Біографія Біанки: дитячі роки, літературна діяльність та особисте життя. Віталій біанки коротка біографія

«Я завжди намагався писати свої казки та оповідання так, щоб вони були доступними і дорослим. А тепер зрозумів, що все життя писав і для дорослих, котрі зберегли в душі дитину», — розмірковував Віталій Біанки про свою творчість. Світ Біанки – це захоплююча подорож у надра лісової природи, що відкриває нам – читачам – величезний незвіданий світ, сповнений чудес та загадок. Невтомною роботою Віталій Валентинович створив своєрідний самовчитель любові до природи, гідних аналогів якому, мабуть, і досі немає. За свою кар’єру письменник-натураліст створив понад три сотні казок, оповідань та повістей, головною темою яких незмінно залишалися лісові жителі, звірі, птахи та сама природа. Сам автор не раз помічав, що головна мета його творчості — нагадати людям про радощі життя, що протікає пліч-о-пліч з живою природою, звернути їхню увагу на таємничість і загадковість навколишнього світу. «Рослини та тварини, ліси та гори, моря, вітри, дощі, зорі — весь світ навколо нас говорить із нами всіма голосами…», — писав Біанкі. І, мабуть, Віталій Валентинович міг ці голоси розпізнавати та перекладати їх на нашу людську мову.

Народився майбутній письменник у Санкт-Петербурзі у сім’ї вченого. З дитинства хлопчик писав вірші та вів натуралістичні нотатки про природу та тварин. Навіть будучи студентом Петроградського університету Біанкі, не закинув свого захоплення. У молодості Віталію Валентиновичу довелося брати участь у бойових діях Жовтневої революції, під час яких значно постраждало його здоров’я. Так, під час Великої Вітчизняної письменник уже не воював через проблеми із серцем. А тим часом життя Біанки видалося кочовим: письменник багато подорожував (і вимушено, і добровільно) Центральною Росією і Північчю, бував на Уралі та Алтаї і, зрештою, повернувся до рідного Петербурга. Свого часу Біанкі працював у газеті, у школі та в музеї, але головний свій талант розкрив саме у творі. У результаті загальний тираж творів Віталія Біанки, перекладених десятками мов, становив понад сорок мільйонів екземплярів.

Перед смертю Біанки дуже хворів, але не припиняв працювати. Поруч із ним завжди знаходилися близькі та улюблені люди — сім’я, друзі та колеги. У віці шістдесяти п’яти років Віталій Біанкі помер. Причиною смерті Біанки стали хвороби серця та судинної системи (відомо, що за життя письменник переніс важкий інфаркт та кілька інсультів). Похорон Біанки відбувся на Богословському цвинтарі Санкт-Петербурга. Могила Біанки відзначена зворушливою пам’яткою задумливого юнака, що дивиться кудись вгору.

Лінія життя

30 січня 1894 р.Дата народження Віталія Валентиновича Біанка.
1916 р.Призов до армії та навчання у Володимирському військовому училищі.
1918 р.Робота у самарській газеті «Народ».
1923 р.Публікація першого оповідання «Подорож червоноголового горобця».
1925 р.Арешт та вирок до трирічного заслання в Уральську.
1928 р.Переїзд до Ленінграда та установи «Лісової газети».
1948 р.Погіршення стану здоров’я: письменник переносить інфаркт та два інсульти.
1957 р.Вихід останнього прижиттєвого видання «Лісові були й небилиці».
10 червня 1959 р.Дата смерті Біанкі.

Пам’ятні місця

1. Дім Біанки у Санкт-Петербурзі.
2. Петроградський університет (нині Санкт-Петербурзький державний університет), де навчався Віталій Біанкі.
3. Володимирське військове училище, де служив Віталій.
4. Місто Самара, де жив Віталій Біанка після революції.
5. Місто Бійськ, де жив Біанки до 1922 року.
6. Місто Уральськ, де письменник перебував у засланні.
7. Богословський цвинтар у Санкт-Петербурзі, де похований Біанкі.

Епізоди життя

У юності Віталій Біанки любив грати у футбол, і, зізнатися, гра йому вдавалася. Він бив з обох ніг, славився різким ривком і точною просторовою передачею, чудово подавав кутові. Неодноразово Віталій виступав за міську збірну Петербурга, а одного разу навіть став володарем Весняного кубка. І лише батька не зовсім влаштовувало його хобі: «Головою треба працювати, а не ногами», — наполягав він.

