Лобода остиста

Chenopodium aristatum —
однорічна трав’яниста рослина родини лободових. Рослина зеленого кольору, але восени часто червоніє. Стебло пряме, від основи вилчасто галузисте, гіллясте, коротко опушене, 5-30 см заввишки. Листки чергові, ланцетні або лінійні, з цілими краями, тупуваті, до основи звужені. Квітки сидячі, 5-членні, одиничні, розміщені в розгалуженнях суцвіття, кінцеві гілочки якого закінчуються колючкоподібним вістрям; у нижній частині суцвіття двостатеві, у верхній – маточкові; оцвітина з еліптичних, голих на верхівці тупих листочків. Плід – однонасінний горішок з тонким плівчастим оплоднем, насінина куляста. Цвіте у липні — серпні.

Поширення

Рослина трапляється на кам’янистих відслоненнях, на пісках та на забур’янених місцях на південному сході України.

Сировина

Для виготовлення ліків використовують траву, зібрану під час цвітіння рослини. Рослина неофіційна.

Хімічний склад

Трава лободи остистої містить сапоніни і алкалоїди (0,02—0,08%). У насінні є флавоноїди. Є дані й про те, що в рослині містяться карденоліди, але деякі автори вважають їх сумнівними.

Фармакологічні властивості і використання

За фармакологічними властивостями лобода остиста вважається близькою до лободи білої. Відоме використання цієї рослини при неврастенії, гіпергідрозі, кашлі, туберкульозі легень, маткових кровотечах і зупинці менструацій та як засобу з проти трихомонадними й анти вірусними властивостями.

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор

Лобода біла

Chenopodium album —
однорічна трав’яниста сіро-зелена, вкрита борошнистою поволокою рослина родини лободових. Стебло прямостояче, дуже розгалужене, борозенчасто смугасте, 10-100 см заввишки. Листки чергові, прості, довго черешкові, ромбовидно-яйцевидні, рідше – ланцетні, неправильно зубчасті або з цілими краями, тонкі. Квітки двостатеві, 5-членні, дрібні, малопомітні, зібрані в волотеподібне суцвіття; листочки оцвітини зеленуваті, з борошнистою поволокою, овальні, на спинці — з кілем. Плід — однонасінний горішок з тонким плівчастим оплоднем; насінини горизонтальні, сочевицеподібні, чорні. Цвіте у липні — вересні.

Поширення

Лобода біла трапляється в посівах, на городах, засмічених місцях, біля доріг по всій території України.

Сировина

Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Chenopodii albi), зібрану в період цвітіння рослини, і насіння (Semen Chenopodii albi).
Рослина неофіційна.

Хімічний склад

Трава лободи білої містить алкалоїди, бетаїн, сапоніни, флавоноїди, вітаміни (В1, В2, С, Е, каротин), барвник, стероїд ситостерин, ліпіди, ефірну олію, щавлеву кислоту, фенолкарбонові кислоти (ванілінова і ферулова). У насінні є жирна олія (4,2—9,1%), тритерпенові сапоніни і незначна кількість алкалоїдів.

Фармакологічні властивості і використання

Експериментально доведено, що лобода біла має антибактеріальні і естрогенні властивості.

У вітчизняній і зарубіжній народній медицині рослину використовують як протизапальний, болетамуючий, седативний, відхаркувальний, проносний, сечогінний і протиглисний засіб.

Всередину настій трави приймають при кашлі, бронхітах, туберкульозі легень, гастралгії, виразковій хворобі, запаленні і спазмах органів травлення, метеоризмі, хворобах печінки і селезінки, при неврастенії, істерії, мігрені, паралічах, судомі, гіпергідрозі та золотусі.

Зовнішньо настій трави використовують при карієсі зубів, для лікування ран, спричинених укусами комах, дерматитів та інших захворювань шкіри. Припарки з трави рекомендуються як болетамуючий засіб при ревматизмі, радикуліті, мозолях тощо.

Порошком із сухого листя присипають запрілості у дітей.

Сік трави п’ють при істерії та тепловому ударі.

Свіже листя вживали як ефективний протицинготний засіб. До лікувально-профілактичного харчового раціону рекомендується включати салати з молодого листя рослини (рецепт приготування салату див. у статті Лутига розлога). Молоді пагони і листя додають до супів, використовують для приготування пюре, соусів тощо.

Насіння рослини використовують при хворобах печінки й селезінки та проти глистів. У переробленому вигляді (крупи, борошно) насіння використовують і в їжу, але при цьому слід пам’ятати, що тривале його вживання спричинює виведення з організму надмірної кількості азоту, захворювання нервової системи і органів травлення, менорагію та аборти.

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій трави (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 2 години) по 1-2 столові ложки 3-4 рази на день при шлунково-кишкових захворюваннях.

ЗОВНІШНЬО — настій трави (готують як у попередньому прописі) для полоскань і примочок;

– три столові ложки трави загортають у марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають до хворої ділянки тіла при ревматизмі, радикуліті, люмбаго та мозолях.

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор

Лобода червона

Chenopodium rubrum, синонім — Blitum rubrum —
однорічна трав’яниста гола рано червоніюча рослина родини лободових. Стебло пряме, гіллясте, з поздовжніми смугами, борозенчасте, 10-100 см заввишки; нижні гілки видовжені, висхідні. Листки черешкові, з обох боків зелені, різноманітні за формою: яйцевидно-дельтовидні, ромбовидно-яйцевидні, видовжено яйцевидні, при основі часто стрілоподібні, загострені, рідше — тупуваті, неправильні глибоковиїмчасті лопатеві або надрізано зубчасті, верхні — вужчі і видовжено-загострені. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані клубочками у кінцеві та пазушні колосоподібні суцвіття, які утворюють пірамідальну волоть: квітки бокових суцвіть тричленні, рідко — двочленні, верхівкових — чотири-п’ятичленні; листочки оцвітини жовто-зелені, голі, горбочкуваті. Плід — однонасінний горішок з тонким плівчастим оплоднем; насінини круглі, з носиком (з верхівкових квіток — горизонтальні, з решти — вертикальні). Цвіте у липні — вересні.

Поширення

Рослина трапляється по всій території України на забур’янених місцях, городах і засолених грунтах.

Сировина

Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Chenopodii rubri), зібрану в період цвітіння рослини.
Рослина неофіційна.

Хімічний склад

У траві Лободи червоної містяться алкалоїди, сапоніни і флавоноїди.

Фармакологічні властивості і використання

Лободу червону використовують як протизапальний, заспокійливий, пом’якшувальний, відхаркувальний, легкий проносний і сечогінний засіб.

Є спроби лікування цією рослиною злоякісних пухлин.

Настій трави приймають всередину при істерії, мігрені, астмі, судомі, паралічах, простудних захворюваннях, ангіні, кашлі, захриплості, для розрідження харкотиння в дихальних шляхах, при частих запорах.

Препарати із свіжої або сухої трави Лободи червоної використовують як болетамуючий засіб при подагрі, ревматизмі й геморої та як загоюючий рани засіб.

Свіжим розтертим листям Лободи червоної лікують коросту, а порошок із сухого листя використовують як інсектицидний засіб.

До лікувально-профілактичного харчового раціону включають салати з молодого листя рослини (рецепт приготування салату див. у статті Лутига розлога).

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій трави (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) приймають по одній столовій ложці 3-4 рази на день при простудних захворюваннях і як легкий проносний засіб.

ЗОВНІШНЬО — три столові ложки свіжої або сухої трави загортають у марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають до хворої ділянки тіла (при подагрі, ревматизмі, геморої тощо).

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор