Відкриваємо історію: Заснування та розвиток міста Миколаєва

Миколаїв був заснований у 1789 році на приказ Єкатерини II. Місто названо на честь святого Миколая, захисника моряків і мандрівників. Однак реальне будівництво міста розпочалося під керівництвом військового інженера принца Григорія Потємкіна.

Історія заснування Миколаєва

На початку заснування, Миколаїв був відомий як місто-верф. Він став важливим центром будівництва кораблів для Чорноморського флоту Російської імперії. Завдяки його стратегічному розташуванню біля річки Інгул, місто розширилося та прославилось у всій Російській імперії.

Скільки років місту Миколаєву?

На даний момент, у 2023 році, місту Миколаєву виповнюється 234 роки. За цей час воно пережило багато важливих подій, які вплинули на його формування та розвиток.

Коли з’явилась Миколаївська область?

Миколаївська область була утворена 27 березня 1932 року. За цей час вона встигла стати однією з найбільших і найважливіших областей в Україні.

Цікаві факти про Миколаїв

• Миколаїв славиться своєю унікальною архітектурою. В центрі міста ви зможете побачити численні зразки пізнього бароко, класицизму та модерну.
• У Миколаєві знаходиться одна з найбільших суднобудівних верфей в Європі.
• Відомий український драматург Микола Куліш народився та виріс в Миколаєві.

Занурюємось глибше: Культура та спадщина Миколаєва

Продовжуючи нашу розповідь про Миколаїв, давайте звернемо увагу на його культурне життя та спадщину, які роблять місто особливим.

Художня і культурна сцена Миколаєва

Миколаїв відомий своїми різноманітними культурними заходами. Місцевий театр, на чолі з відомим українським режисером Віталієм Малаховим, є одним з найвідоміших в Україні.

Архітектурна спадщина Миколаєва

Миколаїв володіє численними пам’ятками архітектури. Серед них варто згадати Собор Святого Миколая, який був збудований у 19-му столітті та вважається одним з найважливіших символів міста.

Навчальні заклади Миколаєва

У місті є кілька вищих навчальних закладів, включаючи Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського та Миколаївський державний аграрний університет. Ці установи грають важливу роль у розвитку міста, освіті та науці.

Символи Миколаєва

Відомий символ міста – “Миколаївський Олень” – встановлений на одному з центральних майданів міста. Ця скульптура стала однією з найулюбленіших фотозон для місцевих жителів та гостей міста.

Таким чином, Миколаїв – це не лише історичне місто з унікальною спадщиною, але й важливий культурний, освітній і науковий центр України. Воно продовжує розвиватися та змінюватися, але його коріння з’єднують минуле з майбутнім, створюючи незабутнє враження для кожного, хто відвідує його.

Скільки років Києву: справжній вік української столиці

Одна із сучасних версій українських істориків, зокрема, Олександра Палія, свідчить про те, що Київ заснували у 395 році. Це означає, що на сьогоднішній день столиці нашої країни виповнилося 1625 років, а не 1538 років, якщо керуватися варіантом, прийнятим за радянських часів. Утім, ці дані не є остаточними, постійно визивають суперечку між науковцями, кожен з яких по-різному рахує дату утворення міста Києва.

Звідки сумніви та неточності?

Якщо спитати пересічного українця про те, скільки років Києву, то у відповідь можна почути абсолютно різні версії. Люди старшого віку будуть, здебільшого, стверджувати, що місту точно більше 1000 років. Набагато менше українців скажуть, що столиця України старша 1500 років, деякі можуть почати згадувати про відзначення у 1982 році саме півторатисячолітнього ювілею Києва. Ще менше людей будуть висловлювати думку, що головному місту держави дві тисячі років. Так, хто ж правий?

Цікаво, що жодна з версій не підкріплена стовідсотковими фактами. Науковці користуються непрямими доказами, археологічними знахідками, власними здогадками та, значно менше, замовленням влади щодо справжнього віку столиці. Це пов’язано із тим, що Інститут історії НАН України офіційно не затвердив конкретну дату заснування Києва. Шукати згадки про нові відомості стосовно виникнення Києва на сайті цієї установи, а також на сайті Центру археології Києва, не варто.

