), а храми передані під православні, в тому числі перебуваючий в запустінні володимир-волинський Успенський собор. При цьому перші православні священики оселилися в колишніх кафедральних будівлях і на протязі декількох років продовжували титулувати себе протоієреями і вінце-протоієреями кафедри російської Володимирської церкви.

Центральний західний фасад Успенського собору Володимиру

Багаторазово з 1802-ого підняте казенним відомством питання відновлення Мстиславового храму, особливо після невдалої спроби реконструкції двома роками пізніше архітектором Іоганном Шельдером, постійно натикався на опір єпархіального духовенства при досить непоганому загальному стану (за винятком однієї зруйнованої колони).

З огляду на жалюгідний стан комплексу, соборне начиння було перенесене в домову церкву єпископського замку побудовану в 1765-му Філіпом Володковичем, звідки була викрадена одним з передових польських загонів наполеонівської армії 17 серпня 1812 року. Тоді ж протоієрей В. Малеванський їм ж був узятий в полон.

Через кілька років після захоплення православ’ям древня будівля Успенської соборної церкви Володимир-Волинського була відібрана казенним відомством і пристосована на вісім років під “магазин” зі сховищем хлібних запасів, речових складів і цейхгаузів, поки в 1829-му під постійним натиском стихій не завалився головний купол.

Так Московія, що донині заявляє свої права на святий православний престол, поставила один з найдавніших пам’ятник своє конфесії православ’я на межу виживання – протягом довгих шість десятиліть XIX століття він виконував комірні функції. Тут зберігалися хліб, сіно, дрова, а паперть і зовсім використовувалася для утримання худоби. Роль володимирського собору в той час була покладена на Миколаївську церкву.

Північний фасад Успенського собору

В такому жалюгідному вигляді древня опора православ’я зустріла нового губернатора, генерал-майора Віктора Вільгельмовича фон Валя (1840 – 1915) в 1885-ому, з ініціативи якого через рік у Володимир-Волинському була створена експертна комісія зі збереження релігійно-культурної спадщини православ’я української землі в складі археолога-професора В. Б. Антоновича, професора СПб університету А.В. Прахова і члена-секретаря Київської археологічної комісії О.І. Левицького.

Тільки після розчищення кількох тисяч возів сміття відкрилася вся колишня розкіш стародавнього пам’ятника – одна з найбільших українських кам’яних споруд свого часу в обрамленні фресок і орнаменту (досліджував професор М.Т. Преображенський) з кольоровою мозаїчною підлогою на рожевому цементному розчині.

За результатами досліджень у Володимирі при Свято-Василівської церкви було створено Братство, статут якого був зареєстрований Волинським архієпископом Палладієм Ганкевичем (1823 – 1893) 31 жовтня 1887 року, а відкриття відбулося в перший день 1888 року. Нарешті в 1896-ому Успенського собору пощастило – його реставрацією зайнявся архітектор Григорій Іванович Котов (1859 – 1942), довівши споруду до початкового стану, щоб 17 вересня 1900 року вона була наново освячена.

У такому вигляді храм пережив всі катаклізми ХХ століття і зустрів зорю української незалежності, слугуючи охоронцем стародавньої мудрості рідної землі для науки майбутнім поколінням.

Архітектура

Дзвіниця Мстислава храму

Мстиславів храм, єдиний пам’ятник княжої доби Волині, спочатку був розташований на сусідній із Замковою горі серед мережі незліченних приток річки Луги за межами міста. Зараз він служить домінантою комплексу єпископської резиденції поряд з будинком із дзвіницею, за яким в народі закріпилася назва “єпископський замочок”.

Візуально комплекс відкриває перспективний портал центрального входу ( XVII століття) декорований багатошаровими пілястрами доричного ордера без бази, складнопрофільними карнизами, розірваним арковим фронтоном, архівольтом над мереживом кованої брами, бічними бароковими спливами і кіотами релігійної тематики в обрамленні фільонок.

