Розділ 2. Романтизм

Романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Великій Британії та Франції, поширився на початку XIX ст. в Російській імперії, Польщі й Австрії, а з середини XIX ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»; наявність провідних мотивів самостійності, світової скорботи (національної туги) та романтичного бунту, нескореності; а також історизм та захоплення фольклором.

Опрацювавши розділ підручника «Романтизм», ви:

— ознайомитеся з романтизмом як світовідчуттям і напрямом у мистецтві;

— складете уявлення про історичні, естетичні, філософські чинники розвитку романтизму;

— дізнаєтеся про основні ознаки романтизму як напряму в літературі й мистецтві, про особливості романтизму в різних країнах;

— зрозумієте, який смисл вкладають у поняття «романтичний герой»;

— з’ясуєте, як вплинула на розвиток романтизму в Європі творчість англійського поета Джорджа Байрона;

— відкриєте для себе творчість геніальних європейських митців.

Романтизм як світовідчуття і напрям у мистецтві

Романтичною журбою або світовим смутком називають гостре невдоволення навколишнім світом і тугу за життям згідно з духовним ідеалом.

Романтизм виник у той час, коли Європа пережила духовне потрясіння і глибоке розчарування у зв’язку з подіями Великої французької революції 1789-1794 рр. та наполеонівськими війнами. Адже революція не призвела до суспільної гармонії, вона скінчилась кривавим «якобінським терором», не вдалося утвердити свободу та справедливість. Вірі в розум, його могутність та силу, було завдано удару. Глибоке розчарування знайшло своє відображення в песимістичному тоні та трагічному забарвленні творчості митців-романтиків.

Стрімке сходження Наполеона до вершин слави стало для багатьох романтиків прикладом сміливого дерзання, духовного розкріпачення особистості. Залізна воля, тверезий розум, палкі почуття, рішучість та відвага стали невід’ємними рисами героя романтизму — героя-бунтаря, героя-протестанта.

У романтичному мистецтві тісно переплетені трагічне й героїчне. Романтики відкрили красу народного мистецтва — казок, пісень, легенд та переказів. Вони підкреслювали величезну роль у житті людини почуттів, уяви, фантазії; стверджували неповторність кожної окремої людини і обстоювали її свободу.

Романтики зробили багато важливих художніх відкриттів. Романтична література тісно пов’язана з фольклором, музикою, живописом. У свої поезії романтики перенесли співучість та сердечність народної пісні, у поеми й романи — мальовничість описів, щирість, мрійливість. Важливим досягненням романтиків було створення сучасних жанрів: роману, поеми і ліричної поезії.

Каспар Давид Фрідріх. Мандрівник над морем туману. 1818 р.

Антуан Жан Гро. Наполеон на Аркольському мості. XIX ст.

Філософську базу романтизму заклав німецький філософ Фрідріх Шеллінг. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму Характерним для романтиків було звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості її посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю, утвердилися нові жанри — літературна балада, лірична пісня, романс, історичний роман та історична драма.

Жан Луї Давид. Присяга війська імператорові після вручення орлів 5 грудня 1804 року. XIX ст. Фрагмент

Термін романтизм указує на зв’язок із середніми віками, коли в літературі був популярним жанр лицарського роману. Фантастичність у зображенні високого ідеального кохання, лицарських подвигів, добрих та злих чарівників, казкові пейзажі середньовічних романів привернули увагу письменників-романтиків.

2.1.1 Історія виникнення романтизму

Життя новому мистецькому напряму дала Німеччина, відгукнувшись романтизмом на рубежі 1790-х і 1800-х рр. на революцію у Франції. Німецький романтизм відзначався підкреслено філософським характером. Його естетика складалася в «енському гуртку», що виник наприкінці XVIII ст. у маленькому місті Єні, поблизу Веймара. Головними теоретиками енських романтиків стали брати Фрідріх та Август Вільгельм Шлегелі. Спираючись на філософське положення Фрідріха Шеллінга про розкутість, свободу людського духу, романтики вважали за потрібне утвердити мистецтво з необмеженою свободою. Втеча від дійсності у світ фантазій і вигадок не виключала інтересу романтиків до навколишнього світу. Але дійсність жила у творіннях німецького романтизму, побачена крізь призму романтичної іронії.