Ще у 2011 році піднімалося питання про створення комісії істориків, які б займалися конкретизацією віку Києва. Чи була затверджений склад даної інституції депутатами Київської міської ради, не відомо. Тодішній голова комісії з культури Олександр Бригинець заявляв в інтерв’ю ЗМІ, що місто може виявитися старшим за піраміди Єгипту, вік яких нараховується більше 4,5 тис. років.

Голова Інституту Археології Петро Толочко тоді на слова Бригинця відповів, що такі цифри притягнуті за вуха, оскільки Києву трохи більше 1500 років. Його підтримав і київський історик Олександр Анісімов, який взагалі заявив, що за результатами капітального дослідження взагалі можна побачити набагато меншу цифру. Анісімов думає, що Києву близько 1200 років, і то, якщо брати безперервний процес поселення на території старої частини міста.

Представники Центру археології Києва виступають за повний перерахунок віку Києва, тому вже багато років науковці ведуть постійні розкопки у різних частинах столиці. Сама ж міська влада, як і керівництво держави, схоже, не зацікавлені у тому, щоб зробити масштабні дослідження на території міста для встановлення істини.

Звідси і виникають постійні маніпуляції із тим, скільки ж років українській столиці. Це питання актуалізується щороку у травні, коли відзначаються Дні міста. Прикметно, що подібними питаннями за рішенням Київради від 2005 року мали б займатися цілеспрямовано, бо тоді був ухвалений документ під назвою «Про організаційні заходи по проведенню науково-історичних досліджень щодо визначення дійсної дати заснування Києва». Як бачимо, рішення Київради є, але воно не виконується, залишаючись і надалі на папері.

Таким чином, наразі не видається можливим встановити справжній вік Києва. Його легендарні засновники не залишили після себе жодної письмової згадки. Надія тільки на археологів, які проводять розкопки та досліджують виявлені артефакти, на основі яких визначають приблизний вік поселень. Але завжди виникає питання, чи було воно містом на той час, коли люди залишили знайдені знаряддя праці та прикраси. І яким чином визначити той момент, коли саме поселення стало містом. До уваги беруться збережені донині письмові джерела, у яких його назва згадується вперше.

Дійти істини дуже важливо, аби припинити маніпуляції та різне трактування літописних і археологічних даних. Окрім того, встановлення істини сприятиме тому, що у підручники з історії України для загально навчальних та закладів вищої освіти буде записано конкретні дати, а не припущення.

Літописна легенда

Нестора-літописця в Україні шанують і читають, вивчають його «Повість минулих літ», аби доторкнутися до давньої історії Київської Русі. Але науковці радять дуже критично ставитися до даних, наведених Нестором, оскільки вони не завжди підтверджуються археологічними розкопками чи іншими літописними джерелами.

У «Повісті минулих літ» зазначено, що три брати Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь побудували містечко та назвали його на честь старшого брата. Кожен з братів, за свідченням цієї давньої пам’ятки, брати сиділи на різних горах і правили звідти – Кий на горі, де зараз розташований Боричів узвіз, Щек на горі, що називається Щекавицею, а Хорив – на горі, названа потім Хоревицею.

Нестор написав наступне у літописі: «І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодення».

Отже, десь наприкінці V – початку VI століть до нашої ери три легендарні брати Кий, Щек та Хорив разом із сестрою Либіддю заснували на правому березі Дніпра місто. Його назвали за ім’ям старшого брата – Києвом.

Згідно історичних досліджень, на Старокиївській горі могло існувати так зване містечко Кия. Свідченням цього стали археологічні знахідки, серед яких житла та господарські споруди, датовані V – VI століттях. Ця версія вписується у офіційну версію щодо дати заснування Києва, якою історики обрали 482 рік.

Легенда також розповідає, що Кию та його братам вдалося об’єднати навколо нового племінного центру – міста декілька слов’янських племен – полян, деревлян, сіверян, тиверців. Це дало змогу розвиватися новому місту як важливому політичному центру східнослов’янських племен.

Найдавніші поселення

Територія сучасної української столиці стала прихистком для людей близько 20 тис. років тому, тобто, наприкінці кам’яного віку. Це підтверджує Кирилівська стоянка, яка знаходиться у північно-західній частині Києва. Зараз це вулиця Фрунзе, 59-61, яка раніше називалася Кирилівська.

