Новини

Всеукраїнський фестиваль «Мамина сорочка–2023»: результати оцінювання учасників онлайн

Всеукраїнський фестиваль «Україна — одна родина 2023» — результати прослуховування учасників онлайн

Розподіл місць онлайн-учасників на Всеукраїнському фестивалі «Калиновий оберіг–2023»

Всеукраїнський фестиваль «Різдвяні зіроньки» 2023: результати оцінювання учасників онлайн

Результати онлайн учасників Всеукраїнського фестивалю «Мамина сорочка» 2022

Якщо ви бажаєте запросити Наталію Май на своє свято, телефонуйте: +38 (050) 300-66-06.

Розспівки від Наталії Май

Ви можете прослухати та безкоштовно завантажити розспівки від Наталії Май. Також можна завантажити їх усі одним архівом.

Наталя Лівицька-Холодна
Поезія другої «Хвилі»: Празька поетична школа
Лекція 3. Поезія української діаспори

Н. Лівицька-Холодна і своєю біографією, і поглядами була подібна до інших своїх ровесників з «Празької школи». Донька визначного політичного діяча Українське. Народної Республіки Андрія Лівицького (деякий час був міністром У HP), вона виїхала на Захід, не встигнувши навіть закінчити гімназії, і середню освіту здобула вже у Подєбрадах, відтак вивчала романістику в Кардовому університеті у Празі, а після переїзду до Варшави там закінчувала університетські студії. Після Другої світової війни переїхала до США, де мешкала поблизу Нью-Йорка.

Як митець вона не піддавалася спокусі прямолінійної політичної риторики, прагнула зберегти право на творчу й людську індивідуальність, право на повноту емоцій з погляду жінки. Це не завжди знаходило прихильність і розуміння у той складний, до краю заідеологізований час.

Тож не дивно, що тільки значно пізніше збірка «Вогонь і попіл» (1934) була оцінена як неординарне художнє явище, що виникло на перехресті літературних впливів і взаємозв’язків.

«Вогонь і попіл» — це збірка суто інтимної лірики. У 1935 р. журнал «Світ молоді» писав: «Кажуть, що бувають митці, що творять лише для свого серця, але те серце має ту прикмету, що режим його є рівномірний із режимом соток-соток інших сердець на світі. Це — справжні митці. До цих останніх можна зачислити й нашу молоду поетку Наталю Лівицьку-Холодну». С. Гординський так оцінював цю збірку: «Маємо, можна сказати сміливо, першу наскрізь жіночу, щиру, без ніякого позування книжку в нашій літературі. Досі мало яка жінка в нашій поезії мала таку сміливість і вміння віддати з таким мистецтвом оте «вічно жіноче» жінки й показати, скільки воно протравлює цілу її істоту і до якої міри й величності виростають такі почуття, як любов, ненависть, що пропалює тіло, як дим».

Ця збірка складається з трьох структурно завершених циклів із символічними назвами — «Барвін-земля», «Червоне й чорне», «Попіл». У внутрішній композиції збірки вони стають окремими тематичними розділами, пов’язаними між собою розвитком та діапазоном почуттів авторки. «Він» і «вона» — центральні персонажі збірки. Авторка щиро звіряє власній Музі свої сокровенні думки, передає почуття й настрої ліричних героїв у різних життєвих ситуаціях. Любовне почуття, зародження якого показане в «Барвін-землі», знаходить свій бурхливий вияв у циклі «Червоне й чорне» й поступово згасає в «Попелі», відгукуючись давнім спомином.

У кожній поезії незримо вимальовується образ України, у вдачі ліричної героїні, мові, живій, духмяній, образах, тропах, прозорих і мальовничих, як наддніпрянський краєвид. Поетеса відтворює ментальність українки, позбавленої комплексу «другосортності», сповідує триєдність: кохана, дружина, мати.

«Він і вона», їхня таємнича чи відкрита світові любов піднімається над усім, що було до сьогодні значущим для обох. Вище кохання може бути тільки небесна сила. Чистоту і святість кохання поетеса порівнює зі святістю молитви, вічних моральних істин: «Я знов закохана і знов молюсь». «Кохання — монарх серед почуттів, найбільш притягаюче, але й найбільш оманливе. Воно дає найвищу насолоду і найсильніший біль, найгостріше щастя і найглибший смуток. Його полюси і контрасти зливаються у масу неповторних сполучень, і яке з тих сполучень випадає людині, таким вона й бачить кохання» — пише Орися Легка у статті «Еротичний роман у віршах Наталії Лівицької-Холодної» [33]. Далі вона зазначає, що деяким критикам збірка «Вогонь і попіл» видалася

завузька тематикою, інші вважали її занадто відвертою. Л. Мосендз переконував: «Лиш чи треба в тридцятих роках двадцятого віку цю збірку видавати? Кликати на той пропащий шлях? Не «старчихи», але «крилаті» по нім не простуватимуть». С. Гординський назвав «Вогонь і попіл» книжкою «може єдиною в українській поезії, написану так сміливо жінкою.» Не заважаючи на розбіжності у поглядах літературознавців, збірка мала великий успіх у читача [71].

Про свої поезії Н. Лівицька-Холодна каже: «Вірші в мене взагалі виходили завжди так якось. спонтанно. Ніколи не було якоїсь спеціальної спонуки. З теперішньої перспективи бачу. що це цикл жінки, яка починає з подружжя, потім приходить велике закохання, розчарування, відтак апатія, сум, і, врешті, поворот до себе».

І справді, коли перечитуєш вірші поетеси, то приходиш до висновку, що перед нами своєрідний роман — роман життя жінки з усіма його болями, надіями, радощами. І не просто роман, а, за висловом О. Легкої, еротичний роман у віршах [33]. Хоч і зустрічаються у деяких поезіях мотиви патріотичні, філософські, все ж авторка передусім — жінка, яка оцінює, відображає життя крізь призму своїх почуттів, глибинних еротичних стосунків між чоловіком і жінкою.

Лірична героїня роману Лівицької-Холодної вводить читача у найдосконаліше, у незнаний рай, де «твоїх палких обіймів чудо і ніжність пестощів моїх». Молодечий запал і водночас покора «воїну, мужу» — здавалось би, несумісні поняття — у поезіях набувають гармонійного поєднання. Поетка мріє про щасливий сімейний союз.

Для Лівицької-Холодної кохання — то музика, виткана най- щирішими порухами серця. Атмосфера музичності, яка є безпосереднім виявом душевної наснаги, відтворює весь чуттєвий та духовний світ людини, разом з його змінами, ваганнями, конфліктами. Але вже в наступному циклі, «Червоне і чорне», перед нами постає не легковажна панночка, яка здатна покірно йти стежинами насолоди і пристрасті поряд зі своїм чоловіком. У житті двох закоханих вривається третій. Зрада неминуча. Тут яскраво проявляється притаманна творчості Лівицької-Холодної експресивна манера письма. Експресія передається за допомогою метафор (причому не тільки поодиноких, а інколи — цілих метафоричних гнізд). Поетеса не зображає, а переживає; вона передає свої внутрішні почування, не боячись суб’єктивно сприймати дійсність і творчо її оформлювати.

Порушена душевна гармонія, на зміну ніжності приходить вбивча пристрасть кольору жорсткого червоного шарлату; невимовна ненависть веде до згуби, до шалу смерті. Посилюються контрасти (червоне — чорне, любов — ненависть). Саме про це йдеться у другому циклі збірки — «Червоне й чорне». Якщо у першому циклі панує спокійна, урівноважена дикція, то у другому вона поступається місцем пристрасним, емоційно забарвленим інтонаціям. Замість спокійного блакитного панують експресивні чорний та червоний кольори. Спрямованість поезій циклу окреслюється вже в епіграфі з поезії А. Ахматової: «Должен на этой земле испытать каждый любовную муку». Руйнується казковий вимріяний світ, од- дзвеніла весна — натомість

Зацвітають тепер новії

Квіти щастя і квіти зла.

Замість гармонійного сприйняття єдиного цілісного світу — дуалістичний поділ на добро та зло, що несподівано увірвалося в долю ліричної героїні. Тло дії —- не погідні весняні ранки (як у «Барвін-зіллі») — а горобині ночі, сповнені шалу «миготливих, палких блискавиць». Провідний мотив циклу — туга за втраченою довершеною простотою і природністю. Гармонія подружнього життя порушена втручанням «третіх осіб». Образ «мужа» («Маляр, артист ви чи поет») витісняється іншим, виявленим у двох іпостасях: перший — гордий, волелюбний чоловік — суперник у любовній боротьбі, інший — ніжний закоханий юнак. Концепція кохання — служіння поступається місцем сприйманню кохання — боротьби за коханого, а часто і з ним самим. Страх втратити коханого породжує готовність іти на будь-які жертви, використовувати будь-які засоби («Будеш завжди цю ніч пам’ятати», «Розхили уста червоні», «Вогнями пристрасті цвітуть» тощо). Аби сподобатися коханому, лірична героїня надягає «маску вампа», пристрасної «грішної богині», приховуючи власну ніжність і беззахисність. Нахилився і глянув в очі,

Блискавицею зуби білі,

А у мене сором дівочий

І уста мовчать скам’янілі.

