Стриження овець

Стриження вовни – один з найважливіших технологічних процесів у вівчарстві. Робота ця дуже трудомістка та відповідальна, від її правильної організації й термінів проведення залежать не лише якість, цінність і технологічна придатність вовнової сировини, тобто економічний ефект від заняття вівчарством, а й стан здоров’я овечого поголів’я на фермі.

Велике значення мають терміни проведення цього заходу. Надто раннє стриження створює ризик переохолодження тварин, внаслідок якого можливе виникнення пов’язаних з цим різноманітних захворювань. Але й затягувати з його проведенням не слід, оскільки з настанням тепла у нестрижених грубошерстих овець може початися природна сезонна линька, і тоді значна частина вовни буде втрачена. Окрім того, теплої пори року нестрижені тонкорунні й напівтонкорунні вівці перегріваються й худнуть, а підсисні вівцематки знижують не лише свою вгодованість, але й молочність, що призводить до відставання в рості й розвитку їх ягнят.

Тонкорунних і напівтонкорунних овець стрижуть один раз на рік, наприкінці весни, одразу після настання стабільно теплої погоди. Якщо тварин цих порід стригти двічі на рік, то проміжок часу між стриженнями буде недостатнім для того, щоб їхня вовна встигла відрости на потрібну для її технологічної придатності довжину.

Довжина волокна є однією з важливих характеристик, які впливають на закупівельні ціни тонкої та напівтонкої вовни. І якщо цей параметр не відповідає вимогам, необхідним для виготовлення гладких вовняних тканин й інших виробів високої якості, то вартість сировини значно знижується. Тому одноразове стриження тонкорунних, напівтонкорунних порід овець та їх метисів вигідніше з економічної точки зору (менше затрачається зусиль на проведення стрижки, а ціна продукції вища).

Грубошерстих і напівгрубошерстих овець стрижуть зазвичай двічі на рік: навесні, після настання теплої погоди, та наприкінці літа – початку осені. Терміни проведення цього заходу значною мірою залежать від особливостей клімату і погодних умов, але закінчити стриження необхідно не пізніше, ніж за 2,5–3 місяці до настання істотного похолодання, щоб вовна до початку холодного сезону встигла відрости на 2,5–4 см (швідкість її відростання залежить від породи, віку, якості й кількості корму, а також багатьох інших факторів).

Молодняк зимових і ранньовесняних окотів стрижуть зазвичай наприкінці літа (у віці 5–7 місяців), у рік їхнього народження, та отримують поярок – найбільш цінну овечу вовну . Цінність пояркової вовни полягає в її надзвичайній м’якості, еластичності, блиску. Тканина, виготовлена з такої вовни, тдуже приємна на дотик, не деформується після прання та внаслідок експлуатації, вона легка й добре зберігає тепло.

Призначених на м’ясо овець доцільно стригти не пізніше ніж за 1,5–2 місяці до запланованого забою: вовна за цей час встигне відрости, і шкури можна буде використовувати як сировину для хутряних виробів. Якщо говорити про конкретні дати, то в нашому кліматі весняне стриження зазвичай проводять наприкінці травня – у червні, а осіннє бажано завершити до 15 вересня.

Стриження слід проводити в якомога більш стислі терміни. Це дозволить до наступної кампанії отримати відросле волокно в усіх тварин приблизно однакової довжини. Рівномірне відростання вовни забезпечить максимально однорідну продукцію для наступного стриження. Та й сам процес буде проходити набагато легше й швидше, оскільки не доведеться сортувати овець відповідно до їхньої довжини вовнових волокон і можна буде стригти всіх тварин підряд, не вибираючи.

До успішного проведення стриження в короткі терміни слід готуватися заздалегідь. Для цього потрібно ретельно продумати всі етапи роботи, підготувати тварин, інструменти та приміщення. Приміщення для стриження овець обладнують або в уже наявних спорудах (в стригальню можна перетворити кошару, пусте зерносховище, сарай тощо), або ж використовують побудоване саме для цієї мети. У будь-якому випадку необхідно передбачити зручні виходи із стригальні до загону з нестриженими вівцями і до загону для тварин після стриження.

Якщо стригальня велика, а загонів немає, то приміщення можна тимчасово поділити на зони за допомогою переносних щитів. В одній частині розміщуються нестрижені тварини, в середній відбувається процес стриження, маркування та зважування тюків вовни, а в третю відправляють пострижених овець. У стригальні має бути чисто, сухо і добре освітлено. Якщо природного світла недостатньо, то слід подумати про його штучні джерела. Також знадобиться чисте, просторе приміщення для збору й тимчасового зберігання готової вовни.

Стосовно інструментів та обладнання: будуть потрібні спеціальні ножиці або стригальні машинки, запасні частини до них, змінні ножі, точильний апарат, кошики для збору й перенесення рун, ваги, шпагат для зв’язування кип вовни, фарба для маркування та ветеринарна аптечка. Одночасно зі стриженням нерідко проводять підрізування копит, у такому випадку знадобиться спеціальний інструмент і для цієї роботи (копитний ніж, щипці-кусачки, гачок для розчищення копит, рашпіль, букова смола або дьоготь, перев’язувальний матеріал).

Стриження овець – досить трудомістке заняття, тому необхідно залучати до цієї роботи досвідчених стригалів та помічників. У невеликих приватних господарствах або за наявності малочисельної отари можна впоратися зі стриженням і власними силами, без сторонньої допомоги. Але у випадку значного поголів’я на фермі варто заздалегідь домовитись про допомогу кваліфікованого персоналу.

За два тижні до планованого початку стриження не рекомендується випасати овець на пасовищах з бур’янистою рослинністю, здатною забруднювати руно. До таких рослин належать лопух (реп’ях), череда, нетреба звичайна та схожі види, чиє насіння, частинки стебел або листя можуть заплутуватись у волокнах вовни при потраплянні на них і суттєво погіршувати якість руна та знижувати ціну вихідної сировини.

За тиждень до планованого початку стриження овець тримають подалі від багнюки, не дозволяють їм забруднюватися (під час водопою, після дощу тощо), а до базу та в кошари завозять свіжу суху солому для щільної підстилки. За день до стриження чабани повинні зістригти на вівцях ковтуни і сильно забруднену вовну, а на випадок дощової погоди поголів’я на кілька днів переводять у сухе приміщення.

За 10–12 годин до стриження тваринам не дають їжу (з вечора до ранку), а за 4–6 годин припиняють поїння. Справа в тому, що нагодовані та напоєні дорослі вівці в процесі зістригання вовни знаходяться у неприродних для них позах, через що відчувають значний дискомфорт від тиску наповнених органів травлення на діафрагму й легені. Внаслідок цього дискомфорту вони поводяться неспокійно і створюють додаткові незручності в роботі стригалів. Але якщо тварин не годувати занадто довго, то у них істотно заглиблюються голодні ямки на боках, і це теж ускладнює стриження та збільшує ризики травмування шкіри. Перерва в годуванні ягнят підсисного віку не має перевищувати 3–4 години.

Під час проведення стриження, особливо якщо робота виконується поспіхом, можливі травми шкіри тварин стригальним обладнанням. Усі рани й садна слід одразу обробляти 5–10% розчином йоду, або «Кубатолом», «Чеміспреєм», «Дезіспреєм» чи іншими дезінфікуючими та репелентними засобами. Великі порізи рекомендується зашити і також обробити зазначеними засобами.

Вибір стригального обладнання залежить від передбачуваного обсягу роботи і фінансових можливостей власника отари. Якщо потрібно обстригти всього кілька овець у присадибному господарстві, то це можна зробити за допомогою спеціальних пружинних ножиць або ручної стригальної машинки.

Стриження ножицями або ручною машинкою проводиться повільно, вимагає великих фізичних зусиль з боку стригаля, але руно виходить якісним, без січки, вовна зрізається близько до шкіри, а тварини отримують менше травм і стресу, ніж при механізованій стрижці. Та під час стриження значної кількості тварин доцільніше застосовувати сучасні електричні машинки. Зараз на ринку їх є багато, і кожен вівчар може підібрати найприйнятніший варіант саме для свого господарства.

Усе різноманіття стригального інструменту можна умовно поділити на три категорії, які відрізняються між собою якістю приладів, їх робочими можливостями та ціною. Зазвичай усі показники знаходяться в прямій залежності один від одного. Чим краща та надійніша машинка, тим дорожче вона коштує, і тим легше використовувати її в роботі.

До першої групи належать стригальні машинки, які добре себе зарекомендували у вівчарів та професійних стригалів різних країн.

Машинка для стриження овець « Kaison 500 » – яскравий приклад такого якісного обладнання . Цей інструмент американського виробництва має зручну для роботи форму. Вісь руків’я знаходиться вище осі робочої площини, завдяки чому забезпечує менше навантаження на кисть руки оператора. Саме руків’я має трохи вигнуту форму і виконане з прогумованого пластика, по якому не ковзає навіть волога рука. Ширина корпуса – 85 мм, його висота – 100 мм, довжина всього апарату – 350 мм. На цій машинці встановлений якісний американський двигун з великим ресурсом на 0,5 КВт, що продукує 3200 обертів за хвилину. Кількість обертів регулюється спеціальним перемикачем швидкості. Маса приладу 1900 г.

Редуктор виконано з використанням сталевих шестерень і надійних підшипників. Ножовий механізм регулюється притискним гвинтом. У заводській комплектації використовуються якісні леза «Beiyuan». Працює машинка від звичайної мережі 220 Вольт. Виробник добре продумав систему вентиляції та охолодження, яка захищена від забруднення повітряним фільтром. Вона дозволяє убезпечити машинку від перегріву навіть при тривалій роботі. Машинка розрахована на стрижку отари до 400 голів за сезон. Ціна на сьогоднішній день (весна 2020 р.): у межах 5000 –6000 грн.

Стригальна машинка англійського виробництва «EWE 3000» належить до категорії інструментів дещо вищого рівня продуктивності. Вона обладнана більш потужним двигуном на 650 Вт, що забезпечує 4000 обертів за хвилину з можливістю їх ручного регулювання. Ширина її корпусу – 80 мм, висота – 95 мм, загальна довжина – 360 мм. Довжина шнура – 5 метрів, тому використовувати подовжувачі не потрібно.

Руків’я, яке виконане з неслизького прогумованого якісного пластику, має звужену вигнуту форму і зручно лягає в руку стригаля. Ця форма розроблялася з урахуванням побажань професійних вівчарів і стригалів. Вага машинки становить 1879 г. У ножовому механізмі встановлені леза «Beiyuan». У редукторі застосовуються сталеві шестерні, що забезпечують довговічність роботи механізму.

За допомогою такого обладнання стриження здійснюється швидко та якісно, умілий оператор на операцію по зістриганню вовни з однієї вівці витрачає близько 5–7 хвилин. Цей інструмент призначений для тривалої безперервної роботи і витримує великі навантаження. Розрахункова продуктивність такого апарату: 700 голів за сезон. Орієнтовна ціна: 7500 грн.

Стригальна машинка « DIMI ZXS 301 » є німецьким брендом, але виробляється в Китаї та має кілька варіантів якості й ціни. Машинка максимальної якості є надійним інструментом, який розрахований на стрижку отари до 400 голів за сезон, або по 50–60 овець за робочий день.

Вона оснащена електродвигуном виробництва Великобританії потужністю 500 Вт, який видає до 4000 обертів за хвилину. На корпусі є регулятор для 6 швидкостей. Руків’я має зручну форму, що сприяє комфортній роботі оператора. Зовні вона схожа на «Kaison 500» – такий же колір і форма корпусу, але дещо компактніша. Тобто при аналогічному рівні зручності в роботі вона легша й маневровіша. Ширина корпусу – 80 мм, висота – 90 мм, довжина – 320 мм.

Якісна збірка мінімізує вібрацію та знижує рівень шуму, а сталеві деталі редуктора гарантують довговічність її служби. Хороша вентиляція внутрішнього простору корпусу перешкоджає перегріванню двигуна. Ножі новозеландського виробництва «Beiyuan» витримують роботу на будь-якому типі вовни. Одного заточування вистачає на стриження 20–25 овець. Вага машинки незаперечно є важливою перевагою цієї моделі порівняно з її аналогами – лише 1,2 кг, що полегшує роботу стригаля.

Машинки «DIMI» нижчої якості укомплектовані ножами з низьковуглецевої сталі та інших матеріалів, експлуатаційні характеристики яких не можна назвати високими. Ціна якісної машинки відносно невелика, близько 3300–4000 грн. Ця модель демонструє розумну відповідність вартості інструменту його якості.

Німецька машинка «Berger Z5» виробляється в Китаї під контролем німецьких фахівців. Вона комплектується якісними новозеландськими лезами «Beiyuan», двигуном німецького виробництва потужністю 500 Вт, який видає 3200 обертів за хвилину і має великий ресурс роботи. Корпус виготовлений з прогумованого пластика, зігнутий для більшої зручності експлуатації та має невеликі поглиблення для пальців стригаля.

Надійна система охолодження дає можливість машинці працювати тривалий час без довгих зупинок. Ширина корпусу – 100 мм, висота – 85 мм, довжина – 350 мм. Вага приладу – 1900 грамів. За умови акуратної роботи леза витримують стриження 20–25 овець без заточування. Ресурс леза – до 100 точінь.

Усі шестерні редуктора виготовлені з інструментальної сталі та забезпечують безперебійну роботу механізму тривалий час. Довжина шнура – 4,5 метри. Машинка обладнана запобіжником, який захищає її від перепадів напруги в мережі. Вона працює від звичайної розетки напругою в 220 В. Орієнтовна ціна: 3700–4500 грн.

« Heiniger Xpert » – швейцарське виробництво, якісна збірка, яка виключає надмірну вібрацію та шум під час роботи механізму. Відносно слабкий двигун потужністю 200 Вт, на 2500 обертів за хвилину, завдяки особливій запатентованої технології працює як 350-ватний, тому створює достатню ріжучу силу в ножовому механізмі. Корпус і руків’я зроблені з армованого скловолокном пластику, що забезпечує міцність і зниження вібрації під час користування.

Для зручності роботи руків’я трохи вигнуте й звужене в передній частині. Крім того, машинка має порівняно малу вагу – 1180 грамів та невелику довжину корпусу – 301 мм. Довжина кабеля складає 5 м, що дозволяє оператору вільно працювати, без побоювань висмикнути шнур з розетки при необережному русі. Ці машинки надійні в роботі та цілком можуть використовуватись для стриження великих отар, але коштують відносно дорого, близько 10000–13500 грн.

Для нечисленного стада (до 200 голів) цілком підійдуть дешевші стригальні машинки. Хорошим і порівняно недорогим інструментом для стриження невеликого поголів’я є менш потужна машинка « Kaison 300 ». Ця модель передувала у виробництві заводу, який згодом налагодив випуск описаної вище «Kaison 500». Випускається «Каison 300» у США, вона обладнана якісним щітковим електродвигуном потужністю 380 Вт, який забезпечує максимально 1200 циклів рухів ножа за хвилину.

У цій моделі встановлені універсальні ножі «Beiyuan», які виготовлені з високоякісної сталі та витримують багаторазові заточування. Корпус виконаний з прогумованого пластика аналогічно 500-й моделі: він має зручну форму й ефективну систему повітряного охолодження зі знімним фільтром. Така машинка впорається зі стриженням отари у 50–200 голів. За робочий день вона здатна постригти 30–40 овець.

Машинка «GTS» виробляється в Китаї. У ній встановлено двигун потужністю 350 Вт, який видає максимально 2500 обертів за хвилину. Швидкість роботи ножа не регулюється. Корпус не відрізняється зручністю форми, але зроблений з прогумованого матеріалу, що перешкоджає ковзанню руки під час роботи. Ширина корпусу – 80 мм, висота – 95 мм, довжина – 343 мм.

У корпусі вмонтований знімний повітряний фільтр, який потрібно періодично чистити від накопичення пилу, вовнової січки та інших дрібних механічних частинок. У ножовому механізмі застосовуються якісні леза новозеландського виробництва «Beiyuan», які забезпечують високі експлуатаційні характеристики цього приладу.

У редукторі використані текстолітові шестерні, які можуть пошкоджуватися при великих навантаженнях, тому обережне поводження, своєчасне заточування лез та регулярне поповнення мастила редуктора є критично важливими при обслуговуванні цього інструменту. Вага машинки «GTS» становить півтора кілограми, довжина кабеля – 3,4 м. Вона розрахована на обслуговування невеликої отари. Ціна складає близько 3600 грн.

Машинка для стриження овець «Baoda SC 0909 500» виготовлена на українському заводі «Крим прилад». Зовні вона схожа на американську машинку «Kaison 500»: такий самий колір, вага, розміри та форма корпусу. Аналогічно влаштована й система охолодження електродвигуна, яка дає можливість машинці не перегріватися під час тривалої роботи. На вході встановлено повітряний фільтр, який захищає внутрішні деталі інструменту від засмічення пилом і дрібними механічними частинками. Цей фільтр час від часу необхідно очищати.

Прилад має наступні габаритні розміри: ширина корпусу – 85 мм, його висота – 100 мм, довжина машинки – 350 мм. У цій моделі встановлено якісний електродвигун потужністю 500 Вт, який працює від звичайної розетки 220 В і дає регульовану шістьма швидкісними режимами кількість рухів ножа до 2400 за хвилину.

Ножовий механізм стандартний, він оснащений якісними лезами «Beiyuan», які забезпечують легку роботу інструменту: без заточування можна постригти до 20 голів тонкорунних або напівтонкорунних овець. Гребінка дозволяє зрізати вовну на відстані 3–3,5 мм від шкіри тварини. Вага стригальної машинки: 1,9 кг. Розрахункове навантаження на одну машинку за рабочий день – до 60 голів, за сезон нею можна обслужити отару загальною чисельністю до 200 голів. Ціна – близьк о 3500 грн.

Окрім таких, цілком прийнятних варіантів, на ринку є багато інших, відносно недорогих інструментів, але нижчої якості. У таких машинках використовуються двигуни малої потужності, текстолітові або алюмінієві шестерні приводу, які не витримують великих навантажень (наприклад, тривалої роботи, стриження грубої, брудної або зваляної вовни) і попадання в ножовий механізм сміття або інших сторонніх часток. У них часто встановлюють ножі з низькосортної сталі, які складно заточити. Такий інструмент підходить для нерегулярного використання в механізації стриження декількох тварин на рік.

Для стриження поголів’я до 10 овець за сезон буде достатньо польської машинки «Bass Polska», російсько-китайських «Питер», «Ураган», «Шторм», «Лакоста» та подібного інструменту. У сприятливих домашніх умовах вони непогано працюють протягом декількох років, але для роботи в умовах товарної ферми вони малопридатні.

Раніше використовувались електричні машинки (наприклад, «МСО-77Б») зі спеціальним перетворювачем струму, але сучасні машинки вже не потребують ніяких додаткових приладів-посередників і всі працюють безпосередньо від мережі на 220 В, що дуже спрощує їх експлуатацію.