Археологи знайшли низку поселень доби мезоліту (10-8 тис. років тому), неоліту (5-3 тис. років тому), мідно-бронзового та раннього залізного віків. У багатьох місцях Києва відкрито залишки ранньослов’янських поселень, які відносилися до зарубинецької та інших культур.

У Центрі археології Києва, який працює при інституті археології НАН України, зазначають, що перші поселення з’явилися у першій половині І тисячоліття нашої ери. У цей період на Європейському континенті повсюди виникали аналогічні поселення. Справжнім містом поселення стало тільки на початку ІІ тисячоліття нашої ери. На той момент на київських схилах вже було декілька поселень, які не утворювали єдине місто. Стародавні слов’яни змушені були пересувати свої домівки, що було пов’язано з тодішнім способом обробки землі. У той момент слов’яни займалися підсічно-вогневим землеробством, суть якого полягала у випалюванні лісових поселень та перемішуванні вугілля з ґрунтом.

Завдяки цьому земля ставала більш родючою, але вона швидко «зношувалася», через що розміри врожаїв ставали меншими. Через це слов’яни переходили на інші місця та створювали там поля для вирощування культур і зернових. Подібний способі ведення землеробства історики називали «лядити». Це слово означало у слов’янських мовах вирубку лісових насаджень. Цю версію вчених підтверджує археологія. Коли були розкопані, наприклад, Лядські ворота, то під валом ХІ ст. знаходиться потужний шар сірого піщаного ґрунту з глиною, який повністю перемішений з вугіллям.

Археологи стверджують, що Нестор-літописець розпочав літописний, тобто, документальний період в історії Києва. Археологічні знахідки показують, що між V ст. та VI ст. існують розриви у 50-60 років. Перший розрив пов’язаний зі згадкою про прихід полян. Вони могли бути носіями празькою культури, для якої характерно розкидання поселення та будівель, що не мали стаціонарного характеру. Через це поселення гинули дуже швидко. Отже, перші слов’янські поселення існували не більше декількох десятиліть.

Засновники Києва – легендарні персонажі чи справжні люди?

У столиці є пам’ятник Кию, Щеку, Хориву та Либіді, який давно став скульптурним символом Києва та місцем must have фотографування у туристів. Досі науковці не встановили, чи існували засновники міста насправді, чи є тільки героями легенди. Сюжет про заснування Києва, який наведений у «Повісті минулих літ» (1113 р.), зустрічається у вірменського хроніста Зенона Глака. Він у своєму творі «Історія Тарона» (VIII ст.) розповідає про трьох братів з племені полян на ім’я Куар, Мелтей та Хореан. Зенон Глак, як і Нестор, не наводить у хроніці конкретну дату заснування Києва. Окрім того, період життя та діяльності цього історика з сонячної Вірменії датується IV, VII-VIII ст.

Історики вважають, що факт схожість цих героїв у двох історичних документах свідчить про реальне існування Кия, Щека, Хорива та Либіді. Хоча частина дослідників, все ж таки, схильні вважати, що це напівлегендарні персонажі, а схожість сюжетів говорить про розповсюдженість таких розповідей у стародавні часи. Наприклад, Ромул заснував місто Рим, Антіох – Антіохію, Олександр Великий створив Олександрію.

Легенда про братів-засновників Києва може бути правдою, а може і міфом, що більш вірогідно, бо 100% доказів того, ким був Кий та де він похований, немає. Утім, історики сумніваються, що Кий існував, бо про нього згадують у давніх візантійських хроніках. У «Повісті минулих літ» про нього є такі слова «А тим часом Кий цей княжія в роді своєму, і ходив він до царя… і великі почесті воздавав йому, кажуть, той цар».

Приблизно такий самий уривок про князя Кия присутній у «Історії Грецької імперії» (1341 р.), написана Никифором Григорасом. Він писав, зокрема, що раніше князі приходили звідусіль з часів Константина Великого, а руський князь знайшов при візантійському дворі почесне місце.

Академік Рибаков вважав, що антський вождь Хильбудій, про якого писав Прокопій Кесарійський, перебував у 530 році на службі у візантійського імператора Юстиніана, дуже схожий на полянського князя Кия. Про справжність існування братів та сестри Кия історики дуже сумніваються, вважаючи їх літературними персонажами.