Важливе значення мала боротьба романтиків за свободу особистості, утвердження самостійної цінності людини та її духовного світу. Пошукам загальнолюдського об’єктивно «прекрасного» ідеалу, нормативним канонам класицизму романтики протиставляли яскраву індивідуальну і національну своєрідність, багатство людських характерів і почуттів. В основі мистецтва романтизму лежить протиставлення прозаїчного буржуазного світопорядку і духовної свободи особистості героя, його сильних почуттів, ідеальних поривів — з убогою дійсністю.

Карл Брюллов. Загибель Помпеї. XIX ст.

Романтизм співіснував із пізнім класицизмом, академізмом. Мав впливи на сучасні йому історичний живопис, портрет, гравюру, архітектуру, музику, літературу.

Сутність романтизму: винятковий герой у надзвичайних обставинах.

Перший український історичний роман «Чорна рада» Пантелеймон Куліш, за його власним висловом, написав «у дусі Вальтера Скотта».

Звідси — мотиви трагічного розладу з життям, насмішка над невідповідністю мрії і реальності, захоплення стихією природи, потяг до далекого від сучасної цивілізації укладу життя.

У романтизмі вигадливо поєднуються винятковість героїв, індивідуалізм, інтерес до минулого, потяг до незвичайного та екзотики (нетиповість обставин) — і задушевність, ліризм, особливе, доти невідоме літературі, проникнен

ня у глибини людської душі. Романтичний герой був самотнім. Такими виступають Гяур, Корсар, Каїн, Манфред у Джорджа Гордона Байрона (герої «Східних поем» і «Манфреда»), Конрад Валленрод в Адама Міцкевича, Рюї Блаз у Віктора Гюго, мандрівні музиканти в Ернста.

Старший сучасник Байрона Вальтер Скотт започаткував як жанр історичний роман. Письменник майстерно передав історичні та національні особливості різних епох, країн, народів, надаючи їм яскравого романтичного колориту.

З романтизмом пов’язане збагачення літературних жанрів, руйнування колишніх уявлень про межі і правила творчості. Основними жанрами романтичної літератури стали драма, новела, романтична поема, балада, роман у віршах, де розмивається межа між епосом і лірикою, а також казка лірико-філософського або фантастичного змісту.

У німецьких романтиків казка була одним з улюблених жанрів. Усесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Якобом та Вільгельмом Грімм.

Обдарований письменник-романтик Ернест Теодор Амадей Гофман, якому несила було жити в задушливій атмосфері Німеччини початку XIX ст., створив химерні, смішні й водночас трагічні повісті та романи («Золотий горнець», «Життєва філософія Кота Мурра. », «Крихітка Цахес»).

Теоретично обґрунтувавши основні принципи романтизму, французький письменник Віктор Гюго втілив їх у своїх славнозвісних романах («Собор Паризької Богоматері», «Знедолені», «Людина, яка сміється»), змалювавши цілу низку непересічних людських характерів, неймовірних обставин, тріумфів добра, яке перемагає зло.

У США романтика пригод, вольові, відважні і цілеспрямовані герої, сюжети індіанських казок і легенд знайшли свого співця в особі Джеймса Фенімора Купера — це п’ятитомна епопея про Шкіряну Панчоху.

2.1.2 Етапи розвитку романтизму

У літературі часів романтизму вирізняють кілька етапів становлення: передромантизм, ранній романтизм, друга хвиля романтизму, пізній романтизм.

Передромантизм — явища і тенденції в європейській літературі й духовній культурі другої половини XVIII ст., які підготували ґрунт для розвитку романтизму.

Характерні риси передромантизму:

• зростання інтересу до середньовічної літератури та народної творчості;
• відведення головної ролі уяві, фантазії, творчості;
• виникнення поняття «романтичного», що передувало появі терміна романтизм.

