Бетховен, Людвіг ван (Beethoven, Ludwig van)

Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня 1770 р. у сім’ї придворних музикантів у м. Бонн, Німеччина. Незважаючи на те, що батько хлопчика був освіченою людиною, — придворним тенористом, викладав теорію музики, вокал та гру на клaвесині, — вiн більше перешкоджав, аніж сприяв розвитку здібностей сина, усіляко намагаючись зробити з дитини піаніста-вундеркінда, маленького Моцарта. Юний Бетховен чудово грав на скрипці, органі та фортепіано, мав гарний слух.

У 1778 р. восьмирічного музиканта відправляють до Кельна, а через три роки — на гастролі в Голландію, де він демонструє свої виконавські здібності. Із 1779 р. Бетховен навчається у знаменитого композитора, органіста, письменника Крістіана Готліба Нефе, який і сформував у хлопчика гарний художній смак, познайомив свого учня з творами великих німецьких композиторів минулого. У 13 років Бетховен виконав «Добре темперований клавір» Йоганна Себастьяна Баха, отримав партію генерал-баса в придворній капелі. Через рік стає там головним органістом. Саме Нефе відкрив Бетховену твори Генделя, що теж мали потужний вплив на подальшу творчість композитора. Світогляд Людвіга сильно розширився завдяки самовихованню: з 11 років хлопчик не відвідував школу. Самостійно він вивчив латинь, італійську та французьку мови. Читав класичну німецьку літературу, грецьких письменників, напам’ять цитував Шекспіра. Згодом захопився філософською поезією Омара Хайяма.

Юний музикант часто відвідував придворні постановки французьких та італійських комічних опер. Відголос театрaльних вражень дитинства зустрічається навіть у його «Пасторальній симфонії». Особистий творчий стиль Бетховена сформувався під сильним впливом опер Глюка. Проте боннський період не вирізняється особливою продуктивністю композитора: за 10 років було написано менше 50 творів. Проте цей період художнього формування був важливим для Бетховена. Та саме в цей період композитор зумів виокремити риси своєї індивідуальності. Першими творами музиканта-початківця, що дійшли до публіки, були три сонати для клавесина та варіації на марш Дреслера c-moll.

У 1787 р. Бетховен вперше вирушає до Відня, де демонструє свою гру Вольфгангу Амадею Моцарту. Вже з першого знайомства великий композитор був приємно вражений імпровізаціями юнака і відгукувався друзям, що перед ними — молодий музикант із великим майбутнім. Із того часу євий і творчий шлях Бетховена став тісно пов’язаний із Віднем.

Невдовзі композитор одержує звістку про важку хворобу матері й терміново повертається до Бонна. Бетховен тимчасово припиняє публічні виступи, грає тільки для батька і братів, дає приватні уроки гри на фортепіано.

У 1790 р. композитор їде до Лондона, зустрічається там із Йозефом Гайдном. Після смерті батька юнак повертається до Відня, для того, щоб брати уроки у композитора. Його боннський наставник граф Вальдштейн пророкував молодому музикантові велике майбутнє: «При належній старанності з рук Гайдна ми отримаємо нового Моцарта». Втім, вибуховий характер Людвіга не сприяв встановленню дружньої атмосфери під час навчання. Придворний капельмейстер Антоніо Сальєрі помітив Бетховена серед інших і запропонував йому посаду вокаліста.

Бетховен жив у Відні як вільний музикант. Місцева публіка і богема визнавали його геніальним піаністом і композитором. Він не мав собі рівних серед виконавців того часу. На першому виступі перед поважною аудиторією Бетховен зіграв свій концерт для фортепіано, це принесло йому великий успіх. Тут же були опубліковані фортепіанні сонати, присвячені Гайдну.

До творів раннього періоду творчості Бетховена належать: 2 симфонії, 20 фортепіанних сонат, 6 квартетів, 3 тріо, септет, 9 сонат для скрипки з фортепіано, 2 сонати для віолончелі з фортепіано, 2 квінтети, 3 фортепіанних концерти, ораторія «Христос на Масличній горі», балет «Творення Прометея». Усе це було написанo у різних жанрах із oсобливою індивідуальністю та високою майстерністю, характерною композиторові.