Кам’яний (стіни складені з цегли на рожевому розчині) хрестовокупольний Успенський собор – тринавова прямокутна (22м х 34,5м) з трьома напівкруглими апсидами на бутово-цегляному фундаменті споруда, внутрішній простір якого на дванадцять частин членують шість стовпів. Його колись прикрашали вузькі аркові віконні прорізи, частиною закладені, частиною розтесані, і троє дверей: головні західні, бічні – з півночі і півдня, а західний інтер’єр прикрашали стародавні хори. У нижній частині були влаштовані крипти для спочинку княжої, а потім духовної влади Володимира.

Бічна хвіртка Єпископського замочка

Із наявного зараз зовнішнього декору храму варто відзначити різьблений орнаментований пояс барабана і закомор, високі витягнуті віконні арки з шропсамі, витончений аркатурний пояс, прості кутові лопатки, розділові напівколони прясел, декоровані релігійними сюжетами дверні люнети.

Будинок з дзвіннецею (1494 рік) – одноповерхова на високому цоколі цегляна г-подібна будівля, що має контрфорси на східному і південному фасадах, а також ризалит на останньому з них, візуальної домінантою якої є висока чотириярусна квадратна в плані дзвіниця. Її декоровое оформлення поєднує аскетичність і різноманітність – профільовані карнизи, доричні пілястри, коробові арки при витончено-чудернацькому оформленні ганку входів арками на доричних колонах і напівколонах в обрамленні фільонок на кутових кронштейнах і прорізів дзвіниці зі спареними і трійковими арками в обрамленні архівольтів, аркатурний пояс і орнаментовані брівки.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Володимир-Волинський, вул. Князя Всеволода, 1.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах Н22 (Устюг – Луцьк – Рівне) або Р15 (Ковель -Турійськ, Володимир-Волинський – Нововолинськ – Червоноград – Великі Мости – Жовква) або Т0302 (Піща – Шацьк – Любомль – Володимир-Волинський – Павлова – Горохів – Берестечко – Козин – Кременець). У місті по вулицях Луцькій – Данила Галицького – Устилузькій до перетину з вул. Соборною, яка переходить у вул. Князя Мстислава з центральною брамою комплексу на ній.

Міжміським транспортом з Луцька або Ковеля до авто / залізничного вокзалів Володимир-Волинського, а потім в центр міста до колишнього Домініканського монастиря, від якого по вул. Соборній два квартали на південь до Успенського собору.

Успенський собор у Володимирі: історія, опис, фото

Адреса: Росія, Володимир, вулиця Велика Московська, 56
Початок будівництва: 1158 рік
Закінчення будівництва: 1189 рік
Архітектор: Фрідріх Барбаросса
Висота: майже 33 метри (32,3 м.)
Координати: 56 ° 07’38.7 “N 40 ° 24’33.6” E
Об’єкт культурної спадщини Російської Федерації

Ось уже понад 850 років на високому березі річки Клязьми варто білокам’яний Успенський собор. Перший камінь у фундамент храму заклав князь Андрій Боголюбський у 1158 році.

Андрій мріяв, щоб його стольний град Володимир в своєму могутність і багатство затьмарив «матір російських міст» – Київ, і тому задумував Успенський собор як головний храм Володимиро-Суздальської Русі. Як повідомляє літопис, князь «привів майстрів з усіх земель». Ювеліри, іконописці золотар були запрошені з Києва, Галича і Греції . король Німеччині Фрідріх I Барбаросса, що складався в дружбі з Андрієм Боголюбським, надіслав до Володимира німецьких майстрів.

Південно-західна сторона собору

Таким чином, прагнення Андрія до незалежності отримало зовнішньополітичну підтримку. Будівля Успенського собору спорудили з вапняку і прикрасили білокам’яної різьбленням. Центральна глава храму, увінчана позолоченим шоломом, піднеслася вгору на 33 метра, перевершивши по висоті Собор святої Софії в Києві.

Пишність Успенського собору було вище всіх оцінок. Майстри зв’язали листами позолоченої міді урочисті вхідні портали, влаштовані з трьох сторін.

Фасади прикрашали складними пілястрами з коринфськими капітелями, а по горизонталі розчленували на два яруси арочним фризом. Стіни і склепіння храму розписали фресками. Пол покрили мозаїкою з кольорового майоліки і мідних позолочених плит. Світло золотих і срібних люстр, які висвітлювали Успенський собор, відбивався в блискучих позолочених плитах статі, немов у величезному дзеркалі. На узвишші над вівтарем князь облаштував майданчик з золота і срібла, призначену для читання проповідей і Святого Письма. Літописці, захоплені красою собору, порівнювали його з храмом царя Соломона в Єрусалимі.

Головний вхід в собор

Занепад і відродження Успенського собору

В 1185 Успенський собор постраждав від пожежі. Зодчі, відновлюють храм, обнесли будівлю з усіх боків новими кам’яними стінами і з’єднали їх арками зі старими стінами, створивши, таким чином, своєрідний «футляр».

За наказом князя Всеволода Велике Гніздо володимирські майстра значно розширили Успенський собор і замінили його оздоблення на більш пишне і дороге. В Успенському соборі вінчалися на великокняжий престол великі володимирські князі, що перейняли від Андрія Боголюбського ідею єдності Руської Землі.

Загальний вигляд на Успенський собор

Однак після смерті Всеволода Велике Гніздо знову почалися феодальні міжусобиці, послабили Русь напередодні татаро-монгольської навали. У 1238 році війська хана Батия, спустошивши Рязань, вторглися до Володимира. Незважаючи на героїчний опір жителів, татари все-таки взяли місто. Передчуваючи неминучу загибель, багато городян зачинилися в Успенському соборі разом з єпископом Митрофаном і його сім’єю. Вони вважали за краще мученицьку смерть ганебного полоні і задихнулися від диму, після того як татари обклали собор колодами і підпалили будівлю.

Все реліквії були розграбовані, живопис пошкоджена вогнем, але обгорілий храм вистояв. Здобувши перемогу над татаро-монголами на Куликовому полі в 1380 році, росіяни з особливим завзяттям взялися відновлювати колишню велич Русі. У 1408 року син Дмитра Донського – Василь Дмитрович – запросив з Москви відомих іконописців Андрія Рубльова і Данила Чорного, які прикрасили володимирський собор новими фресками.

Східна сторона собору

Реліквії Успенського собору

Від середньовічної розпису Успенського собору збереглися фрагменти композиції «Страшний суд» (1408 рік), виконаної Андрієм Рубльовим. Більшість настінних розписів, що дійшли до наших днів, відноситься до XIX століття. До 1395 року в Успенському соборі перебувала Володимирська ікона Божої Матері, привезена Андрієм Боголюбським з Вишгорода. За переказами, ця ікона написана євангелістом Лукою на дошці столу, за яким Богородиця їла зі своїм сином Ісусом і чоловіком Йосипом Обручника.

Південний фасад собору

Сьогодні ця ікона зберігається в Москві, в храмі святителя Миколая в Толмачах при Державній Третьяковській галереї. У некрополі Успенського собору покояться мощі великих князів – Андрія Боголюбського, Всеволода Велике Гніздо, Юрія Всеволодовича і ін. Тут же поховані володимирські єпископи і митрополити, в тому числі митрополит Максим, котрий переніс в 1299 році кафедру з Києва до Володимира. Успенський собор став зразком для пізніших храмів, наприклад, для Успенського собору Московського Кремля. Будучи унікальним пам’ятником білокам’яного зодчества XII століття, собор у Володимирі узятий під охорону ЮНЕСКО.

Рейтинг пам’ятки

Пам’ятки Володимира Володимирська обл. Росія Європа