ПРИКЛАДКА

Прикладкою називається означення, виражене іменником чи іншою субстантивованою частиною мови, узгоджене з означуваним словом у відмінку.

Прикладка характеризується такими властивостями: а) є різновидом означення; б) вказуючи на ознаку предмета, дає йому нову назву; в) виражається іменником; г) може стояти перед і після означуваного слова;

ґ) найчастіше узгоджується з означуваним словом у відмінку: Пристрибала до ялинки тиха білка-сіроспинка. (Т. Коломієць); Вересень-місяць добре ґаздує, а місяць жовтень мряку розвіє, в лісах, в садочках лист пожовтіє (М. Підгірянка); Біга зайчик-скакунець, в затишок тікає. А зима на помелі зайця доганяє (О. Олесь).

Найхарактернішими для прикладки є дві ознаки: семантична (прикладка дає предмету іншу назву) і граматична (прикладка виражається іменником): Завітала тиша до діброви, гріються обвітрені дубки. Липнуть пахощі міцні смолові – розімліли сосни-близнюки (В. Ткач єн ко).

Прикладка може означати: соціальну належність, вік, національність, професію, власну географічну назву, умовні назви організацій, якість або властивість предмета: Нахил до науки, терпимість до ворогів, яскрава талановитість, логічність в думках –це звичайна прикмета освіченого українця-письменника ХУП-го віку (І. Огієнко); Бійцям-братам, як щирий знак привіту, мале дівча в худих своїх руках принесла жмутик вересневий цвіту, який розцвів на галицьких полях (М. Бажан); Дуба-велетня я чую мову, він – сама історія жива (О. Ющенко).

Прикладка зазвичай виражається одним словом або сполученням слів: дівчина-герой, огонь-сльоза, газета “Вільна Україна”.

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс з означуваним словом, що залежить від семантики поєднуваних елі в.

• а) якщо означуване слово й прикладка є загальними назвами: учит ель-фізик, жінка-вихователь;
• б) якщо означуване слово стоїть після прикладки, вираженої власною ознакою: Київ-місто, Дніпро-ріка;
• в) якщо іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки у постпозиції: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир.

Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник, який пишеться через дефіс: гриб-паразит, заєць-русак, льон-довгунець.

• а) якщо прикладка, власна назва, знаходиться в постпозиції до означуваного іменника: Місто Київ, ріка Дніпро;
• б) якщо прикладкою виступає видова назва: трава звіробій (за зворотного порядку слів дефіс ставиться: звіробій-трава).

Прикладки – індивідуальні назви заводів, фабрик, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмів тощо – пишуться з великої літери і в лапках: газета “Слово”, швейна фабрика “Дитячий одяг”, опера “Запорожець за Дунаєм”, табір “Орлятко”, санаторій “Україна”.

ОБСТАВИНА

Обставиною називається другорядний член речення, що означає обставини дії, стану або ознаки.

Обставина має такі диференційні ознаки: а) є другорядним членом речення; б) виражає обставинні семантико-синтаксичні відношення; в) виражається прислівниками, дієприслівниками, прийменниково-іменниковими формами та інфінітивом; г) у реченні може займати різну позицію, найчастіше – постпозицію; г) пов’язується з головним словом підрядним зв’язком прилягання або керування; д) залежить найчастіше від дієслова, а також прикметника і предикативного прислівника (слів категорії стану).

За значенням обставини поділяються на такі основні групи:

• а) обставини способу дії вказують на спосіб здійснення дії чи вияву ознаки: Я іду, і в’ються спогади незримо (В. Сосюра); Світає! То ранку чистого пробивсь крізь хмари листу усміх дивний і нас, стріваючи, вітає (О. Олесь);
• б) обставини міри і ступеня характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву: Не знайдеш таких батьків, які б своїх дітей вважали найгіршими, не зустрінеш таких, які були б до кінця задоволені тією долею, що випала їх дітям (Ю. Збанацький); Перед ним шелестять по пояс жита (П. Панч);
• в) обставини місця означають місце дії, процесу, стану, напрямок і шлях руху: Життя кругом, як поле, розляглося, синіє дальнім маревом дібров (В. Сосюра); У кожній хаті на долівку пшениці жменьку сіяв я (Д. Павличко);
• г) обставини часу вказують на час дії і його тривалість: Споконвіку тема України, отецького первокореняу нашій поезії була на чільному місці (Б. Олійник); Все те в ньому з колиски (Ю. Муппсетик);

ґ) обставини причини вказують на причину дії: Вицвіли в матері очі від чекання (О. Довженко); Пилинко боявся, щоб спросоння не наткнутися на що-небудь у хаті і не розбудити матір (П. Мирний);

• д) обставини мети вказують на мету дії: Для радості, для щастя – ось для чого приходить людина в життя, ось для чого тільки й варто народжувати її на світ (О. Гончар);
• е) обставини умови вказують на умову, за якої може відбуватися дія: Мелодія, опанувавши душею, загніздившись там, не хутко німіє (М. Коцюбинський);

є) обставини з допустовим значенням виражають те, всупереч чому відбувається дія: Наперекір усьому існує ж таки спадкоємність людяного в людині (О. Гончар).

Односкладне речення в системі простого речення

Односкладні речення – специфічні за будовою і змістом синтаксичні одиниці. З погляду структурного ця особливість виявляється в наявності лише одного головного члена, а з погляду семантичного – у своєрідності висловлюваної ним думки. Односкладні речення з головним членом, формально уподібненим із присудком, позначають дію та діяча, але в одних конструкціях діяч фіксується як конкретний, точно визначений, в інших – як неозначений або узагальнений, ще в інших – як зовсім відсутній або пасивний. Речення з головним членом, формально уподібненим з підметом, констатують буття, наявність певних предметів, явищ, процесів у природі.

Отже, односкладними називаються речення, в яких суб’єкт і предикат думки виражаються одним головним членом речення і не потребують поповнення другим головним членом.

Односкладні речення можуть бути поширеними й не поширеними, повними й неповними.

Для отримання якісного зображення скористайтеся доступом до завантаження
одним файлом в форматі Djvu на сторінці Зміст

1. Обставина

Обставина — це другорядний член речення, який указує на час, місце, причину, умову, мету дії, спосіб її виконання .

Обставини відповідають на запитання коли? де? звідки? чому? з якою метою? за якої умови? як? тощо. До обставини ставимо запитання від присудка .

У ролі обставин найчастіше виступають прислівники, іменники у непрямих відмінках . Прийменники , що вживаються разом з іменниками , теж входять до складу обставин: над морем, у житах.

• У мене захолонуло всередині .

1. Способу дії (означає спосіб здійснення дії, вияву ознаки): як? яким способом? з робив уручну, сидить спокійно.

2. Міри і ступеня (означає інтенсивність дії чи ознаки, міру їх вияву): якою мірою? як часто? скільки разів? наскільки? підготувався достатньо, зміцнів у стократ.

3. Місця (означає місце дії, напрям руху): де? куди? звідки? повертався додому, чути здалеку .

4. Часу (означає час дії, її часову межу): коли? з якого часу? доки? як довго? виступили вчора, піднялися з третіми півнями .

5. Причин и (означає причину, підставу виникнення дії): чому? з якої причини? через що? закричав спросоння, скривився від болю.

6. Мети (означає мету дії): для чого? з якою метою? навіщо? поїхали на полювання, сказав із лихими намірами .

7. Умови (означає умову, за якої відбувається дія): за якої умови? не зневажай інших, піднявшись угору .

8. Допусту (означає умову, всупереч якій відбувається дія?: усупереч чому? незважаючи на що? гуляли, незважаючи на спеку.

1. Обставина як другорядний член речення

Найчастіше в ролі обставини виступають прислівники, дієприслівники, дієприслівникові звороти, іменники в непрямих відмінках з прийменниками чи без , інфінітиви, фразеологізми .

Інколи важко розрізнити обставину й додаток , виражених іменником із прийменником . Тому керуємося таким правилом: іменник із конкретним предметним значенням у реченні виступає додатком , а іменник, що вказує на місце, час, причину, умову дії , — обставиною . У більшості випадків, коли до іменника можна поставити два запитання ( додатка й обставини ), то цей другорядний член речення — обставина : попрямували (до чого? куди ?) до вольєрів із тиграми.

Заболотний О. В. Рідна мова: підручник для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. /О. В. Заболотний, В. В. Заболотний. К. : Генеза, 2008, 240 с.

Авраменко О. Українська мова: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. /О. Авраменко, Т. Борисюк, О. Почтаренко. К. : Грамота, 2016, 176 с.

Міляновський Е. Шкільний довідник з української мови. 5-11 клас.Видання 7, виправлене. Тернопіль: Підручники й посібники, 2006. 208 с.