З Німеччини до України на старому тракторі: дивовижна подорож чотирьох баварців

Четверо баварців здійснили свою заповітну мрію: на двох старих тракторах вони з’їздили до Києва й назад. До Німеччини повернулися із почуттям гордості, а також з масою вражень від багатьох радісних зустрічей у дорозі.

Фото з “даїшниками”, які намагалися пояснити німцям щось про необхідність сплатити штрафФото: Helmut Obst

Максимальна швидкість – 25 кілометрів на годину. Аби подолати трактором пів Європи, а саме 4200 кілометрів туди і назад, треба мати неабияке терпіння. «25 кілометрів – це максимальна швидкість. В Україні подекуди нам доводилося їхати й 10 або 15 кілометрів – такі погані були дороги», – розповідає Ґергард Обст. Разом зі своїм братом Гельмутом та друзями Альбертом і Фрицом він наважився відправитись у довгу дорогу на двох тракторах-олдтаймерах. Машинам баварського виробництва вже по 50 років: підремонтували – і в дорогу.

Хобі і божевільна ідея

Четверо «трактористів» взагалі-то із сільським господарством нічого спільного не мають. За фахом вони сантехніки, столяри та інженери. Старовинна фермерська техніка – просто «хобі». «Ми готувалися до цієї незвичної подорожі десь два з половиною роки. Деякі наші знайомі любителі «олдтаймерів» вже подорожували у різні куточки Європи, зокрема через Альпи до Південного Тіролю. Ми сказали «Ні, схід цікавіший, сповнений пригод. Там не можна все детально спланувати наперед – у цьому справді й полягав для нас виклик у цій подорожі», – розповідає Ґергард Обст.

Інженер з Баварії знає, про що він каже: на його рахунку вже не одна карколомна подорож Східною Європою. А найяскравішим спогадом досі є поїздка транссибірською залізницею. Сюрпризів і приємних випадкових зустрічей дорогою до Києва теж виявилося чимало. Звісно, трактори привертали до себе увагу.

Справжнісінький ажіотаж баварці спричинили на польсько-українському кордоні. «До мене підійшла жінка-прикордонник і спитала «Куди їдете?». Я й сказав: «до Києва». Вона двічі перепитала, похитала головою і побігла геть. Згодом вона повернулася з колегами, які почали роздивлятися наші трактори. Їх було чоловік десять-дванадцять, мабуть, вся зміна прикордонників – вони з величезними очима роздивлялися трактори, особливо внутрішнє облаштування причепів, в яких ми спали. Там повний комфорт, немов будинок на колесах», – пишається Обст.

Приготування ухи у Нових БілокоровичахФото: Helmut Obst

Гостинні українські селяни

Ночували зазвичай у селах, неподалік від головної траси. Зустрічі з простими селянами – найбільше враження від усієї подорожі, каже баварець. Де б не зупинялися подорожні-екстремали, їх завжди зустрічали привітно і всіляко допомагали. Особливо запам’яталася зупинка у селі Нові Білокоровичі, що поблизу Коростеня Житомирської області.

Застілля у БатсманівФото: Helmut Obst

Шукаючи нічліг, Ґергард Обст з друзями зустрілися із сімейством Батсманів і одразу отримали запрошення на вечерю. «Ми взяли із собою словник, аби хоч якось впоратися зі спілкуванням. Але ми порозумілися чудово! Це був незабутній вечір, по-людськи дуже теплий і сердечний! Якщо чесно, у нас у Німеччині я не можу уявити собі такої гостинності», – зізнається інженер із швабського містечка Вайсенхорн. Саме гостинність українців найбільше здивувала «трактористів».

В´їзд до Києва: позаду два тижні пригодФото: Helmut Obst

Як не дивно, у самому Києві, куди баварці їхали понад два тижні, вони провели лише півдня: сфотографувалися з тракторами і одразу додому, де на них вже чекали дружини. Аби як слід подивитися українську столицю, каже Ґергард Обст, у майбутньому, друзі, можливо, злітають до Києва на кілька днів літаком.

