ДУМИ – ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС

Думи – це самобутні епічні та ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи ліри. Відомі фахівці М.Грицай і Г.Нудьга зауважували, що дума генетично пов’язана з похоронним “голосінням“ (піснями про смерть і похорон героїв, з історичними піснями та баладами). Ці твори відзначаються оригінальністю, глибокою самобутністю і високим ідейним звучанням. Епічність дум полягає в тому, що картини подій, зазвичай, широкі, масштабні, відображають рух народних маc.

Назва „дума“ виникла ще за праслов’янських часів і означала „думка“, „мислення“. Провідна риса українського історичного епосу – це патріотизм, дійова любов до батьківщини, що проявляється насамперед у воєнному опорі поневолювачам.

Пізніше словом „дума“ почали називати велику за розміром епічну пісню героїчного змісту. В сучасному значенні термін утвердився завдяки старанням відомого етнографа М.Максимовича на початку ХІХ ст.

Досліджували цей жанр М.Цертелєв, І.Срезневський, М.Костомаров, І.Франко, М.Сумцов, К.Грушевський, М.Лисенко, М.Рильський, C.Грица, Г.Нудьга та ін. Фундаментальні дослідження дум ивконав фольклорист-музикознавець Ф.Колесса. Ґрунтовне видання дум у ХХ ст.

здійснила К.Грушевська (на жаль, у 20-х р. ХХ ст. фольклористка була репресована, а збірка дум, підготовлена нею, вилучена з бібліотек).

Українські думи перекладені англійською, французькою, німецькою, чеською, польською, румунською та іншими мовами.

Науковці підкреслюють, що думи, виникнувши в конкретних умовах свого часу, відповідали реальним запитам доби та характеру розвитку цілого фольклорного процесу. Більшість збирачів дум (від М.Цертелєва до П.Куліша) намагались забезпечити “історичну точність“ текстів.

Застосовуваний підхід (виправляти і редагувати думи, „пригладжувати“ грубуватість лексики) призвів до деформації і часткового знищення текстів, записаних у першій половині ХІХ ст.

Думи відзначаються логікою побудови, ґрунтовним вмотивуванням вчинків персонажів. Віршована форма дум відрізняється від віршованого ладу інших фольклорних жанрів. На відміну від звичайних пісень для думи характерні нерівноскладові рядки, неоднаковий ритм.

Композицію думи складають: заспів – пролог, експозиція, де вказується місце, час, обставини дії, називаються головні герої; сюжет – розповідь з ліричними відступами; кінцівка – прославляння героїв, побажання слухачам. Виконуються думи в супроводі бандури чи ліри своєрідним індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації – речитативом.

На заняттях звернемо увагу на аналіз дум. Наприклад, характеризуючи думу „Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі“, вкажемо на такі моменти. (Аналіз виконуємо за книжкою Руснак І. Думи та історичні пісні: Тексти та їх інтерпретація. – Кіровоград: Степова Еллада, 1999. – C. 42 – 50).

В основі даного твору покладені численні розповіді про перебування українських юнаків у турецько-татарській неволі, їх віру в повернення на рідну землю. Дума представляє собою своєрідний психологічний твір – показ родинних стосунків, прояв характерів залежно від ситуації, засудження зради, оспівування вірності.

Щоб уявлення про шлях втечі трьох братів з Азова в Україну до „річки Самарки“, „В городи християнські до отця, до матки у гості. “ були конкретними, на карті „прокладемо“ шлях цієї втечі від міста Азова (Ростовська область Росії) до Савур-Могили і далі через землі таких сучасних міст, як Сніжне, Шахтарськ, Макіївка, Донецьк.

Починається дума такими рядками: Ой у святую неділеньку рано-пораненьку Не сивії тумани уставали, Не буйнії вітри повівали, Не чорнії хмари наступали, Не дрібнії дощі накрапали, Когда три брати із города Азова, З турецької бусурменської Великої неволі утікали (Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. – К.: Веселка, 1998. – C. 162 – 163).

Градація із заперечною часткою, використана як експозиція, збуджує зацікавлення слухача, допомагає усвідомити тему і зав’язку твору.

Головними героями думи є три брати, які по-різному виявляють себе у складних обставинах втечі з полону. Про це свідчать варіанти кінцівки думи: варіант 1 – смерть усіх братів, варіант 2 – смерть найменшого брата і щасливе повернення старшого і середнього братів, варіант 3 – смерть найменшого та старшого братів, повернення середнього брата додому.

Характеристику головних героїв проведемо за допомогою порівняльного аналізу. Поміркуймо, хто ж з братів небезпечніший? найменший брат середній брат старший брат недосвідчений досвідчені, вирушає обдумують свою втечу в далеку дорогу без коня, їжі і одягу вирушають у дорогу на конях любить і поважає братів благородний нерішучий жорстокий щирий безвольний егоїстичний боязливий рішучий морально надломлений малодушний упевнений прямолінійний ними керує жадоба до багатства У бесіді про зміст думи з’ясуємо її епічний та ліричний характер.

Епічність думи полягає в об’єктивному зображенні братів, показі їхніх взаємовідносин у різних життєвих ситуаціях. Ліризм розповіді відчувається в емоційності та схвильованості поведінки братів.

Художні особливості думи відображають: емоційно-забарвлена лексика: „братики“, „голубоньки сивенькі“; постійні повтори: „милосердіє майте“, „терни та байраки“ використані для уповільнення подій, підкреслення основних моментів змісту; синонімічна тавтологія: „мало-немного“, „стеле-покладає“; коренеслівна тавтологія: „пили-пилили“, „чужий-чужениця“; заперечні порівняння: „Ой не чорная хмара налітала, Не буйні вітри війнули, душа козацька з тілом розлучалась“.

Символіка думи. Учасниками бенкету в думі виступають дике птаство (орли-чорнокрильці) і хижі звірі (вовки-сіроманці), що є символом ненажерливості й ненаситності. Зозуля і явори – символи смутку оплакують найменшого брата.

Аналіз думи доцільно доповнити коментарем В.Погребенника стосовно „Думи про втечу трьох братів з Азова“ Р.Рахманного, що присвячена суспільним проблемам України сьогоденної „Вивірення колізії думи (відповідь братів „Гей, ми і самі не втечемо, І тебе не візьмемо. “) реаліями складного життя зумовило в Романа Рахманного не очікуване і, здавалося б, природне тут розгорнуте накладання мотиву думи на матрицю українського життя різних історичних епох. Історизмові мислення Романа Рахманного його читачі завдячили реалістичною картиною гіркого становища українського етносу в Росії від 20-х рр.“. – зазначає В.Погребенник [12, 21].

Повчальні рядки думи „Старий отець-мати помруть, Дак будем наполу грунти-худобу паювати, Не буде третій між нами мішати. “ В.Погребенник співвідносить із архетипом родового українського себелюбства, наявного в думі Р.Рахманного. Автор загострює увагу на пекучих проблемах: байдужості київського уряду щодо проблем західних українців, гнобленні українців на території Росії тощо.

Аналіз думи варто доповнити розглядом драматичної поеми Л. Костенко „Дума про братів неазовських“ (1984) як своєрідного “аналогу-антитези“ (М.Кудрявцев). У своєрідній ідейній дискусії трьох козаків, яких везуть на страту (до неї засуджено двох, а третій вирішив добровільно це зробити, щоб спокутувати гріхи побратимів) звучить ідея морально-етичної справедливості: . Ми не брати азовські.

Якби ми із неволі утікали, То я тебе на плечах би поніс! А ми ж не із неволі, ми – у смерть.

То ми й не хочемо брать тебе з собою (Костенко Л. Сад нев’янучих скульптур: Вірші. Поема-балада. Драматичні поеми. – К., 1987. – C. 199).

Детальніше про співвіднесеність моральних категорій вірності і зради, мужності і малодушності варто прочитати у книжці Кудрявцева М.Г.Щоб не згинули зерна. (Духовні та морально-етичні аспекти літератури: Курс лекцій). – Кам’янець-Подільський:Оіюм, 2003. – С. 162 – 175).

При аналізі думи „Хмельницький та Барабаш“ (записана М.Цертелєвим у 1819 р.) звернемо увагу на композицію, кінцівку-словословіє, діалоги між Барабашем, представником інтересів Речі Посполитої та Хмельницьким, козацьким представником, про королівські грамоти. В думі показано протистояння двох сил: патріот вітчизни і зрадник, здатний піти на ганебну угоду для своєї вигоди. Не дійшовши згоди, Хмельницький вирішив хитрістю здобути грамоти про козацькі привілеї.

Другий діалог відбувається між слугою Хмельницького і дружиною Барабаша, яка відстоює позиції чоловіка (“з ляхами, мостивими панами з упокоєм хліб-сіль вічні часи уживати“).