У багатьох машинках кількість обертів регулюється спеціальним роликовим тумблером. У більшості випадків стриження проводиться на максимальних обертах. Але трапляється, що звук увімкненої машинки сильно лякає деяких тварин, і вони ведуть себе дуже неспокійно, чим заважають роботі стригаля. Тоді кількість обертів зменшують, завдяки чому звук змінюється і стає не таким страшним для вівці. Крім того, оператору зручніше, та й безпечніше для механізму машинки стригти тварин на низьких оборотах у незручних місцях (ноги, пах, підгруддя, шия), а також грубу й забруднену вовну .

Щоб правильно вибрати машинку, слід звернути увагу на потужність двигуна. Оптимальна величина цього показника становить 500 Вт. При меншій потужності знижується продуктивність інструменту, а при більшій швидше зношуються шестерні та ножовий блок. Також не менш важливі:

– матеріал, з якого виготовлені шестерні (бажано, щоб це була якісна сталь);

– леза (кращими є «Beiyuan» новозеландського виробництва або «Liscop» німецького);

– величина та захищеність охолоджуючих отворів (чим більша їхня площа й дрібніші вічка захисної сіточки, тим краще);

– довжина шнура (не менше 3–4 м);

– якість збірки (відсутність задирок на деталях, люфтів і великих зазорів у з’єднаннях підшипників та шестерень).

І ще дуже важлива обставина – можливість гарантійного та післягарантійного обслуговування у вашому регіоні, а також наявність запчастин до машинки у вільному продажу. Якщо теоретично гарантія є, але сервісний центр розташований дуже далеко від вас, то можна сміливо вважати, що гарантії немає, і бути готовим до того, що всі клопоти по усуненню можливих несправностей придбаного механізму ляжуть на ваші плечі.

Неабияке значення має правильна експлуатація стригального обладнання. Як доводить практика, доцільно після стриження кожної вівці відключати машинку на короткий проміжок часу і на 20–30 хвилин після стриження 5–7 овець. У цей період потрібно почистити повітряний фільтр, очистити й змастити ножовий механізм і дати охолонути двигуну, залишивши машинку там, де прохолодніше.

Найбільш вдале рішення – використання у господарстві двох стригальних машинок, якими можна стригти по черзі. Цей спосіб сприяє збільшенню термінів служби обох приладів та забезпечує безперервність процесу стриження протягом робочого дня. Чим дешевша машинка і чим нижча її продуктивність, тим чутливіша вона до перевантажень, і тим частіше потрібно зупиняти роботу для її обслуговування та охолодження.

Після закінчення стриження кожних 20–50 овець, рекомендується здійснювати заточування або заміну лез для збереження швидкості виконання роботи і зниження навантаження на двигун. Звичайно, різниця між показниками чисельності (20 і 50 голів) дуже значна, але вона залежить від тонини й густоти вовни, а також від ступеня її забрудненості. Під час стриження чистих, доглянутих овець ножі тупляться менше, ніж при обслуговуванні тварин із забрудненою вовною, засміченою піском, насінням рослин та різними механічними домішками (іноді у вовні трапляються навіть частинки дроту).

Поточне заточування ножа проводять вручну, з використанням найдрібнішого наждачного паперу, круговими рухами, протягом хвилини. Якісна сталь стирається дуже тонкими шарами, тому процес заточування відбувається легко і швидко. Проблеми можуть виникати, якщо ножі виготовлені із низькоякісної сталі, оскільки при заточуванні вона часто кришиться.

Хороший ніж витримує близько 100 таких заточувань. Якщо ніж надто затупився, і періодичне заточування вже не дає бажаного ефекту, або ж цей ефект дуже короткочасний, то слід заточити лезо на дуже дрібному наждачному колі до відновлення ним робочих характеристик.

Також важливо не перетягнути затискну гайку під час встановлення ножа в інструмент, щоб не ускладнювати його рух по робочій траекторії на гребінці. Гострий ніж знижує навантаження на всі вузли машинки і полегшує роботу оператора.

Продуктивність праці кваліфікованого стригаля, озброєного справною та добре відрегульованою машинкою, дозволяє обробити від 50 до 90 голів за робочий день (7 годин роботи з годинною перервою).

Цей показник залежить не лише від майстерності стригаля і якості використовуваного ним стригального інструменту, але й від обраного способу стриження. Найпоширенішими є дві техніки роботи: звичайна та швидкісна (новозеландський метод).

За звичайного методу стриження в приміщенні стригальні для кожного стригаля встановлюють стіл розміром 1,5 м на 1 м і заввишки 40–50 см від підлоги. Для одночасної роботи декількох стригалів ставлять або декілька таких столів, або один довгий (3 м на 1 м – для роботи двох стригалів, 11 м на 1 м – для роботи шести операторів).

Для стриження звичайним способом вівцю вкладають на стіл лівою стороною, спиною до стригаля (ноги можна зв’язати або ж залишити вільними) і спершу зрізають у тварини забруднену та некондиційну вовну, яку складають окремо від решти. Після цього стрижуть низькосортну вовну: на ногах, хвості, внутрішній стороні стегна, в паху, на нижній частині боків і черева. Складають її окремо від некондиційної та основної. Потім простригають смугу від правого боку паху до правої передньої кінцівки, а від неї, проходячи смугу за смугою, знімають руно цільним килимом з живота і грудей.

Наступний етап: вівцю вкладають на стіл правою стороною і стрижуть вовну з крупа й лівого боку, лопатки, загривка та лівої половини спини до хребта. Перевернувши знову вівцю на ліву сторону, звільняють від вовни таким же чином праву сторону й спину. Останніми стрижуть шию і голову.

Під час зі стригання вовни на шиї слід бути якомога обережнішим, щоб не поранити тварину. Особливої уваги потребує стриження овець зі складчастою шкірою шиї (наприклад, асканійської, кавказької, австралійської порід, радянського мериноса та ін.).

Швидкісне стриження за новозеландським методом є продуктивнішим методом. Цей спосіб не потребує стола для роботи, зрізане руно отримують у вигляді суцільного килима, та й зв’язувати тварин для стриження не потрібно. Це більш раціональний за витратою часу й сил спосіб. Одна людина за робочий день зазвичай може постригти близько 70–80 голів.

Процес стриження відбувається наступним чином: підійшовши ззаду, стригаль підхоплює вівцю під шию і різким рухом ставить її на задні ноги, після чого саджає на крижі, спиною до себе; тварина знаходиться майже у вертикальному положенні, сидячи між стопами стригаля. Стригаль відгинає ліктем лівої руки голову вівці назад і притискає її шию до себе.

Починають стриження з верхньої частини грудей, потім стрижуть живіт і внутрішні поверхні кінцівок. При цьому лівою рукою стригаль притримує вівцю по черзі за кожну ногу, коли їх стриже. Лишивши тварину в тому ж положенні, оператор лівою рукою відводить праву передню ногу вівці під своє праве коліно і короткими поперечними рухами обстригає боки.

Стригти живіт і пах потрібно дуже обережно, щоб не поранити соски у вівцематок і ярок, а також статеві органи у баранів і валухів. Після стриження боків оператор переходить до обробки зовнішнього боку задніх ніг, для чого потрібно покласти вівцю на бік. Майстер простригає лінію за лінією по діагоналі від скакального суглоба до крижів і хребта, потім стриже хвіст та кілька разів проходить машинкою уздовж хребта, щоб вирівняти лінію для довгих поперечних проходів.

Зістрижене руно оператор підгортає лівою рукою таким чином, щоб воно не заважало роботі й спочатку стриже одну половину спини, зовнішню поверхню передньої ноги, загривку та шиї, а потім перевертає тварину на стрижений бік і аналогічно стриже вовну на другій половині спини, на лопатці, на передній кінцівці, загривку та шиї. Вовна на голові знімається в останню чергу.

Стрижених овець відправляють у інший загін, окремо від нестрижених. Тварини після стриження потребують уважного, дбайливого догляду. Стрижені вівці можуть легко застудитися навіть при незначних нічних зниженнях температури, тому перші 10–14 днів їх слід в холодні дні, дощову погоду і на ніч заганяти в кошару.

Спекотна, сонячна погода також небезпечна для них, оскільки здатна викликати сонячні опіки. Щоб убезпечити тварин від подібного, перший місяць після стриження не слід випасати отару під спекотним сонячним промінням, а денний відпочинок їм варто проводити під навісами. Овець, які отримали травму шкіри під час стриження, щодня оглядають до повного загоєння ран, щоб виключити можливість розвитку вольфартіозу (раноутворення внаслідок паразитування личинок вольфартової мухи).

Дбайливе ставлення до тварин та інструменту, а також правильна організація процесу стрижки гарантують успішне здійснення кампанії за найкоротші терміни.

Вдалого вам вівчарства і високих настригів вовни!

Відповіді на запитання стосовно теми статті можна отримати на нашому форумі.

Технологія утримання овець

Економічні показники вівчарства багато в чому залежать від природнокліматичних і зональних умов, способу утримання й організації технологічних процесів, що забезпечують високу продуктивність праці, одержання максимальної кількості продукції високої якості при одночасному зниженні її собівартості.

– пасовищно-стійлова застосовується у всіх зонах, де є зимові пасовища, але при необхідності вівцематок у період ягніння годують заготовленими кормами; у зимовий та ранньовесняний періоди підгодовують овець інших статево-вікових груп;

– стійлово-пасовищна рекомендується для районів з добре розвиненим кормовиробництвом і відсутністю зимових пасовищ. Овець утримують взимку в кошарах з вигульно-кормовими майданчиками, а влітку — на пасовищах;

– стійлова прийнята в зонах інтенсивного землеробства з добре розвиненим польовим кормовиробництвом при відсутності пасовищ. Овець взимку утримують і годують у приміщеннях і на вигульно-кормових майданчиках, а влітку — лише на вигульно-кормових майданчиках.