Святкова зустріч вдома

Фото на пам´ять: “бо ж не повірять”, що німці на тракторах приїздили” 🙂Фото: Helmut Obst

На рідній землі «трактористів» зустрічали майже як героїв – із музикою і шампанським. Назустріч їм виїхав цілий ескорт, організований місцевим клубом любителів старовинних авт. Подорожнім було що розповісти. «Коли ми їхали, нас всі відмовляли: мовляв, «це дуже небезпечно, це ж хтозна-де, там злочинність». Все це виявилося неправдою. Я щасливий, що ми без жодних неприємностей здійснили цю поїздку і маємо стільки приємних спогадів», – каже Обст. Однією з «родзинок» поїздки для німців були зустрічі з українськими дорожніми інспектори. «Якби не телефон одного привітного колишнього депутата, якого ми зустріли дорогою, нас роздягнули би і відправили до Німеччини без грошей», – сміється чоловік. Справді, грошей на штрафи у німців не було: на всю подорож кожен мав із собою по триста євро. Крім, витрат на пальне, звісно. За всю дорогу обидва трактори «з’їли» понад тисячу літрів дизельного пального.

Редактор: Володимир Медяний

12 чудернацьких подорожей

Набридли сірі будні? Вирушай у далеку мандрівку разом з найкращими та найвідчайдушнішими екстремалами світу.

Їхні мандрівки-витівки шокували людство. Виявляється, можна подорожувати без копійки за душею, запросто і всюди возити з собою коляску з уявним другом та всього за 2 роки подолати 17 країн на велосипедах та два океани на веслових човнах.

Тож тепер Ти маєш чудову нагоду ознайомитися з пригодами цих сміливців. Поїхали!

Навколосвітня прогулянка Бушбі

Новий рекорд із піших мандрів прагне встановити мандрівник Карл Бушбі. Він перша людина, яка перейшла Берингову протоку льодом. В 1998 році Карл стартував із Південної Америки, дістався Аляски, але через візові проблеми був депортований до Росії аж на 2 роки. Зараз Бушбі збирається повернутися і продовжити мандрівку до фінішу в Лондоні. На момент закінчення подорожі Карл проведе в поході 14 років та подолає 36 000 км.

«Навіщо?» — запитаєш Ти. «Це виклик самому собі і реалізація мрії, — скаже Карл, — Щоб дізнатися, що таке життя і що змушує людину відступати від наміченого шляху».

Подорож на тракторі

Засновниця фонду допомоги дітям війни Менон Осевуд мандрує на тракторі з Нідерландів у Південну Америку. Менонзбирає мрії людей, яких зустрічає на шляху, записані на клаптиках паперу.

З південної Америки вона човном дістанеться Антарктиди. Закінчити поїздку Менон планує на Південному полюсі, діставшися туди пішки або на тракторі. Саме там, на краю світу, вона зліпить сніговита, всередині якого будуть людські мрії зі всього світу.

Лондон-Токіо. Подорож на поні

Беккі Семпсон разом зі своїм поні долає відстань від Лондона аж до японського Токіо. Дівчина має благородну мету — вона мріє зібрати 15 000 фунтів стерлінгів для фонду «SOS Children», який допомагає дітям-сиротам. Подорожуючи ще з 2009 року, Беккі планує пройти 15 000 км Західною, Східною Європою, центральною Азією, дістатися Китаю, а далі і кінцевої точки — міста Токіо.

Подвійна мандрівка на мотоциклі

Першу навколосвітню подорож Тед Саймон здійснив ще в 1977-му, у віці 47 років. Більше 125 тисяч км через Африку, Північну та Південну Америки, Нову Зеландію, Австралію, Азію та Європу подолав його невтомний «залізний друг». Все життя, після закінчення подорожі, Тед Саймон згадував екзотичні країни, цікаві місця, прекрасних людей, що зустрілись йому на шляху і… не витримав. Коли чоловікові виповнилось 70, він ще раз наважився на далеку мандрівку. «Я зовсім не очікував, що за ці 23 роки світ настільки зміниться!» — говорить Тед.

Окрилені мрією

Пройти весь світ майже без грошей? Виявляється, це можливо! Два рюкзаки, шістсот доларів та купа мрій — все, що мали Кінга та її чоловік Чопін, приземлившись 7 жовтня 1998 року в Нью-Йорку. Тоді вони й вирішили подорожувати автостопом. Про подорож довжиною 5 років Кінга написала книгу.

В 2005 році подружжя знову вирушило в дорогу до вже знайомої їм Африки. Проте Кінга помирає від малярії в Гані… Нині Чопін сам продовжує мандрівку в знак пам’яті про кохану дружину.

По дорозі з Китаю до Німеччини

Більше 2-х років знадобилося Кристофу Рехаге, щоб дійти з Китаю до Німеччини, Ганновер. Чому саме ці 2 країни? Китай Кристоф детально досліджував ще в університеті, а Німеччина — батьківщина мандрівника.

З коляскою по Австралії

Франк Мальдоні з його невидимим другом Харві в інвалідній колясці здійснили подорож від Петра до Сіднея. Така акція була спрямована на підтримку гасла «Мир у всьому світі!»
Невидимий Харві — уявний миротворець, що живе в серці кожної людини. А інвалідна коляска — символ відсутності миру, символ страху і несправедливості, запевняє Франк.

Завзятий вершник

На шляху з Монголії в Угорщину Тім Коуп подолав на конях 10 000 км. Австралійський фотограф, режисер, письменник, Тім близько 5 років мандрував Росією, Україною, Монголією, Казахстаном. За цей час у нього з’явилось чимало ідей, він став писати книги про свої пригоди, відкрив школу подорожей, почав знімати кіно.

Екологічні мандри

Колін і Джулія Ангус зробили справжній подвиг: вони подолали 17 країн на велосипедах та два океани, веслуючи на човнах, при цьому харчувалися лише продуктами, заготовленими з дому.

Стартували відчайдушні мандрівники з Ванкувера. За 2 роки подорожей вони з’їли 4 тисячі шоколадних батончиків, використали 72 велосипедні камери, 250 кг сублімованих продуктів, 31 рибину, яку зловили в морі, 2 офшорні човни, 4 велосипеди та 80 кг одягу!

Пара довела — якщо 43 тисячі км можна подолати, не забруднюючи Землю, то вдома це робити набагато легше.

Пішки через Афганістан

Досягнення Рорі Стюарта не в тому, скільки кілометрів він пройшов, а в тому, якою місцевістю! 2004-го року в Афганістані, повному несподіванок та небезпек, йому зустрічались і герої, і негідники, і солдати-підлітки, і працівники різноманітних іноземних організацій.

Сім’я ентузіастів Фогель. Аляска – Аргентина

Одного разу Джон Фогель повернувся з роботи особливо втомленим. Він з відчаєм рухнув на диван та довго дивився в одну точку. А потім сказав занепокоєній дружині: «Ненсі, я так більше не можу! Я мушу втекти! Куплю три велосипеди… Тільки я і діти! (подружжя мало двох десятирічних близнюків) Ми будемо, як Супермен, Людина-павук і Неймовірний Халк!..»
Ненсі згадує: «Потім чоловік замислено подивився на мене і сказав: «О, так, якщо хочеш, ти теж можеш поїхати»».

Медовий місяць для Емі

Молоде подружжя Емі і Вім провело медовий місяць, подорожуючи на велосипедах із Бельгії в Китай. За 10 місяців подорожі вони проїхали 10 850 км.

«Зазвичай ми рухались 4 години 18 хвилин в день, долаючи 61 км, але найбільшою відстанню, яку ми коли-небудь проїжджали, була 115 км за 8 годин 15 хвилин», — ділиться спогадами Емі.