Ранній романтизм охоплює кінець XVIII — початок XIX ст. Доба наполеонівських війн та період Реставрації сприяли виникненню першої хвилі романтизму. В Англії це творчість поетів Джорджа Байрона, Персі Шеллі, Джона Кітса, романіста Вальтера Скотта, у Німеччині — майстра сатиричної прози Амадея Гофмана та блискучого лірика й сатирика Генріха Гейне.

Характерні риси раннього романтизму:

• універсалізм, прагнення охопити буття в усій його повноті;
• тісний зв’язок із філософією;
• тяжіння до символів і міфів як найбільш адекватних форм художнього вираження;
• розлад із дійсністю;
• різке протиставлення дійсності й ідеалу, розчарування й песимізм.

Друга хвиля романтизму розпочалася після липневої революції у Франції та повстання у Польщі 1830 р. Найкращі твори в цей час пишуть у Франції Віктор Гюго, Жорж Санд, Олександр Дюма; у Польщі Адам Міцкевич, Юліуш Словацький; в Угорщині ПІандор Петефі. Романтизм також широко охоплює живопис, музику, театр.

Під впливом європейського романтизму розвивалася американська література, яка бере початок від цього часу (представлена творами Фенімора Купера, Едгара По).

Пізній романтизм у літературі стосується періоду після революції 1848 р.

Романтизм як напрям припинив своє існування наприкінці XIX ст., але романтизм як універсальний світогляд залишився і посів дуже важливе місце в контексті розвитку подальших напрямів кінця XIX — початку XX ст. (символізм, імпресіонізм, неоромантизм), а також поруч із модернізмом XX ст.

Романтизм у кожній національній культурі був неповторним: у німців найбільше виявився в містиці; в англійців — у зображенні особистості, яка протиставляє себе осмисленій і розумній поведінці; у французів — у надзвичайних історіях.

Діалог культур

Вагомий внесок у розвиток романтизму зробили митці Франції. У країні, що вела нескінченні війни, гостро відчувалася суперечність між гуманістичним ідеалом та жорстокою дійсністю.

Романтизм Франції (на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині «Пліт Медузи» та Ежен Делакруа — у картині «Свобода на барикадах». Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі (скульптор — Франсуа Рюд).

Жан Антуан Гро. Битва при Абукирі. XIX ст.

Ежен Делакруа. Свобода на барикадах. 1830 р.

Тріумфальна арка в Парижі. Фрагмент

Особливих форм набув романтизм у Британії, де відомі його представники зосередились на відтворенні фантастичних чи фантасмагоричних картин (Вільям Тернер, Генрі Фюзелі, Вільям Блейк, частково Джон Констебл).

Вільям Тернер. Корабельна аварія. XIX ст.

Визначальні риси романтизму:

• заперечення раціоналізму доби Просвітництва;
• ідеалізм у філософії;
• вільна побудова творів;
• захист людини як особистості;
• виняткові герої в надзвичайних обставинах;
• неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);
• культ почуттів;
• ліричні та ліро-епічні жанри;
• захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художніх засобів;
• інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Романтики іноді вдаються до смішного, гумористичного, чудернацького. Своєрідним явищем поетики романтизму стала так звана романтична іронія. Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту був гротеск, поряд із яким використовувалися й інші форми умовної образності. Митець-романтик не відтворював дійсність, а перетворював, «романтизував» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний.

Сергій Алімов. Цахес. XX ст. Образ Цахеса, створений Гофманом, — яскравий приклад гротеску

Україна і світ

Український романтизм охоплює період 20-60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов’язане з публікацією в 1827-1828 рр. творів Павла Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» Миколи Максимовича в 1827 р., а також зі створенням літературного гуртка Івана Срезневського в Харківському університеті наприкінці 20-х рр. Українські романтики мали кілька своїх осередків: у Харкові діяли Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, у Львові — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький («Руська трійця»), Микола Устиянович; у Києві — кирило-мефодіївці: Микола Костомаров (починав у Харкові), Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Назвіть хронологічні межі розвитку романтизму.
• 2. Поясніть значення терміна «романтизм».
• 3. Розкажіть про романтизм як світогляд і мистецький напрям.
• 4. Поміркуйте, який смисл вкладено в поняття «романтичний герой».
• 5. Пригадайте, у яких літературних жанрах найперше втілилася естетика романтизму.
• 6. Визначте характерні риси романтизму як літературного напряму.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Об’єднайтеся в групи, й користуючись інтернет-ресурсами, підготуйте презентацію на одну із запропонованих тем:

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Спираючись на прочитану статтю, підготуйте матеріали для квест-екскурсії на тему «Знайомтеся, романтизм!».

Квест-екскурсія — комбінація екскурсії та квесту, впродовж якої розповіді про історичні реалії та відомих людей чергуються із загадками та головоломками.

Романтизм як художній напрям у літературі й мистецтві

Значення романтизму для країн Європи. Наприкінці XVIII на початку XIX ст. в Європі формується новий художній напрям — романтизм, який кардинально змінив зміст і форми художньої літератури й інших видів мистецтва. Романтизм приніс у країни Європи особливе відчуття свободи, дух перетворення, нові ідеали. Ідеї, які обстоювали письменники-романтики, впливали на суспільну свідомість, розвиток національно-визвольних рухів, перегляд існуючих устроїв. У той час передові європейські країни розпочали рух до демократії. Велику роль у поширенні передових ідей, у справі здобуття особистої й суспільної свободи відіграли письменники-романтики, котрі виступали проти духовної ницості, насильства й несправедливості. Трохи пізніше в США романтизм також сприяв утвердженню волелюбних ідей і формуванню нації.

Романтики висунули принципово новий погляд щодо людини, суспільства та ролі митця. Людину розглядали не як частину суспільства, залежну від зовнішніх обставин, а як безмежний Усесвіт, величезну таємницю, яку потрібно розгадати. Романтики утверджували виняткову роль мистецтва в здобутті волі та незалежності. Вони відмовилися від попередніх традицій і висунули новий закон художньої творчості — це авторська свідомість. Саме творча фантазія автора, на відміну від попередніх епох (де панувала традиція), тепер визначала розвиток жанрів і стилів.

«То був чудовий час. Людина вважала, що має право протиставляти навколишньому світові власну свободу й запитувати не про дійсне, а про можливе, бажане» (Ф. Шлегель).

Історичні умови. Романтизм як художній напрям розвивався в особливих суспільно-історичних умовах. Звісно, їх не потрібно абсолютизувати, адже література й мистецтво розвиваються за власними законами, проте не можна не враховувати тієї ситуації, що склалася на той час у Європі. Серед найважливіших подій доби треба назвати Французьку революцію.

Ж.-Л. Давид. Клятва в залі для гри в м’яч. Фрагмент. 1791 р.

Молоді митці-романтики (Новаліс, С. Колрідж, В. Вордсворт, Л. Тік, В. Ваккенродер та ін.) палко вітали ідеї Французької революції — рівності, братерства, свободи. Л. Тік писав у 1792 р. В. Ваккенродеру: «О, бути б зараз у Франції. Боротися під прапорами Демур’є, нехай навіть загинути — що таке життя без волі. Якщо на Францію очікує нещастя, я буду зневажати весь світ і розчаруюся в його силі». У цьому листі Л. Тік передбачив драму, яку пізніше зазнало все суспільство, передовсім романтики, — розчарування. Ідеї революції не справдилися. Замість обіцяних волі й братерства багато безневинних жертв загинуло на гільйотині. Замість суспільної рівності був установлений жорстокий терор. Духовні цінності поступилися владі грошей, буржуазному прагматизму. Це не могло не викликати протест у письменників. Побачивши, що інтереси людини й моральні пріоритети людства зневажені, вони, усупереч дійсності, утверджували цінність особистості та її право на вільне життя.

Романтики створили власний світ фантастики, екзотики, минулого, намагаючись осмислити глобальні проблеми буття. Це було особливе художнє бачення, що відзначалося універсальністю та філософічністю. У своїх творах романтики зображували певні історичні події та явища, узагальнювали факти так, що вони мали значення не лише для конкретної країни в конкретний період, а були значущими й для всього людства та світу загалом. Усезагальність (глобальність) мислення — характерна ознака романтичного світосприйняття.

Філософія романтизму. Величезний вплив на формування романтизму справив німецький класичний ідеалізм, яскравим представником якого був І. Кант. З його точки зору, світ має певні межі й водночас безкінечний, на людину впливають умови існування, але вона вільна у своїх почуттях і вчинках. Учений вважав, що людина є носієм усезагального розуму, а її поведінка — вияв особистої свободи й моральних настанов (морального імперативу). Філософ закликав до пізнання природи — її розмаїття та безкінечності проявів.

У 1796-1797 рр. у німецькому місті Єні брати Август і Фрідріх Шлегель створили єнський гурток романтиків, до якого належали письменники Новаліс, Л. Тік, В. Ваккенродер, філософи Ф. Шеллінг, Й. Фіхте. Близькими за поглядами до цього гуртка були поет К. Брентано та філософ Ф. Шлейєрмахер. Перший виклад романтичної теорії належить Ф. Шлегелю. Він абсолютизував окрему особистість, наголосивши, що романтизм створив зовсім новий (порівняно з літературою класицизму) тип героя — це неповторна особистість, яка сама диктує дійсності свої закони.

Ф. Шеллінг у 1790-х роках обґрунтував філософію природи, утверджуючи думку про її динаміку та боротьбу суперечностей. Саме з його праць романтики запозичили ідеї про безмежність проявів природи, панування в ній різних стихій, багатство й неповторність її форм.

Актуальними для романтизму були й думки Ф. Шеллінга про рефлексію людини (тобто занурення у власне «я», про пріоритет інтуїції в пізнанні світу, про свободу виявлення особистості). Для пізнання світу потрібно обирати такі методи, які б не зводилися до чистої логіки, раціональної схеми, зокрема інтуїцію, «прозріння».

Й. Фіхте зробив спробу вивести все розмаїття форм пізнання із суб’єктивно-ідеалістичного начала. Він вірив, що людина — абсолютний активний суб’єкт, здатний одухотворити світ. Думку про «внутрішню» (духовну) активність особистості підтримали письменники-романтики, надавши людині безмежні права в осягненні й перетворенні себе та світу.

Формуванню романтизму сприяла й філософія Просвітництва. Романтики творчо сприйняли руссоїзм — філософію Ж. Ж. Руссо, особливо його ідеї про протиставлення природи й цивілізації, людини «природної» і людини «культурної» («цивілізованої», яка зазнала згубного впливу суспільства).

Естетичні чинники. Починаючи з другої половини XVIII ст. елементи романтизму почали простежуватися вже у творах неокласицизму, який панував у деяких європейських країнах. Це яскраво засвідчила творчість письменника Ж. Поля, у якого з’явився новий герой, а романи були створені всупереч класичним канонам — у довільній формі. Ж. Поль оголосив поезію «духовним наслідуванням природи». Цю тезу романтики взяли за один із провідних принципів свого мистецтва.

Романтики збирали народні пісні, казки, легенди, обробляли й видавали їх, проймалися духом народної творчості, яка давала поштовх їхнім мистецьким шуканням.

Однак романтизм у процесі становлення став запереченням естетики класицизму. На відміну від класицистів, романтики висунули ідеї абсолютної свободи митця, його творчої волі й незалежності від будь-яких обмежень. Замість однозначних і статичних класицистичних образів вони створили нового героя — духовно багату особистість, яка відзначається безкінечністю проявів внутрішнього світу, здатністю до саморозвитку, самозаглиблення, самооцінки й самовдосконалення.

Для розвитку романтизму важливими були й здобутки письменників доби Просвітництва, зокрема Й. В. Ґете, Ф. Шиллера, представників німецького угруповання «Буря і натиск». У їхніх творах формуються елементи романтичної естетики. Митці багато зробили для відтворення складного й багатогранного життя людини. Вони звеличували силу людського духу, могутність розуму в осягненні світу й природи, утверджували внутрішню свободу особистості, велику роль мистецтва та творчості.

