Що таке монографія та як її написати вченому?

Контент-копирайтер, который постоянно стремится в развитию и расширению кругозора путем получения знаний в области науки и образования.

Перед захистом дисертації важливо забезпечити апробацію результатів. Один і найдієвіших механізмів – підготовка монографії, зокрема колективом авторів. Це зрозумілий і доступний спосіб переконати наукову спільноту, що дослідження має підтверджені та схвалені результати.

Що таке монографія?

• формулює гіпотезу;
• описує концепцію;
• узагальнює та аналізує актуальність та значимість обраного напряму;
• деталізує конкретні кроки та шляхи їх вирішення.

Для монографії важлива унікальність і грамотність, як і для будь-якого наукового дослідження. Автор дисертації відображає у ній власну концепцію. Глобально має на меті стимулювати розвиток науки і вирішувати конкретні практичні проблеми. Є й особиста мета – забезпечити допуск до захисту дисертації. Дисертація повинна мати наукову цінність та практичну значущість. Це обов’язкові умови. Вони мають бути доведені та підтверджені документами про апробацію. Монографія є доступним, зручним способом реалізації завдань. Додатково це ще й бонус у портфоліо власних публікацій.

Монографія перекладається як «одне» та «пишу». Мається на увазі, що дослідження присвячене одному вузькому питанню чи темі. Переклад не означає, що робота пишеться лише одним автором.

Чи підходить монографія для апробації результатів дисертації?

Апробувати результати дисертації – означає підтвердити їхню практичну значимість, схвалити висновки та докази. Монографія є одним із кількох способів досягнення такої мети з точки зору теорії та практики. Написання такої праці дозволяє:

1. Забезпечити допуск до захисту дисертації, наблизити цей момент та полегшити захист.
2. Ознайомити широке коло осіб з результатами апробації, зокрема це стосується наукового керівника, опонентів, членів спеціалізованої вченої ради, викладацького складу.
3. Отримати об’єктивний відгук про якість роботи та досягнуті результати. Якщо він конструктивний і при цьому негативний – з’являється можливість своєчасно усунути недоліки та адаптувати матеріал.
4. Здобути корисні навички та досвід співробітництва, написання та апробації робіт, підвищити власний професіоналізм та кваліфікацію.
5. Поповнити багаж знань новими теоретичними аспектами та навичками наукової роботи.

За допомогою монографії максимально широко висвітлюється актуальність дослідження, що є однією з головних цілей апробації. Враховуючи, що результати дисертації мають бути продемонстровані широкому колу осіб, включаючи опонентів, експертну раду, наукового керівника та викладацький склад, монографія є зручною формою.

Монографія не є обов’язковою умовою для претендентів. Однак її наявність є додатковим бонусом. Цінність та значимість дисертації суттєво зростає. Автор демонструє відповідальний підхід. За допомогою публікації монографії доступ до результатів дослідження отримує широке коло осіб, що підвищує шанси на рецензію та позитивні відгуки – без них апробацію не буде зараховано. Крім того, така наукова праця є повноцінним джерелом бібліографічних списків.

Монографія може бути зарахована як апробація результатів дослідження, тільки якщо дотримано чотирьох умов: вона офіційно опублікована, на неї отримана рецензія і є позитивний відгук, обсяг тиражу становить не менше півтисячі примірників.

У чому переваги колективних монографій?

Молоді вчені цілком успішно знаходять взаємодію з корифеями та створюють спільні монографії. За такою ж схемою можуть рухатись статусні автори, влаштовуючи взаємно корисні колаборації. Мета – розширити охоплення та забезпечити апробацію свого дослідження.

• допомагають заощадити час на підготовку;
• збільшують інтерес до змісту;
• розширюють охоплення цільової аудиторії;
• є гарантією додаткової перевірки (як мінімум, в якісному результаті зацікавлені вже два і більше автори);
• дозволяють розподілити відповідальність між кількома суб’єктами.

Вважається, що колективні монографії легші у виконанні та підготовці для публікації. Має місце ділене співавторство. Створюється єдина, цілісна логічно обумовлена ​​робота і навіть чітко диференціюється зона відповідальності.

За ступенем значущості, всупереч поширеній думці, колективні монографії мало чим відрізняються від одноосібних аналогічних робіт. По-перше, у назві ніколи не вказується слово «колективний» (якщо зазначено – зверніть увагу на якість та достовірність даних). По-друге, щодо апробації вони мають рівноцінне значення. Головну роль відіграє доведеність, підтвердження, аргументованість результатів дисертації. Якщо концепції та погляди кількох авторів збігаються, колективна монографія цілком підходить для апробації.

Зворотний бік медалі – поширене шахрайство та недобросовісне співавторство. Тому важливо відповідально підходити до вибору формату та схеми співробітництва, щоб не ризикувати своєю публікацією та репутацією.

Монографії зарекомендували себе як значний та ефективний інструмент апробації. Якщо у вас викликає труднощі самостійне написання роботи, немає розуміння процесу або просто ви не бажаєте ризикувати результатом, звертайтесь до компанії «Аспірантура». Досвід та кваліфікація наших авторів дозволять отримати бажаний результат та наблизять захист дисертації.

У чому відмінність монографії та дисертації

На початку липня МОН запропоновував до громадського обговорення проект нового Порядку присудження наукових ступенів [1]. У цьому зв’язку хочу, по-перше, прокоментувати окремі положення оприлюдненого проекту та, по-друге, запропонувати певний контекст, в якому слід визначати оптимальні напрями оновлення формату захисту дисертацій.

1. Дискусійні положення проекту Порядку присудження наукових ступенів

Директор департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН пан Андрій Шевцов виділив суттєві позитивні зміни у правилах захисту дисертацій, що відображені у розробленому документі. Зокрема, зменшується перелік документів, які необхідно підготувати для захисту дисертації. Скасовується автореферат для дисертацій, підготовлених у вигляді рукопису або наукової доповіді (на відміну від дисертацій у вигляді монографії). Зменшується кількість наукових публікацій, необхідних для захисту дисертації. «Здійснено перерозподіл повноважень між суб’єктами розгляду питань присудження наукових ступенів — спеціалізовані вчені ради присуджують наукові ступені, вищі навчальні заклади (наукові установі) видають відповідні дипломи, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти акредитує ради та контролює їх діяльність». Порядок захисту дисертацій в основному приводиться у відповідність із новими вимогами закону про вищу освіту.

Далі прокоментую окремі дискусійні положення проекту нового порядку присудження наукових ступенів [1] , у дужках — номери пунктів по тексту цього документа .

Здобувачу наукового ступеня доктора філософії призначається науковий керівник (п. 8), тоді як чинний порядок підготовки докторів філософії вказує, що наукових керівників може бути двоє [2, п. 14 і 24 ].

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук може бути подана до спеціалізованої вченої ради для проведення захисту, за певними винятками, не раніше ніж через п’ять років після здобуття особою наукового ступеня доктора філософії (п. 10). Складно зрозуміти, чим обумовлена ця норма. Більшість майбутніх докторів наук дійсно захищає свої докторські дисертації більш як через 5 років після захисту кандидатських, меншість — одержує необхідний дозвіл.

Я не зрозумів логіку вимог до наукової доповіді «за сукупністю статей, що подається на здобуття наукового ступеня доктора наук» (п. 12) — нової форми докторської дисертації. Єдиною регламентованою відмінністю наукової доповіді від рукопису є обсяг тексту, що складає не більше 6 друк.арк. для доповіді та не більше 17 друк. арк. для рукопису (зверніть увагу, рукопис також може мати обсяг 6 друк.арк., адже мінімальний обсяг не встановлюється). Інші параметри (публікації за підсумками дослідження, відсутність автореферату) — без змін. У чому тоді справжня відмінність дисертації-рукопису від дисертації-доповіді? Усі потенційні доктори наук готуватимуть доповіді, тому що це є менше тексту і, відповідно, зусиль та паперу?