Художньою особливістю думи є те, що епічна розповідь чергується з публіцистичними та ліричними відступами. Традиційне звертання „батю“ показує повагу до гетьмана, сподівання на перемогу; звертання “козаки“, “діти“, “друзі“, “молодці“ – передають повагу керівника до кожного учасника битв. У тексті наявна тавтологія: „плаче-ридає“, лаконізм, як прийом епічної розповіді використовуються дієслова: „дбайте“, „рубайте“. Аналізуючи думи, звернемо увагу на їх варіативність.

3.1.3. Образ козака в народному епосі

Козак уособлює народнопоетичнi уявлення про iдеальне, героїчне, оскiльки, як iлюструє фольклорна пам’ять, iдеальним чином поєднує власнi прагнення iз громадськими, концентрує в собi активнiсть та лицарську вiдданiсть метi. В особi козака втiлено прагнення українського народу до духовної свободи, волі. Як правило, в піснях це людина особливого типу з високим почуттям патріотизму, самовіддана справі національного визволення, це герой, що понад усе любить волю, активна, дійова особистість. Італієць Доменіко Чамполі писав про козаків: „Це горді, відважні лицарі сміливо дивляться в очі смерті.

Шабля – його хрест, а пісня – його молитва“. В українських піснях прославляють козаків за те, що вони рятували людей, жертвуючи власним життям.

3.1.4. Видатні носії і виконавці дум.

З історії кобзарських інструментів.

Про народних співців та музик згадується у „Слові о полку Ігоревім“, київському літописі ХII ст. Найбільший розквіт кобзарства припадає на ХVІ-ХVIII століття: кобзарському ремеслу навчались у музичних цехах, братствах, січових співацьких школах. Відомою такою школою стала Глухівська школа співу та інструментальної гри. Професійна кобзарська освіта сформувалась у середовищі Чернігівської, Полтавської та Зінківської кобзарських шкіл.

Малюнки козака-кобзаря можна було зустріти на стінах і дверях світлиць, на вуликах та днищах скринь. Відомо, що російські та польські королі тримали при своїх дворах не лише окремих кобзарів, але й цілі кобзарські капели.

До кінця ХІХ ст. кобзарі належали до цехів, організованих під патронатом церкви і мали співати в певній окрузі, визначеній цехом.

Крім професійної майстерності, здобутої від учителів, вони були переважно наділені “внутрішнім даром“ (Ф.Колесса), здатністю впливати на найглибші людські почуття. Відомий фольклорист Ф.Колесса порівнював виконання кобзарями дум зі співом Святого Письма у церкві, а дослідниця О.Грабович відзначала, що, “як виконавці, кобзарі мали чудове підсвідоме відчуття аудиторії та її культурних і психологічних потреб“.

Серед кобзарів особливо визначалися Андрій Шут, Іван Крюковський, Хведір Холодний, Архип Никоненко, Остап Вересай. Творчість і особистість кожного з них мали значний вплив на розвиток української фольклористики й етнографії, музики, літератури, образотворчого мистецтва. Їхнім мистецтвом захоплювалися видатні вчені-славісти багатьох країн.

О.Вересай особливої слави здобув співом українських народних дум „Про Хведора Безродного“, „Про братів Азовських“, „Невольницька“, „Про бурю на Чорному морі“, „Про удову і трьох синів“. Кобзар мав гарний голос (драматичний тенор) і підкреслено експресивну манеру співу, що вражала глибоким драматизмом, тонкою проникливістю у психологічну сутність думи, правдивим тлумаченням художніх образів.

З історії кобзарських інструментів. З трьохструнного, трохи видовженого музичного дерев’яного інструменту, який робиться з верби, або з клену, кобза вже в ХVIII столітті мала до 35 струн. Струни в старовину були кишкові або в переміш з металевими, тепер використовують виключно металеві звуки. Видобувають на кобзі биттям пальців по струнах, при чому в ударах по струнах бере участь не лише пучка пальців, але й ніготь, для того переважно мають трохи відрощені нігті.

Існує кілька версій стосовно походження інструменту: за однією, кобза – найстаріший музичний інструмент азіатського походження, який ще в ХП столітті був поширений серед половців. Турки також мали музичний інструмент, подібний до стародавньої кобзи – кобуз. Г.Хоткевич доводив, що всім народам з давніх-давен був відомий інструмент пудло, прототип кобзи.

Про значущість кобзи і творів, виконуваних на ній, говорить і те, що Тарас Шевченко назвав свої твори, „Кобзарем“, а Панько Куліш – „кобзою“. Найкраще підкреслила значення кобзи письменниця Олена Пчілка. Вона стверджувала, що коли б провадила боротьбу з українським рухом, то наказала б зібрати усі кобзи, скласти їх на купу і спалити.

Характеристику билин проведем за посібником Б.Степанишина „Давня українська література в школі“ (2000 р.), підручником З. і М.Лановик „Українська усна народна творчість“. У ХVІ-ХVІІ ст. існували цикли билинних творів про богатирів-велетнів Іллю Муромця, Чоботька, Олексія Поповича, Кирила Кожум’яку та ін. Поступово билини трансформуються в казки. Досліджували билини М.Драгоманов, І.Нечуй-Левицький, В.Шевчук.

Контрольні запитання : 1. Визначте, які з названих жанрів не належать до народного епосу: дума, балада, романс, історична пісня? 2.До якого роду художньої творчості належать народні думи? 3.Хто з українських художників написав картини до дум? 4. Як називаються характерні для фольклорних творів такі художні засоби: „шапка-бирка“, „чисте поле“, „хвалить-вихваляє“, „буйний вітер“, „плаче-ридає“? Знайдіть аналогічні засоби в думах і охарактеризуйте їх функцію.

5. Які життєві цінності були найбільш вартісні для козака Голоти? 6. Дума про козака Голоту відома в Німеччині, Франції, Італії, Англії, Португалії, Болгарії, Чехії, Словаччині. Про що це говорить? 7. Які художні тропи використані в молитві полонених у думі „Маруся Богуславка“ ? Визволи нас, Боже, всіх бідних невольників, На ясні зорі, тихі води, Край веселий, люд хрещений.

8. Які художні твори написані за мотивами думи „Маруся Богуславка“ ? Чи відрізняються фольклорний і літературний образ героїні? Тестові запитання 1.Які твори називаються думами? А). самобутні епічні та ліро-епічні твори про боротьбу українського народу проти поневолювачів, суспільно-політичне і побутове життя людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи ліри; Б). великі за розміром епічні пісні героїчного змісту.

2. Хто автор терміну “дума“? А). М.Цертелєв; Б). М.Максимович; В). М.Сумцов; Г). Ф.Колесса.

3. В яких документах згадується про народних співців та музик? А).у „Слові о полку Ігоревім“; Б). “Повісті временних літ“; В). “Руській правді“.

4. Які думи з наведених характеризують епізоди народно-визвольної війни 1648-1654рр.? А).“Дума про Івана Богуна“; Б). “Дума про козака Голоту“; В).“Дума про Марусю Богуславку“; Г).“Буря на Чорному морі“; Д).“Бідна вдова і три сини“.

5. В яких думах з наведених порушуються морально-етичні проблеми? А). “Козак нетяга Хвесько Ганжа Андибер“; Б). “Маруся Богуславка“; В).“Хмельницький та Барабаш“; Г).“Буря на Чорному морі“; Д).“Невольницький плач“.

6. Які з наведених компонентів притаманні для жанру думи? Чи є рядок з правильною відповіддю? А). повтори, звертання, кінцівка; Б). заспів, основна розповідь, закінчення; В). основна розповідь, інверсія, закінчення; Г). зачин, основна частина, славословіє.

1. Поясніть вислів М.Рильського: „. думи справедливо вважають найдорожчим алмазом у короні многострадального, волелюбного, прекрасного і великого українського народу“ (Рильський М. Зібрання творів у 20- т. Т.16. – К.: Наук.думка, 1987. – C. 9).

2. Охарактеризуйте образи козаків, що уособлюють військову звитягу, мужність, лицарську відвагу народу, який виборює своє право на свободу і незалежність, любов до рідної землі, почуття власної гідності, стійкості.

3. У чеському фольклорі збережена українська лірична пісня про дівчину, що чекає свого милого, „в’ючи вінок“. Співають цю пісню і на весіллі. Знайдіть спільне і відмінне в українській та чеській піснях.

При потребі скористайтесь перекладними словниками: Ой заржи, заржи, Aj zerzaj, zerzaj, Коню вороний, Mui konicku vrany, Під круту гору йдучи. pres pole jeduci.

Чи не зачує молода дівчина, Аbu uslysela Рутвяний вінок в’ючи. moja nejmilejsi А як зачула, тяжко здихнула, v komurce seduci, Jak ho uslysela Гірко заплакала Zaplakat musela Чи коня не мав, kona vranego Чи доріжки не знав, ne tak o konicka Чи ненька не пускала? Jako o Janicka Janicka svarneho.

(Записано викладачем ГДПУ О.М.Семеног від Л.В.Венєвцевої в м.Харкові у 1984 р.) До уваги. Детальніше про чеський фольклор, традиції, звичаї інших слов’янських народів читайте у книжці Семеног О.М. Вступ до слов’янської філології Навч. – метод. посібник. – Вид.2-е, перероблене і доповнене. / За заг.ред.акад.Мацько Л.І. – Глухів: ГДПУ, 2002. – 138 c.

4. З’ясуйте особливості символіки числа три в думі „Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі“. Що в цій думі засуджує народна мораль? 5. Опрацюйте статтю О.Грабович “Думи як символічний код переказу культурних цінностей“ (Родовід. -1993. – № 5. – C. 30 – 36). У статті пропонується антропологічний підхід до розгляду дум. У чому його суть? 6. Напишіть твір-роздум на тему за вибором.

“Козацькій славі не згаснути повік!“ „І покажем , що ми, браття, козацького роду“ (П.Чубинський).

7. Порівняйте початок „Думи про Федора Безрідного“ з перекладом М. Ґрабовського (польською мовою). При потребі скористайтесь перекладними словниками.

Понад сагою Дніпровою Молодий козак обід обідає; не думає, не гадає, Що на його молодого, ще й на чуру малого біда настигає.

Po nad zalewem dniprowym Mlody kozak obidaje ani mysli ni zgaduje Ze na niego mlodego i na ciure malego bieda nastepuje.

(Записано викладачем ГДПУ О.М.Семеног від Л.В.Венєвцевої в м.Харкові у 1984 р.) 8. У чому реалізм дум про народно-визвольну війну 1648-1654 рр.? Здійсніть аналіз однієї з дум (за переліком для загальноосвітньої школи): визначте тему, проблеми, систему образів, тропи, ідею, актуальність думи.

1.Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: навч.посібник. // Упор. та прим. О.М. Таланчук, Ф.C. Кислого. – К., 1993.

2.Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. – К.: Наук. думка, 1986. – 247 c.

3.Грабович О.Думи як символічний код переказу культурних цінностей // Родовід. – 1993. – № 5. – C.30 – 36 4.Дубас О.І. Становлення і розвиток професійної бандурної освіти в Україні (ХVIІ – перша половина ХХ ст.). – Автореф. Ди c. канд. мистецтвознавства. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, – К., 2002. – 21 c.

5.Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Тром’яка та ін. – К.: Академія, 1997. – 750 c.

6.Лисенко М. Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні Остапа Вересая. – К.: Музична Україна, 1976.

7.Лозко Г. Українське народознавство. – К.: Зодіак, 1995. – C. 140 – 158.

8.Методичні вказівки до вивчення курсу української народнопоетичної творчості. – К.: ХДУ, 1988.

9.Нудьга Г.А. Українська дума і пісня в світі. – Кн. 1 і 2. – Львів, 1997-1998.

10.Пасічник Є. Особливості вивчення фольклорних творів // У кн.:Українська література в школі. – К.:Рад.шк., 1983. – C. 233 – 251.

11.Охріменко П., Охріменко О. Морально-етичні ідеали героїв українських народних дум і пісень про козаків. // Народна творчість та етнографія – 1992. – № 3.

12.Погребенник В.Ф. Слово-зброя. Література у творчому набутку публіциста й есеїста Романа Олійника-Рахманного (публіцистика, есеїстка, літературознавство): Навч.посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Ковчег, 2003. – C. 19 – 37.

13.Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література. – К.: Вища шк., 1991. – 190 c.

14.Руснак І. Думи та історичні пісні: Тексти та їх інтерпретація. – Кіровоград, 1999.

15.Степанишин Б. Українські народні думи // Ук. мова і літ. в шк. – 2000. – № 6. – C. 24-26.

16.Українські народні думи та історичні пісні / Упорядн. Таланчук О. – К.: Веселка, 1993.

17.Хоменко В.Г. У колі народного епосу // Думи. – К., 1974.

