Характер
Проблема характеру та його розвитку має давню історію і належить до найскладніших у психології. Початок її постановки та розробки припадає на добу Стародавньої Греції та пов’язаний з іменами Платона, Протагора, Теофраста, Арістотеля. Разом з тим, це і вічна нова проблема, тому що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і неодмінними турботами про його виховання.
Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості – те, заради чого вона діє
Визначаючи поняття “характер”, слід зазначити, що воно трактується в психології неоднозначно. По-перше, наявні труднощі в розрізненні характеру і темпераменту, оскільки й досі складно встановити, що є властивостями темпераменту, а що є результатом прижиттєвих “нашарувань”, тобто відноситься до властивостей характеру. Ще більше спірних питань виникає під час спроби розвести поняття “характер” і “особистість”, оскільки в психологічній літературі ці поняття або часто ототожнюються і використовуються як синоніми, або характер включається в особистість і розглядається як її підструктура, або навпаки, особистість розуміється як специфічна риса характеру тощо.
Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, крім спрямованості дій, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, добрі, сором’язливі, сміливі, веселі, альтруїстичні, комунікабельні, а про інших – ледачі, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїстичні. Подібні риси виявляються у людей настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Саме вони відображають істотні властивості людини, що в сукупності відбивають сутність поняття “характер”.”Характер” – слово давньогрецького походження і в перекладі означає “карбівка”, “печатка”, “шаблон”. Спочатку він позначав інструмент для того, щоб робити карбування, штамп, клеймо. За образом печатки чи відбитка визначалася, наприклад, цінність монети. У Стародавній Греції образ карбування почав застосовуватися й до людини, спершу для окреслення рис її обличчя, а потім – особливостей поведінки людини.
Дійсно, характер, з одного боку являє собою відбиток виховання і діяльності, які формують людську особистість. Життя карбує характер людини, а з певного моменту людина сама починає кувати свій характер. В цьому, власне кажучи, і полягає сутність самовиховання.
Поняття “характер” було введене колегою Арістотеля Теофрастом для визначення властивостей людини
Але слова “карбівка”, “печатка” по відношенню до характеру мають, з іншого боку, ще одне досить суттєве значення. Характер накладає відбиток на всі вчинки, думки і почуття людини. За цими проявами ми й оцінюємо характер тієї чи іншої особистості. То ж, властивостями характеру слід вважати не всі особливості людини, а лише істотні та стійкі.
Характер – це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе
Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Про характер людини ми робимо висновок і за тим, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої вона думки про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.
Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачити, як вона буде себе поводити за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме доручення тощо.
Ідеї про психологічне розрізнення людей виникли ще в епоху ранньої античності й зумовлювались суспільними потребами. Так, грецький рабовласник, купуючи раба, уважно оглядав його зовнішність – м’язи, хребет, зуби, для того щоб визначити фізичну працездатність невільника. Однак рабовласника цікавили і психічні риси раба – чи буде він слухняним, стриманим, покірним та працелюбним. Тому саме в Давній Греції зароджується на виникає візуальна психодіагностика – теорія розрізнення рис характеру людини на основі її зовнішності.
Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості тіла. Так, Арістотель здійснював спроби визначати риси характеру людини, ототожнюючи її зовнішність з тваринами – приміром, якщо людина мала товстий бичачий ніс, то вважалась лінивою, форма лев’ячого носа означала поважність особи, тонке та рідке волосся, як у зайця, показувало боягузтво т. п.
Популярність цієї теорії підірвала безглузда смерть Лафатера – його зарізав солдат-мародер. Засновникові френології дорікали, що будучи прославленим діагностом характерів людей, він не зміг розпізнати власного вбивці
У Середньовіччі найбільш відомим став дослідник характеру І. Лафатер, що заснував цілу теорію – френологію, яка вивчала риси характеру людини за формою її черепа. Згідно ідей френології череп поділявся на 27 ділянок, випукла форма яких говорила про вираженість певної риси характеру чи здібності людини, а ввігнута – про відсутність чи слабкий ступінь розвитку ознаки. Хоча погляди френології на сьогодні заперечуються офіційною наукою, вченими була запозичена ідея про функціональний розподіл не черепа, а головного мозку.
Відомими в історичному контексті є також погляди Ч. Дарвіна на вияви рис характеру людини через зморшки на її обличчі. Наприклад, характер зморшок на лобі діагностує зовсім різні риси характеру-якщо зморшки мають горизонтальний характер, то показують безпосередність, оптимізм та простодушність людини, а вертикальні зморшки свідчать про вдумливість, емоційну стриманість та критичність особистості.
На сьогодні науковці дещо скептично ставляться до діагностики рис характеру на основі зовнішності людини, психологи-практики обирають для цього численні стандартизовані та проективні тести. Вчені працюють над вивченням питань формування характеру, виявів національного характеру, проблеми гармонійності структури та виявів характеру.