На столі чеколядка і лямпа,

і твій сміх пролунав так дзвінко:

Ти хотів в мені бачить «вампа»,

Алея лиш маленька жінка.

Своєрідним підсумком збірки став третій розділ з промовистою назвою «Попіл». До нього увійшли поезії, що засвідчують згасання почуття ліричної героїні, тугу за втраченим коханням, щастям. І лише фінальна поезія звучить оптимістично, фіксуючи спробу примирення. Тематично ця поезія є своєрідним містком від першої до другої збірки поезій Н. Лівицької-Холодної.

Друга збірка поетеси вийшла у 1937 році і мала назву «Сім літер», що прочитується як «Україна» (хоча доводилося зустрічати й інший варіант інтерпретації, коли вказані сім літер розшифровували як прізвище одного з лідерів українських національно- визвольних змагань С. Петлюри). Епіграфом до збірки стали рядки з поезії Т. Г. Шевченка: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Найхарактернішою емоціональною рисою збірки є туга за рідним краєм. Рання лірика Н. Лівицької-Холодної відзначається глибинною пристрасністю, змінюється лише об’єкт її спрямування: у першій збірці це кохання, а в другій — Україна. Коли самодостатність почуттів у житті жінки виявляється примарною, з’являється прагнення заповнити порожнечу, що утворилася в душі, присвятити своє життя служінню якійсь значній меті, що не розчарує. Зрештою, спогади про батьківську землю ніколи і не зникали з пам’яті. Лише тепер вони сильніше нагадали про себе:

І раптом в темряві ночей зловісних,

В цвинтарній тиші сірих кам’яниць

Ім’я, єдине в світі, громом блисне:

Сім літер, сім палких вогненних лиць.

І серце знов — жива струна напнята

Наллється кров’ю й співом забринить.

Ідеалом поетки є соборна, єдина незалежна держава, служінню якій варто віддати життя:

Ти вся моя від Дону до Карпати.

Й так солодко Тобі одній служити

І знати, що для всіх твій теплий вітер

І в пустці серця сім вогненних літер,

Твоє ім’я нести, неначе скарб.

Композиційно збірка складається з чотирьох циклів: «Mal Du Paus», «Захід», «Мир-зілля» та «Гнів». Перебуваючи на чужині, поетеса часто згадує рідну Золотоніщину, вибудовує у своїй уяві ідеалізований образ батьківщини. Найпримітнішим спогадом ліричної героїні є сріблясті верби, що мріють над водою («О, верб моїх сріблясті довгі віти», «Стоять задумані і мріють над водою», «О ви, сріблясті і розлогі» тощо). Асоціативне поле батьківщини досить широке, крім верб, це оспівані багатьма поетами місячні українські ночі, це «села, що й донині Дніпро приймають навесні», «журавлині ключі» і «весняне гавкання Сірка». Найчастіше подаються описи України весняної — квітучої, барвистої «країни мрій». Поетеса свідомо відчужується від навколишнього і живе спогадами:

О ні, не хочу ні Верлена,

Ні Мореаса, ні Реньє!

Сьогодні Рильського, натхненна,

В моїй душі весна встає.

Поетеса не лише відтворює в своїх поезіях ідеалізований образ України, але й прагне осмислити її сучасне становище та можливі шляхи його виправлення.

О, Україно, треба бурі знов,

Щоб вітер злий твій сон розвіяв,

Бо й досі спиш малоросійським сном

Під співи жаб і солов’їв!

В умовах, коли Україна страждала під тиском тоталітарного режиму держави, коли нищилися національні святині, поетеса виголошує необхідність боротьби за визволення, віри у можливість перемоги.

Поезії першого періоду творчості невеликі за обсягом, не мають назв, не датовані, написані в руслі стильової манери поетів «Празької поетичної школи»; згодом поетеса різко змінює свої мистецькі настанови.