– відгінназастосовується за наявності сезонних пасовищ, зокрема, в гірських районах, де влітку овець переганяють із низовинних ділянок у гори, а восени, коли в горах випадає сніг,їх знову повертають донизу. Відгінне вівчарство добре розвинене у Карпатах.

Навесні тварин переводять зі стійлового утримання на пасовищне. У цей період здійснюють поступову заміну раціону і збільшують час перебування тварин влітку на пасовищі до 10-12, восени скорочують до 7-8 годин. За наявності в достатній кількості корму на пасовищі випас овець восени не припиняють навіть при настанні холодів.

Перехід від зимового стійлового утримання до пасовищного організовують поступово, позаяк різка заміна сухих кормів на зелену соковиту траву викликає розлад системи травлення. Щоб уникнути цього в перші дні випасання вранці перед вигоном на пасовище вівцям дають сіно. Коли вони звикнуть до зеленого корму, підгодівлю сіном припиняють. Перед початком пасовищного періоду тваринам обрізають ратиці.

Овець краще пасти розгорнутим фронтом. При такому випасанні вони менше вибивають пасовище і не заважають один одному наїдатися. Зранку тварин пасуть на гірших ділянках, а потім переходять на кращі. Випас починають до сходу сонця. Спекотними днями випасання припиняють з 10-11 до 14-16 год. У цей час тваринам необхідний відпочинок у тіні. З настанням вечірньої прохолоди випас відновлюють і продовжують до темряви. Іноді практикують і нічний випас, який продовжують до 23-24 год., після чого тварини відпочивають до світанку.

На один кілограм сухої речовини корму вівці споживають 2-3 л води. Добова потреба у воді залежить від пори року, кормів, віку і фізіологічного стану. Доросла тварина випиває 3-4 л, а в спекотну погоду до 6 л води. Напувати їх потрібно двічі-тричі на день. Радіус водопою повинен становити 2,5-3 км на рівнинних та 1-2 км на гірських пасовищах. Температура води для поїння повинна бути не нижче +10°С.

Потреба овець у солі при поїданні зеленого соковитого корму значно зростає. Сіль найкраще давати у розсипному вигляді, позаяк із брикетів (лизунців) вівці не в змозі спожити добову норму. Сіль дають у годівницях-солянках на місцях відпочинку (тирлі).За 5-6 годин випасання на пасовищі тварини наїдаються і перестають пастися. Приблизно такий само період їм потрібно на жуйку, під час якої вони повинні спокійно лежати.

Тирло на пасовищі, як правило, не огороджують, але при ньому влаштовують з переносних щитів розкіл для прогону тварин під час огляду чи обліку. Для розколу в землю вбивають 6-10 колів, до яких прив’язують щити так, аби вони утворили прохід шириною приблизно 70 см і довжиною близько 6-8 м. Наприкінці розколу роблять клітку, що веде до невеликого обгородженого щитами загону. До нього відбирають тварин, котрих необхідно піддати тій чи іншій ветеринарній обробці.

Без правильної організації використання пасовищ важко домогтися високої продуктивності овець. Існують певні правила експлуатації пасовищ, дотримання яких дає змогу застосовувати їх до восьми-десяти років. Випасати овець на щойно закладених пасовищах не слід. Негативний вплив влітку в рік закладки полягає у тому, що при випасі вівці не дають можливості незміцнілій рослині нагромадити достатню кількість запасних пластичних речовин, ушкоджують вузли кущіння і кореневі шийки, виривають з коренем рослини, які ще не мають достатньо розвиненої кореневої системи і не встигли заглибитися у ґрунт.

Оптимальним терміном початку випасу на сіяних пасовищах є час, коли рослини досягають висоти не менш ніж 12-14 см. При цьому не можна допускати, аби тварини пошкоджували вузол кущіння у рослин.

Штучно створені пасовища використовують шляхом загінного випасання із застосуванням пересувної огорожі або електропастуха. Для усунення небезпеки захворювання тварин на тимпанію при випасі їх на бобових або бобово-злакових травостоях слід дотримуватися правил випасання, які базуються на поступовому привчанні тварин до поїдання бобових рослин. Перед випасанням овець попередньо необхідно підгодувати сухим кормом (сіном) або попасти на злаках. Вранці та після відпочинку голодних овець необхідно випасати на ділянці, котра вже піддавалася випасанню, а потім на свіжій. У другій половині літа, в зв’язку зі зменшенням продуктивності пасовищ, овець необхідно підгодовувати зеленою масою із польових сівозмін.

Раціональне використання пасовищ передбачає, при можливості, застосування загінного випасання. Виходячи з продуктивності пасовищ, поголів’я овець та потреби в кормах (приблизно 8-10 кг зеленої маси на одну голову) всю територію пасовищ розбивають на загони (клітки), відгороджені один від одного постійною або пересувною огорожею. Інтервал між випасанням окремих кліток навесні становить 20-25 днів, влітку та восени — 30-40 днів. Цей прийом дає змогу на 20% скоротити площу випасів унаслідок більш ефективного використання пасовищ.

Передбачає використання вівчарень, баз, вигульно-кормових майданчиків та технологічного обладнання. Приміщення повинні бути очищені від гною до червня, підлога підсипана глиною, спланована, утрамбована, продезинфікована. Крім того, перед постановкою вівцепоголів’я на стійло земляну підлогу засипають подрібненим негашеним вапном з розрахунку 1,5-2,0 кг на1 м 2 , а потім застеляють товстим шаром соломи.

Напувати тварин у зимовий період бажано з поїлок, які мають автоматичний підігрів води і встановлені у кошарі.

З пасовищного на стійлове утримання тварин переводять протягом семи-десяти днів. За півтора тижня до його початку тривалість випасання поступово скорочують, овець заганяють до бази або приміщення, дають їм якісне сіно і концентрати згідно з нормою.

Взимку конче важливо не допустити утворення вад вовни. Цьому сприяє безперебійна годівля за нормами. Щоб запобігти попаданню у руно сміття, кормових залишків роздавання грубихкормів, силосу, підстеляння підлоги проводиться за відсутності овець. Для запобігання утворенню базової та пожовтілої вовни необхідно стежити, щоб у приміщенні та на базах було сухо. Зменшенню на 15-28% «забазованості» вовни сприяє облаштування твердого покриття у місцях годівлі. Аби вовна не звалювалася на вівцях, не допускають скупчення тварин.

Для таврування овець слід використовувати спеціальну фарбу, яку виготовляють на основі ланоліну, що запобігає такій ваді вовни, як «тавро».

Взимку стежать за вгодованістю овець. Тварин, які втратили у вазі, з отари видаляють і утримують окремо, забезпечуючи необхідний рівень годівлі. Щоб запобігти схудненню та захворюванням овець, їх потрібно утримувати групами по 250 голів, розділивши кошару і прилеглу до неї базу на секції. При цьому все поголів’я отари розбивають за станом вгодованості, а маток ще й за строком осіменіння.

Зимовий випас овець практикують у регіонах з теплими малосніжними зимами: АР Крим, Херсонська, Одеська та інші області, де шар снігу не перевищує 10-12 см і лежить недовго. Випасання овець зміцнює здоров’я тварин, сприяє доброму розвитку молодняку, отриманню вовни високої якості. Але при цьому потреба овець у поживних речовинах повністю не забезпечується, тому їх потрібно додатково годувати сіном і концентратами.

Слід стежити за тим, аби вівці під час зимового випасання не стомлювалися і не застудилися, їх не можна далеко відганяти від кошари. Випас овець взимку можна розпочинати не раніше 10-11 години, а закінчувати із настанням темряви. Забороняється випасати під час сильного вітру, дощу або мокрого снігу. При намоканні вовни вівці переохолоджуються.

Строки виходу на альпійські пасовища, так званий «полонинний хід» зумовлені станом травостою у горах (на Прикарпатті це приблизно 20 травня). Триває полонинське літування у Карпатах здебільшого 4-4,5 місяці (з травня по вересень). До вигону на пасовища овець обстригають не менше як за 30 днів. Стриження українських гірськокарпатських овець проводять навесні, коли температура повітря досягає +12°С і вище, внаслідок чого вовна підрунюється і збагачується жиропотом. У Прикарпатті це спостерігається у середині квітня, на Закарпатті — наприкінці березня. Терміни стриження визначаються часом вигону отар на альпійські пасовища (оскільки в горах можливі різкі коливання температур, тварини до цього часу мають добре адаптуватися і трохи обрости вовною). На практиці це триває близько 3-5 тижнів (місяць).

Якщо овець доять, то підсисний період ягнят триває 2-2,5 місяці з тим, аби одержати від маток достатню кількість молока і водночас не виснажити їх організм. Ягнят відлучають за 5-7 днів до вигону на пасовища. Така умова досягається, якщо ягніння відбулося з 1 по 15 березня, овець постригли до середини квітня, а молодняк привчився випасати зелений корм. Відповідно до цих вимог парування необхідно проводити в період 20 вересня по 10 жовтня, тобто відразу після повернення отари з полонини.

У полонину відправляють переважно молочних маток, а також ярок і валухів. Барани можуть бути лише в окремій отарі. Бо сумісне утримання з самками призведе до неконтрольованого парування і дуже ранніх ягнінь наступного року.

Розмір отари, яку відганяють на полонину, може бути різним, але оптимальним вважається не менш ніж 100 і не більш ніж 300 голів. Отару формують здебільшого з малих груп окремих власників. Перед вигоном на полонину проводять ветеринарне обстеження поголів’я. Особливу увагу приділяють стану молочної залози, оскільки технологія переробки молока на полонинах передбачає його змішування від всіх тварин.

Із виснаженням травостою на альпійських пасовищах частоту доїння зменшують, а в другій половині серпня його припиняють з тим, аби організм вівцематок відновив свій стан до парування.

Якщо природнокліматичні умови дозволяють затриматися на полонинах довше, то після 15 вересня можливий допуск в отару маток і ярок баранів-плідників, але у випадку збірної отари від різних власників цього робити не слід, оскільки можуть бути порушені принципи і плани селекційно-племінної роботи.Після повернення тварин з полонин вони, як правило, можуть ще місяць випасатися на звільнених сінокосах і пасовищах, де випасалася велика рогата худоба.

Переведення овець на стійлове утримання проводиться залежно від природнокліматичних умов. Зазвичай це відбувається за стабільного зниження температури повітря нижче 0°С або встановлення сніжного покриву.

Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» — Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства

Як розводити овець у домашніх умовах для початківців

Розведення овець і баранів — непоганий шанс для фермера-початківця зайняти свою нішу в тваринницькому бізнесі. Ці тварини витривалі, відрізняються відмінним здоров’ям і здатні продемонструвати високі показники продуктивності навіть при убогій годівлі.

Крім того цей різновид худоби універсальний. Розведення ярок дозволяє однаково отримувати м’ясо, шерсть і молоко. У цій статті ми постараємося відповісти на всі питання, що вас цікавлять. З чого почати бізнес, як правильно годувати і доглядати цих дивовижних тварин.

Вівчарство як вигідний бізнес: поради початківцю

Успішність ведення бізнесу залежить від дотримання і правил.

Розведення овець вважається одним із найбільш вигідних занять у тваринництві

Догляд за тваринами має специфіку:

Фермерський бізнес, який спрямований на розведення овець, дозволяє поступово розвиватися.

Порада підприємцю-початківцю – попередньо вибрати формат роботи.

Це може бути фермерство чи приватне домашнє господарство. У першому випадку загони обладнуються на землі, у другому – ділянка береться у найм.

Бізнесмен має оформити документи для ведення бізнесу в рамках чинного законодавства:

Важливо! Існує обмеження на земельний наділ для цього виду бізнесу – до 2,5 га для форми особистого підсобного господарства.

Реалізація продукції

Утримання та розведення овець спрямовано на отримання фінансової вигоди.

У 90% випадків продаж оптовий (договір з оптовими покупцями). Підприємець отримує постійний канал збуту.

Увага! Прибуток становить 20-30%, оскільки ціни встановлюються мінімальні. Прямий продаж підвищує вигоду до 40-65%, тому що співпраця проходить з роздрібними покупцями.

Постійні канали збуту:

Рекомендується відкрити лавку з продажу молока, м’яса, продуктів із нього або шерсті на фермі.

На першому етапі обладнання для виробництва можна взяти у лізинг. Заощадити до 50% вартості дозволить купівля б/у або з аукціону.

Вівчарство: плюси та мінуси

Домашнє господарство вимагає вкладень матеріальних та фізичних. Вибрати вівчарство як бізнес потрібно, зваживши плюси та мінуси.

Вівці не вимагають спеціалізованих будівель

Перед початком складання бізнес-плану рекомендується врахувати, що утримання овець і баранів легше, ніж ВРХ, але велика худоба дає більше за обсягом м’яса та молока.

Вівці не вимагають спеціалізованих будівель – для їх утримання можна встановити легкий навіс із утепленням у відсіку для новонароджених ягнят.

Важливо! Пасовища – обов’язковий елемент утримання. У 50% випадків засівати їх доведеться самостійно.

Плюси змісту:

Мінуси бізнесу:

Краще оформити юридичну особу, оскільки великі організації воліють працювати із нею . У таких регіонах, як Ставропілля або Північний Кавказ, підібрати потрібну ділянку практично неможливо, тому що там вівчарство розвинене сильно.

Особливості розмноження

Однією з умов вівчарства є спрямоване розведення овець. Самки досягають репродуктивного віку до 7 місяців. Самці досягають цього віку до 1,5 року. Для злучки вибирають вгодованих спокійних тварин, які не мають жодних відхилень.

Розводити овець починають у теплу пору року. Самку приводять до барана на 5-7 годин, потім відводять для повноцінного відпочинку. Один баран здатний покрити до 10-15 овець, але досвідчені розвідники радять мати для цього у господарстві двох баранів. Поради щодо розведення:

• період, сприятливий для случки, триває з кінця липня до початку жовтня;
• тварин-самців під час цього періоду тримають у темному приміщенні, далеко від овець, випускають для спрямованої усадки;
• цикл у самок триває від 14 до 19 днів;
• вагітність, що настала, можна діагностувати лабораторними методами або визначити щодо зміни поведінки;
• вагітність вівці триває близько 5 місяців.

Опис та характеристика овець ташлінської породи, правила утриманняЧитати

У самки може з’явитися 2-3 ягня. Утримувати ягнят на перших тижнях життя краще поряд із самкою. Повноцінне харчування тварина зможе дати лише двом ягнятам, тому за наявності третього чи четвертого ягняти необхідно організувати догодовування.

Найкращі породи овець для домашнього розведення

Сформувати стадо треба те щоб фермер зміг отримувати не 1, а 2-3 виду продукції.

Вівця романівської породи

Породи поділяються на:

М’ясні різновиди:

М’ясо-вовняні породи (шерсть тонка, міцна):

Вівчарня, сформована з романівської породи, дозволить отримувати приплід (150%), м’ясо та молоко. Ця порода не хворіє, не потребує спеціальних умов утримання – ідеальний варіант для 1-2 років підприємництва.

Молочні породи:

Особливість – вівця може досягати показників ваги 190-200 кг.

Яку породу овець вибрати для розведення?

Перед покупкою перших баранів для майбутнього стада потрібно визначитися з їхньою породою. При виборі породи потрібно враховувати такі фактори :

• Район проживання.
• Уподобання щодо отримання м’яса, молока, вовни або жиру.
• Фінансові можливості.

Як уже говорилося вище, вівчарям-початківцям розведення овець краще починати з універсальних порід. Зокрема, багато фахівців рекомендують вибирати тонкорунну породу. Але є ті, хто незгодний з цією рекомендацією, оскільки ця порода була виведена для отримання великої кількості якісної шерсті. М’ясні показники у неї погані. Краще вибирати м’ясо-вовняні породи.

Романівська порода

Вона була виведена приблизно 200 років тому неподалік міста Романів. Дізнатися баранів цієї породи можна по вузькій морді та косо поставленим зубам.

Вівці романівської породи чудово адаптуються до нових кліматичних умов та відрізняються підвищеною витривалістю. Вони легко переносять довгі переходи.

Щільна та груба шерсть забезпечує їм чудовий захист як від холоду, так і від спеки.

Романівські вівці за один раз приносять кілька ягнят. Молодняк скоростиглий та життєздатний. За час лактації одна самка може дати до 200 л молока.

Середня вага самок становить 45 кг. Барани більші – 70 кг.

Романівських овець стрижуть тричі на рік: у березні, червні та вересні. З кожного барана можна отримати до 3 кг вовни з барана і до 1,8 кг з самки.

До речі, овчина, яку дають романівські вівці, вважається найкращою у світі. Вона відрізняється міцністю, м’якістю, теплом та легкістю. Найкращу овчину можна отримати з молодих баранчиків віком від 5 до 6 років.

Едильбаївська порода

Цих овець відрізняє правильну статуру . Тіло у них досить сильне. Є чудово розвинений курдюк. Рогів у баранів та маток немає.

Ці вівці досить великі. Вага баранів може досягати 160 кг. Вага вівцематок до 100 кг.

Едильбаївська порода вважається скоростиглою. Вони швидко досягають статевої зрілості і стають до розмноження і не менш швидко набирають вагу.

Едільбаєвські барани та вівці дають багато чудової вовни. Саме це відрізняє її від інших порід із великим курдюком. В останніх, як правило, груба шерсть.

Один едильбаєвський баран дає до 3,5 кг вовни . Вівцематка дає трохи менше – 2,7 кг.

Молочна продуктивність тварин цієї породи досить висока: 150 – 160 л за весь час лактації. Це молоко часто йде на виготовлення примчика, курта та айрани.

Цигайська порода

Це напівтонкорунні тварини. Сьогодні розводять 2 напрямки цих баранів: м’ясо-вовняний і шерстно-м’ясний.

Ця порода поширена в Україні, а й у всьому світі. Її представники вважаються витривалими та невибагливими до кормів.

Тварини цієї породи мають тулуб середньої довжини, міцну конституцію, пряму спину і широкі груди. Голова у них суха. У баранів на голові завжди є роги. Вівцематки комолі.

Вівцематки цієї породи лише за чотири місяці лактації можуть дати до 100 л молока. Приносять по кілька ягнят за один раз. Молодняк скоростиглий .

Барани важать у середньому 100 кг. Вівцематки наполовину менші.

Ставропольська порода

Цю породу в основному розводять для шерсті . Однак, через прекрасні вагові показники її можна сміливо рекомендувати вівчарям-початківцям.