18.Чабада М. Кобзарі та лірники // Дивослово. – 1998. – № 6. – C. 22 – 23.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Думи — українська література

Думи — ліро-епічні твори про історичні чи соціально-побутові події. Це самобутні твори, які виконують речитативом у супроводі кобзи, бандури або ліри.

За змістом думи поділяють на тематичні групи, які обмежуються часовими рамками:

• думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (ХІУ-ХУ ст. — рання козацька доба);
• думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (XVI ст. – поч. XVII ст. — доба Хмельниччини і Гетьманщини);
• соціально-побутові думи (кін. XVII ст. — період Руїни, політичного занепаду).

Виникнення думи відносять приблизно до середини XV ст. Науковий термін «дума» вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст.

Поява думи була пов’язана з розгортанням героїчної боротьби української народу проти турецько-татарських, а потім польсько-шляхетських загарбників. Думи відіграли значну роль у боротьбі українського народу за соціальне й національне визволення. Думи характеризуються відсутністю строф, дієслівним римуванням, імпровізаційністю; їм властиві стала композиція, розгорнутий сюжет, повільна епічна розповідь, постійні епітети тощо.

Незважаючи на гнучкість виконання дум, їх композиція є доволі стрункою і сталою, що характеризується властивими тільки цьому жанру рисами. Вона в абсолютній більшості текстів зберігає ті самі складові елементи, жанрову структуру. Як правило, в думі є три частини: заспів, або зачин («заплачка»), основна розповідь, закінчення («славословіє»). Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації — уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.

Отож думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто називають «заплачкою». Цей початок найчастіше будується’ на основі художнього паралелізму:

Як у неділю рано-порано Не голоснії дзвони задзвонили,

Не сизопері орли защебетали,

А не сивая зозуля закувала;

То бідні невільники, сидя в неволі, заплакали.

У канву сюжету можуть вводитися додаткові епізоди, але, як правило, дума не буває надмірно ускладненою. Сюжет розгортається лінійно в хронологічній послідовності, події передаються як- найприродніше, без елементів фантастики та несподіваних поворотів у розвитку дії. Завершується дума кінцівкою, яку називають славословієм, бо в ній прославляються подвиги, відвага, вчинки героя, який переміг ворога або ж поліг за праведну справу:

Дай, Боже, щоб козаки пили та гуляли,

Неприятеля під ноги топтали.

Даруй, Боже, на многії літа!

Виконують думи переважно професійні народні співці — кобзарі чи бандуристи — мелодійною декламацією-речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, рідше ліри. Корінням думи сягають періоду Київської Русі, її героїчного епосу. Думи тісно пов’язані з іншими жанрами українського фольклору — історичними піснями, голосіннями, казками тощо. Обсяг дум більший від історичних пісень, у їх змісті немає нічого фантастичного.

До найдавніших належать думи про боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників: «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів із горо- да Азова, з турецької неволі» та ін. У думах цього циклу народ створив образи колективного героя- борця, захисника рідної землі.

Знаменита козацька ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ розповідає про дівчину Марусю, яка потрапила в полон до турків, стала дружиною турецького пана. Хоч вона й не витримала, змінила під тиском обставин віру, проте залишилася вірною своїй землі і, наражаючись на смертельну небезпеку, допомогла багатьом козакам, які перебували в полоні протягом 30 років, утекти з неволі. Дивно, вона не тікає з ними, але залишається в гаремі, оскільки це стало її способом життя. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильний зв’язок з рідною землею.

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУ СЛАВКУ

Там стояла темниця кам’яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

Маруся, попівна Богуславка,

Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

Що тоді бідні невольники зачували,

Марусю, попівну Богуславку,

Марусю, попівно Богуславко!

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі гіробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

Що в нашій землі християнській за день тепера».

Маруся, попівна Богуславка,

До козаків словами промовляє:

Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота,

А завтра святий гіразник, роковий день Великдень».

То тоді ті козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої землі припадали,

Марусю, попівну Богуславку,

Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,

Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»

Маруся, попівна Богуславка,

Та не лайте мене, не проклинайте,

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,

Марусі, попівні Богуславці,

То буду я до темниці приходжати,

Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від’їжджати,

Марусі, попівні Богуславці,

Маруся, попівна Богуславка,

На волю випускає І словами промовляє:

В городи християнські утікайте,

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників,

Вислухай, Боже, у просьбах щирих,

У нещасних молитвах Нас, бідних невольників.