У книзі «Поезії старі і нові» містяться повоєнні збірки Н. Лівицької-Холодної «На грані», «Перекотиполе», «Остання дія». Тут відкривається новий планетарний обшир. Це спроба діалогу з вічністю, з Творцем, спроба, до якої приходить врешті кожна мисляча людина -— розкрити таємницю буття, добре розуміючи при тому, що вона незбагненна («Бо Ти без відповіді, Ти — лише питання»).

Головну проблему подій «Старих і нових» чи не найвлучніше окреслив І. Фізер: «Поетичні роздуми зосереджуються на двох кардинальних загадках: на існуванні трансцендентальної дійсності та кінця людського життя. Перша загадка виявлена суперечливою серією образів, які або конвенціально стверджують наявність такої дійсності, або кидають виклик існуючим конвенціональностям. Співіснування сумніву і віри у поезії Н. Лівицької- Холодної стає прелюдією до глибоких інтимних роздумів над вічністю».

Збірка «На грані», що увійшла до «Поезій старих і нових», стала етапною у творчій еволюції Н. Лівицької-Холодної. По-перше, йдеться про загальний песимістичний настрій поезій, мінорне ставлення до світу. Жорстокість Другої світової війни, події, які докорінно змінили свідомість світу, сколихнули й світовідчуття Н. Лівицької-Холодної. Друга причина песимістичності — поява перших натяків на наближення старості, що сприймалося дуже болісно. Ці мотиви знаходимо і в двох наступних збірках — «Перекотиполе» (вірші 1968 — 1976 рр.) та «Остання дія» (1979 — 1985), сповнених настроями, як каже Б. Рубчак, «передостанности». Поезії названих збірок близькі за тематикою та поетикальними особливостями. Зокрема, об’єднують їх мотиви старіння і смерті, природи божественного, природи поетичної творчості та її значення у житті людини, спроба побудови нової концепції стосунків світу й людини. У поезіях цих збірок, як вказує Ю. Шерех, «зростає конкретність поетичного мислення, тверезість, що дивним дивом лучиться з ліризмом, зростає щільність образів, посилюється фольклорний струмінь, що в’яже сучасне з пам’яттю дитинства. Остаточно викреслюється традиція Олеся. Рими стають колючими й терпкими, образи ущільнено-місткими, проза розмовної мови вривається у вірш» [71].

Нове світовідчуття поетеси включає своєрідне узагальнення прожитого і пережитого, намагання крізь туман невідомості зазирнути у майбутнє, в якому лірична героїня не бачить нічого ані нового, ані того, заради чого варто жити.

У простріл літ, блакитний і лункий,

В те, що було, і те, що буде,

Вдивляюсь оком втрачених надій

І келих болю та облуди,

Питва гіркого міряю до дна.

Кошмари фашистського панування, поневіряння у таборах переміщених осіб, відсутність впевненості у завтрашньому дні породили і значно поглибили душевний дискомфорт. Зруйновано все довкола («руїни столиць»), винищено безліч народу («порожні міста і оселі»), а найстрашніше — дощенту зруйновано людську духовність («заглянь у пустку лиць, в дитячі сни невеселі»). Від тонкого прошарку культури, цивілізованості не лишилося майже нічого, на поверхню вихлюпнулися первісні інстинкти — самозбереження, егоїстичне задоволення примітивних інстинктів будь-якою ціною — «навколо вовки, вовки. і виття їхнє серце студить». Цей світ — світ «підлості й брехні, насильства, підступу й сваволі», а люди, які в ньому живуть, — «людці нікчемні, карли духа». Так з’являється образ світу — в’язниці, світу — труни, в якому гинуть людські надії, сподівання, почуття. Лірична героїня не хоче сприймати хаотичності, недосконалості життя:

Якось страшно думати: людина — звір.

Якось страшно думати: нікому не вір.

І що ти не жила, тільки мріяла

Про життя, людську добрість, любов.

І що все це змело, наче віялом,

І лишились страждання, підлість, кров.