На формування романтизму вплинули й досягнення сентименталістів, зокрема зосередження їхньої уваги на внутрішньому світі особистості, культі природної людини, на проголошенні пріоритету почуттів над розумом.

Підґрунтям романтизму вважають і теорію Й. Г. Гердера, який висунув програму щодо оновлення мистецтва. Він уважав, що література й культура живляться давніми традиціями, духовними здобутками різних народів.

Своєрідність романтизму як художнього напряму. Провідна ознака романтизму — суб’єктивність. Романтики заглиблювалися у внутрішній світ особистості, намагалися відтворити приховані порухи людської душі. Об’єктом романтичної літератури є не навколишня дійсність, а людина як суб’єкт, неповторна індивідуальність. Почуття й переживання людини — завжди на першому плані в романтиків. Вони зробили акцент не на зображенні світу, а на вираженні суб’єктивного ставлення до нього, природи, до вічних проблем буття.

Герой романтизму принципово відрізняється від героїв попередніх епох. Митці поставили людину в центр світобудови. Романтичний герой переймається глобальними питаннями буття, його хвилює не тільки власне існування, а й життя всього людства. Образ романтичного героя є всезагальним, універсальним, бо в ньому втілено ідеї романтиків про величезні можливості людського духу в пізнанні світу. Романтичний герой пізнає не розумом, а душею, серцем, інтуїцією.

Романтики проголосили свободу та творчий політ фантазії однією з основних умов існування особистості.

Водночас митці стверджували необхідність здобуття волі й у суспільному житті. Прагнення до свободи, духовне звільнення людини й усього людства визначає пафос багатьох творів романтиків.

«Справжнім змістом романтичного слугує абсолютне внутрішнє життя, а відповідною формою — духовна суб’єктивність, яка опановує свою самостійність і свободу» (Г. Гегель).

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

У суцвітті романтичних жанрів

Уявімо собі жанрову систему романтизму як квітуче поле, де цвітуть багато різних «рослин». Романтизм виник спочатку в прозі (це роман, який став напрочуд вільною формою). Але через деякий час у романтизмі пишно розквітли й домінували ліричні (вірш) і ліро-епічні форми (поема, балада, романс, дума тощо), своєрідність яких визначалася авторською свідомістю. Роман у добу романтизму набув різних форм (історичний, філософсько-психологічний, роман у віршах тощо). Ліричне начало проникло в епічні й драматичні жанри, надавши їм суб’єктивності. Узагалі межі родів і жанрів у добу романтизму стали напрочуд прозорими, відкритими до взаємодії, що засвідчує поява складних форм (повість-казка, поема-казка, вірш-фантазія та ін.). Яку природі, у літературі відбулося поєднання різних жанрів.

Значний вплив на розвиток жанрів романтизму справила усна народна творчість. Романтики збирали та досліджували різні жанри фольклору й за їхніми зразками створювали подібні твори, у яких переважала не колективна, а авторська свідомість. Особливих успіхів у розробці літературних жанрів з використанням фольклорних традицій досягли Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Гоголь та ін.

Людина у творчості романтиків опинилася на перехресті історичних епох. Світ довкола неї сповнений протиріч і боротьби, стихійних сил і нерозгаданих таємниць. Романтичний герой намагається проникнути в нерозкриту таїну світу та природи, аби досягти бажаної гармонії. Однак цей процес є драматичним, що визначає високий ступінь напруження в душі романтичного героя. У його внутрішньому світі відбувається справжня особистісна драма. Драматизм романтичного героя відображає і його власний душевний біль, і невлаштованість світу загалом, і проблеми високого духовного ґатунку.

«Без внутрішньої свободи людина не існує, вона не може бути людиною в повному сенсі» (Новаліс).

У романтизмі зображуються пристрасті й бурхливі поривання людського духу. Внутрішнє напруження сягає крайньої межі. Особистість — ніби оголений нерв свого часу та світу, її внутрішні конфлікти відтворюють загальну атмосферу дійсності.

Великого значення романтики надавали зануренню у світ підсвідомого, ірраціонального й таємничого. У їхніх творах багато містики та фантастики, які допомагають розкрити приховані душевні колізії. Людина для них — це таємниця, до кінця ще не розгадана. Вона живе особливим внутрішнім життям, яке оспівують митці. Возвеличення «буття духу» є однією з визначальних ознак романтизму.

Треба відзначити протиставлення двох світів у романтизмі — дійсного (реального) та уявного (ідеального). Романтичний герой творить світ своєї уяви, ідеалів, відмінний від світу реального, сповненого суперечностей та трагізму. Героя не влаштовує буденна дійсність, недосконалість навколишнього світу, моральна ницість людства. Прагнучи долучитися до таємниці світу, романтичний герой опановує дійсність (хоча й не приймає її) духовно — через власне «я».

Людина в романтичних творах показана як неповторна індивідуальність та історична особа. Суспільство, історичний рух можуть не сприйматися романтичним героєм, але він належить своїй добі, є її часткою й прагне сам проникнути в глибинні процеси, що визначають хід історії.

Велику роль у романтичних творах відіграє іронія, яка виконує різноманітні функції. З одного боку, вона виражає звільнення людського духу, здобуття внутрішньої свободи, а з іншого — допомагає авторові тверезо оцінити недосконалий світ, побачити його в реальному вимірі.

У романтизмі порушено проблеми сенсу буття, кохання, свободи, культури та природи. Ці глобальні питання вимагали й особливої поетики. Характерною особливістю романтизму є використання символіки, яка дала можливість митцям говорити про важливе й сутнісне для всього людства. Символ якнайкраще втілював пошуки прихованого сенсу в людині й у світі.

Твори романтиків називають ще «поезією думки та почуття». Через почуття митці прагнули впливати на душу, а думка пробуджувала в читачів бажання розібратися в сутності людського буття. Поєднання інтелектуального й емоційного начал визначає своєрідність творів романтизму.

Романтики про романтизм

«Ліричний твір є зображенням нескінченного чи загального в особливому. Оскільки лірична поезія — найбільш суб’єктивний вид поезії, у ній переважає свобода. Це вид поезії, який має найменш примусовий характер. Їй дозволено найсміливіші відхилення від звичайної послідовності думки, вимагається лише зв’язок у душі поета чи слухача, а не зв’язок об’єктивного чи зовнішнього характеру. В епосі все відбувається безперервно, у ліричному творі безперервність усунена, як у музиці, де є постійна різноманітність і де неможлива справжня безперервність між одним тоном і наступним. Основні предмети ліричного вірша мають моральний і пристрасний характер»(Ф. Шеллінг).

«Ми мріємо про подорож у Всесвіті, але хіба він не є в нас самих? Ми не знаємо ще глибин нашого духу. Саме туди веде нас таємничий шлях. У нас самих міститься вічність з її світами, минуле й майбутнє» (Новаліс).

«Поезія — це дзеркало, яке дивовижно перетворює все, що довкола» (Г. Гейне).

«Звичайні речі з повсякденного життя набувають дивних відтінків неповторної романтичної своєрідності, що викликає надзвичайну гармонію душі, відкриту всьому фантастичному» (Е. Т. А. Гофман).

«Людська уява — цілий світ, який звучить на різні голоси й розмальований різними барвами й відтінками. У цьому світі відбуваються найзапекліші битви та драми» (Дж. Байрон).

«У віршах не вчинки й ситуації надають почуттям значущості, а самі почуття надають значущості вчинкам і ситуаціям» (В. Вордсворт).

«Процес пізнання світу починається з пізнання людини» (С. Колрідж).

«Мистецтво — наука про життя, у центрі якої — учення про прекрасне, яке можна осягнути лише інтуїтивно» (Р. Шатобріан).

Характерною для романтизму була й поетика контрастів. Через контрасти митці відтворювали протиборство різних начал у світі, внутрішні конфлікти особистості, несумісність високих ідеалів із буденною дійсністю, недосконалістю людства тощо. Контраст стає структуроутворюючим принципом у творах романтиків. Він організовує образну систему, простір і час, систему тропів та ін. Контраст був вираженням буремного й бентежного духу, що визначав пафос романтизму.

Дж. Констебл. Віз для сіна. 1821 р.

Шукаючи нових шляхів розвитку мистецтва, романтики звернулися до національних витоків, фольклору. У їхній творчості нерідко використано народні жанри (пісня, романс, плач тощо), усталені образи, постійні тропи тощо. Однак митці опановують не лише формальні засоби фольклору, а й проймаються духом, способом мислення народної творчості.

Велику роль у творах романтиків відіграє природа. Романтики вбачали в природі не об’єкт підкорення, а поклоніння. Вона для них — узірець гармонії, живого й розмаїтого буття. Водночас природа — осереддя таємних, стихійних, суперечливих сил, утілення одвічної таємниці світу. Згідно з філософією романтизму, поезія та мистецтво — це засоби, що здатні проникнути в глибини природи, не порушивши її первісної гармонії.

Романтики оспівували природу, поетизували її силу, красу, різноманітність проявів і таїну. Вони приділяли велику увагу створенню образів природи, які нерідко ставали символічними: наприклад, розбурхане море — символ бентежної людської душі й символ свободи, зірка — символ ідеалу, небо — символ пошуку сенсу буття тощо.

«Художнику-романтикові потрібні повітря, простір, чари минулого, далеких обріїв, величаві декорації історії та природи» (М. Зеров).

«Поет має говорити мовою самої природи» (В. Вордсворт).

Одне з чільних місць у романтичній літературі посідає тема кохання. Романтики поетизували кохання, яке мало надзвичайний вплив на людину та її долю. Кохання в романтизмі — найнапруженіший момент духовного буття. Воно відкриває в людині нові моральні якості, викликає до життя приховані сили.

Для розвитку романтичного напряму велике значення мав міфологізм. Романтики говорили про універсальні закони людського буття, глобальні проблеми суспільства й про вічні питання особистості. Міф був засобом поєднання минулого та сучасного, відкриваючи вікно у світ можливого майбутнього. Завдяки міфу людина у творах романтиків постає в широкому філософському, культурному й історичному аспектах.

Національна своєрідність романтизму

У кожній країні романтизм мав свої національні варіанти, що виявилися у своєрідності проблематики, підходах митців до зображення людини та світу, а також у жанрових системах.

Німеччина. Цю країну вважають батьківщиною романтизму. З Німеччини романтизм поширився в інші країни. Завдяки ідеалістичній філософії, діяльності І. Канта, групі енських романтиків німецький романтизм набув потужного філософського спрямування. Яскравими представниками німецького романтизму в поезії стали енські романтики, а також Г. Гейне. У м. Гейдельберзі утворився гурток романтиків, які активно опановували фольклорні форми. Гейдельберзькі романтики заявили про себе публікацією збірника німецьких народних пісень «Чарівний ріг хлопчика» (1806-1808), здійсненою А. фон Арнімом і К. Брентано. Активну роль у німецькому романтизмі відіграли брати Я. і В. Ґрімм, які видали «Казки для дітей і родини» (1812-1814). Значний внесок у розвиток епічних жанрів романтизму зробив Е. Т. А. Гофман, котрий написав гротескно-фантастичні повісті й романи — «Малюк Цахес», «Життєва філософія кота Мурра» та ін.

Е. Т. А. Гофман

Франція. Романтизм тут спочатку проникає в прозові епічні жанри. В. Гюго у своїх романах використав не традиції минулого, а переосмислював давнину з позиції сучасності. Дещо пізніше романтизм поширюється в поезії, особливо в баладі, у якій романтики вбачали актуальний жанр фольклорно-середньовічного походження. Популярним також був жанр елегії, розквітає інтимна лірика, що не вкладалася в традиційні жанрові форми. Найпізніше романтики «завойовують» театр, тут на перший план виходить драма з історичними чи умовно-історичними сюжетами. Активно розвивається історичний роман, його піднесення припадає на другу половину 1820-х років.

Рання (універсальна, філософська)

Ф. і А. Шлегель, Л. Тік, Новаліс, Ф. Гельдерлін, В. Блейк, С. Колрідж та ін.