Князь Кий – хто ховається за цим ім’ям?

Нестор-літопиець відстоював шляхетське походження Кия та його рідних, але існує версія про те, зо Кий був звичайним перевізником. Начебто, недалеко від міста існувала переправа з одного берега річки на інший, в народі ходило «на перевіз на Київ». Тому Кий не мав відношення до заснування міста. Історики сперечаються про цей факт, бо князь полян ходив походом на Царгород (Константинополь), де його приймали із великими почестями. Давайте розиратися, хто ж такий цей загадковий персонаж української історії. За свідченням «Повісті минулих літ» брати княжого роду заснували спочатку на кожній з гір укріпленні городища, а потім об’єднали їх під проводом старшого брата. Ці факти підтверджуються знахідками археологів.

У новгородському літописі зазначено, що князь Кий був звичайним перевізником з одного берега Дніпра на інший. Ця версія ставиться під сумнів, як і сама достовірність інформації з даного джерела. Є підтверджені письмові дані про те, що Кий ходив походами не тільки до Візантії, а й до Дунаю. Можливо, у ньому він виступав союзником візантійського імператора, маючи перед цим із ним зустріч у Царгороді.

Кий був не першим варварським князем, як їх величали візантійці, який отримав аудієнцію у імператора Юстиніана Першого у першій половині VI століття. Такої честі удостоювався князь Мезамир, який очолював давніх антів.

Результатом Дунайського походу стало заснування міста Києвець, але князь не зміг на цій бурхливій річці закріпитися. Залишки цього поселення залишалися у ХІ – ХІІ століттях. Вчені Болгарії, Сербії, Хорватії та Північної Македонії нарахували багато чисельні географічні назви, пов’язані із переселенням давніх східних слов’ян на Балканських півострів.

Так, у Болгарії на Дунаї є село Киово, у Сербії є один населений пункт із назвою Київ та ще два із назвою Київці, п’ять поселень Кияни. У Сербії також зустрічаються інші відповідні географічні назви, притаманні Україні. Зокрема, Житомир, Малин, Болярка, Радичі. У Хорватії теж можна знайти суто українські назви – Верховина, Самбор, Біличі.

Вчені визнають здебільшого, що князь Кий – реальний історичний персонаж, бо для цього достатньо відомостей, вказаний у літописі. Вони підтверджені археологічними та писемними фактами. Археологи підтвердили, що давні укріплення-фортеці існували на Старокиївській горі, Щекавиці та Хоривиці, де вони були зведені на початку VI століття. Це дозволяє археологам говорити про те, що Київ відноситься до найстаріших міст Європи.

Після повернення з походу на Дунай, Кий, за даними Нестора, помер. Невдовзі не стало і його братів та сестри.

Таким чином, князь Кий жив після 395 року, коли відбувся остаточний поділ на Східну та Західну Римську імперії, бо тоді з’являється поняття «грецький цар», до якого у гості їздив полянський володар.

Літописець стверджував, що Кий вступав у відносини із візантійцями, чиї імена зберегла історія та чисельні літописи. Наприклад, Доброгаст, який керував флотом Царгорода у 555 р. нашої ери, Всегорд – полководець, Анагаст – начальник військ Фракії у 469 р., князь антів Мезамир тощо.

Імена мають слов’янські корені – Всегорд, Мезамир, а Ардагаст та Доброгаст – скіфо-сарматські. Це свідчить про змішання слов’янських племен із сарматами та скіфіми, які асимілювалися серед слов’янської спільноти народів.

Частина істориків ототожнює Кия із князем Мезамиром, прийнятого насправді при візантійському дворі під час можливого князювання засновника української столиці. Але ця гіпотеза не підтверджена остаточно.

Щек, Хорив та Либідь – представники династії Києвичів

Кий у літописній легенді та слов’янських переказ фігурує разом із своїми братами і сестрою – Щеком, Хоривом, Либіддю. Дослідники, утім, вважають, що Хорив и Щек вигадані персонажі, їхні імена з’явилися у Нестора від топонімів Щековиця та Хоревиця.