Характер людини та його особливості. Реферат
Характер – це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поводженні, у його вчинках.
Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Характер, як і темперамент, є досить стійким і мало-змінюваним. Темперамент на форму прояву характеру, своєрідно забарвлює ті чи інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучою діяльністю, у флегматика – у зосередженому обмірковуванні. Холерик трудиться енергійно, жагуче, флегматик – методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина із сильним характером може придушити деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояву.
З характером нерозривно зв’язані і здатності. Високий рівень здібностей зв’язаний з такими рисами характеру, як колективізм – почуття нерозривного зв’язку з колективом, бажання працювати для його блага, віра у свої сили і можливості, з’єднана з постійною незадоволеністю своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе, умінням критично відноситися до своєї справи. Розквіт здібностей зв’язаний з умінням наполегливо переборювати труднощі, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу.
Зв’язок характеру і здібностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій формуються і його здібності. Наприклад, у процесі праці як одного з основних видів діяльності розвивається, з одного боку, здатність до праці, а з іншого боку – працьовитість як риса характеру.
У спілкуванні з людьми характер людини виявляється в манері поводження, у способах реагування на дії і вчинки людей. Манера спілкування може бути більш-менш делікатною, тактовною чи безцеремонною, ввічливою чи грубою. Характер на відміну від темпераменту обумовлений не стільки властивостями нервової системи, скільки культурою людини, його вихованням.
Коли говорять про наявність у когось визначеного характеру, тим самим указують на відому однобокість його психічної організації, відому дисгармонію психіки, По суті справи, про нормальний “ідеальному,” людині не можна сказати, який у нього характер, тому що все його поводження є простою реакцією на зовнішні впливи.
Потрібно відзначити розпливчастість і невизначеність границь і між окремими психопатіями. Виділювані форми психопатій здебільшого являють собою штучний продукт схематичної обробки того, що спостерігається в дійсності. У той же час поводження психопатів одного типу може бути різним: один параноїк може бути усіма визнаним ученим, іншої – душевнохворим і т. п.
Виходячи з того, що в нерізкій формі ті чи інші психопатичні особливості наявні всім нормальним людям, зрозуміло, чим різкіше виражена індивідуальність, тим яскравіше стають і властиві їй психопатичні риси. Імовірно, тому серед людей високообдарованих, з багато розвитий емоційним життям і легко збудливою фантазією мається значна кількість безсумнівних психопатів.
Характер – це нерозривне ціле. Але вивчити і зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих сторін чи типових проявів (рис характеру). Загальні риси характеру виявляються у відносинах особистості до суспільних обов’язків і боргу, до людей, до самої себе.
Відношення до суспільних обов’язків і боргу насамперед виявляється у відношенні особистості до суспільної праці. У цьому зв’язку виявляються такі риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість, ощадливість, і протилежні їм – лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство.
Відношення людини до праці впливає на формування його інших особистісних якостей. Д. И. Писарєв писав: “Характер загартовується працею, і хто ніколи не добував собі власною працею насущної їжі, той у більшій частині залишається назавжди слабкою, млявою і безхарактерною людиною”.
Відношення до людей наочно виступає в таких рисах характеру, як товариськість, увічливість, доброзичливість і т. п. Антиподами цих рис є замкнутість, безтактність, недоброзичливість. Як затверджував В. Гюго, “у кожних чоловік три характери: той, котрий йому приписують; той, котрий він сам собі приписує; і, нарешті, той, котрий є в дійсності”. З метою з’ясування суті свого характеру людині корисно знати думка про себе колективу, у якому він працює і проводить значну частину свого життя. І насамперед те, наскільки упорядковані в нього відносини з людьми, наскільки він потрібний людям, наскільки він авторитетний серед них.
Відношення до самого себе виявляється в самооцінці своїх дій. Твереза самооцінка – це одне з умов удосконалювання особистості, що допомагають виробляти такі риси характеру, як скромність, принциповість, самодисципліна.
Негативними рисами характеру є підвищена зарозумілість, зарозумілість і хвастощі. Людина, що володіє цими рисами, звичайно неуживчивий у колективі, мимоволі створює в ньому перед-конфліктне і конфліктні ситуації. Небажана й інша крайність у характері людини – недооцінка своїх достоїнств, боязкість у висловленні своїх позицій, у відстоюванні своїх поглядів.
Скромність і самокритичність повинні сполучатися з загостреним почуттям власного достоїнства, заснованому на свідомості дійсної значимості своєї особистості, на наявності відомих успіхів у праці на загальну користь.
Принциповість – одне з коштовних особистісних якостей, що додають характеру діяльну спрямованість.
Вольові риси характеру. Під волею розуміється складний психічний процес, що викликає активність людини і будить його діяти направлено.