З позицій песимізму, своєрідного екзистенціалізму (як пише Рубчак, «цієї докорінно емігрантської філософії») поетеса підходить до осмислення старості і смерті, самотності, вічності. До осмислення проблеми старості поетеса вдається вже у збірці «На грані». Викликане це не стільки справжнім наближенням фізичної старості, адже 42 — 45 років — це ще не старість, скоріше близькістю смерті, що зістарила дух. Старість сприймається поетесою трагічно, бо наближує неминуче — відхід у вічність. Пізніше лірична героїня усвідомлює, що замість втрачених приходять «нові світанки», що «життєва осінь» теж по- своєму приваблива і треба її достойно прожити. Старість — це завмирання душі. Цей мотив звучить у поезії «Тривання». Якби ми не знали, що написана вона у 1947 році, то віднесли б її до творчого доробку Н. Лівицької-Холодної 70-х чи 80-х років. Душа німіє, в серці мовкнуть струни

Під гамір ярмарку,що рве й кипить,

І думка квола по чудесне руно

Щовечора як перше,не летить.

Старість поетеса називає непотрібним триванням, вегетуванням, єдине, що її непокоїть — не забути про своє призначення. Висловлюючи своє ставлення до старості, поетеса добирає справді вражаючі засоби: «дивиться в душу старість собача пусткою бочки від сміття».

По-новому глибше розробляється тематика християнства у поезіях збірки. Все частіше авторка має за єдиного свого співрозмовника Бога (наприклад, у поезії «Молитва»). Значна частина поезій, що увійшли до останніх трьох збірок мають підзаголовок «Листи з щоденника», що вказує на зростання суб’єктивізму. Все частіше у віршах з’являються автобіографічні мотиви. Ось, наприклад, поезія «На фабриці», датована 1966 роком. Після переїзду до США письменниця тривалий час працювала на картонній фабриці. Це була тяжка праця і лише на старості у її сім’ю завітало матеріальне благополуччя, що дозволило покинути виснажливу працю.

Руки твої — не твої, затям!

Вона роблять так до вечора від ранку.

Руки твої продані! Але думкамк птах..

і далі: і тільки машини. стукотом з глибини

моєї істоти витягають жили

Входять до збірок і окремі зразки інтимної лірики, вияв почуття умудреної досвідом жінки. Але і в це почуття поетеса приносить настрій «передостанності», спричинений очікуванням смерті (вірш «Над твоєю труною не плакатиму»). До інтимної лірики належить і вірш «Жаль». Це спроба примирення з життям, збайдужіння, біль за перейденим, коли було витрачено намарне стільки сил та енергії. Лірична героїня стає уважнішою до себе, чутливіше прислухається до своєї душі і менше до того, хто поряд. Саможертовність, скерована на коханого, слабшає, проте не зникає, не відчувається вже горіння, пристрасті, натомість — тепло взаєморозуміння, примирення з тим, з ким суджено пройти решту життєвого шляху.

Мотиви смерті все частіше проникають у лірику Н. Лівицької-Холодної, передчуття кінця все посилюються, особливо у вірші «Остання дія»:

Я п’ю шовковість самоти,

Як ніч спиває заходу останню червінь,

Я знаю — прийдеш ти,

І знов ковток цілющого зачерпну.

Жовтаві маски вікон, робляться ясними,

а темрява в кімнаті все густіша

з-за хмари місяць — мов татарський ніж,

і міряє удари серця тиша.

А я і — дух, актор містерії нічної.

Остання дія йде, кінчається вистава,

І я — остання ява.

Значно економніше використовуються кольори в збірці «На грані» (1944 — 1967), в якій зникає червоний, а чорний і синій використовуються в конкретно-описових значеннях: «синій вечір, «чорні бурі». Туга за Вітчизною, поглиблена усвідомленням трагізму війни, набуває відтінку безвиході, межує з відчаєм. Україна відчувається як втрачена назавжди. Проте комплекс блакитного і золотого (знак України) присутній у цій збірці, наприклад, у поезії «Батьківщина», але він орієнтований вже не на минуле, а на майбутнє. Так, усмішка онука для ліричної героїні — «прийдешнього зближення золоте».

У збірці «Перекотиполе» (1968 — 1976), яка також орієнтована на ностальгічні почуття, домінує чорний колір. Навіть обрій чорніє, супутником ліричної героїні стає янгол смерті (це і назва однієї з поезій) «чорний лицар, чорний привид». Проте, як і у попередній збірці, не зникає поєднання жовтого і синього — символу щасливого майбутнього України, яке втілюється в наступних поколіннях. Синь весни — пори розквіту — віддзеркалюється в синіх дитячих очах неначе звернення, спрямоване в прийдешнє.

За сімдесят років вигнання, за тисячі миль від свого краю поетка зберегла рідну мову, зберегла у серці Україну, залишилася донькою придніпровських степів, в душі якої палахкотить незгасний вогонь любові до отчого краю.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.