Денискіни оповідання (збірка). Віктор Драгунський – Неймовірні історії. Денискіни оповідання Драгунський деніскіни оповідання

Драгунський Віктор Юзефович(1913 – 1972) – радянський дитячий письменник, здобув популярність і популярність завдяки циклу творів «Денискіни оповідання», що став класикою радянської дитячої літератури.

Дитинство є найважливішою частиною життя кожної людини. Набуті в цей час навички та досвід допомагають дитині формувати власний характер. Передати нові знання дитині можна через твори Віктора Драгунського, який чудово описав події, що відбуваються із хлопчиком Дениською. Короткі розповіді радянського автора занурять читачів у світ надзвичайних подій та пригод, що випали на долю допитливого непосиди.

Разом з юним героєм діти відкриватимуть для себе закони поведінки в суспільстві, вироблятимуть правильні моральні принципи, осягатимуть важливість взаємин із близькими та друзями. Отримавши можливість читати онлайн захоплюючі історії, хлопчики та дівчатка познайомляться з дитиною, яка росла в епоху зародження польотів людини в космос. Вони можуть порівняти турботи сьогодення та клопіт, що виникали у школярів XX століття.

Денискіни оповідання читати онлайн

За допомогою твору «Денискини оповідання», Драгунський показав, що дитячий вік не означає спрощене сприйняття світу свідомістю малюка. Навіть у таких юних роках він може сформуватися чуйна натура, що дозволяє тонко відчувати навколишній світ. Легкий склад письменника допомагає читачам повністю поринути у його захоплюючі твори. Разом з головним героєм вони переживуть безліч кумедних епізодів, у тому числі складається щоденне існування діяльного дитини.

Якось увечері я сидів у дворі, біля піску, і чекав на маму. Вона, мабуть, затримувалась в інституті, або в магазині, або, може, довго стояла на автобусній зупинці. Не знаю. Тільки всі батьки нашого двору вже прийшли, і всі хлопці пішли з ними по будинках і вже, мабуть, пили чай з бубликами та бринзою, а моєї мами все ще не було.

І ось уже стали запалюватися у вікнах вогники, і радіо заграло музику, і в небі засувалися темні хмари – вони були схожі на бородатих людей похилого віку…

І мені захотілося їсти, а мами все не було, і я подумав, що, якби я знав, що моя мама хоче їсти і чекає мене десь на краю світу, я моментально б до неї побіг, а не спізнювався б і не змушував її сидіти на піску та нудьгувати.

І в цей час на подвір’я вийшов Мишко. Він сказав:

Ведмедик сів зі мною і взяв у руки самоскид.

– Ого! – Сказав Мишко. – Де дістав? А чи він сам набирає пісок? Чи не сам? А сам звалює? Так? А ручка? Навіщо вона? Її можна крутити? Так? А? Ого! Даси мені його додому?

– Немає не дам. Подарунок. Папа подарував перед від’їздом.

Ведмедик надувся і відсунувся від мене. Надворі стало ще темніше.

Я дивився на ворота, щоби не пропустити, коли прийде мама. Але вона не йшла. Мабуть, зустріла тітку Розу, і вони стоять і розмовляють і навіть не думають про мене. Я ліг на пісок.

– Я тобі за нього можу дати одну Гватемалу та два Барбадоси!

– Порівняв Барбадос із самоскидом…

– Ну, хочеш, я дам тобі плавальне коло?

– А де плавати? У ванні? По вівторкам?

І Мишко знову надувся. А потім каже:

– Ну, була не була! Знай мою доброту! На!

І він простяг мені коробочку від сірників. Я взяв її до рук.

– Ти відкрий її, – сказав Мишко, – тоді побачиш!

Я відкрив коробочку і спочатку нічого не побачив, а потім побачив маленький світло-зелений вогник, ніби десь далеко-далеко від мене горіла крихітна зірочка, і в той же час я сам тримав її зараз у руках.

– Що це, Мишко, – сказав я пошепки, – що це таке?

– Це світлячок, – сказав Мишко. – Що, гарний? Він живий, не думай.

– Мишко, – сказав я, – бери мій самоскид, хочеш? Назавжди бери, зовсім! А мені віддай цю зірочку, я її додому візьму.

І Мишко схопив мій самоскид і побіг додому. А я залишився зі своїм світлячком, дивився на нього, дивився і ніяк не міг надивитись: який він зелений, мов у казці, і як він хоч і близько, на долоні, а світить, наче здалеку… І я не міг рівно дихати, і я чув, як стукає моє серце, і трохи кололо в носі, ніби хотілося плакати.

І я так довго сидів, дуже довго. І нікого не було довкола. І я забув про всіх на білому світі.

Але тут прийшла мама, і я дуже зрадів, і ми пішли додому. А коли стали пити чай з бубликами та бринзою, мама запитала:

– На світлячку! Ось він, у коробочці живе. Погаси-но світло!

І мама погасила світло, і в кімнаті стало темно, і ми стали удвох дивитись на блідо-зелену зірку.

Потім мама запалила світло.

– Так, – сказала вона, – це чаклунство! Але як ти наважився віддати таку цінну річ, як самоскид, за цього черв’ячка?

– Я так довго чекав тебе, – сказав я, – і мені було так нудно, а цей світлячок, він виявився кращим за будь-яке самоскида на світі.

Мама уважно подивилася на мене і запитала:

– А чим же, чим саме він кращий?

– Та як же ти не розумієш? Він живий! І світиться!

У мене в табелі одні п’ятірки. Тільки за чистописом четвірка. Через клякс. Я просто не знаю, що робити! У мене завжди з пера зіскакують ляпки. Я вже мачаю в чорнило тільки самий кінчик пера, а ляпки все одно зіскакують. Просто дива якісь! Один раз я цілу сторінку написав чисто-чисто, любо-дорого дивитися – справжня сторінка п’ятірки. Вранці показав її Раїсі Іванівні, а там на самій середині клякса! Звідки вона взялася? Вчора її не було! Може, вона з якоїсь іншої сторінки просочилася? Не знаю…

А так у мене одні п’ятірки. Тільки за співом трійка. Це як вийшло. Був у нас урок співу. Спочатку ми співали все хором «У полі берізочка стояла». Виходило дуже гарно, але Борис Сергійович весь час морщився і кричав:

– Тягніть голосні, друзі, тягніть голосні.

Тоді ми стали тягнути голосні, але Борис Сергійович ляснув у долоні і сказав:

– Справжній котячий концерт! Давайте займемося з кожним індивідуально.

Це означає з кожним окремо.

І Борис Сергійович викликав Мишку.

Ведмедик підійшов до рояля і щось таке прошепотів Борису Сергійовичу.

Тоді Борис Сергійович почав грати, а Мишко тихенько заспівав:

Ну і смішно ж пищав Мишко! Так пищить наше кошеня Мурзік. Хіба так співають! Майже нічого не чути. Я просто не міг витримати і засміявся.

Тоді Борис Сергійович поставив Мишкові п’ятірку і подивився на мене.

– Ну, що ви будете виконувати? – ввічливо спитав Борис Сергійович.

– Пісня громадянської війни «Веди ж, Будьонний, нас сміливіше в бій».

Борис Сергійович струсив головою і заграв, але я його одразу зупинив.

Драгунський В.Ю. – відомий письменник та театральний діяч, автор повістей, оповідань, пісень, інтермедій, клоунад, сценок. Найбільш популярний у списку творів для дітей його цикл «Денискіни оповідання», який став класикою радянської літератури, їх рекомендують для учнів 2-3-4 класів. Драгунський описує типові для кожного часу ситуації, блискуче розкриває психологію дитини, простий та яскравий склад забезпечує динамічність викладу.

Денискіни оповідання

Цикл творів «Денискини оповідання» розповідає про забавні пригоди хлопчика Дениса Корабльова. У збірному образі головного героя переплелися риси його прототипу – сина Драгунського, ровесників, самого автора. Життя Дениса сповнене веселих подій, він активно сприймає світ і жваво реагує на те, що відбувається. У хлопчика є близький друг Мишка, з яким вони разом пустують, розважаються, долають труднощі. Автор не ідеалізує хлопців, не вчить і не моралізує – він позначає сильні та слабкі сторони підростаючого покоління.

Англієць Павля

Твір розповідає про Павлика, який прийшов у гості до Дениська. Він повідомляє, що давно не приходив, бо все літо вивчав англійську мову. Денис та його батьки намагаються дізнатися у хлопчика, які ж нові слова йому знайомі. Виявилося, що Павля за цей час вивчив англійською тільки ім’я Петя – Піт.

Кавуновий провулок

Оповідання розповідає про Дениска, який не хоче їсти молочну локшину. Мама засмучується, але приходить тато і розповідає хлопчику історію свого дитинства. Дениска дізнається, як голодне маля під час війни побачило вантажівку, доверху наповнену кавунами, яку розвантажували люди. Тато стояв і спостерігав за їхньою роботою. Раптом один із кавунів розбився, і добрий вантажник віддав його хлопцю. Папа досі пам’ятає, як він і друг наїлися того дня і ще довго щодня ходили в «кавуновий» провулок і чекали на нову вантажівку. Але він так і не приїхав. Після тата історії Денис з’їв локшину.

Б

Твір оповідає про міркування Дениса, якби все було влаштовано навпаки. Хлопчик уявляє, як виховує своїх батьків: маму він змушує їсти, тата – мити руки і стригти нігті, а бабусю звітує за те, що вона легко одягнена і принесла з вулиці брудну ціпок. Після обіду Денис садить родичів виконувати домашнє завдання, а сам збирається у кіно.

Де це бачено, де це чути.

Твір розповідає про Дениска та Мішу, яких запросили заспівати сатиричні пісні на концерті. Друзі хвилюються перед виступом. Під час концерту Мишко збивається і співає одну й ту саму пісню кілька разів. Вожата Люся тихо просить Дениса виступити на самоті. Хлопчик збирається духом, готується і знову співає ті ж рядки, що й Мишко.

Гусяче горло

Твір розповідає про збори Дениски на день народження найкращого друга. Хлопчик приготував йому подарунок: вимите та очищене гусяче горло, яке віддала Віра Сергіївна. Денис планує його висушити, всередину покласти горошини та зафіксувати вузьку горловину у широкій. Проте тато радить купити цукерки та віддає Міші свій значок. Денис радіє, що зробить другові 3 подарунки замість одного.

Двадцять років під ліжком

Твір оповідає про хлопців, які грали у хованки у квартирі у Миші. Денис прошмигнув у кімнату, де жила бабуся і сховався під ліжком. Він чекав, що буде смішно, коли хлопці його знайдуть, і Єфросинья Петрівна також зрадіє. Але бабуся несподівано зачиняє двері, вимикає світло і лягає спати. Хлопчику стає страшно, і він ударяє кулаком по корит, що лежить під ліжком. Лунає гуркіт, старенька лякається. Становище рятують хлопці та тато Дениса, який прийшов за ним. Хлопчик вибирається з укриття, але не відповідає на запитання, йому здається, що він провів під ліжком 20 років.

Дівчинка на кулі

Розповідь розповідає про похід Дениски з класом до цирку. Хлопці дивляться виступи жонглерів, клоунів, левів. Але на Дениса справляє враження маленька дівчинка на кулі. Вона показує незвичайні акробатичні номери, хлопчик неспроможна відвести погляд. Наприкінці виступу дівчинка дивиться на Дениса та махає рукою. Хлопчик хоче знову піти в цирк через тиждень, але у тата справи, і вони потрапляють на виставу лише через 2 тижні. Денис дуже чекає на виступ дівчинки на кулі, але вона так і не з’являється. Виявилося, що гімнастка поїхала з батьками до Владивостока. Сумні Денис та його тато йдуть із цирку.

Друг дитинства

Твір оповідає про бажання Дениса стати боксером. Але йому потрібна груша, а тато відмовляється купувати її. Тоді мама дістає старого плюшевого ведмедика, з яким хлопчик колись грав і пропонує тренуватися на ньому. Денис погоджується і збирається відпрацьовувати удари, але раптом згадує, як ні на хвилину не розлучався з ведмедем, няньчив, садив із собою обідати, розповідав йому казки та любив усією душею, готовий був віддати життя за друга дитинства. Денис повідомляє мамі, що він передумав і ніколи не буде боксером.

Живий куточок

Розповідь розповідає про відкриття у школі у Дениса живого куточка. Хлопчик хотів привести до нього зубробізону, бегемота чи лося, але вчителька просить завести маленьких тварин, щоб доглядати і дбати про них. Денис вирушає за покупкою для живого куточка білих мишей, але не встигає, їх уже продали. Тоді хлопчик із мамою поспішили за рибками, але дізнавшись їхню ціну, передумали. Так Денис і не вирішив, яку тварину йому принести до школи.

Зачарована літера

Твір розповідає про Дениска, Мішу та Оленку, які спостерігали за вивантаженням з машини великої ялинки. Хлопці дивилися на неї та посміхалися. Альона хотіла сказати друзям, що на ялинці висять шишки, але не змогла вимовити першу літеру і в неї вийшло: «Сиски». Хлопці сміються з дівчинки і докоряють її. Мишко показує Альоні, як потрібно правильно вимовляти слово: “Хихкі!” Вони сперечаються, лаються, і обидва ревуть. І тільки Денис упевнений, що слово «шишки» просте, і він знає, як говорити правильно: «Фифки!»

Здорова думка

Оповідання розповідає про те, як Денис та Мишко по дорозі зі школи запускали кораблик із сірникової коробки. Він потрапляє у вир і зникає у водостоку. Хлопці збираються додому, але виявляється, що хлопчаки плутають під’їзди, оскільки вони однакові. Мишкові пощастило – він зустрічає сусідку, і та його відводить у квартиру. Денис помилково заходить у чужий будинок і потрапляє до незнайомих людей, у яких він уже шостий хлопчик, що заблукав за день. Вони допомагають Денису знайти свою квартиру. Хлопчик пропонує батькам повісити на будинок мамин портрет, щоб він більше не заблукав.

Зелені леопарди

Твір розповідає про суперечку хлопців, яка хвороба краща. Костя переніс кір і розповів друзям, що йому подарували перекладні малюнки. Мишко розповів, як з’їв банку малинового варення, коли хворів на грип. Денису припала до душі вітрянка, бо він ходив плямистий, як леопард. Діти згадують про операцію на гландах, після якої дають морозиво. На їхню думку, чим важча хвороба, тим краще – тоді батьки куплять усе, що забажаєш.

Як я гостював у дядька Миші

Оповідання розповідає про поїздку Дениса до дядька Міші до Ленінграда. Хлопчик знайомиться із двоюрідним братом Дімою, який показує йому місто. Вони розглядають легендарну Аврору, відвідують Ермітаж. Денис знайомиться з однокласницями брата, йому подобається Іра Родіна, якій хлопчик вирішує написати листа після повернення додому.

Кіт у чоботях

Твір розповідає про шкільний карнавал, для якого потрібно підготувати костюм. Але у Дениса їде мама, і він так нудьгує, що забуває про захід. Мишко вбирається гномом і допомагає другові з костюмом. Вони зображують із Дениски кота в чоботях. Хлопчик отримує головний приз за свій костюм – 2 книги, одну з яких віддає Міші.

Курячий бульйон

Оповідання розповідає про те, як Денис та його тато варять бульйон із курки. Вони вважають, що це дуже просте та легке у приготуванні страву. Проте кухарі мало не спалюють курку, коли хочуть підпалити пір’я, потім намагаються відмити птаха від сажі милом, але вона вислизає у Дениса з рук і опиняється під шафою. Становище рятує мама, яка повертається додому та допомагає горе-кулінарам.

Мій знайомий ведмідь

Твір розповідає про похід Дениса до Сокільників на новорічну ялинку. Хлопчика лякає величезний ведмідь, який несподівано нападає на нього з-за ялинки. Денис згадує, що треба вдавати мертвим і падає на підлогу. Розплющивши очі, він бачить, що звір схиляється над ним. Тоді хлопчик вирішує налякати тварину та голосно кричить. Ведмідь кидається убік, а Денис кидає в нього льодяник. Згодом виявляється, що під костюмом звіра ховається актор, який вирішив пожартувати з хлопчика.

Мотогонки по стрімкій стіні

Оповідання розповідає про Дениса, який був чемпіоном двору з їзди велосипедом. Він демонструє перед хлопцями різні фокуси як артист у цирку. Якось до Миші приїхав родич на велосипеді з мотором. Поки гість пив чай, хлопці вирішують без попиту випробувати транспорт. Денис довго катається двором, але потім не може зупинитися, оскільки хлопці не знають, де знаходиться гальмо. Становище рятує родич Федя, який вчасно зупинив велосипед.

Потрібно мати почуття гумору

Твір оповідає про те, як Мишко та Денис робили уроки. Під час списування тексту вони розмовляли, через що зробили багато помилок і довелося переробляти завдання. Потім Денис задає Мишкові веселе завдання, яке той не може вирішити. У відповідь тато дає синові завдання, яке він ображається. Батько каже Денису, що треба мати почуття гумору.

Незалежний окрай

Оповідання розповідає у тому, як у клас Дениса прийшов знаменитий письменник. Хлопці довго готувалися до візиту гостя, і він був зворушений цим. Виявилося, що письменник заїкається, але діти ввічливо не загострили на цьому уваги. Наприкінці зустрічі однокласник Дениса просить автограф у знаменитості. Але справа в тому, що Горбушкін теж заїкається, і письменник ображається, подумавши, що його дражнять. Довелося Денису втрутитися та вирішити незручну ситуацію.

Одна крапля вбиває коня

Твір розповідає про тата Дениса, якому лікар радить кинути палити. Хлопчик переживає за батька, він не хоче, щоб крапля отрути вбила його. У вихідні приходять гості, тітка Тамара дарує татові портсигар, за що Денис сердиться на неї. Батько просить сина підрізати цигарки, щоб вони помістились у коробочку. Хлопчик навмисно псує цигарки, відрізаючи тютюн.

Він живий і світиться

Оповідання розповідає про Дениска, який чекає у дворі маму. У цей час приходить Мишко. Йому подобається новий самоскид Дениса, і він пропонує поміняти машину на світлячку. Жучок зачаровує хлопчика, він погоджується і довго милується придбанням. Приходить мама і дивується, чому син обміняв нову іграшку на маленьку комаху. На що Денис відповідає, що жук кращий, адже живий і світиться.

Підзорна труба

Твір розповідає про Дениска, який рве та псує одяг. Мама не знає, що робити з шибеником, і тато радить їй змайструвати підзорну трубу. Батьки повідомляють Денису, що тепер він під постійним контролем, і вони можуть побачити сина завжди, як тільки забажають. Для хлопчика наступають важкі дні, всі його попередні заняття стають забороненими. Якось Денису потрапляє до рук мамина підзорна труба, і він бачить, що вона порожня. Хлопчик розуміє, що батьки його обманювали, але він щасливий і повертається до свого колишнього життя.

Пожежа у флігелі, або подвиг у льодах

Оповідання розповідає про Дениса та Мішу, які грали у хокей та запізнилися до школи. Щоб їх не лаяли, друзі вирішили вигадати поважну причину і довго сперечалися, що саме вибрати. Коли хлопчики прийшли до школи, гардеробниця відправила Дениса до класу, а Мишкові допомогла пришити відірвані гудзики. Корабльову довелося одному розповідати вчительці, що вони врятували з пожежі дівчинку. Однак незабаром повернувся Мишко і розповів класу, як вони витягли хлопчика, що провалився під лід.

Співають колеса – тра-та-та

Оповідання розповідає про Дениска, який поїхав із татом до Ясногорська поїздом. Рано-вранці хлопцеві не спалося, і він вирушив у тамбур. Денис побачив чоловіка, який утік за потягом і допоміг йому забратися. Той почастував хлопчика малиною і розповів про свого сина Серьожу, який з матір’ю перебуває далеко у місті. На селі Червоному чоловік зіскочив із поїзда, а Денис поїхав далі.

Пригода

Твір розповідає про Дениска, який гостював у дядька у Ленінграді та полетів один додому. Проте аеропорт у Москві закрили через несприятливі погодні умови, і літак повернувся назад. Денис зателефонував мамі та повідомив про затримку. Ніч він провів на підлозі в аеропорту, а вранці на 2 години раніше оголосили про відправлення літака. Хлопчик розбудив військових, щоб вони не запізнилися. Оскільки літак прилетів до Москви раніше, тато не зустрів Дениса, але офіцери допомогли йому та доставили додому.

Робітники дроблять камінь

Розповідь оповідає про друзів, які ходять купатися на водну станцію. Якось Костик запитує Дениса, чи зможе той зістрибнути у воду з найвищої вежі. Хлопчик відповідає, що просто. Друзі не вірять Денису, вважаючи, що йому слабко. Хлопчик залазить на вишку, але йому стає страшно, Мишко та Костя сміються. Тоді Денис повторює спробу, але знову спускається з вежі назад. Діти потішаються над приятелем. Тоді Денис вирішується втричі забратися на вежу і все-таки стрибає.

Рівне 25 кіло

Твір розповідає про похід Ведмедика та Дениса на дитяче свято. Вони беруть участь у конкурсі, у якому приз отримає той, хто важить рівно 25 кілограмів. Денису до перемоги не вистачає 500 грамів. Друзі вигадують випити 0,5 літра води. Денис перемагає у конкурсі.

Лицарі

Оповідання розповідає про Дениска, який вирішив стати лицарем і подарувати мамі на 8 березня коробку цукерок. Але грошей у хлопчика немає, тоді вони з Мишком придумали вилити вино з буфета у банку, а пляшки здати. Денис дарує мамі цукерки, а тато виявляє, що колекційне вино розбавлене пивом.

Зверху вниз, навскіс!

Твір розповідає про хлопців, які вирішили допомогти малярам у фарбуванні коли ті пішли на обід. Денис і Мишко фарбують стіну, білизну, яка сушиться у дворі, подругу Олену, двері, управдома. Хлопцям здорово влетіло, а маляри покликали працювати до себе, коли діти виростуть.

Сестра моя Ксенія

Оповідання розповідає про маму Дениса, яка знайомить сина з новонародженою сестрою. Увечері батьки хочуть купати малечу, але хлопчик бачить, що дівчинка боїться і в неї нещасна особа. Тоді брат простягає сестрі руку, і вона міцно вистачає його за палець, наче одному йому довіряє своє життя. Денис зрозумів, як Ксенії важко та страшно і покохав її усією душею.

Слава Івана Козловського

Твір розповідає про Дениска, який отримав трійку на уроці співу. Він сміявся з Мишки, який співав дуже тихо, проте йому поставили п’ятірку. Коли вчитель викликає Дениса, він виконує пісню голосно, що було сил. Проте викладач оцінив його виступ лише на 3. Хлопчик вважає, що річ у тому, що він співав недостатньо голосно.

Слон та радіо

Розповідь розповідає про похід Дениса до зоопарку. Хлопчик узяв із собою радіоприймач, і слона зацікавив предмет. Він вихопив його у Дениса з рук і поклав собі до рота. Тепер з тварини долинала програма про фіззарядку, а діти, що оточували клітку, з радістю почали виконувати вправи. Працівник зоопарку відвернув слона, і той віддав радіоприймач.

Бій біля Чистої річки

Твір розповідає про похід у кіно класу Дениса Корабльова. Діти дивилися фільм про напад білих офіцерів на Червону армію. Щоб допомогти своїм, хлопчики в кінотеатрі стріляють із пістолетів по ворогах, застосовують пугачі. Діти отримують догану від директора школи за порушення громадського порядку, зброю у дітей відбирають. Але Денис та Мишко вважають, що допомогли протриматися армії до прибуття червоних кавалеристів.

Таємне стає явним

Оповідання розповідає про Дениска, якому мама пообіцяла піти до Кремля, якщо він з’їсть манну кашу. Хлопчик поклав у страву сіль, цукор, додав окропу та хрону, але не зміг проковтнути й ложки та викинув сніданок у вікно. Мама зраділа, що син усе з’їв і вони почали збиратися на прогулянку. Проте несподівано приходить міліціонер і приводить потерпілого, капелюх та одяг якого забруднений кашею. Денису стає зрозумілий сенс фрази у тому, що таємне завжди стає явним.

Третє місце у стилі батерфляй

Твір розповідає про гарний настрій Дениса, який поспішає повідомити тата, що зайняв 3 місце з плавання. Батько гордий і цікавиться, кому належать перші два і хто слідує за сином. Як виявилось, 4 місце не зайняв ніхто, оскільки 3 місце розподілили на всіх спортсменів. Тато втикається в газету, а в Дениса пропадає гарний настрій.

Хитрий спосіб

Оповідання розповідає про маму Дениса, яка втомилася мити посуд і просить винайти якийсь спосіб, щоб полегшити життя, інакше вона відмовляється годувати Дениса та його тата. Хлопчик вигадує хитрий спосіб – він пропонує їсти з одного приладу по черзі. Однак у тата варіант кращий – він радить синові допомогти мамі та самим мити посуд.

Чикі-брик

Твір оповідає про сім’ю Дениса, яка має намір виїхати на природу. Хлопчик бере з собою Мишко. Хлопці висовуються у вікно електрички та тата Дениса, щоб їх відволікти, показує різні фокуси. Батько жартує над Мишком і зриває з його голови капелюх. Хлопчик засмучується, думаючи, що її зірвало вітром, але великий маг повертає предмет одягу.

Що я люблю і чого не люблю

Розповідь розповідає про те, що подобається і не подобається Дениську. Він любить вигравати в шашки, шахи та доміно, у вихідний день вранці залазити до тата в ліжко, дихати носом мамі у вушко, дивитися телевізор, телефонувати, стругати, пиляти та багато іншого. Денис не любить, коли батьки йдуть у театр, лікувати зуби, програвати, одягати новий костюм, їсти яйце некруто і так далі.

Інші історії з циклу «Денискіни оповідання»

• Білі амадини
• Головні річки
• Димка та Антон
• Дядько Павло опалювач
• Запах неба та махорочки
• І ми!
• Червона кулька в синьому небі
• На Садовій великий рух
• Чи не піф, не паф!
• Не гірше за вас, циркових
• Нічого змінити не можна
• Викрадач собак
• Професор кислих щей
• Розкажіть мені про Сінгапур
• Синій кинджал
• Смерть шпигуна Гадюкіна
• Старий мореплавець
• Тиха українська ніч
• Дивовижний день
• Фантомас
• Людина з блакитним обличчям
• Що любить Ведмедик
• Капелюх гросмейстера

Він упав на траву

Повість «Він упав на траву» розповідає про дев’ятнадцятирічного юнака Міті Королеву, який через дитячу травму ноги не був призваний в армію, але пішов до ополчення. Він риє протитанкові рови під Москвою разом із товаришами: Льошкою, Степаном Михаличем, Сергієм Любомировим, казахом Байсеїтовим та іншими. Після закінчення роботи, коли ополченці чекають на прибуття радянської армії, несподівано на них відбувається напад німецьких танків. Мітя і Байсеїтів, що залишилися в живих, добираються до своїх військ. Юнак повертається до Москви і записується до партизанського загону.

Сьогодні та щодня

Повість «Сьогодні і щодня» оповідає про клоуна Миколу Вєтрова, здатного зробити чудовою навіть найслабшу циркову програму. Але в реальному житті артистові непросто та незатишно. Його кохана жінка зустрічається з іншою людиною, і клоун розуміє, що попереду розставання. Зібравшись із друзями у ресторані, цирковий артист висловлює думку про власне призначення – приносити радість, сміх дітям всупереч життєвим невдачам. Він знайомиться з повітряною акробаткою Іриною, яка виконує складні номери. Проте під час виконання трюку дівчина розбивається та гине. Микола їде до цирку до Владивостока.

Віктор Драгунський має чудові історії про хлопчика Дениску, які називаються «Денискини оповідання». Багато хлопців читали ці кумедні оповідання. Можна сказати, що величезна кількість людей виросла на цих історіях, «Денискіни оповідання» надзвичайно точно схожі на наше суспільство, і в його естетичних сторонах, і у своїй фактології. Феномен загальної любові до розповідей Віктора Драгунського пояснюється досить просто.

Читаючи невеликі, але досить змістовні розповіді про Дениску, діти вчаться порівнювати та зіставляти, фантазувати і мріяти, із кумедним сміхом та запалом аналізувати свої вчинки. Розповіді Драгунського відрізняє любов до дітей, знання їхньої поведінки, душевна чуйність. Прототипом Дениски є син автора, а батько цих історіях – сам автор. В. Драгунський писав не тільки кумедні історії, багато з яких, швидше за все, і відбувалося з його сином, але також трохи повчальні. Добрі і добрі враження залишаються після того, як вдумливо читати розповіді Дениски, багато з яких згодом були екранізовані. Діти та дорослі з великим задоволенням перечитують їх багато разів. У нашому збірнику ви можете читати онлайн список Денискиних оповідань, та насолоджуватися їх світом у будь-яку вільну хвилину.

– Завтра першого вересня, – сказала мама. – І ось настала осінь, і ти підеш уже до другого класу. Ох, як летить час. – І з цієї нагоди, – підхопив тато, – ми зараз «заріжемо» кавун! І він узяв ножик і вирізав кавун. Коли він різав, був чути такий повний, приємний, зелений тріск, що в мене прямо спина похолола від передчуття, як я їстиму цей.

Коли Марія Петрівна вбігла до нас у кімнату, її просто не можна було впізнати. Вона була вся червона, як Синьйор Помідор. Вона задихалася. У неї був такий вигляд, наче вона вся кипить, як суп у каструльці. Вона, коли до нас помчала, одразу крикнула: – Ну і справи! – І впала на тахту. Я сказав: – Здрастуйте, Маріє.

Якщо подумати, то це просто жахіття: я ще жодного разу не літав на літаках. Щоправда, одного разу я мало не полетів, та не тут було. Зірвалося. Прямо біда. І це недавно сталося. Я вже не маленький був, хоча не можна сказати, що великий. На той час у мами була відпустка, і ми гостювали у її рідних, в одному великому колгоспі. Там було.

Після уроків ми з Мишком зібрали своє майно та пішли додому. Надворі було мокро, брудно і весело. Щойно пройшов сильний дощ, і асфальт блищав як новенький, повітря пахло чимось свіжим і чистим, у калюжах відбивалися будинки і небо, а якщо йти з гори, то збоку, біля тротуару, мчав бурхливий потік, наче гірська річка, гарний потік. .

Ми як тільки дізналися, що наші небувалі герої в космосі називають один одного Сокіл і Беркут, то відразу вирішили, що я тепер буду Беркут, а Мишко – Сокіл. Тому що все одно ми будемо навчатися на космонавтів, а Сокіл та Беркут такі гарні імена! І ще ми вирішили з Мишком, що доти, доки нас приймуть до космонавтської школи, ми будемо з ним.

Так вийшло, що я мав кілька вихідних днів на тиждень поспіль, і я міг цілий тиждень нічого не робити. Вчителі у нашому класі захворіли як один. У кого апендицит, у кого – ангіна, у кого – грип. Абсолютно нема кому займатися. І тут підвернувся дядько Мишко. Він, коли почув, що я можу цілий тиждень відпочивати, одразу підскочив до стелі.

Раптом наші двері відчинилися, і Оленка закричала з коридору: – У великому магазині весняний базар! Вона страшенно голосно кричала, і очі її були круглі, як кнопки, і відчайдушні. Я спочатку подумав, що когось зарізали. А вона знову набрала повітря і давай: – Біжимо, Дениска! Швидше! Там квас шипучий! Музика грає, та різні ляльки! Біжимо! Кричить, ніби сталася пожежа. І я від.

“Він живий і світиться . ”

Якось увечері я сидів у дворі, біля піску, і чекав на маму. Вона, мабуть, затримувалась в інституті, або в магазині, або, може, довго стояла на автобусній зупинці. Не знаю. Тільки всі батьки нашого двору вже прийшли, і всі хлопці пішли з ними додому і вже, мабуть, пили чай із бубликами та бринзою, а моєї мами все ще не було.

І ось уже стали запалюватися у вікнах вогники, і радіо заграло музику, і в небі засувалися темні хмари – вони були схожі на бородатих старих людей.

І мені захотілося їсти, а мами все не було, і я подумав, що, якби я знав, що моя мама хоче їсти і чекає на мене десь на краю світу, я б моментально до неї побіг, а не спізнювався б і не змушував її сидіти на піску та нудьгувати.

І в цей час на подвір’я вийшов Мишко. Він сказав:

Ведмедик сів зі мною і взяв у руки самоскид.

Ого! – Сказав Мишко. – Де дістав? А чи він сам набирає пісок? Чи не сам? А сам звалює? Так? А ручка? Навіщо вона? Її можна крутити? Так? А? Ого! Даси мені його додому?

Немає не дам. Подарунок. Папа подарував перед від’їздом.

Ведмедик надувся і відсунувся від мене. Надворі стало ще темніше.

Я дивився на ворота, щоби не пропустити, коли прийде мама. Але вона не йшла. Мабуть, зустріла тітку Розу, і вони стоять і розмовляють і навіть не думають про мене. Я ліг на пісок.

Я тобі за нього можу дати одну Гватемалу та два Барбадоси!

Порівняв Барбадос із самоскидом.

Ну, хочеш, я дам тобі плавальне коло?

А плавати де? У ванні? По вівторкам?

І Мишко знову надувся. А потім каже:

Ну була не була! Знай мою доброту! На!

І він простяг мені коробочку від сірників. Я взяв її до рук.

Ти відчини її, – сказав Мишко, – тоді побачиш!

Я відкрив коробочку і спочатку нічого не побачив, а потім побачив маленький світло-зелений вогник, ніби десь далеко-далеко від мене горіла крихітна зірочка, і в той же час я сам тримав її зараз у руках.

Що це, Мишко, – сказав я пошепки, – що це таке?

Це світлячок, – сказав Мишко. – Що, гарний? Він живий, не думай.

Ведмедик, – сказав я, – бери мій самоскид, хочеш? Назавжди бери, зовсім! А мені віддай цю зірочку, я її додому візьму.

І Мишко схопив мій самоскид і побіг додому. А я залишився зі своїм світлячком, дивився на нього, дивився і ніяк не міг надивитись: який він зелений, мов у казці, і як він хоч і близько, на долоні, а світить, наче здалеку… І я не міг рівно дихати, і я чув, як стукає моє серце, і трохи кололо в носі, ніби хотілося плакати.

І я так довго сидів, дуже довго. І нікого не було довкола. І я забув про всіх на білому світі.

Але тут прийшла мама, і я дуже зрадів, і ми пішли додому. А коли стали пити чай з бубликами та бринзою, мама запитала:

На світлячку! Ось він, у коробочці живе. Погаси-но світло!

І мама погасила світло, і в кімнаті стало темно, і ми стали вдвох дивитись на блідо-зелену зірочку.

Потім мама запалила світло.

Так, – сказала вона, – це чаклунство! Але як ти зважився віддати таку цінну річ, як самоскид, за цього черв’ячка?

Я так довго чекав тебе, – сказав я, – і мені було так нудно, а цей світлячок, він виявився кращим за будь-яке самоскида на світі.

Мама уважно подивилася на мене і запитала:

А чим же, чим саме він кращий?

Та як же ти не розумієш? Він живий! І світиться!

Таємне стає явним

Я почув, як мама сказала комусь у коридорі:

І коли вона увійшла до кімнати, я запитав:

Що це означає, мама: “Таємне стає явним”?

А це означає, що якщо хтось чинить нечесно, все одно про нього це дізнаються, і буде йому соромно, і він понесе покарання, – сказала мама. – Зрозумів. Лягай спати!

Я почистив зуби, ліг спати, але не спав, а весь час думав: як так виходить, що таємне стає явним? І я довго не спав, а коли прокинувся був ранок, тато був уже на роботі, і ми з мамою були одні. Я знову почистив зуби і почав снідати.

Спочатку я з’їв яйце. Це ще терпимо, тому що я виїв один жовток, а білок розкромався зі шкаралупою так, щоб його не було видно. Але потім мама принесла цілу тарілку манної каші.

Їж! – сказала мама. – Без будь-яких розмов!

Бачити не можу манну кашу!

Подивися, на кого ти став схожим! Вилитий Кощій! Їж. Ти маєш одужати.

Тоді мама сіла зі мною поряд, обійняла мене за плечі і лагідно спитала:

Хочеш, підемо з тобою до Кремля?

Ну ще б пак… Я не знаю нічого красивішого за Кремль. Я там був у Грановитій палаті та в Збройній, стояв біля царя-гармати і знаю, де сидів Іван Грозний. І ще там дуже багато цікавого. Тому я швидко відповів мамі:

Звісно, ​​хочу до Кремля! Навіть дуже!

Ну ось, з’їси всю кашу, і підемо. А я поки що посуд вимий. Тільки пам’ятай – ти маєш з’їсти все до дна!

А я залишився з кашею наодинці. Я поплескав її ложкою. Потім посолив. Спробував – ну, неможливо їсти! Тоді я подумав, що, можливо, цукру не вистачає? Посипав піску, скуштував. Ще гірше стало. Я не люблю кашу, я ж говорю.

А вона ще й була дуже густа. Якби вона була рідка, тоді інша справа, я б замружився і випив її. Тут я взяв і долив у кашу окропу. Все одно було слизько, липко та гидко. Головне, коли я ковтаю, у мене горло саме стискається та виштовхує цю кашу назад. Жахливо прикро! Адже в Кремлі хочеться! І тут я згадав, що ми маємо хрін. З хроном, здається, майже все можна з’їсти! Я взяв і вилив у кашу всю баночку, а коли трошки спробував, у мене одразу очі на лоб полізли і зупинилося дихання, і я, мабуть, знепритомнів, бо взяв тарілку, швидко підбіг до вікна і виплеснув кашу на вулицю. Потім одразу повернувся і сів за стіл.

В цей час увійшла мама. Вона подивилася на тарілку і зраділа:

Ну, що за Дениска, що за хлопець-молодець! З’їв усю кашу до дна! Ну, вставай, одягайся, робітничий народ, йдемо на прогулянку до Кремля! – І вона мене поцілувала.

Артур Конан Дойл — Пістрява стрічка (характеристика та аналіз героїв твору)

Шерлок Голмс. Головний герой оповідання, людина з феноменальною пам’яттю, спостережлива, здатна до складних умовиводів, з досконалими знаннями в тих галузях науки, які могли згодитись і криміналістиці. Голмс розплутує найважчі загадки. Шерлок Голмс демонструє незвичайний розум, кмітливість, уміння зберігати спокій у напружених ситуаціях, силу і швидку реакцію.

Лікар Вотсон. Друг та помічник детектива. Образ Вотсона виконує особливу функцію: він не тільки безпосередній учасник подій, які описує, але й герой, за яким читач іде в розслідуванні, бачачи все його очима. Проте лише після пояснення Голмсом розв’язання загадки стає зрозуміло, що припущення Вотсона та читача – хибні, а дивні дії детектива мали чітку мету і логічне пояснення.

Гелен Стоунер. Дівчина, яка звертається до Шерлока Голмса по допомогу. Гелен живе з вітчимом, збирається виходити заміж, але однієї ночі її турбує дивне посвистування, саме таке, яке два роки тому чула перед смертю її покійна сестра. На вигляд Гелен було не більше 30 років, але у її волоссі вже з’явилася передчасна сивина. Дівчина мала стомлений і виснажений вигляд. На її руці були синяки – наслідки поведінки жорстокого вітчима.

Джулія Стаунер. Сестра-близнючка Гелен. Коли обом дівчаткам було по два роки, їхня мати вийшла заміж за Ройлотта. Два роки тому Джулія померла за дивних обставин. Перед смертю вона говорила Гелен, що чує вночі дивний посвист, а помираючи встигла сказати “пістрява стрічка”.

Лікар Ґрімсбі Ройлотт. Вітчим Гелен і Джулії. Водився з циганами, мав пристрасть до індійських тварин, у його садибі жили гепард і бабуїн. Був останнім представником одного з найстаровинніших в Англії саксонських родів Ройлоттів зі Стоук-Морана, що на західному кордоні графства Суррей. Одружився з матір’ю Гелен і Джулії через гроші. Ройлотт жив самотньо, сварився з сусідами. Не бажаючи віддавати падчеркам після заміжжя гроші їхньої покійної матері, чоловік вирішив позбутися дівчат, використавши болотяну гадюку. Йому вдалося вбити Джулію, але Гелен врятував Шерлок Голмс, а Ройлотт загинув від укусу своєї ж гадюки. Портрет Ройлотта: “Його одяг являв собою дивну мішанину: чорний циліндр і довгий сюртук свідчили про лікарську професію їх власника, а високі гетри й мисливський нагай, яким він вимахував, виказували в ньому сільського жителя. Чоловік був такий високий на зріст, що діставав циліндром до верхнього одвірка дверей, і такий широкий, що зовсім їх затуляв. Його м’ясисте і вижовкле на сонці обличчя із слідами огидних пристрастей густо мережили зморшки. Чоловік повертався то до мене, то до мого друга. Глибоко посаджені жовчні очі і тонкий хрящуватий ніс робили його схожим на якогось старого хижого птаха.”.