Скільки важить цар-дзвін, історія його створення, складу сплаву цар-дзвони

Розміри пам’ятника вражають і донині: його висота (разом з вушками дорівнює 6,14 м), діаметр дзвону – 6,6 м).

Для виготовлення дзвони, імператриця звеліла синові фельдмаршала Мініха знайти в Парижі майстра. Прідворец запропонував взятися за цю роботу королівському механіку Жермені, але той вважав за пропозицію жартом і відмовився від проекту.

Вага цар-колокола дорівнює 201 тонні 924 кілограмам.

За виливок взялися російські майстри: Іван Моторин і його син Михайло. Було зроблене виливок на гарматний дворі (розташованому на Іванівській площі) в спеціально підготовленої земляний формі глибиною близько десяти метрів, кожух був захищений від колосального тиску розплавленого металу шаром щільно утрамбованої землі і цегляною кладкою. Глиняна болванка визначала внутрішню форму споруди, зображення і написи були нанесені майстрами П.Галкіним, П.Серебряковим, Кохтева, П. Луковникова і В.Кобелевим.

Після завершення процесу відливу, дзвін розмістили на залізній решітці, яка кріпилася на дванадцяти дубових палях, вбитих в землю. Над плавильної ямою була споруджена дерев’яні лати, яка і стала причиною пожежі. Версія розколу Цар-дзвона приймається не всіма істориками, існує припущення, що десять наскрізних поздовжніх тріщин з’явилися в результаті порушення технології виготовлення – холонуче виріб могли залишити на стрижні, внаслідок чого і відбулося його часткове руйнування, а пожежа стала лише слушним приводом для виправдання. Доказами цієї версії вважається і той факт, що за роботу майстер отримав всього 1000 рублів і чин цехмейстера ливарних справ, в той час як за виливок дзвонів для Троїце-Сергієвої Лаври і Новодівичого монастиря менших розмірів і складності, майстру видали по 8000 рублів за кожен.

Для того, щоб виконати відливку гігантської споруди, був використаний не тільки новий метал в кількості 1276 пудів, а й сплав металу Великого Успенського дзвони (відлитого російським майстром Григорієм Александровим), який був розколотий під час пожежі в Кремлі в 1701 році. До складу сплаву Цар-дзвона входять:

У процесі підготовки відливу, постійно виникали непередбачені обставини, які вимагали оперативного вирішення: остаточний процес виплавки виявився успішним лише за третім разом, перші два закінчилися невдало – при першій спробі вийшли з ладу дві плавильні печі, вдруге сталася пожежа. Іван Моторин помер до закінчення виплавки дзвони, його справу гідно завершив син Михайло.

Відновлення Цар-дзвона

Спочатку Цар-дзвін повинен був бути чинним, його планувалося підвісити на дзвіниці дзвіниці Івана Великого після спорудження кількох галерей на різних висотах. Метою побудови галерей, з’єднаних з дзвіницею, було надання стійкості всьому комплексу споруд і його захисту від надпотужного дзвону Цар-дзвона. Реалізації проекту завадив пожежа 1737, яка знищила частину міста навколо Цар-дзвона.

Спроби підняти спорудження в 1792 і 1819 році закінчилися невдачею, масивний пам’ятник провів в землі понад століття. У 1836 році операцію по витяганню дзвони з земного ув’язнення, очолив Огюст Монферран. Найсвятіші особи, які були до цього при владі, так само намагалися знайти способи підняти дзвін на поверхню. Так імператор Павло I в 1792 році в один з візитів до Москви дав завдання механіку J. Guirt придумати спосіб перемістити дзвін на інше місце. Але складений інженером проект не був реалізований через острах, що при піднятті гігант зламається. Кількома роками пізніше, Імператор Олександр I так же поставив завдання генералу Fabre переставити пам’ятник. Але Цар-дзвін виявився на поверхні лише за часів правління Миколи I. Спочатку, імператор вирішив побудувати для гіганта дзвіницю, але реставрація дзвони виявилася неможливою через розміри мідного велетня.

Вага «братів» Цар – дзвони

Схожі статті

Блог | Друге московське диво “цар-гармата”: “понти” в Росії давно стали традицією

Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Це також є однією з їхніх характеристик: понти й гігантоманія.

Про “Цар-дзвін”, який ніколи не дзвонив і не міг дзвонити, бо був відлитий неправильно, я нещодавно писав. Тепер про друге московське “диво” – т. з. “Цар-гармату”.

Її було відлито 1586 року московським майстром Андрієм Чоховим. Колись у школі вчителька історії розповідала нам, що назву свою гармата отримала через те, що була найбільшою у світі. Дійсно, за вагою (понад 39 тонн) та калібром (890 міліметрів) вона аж до ХІХ століття залишалася найбільшою.

На цьому ложка меду в діжці дьогтю закінчується. А далі пішли речі, які московські історики-пропагандисти згадувати соромляться.

Почнемо з того, що цей тип гармат називається бомбардою. Бомбарди були популярні у ХІV-ХV століттях, але потім з використання практично зникли, оскільки були доволі примітивними й поступилися місцем іншим, зокрема мортирам, кулевринам, гаубицям тощо. Тобто на момент свого народження “Цар-гармата” вже була безнадійно застарілою морально і технічно на століття з гаком.

Але навіть як застаріла ця бомбарда використовуватися за своїм прямим призначенням не могла – надто важкою була. Московські історики за викликом вигадали міф, буцімто цю бомбарду було відлито для захисту стін москви. Це абсолютна ні-се-ніт-ни-ця. Брехня.

Бомбарди призначалися для облоги фортець. Їхнє завдання – проламувати фортечні стіни. Але “Цар-гармата” мала гігантську вагу, тож транспортувати її на великі відстані було вельми проблематично. Тим більше, що лафет, на якому вона нині красується є декоративним, зробленим лише у ХІХ столітті. А до цього її встановлювали на величезному нерухомому лафеті з дерева.

Друга проблема – ядра. Кам`яне ядро до неї, за розрахунками спеціалістів, мало важити від 750 кілограмів до тонни. Уявіть, скільки труда потрібно було витратити на те, аби витесати з кам`яних брил хоча б з півдесятка таких ядер. Їх і не робили. Ті 4 чавунних ядра, що їх бачать нині туристи, є декоративними. Їх, як і лафет, відлили у ХІХ столітті. Історики за викликом вигадали з цього приводу міф, буцімто гармата стріляла не ядрами, а дробом, що для бомбарди нонсенс.

І головне: з цього непорозуміння ніколи не стріляли навіть в оборонних цілях хоча приводів було чимало. І стріляти не могли суто технічно. Справа в тому, що її просто. недоробили. Канал ствола не очищений, з напливами бронзи та залишками землі, а головне – ця бомбарда не має затравочного отвору. Його навіть не починали свердлити.

Висновок з цієї історії: “Цар-гармата” так само, як і “Цар-дзвін” є нічим іншим як понтами. Причому понти, на відміну від вартості витрачених на них ресурсів – дешеві.

З тих давніх московських понтів беруть традицію понти нинішні: усі оті казкові “гіперзвукові ракети” зі швидкість 20 махів, які літають по непередбачуваній траєкторії, танки “Армата”, лазерні гармати та інші “чудеса техніки”, які існують лише у хворій уяві московського мікрофюрера та опусах журналістів за викликом.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням.