Казка про Іллю Муромця та Солов’я Розбійника (українська народна казка)

Під городом Муромом, у бідній родині, був у батька та матері син Ілля. Батько й мати в ліс ходили, дрова рубали, обробляли землю, хліб сіяли та й годували сина, бо він був слабий на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг ходити, нічого не міг робити.

Одного разу, як були батько й мати на роботі, а Ілля лежав на печі, прийшли три дідусі й гукають:

– Іллюшко, Іллюшко, відчини двері!

– Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу встати!

– Устанеш, устанеш, ану понатужся, Іллюшко, ану встань!

Ілля понатужився та як махнув ногами, так і зіскочив з печі додолу. Зразу пішов, одчинив двері, дідусі увійшли та й кажуть:

– Ну, Ілля, довго ти хворів. А тепер радітимеш, і тато й мама радітимуть, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.

Подали вони йому кухоль води.

– Ось випий цей кухоль води, і тоді почуєш, що буде з тобою. Ну, що тепер почуваєш?

– Почуваю велику силу в собі.

– Добре, ковтни ще раз!

Він перехилив, ковтнув ще раз тої води.

– Ану, що тепер почуваєш?

– Таку силу,– каже,– почуваю, що коли б у сиру землю встромити кільце, то я взявся б за те кільце та всю землю й перекинув би!

– Гаразд,– вони кажуть,– отож тепер, Іл- люшко, ти своєю силою не хвастайся і не кажи про неї нікому, а роби так, щоб раділи твої батьки. Злого нікому не роби, а роби тільки добро.

В той час на руську землю напали татари. І пішов Ілля Муромець захищати руську землю від татар.

Підійшли татари до города Казані, оточили її. А Ілля Муромець теж наспів туди, вирвав дуба та як почав колотити ті війська татарські. Розбив усе військо, тільки три богатирі зосталися. Він підійшов до них і сказав:

– Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більш ніколи на руську землю не приходили. Бо на руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх поб’є.

Пішли ті собі в своє царство, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди всі по хатах похо- валися, тремтять і плачуть.

– Чого ж ви плачете, люди добрі? – питає Ілля Муромець.

– Та як же нам не плакати, коли навколо города татари стоять, всіх нас повбивають!

– Де ті татари? Нема ніяких татар, підіть подивіться.

Вони виишли за браму, подивилися – нема нікого, наче й не було. Почали тут усі радіти, веселитися, Іллі Муромцю дякувати та прохати, щоб він з ними залишився.

– Ні! Я вас визволив, піду тепер інших визволяти, бо татари й далі пішли. А ви вже не бійтеся нікого, працюйте й живіть собі, як ра-ніше жили, до вас ніхто більше не прийде.

Сів Ілля Муромець на коня й поїхав. Взяв путь просто на Київ. А на Київ їхати треба було манівцями, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник – Соловей- розбійник. Там ні птиця не пролітала, ані звір не пробігав, жоден богатир не проїздив – Соловей-розбійник усіх побивав.

Та Ілля Муромець не побоявся, поїхав прямою дорогою повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев’яти гілках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде – він одразу засвистить по-солов’їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так і дерево ламається, а хто іде живий – падає на землю і вмирає.

От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов’їному – листя посипалось. Як зареве по-звіриному – під Іллею кінь на коліна впав.

Ілля Муромець штовхнув свого коня й каже:

– Вставай, бо віддам тебе вовкам, якщо ти злякався Солов’я-розбійника.

Схопився кінь на рівні ноги, поїхав Ілля Муромець далі. А Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба, та – до нього. Та Ілля Муромець націлився з лука і пустив стрілу прямо в нього. Впав Соловеи-розбійник на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, бачить – ще живий. Взяв тоді Ілля від свого сідла стре- мена – ремені міцні, зв’язав Солов’ю-розбій- нику руки, зв’язав ноги, прив’язав до сідла, сів і їде прямо до Солов’я-розбійника у двір.

А Соловей-розбійник мав дочку, дочку-бога- тирку. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець, а батько її прив’язаний до сідла, схопила вона залізну дошку у дев’яносто пудів та й кинула просто в Іллю Муромця, щоб його вбити.

Та Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона відскочила, назад полетіла, прямо в богатирку. Вона так і покотилася.

Вибігла тут і жінка Солов’я-розбійника, побачила все й почала просити:

– Бери який хоч викуп, золотом або сріблом, тільки залиши мені чоловіка живим.