Щековицю неодноразово згадували у літописах, описуючи події ХІІ століття, що підтверджує реалістичність давньокиївської топографії. А ось Хоревиця у літописах і інших документах того часу не згадується, через що її важко локалізувати. Припускають, що ця гора – уявний об’єкт.

Либідь – сестра полянського князя Кия, про яку у фольклорі та епосах розповідають, як про войовничу і хоробру жінку. Начебто, вона разом із барамт ходила у походи до Новгородської землі. Там представників Києвичів упіймали, посадили до в’язниці і тримали там досить довго. Звільнив їх князь Олег, після чого брати і сестра дійшли до міста над Дніпром та заснували там Київ.

Історики тлумачать ім’я Либідь від топоніма однойменної річки, яка впадає у Дніпро. Вчений О. Тулуб у 1890-х рр. записав легенду, в якій мова йде про дуже красиву дівчину, що з погордою ставилася до усіх залицяльників. Вона покинула князівські палати, збудувала собі хату недалеко від міста і там жила самотньо. Вночі вона плакала, сльози спливали вниз, створюючи струмочок. Пізніше він став річкою і отримав назву Либідь, а гора, де нібито стояла хата дівчини, стали називати Дівич-горою.

Київ та 395 рік

Нестор-літописець у своєму творі, що вважається давньою літописною пам’яткою української культури, не вказав точно рік, коли поляни заснували місто. Відомий історик Олександр Палій встановив, що це сталося після 395 року, коли Римська імперія розпалася на Східну і Західну. Він посилається на появу терміну «грецький цар» (про це йшлося вище) та запис у візантійських хроніках про зустріч Кия із імператором Юстиніаном Першим.

Ці дані дозволяють, на думку Палія, говорити про те, що Київ постав не пізніше VI століття. Цією датою датують археологи залишки фортець і земляних валів на Старокиївській горі та інших дніпровських схилах.

При цьому Палій, як і інші науковці, не відкидає можливості, що місто три брати заснували не спеціально, а імпульсивно. Брати-князі сиділи на своїх горах, правили, але через загрози нападів вирішили об’єднатися, обравши за правителя Кия.

Фортеці на київських горах створені штучно, зроблені з переплетених дерев’яних каркасів, всередині яких знаходиться земля. Така стіна відкопана археологами на Старокиївській горі, датується вона VI – VII століттям нашої ери.

Зверху стіни подібних укріплень мали критий хід, що називався заборола з бійницями. Зовні стіни обмазували глиною, аби деревина не палала під час обстрілів вогнем, а потім обмазували вапном. Через це фортеця виглядала білокам’яною і виблискувала на сонці. Подібна конструкція була досить міцною, у ній в’язли камні з пороків, випущених із камнеметів. При цьому такі знаряддя легко розбивали кам’яну стіну. Головний недолік таких укріплень було те, що стіни зношувалися. Через недовговічність їх часто приходилося ремонтувати.

Подібні фортеці були на горах Києва – Боричів, Старокиївська, Дитинка, Хоревиця, Вишгород, Щекавиця, Витичів, Переяслав тощо.

Етимологія слова «Київ» та тисячолітнє місто

Серед вчених є гіпотеза, яка доводить, що поселенню на місці нинішнього Києва більше 20 тисяч років, а імені міста – 5 тисяч років. До такого висновку прийшли етимологи, вивчивши саамське слово «київ». У мові саамів воно означає кам’яний масив, який виступає з води. Саами – це нащадки найбільш давнього східноєвропейського народу, який доплив до узбережжя Північного Льодовитого океану услід за льодовиком, який відступив з Європи 11 тисяч років тому.

Етимологи припустили, що у топонімці Помор’я переважають саамські назви місцевостей. Зокрема, Кольский півострів походить від слова «риба», Соловки означають острови. Саамське слово «кий» використовували у значенні вода та річка. Таким чином, переклад старослов’янського слова «києв» можна перекладати як поселення на кам’яному масиві, який виступає з річки.

Науковці вже багато років намагаються розгадати точне значення міста, бо бачать у цьому ключ до важливого відкриття в історії заснування Києва.