Ця порода з’явилася в результаті експериментів із схрещування баранів рамбульє з мериносами. Для її представників характерні :

Тварини цієї породи мають пропорційне тіло, міцні ноги, глибокі і широкі груди, пряму спину. Барани важать 100-110 кг, вага вівцематки не перевищує 65 кг. Одні барани дає на рік до 19 кг вовни, матка всього 8 кг.

Приміщення для утримання

Кожна тварина в отарі має бути в теплі. Приміщення для утримання потрібно будувати з урахуванням того, що після появи ягнят поголів’я збільшиться в 2-4 рази.

Якщо розведення планується лише собі, то приміщення може бути невеликим площею. Для стада в 100-300 голів потрібно будувати кошару. У цьому випадку площа ділиться на загони для тварин, підсобні частини та місце, де відбуватиметься ягнення.

Під час розрахунку площі слід пам’ятати, що на одну тварину має припадати 3 кв. м. Температурні показники, оптимальні для отар, становлять +5…+10 градусів.

Зима потребує додаткового утеплення в регіонах , де у цей період спостерігаються мінусові температури. Вівцям треба підкладати на підлогу сіно.

Місце ягнення має бути ізольованим. Температура повітря в ньому становить +10 … +18 градусів, тому може знадобитися додаткове утеплення або встановлення обігрівачів, що працюють від електрики.

Утримання овець у літній сезон

У літній сезон можна проводити випас. Свіжа трава є основою раціону для тварин.

Пасовища виділяють:

Важливо пам’ятати, що деякі породи складно перевести із зимового раціону на літній, і фермер повинен змінювати корм поступово. Не всі види трав підходять для харчування овець, тому у тварин може виникнути проблема з травленням їжі.

Зміст передбачає, що випас повинен проводитись за графіком – вранці о 5-6 та 8-9 годині. Постійне утримання в стійлах передбачається лише м’ясних порід.

Чим годувати овець?

Влітку 80% часу тварини проводять на пасовищах та їдять трави та соковиті види кормів. Підживлення складається з кукурудзяного силосу та злакового сіна.

Також у харчування включають:

Норма солі для дорослих особин – 10-15 г на день, ягнятам – 5-8 г. Крейда є джерелом кальцію (домішок не повинно бути).

Взимку на додачу до сіна треба давати свіжі овочі:

Також використовується макуха соняшника, висівки. Вода має бути без обмеження.

Раціон маток

Маткам (народженим вівцям) потрібні якісні та збалансовані за всіма параметрами корму.

Щоденне харчування складається з:

Додатково в раціоні повинна бути сіль – 15 г. Кількість сіна скорочують і замінюють комбікормом у тій же кількості за 30 днів до появи ягнят.

Чим хворіють вівці та боротьба з паразитами

Вівці можуть захворіти, коли довго перебувають у сирому чи холодному приміщенні . В цьому випадку у них може розвинутися пневмонія. Вівці починають кашляти, апетит падає, дихальні процеси не можуть.

Температура тіла піднімається до 42-44 градусів. Лікування проводиться антибіотиками (Біовіт 80, біцилін, стрептоміцин). Потрібно берегти отару, особливо в зимовий період, від протягів, утримувати тварин у теплі та сухості.

Хворіти на вівці можуть метеоризмом рубця. Хвороба проявляється втратою апетиту, знервованістю, здуттям живота. Причина – неправильний раціон. Лікування полягає у введенні газовідвідної трубки (через рот) та проколі рубця.

У разі отруєння (отруйною рослиною) проводиться промивання шлунка.

Для боротьби з паразитами дають тіабендазол, зовнішні паразити усувають вичісуванням.

Профілактика та лікування хвороб

Вирощування овець у домашніх умовах має на увазі своєчасне профілактику, своєчасне виявлення та лікування хвороб. Найчастіше вівці хворіють на пневмонію. Причиною цієї хвороби стають вогкість та протяги в кошарі. Відповідно, профілактика цього захворювання полягає у дотриманні умов утримання тварин. Якщо вівця все ж таки захворіла, то лікувати її слід наступними препаратами :

• Бензилпеніцилін.
• Стрептоміцин.
• Неоміцин.
• Окситетрациклін.
• Біовіт-80.

На час лікування тварині рекомендовано окремий вміст від стада, щоб уникнути поширення інфекції.

Нерідко у овець розвивається така патологія, як метеоризм рубця. Ця хвороба не заразна. Вона проявляється у порушенні роботи шлунка. Причина хвороби – неправильне харчування.

Проявляється метеоризм рубця наступними симптомами :

• У тварини здувається живіт.
• Воно втрачає апетит.
• Демонструє ознаки тривожності.

Лікування страждань тварини довіряють ветеринару. Той зазвичай вставляє у шлунок тварини спеціальну трубку для відведення газів. Якщо це не допомагає, лікар проколює рубець. Як профілактика захворювання можна рекомендувати дотримання правил годівлі.

Корисні поради початківцям вівчарям

Цікаві та важливі факти, про які повинен знати вівчар-початківець:

Тривалість життя

Біологічні здібності дозволяють вівцям прожити до 25 років. У неволі вони доживають у середньому до 12-14 років. Найбільша продуктивність фіксується, коли вік досягає 2-7 років – залежить від породи та цілей розведення.

Стрижка овець

Стрижку проводять навесні та восени. Тонкорунні та напівтонкорунні не линяють влітку. Ягнят, що народилися навесні, слід перший раз стригти через рік після народження.

Важливо! Через 15-20 днів після стрижки потрібно помити овець з дезінфікуючим засобом.

Догляд за новонародженими ягнятами

Особливості догляду за новонародженими ягнятами полягають у тому, що їх треба обтерти, підсунути матці. Вона здійснює облизування. Ягня має поїсти протягом 120 хвилин після народження.

Важливо враховувати, що матка може за 1 раз вигодувати лише 2 дитинчат. Якщо їх 3-5, то фермер має вигодувати решту з пляшечки. Трава та овочі новонародженим ягнятам не даються.

Як правильно доглядати за вівцями

Догляд за вівцями в домашніх умовах заняття хоч і клопітке, але непроблематичне. Головне, дотримуватися кількох основних правил.

Рекомендуємо прочитати: Аномалії зубів у тварин – види, ознаки та профілактика

Догляд за отарою починається з обов’язкової вакцинації всього поголів’я. Це дозволить знизити ризик виникнення інфекцій.

Варто зазначити, що вакцина зазвичай діє приблизно півроку, тому не забувайте регулярно повторювати цей захід. Не забувайте регулярно запрошувати ветеринарного лікаря для огляду ваших підопічних.

Справа в тому, що деякі смертельні для овець захворювання не мають яскраво вираженої симптоматики в початковій стадії. Тому визначити хворобу може лише досвідчений фахівець.

Незважаючи на те, що вівці стійко переносять низькі температури, слабке місце є і у них. Це копита. Тому підлога в кошарі обов’язково повинна бути дощата і покрита підстилкою з соломи. Крім того, копита потрібно регулярно чистити та підрізати, інакше можуть початися проблеми із суглобами.

Корисно включати в добовий раціон сіль. Крім того, як джерело вітамінів, можна давати овечкам гілочки дерев.

Пам’ятайте, що не варто намагатися привести овець до покори шляхом побоїв та хапання за шерсть. Це може викликати у тварин стрес, що негативно позначиться на продуктивності.

Розведення баранів: харчування, догляд та утримання

З кожним роком домашнє розведення баранів продовжує набирати популярності. І не дивно, адже це захоплюючий процес, що допомагає не лише забезпечити свою сім’ю м’ясом та шерстю, а й почати вести свій бізнес. Однак для того, щоб продуктивність була на найвищому рівні, доведеться все-таки вирішити, з яким нахилом буде ваше стадо: м’ясним або вовняним. Від цього залежить вибір породи та догляд за баранами. У цій статті ми докладно розповімо про всі переваги розведення баранів у домашніх умовах і, головне, докладно опишемо всі етапи догляду за ними.

Розведення на м’ясо

Розведення овець на м’ясо в домашніх умовах не складає великих труднощів. Тварини дуже добре нагулюють вагу. На м’ясо йдуть переважно молоді баранчики.

Роблять це зазвичай так. Залишають одного або двох найбільш активних самців (вони будуть виробниками), а решту баранів посилено підгодовують у літній період, а восени забивають.

На додаток до зелених кормів, рекомендується давати макуху, коренеплоди, зернові культури. Для більш швидкого набору ваги можна використовувати комбіновані корми.

Порада. Перед відгодівлею можна обстригти відібраних на забій тварин. Помічено, що у пострижених овець значно підвищується апетит, відповідно приріст живої ваги буде набагато кращим.

Якщо розведення цих тварин у домашніх умовах означає для вас отримання якісного та смачного м’яса, варто звернути увагу на м’ясосальний різновид цих домашніх тварин. Їх ще називають курдючними.

Переваги та особливості розведення баранів

Тримати стадо баранів у своєму господарстві – дуже прибуткова справа, тим більше, якщо врахувати той факт, що в України ця справа тільки набирає обертів (порівняно з розведенням корів або курей). Незважаючи на це, попит на м’ясо баранів є досить високим і продовжує зростати. Проте знайти справжнє, якісне та домашнє м’ясо досить складно, особливо для міських жителів. На вітринах магазинів завжди можна знайти м’ясо яловичини чи свинини, а баранини – ні. Хоча справжні любителі шашликів нерідко віддають перевагу саме цьому виду м’яса.

Розведення баранів для фермера не може здійснюватися без початкових вкладень, тому даному моменту необхідно приділити особливу увагу. В основному витрати полягають у наступному:

Розведення баранів потребує деяких витрат

Ціни на гранулятор кормів

Якщо ви хочете розводити баранів для заробітку на цій справі, вам потрібно вкласти істотні витрати. Загалом початок бізнесу може обійтися фермеру в значну суму – 5-6 мільйонів гривень. Однак, ці гроші в процесі ви зможете повернути, продаючи м’ясо та шерсть. Досить велика цифра часто лякає, але якщо все здорово оцінити, ви зможете повернути собі стартові збитки протягом найближчих двох-трьох років. Можна все зробити і раніше – це залежить лише від обсягу вашого стада.

Величезною перевагою є велика кількість варіантів для збуту баранини. Однак вам необхідно заздалегідь подумати про те, куди і кому ви віддаватимете м’ясо. Якщо цього не зробити відразу, потім доведеться постаратися, щоб знайти партнерів, поки м’ясо чекатиме своєї черги в морозильниках. Але якщо все продумати спочатку, у вас не виникне особливих проблем, оскільки цей вид м’яса досить цінний на ринку.

Фото ягнят у господарстві

Особливості окоту

Вівці дуже плідні тварини. Деякі породи здатні приносити за раз до п’яти ягнят.

Варто відзначити той факт, що виживання молодняку ​​дуже високе, близько 100%. Ягнята не потребують особливих умов утримання або додаткового догляду. У самок дуже розвинений материнський інстинкт, тому про своє потомство вони зазвичай дбають самостійно.

Окіт зазвичай проходить без ускладнень, але для підстрахування рекомендується запросити ветеринарного лікаря. Участь людини у появі ягнят на світло, зазвичай зводиться до звільнення малюка від навколоплідного міхура та видалення слизу з дихальних шляхів.

Пам’ятайте, що в перші 2-3 години після появи на світ, ягня обов’язково має бути напоєний материнським молоком. Якщо самка нездатна самостійно нагодувати свого дитинча, фермеру потрібно її підоїти і напоїти молоком ягняти.

Рекомендуємо прочитати: Препарати для лікування та профілактики захворювань ШКТ

Варто відзначити той факт, що практично всі різновиди домашніх овець у період лактації без проблем можуть вигодувати двох або трьох малюків.

Кожна самка здатна давати під час годування близько 150 літрів молока. Тому деякі фермери забивають новонароджених ягнят (їх шкірка дуже цінується), а овече молоко здають на сироварні.

Цей вид бізнесу хоч і має місце, але великого прибутку не приносить. Справа в тому, що незважаючи на жирність, овече молоко за своїм складом сильно програє коров’ячому та козячому. Тому якщо ви вирішите будувати свій бізнес на здачі смушків (руно новонародженого ягняти) і молока, має сенс заздалегідь визначитися з ринком збуту.

Вибираємо породу баранів

В основному баранів ділять на два види: барани м’ясної спрямованості та вовняний. Породи, що виробляють м’ясні продукти, швидше набирають вагу, розвиваються. М’ясо у таких баранчиків відрізняється особливим смаком та великою кількістю поживних речовин.

Представники вовняних порід мають набагато менші розміри, але це не заважає отримувати з них м’ясо. Проте заводять їх в основному через густу, щільну вовну, яка дуже швидко відростає.

Вибираючи породу, потрібно пам’ятати про те, що кожна з них має свої переваги і недоліки. Але дуже важливо в цій справі оцінити не лише продуктивність особи, а й кліматичні умови, в яких вона утримуватиметься. Вибирайте тільки породи, які зможуть прижитися у вашому регіоні, інакше висока продуктивність баранів буде порушена.

Таблиця 1. М’ясні породи баранів.

Чому вівці?

Після розвалу СРСР великі отари овець залишилися лише у південних районах нашої країни. У центральній України вівчарство практично припинилося. Фермери перейшли на курей, кроликів та свиней. Проте, останнім десятиліттям інтерес до вівчарства у центральній частині нашої країни відроджується. Дедалі більше людей цікавиться цією темою. Чому? Щоб зрозуміти такий інтерес, потрібно ознайомитися з такими аргументами :

• Смачне та корисне м’ясо. Більшість людей сьогодні щиро вважають, що для шашлику треба обов’язково купувати свинину. Просто вони не куштували шашлик з баранини. А якби з’їли лише одну порцію такого м’яса, то більше ніколи не повернулися до свинини.
• Молоко. Воно набагато корисніше за молоко корів. Крім того, з нього роблять напрочуд смачні сири, масло, сир. І всі ці продукти на ринку коштують набагато дорожче за аналогічну продукцію, виготовлену з коров’ячого молока.
• Жир . Йдеться про курдючний жир. Його перевага в тому, що він не просто поживний, але ще цілющий. У народній медицині його використовують для ефективного лікування бронхітів, захворювань суглобів, геморою та ін.
• Вовна. З неї роблять найтепліші рукавиці, в’яжуть светри та шкарпетки. Одна вівця дає на рік щонайменше 8 кг вовни. Середня вартість одного кг вовни – 900 гривень. Навіть якщо просто продавати її, то прибуток буде величезним. Але ж можна організувати майстерню з виробництва вовняного одягу. Тоді прибуток збільшиться у кілька разів.
• Шкіра . Овчину можна легко продавати. Закупівельні ціни на неї досить високі. Але можна вчинити по-іншому: самостійно виробляти шкури баранів та шити з них жилети, шуби та дублянки, шапки та навіть взуття. І знову прибуток буде набагато вищим.

Вівці роблять багато гною. Його можна пустити на добрива. Це ще одна причина займатися вівчарством.

Утримання тварин на фермі

Не можна сказати, що барани – вибагливі тварини. Але, незважаючи на це, необхідно подбати про їхній комфорт, адже умови утримання абсолютно впливають на продуктивність тварин. Якщо ви не приділятимете достатньо уваги цим особам, ви ризикуєте отримати недостатню кількість м’яса або вовни. Саме тому важливо подумати про утримання тварин на фермі.

Для цього вам доведеться спорудити досить об’ємний простір заввишки близько півтора метра (точну висоту складайте таким чином, щоб вам було зручно там перебувати). Головною умовою при створенні кошари є правильний розрахунок простору — на кожну голову має припадати щонайменше три метри квадратні.

Пасовиська та вигул необхідні для баранів у будь-яку пору року

Важливо робити приміщення таким, щоб там не накопичувалася вологість. Вогкість дуже погано впливає на баранів, внаслідок чого можуть виникнути великі проблеми зі здоров’ям (хвороби ніг, хвороби дихальної системи, грибкові запалення).

Для підлоги краще використовувати бетон. Він повинен обов’язково мати стоки, в які йтиме сеча та інші нечистоти. На бетоні потрібно викласти великий шар підстилки, якою може бути солома або тирса. Щодня вам доведеться чистити кошару від гною, а підстилку неодмінно замінювати новою та чистою раз на кілька днів.

Як ми вже сказали, важливо зважати на кліматичні умови вашого місцезнаходження. Якщо ви вибираєте породи баранів, які стійко переносять морози, можна не встановлювати опалення в хлів. Однак обов’язково потрібно закласти дірки в стінах, щоб не давати надходити протягам. Температура в приміщенні не повинна становити менше 14 градусів.

Важливий момент! Місце для пасовища доведеться міняти кожні три роки, тому що барани витоптують усю траву, після чого вона перестане рости взагалі. Якщо у вашому стаді близько ста особин, пасовища має бути не менше десяти гектарів.

З чого почати

Будь-який досвідчений фермер питанням «з чого почати розведення баранів?» не замислюючись відповість, звісно, ​​зі складання бізнес-плану. Це допоможе краще продумати фінансові витрати на придбання тварин, будівництво кошари та місця для пасовища. Крім того, ви зможете підрахувати запланований прибуток від збуту продукції, тим самим дізнавшись про рентабельність вашого бізнесу.

Потім необхідно підібрати пасовищу, де тварини будуть проводити більшу частину року та побудувати кошару для зимового утримання.

Вибір пасовища залежить від поголів’я отары. Для зручного випасу однієї вівці з ягнятами потрібно близько одного гектара землі на рік.

Крім того, випасання овець найкраще проводити в безпосередній близькості від водойми. За добу одна доросла особина споживає близько 10 літрів води.

Для зимового утримання необхідно побудувати кошару. Для утримання десятка самок з ягнятами можна обмежитися приміщенням близько 40 квадратних метрів.

Незважаючи на те, що вівці несприйнятливі до перепадів температур, у приміщенні має бути не менше 9 градусів тепла. Крім того, необхідно подбати про вентиляцію та відсутність протягів.

Розібравшись із умовами утримання отары, можна приступати до придбання тварин. Купити овець можна у фермерських господарствах. Багато фермерів рекомендують для початку купити ярок романівської породи.

Рекомендуємо прочитати: Характеристика протипаразитарних препаратів ЗАТ «Ніта-Фарм»

Устаткування для господарства

Якщо ви думаєте зайнятися розведенням баранів, потрібно продумати все необхідне обладнання і придбати його. Наприклад, вам може знадобитися вантажна машина, де перевозитимуться тушки м’яса або доставлятимуть тварин до ветеринара на огляд.

Трава – основний продукт для харчування баранів

Також знадобиться і звичайний інвентар – годівниці та напувалки. Найкраще використовувати автоматичні, щоб зберегти свій час: якщо у вас велике стадо, ви поповнюватимете їх самостійно мало не щогодини.

Помилки при забезпеченні овець водою

Харчування та догляд

Найчастіше барани харчуються травою. У літній період потрібно щонайменше 10-12 кілограмів соковитого корму на день на одного баранця, а в холодне – близько семи кілограмів сіна або соломи.

Дуже важливо стежити за тим, щоб у складі були отруйні для баранів люцерна і конюшина – вони можуть погубити ваших тварин. Годувати баранів потрібно близько трьох разів на день: так їх травлення працюватиме правильно.

На холодну пору року треба запастися сіном

Важливе значення мають і вітамінно-мінеральні добавки. Найголовнішим компонентом є сіль , яка необхідна баранам. Також потрібно стежити за постійним доступом баранів до води – в день кожна особина потребує двох літрів води , а в спекотний час цей показник збільшується ще на 1-2 літри.

Щодня тварини повинні мати доступ до вигулу. Бажано захистити місце для пасовища, інакше вам доведеться наймати пастуха, щоб не розгубити своє стадо. Важливо спостерігати за баранами під час прогулянки, щоб вони не поранили себе чи одне одного. Якщо сталася серйозна травма – тварину доведеться забити.

Як самостійно виготовити загін для овець читайте у спеціальній статті.

Влітку, особливо спекотну погоду, баранів виганяють досить рано, щоб вони наїлися. До полудня їх треба перевести у тінь. Деякі особи потребують регулярного огляду у ветеринара.

Роги у баранів можна підпилювати простою ножівкою відразу, як тільки вони ростуть у неправильному напрямку і загрожують очам особин. Копити тварин чистять і трохи підрізають. Це необхідно тому, що барани дуже довго проводять час на ногах. Так у них на копитах можуть з’являтися нарости, які згодом тріскаються.

Таблиця 3. Догляд за копитами баранів.

Підготовка приміщення

Приміщення для утримання овець називають овчарнею. Її будують на спеціально вибраному місці, яке відповідає основним вимогам.

Вимоги до місця

У вівчарстві поширена практика використання літніх та зимових приміщень. На літо для тварин споруджують часник, а на зиму баранів переводять у тепле опалювальне приміщення. Цей прийом допомагає вирішити кілька завдань. Влітку на тимчасовому місці тварини отримують сонячне світло, вільно прогулюються територією, годуються травою. Взимку вони мешкають під штучним освітленням при комфортній температурі повітря. Якщо вибирати місце під будівництво тимчасового літнього житла або зимової кошари, слід враховувати, що приміщення має бути зведене на рівній поверхні, захищеній від вогкості та протягів.

Монтаж годівниць та напувалок

Важливою умовою вирощування є харчування. Тварини повинні мати доступ до корму та пиття протягом усього дня. Годівниці та поїльники встановлюють на висоті 1-1,5 метра від підлоги. Щоб запобігти втраті корму, під годівницями встановлюють спеціальні пастки, що дозволяють збирати залишки. Найпростішим варіантом пристрою годівниці є монтаж довгого стелажу, що встановлюється вздовж стійл. Для вільного, але контрольованого доступу, стійло оточують спеціальною решіткою. Вона дозволяє зберегти їжу від псування та просовувати вівцям голову до корму. Годівниці та напувалки роблять загальними або індивідуальними, якщо тварини утримуються окремо.

Карта розвитку вівчарства в України та в яких регіонах розвинена галузьЧитати

Довідка! У багатьох господарствах встановлено правила годування по годинах, але при цьому необхідно залишати трав’яні корми та воду в цілодобовому доступі.

Необхідне обладнання та інвентар

Вівчарі рекомендують наперед купувати спеціальний інвентар. При утриманні та догляді знадобиться інструмент для збирання та чищення коштував, а також машинки для стрижки овець.

При вибої тварин знадобиться спеціальний інструмент:

• ножі для обробки туш;
• ножиці для зістригання вовни;
• холодильні камери для зберігання м’яса

Щоб отримувати молоко від овець, передбачають встановлення доїльного апарату. Цей пристрій допомагає вільно доїти тварину. Доїльний апарат є спеціально сконструйованим пристосуванням зі сходами для підйому тварини, помостом і кріпленням для голови.

Організація вигульного майданчика

Без прогулянок у овець починають слабшати м’язи. Кожна вівця потребує площі від 2 до 4 квадратних метрів для вигулу. Щоб уникнути втрати тварини, вигульний майданчик повинен бути обгороджений по периметру парканом заввишки не менше 1,5 метра.

Ветаптечка

Ветеринарна аптечка формується у разі несподіваного захворювання овець.

В арсеналі вівчаря слід тримати такі елементи:

• спрей для обробки пошкоджень шкіри;
• дьоготь;
• антигістамінні препарати;
• клізму;
• шприци;
• вата;
• джгути.

Інформація! При виявленні серйозних ушкоджень, зміни поведінки тварини необхідно викликати ветеринара.

Стрижка вовни

Стригти тварин найкраще навесні. Іноді цю процедуру можна повторити восени, якщо шерсть досить відросла. Чим грубіше волосся у баранів, тим швидше воно відростає, а значить, і стригти таких особин потрібно частіше – близько трьох разів протягом року.

Важливо перед початком стрижки оцінити погоду на вулиці: вона має бути теплою, інакше барани, позбавлені шерсті, ризикують захворіти.

Ціни на машинки для стрижки овець та баранів

Перед стрижкою близько дванадцятої години тварин не можна годувати і напувати, щоб процес пройшов у більш спокійній обстановці. Стрич баранів потрібно спеціальною машинкою. Зстрижену шерсть розкладайте пластами на об’ємне полотно, щоб вона злегка просохла і провітрилася, а вже можна зібрати її в пакети або іншу тару.

Машинка для стрижки овець в даний час дуже потрібна річ на фермерському ринку, покликана полегшити життя фермеру. У спеціальній статті розберемо популярні моделі обладнання та поради щодо правильного поводження з тваринами під час стрижки.

Відео – Стрижка барана машинкою

Стрижка овець

Не забувайте, що вирощування овець означає отримання не тільки м’яса, а й вовни. Таким чином виходить подвійна вигода.

Шерсть цих тварин дуже цінується з виробництва. З неї виготовляють рукавички, шкарпетки, светри, килими, ковдри.

Стрич овець рекомендується двічі на рік, перед початком пасовищного утримання та пізньої осені, до морозів. Для цих цілей найкраще придбати спеціальну електричну машинку. Це дозволить вам обробити всю отару з мінімальними зусиллями.

Порада. Перед тим як приступити до стрижки тварин, необхідно залишити їх без води та корму приблизно на 14 годин.

Забій тварин

Забивати тварин можна вже із трьох-п’яти місяців. Однак зазвичай це роблять тоді, коли барани набрали свою максимальну вагу. При великому стаді найкраще організовувати деякі партії для вибою – так ви встигатимете розібратися зі свіжим м’ясом і підготуєте наступних тварин. За 24 години до запланованого забою тварину потрібно перестати годувати.

Щоб забити тварину, потрібно приголомшити її одним ударом по голові, а потім підвісити тіло і забити його. Це допомагає швидше вийти усієї крові. Після цього потрібно здерти шкуру тварини і обробити тушку.

Зразкова схема для розрубу барана

Для отримання м’яса з високою якістю і товарним виглядом потрібно не тільки годувати баранів і доглядати за ними, але й дотримуватись правил вибою та оброблення туш. Потрібно чітко розуміти, як обробити барана правильно, щоб зберегти смак та привабливість м’яса. Докладніше у спеціальній статті.

Розмноження та вирощування

Успішна трапляється можлива тільки в тому випадку, якщо з моменту закінчення лактації пройшло не менше 2-х місяців. При цьому фермер має заздалегідь підготувати відібраних тварин до спарювання : підгодувати їх концентратами. Після початку статевого полювання у самки її зводять із бараном. Случка відбувається двічі з різницею о 12 годині. При цьому обов’язково слід зводити вівцематку з одним і тим самим бараном.

Самка виношує ягнят протягом 6 місяців. За кілька тижнів до очікуваної появи потомства у вівцематки вистригають всю шерсть біля вимені та під хвостом.

Ягнята зазвичай з’являються взимку, ранньою та пізньою весною. Найпроблемнішим вважається зимовий окіт. Він вимагає від фермера точного дотримання температурного режиму в кошарі та забезпечення молодих матусь якісним кормом. Якщо добре прогріти кошару неможливо, то доведеться забрати ягнят у будинок.

Фермеру доведеться брати участь у ягненні , щоб уникнути загибелі ягнят та полегшити вівцематці пологи. Сам процес ягнення зазвичай займає трохи більше години. Першим утворюється водний міхур. Після його розриву з’являються ноги ягняти з притиснутою головою. Іноді міхур не лопається. Тоді фермерові доводиться розривати його, щоб звільнити ягня до того, як він задихнеться. Не слід поспішати забирати малюка: вівця має лизнути його. Після цього можна обрізати та дезінфікувати пуповину у новонародженого.

При природному вигодовуванні молодняк набиратиме приблизно по 250 г ваги на добу, але можна покращити ці показники. Для цього потрібно відібрати потомство у матерів у віці 3-х днів і відразу ж перевести на штучне вигодовування. При годівлі слід враховувати мету розведення овець: м’ясне чи вовняне вирощування. При розведенні овець у домашніх умовах для отримання вовни краще залишити ягнят на природному вигодовуванні.

Підведення підсумків

Розведення баранів – дуже трудомісткий процес, який до того ж вимагає великих витрат. Однак є і великий плюс – постійний, стабільний дохід у випадку, якщо ви правильно організуєте свою справу. Барани – тварини дуже невибагливі. Все, що потрібно, це організувати приміщення для їхнього життя, а також надати тваринам місце для вигулу, їжу та питво (іноді потрібно додавати огляд ветеринара). І цього цілком достатньо для підтримки здоров’я та розвитку вашого господарства.