Він каже їй на те:

– Ні, не можу я його живим лишити. Стільки він людей загубив, стільки дітей осиротив, щоб я тепер його помилував?! Мені золота-срібла не треба, я не багатіти їду, а людей захищати.

Повернув коня і поїхав до Києва.

У Києві княжив тоді князь Володимир. Саме на той час сидів князь зі своїми богатирями за столами, мед-пиво пили, бенкетували. Як при-їхав Ілля Муромець, увійшов до княжого палацу та оголосив, хто він та звідкіля, князь його й питає:

– Якою ж ти дорогою їхав до нас?

– Я їхав,– каже Ілля Муромець,– прямоїжджою дорогою.

Усі богатирі посхоплювалися з місць, а най- видатніший з них був там Альоша Попович. Схопився й він також і каже:

– Не може того бути, князю, то він бреше. Хіба ж можна проїхати прямоїжджою дорогою? Адже там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ані звір не пробігає.

– Бач який з тебе богатир,– каже Ілля Му- ромець,– ти Солов’я-розбійника боїшся? Ану,– каже,– ходім, я вам покажу, де ваш Соловей- розбійник.

Вийшли всі з палацу: і князь, і княгиня, і богатирі. Показав їм Ілля Муромець:

– Ось ваш Соловей-розбійник!

Вони як глянули,– а той до сідла прив’язаний! Ото й видко всім, що Ілля Муромець – справжній богатир.

Тоді князь Володимир каже:

– Ану, розбійнику, засвищи по-солов’їно- му, зареви по-звіриному!

А Соловей-розбійник відповідає:

– Не ти мене взяв у полон, не тобі й наказувати мені! Нехай мені накаже той, хто полонив мене.

Князь Володимир і каже:

– Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

А Ілля Муромець на те:

– Станьте коло мене, князю та княгине, я вас буркою накрию, щоб перетинки у вухах не полопались, як він свистітиме.

А Солов’ю-розбійнику наказує:

– Ану, засвищи ще раз, Соловей-розбійник, по-солов’їному!

Розбійник як засвистів – листя посипалося з дерев і всі богатирі, що тут були, попадали і рачки повтікали. А тоді ще заревів розбійник по-звіриному, так усе живе полягло, тільки один Ілля Муромець та князь із княгинею в нього під буркою втрималися.

– Отакі ви богатирі! – каже Ілля Муромець – Від розбійника тікаете?! А я ж не тікав і його переміг!

Солов’я-розбійника покарали на смерть за всі його злочинства, а Ілля Муромець зостався жити у князя Володимира.

Та не злюбили Іллю інші богатирі за те, що він перед ними вихвалявся, а з них сміявся. Недаремно казали Іллі ті старики, що водою його напували, сили йому додавали, щоб не хвастався він силою, не говорив про неї нікому, а робив мовчки добро людям. Тепер з отих хвастощів і прийшла біда.

Не злюбили Іллю Муромця інші богатирі і почали на нього наклеп зводити, наговорювати князеві, нібито Ілля хвалиться князя скинути й самому на його місце стати. Повірив їм князь і посадив Іллю Муромця у в’язницю. Та ще й наказав не давати йому їсти три роки – хай, мовляв, там і загине.

А дочка князя Володимира, щоб ніхто не знав, потайки носила Іллі їсти. Сидить він у в’язниці, їсть, п’є, сили не втрачає, а князь гадав, що він давно вже помер.

Проминуло три роки. Коли це один татарський цар – богатир, що звався цар Калін, присилає до князя гінця з листом, а в тому листі написано: «Я татарський цар Калін. Хочу ‘я забрати твою Київщину. І коли ти мені добровільно не віддаси свого князівства, то я прийду з військом, завоюю тебе і заберу тебе з твоєю княгинею у неволю».

Прочитав князь Володимир того листа, перелякався. Покликав жінку та дочку:

– Що нам робити?! Як врятуватися?!

– Ану, приведіть сюди Іллю Муромця!

– Та чи ти здуріла? – каже князь.– Три роки він голодний сидить, давно вже помер, мабуть.

– Ану, накажіть піти по нього! Може, він ще живий.

Послухався батько дочки, послав прислужників.

Прийшли вони до в’язниці, відімкнули,– а Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулися вони до князя, кажуть:

– Живий Ілля Муромець, наче нічого й не було з ним.

– Ану, гайда! – притьмом побіг князь сам до в’язниці, всі двері повідмикав, вицустив Іллю Муромця і почав просити:

– Прости мене, Іллюшко, що я на тебе гнівався й до в’язниці посадив! Прости мене й визволяй нас тепер із біди!

– Ні,– каже Ілля Муромець,– ти хотів мене голодом заморити, а тепер хочеш, щоб я йшов визволяти тебе? Не буде цього!

Послав князь княгиню. Прийшла вона, просила, благала, та він однаково відмовляється:

– Ні, не стану я вас захищати!

Побачив її Ілля Муромець і каже:

– Ти мене годувала, від смерті врятувала, ради тебе піду я руську землю захищати! Хай тобі за це тато й мама подякують.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном-царем воювати!

Розбив він усе Калінове військо, тільки й залишився сам цар Калін, здоровий, могутній богатир. Почав він із Іллею боротися. Бились, бились, три доби бились. Ось вже цар Калін став перемагати, кинув Іллю об землю, коліном натиснув, кинджала витяг.

– Можу я,– каже,– тебе зараз вбити, та ще зоставлю живим. Є в мене три дочки, три красуні, вибирай, яку хочеш, бери за себе заміж. Житимеш в мене, мене захищатимеш. Нащо тобі отой руський князь здався, що так з тебе познущався?

А Ілля Муромець у цю мить пригадав: ті старики, що колись його водою напували, казали таке: «Ти від руської землі силу матимеш. Скільки на землі лежатимеш, стільки сили набиратимешся». От цар Калін його до землі притискав, а Ілля лежить собі й думав: «Гай-гай, притискай, притискай!» Та все став сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не схочеш мою дочку за себе взяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля лежить спокійно й відчував, що силу мав! Лежав-лежав, а тоді захопив ногами царя Каліна та як підкине вгору. Підлетів Калін аж під хмари та як гепнувся знову на землю. А Ілля Муромець ухопив його за ноги та й ну колошматити ним ті війська, що не були ще добиті.

Отак і розбив він усі війська татарські з їхнім царем Каліном. А тоді повернувся назад у Київ, узяв Володимирову дочку заміж і живе собі, поживав, лиха не знав.

Святий богатир Ілля Муромець, або Людина, яка змінила меч на хрест

1 січня (19 грудня за старим стилем) – день пам’яті преподобного Іллі, що спочиває у Ближніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Угодник Божий преподобний Ілля жив у XII столітті, подвизався у Києво-Печерській обителі, де і помер близько 1188 року. Достовірних відомостей про його життя збереглося до нашого часу дуже мало – чи не все передання про його подвиги збереглося лише у давньоруському фольклорі – билинах.

Єлизавета Пронь – про Іллю Муромця (для СПЖ)

Пам’ятаю своє здивування, коли під час першого відвідування Антонієвих печер Києво-Печерської Лаври дізналася, що тут спочивають мощі преподобного Іллі Муромця.

Як – богатир, захисник землі Руської, герой билин, які ми вивчали в 5 класі – тут, серед святих угодників Печерських? Ця думка тоді, в кінці 90-тих, привела мене в невимовне захоплення. Як і більшість своїх ровесників, я сприймала Іллю Муромського як явно вигаданий напівміфічний персонаж. Зібравшись всім класом біля раки преподобного, ми уважно слухали екскурсовода.

Я стояла біля стіни, притулившись до древньої кам’яної кладки і, не відриваючи очей, дивилася на нетлінні мощі під прозорим склом. Здавалося, що ось-ось, немов на підтвердження слів ченця, святий Ілля підніме руку з пальцями, складеними для хреста, і неквапливо осінить себе і нас. Вже потім, в автобусі, по дорозі додому, ми з однокласниками навперебій обговорювали побачене. Десь в старому альбомі в батьківському домі збереглися і старі фотографії з тієї пам’ятної поїздки: серйозні шестикласники з вчителькою під величезною лаврською липою.

З того часу минуло багато років, але в рідкісні і щасливі хвилини, коли буваю в Лаврі, я завжди намагаюся забігти в печери – помолитися, помовчати, – в тому числі – і у раки преподобного Іллі Муромського, чудотворця.

Десятки століть минули з того дня, коли під стінами стародавнього Києва перестала дзвеніти зброя його захисників – хоробрих русичів. Проте, питання походження найвідомішого з богатирів, який щитом і мечем захищав рідну землю, залишається відкритим і сьогодні. Більше того – на билинного героя претендують відразу три країни – Україна, Росія і Білорусь, оскільки існують різні легенди про місце його народження, та й сам він є центральною фігурою в 15 із 53 героїчних билин, що мають, до того ж, безліч варіацій.

Цікаво, що Ілля Муромець під ім’ям Іліас ще у XIII столітті згадується в норвезькій «Сазі про Тідреке Бернського» і в німецькій поемі «Ортніт».

Мощі преподобного Іллі спочивають в Антонієвих печерах Києво-Печерської лаври. Фото: krsk.aif.ru

Згідно з найбільш поширеною версією його життєпису Ілля Муромець народився на території сучасної Росії – в селі Карачарово неподалік від Мурома Володимирської області. Є ще одна версія, відповідно до якої батьківщиною богатиря міг бути місто Моровійськ – тепер це село Морівськ в Козелецькому районі на Чернігівщині. Звідси і перші згадки про Іллю Моровліна або Муравленіна.

На користь цього варіанту говорить і билинна згадка про те, що дорога до Києва зайняла в Іллі зовсім небагато часу: «заутреню молився в селі Карачарова, а обідню у вас стояв». Білоруські вчені в свою чергу стверджують, що рідне село Муромця – Карчево – збігається з назвою містечка в Білорусі, і сам Ілля – родом з тих земель. Як підтвердження цієї теорії – перша згадка про богатиря від Кміта Чорнобильського – старости білоруського міста Орша, і згадані в билинах «грязі великі», через які він пробирався на шляху до Києва.

Втім, залишимо кесарю кесареве: нехай пошуками історичної правди займаються фахівці. Історики Церкви сходяться на одному – угодник Божий преподобний Ілля Муромець, на прізвисько Чоботок, і Ілля Муромець син Іванович, також відомий як Ілля Моровлін (Муравленін, Муровець, Муромлян) – це один і той же чоловік.

Життєпис майбутнього святого Православної Церкви рясніє яскравими деталями. Так, богатир, який став згодом ченцем, не був сином знатних батьків, а народився в простій селянській родині. Переказ уточнює: його дід був затятим язичником і, не визнаючи християнство, порубав сокирою ікону. З того часу всі хлопчики в їхньому роду народжувалися каліками.

Не минула така ж доля і Іллю – з дитинства він не міг ходити, і всі спроби вилікувати хлопчика не увінчалися успіхом, він залишався паралізованим: «сиднем сидів Ілля і не мав в ногах ходіння», – каже билина. Але, попри все, хлопець не здавався – напівлежачи наполегливо розвивав руки, працював сокирою, рубав дрова, місив глину, лагодив шкіри, піднімав важкі скриньки. Ходити він як і раніше не міг, але до тридцяти років його сила стала дійсно вражаючою.

І тут, як каже житіє, сталося щось незрозуміле. Одного разу в будинок увійшли жебраки старці-мандрівники, «каліки перехожі», і попросили хлопця подати випити «пива хмільного» «півтора відра». Він пояснив, що не може ходити, але гості буквально вимагали, і Ілля, раптово відчувши силу, вперше піднявся на ноги. Від цих же мандрівників він отримує благословення битися з ворогами рідної землі і попередження, що «смерть ним на бою не писана». Така алюзія на святу Трійцю, або ж, за іншою версією, Христа з двома апостолами збереглася в дореволюційних виданнях билин. За радянських часів старців-мандрівників традиційно називали волхвами, чаклунами або чарівниками.

Преподобний Ілля Муромець. Фото: kazakvd.blogspot.com

Ілля поступив на службу до князя Володимира (очевидно, Мономаха) і став князівським дружинником – був «перший богатир у Києві», який не знав поразок.

У короткому житії преподобного вказано його прізвисько – Ілля Чоботок, тобто чобіток. За переказами, половці, увірвавшись в монастир, де був богатир, застали його зненацька, в момент, коли він взувався. Ілля встиг надіти тільки один чобіт, а іншим оборонявся від нападників і розігнав їх. Численні билини в один голос наголошують благородство воїна. Свою небачену силу він використовував тільки для боротьби з ворогами Вітчизни, для захисту русичів і відновлення справедливості. А кривдників в той час вистачало: степ дихав загрозою від печенігів – билинного «ідолища поганого», в лісах нишпорили солов’ї-розбійники, «Жидовин проклятий» – Хозарський каганат нависав з іншого боку.