У постреволюційні роки Біанкі був мобілізований в армію Колчака, але незабаром дезертував і зник під чужим прізвищем: на деякий час Віталій Біанкі перетворився на Віталія Бєляніна. Власне, друге прізвище так і збереглося за письменником до кінця життя.

Завіт

«З’єднання лісу та моря дало покоління моряків, мисливців, біологів, мандрівників. Що посієш у дитинстві — виростиш у зрілі роки».

Мультфільм за мотивами казки Віталія Біанки «Сова»

Співчуття

«Біанки – прізвище казкове. Неначе прізвище зовсім, а ім’я чарівного героя — Карлсон, Хоббіт. Почасти таке враження створюється тому, що для російського вуха вона звучить незвично, але головне, звичайно, безліч казок і оповідань Віталія Валентиновича Біанки. А оскільки знайомимося ми з ними в дитинстві, коли слово ще чудовіше, то все надзвичайно захоплююче життя лісів, річок, морів, звірів, птахів та комах, яке відкриває нам автор, стає одним величезним світом. Ім’я йому – Біанки».
Олександр Горяшко, письменник

«Найбільше вразила, прямо потрясла батька природа Алтаю. Там він прожив чотири важкі, але щасливі роки. Жив у Бійську, викладав біологію у школі. Тяжкі були умови життя на той час — погано з харчуванням, з дровами, чатували на страшні хвороби. Але були молодість, енергія, відчуття величезного навколишнього світу та незвіданості його таємниць, які можна відкривати все життя».
Олена Біанки, дочка

«Навіть Ю. Васнєцов свій шлях у дитячій книзі починає з малюнків до повісті Біанки „Карабаш“».
Валентин Курдов, художник

Віталій Біанки відкрив радянським малюкам чарівний світ природи, на сторінках його книг життя тварин наповнене неймовірними пригодами. Письменника називають чарівником, який зміг побачити дива у простих речах. Легка і барвиста мова, підкріплена знаннями біолога і натураліста, легко будить уяву кожної дитини.

Дитинство і юність

«Усі ми родом із дитинства» – цей вираз підходить Віталію Біанку як нікому іншому. Хлопчик народився і виріс у дивовижному середовищі. Отець Валентин Львович, завідувач орнітологічного відділу зоологічного музею Петербурзької академії наук, влаштував удома справжній зоопарк.

Віталій Біанки у дитинстві (ліворуч унизу), його батьки та брати

Кімнати були наповнені клітинами з птахами, поруч сусідили акваріум та тераріум із ящірками, зміями та черепахами. Сім’я, прихопивши живність, на літо виїжджала до села Леб’яжого. Одного разу на подвір’ї дачі Біанки навіть оселилося лосеня, підібране єгерями, але восени тварину прибудували до зоопарку.

На природі відкривався ще цікавіший світ, з яким батько поспішав знайомити дітей. Сини бродили з ним лісами, записували спостереження, вчилися полювати і рибалити. Інтерес до природи та науки визначив професії дітей. Старший син присвятив життя ентомології, середній став метеорологом. А молодший, Віталій, бачив себе вченим-орнітологом, вразивши поїздками до Леб’яжого, де пролягав великий морський шлях перелітних птахів.

Віталій Біанки в юності

Любов до тварин – не єдина дитяча пристрасть Віталія. Хлопчик писав вірші, поважав музику та добре співав, а ще чудово грав у футбол. Закінчивши гімназію, майбутній письменник вступив до Петербурзького університету, на відділення природничих наук, але Перша світова війна внесла корективи – юнака мобілізували.

Віталій Біанки в молодості цікавився політикою, приєднався до есерів, ходив під прапорами. За гріхи юності надалі поплатився. Чоловіка переслідували радянську владу, заарештовували за підозрою в контрреволюційній діяльності і одного разу навіть вислали в Уральськ (Казахстан).

Після Жовтневої революції Віталій Валентинович кілька років прожив на Алтаї, у місті Бійську. Тут письменник читав лекції з орнітології, працював у краєзнавчому музеї, знайомив з азами біології школярів, організовував наукові експедиції та писав оповідання для дітей.

Література

Спостереження життя тварин Віталій записував – ці замітки стали основою творів про природу. Список бібліографії автора містить понад 300 казок, повістей, статей та оповідань, а світло побачили 120 книг. Письменник одного разу зізнався у зверненні до читачів:

«Я прагнув писати таким чином, щоб казки були цікавими і дорослим. Але зараз усвідомив, що творив для дорослих, які зберегли у душі дитину».