У вимогах до публікацій за матеріалами дисертаційного дослідження (п. 13-15) я не побачив жодного положення, яке б регламентувало підвищення якості таких публікацій. Натомість зберігається нонсенс у вигляді затвердження МОН переліків належних наукових журналів. Зберігаються обмеження на максимальну кількість публікацій в електронних фахових виданнях, тоді як «електронний» або «друкований» формат видання не є критерієм його якості, а читачу зазвичай легше знайти публікацію в електронному, аніж у друкованому виданні.

Напевно, варто подумати над логікою одноосібних монографій, пов’язаних із захистом дисертації доктора наук (п. 10, 16). Скільки має бути монографій? Якого обсягу? Представникам суспільних і гуманітарних наук для захисту дослідження у вигляді монографії потрібна одна чи дві монографії (з тексту проекту документа це незрозуміло)? Чи потрібно зберігати традицію «монографія плюс рукопис» для здобувачів докторського ступеня у суспільних та гуманітарних науках? Чому наявність монографії (п. 16) є вимогою для захисту «за сукупністю статей» [3, ст. 5, п. 7] — авжеж цей вид захисту не називається «за сукупністю статей та однієї монографії»?

П. 19 проекту — положення про офіційний дозвіл плагіату. «Якщо обсяг академічного плагіату в дисертації є значним, то спеціалізована вчена рада може прийняти рішення про відмову в присудженні наукового ступеня або зняття дисертації з розгляду без права її повторного захисту». Ключові слова тут — «може» прийняти рішення (а може і не прийняти) та «обсяг… є значним». «Значний» обсяг — це скільки? А незначний? Треба, напевно, доповнити, що «незначним» є менше 98% сплагіаченого тексту…

Насправді, з огляду на катастрофічний масштаб плагіатних проблем в Україні, відповідні положення необхідно формулювати максимально жорстко. Один абзац скопійовано — це плагіат. Рішення спецради для порівняння двох текстів не потрібно. І тому подібне, тут треба позичати та адаптувати визнані міжнародні стандарти, правила та процедури академічної доброчесності й наукової етики.

Проект (п. 20, 24) надає абсолютну перевагу захистам у постійно діючих спеціалізованих вчених радах і маргіналізує захисти дисертацій у разових радах, розглядаючи їх як виняток. Тоді як «золотий стандарт» у світі — «разові» захисти, а мережі постійних рад зберігаються в окремих постсоціалістичних країнах, які поступово відмовляються від постійних рад на користь разових. Крім того, порядок не враховує ще одну проблему. Захисти відбуватимуться за спеціальностями, затвердженими КМУ (п. 8). Ці спеціальності, як відомо, стали достатньо широкими (див. їх перелік [4]). Я не уявляю собі складу спецради, здатного кваліфіковано оцінити дисертацію з будь-якого питання спеціальності «Біологія», «Хімія», «Медицина» тощо: ці спеціальності надто широкі для того, аби 15-20 фахівців у складі спецради могли охопити усе коло їх питань.

П. 23 проекту встановлює розмір оплати праці офіційних опонентів від 170 грн. за опонування по дисертації доктора філософії до 319 грн. за опонування по дисертації доктора наук. Ми всі переконані в тому, що це є гідний розмір оплати і що здобувач не доплачуватиме опонентам за їх роботу, не впливаючи таким чином на їх відгук (давати негативний відгук на роботу особи, яка тобі за нього платить, — очевидний конфлікт інтересів).

Перелік документів, які здобувач подає до спецради разом із дисертацією (п. 26), суттєво скорочений, чим значно послаблена проблема значних нервових і часових зусиль дисертанта, необхідних для підготовки до захисту. Єдина пропозиція — замінити «витяг з наказу про зарахування до аспірантури» для здобувачів наукового ступеня доктора філософії на документ про виконання освітньої частини програми підготовки в аспірантурі.

Зберігається надмірна регламентація процедур розгляду дисертації спеціалізованою вченою радою. Так, « рада проводить попередній розгляд дисертації. Для цього доручається комісії (не менше як три особи) із членів спеціалізованої вченої ради ради (фахівцям за профілем дисертації) подати висновок про науковий рівень дисертації, відсутність (наявність) академічного плагіату, відповідність дисертації профілю ради, про кількість і обсяг публікацій та про повноту опублікованих матеріалів дисертації, а також пропозиції щодо призначення офіційних опонентів, зокрема іноземних фахівців з відповідної спеціальності» (п. 28). Чому рада не може організувати попередній розгляд дисертації в якийсь інший спосіб? Далі читайте проект порядку до п. 55 включно — вимоги у майже кожному пункті можна розглядати як приклади надмірної державної регламентації роботи спецрад та порушення засад академічної автономії.

На мою думку, найбільш показова вимога «перекочувала» з чинних норм до п. 42 проекту, де визначена повна процедура проведення засідання спецради для захисту дисертації. Чи дійсно потрібна аж настільки детальна регламентація захистів, щоб прописувати порядок питань і відповідей учасників захисту дисертації, що поширюватиметься на всю країну? Думаю, цей підхід якнайкраще показує ступінь недовіри держави до наукових спільнот та її прагнення регулювати просто все.

Копіювання з чинного законодавства виявилось зокрема у нормі п. 34, відповідно до якої тексти дисертації та відгуків офіційних опонентів розміщуються на офіційному веб-сайті установи, де відбувається захист дисертації, на термін до 3 місяців з моменту видачі диплома про науковий ступінь. Краще було би прописати вимогу про довічний відкритий доступ до захищених дисертацій на відповідному сайті, що є стандартною практикою у більшості розвинених країн світу.

Регламентація захисту дисертацій в рамках програм з подвійної підготовки науковців між українським та іноземним закладом (п. 39) дозволяє провести захист в одній із двох установ-партнерів за участі представників вітчизняного та іноземного вищих навчальних закладів (наукових установ). Проте ця норма не містить дозволу застосувати процедуру захисту дисертації іноземної установи, якщо захист дисертації відбуватиметься закордоном.

Таким чином, поки що не пропонується оновлення або зміна численних дискусійних правил і практик захисту дисертацій. Крім того, у пропонованому до обговорення документі не вказано, які з нових норм поширяться тільки на здобувачів наукового ступеня доктора філософії (перший набір на ці програми відбудеться восени), а які стосуватимуться й осіб, що вже почали підготовку дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Складається враження, що за межами викладених на початку статті окремих новацій проект нового документ а є компіляцією норм з чинних на сьогодні нормативно-правових актів, що регулюють дисертаційний процес. Однак проект не вказує, які з чинних нормативно-правових актів, що сьогодні регулюють підготовку та захист дисертацій (їх понад 30, див. перелік за посиланням [5]), втратять чинність (новий порядок їх замінить), а які залишаться в дії.

2. Почали не з того кінця?

У мене склалося враження, що пропонований проект нового порядку здобуття наукових ступенів став результатом недостатнього аналізу проблеми. Нам пропонуються конкретні правила функціонування спеціалізованих вчених рад, процедури розгляду дисертацій. Водночас, лишаються не сформульованими загальні вимоги, якщо хочете — засади або принципи, яким має відповідати майбутній оновлений формат захисту дисертацій.

Я пропонував схему конкретних параметрів функціонування майбутніх спецрад у детальному дослідженні [6, п. 6.3]. Але я зрозумів, що необхідно зробити «крок назад» і подумати не так над конкретними механізм ам и захистів, як над їх загальними засад ам и, оскільки чітка відповідь на другий аспект питання значно полегшує пошук та досягнення консенсусу щодо відповіді на перший. Якщо ми вибудовуємо нову систему захисту дисертацій, то яким вимогам вона має задовольняти? Хочу поділитися деякими міркуваннями з цього приводу.

I) Певна нова модель захисту дисертацій має бути спрямована на розв’язання існуючих проблем системи захисту дисертацій у постійно діючих спеціалізованих вчених радах (таблиця 1; список проблем відкритий до доповнень).

Таблиця 1. Основні проблеми поточного формату захисту дисертацій
у постійно діючих спеціалізованих вчених радах

Опис проблеми

Традиційні проблеми