З «гласом народу» погоджувалися і вчені. Костянтин Аксаков в «Замітці про значення Іллі Муромця» писав: «Ілля б’є неохоче, а тільки в крайніх випадках; а де немає цієї неприємної для нього необхідності, він тільки показує нешкідливо свою богатирську силу, щоб змусити поступитися собі».

Найвідоміший історик літератури і фольклорист 19 століття Орест Міллер в праці «Ілля Муромець і богатирство київське» писав, що «характерною рисою богатиря Іллі Муромця є те, що він ніколи не піддавався пристрастям, не спокушався ні красою, ні золотом, ні владою, ні будь-якою особистою солодкістю, що явно вказує на його аскетично-духовний образ життя, згідно чернечому».

Билини підтверджують таку характеристику унікального богатиря. Так, сам він на прохання чернігівців стати їх воєводою, відповідає: «Я простий руський богатир, селянський син. Я рятував вас не з користі і мені не треба ні срібла, ні золота. Я рятував руських людей, красивих дівчат, малих діточок, старих матерів. Не піду я до вас воєводою в багатстві жити. Моє багатство – сила богатирська, моя справа Русі служити, від ворогів обороняти».

Можна припустити, що саме ці риси – скромність, миролюбність, щирість – і піднесли Іллю Муромця на п’єдестал улюбленого героя народного епосу, поряд з Альошею Поповичем і Добринею Микитовичем. Пам’ятаєте картину Васнецова «Три богатирі»? У легендах вони здійснюють подвиги разом, ніколи і не зустрічаючись при цьому в реальному житті. Добриня Микитич жив трохи раніше – в Х столітті, Ілля Муромець – у ХІІ-му, а Альоша Попович – у ХІІІ столітті. У народній уяві тимчасові рамки розмилися, але пам’ять про героїв залишилася живою і яскравою.

Віктор Васнєцов. Богатирі. 1881—1898. Державна Третяківська галерея. Фото: opisanie-kartin.com

Ще одна легенда згадує, як богатир ледь не загинув в жорстокому бою і дивом залишився живий. Після цього він вирішив піти в монастир і дати Богу обітниці чернецтва, щоб більше ніколи не орудувати мечем. Біля стін Феодосієвого монастиря (нинішньої Лаври), Ілля склав свої військові обладунки, але так і не зміг кинути меч, за переказами, забравши його з собою. Він прийняв постриг в обителі (ймовірно, під час ігуменства преподобного Полікарпа Печерського (1164-1182)) і провів усі свої дні в пості і молитвах.

Одного разу, коли вороги підступили до монастиря, Ілля знову взяв у руки меч, але відчув, що ноги відмовляються йому служити («ковзнула у Ілейка ніжка ліва, Пав Ілля на сиру землю...» – каже билина) і отримав смертельний удар в груди.

«Прилітає невидима сила ангельська і стягувала його з добра коня і заносила в печери під Киевски, і тут старий помер, і понині його мощі нетлінні», – так описав народ кончину святого.

Захисника рідної землі, ймовірно, поховали з великими почестями – в так званому богатирському придилі Софійського собору. Це підтверджують і документальні джерела: в 1594 році до Києва прибув Еріх Лясота – посланник Рудольфа II – імператора священної Римської імперії. Він відвідав гробницю Іллі Муромця в богатирському приділі Софії. А вже в 1638 році мощі преподобного описав у своїй книзі «Тератургіма, або чудеса, що відбулися як в самому Печерському монастирі, так і в обох його печерах» інок Лаври Афанасій Кальнофойський, – очевидно, на той час святі останки вже перенесли до Ближніх печер. Цей же чернець і визначив рік смерті Іллі Муромця – за 450 років до написання «Тератургімі», тобто близько 1188 року.

У 1701 році паломник Іван Лук’янов так описав побачене в Лаврі: «Ми бачили хороброго воїна Іллю Муромця в нетлінні під покровом золотим; зростанням яко нинішні великі люди; рука у нього ліва пробита списом, виразка вся знать на руці; а права рука його зображена хресним знаменням».

Легенди легендами, але переказ про Іллю Муромця як богатиря і людину незвичайної сили в 1988-1990 роках був підтверджений медичними та антропологічними дослідженнями із застосуванням новітніх методик і надточної апаратури. Результати виявилися вражаючими: у раці в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври з величезною часткою ймовірності спочивав той самий билинний богатир. Єдине – датування його загибелі було встановлена дуже приблизно – XI-XII століття.

Вчені підтвердили, що досліджуваний мав дуже високий для свого середньовічного часу зріст (177 см), виключно розвинену м’язову систему, в юності страждав на захворювання хребта. Зокрема, експерти розглянули на хребцях скелета сліди спондилоартрозу, що дозволяє говорити про перенесений в юності параліч кінцівок. Також вчені виявили декілька переломів ребер і правої ключиці, а також наскрізну рану руки і проникаюче поранення грудей, – це, очевидно, і стало причиною смерті богатиря у віці 40-55 років. За методом реконструкції антрополога Михайла Герасимова криміналістом і скульптором Сергієм Нікітіним був відтворений скульптурний портрет Іллі Муромця.

Скульптурна реконструкція зовнішності святого Іллі Муромця. Фото: kp.ua

Український історик Сергій Хведченя реконструював останній бій преподобного. Аналізуючи характер і можливу відповідність ран різних видів зброї, вчений зробив висновок, що Ілля Муромець в цій битві схопився одразу з двома супротивниками. Їм вдалося збити богатиря з ніг, після цього нападник прибив його ліву руку до землі, а другий – пронизав груди списом зверху вниз, потрапивши в область серця. На жаль, не представляється можливим визначити точнішу хронологію отримання цих поранень: чи були вони отримані до постригу богатиря в чернечий чин або пізніше, під час руйнівного нападу половців на стольний град Київ. Нам не відомі подробиці про останні хвилини преподобного, але кожен, хто побував біля мощей святого Іллі, бачив, що він і зараз спочиває в особливому молитовному положенні, склавши пальці правої руки для хреста.

В наші лукаві дні говорити про Іллю Муромця стало не те, щоб незручно, але якось не комільфо – занадто слизька тема. Історики так і не визначили, якій країні належить честь називати богатиря своїм сином, і замість них це взялися вирішувати політики. Державний комітет з телебачення і радіомовлення у 2017 році відніс низку російських видань казок про богатирів, зокрема, «Ілля Муромець і Соловей-розбійник: казки про руських богатирів» і «Богатирські руські казки» в список заборонених в Україні. Вітчизняні «фахівці» називають «привласненням історії» версію про Муром як батьківщині святого Іллі, а спецслужби обох країн нишком редагують – кожен по-своєму – статті про богатиря у Вікіпедії. У свою чергу «Пошта Росії» назвала точну адресу Іллі Муромця у відповідь на спроби Міноборони України оскаржити його місце народження: 602267, Росія, Володимирська область, місто Муром, вулиця Комуністична, будинок 33. За цією адресою знаходиться театр-музей героя билинного епосу, а гендиректор установи назвала спроби оскаржити походження Іллі Муромця нісенітницею.

І це – тільки вершина айсберга. У підсумку –що після всіх цих примітивних войнушек дізнаються і запам’ятають про преподобного Іллі Муромця наші діти і внуки – залежить тільки від нас. Чи зможемо ми зберегти пам’ять не тільки про неймовірні подвиги богатиря, а ще й про його мужність і шляхетність, про хоробре серце, що вмістило у себе і безмірну любов до Батьківщини, і ще більшу любов до Бога – питання риторичне.

Святий Ілля Муромець символічно стоїть на сторожі громадянського нового року. А тут якраз і 1 січня держава дарує нам вихідний день. Чи зуміємо ж прожити його з користю – молитовно зітхнемо до преподобного святоруського воїна, під чернечого рясою якого навіть крізь століття поблискує богатирська кольчуга.

Дослідження нетлінних мощей

Мощі прп. Іллі у Ближніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври

У радянські часи замовчували той факт, що у героя фольклору є реальний прототип – Печерський преподобний Ілля, проте дослідження його нетлінних мощей розпочалося саме в ту пору. Так науковці встановили, що святий мав зріст 177 см, міцну статуру, помер у віці від 45 до 55 років від обширної рани в області серця.

Більше того, як і сказано в билинах, Ілля довгий час не міг ходити – цей факт засвідчують особливості будови хребта.

Перша офіційна згадка про святого датується 1574 роком. Офіційно канонізований Церквою – у 1643 році разом з ще 69-ма угодниками Києво-Печерськими.