Літописи

На даний час існує кілька припущень щодо часу заснування Києва. Численні згадки про нього припадають на ХІ століття. Тоді вже існували Софіївський собор, Десятинна церква, Золоті та Лядські ворота. Проте це відбулося вже після хрещення Русі та переходу основної частини громадян до християнства. Залишки цих релігійних споруд були виявлені під час реконструкції площі Незалежності.

Нестор Літописець, монах Печерської Лаври у «Повісті минулих літ» (1113 р.) дату створення Києва не зазначає. Він розповідає про його засновників і пише, що брати Кий, Щек, Хорів і їх сестра Либідь збудували містечко, назвавши його іменем старшого брата. Але монах не зазначив часу створення, хоча з тексту зрозуміло, що ті, хто заснували місто, жили набагато раніше, ніж сам Літописець. Бо вже тоді велися суперечки з приводу того, ким був Кий, князем чи човнярем, який переправляв мандрівників через Дніпро.

Християни беруть за основу біблійні перекази, відповідно до яких апостол Андрій Первозванний, соратник Ісуса Христа, перебував на території Київських пагорбів. Начебто він передрік місту славне майбутнє. Про це згадується і у Велесовій книзі. Якщо це насправді так, то йому виповнилося 15 віків до 900-го року. Місто Кия існувало ще до різдва Христового, тому його вік тоді (у IX-X сторіччях) складав понад 2000 років, а точніше – близько 2600.

Та й сама Велесова книга, що складалася з дощечок з текстами, з’явилась і щезла (1943 р.) при дивних обставинах. Фактично ніхто, крім історика Ю. Миролюбова, який проживав у Брюсселі, її не бачив. Залишились тільки копії.

Якщо вік Києва зараз складає приблизно 2600 років, то виявляється, що місто – одне з найстаріших у світі. Питання полягає лише в тому, чи справді була Велесова книга древньою, чи це підробка, як вважають деякі з дослідників.

Книги, карти, розкопки

Згадка про Київ зустрічається не тільки у «Повісті минулих літ» (1113 р.), а й у візантійських хроніках, записах арабських та європейських торговців, у давній пам’ятці «Слово о полку Ігоревім» (1187 р.). Про головне і найбільше місто Київської Русі розповідали у країнах Європи та Азії. Але жодний з документів не дає підстави визначити точну дату «дня народження» Києва.

Дослідження «Географія» ученого Давньої Греції Клавдія Птолемея доводить, що назва міста схована під словом «Метрополіс». Ця найдавніша наявна згадка може бути однією з версій і підставою для відзначення 1900 річниці. Але у 2050 році.

Більше, ніж даному дослідженню та Велесовій книзі, можемо довіряти свідченням інженера та картографа Гійома Де Боплана, котрий займався описом України вже в 1660 році. У книзі «Description d’Ukranie» він розповідає та зображує на картах укріплення, вали і рови, від більшості яких вже в той час залишились лише руїни.

Боплан зазначає, що деяким руїнам не менше, ніж 1400 років. Виходячи з цього, зруйновані християнські храми були збудовані в 200-х роках нашої ери. А до цього тут існувало язичницьке поселення, можливо, місто.

В основу наукової розвідки дослідника наших днів Г. Чорного покладено синтез географії, генетики, лінгвістики, математики та археології. Він висловлює думку, що назва «Київ» – утворення від давньофінського «камінь». А поселення утворили ще первісні фіни. Вже потім на Наддніпрянщину дісталися індоєвропейці. Найменування використовували також трипільці, і наступні громади, які проживали на цій території пізніше. Тож вік назви – багато тисяч років, інакше б вона до нас не дійшла.

Часом створення «Змієвих валів», захисних укріплень довжиною в кількасот кілометрів, які оточували територію навколо міста, історики вважають 150-й рік до н.е. Вали, напевно, оточували якесь місто. У такому випадку його можливий вік становить 3500 років.

Археолог, кандидат історичних наук Сергій Климовський у книзі «Замкова гора в Києві. П’ять тисяч років історії» базує власні висновки на результатах розкопок біля Львівських воріт. Містяни підтримують цю гіпотезу і впевнені, що Київ дійсно значно доросліший і проіснував 2500 – 3500 років. Напевне, відлік існування столиці припадає на час трипільських поселень. Під час археологічної розвідки, проведеної у 1996 році по вул. Стрітенській, 10 (будинок Поліни Осипенко) виявлено укріплене поселення часів трипілля, розквіт якого припадає на період з 5500 до 2750 року до н.е. В інших районах міста археологічні розкопки також виявили ознаки житла трипільців: землянки з печами, господарчі ями, місця для вогнищ. Були знайдені керамічні предмети та частини ткацьких верстатів. Про це свідчать записи в Реєстрі пам’яток трипільської культури.

Та і ці цифри не є віком Києва. На зміну трипільцям прийшли представники ямної культури, пізніше поляни. Саме вони, за версією автора, і створили Київ.

Деякі вчені XVIII-XIX ст. вважали, що Київ заснували готи, сармати, гуни або авари. Кожен з них робив власні висновки, що базувалися на певних фактах (римські монети, скандинавські предмети побуту).

Версія ЮНЕСКО

В 70-і роки минулого століття українські історики надали виконкому Київської міської ради документи, які були свідченням того, що місту і Київській Русі близько 2700 років. Вони посилалися на знайдені на території столиці могильники та поселення.

Проте, за офіційною версією 1500 років Києву виповнилося у 1982 році. Цей вік було визначено після тривалої дискусії на пленарному засіданні Ради ЮНЕСКО, яка приймала рішення про офіційний вік країн.

З української сторони в дебатах щодо віку Києва в Раді ЮНЕСКО брали участь представники країни А. Зленко, голова виконкому Київської міськради В. Згурський, академік Б. Патон. Вони наполягали на більш ранньому часі заснування міста. Європейські вчені не брали до уваги певних доказів, але все ж погоджувалися, що йому точно є 1500 років. Українські перемовники пристали на таке рішення. Так ймовірний вік “матери городов русских” було скорочено на 1200 років.

Виходить, що Київ був заснований у кінці V століття (1982 – 1500 = 482). Цей вік обгрунтував академік П. Толочко. Він пояснює, що при визначенні дати заснування міста Києва до уваги було взято час виникнення поселення з постійним проживанням людей. А не період, коли одні з них залишали його, а інші приходили й оселялись. У 70-х роках минулого сторіччя він очолював археологічну розвідку на Старокиївській горі. Там були знайдені артефакти (монети та житло), які відносилися до V-VI ст. н.е. Дослідження академіка Б. Рибакова підтвердили висновки академіка. Крім матеріальних доказів, ці історики вивчали ще й візантійські літописи, у яких розповідається про походи Кия до Константинополя на початку VI століття.

Московська версія

Але самостійно вирішити питання про святкування ювілею міста власті України не могли. Потрібно було погоджувати з Москвою. Та перший секретар Московського міськкому (мер Москви) В. Грішин був категорично проти. Він сказав, що іншим містам не варто навіть і сподіватися на святкування до тих пір, поки не відзначить свого ювілею Москва.

Справа ускладнювалася ще й тим, що Москва була молодшою за Київ. Беручи до уваги, скільки років Києву і Москві, різниця не повинна бути значною.

Офіційна дата заснування Москви (1147 рік) базується на згадці в Іпатіївському літописі. Російські історики наполягали на вікові української столиці, який би був меншим ніж 1,5 тис. років.

На той час (а це був 1980-й) Москві виповнилося 833. Центральний Комітет Комуністичної партії України зобов’язав тоді ще радянських учених встановити вік древнього Києва точніше. Потужні фінансові потоки були спрямовані на проведення досліджень. Їх результатом став висновок: датою заснування вважати 482 рік. Можливо, тут не обійшлося без втручання всевидющого ока партії, яка чинила певний тиск на хід досліджень.

Після місяців виснажливого доведення та листування таки було видано спільну постанову про відзначення 1500-річчя Києва. Стало також відомо, що узгодили цю цифру голова ЦК КП України В.Щербицький та Голова ЦК КПРС Л. Брежнєв під час телефонної розмови. Тож відмічати ювілей дозволили в 1982 р. Саме тоді був встановлений день народження міста, який і дотепер святкується в останню неділю травня. Скільки ж років Києву і Москві зараз? Столиця України подорослішала: її вік складає трохи більше ніж 1535 років. А Москва святкуватиме свою 870 річницю.

Ось такий екскурс в історію. Усі згадані припущення мають право на існування, тим паче що спираються на певні докази. Хоча фахівцям відомо, що давні документи в різні часи могли неодноразово переписуватися. Тож час заснування міста – дата приблизна, а день міста – умовна. Кожен з науковців, хто висував якийсь доказ, переконаний у правильності саме своєї версії. Будь-яка з них – немов частинка мозаїки, яка складає історію міста. З часом можуть з’явитися інші факти, які зроблять її більш яскравою та цікавою.

Альтернативні версії

У «Записках» імператора Костянтина Багрянородного зазначено, що Київ заснували не пізніше 952 року. У своєму творі візантійський володар написав «фортеці Киоава, яка називається Самватас». Можливо, що остання назва має хозарське походження. Скоріш за все, саме через приставку «сам» хозари позначали фортеці.

Таке ж слово історики знайшли на могильній плиті поблизу Константинополя, де написано, що у цьому місці похований Хільбудій, син Самбатаса. Прокопій Кесарійський вважає, що Хільбудій був слов’янином, який найнявся на службу до Юстиніана Першого. Частина вчених асоціюють цього діяча історії з самим Києм, але подібні теорії не ґрунтуються на доказах.

Поява Самбатаса у візантійських документах говорить про те, що Київ існував у VI столітті. Цю версію певним чином підтверджує «Історія Тарона» (приблизно VII століття), де згадуються князі Куар, Мелтей та Хореан, які місто і заснували.

Син видатного вченого Володимира Вернадського Георгій та його прибічники дійшли висновку, що Київ отримав хозарське ім’я не просто так. Ця категорія науковців вважають засновниками міста саме хозарів. Головні докази – назва та те, що плем’я слов’ян на кордоні із каганатом було нечисельним, тому не могли звести його. Бо ці кочівники могли його захопити із легкістю, як і побудувати. У місті жили і хозари, і слов’яни, займалися торгівлею та будували укріплення.

Історики М. Щербатов та Г. Міллер стверджують, що українська столиця створена гуннами. Утім, ця версія не обґрунтована, бо немає серйозних доказів із свідченнями. Василій Татищев думав, що Київ заснували сармати задовго до того, як на береги Дніпра прийшли слов’яни.

До екзотичних версій стоїть віднести і ту, яка стверджує, що місто засноване готським королем Кніве, чи варіант, за яким Київ – це столиця держави правителя Ерманаріка.

Городище Кия

На Старокиївській горі археологи відкопали залишки укріпленого поселення, яке може належати Кию. Його площа становить близько двох гектар і називається Дитинець Кия. Поселення існувало від перших полян до перших князів династії Рюриковичів. Ігор Рюрикович збудував тут дерев’яний палац. Після його смерті княгиня Ольга звела кам’яний палац за межами дитинця.

Володимир Великий звів за кордонами городища Кия Десятинну церкву, палац, систему нових валів та укріплень, які охопили більшу території. Звідси і пішла назва місто Володимира.

Внаслідок постійної забудови та розширення городище Кия поступово зникло з карти Києва.

Укріплення дитинця – це система валу та рову, який тягнувся з північного сходу на північний захід, від Андріївського узвозу до Десятинного провулку. Потім рів повертав до урвищ над Кожум’яками, охоплюючи західний схил Старокиївської гори.

Ширина рову варіюється від 10 до 12 метрів, а глибина становить більше 7 метрів від сучасної поверхні.

В центрі дитинця стояли князівський палац і язичницьке капище, яке у 1908 році знайшов Вікентій Хвойка. На місці знахідки знаний науковець, відкривач Трипільської культури, відкопав житла із керамікою, датовану VII – VIII століттями нашої ери. Залишки капинка знайшли на тому місці, де зараз знаходяться підніжжя сходів, які ведуть до Національного музею історії України.

З цього моменту почалося поступове відкриття городица. Його чисто випадково у 1909-1910 роках знайшов архітектор Д. Мілєєв, який проводив обстеження руїн Десятинної церкви. За 4,5 метри від неї був знайдений ров шириною 4 м та глибиною до 7 метрів. Тільки у 1930-х вчені Т. Мовчанівський та М. Каргер зрозуміли справжнє значення знахідки Мілєєва.