Воля є здатністю людини переборювати перешкоди, домагатися поставленої мети. Конкретно вона виступає в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, мужність. Дані риси характеру можуть сприяти досягненню як суспільно корисних, так і антигромадських цілей. Для цього важливо визначити, який мотив вольового поводження людини. “Хоробрий учинок, мотив якого складається в поневоленні іншої людини, у захопленні чужого добра, у просуванні по службі, і хоробрий учинок, мотив якого полягає в тім, щоб допомогти загальній справі, володіють, звичайно зовсім різними психологічними якостями”.
По вольовій активності характери підрозділяються на сильні і слабкі. Люди сильним характером мають стійкі цілі, ініціативні, змело приймають рішення і реалізують їх, мають велику витримку, мужні і сміливі. Людей, у яких ці якості слабко виражені чи окремі з них відсутні, відносять до категорії слабохарактерних. Їм властиво пасивний прояв своїх ділових і особистих якостей. Найчастіше такі люди, маючи самі гарні наміри, не домагаються значимих результатів у роботі, навчанні. Багато хто з них щиро переживають своє невміння самостійне, наполегливо і рішуче діяти.
Вольові якості можна виховувати в людини. І. П. Павлов підкреслював, що людина – це єдина система, здатна регулювати сама себе в широких межах, тобто може самоудосконалюватися. Слабовільні люди при продуманій педагогічній роботі з ними можуть стати активно діяльними. При цьому треба брати до уваги індивідуальні особливості людини, наприклад його темперамент. Так, у холерика легше виробити активність і рішучість, чим у меланхоліка. Сама людина повинна з юного віку тренувати свою волю, виробляти такі якості, як самовладання, активність, сміливість.
Характер – якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості.
Характер – “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.
Після обговорення питання про формування характеру природно тепер звернутися до з’ясування того, як співвідносяться характер і особистість.
У загальній структурі особистості характер займає центральне місце, поєднуючи всі інші властивості й особливості поведінки. Характер людини, безсумнівно, впливає на його пізнавальні процеси – сприйняття, увага, уява, мислення і пам’ять. Цей вплив здійснюється через вольові й інструментальні риси характеру. Емоційне життя людини знаходиться під прямим впливом характеру. Те ж саме можна сказати про мотивацію і про саму волю. У першу черзі характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості.
Від інших рис особистості характер відрізняється насамперед своєю стійкістю і, як ми змогли переконатися, більш раннім формуванням. Якщо, наприклад, потреби, інтереси, схильності, соціальні установки, світогляд людини в цілому можуть мінятися практично в плині всього життя людини, то його характер, один раз сформувавши, залишається вже більш-менш стійким. Виключення, мабуть, складають тільки випадки важких захворювань, що захоплюють мозок людини, а також відбуваються з віком глибокі органічні зміни в центральній нервовій системі, слідом за якими по чисто органічних причинах може мінятися характер людини. Нарешті, деякі його зміни можуть відбуватися в період життєвих криз, що також не можна розглядати як цілком нормальні явища.
Одна з їхніх рис характеру людини, що виявляють особливу вікову і тимчасову стійкість, є товариськість чи зв’язана з нею по змісту риса – замкнутість, а також більш загальні риси характеру, до складу яких дві названі входять як складові, – екстраверсія і інтроверсія. Багато корисного в розумінні генезису і функціонування цих рис характеру вніс К. Юнг. “Розглядаючи плин людського життя, – писав він, – ми бачимо, що долі одного обумовлюються переважно об’єктами його інтересів, у той час як долі іншого – насамперед його власним внутрішнім життям”. Перший тип людей можна назвати екстравертованим, другий – інтровертованим.
Екстраверсія і інтроверсія як риси особистості виражають, відповідно, чи відкритість замкнутість людини стосовно світу, до інших людей. Майже таку ж стійкість, як екстраверсія і інтроверсія, виявляє комплекс характерологічних особистісних рис.
Характер тісно пов’язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка – вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором’язливість і тривожність, а флегматику – розвивати активність.
Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання.
Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.
- Немов Р. С. “Психология” Учеб. Для студентов высш. Пед. заведений. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997.
- Грановская Р. М. “Элементы практической психологии”. – СПб.: Свет, 2000.
- Маклаков А. Г. “Общая психология” – СПб.: Питер, 2000.
- Рубинштейн С. Л. // Основы общей психологии: В 2т. – Т. II. – М., 1989.
- Крысько В. Г. // Психология и педагогика в схемах и таблицах. – Мн.: Харвест, 1999.
- Гамезо М. В., Домашенко И. А. // Атлас по психологии. – М.: Пед. общество России, 1999.
- Мерлін В. С. Психологія індивідуальності / Вибр. психол. праці. М., 1996.
- Психологія особистості. Тексти / під ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. Н. Пузирея. М.. 1982.
- Психологія сучасного підлітка / під ред. Д. И. Фельдштейна. М.. 1987.