У 1795 р. у Бетховена з’явились проблеми зі слухом. Хвороба прогресувала, Бетховен закрився в собі, з товариського чоловіка він перетворився на похмурого відлюдька. Від самогубства його врятувало лише створення музики. Бетховен відкрив нову еру в історії музичного мистецтва, долаючи старі канони; він створив самобутній героїко-драматичний стиль у класично суворих цілісних формах. Композитор довів до дoсконалості лoгіку тематичного та тонального рoзвитку, строгу архітектоніку, притаманні сонаті та симфонії. Для стилю зрілого Бетховена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці німецьких народних пісень та фанфарно-маршевих зворотах гімнів Французької революції.

До творів цього періоду належать шість симфоній: «Героїчна», «Пасторальна», Четверта, П’ята, Сьома, Восьма (1812 р.); опера «Фіделіо», увертюри «Леонора», «Коріолан», «Еґмонт», Скрипковий концерт (1806 р.), Четвертий (1805 р.) та П’ятий (1806 р.) фортепіанні концерти, сонати «Аврора», «Апасіоната», 5 квартетів, «Фантазія для фортепіано, хору та оркестру», меса до-мажор, Шосте фортепіанне тріо, пісні на тексти Гете, «32 варіації для фортепіано».

У 1813 р. армія Наполеона Бонапарта зазнала поразки в битві на Віторії. Композитор присвятив цій події симфонію для оркестру, використавши гармати та дзвони; диригував сам. Виконання принесло Бетховену великий успіх. Після виступу із кантатою «Славетна мить» на Віденському конгресі композитор отримав звання почесного громадянина міста.

Із погіршенням слуху (з 1815 р., розмовляючи, музикант вдавався до записів у зошиті) слава Бетховена почала гаснути, водночас у Європі зник інтерес до класичної музики. Композитор багато імпровізує, мріє написати музику до «Фауста», «Реквієм». Соната була для Бетховена найзручнішою формою передачі почуттів та емоцій. Фортепіанний спадок композитора нараховує понад 20 циклів варіацій, 40 вальсів, 4 рондо, екосезів, менуетів.

Бетховен мав чимало послідовників, почавши давати уроки музики ще в Бонні. Серед його учнів Стефан Брейнінг, Фердинанд Рис, Карл Черні. Останній активно поширював твори вчителя, знав напам’ять усі його фортепіанні твори. Черні став одним із кращих педагогів Відня, був наставником юного Ференца Ліста. На першому концерті хлопчика був присутній і Бетховен. Він розпізнав обдарованість дитини і поцілував маленького піаніста. Ліст згадував про ту зустріч усе життя, саме він успадкував бетховенівську манеру виконання.

За три роки до смерті Бетховена колеги організували великий концерт із його творів, де виконали уривки з «Урочистої меси» і 9-ту симфонію. Маестро не чув захоплених вигуків публіки та бурхливих аплодисментів, а зрозумівши захват слухачів, знепритомнів від хвилювання. Тоді композитор був уже зовсім глухий.

29 березня 1827 р. життя Людвіга ван Бетховена обірвалось. На його похорони зібрався двадцятитисячний натовп шанувальників.

Музична спадщина композитора безцінна. Бетховен — автор численних музичних творів: 9 симфоній, 11 увертюр, серед яких «Егмонт», «Коріолан», «Леонора», 32 сонати для фортепіано (в т. ч. «Місячна» і «Патетична»), 5 концертів для фортепіано з оркестром, 10 сонат для скрипки і фортепіано (у т. ч. «Крейцерова»), опери «Фіделіо», 6 тріо, 16 струнних квартетів, балету «Творіння Прометея», багатьох обробок народних пісень.

Ставлячи крапку в епосі музичного класицизму, Людвіг ван Бетховен у той же час відкривав дорогу прийдешньому. Його музика стоїть вище від усього, що було створенo сучасниками композитoра.