Літературний талант Віталія Біанки розквітнув після повернення 1922 року з Алтаю до рідного міста. У Ленінграді він потрапив у гурток дитячих письменників і з головою пішов у створення світу, зітканого із щебету птахів, зелені трав та пригод тварин.

Віталій Біанки спостерігає за птахами

Першу казку «Подорож червоноголового горобця» оцінили юні читачі, а на подяку отримали цілу низку окремих книг: «Лісові хатки», «Мишеня Пік», «Чий ніс кращий?».

Не одне покоління дітей зачитувалося мініатюрними гумористичними оповіданнями «Як мурашка додому поспішав», «Перше полювання», «Ведмедик-башка», «Теремок», «Сова» та ін. У 1932 році в книгарнях з’являється перша велика збірка письменника – «Лісові були й небилиці».

Молоді батьки обов’язково поповнюють домашню бібліотеку казкою «Сінічкін календар», яка в ігровій формі знайомить малюків зі зміною пір року та місяцями. Разом із синочком Зінькою пізнавати світ – одне задоволення. На сторінках книги – відповіді на питання, чому замерзають річки, коли прилітають та відлітають птахи та багато інших цікавих фактів про тварин та природу.

Незвичайною роботою, яка ще не знала аналогів у літературі, стала книга «Лісова газета». Віталій Біанки розпочав цю працю у 1924 році, до 1958 року вийшло 10 видань, які постійно доповнювалися та змінювали вигляд.

Енциклопедія, календар, гра – це все про «Лісову газету», що складається з 12 розділів, кожна присвячена місяцю року. Матеріал письменник наділяв газетні жанри: на сторінці книги з’явилися телеграми, оголошення, хроніки і навіть фейлетони, що містять новини про життя лісу. «Лісову газету» тепло прийняли діти та в інших країнах – книгу переклали кількома мовами.

Додаткове визнання Віталію Валентиновичу принесла передача на радіо «Вісті лісу», що вподобала молодих слухачів 50-х років. Біанки пояснював, що пізнавальна програма замислювалася як подарунок повоєнним дітям – «щоб не нудьгували хлопці, а раділи». В ефір «Вісті лісу» виходили раз на місяць, передача була теж своєрідним календарем.

Крапку у творчій біографії письменника поставила незавершена книга «Опізнавач птахів на волі». У щоденнику Віталій Біанки писав:

«У мені живе якась життєрадісна сила. Бачу: все, що я мав і є хороше, світлое в житті. – від цієї сили. Благословенна вона і в мені та в інших – у людях, птахах, квітах та деревах, у землі та у воді».

Особисте життя

Із майбутньою дружиною Віталій Біанки познайомився в Алтайському краї, коли працювали разом у гімназії. Віра Клюжева, дочка лікаря та викладач французької мови, народила письменнику чотирьох дітей – дочку та трьох синів. Спадкоємці, завдяки батькові, теж увібрали інтерес до навколишньої природи.

Сьогодні живе та живе лише один син Біанки – Віталій, орнітолог, доктор наук, який працює в Кандалакшському заповіднику Мурманської області. Чоловік минулого року відзначив 90-річчя, але, незважаючи на вік, досі захоплений науковою роботою та поїздками до польових експедицій.

В одному з інтерв’ю Віталій Віталійович розповідає, що батько, наслідуючи приклад свого батька, щоліта вивозив дітей до села. Удома, у міській квартирі, жили канарки, собаки, а одного разу оселився кажан.

Автор дитячих книг відрізнявся позитивним ставленням до життя, умів радіти дрібницям – сходу сонця, весняним струмкам і згоряючому золоту осені. У сім’ї Біанки вкоренилися традиції, які досі наскільки можна підтримують онуки – новорічні іграшки створювали виключно власними руками, а в день весняного рівнодення пекли жайворонків із тіста.

Віталій Валентинович любив грати з дітьми, донька та сини виступали першими критиками його нових творів, із задоволенням бавив годинник за настільними іграми.

Смерть

В останні роки життя Віталія Біанки мучили хвороби. Поки міг ходити, часто виїжджав ближче до природи, в Новгородській області іноді знімав половину приватного будинку і гуляв улюбленим лісом. Проте невдовзі діабет та захворювання судин позбавили письменника можливості пересуватися.

Онук Олександр Біанки згадує, що останні 20 років дід постійно готувався до смерті та журився:

Бібліографія

• 1926 – «Мисливець на узмор’ї»
• 1928 – «Лісова газета щодня»
• 1932 – «Лісові були і небилиці»
• 1936 – «Де раки зимують»
• 1947 – «Ненавмисні зустрічі»
• 1949 – «Схованки. Оповідання старого мисливця»
• 1951 – «Лісові будиночки»
• 1952 – «Оповідання про полювання»
• 1953 – «Ковирк та інші оповідання»
• 1954 – «Помаранчеве шийка»
• 1954 – «Перше полювання»
• 1955 – «Лісові розвідники»
• 1955 – «Слідами»
• 1956 – «Повісті та оповідання»

Віталій Валентинович Біанки – дитячий письменник, який на сторінках своїх творів відкриває для хлопців дивовижний та мальовничий світ природи. Біографія Біанки, який є не лише біологом, а й натуралістом, насичена яскравими подіями.

Дитячі роки

Віталій Біанкі народився у лютому 1894 року у Санкт-Петербурзі. Відомо, що батько майбутнього письменника Валентин Львович працював у зоологічному музеї Петербурзької академії наук. Завідуючи відділенням орнітології, Валентин Львович влаштував зоопарк і вдома. З самого народження Віталій Біанки, біографія якого цікава читачам, звик до того, що з ними постійно у квартирі знаходилися черепахи, тераріуми зі зміями та ящірками.

Влітку вся сім’я, забравши весь зоопарк, виїжджала до села Леб’яжого. Одне літо з ними навіть жило маленьке лосеня, якого підібрали єгері і привели до будинку Біанки. Але у місті тримати у квартирі його не можна було, тому його невдовзі відправили до зоопарку.

Батько майбутнього письменника із задоволенням знайомив своїх дітей із дивовижним та таємничим світом природи. Вони разом вирушали до лісу, де діти записували свої спостереження. Надалі такий інтерес до науки і визначив майбутню долю дітей цієї сім’ї. Старший брат відомого письменника захопився ентомологією, а середній – метеорологією.

Освіта

З дитячих років, спостерігаючи за перельотами птахів, Віталій Біанкі мріяв стати вченим – орнітологом. Але вже в дитячі та шкільні роки він захоплювався і музикою, і співом, футболом і навіть почав писати вірші. Після закінчення гімназії майбутній письменник вступає до університету Петербурга, але біографія Біанки різко змінюється, оскільки розпочалася Перша світова війна. Навчання на якийсь час довелося відкласти.

Політика у долі письменника

Біографія Біанки могла б скластися зовсім інакше, якби не війна і ті події, які відбувалися в Росії в ті роки. У молодості майбутній письменник захопився політикою. Так, він спочатку приєднався до есерів, потім потрапив до армії Колчака. І це надалі вплинуло на його долю.

Після всіх революційних подій радянська влада переслідувала молодого та талановитого письменника. Його навіть кілька разів заарештовували за контрреволюційну діяльність.

Але не лише арешти були у біографії відомого письменника. Його висилали з Петербурга до Уральська. Після революції Віталій Валентинович Біанки, біографія якого насичена подіями, поселяється у Бійську. Він працює у краєзнавчому музеї, читає студентам лекції з орнітології та викладає біологію школярам. Але весь час продовжує писати для дітей.

Літературна діяльність

Віталій Валентинович завжди спостерігав за світом природи, тож усі свої спостереження записував. Зазвичай будь-яка коротка біографія Біанки дає перелік усіх творів, які були написані. Їх понад триста: повісті, оповідання, казки про тварин та статті.

По-справжньому своєю літературною кар’єрою талановитий письменник зміг зайнятися лише після того, як у 1922 році він повернувся до Петербурга з Алтаю. Він одразу потрапив у літературний гурток дитячих письменників, який організував Самуїл Маршак. Він настільки захопився пригодами тварин і описом світу природи, що більше не бачив нічого навколо себе. Саме тому будь-яка коротка біографія Віталія Біанки завжди вказує на те, що чудовий автор створив та видав 120 книг. Першим твором про природу стала казка «Подорож червоноголового горобця». Потім були такі книги, як «Мишеня Пік», «Лісові хатки» та інші.

У 1932 році з друку виходить велика збірка творів письменника. Читачам дуже сподобалася книга «Лісові були і небилиці», де талановитий письменник розповідає про світ природи та тварин.

Незвичайною роботою стала «Лісова газета» – твір Віталія Валентиновича Біанки, біографія якого насичена подіями. Таких творів у російській літературі ще ніколи не було. Свою роботу над цією книгою Валентин Біанкі розпочав у 1924 році. Але, незважаючи навіть на те, що книга друкувалася, до 1958 він постійно повертався до роботи над нею, редагуючи і доповнюючи. За 34 роки вийшло десять видань цього незвичайного твору.

Відомо, що «Лісова газета» складається з 12 розділів, кожна з яких присвячена певному місяцю року. У кожному такому розділі містяться енциклопедичні статті, календарі, ігри, телеграми та оголошення, фейлетони та історії з лісового життя. Така книга сподобалася не лише дітям, а й дорослим. Вона перекладена кількома мовами світу.

У 50-х роках Віталій Біанка вів пізнавальну радіопередачу «Вісті лісу». Виходила вона раз на місяць і теж була своєрідним календарем. Останнім твором Віталія Валентиновича стала його книга «Розпізнавач птахів на волі». На жаль, її так і не було завершено.

Особисте життя

Одружений відомий письменник був один раз. Його дружина, Віра Клюжева, була донькою лікаря та вчительки французької мови. Познайомився Віталій Валентинович із Вірою в Алтайському краї, коли він почав працювати у гімназії. Там же працювала і Віра Клюжова.

У цьому щасливому шлюбі були й діти: троє синів та донька. З народження відомий письменник намагався прищепити своїм дітям любов до рідної природи. Щоліта Віталій Біанки, як і його батько, вивозив усю сім’ю до села. А в їхній міській квартирі мешкало багато тварин. Одного разу навіть серед собак і канарок поселилася кажан.

Один із синів відомого письменника, Віталій Віталійович, став орнітологом і навіть захистив докторську дисертацію. Він працював у Кандалакшському заповіднику, що знаходиться у Мурманській області.

Смерть письменника

Останні роки свого життя відомий письменник провів у Новгородській області, де винаймав половину приватного будинку. Він, як і раніше, любив гуляти лісом. Але захворювання судин позбавило його цієї можливості.

Відомо, що в останні роки свого життя талановитий письменник Віталій Біанка сильно страждав через хворобу. Лікарі виявили у нього не лише захворювання судин, яке позбавило його можливості пересуватися, а й невдовзі було поставлено діагноз діабет. За спогадами онука знаменитого письменника, Віталій Валентинович протягом 20 років страждав на те, що йому хотілося дуже жити і ще сильніше йому хотілося писати.

Помер відомий та талановитий письменник у червні 1959 року, коли йому виповнилося 65 років, від раку легень. Відомо, що поховали його на Богословському цвинтарі.

Біанкі Віталій (30.01.1894 – 10.06.1959) – радянський письменник, відомий за дитячими творами про природу. Автор понад трьох сотень оповідань, казок, статей, які перекладені багатьма мовами світу.

Ранні роки

Віталій Валентинович народився Петербурзі. У його роду німецьке та швейцарське коріння: дід співав в опері, носив прізвище Вайс, яке поміняв на італійський манер на Біанкі (обидві прізвища перекладаються як «білий»). Батько – лікар за освітою, займався наукою, працював в орнітологічному музеї при Академії наук. Валентин Біанкі зробив серйозний внесок у розвиток вітчизняної зоології, опублікував безліч наукових статей.

Сім’я жила у просторій академічній квартирі неподалік зоологічного музею. Біанки завжди тримали багато різноманітної живності: від рибок та птахів до змій та їжаків.

Віталій був молодшим із трьох синів. Хлопчики багато часу проводили у музеї, влітку – у селі Леб’яже. Майбутній письменник любив перебувати за містом і спостерігати за перелітними птахами, на шляху яких і було село.

Валентин часто бував у лісі і брав молодшого сина із собою, навчав записувати всі свої спостереження. Все дитинство хлопчик сприймав ліс як окремий чарівний світ. З раннього віку він займався полюванням, збиранням та риболовлею. Також писав вірші, любив музику. У школі Віталію складно давалися точні науки, його справжнім захопленням був футбол, у якому він показував непогані результати. Грав у різних футбольних клубах.

Віталій Біанкі із дружиною

Життя на Алтаї

Після гімназії в 1915 Віталій вступив на фізико-математичне відділення Петербурзького університету, а в 1916 р. – призваний на армійську службу. У званні прапорщика було направлено до Царського села. У післяреволюційний час жив у Самарі, Уфі, Єкатеринбурзі, Томську та Бійську.

У Бійську в 1919 році він потрапив до армії Колчака писарем і був перекинутий до Барнаула, потім на оренбурзький фронт у складі піхоти, звідки восени втік і став жити в Бійську під прізвищем Белянін. У його документах так і залишилося прізвище Біанкі-Бєлянін. У той час він читав лекції та писав нотатки з орнітології, організовував наукові експедиції, працював у краєзнавчому музеї, викладав біологію у школі.

В Алтайському краї він познайомився зі своєю дружиною Вірою Клюжевою, викладачем французької мови. Тоді ж почав писати «Лісову газету», почав публікувати вірші та нотатки. У планах було повернення до Петербурга та отримання біологічної освіти. Всі свої спостереження за природою Віталій записував і зберігав, їх зібралося безліч. Ці записи згодом стали в нагоді для створення його художніх творів.

Через минуле в партії есерів у 1921 році Біанкі двічі зазнавав арешту. 1922 року в сім’ї Біанки народилася донька Олена. За кілька місяців до Віталія дійшли чутки про новий майбутній арешт. Тоді він терміново під приводом відрядження до Петербурга назавжди залишив Бійськ з дружиною та дитиною. Загалом у сім’ї Біанки народилося четверо дітей (Олена, Михайло, Віталій, Валентин).

Однією з головних визначних пам’яток Бійська є краєзнавчий музей ім. Біанки

Літературна творчість

У рідному місті Біанка повністю присвятив себе літературі. Вступив до клубу дитячих письменників, до якого входили також Маршак, Чуковський та Житков. Перша публікація оповідання Віталія «Подорож червоноголового горобця» відбулася 1923 року у журналі «Воробей». Пізніше вийшла перша книга «Чий ніс кращий?». Історії про тваринний світ, наповнені цікавими фактами та гумористичними нотатками, припали до вподоби юним читачам. Велику популярність набула розповідь «По слідах», яка згодом багато разів перевидавалася.

З-під пера Біанки вийшло багато повістей, циклів, казок, і всі вони були не лише цікавими дітям, а й пізнавальними, оскільки містили достовірну інформацію про природу, виховували у читачах любов до живого світу. Досить швидко Віталій став популярним письменником, його книжки миттєво розходилися з полиць магазинів.

Життя Біанки було стабільним і благополучним, поки наприкінці 1925 року не стався черговий арешт. Письменника звинуватили у причасті до неіснуючої підпільної групи та відправили у трирічне посилання в Уральськ. На засланні Віталій не переставав писати, на той час належить багато творів, у тому числі «Карабаш», «Одинець», «Аскир». Через три роки після повернення до Ленінграда він знову був заарештований, але через три тижні звільнений через відсутність звинувачення. Наступний арешт відбувся у 1935 році, письменника засудили до п’ятирічного заслання разом із сім’єю до Актюбинської області, але звинувачення зняли.

Надгробок на могилі В. Біанки визнано об’єктом історичної та культурної спадщини

У воєнний час через проблеми із серцем Біанки не призвали на фронт. Під час блокади евакуювався на Урал, потім повернувся до рідного міста. Письменник багато часу проводив на дачі. Любив їхати в села, вести там свої спостереження, особливо сподобалася Новгородська земля. Найбільш видатною роботою письменника стала «Лісова газета», вона створена у 1924 році і коректувалася Віталієм протягом усього його життя, кілька разів перевидавалася. За його творами випущено багато мультфільмів, радіопередач, тираж видань під авторством Біанки становить понад 40 мільйонів екземплярів.

Останні роки життя письменника супроводжувалися постійними хворобами. Захворювання судин та діабет позбавили Віталія можливості ходити та вибиратися до лісу. Але він продовжував писати. Книгу «Розпізнавальник птахів на волі» Біанки не встиг завершити. Помер від раку легень. Письменника поховали на Богословському цвинтарі. Його ім’ям названо багато бібліотек, вулиць міст, на книгах Біанки виховано мільйони дітей.

Біанкі Віталій Валентинович (30.01.1894 – 10.06.1959) – російський і радянський письменник, твори якого переважно перебувають у пригоді дітям. За допомогою цікавих оповідань, повістей та казок описував живу природу. Автор написав понад 120 книг, до яких увійшли близько 300 різних творів.

«Письменник – дитя народу, він виростає із глибин народного світовідчуття»

Дворянське дитинство

Віталій Біанки народився Петербурзі 30 січня 1984 року. Його батько – Валентин Львович – був відомим вченим-орнітологом (знавцем птахів), він навіть перебував у Академії наук та працював у Зоологічному музеї. Не дивно, що з ранніх років син став цікавитися природою – він слухав розповіді батька вдома, приходив до нього на роботу, складав різні записи про світ. Згодом Віталій назве свого тата – «першим лісовим учителем».

До речі, рід Біанки сягає ще початку XIX століття. Причому одна половина предків письменника були швейцарцями, а інша німцями. І прізвище у них було Вайс, що перекладається як «білий». А ось прізвище Біанки з’явилося за прадіда Віталія. Він був відомим оперним співаком. І одного разу йому запропонували вирушити з гастролями Італією. Але була одна умова – взяти псевдонім, щоби краще приймали. А прадід, не довго думаючи, назвався Біанкою, що теж означає «білий», але тільки італійською. А потім йому сподобалося, і він офіційно змінив прізвище.

Віталій Біанки в дитинстві не дуже думав про те, щоб складати та писати розповіді. Його куди більше спокушали спорт та точні науки. Так, він грав на професійному рівні у футбол, виступав у кількох командах Петербурга та навіть вигравав Кубок міста. А після школи вступив до Петроградського університету на факультет математики та фізики.

Радянська зрілість

За спеціальністю Віталію Біанку попрацювати так і не довелося. 1916 року його призвали до армії. А через рік відбулася Революція. І майбутній письменник, як і багато молодих людей того часу, був зачарований більшовицькою романтикою. Він швиденько змінив погляди і вступив до Ради робочих і солдатських депутатів. А оскільки людина була освічена, то її навіть включили до спеціальної комісії, яка займалася охороною пам’яток культури в Царському Селі. А потім перевели до Самари, де він став вести агітаційну колонку у місцевій газеті «Народ».

Під час Громадянської війни Віталію Біанку довелося переїжджати з міста до міста, щоб не потрапити до рук білогвардійцям. Якось він таки зіткнувся з армією Колчака і навіть був примусово мобілізований до неї. Але за першої ж нагоди дезертував, змінивши прізвище на Бєлянин. З того часу і до кінця життя він носитиме подвійне прізвище – Біанкі-Бєлянин.

Коли радянська влада остаточно встановилася у країні, Віталій Валентинович став працювати у відділі народної освіти міста Бійська. Він займався роботою музеїв. А паралельно його запрошували читати лекції з орнітології у місцевому університеті.

До речі, незважаючи на абсолютну відданість радянському режиму, Віталій Біанка дуже часто потрапляв на олівець чекістів. Ті не могли пробачити йому його дворянського походження. Доходило до того, що він проводив кілька тижнів у в’язниці. І лише допомога впливових друзів, серед яких був Максим Горький, допомагала йому уникнути тривалого ув’язнення, а то й заслання до таборів.

Літературна діяльність

Насправді Віталій Біанкі почав писати досить рано – одразу після армії. Але це була творчість «для себе», він нікому не показував своїх оповідань. Подібних текстів у нього за кілька років накопичилося чимало. І сам Віталій Валентинович називав їх «мертвим вантажем».

«Це нагадувало Зоологічний музей, де зібрано численні неживі істоти – звірі застигли, а птахи не співають і не літають. І дуже захотілося, як у дитинстві, використати чарівне заклинання, щоб усе це оживити»

Вінцем творчої кар’єри Віталія Біанки стала книга «Лісова газета», випущена 1928 року. За формою змісту вона мала тоді аналогів у світі. А ідея полягала в тому, щоб створити якийсь календар, в якому кожен місяць був присвячений життю лісів. Причому подавалося це у різних жанрах – були і розповіді, і хроніки, і телеграми, і фейлетон, і навіть найпростіші оголошення. Ця книга в різні часи перевидавалася, сторінки наповнювалися картинками, змінювалися обкладинки, але одне залишалося вічно – неповторний авторський стиль та шалений інтерес читачів, особливо найменших.

Віталій Біанкі

Все саме цікаве, незвичайне і звичайне, що відбувалося в природі кожен місяць і день, потрапило на сторінки “Лісової газети”. Тут можна було знайти оголошення скворцов “Шукаємо квартири” або повідомлення про першому “ку-ку”, що прозвучало в парку, чи відгук про спектаклі, який давали на тихому лісовому озері птиці-чомги.

Віталій Біанкі народився в Петербурзі. Співуча прізвище дісталася йому від предків-італійців. Можливо, від них же і захоплива, артистична натура. Від батька — вченого-орнітолога — талант дослідника і інтерес до всього, “що дихає, цвіте і росте”.

Батько працював у Зоологічному музеї Російської Академії наук. Квартира зберігача колекцій знаходилася прямо навпроти музею, і діти — троє синів — часто бували в його залах. Там за скляними вітринами завмерли тварини, привезені зі всієї земної кулі. Як хотілося знайти чарівне слово, яке “оживило” б музейних звірів. Справжні були вдома: в квартирі зберігача розташувався невеликий зоопарк.

Влітку сім’я Біанкі виїжджала в село Леб’яже. Тут Вітя вперше відправився в даний лісове подорож. Було йому тоді років п’ять-шість. З тих пір ліс став для нього чарівною країною, раєм.

Інтерес до лісового життя зробив його пристрасним мисливцем. Недарма перше рушницю йому подарували в 13 років. А ще він дуже любив поезію. У свій час захоплювався футболом, навіть входив у гімназійну команду.

Різними були інтереси, таким же — освіта.

Спочатку — гімназія, потім — факультет природничих наук в університеті, пізніше — заняття в інституті історії мистецтв. А своїм головним лісовим вчителем Біанкі вважав батька. Саме він привчив сина записувати всі спостереження. Через багато років вони перетворилися в захоплюючі розповіді та казки.

Біанкі ніколи не приваблювали спостереження з вікна затишного кабінету. Все життя він багато подорожував (правда, не завжди з власної волі). Особливо запам’яталися походи по Алтаю. Біанкі тоді, на початку 20-х років, жив в Бійську, де викладав біологію в школі, працював у краєзнавчому музеї.

Восени 1922-го Біанкі з родиною повернувся в Петроград. В ті роки в місті при одній з бібліотек існував цікавий літературний гурток, де збиралися письменники, які працювали для дітей. Сюди приходили Чуковський, Житков, Маршак. Маршак і одного разу привів з собою Віталія Біанкі. Незабаром у журналі “Воробей” було опубліковано його оповідання “Подорож червоноголового горобця”.

У тому ж 1923 році, вийшла перша книжка (“Чий ніс краще”).

Найвідомішою книгою Біанкі стала “Лісова газета”. Іншої подібної просто не було. Все саме цікаве, незвичайне і звичайне, що відбувалося в природі кожен місяць і день, потрапило на сторінки “Лісової газети”. Тут можна було знайти оголошення скворцов “Шукаємо квартири” або повідомлення про першому “ку-ку”, що прозвучало в парку, чи відгук про спектаклі, який давали на тихому лісовому озері птиці-чомги. Була навіть кримінальна хроніка: біда в лісі не рідкість. Книга “виросла” із невеликого журнального відділу.

Біанкі працював над нею з 1924 року до кінця життя, постійно вносячи якісь зміни. З 1928 року вона кілька разів перевидавалась, ставала товщі, її перекладали на різні мови світу. Розповіді з “Лісової газети” звучали по радіо, друкувалися, поряд з іншими произведениямиБианки, на сторінках журналів і газет.

Біанкі не тільки сам постійно працював над новими книгами (він автор понад трьохсот творів), йому вдалося зібрати навколо себе чудових людей, які любили і знали звірів і птахів. Він називав їх “перекладачами з безсловесного”. Це були Н.Сладков,С. Сахарнов, Е. Шим. Біанкі допомагав їм у роботі над книгами.

Разом вони вели одну з цікавих радіопередач “Вести з лісу”.

Тридцять п’ять років писав Біанкі про ліс. Це слово часто звучало в назвах його книг: “Лісові будиночки”, “Лісові розвідники”. Повісті, оповідання, казки Біанкі своєрідно поєднали в собі поезію і точне знання. Останні він навіть називав по-особливому: казки-несказки. У них немає чарівних паличок або чобіт-скороходів, але чудес там не менше. Про самому непоказному вороб’ї Біанкі міг розповісти, що ми тільки дивуємося: виявляється, той зовсім не простий. Вдалося-таки письменнику знайти чарівні слова, які “расколдовали” таємничий лісовий світ.