Симфонии Бетховена

Считавшаяся ранней симфонией Бетховена, Симфония До мажор “Jena”, сейчас признана принадлежащей Фридриху Витту (Friedrich Witt).
Симфония №0
Бетховен в последний год жизни собирался написать Десятую симфонию,

Наиболее выдающаяся область бетховенского творчества – симфоническая музыка. Она относится к самым великим достиже­ниям мировой культуры и стоит в одном ряду с такими явлениями искусства, как «Страсти» Баха, поэзия Гёте и Пушкина, трагедии Шекспира. Бетховен первым придал симфонии общественное значение и возвысил ее до идейного уровня философии и литературы. Полное и совершенное выражение нашли здесь и присущие ему черты монументального обобщения, и свойство обращаться в искусстве ко всему человечеству.

Симфонизм Бетховена в своих истоках тесно связан с ранними венскими классиками. В этой области (в большей мере, чем в фортепианной, оперной или хоровой) он непосредственно продолжает их традиции. Преемственность симфонических принципов Гайдна и Моцарта ощутима у Бетховена вплоть до зрелых произ­ведений.

В творчестве ранних венских классиков сложились основные принципы симфонического мышления. В их музыке уже господ­ствует «непрерывность музыкального сознания, когда ни один эле­мент не мыслится и не воспринимается как независимый среди множества остальных» (Асафьев). Симфонии Гайдна и Моцарта отличались широким обобщающим характером. Они воплотили разносторонний круг типических образов и идей своего времени.

От Гайдна Бетховен воспринял гибкую, пластическую и строй­ную форму раннеклассицистской симфонии, лаконичность его симфонического письма, его принцип мотивной разработки. К гайдновскому направлению симфонизма восходят все жанрово-танцевальные симфонии Бетховена.

Во многом бетховеиский стиль подготовили и поздние симфонии Моцарта с их внутренней контрастностью, интонационным един­ством, целостностью структуры цикла, разнообразием разработочных и полифонических приемов. Бетховену были близки драматич­ность, эмоциональная глубина, художественная индивидуализация этих произведений.

Наконец, в ранних бетховенских симфониях ясна преемствен­ность характерных интонаций, отстоявшихся в венской музыке XVIII века.

И все же, при всей очевидной связи с симфонической культу­рой века Просвещения, симфонии Бетховена значительно отлича­ются от произведений его предшественников.

На протяжении своей жизни этот величайший симфонист, ге­ниальный мастер сонатного письма создал всего девять симфоний. Сопоставим это число с более чем сорока симфониями, принадле­жащими Моцарту, с более ста, написанными Гайдном. Вспомним, что свое первое произведение в симфоническом жанре Бетховен сочинил очень поздно – в тридцатилетнем возрасте, обнаружив при этом верность традициям, что кажется несовместимым со смелым новаторством его же собственных фортепианных произведений тех же лет. Это парадоксальное положение объясняется одним обстоятельством: появление каждой симфонии как бы знаменовало для Бетховена рождение целого мира. Каждая из них обобщала целый этап творческих исканий, каждая раскрывала свой неповторимый круг образов и идей. В симфоническом творчестве Бетховена нет типизированных приемов, общих мест, повторяющихся мыслей и образов. По значительности идей, силе эмоционального воздействия, индивидуальности содержания бетховенские произведения воз­вышаются над всей инструментальной культурой ХVIII века. Каждая его симфония занимает выдающееся место в мировом музы­кальном творчестве.

В девяти симфониях Бетховена сосредоточены ведущие худо­жественные устремления композитора на протяжении всего его творческого пути. При всем индивидуальном своеобразии и сти­листическом отличии ранних и поздних произведений, девять симфоний Бетховена как бы образуют вместе единый грандиозный цикл.

Первая симфония подводит итог исканиям раннего периода, но во Второй, Третьей, Пятой с возрастающей целеустремленностью выражены образы революционной героики. При этом почти после каждой монументальной драматической симфонии Бетховен обра­щался к контрастной эмоциональной сфере. Четвертая, Шестая, Седьмая, Восьмая симфонии своими лирическими, жанровыми, скерцозно-юмористическими чертами оттеняют напряженность и величественность героико-драматических замыслов других симфо­ний. И, наконец, в Девятой в последний раз Бетховен возвра­щается к теме трагической борьбы и оптимистического жизнеутверждения. Он достигает в ней предельной художественной выра­зительности, философской глубины и драматизма. Эта симфония венчает все произведения мировой гражданско-героической музы­ки прошлого.