Зміст:

1 Способы прокладки кабеля: прокладка в трубе
2 Перевезення небезпечних вантажів: вимоги до транспортних засобів

Способы прокладки кабеля: прокладка в трубе

Ґрунтова прокладка кабелів є досить трудомістким заняттям, проте має свої переваги перед більш простим, повітряним способом. У першу чергу, це стосується збереження струмопровідних жил – як з суто механічної точки зору, так і з точки зору протидії актам вандалізму. Прокладка кабелів у землі зустрічається як у міській зоні, так і за її межами – у приватному секторі або на дачних ділянках. Загальні правила монтажу, як і у інших випадках, чітко регламентовані набором положень у ПУЕ.

Прокладку кабелів у землі можна здійснювати із застосуванням різних видів захисних труб – пластикових, металевих, металопластикових або поліетиленових низького тиску (ПНД). Матеріал такого кабель-каналу найчастіше підбирається для кожного випадку індивідуально, відповідно до особливостей ґрунту, режиму експлуатації, перетину струмоведучих жил, рівню постійної вологості, механічному навантаженню на ґрунт, собівартості метра проводки та загальної економічної доцільності. Серед усіх переваг прокладки кабелів у землі особливо хочеться відзначити наступні п’ять:

будучи захищеними з усіх боків трубою та оточеними землею, провідники отримують високий рівень ізольованості від несприятливих умов – перш за все, вологості, вітру та руйнуючих механічних впливів;
даний спосіб практично повністю зводить до нуля ймовірність загоряння проводки через відсутність достатніх запасів кисню всередині каналу та у товщі ґрунту – особливо важливо це може бути для сільськогосподарських будівель, переважна частина яких виконана з деревини, соломи та смоли, які відмінно підтримують горіння;
за рахунок захисту з використанням труби істотно знижується ймовірність пошкодження кабелю гризунами або іншими тваринами;
даний вид прокладки комунікацій, на відміну від повітряного, не шкодить естетиці простору, а тому легко може бути використаний при проектуванні освітлення садів та парків;
вартість такої прокладки найчастіше є досить низькою.

Окремо необхідно додати, що ґрунтова прокладка кабелів у трубі зручніше та економічніше навіть у обслуговуванні. Для її заміни немає потреби викликати спеціальну підйомну техніку та бригаду робітників. Достатньо лише відкопати трубу у траншеї, а потім замінити непотрібний кабель на новий.

Які кабелі використовуються для ґрунтової прокладки у трубах?

Згідно ПУЕ, а також ряду галузевих ГОСТів та ДСТУ, прокладанню під землею підлягають кабелі, які мають набір певних технічних характеристик. Наприклад, вироби у броньованій оболонці можна прокладати навіть без труб, а менш захищені – тільки у каналах. Разом з тим, не варто думати, ніби використання кабелів та дротів у броні, але без труби, вийде дешевше через покупку всього лише одного витратного матеріалу замість двох. Навіть броньований виріб має мати належну гідроізоляцію, а тому собівартість такого монтажу пропорційно зростає та стає анітрохи не вигіднішою за застосування труб.

Далі ми наведемо кілька видів кабелів, які у цілому допускається прокладати у ґрунті як у трубах, так і без них (загальна рекомендація фахівців полягає у тому, щоб завжди використовувати захисні канали).

АВБбШв – це кабель, що складається з алюмінієвих жил та поміщується у броньовану оболонку. При цьому броня являє собою два шари оцинкованої сталі, яка зверху ще раз покривається прошарком ізоляції.
ВБбШв – даний кабель за своєю будовою повністю повторює виріб з попередньою категорії, з тією лише різницею, що у його основі лежать мідні провідники. Подібна продукція найчастіше використовується на вітчизняних дачних ділянках, а також при обладнанні освітлення парків ліхтарними стовпами. В умовах нормальної навколишньї вологості для неї захисні труби можна не використовувати зовсім.
ПвБШв – третій тип броньованого кабелю, який досить широко поширений. У даному випадку ізоляція являє собою зшитий поліетилен, завдяки чому кінцевий виріб набуває підвищеної міцності при комфортній для монтажу гнучкості. Вартість виробу вище, аніж у попередніх типів, і експлуатується він переважно у зонах з несприятливими умовами: у болотистій місцевості, у регіонах з суровою зимою, у ґрунтах з високим вмістом агресивних речовин.

Слід сказати, що для прокладки кабелів навіть у трубах по зонам боліт, солончаків або ґрунтів з підвищеною кислотністю рекомендується використовувати окремі типи кабелів – АПвБбШв, АВБбШв, АВБбШп, ААБл, АСПл, ААШп та інші.

У загальному випадку, коли мова йде про приватне домогосподарство або забезпечення комунальних потреб, набагато економніше використовувати звичайні кабелі, що прокладаються у трубах, аніж броньовані – з трубами або без. Цього цілком достатньо для нормальної експлуатації та зручного обслуговування, а також заміни комунікацій при виникненні такої необхідності. Нерідко у власників приватних будинків, що не пошкодували коштів на броньований кабель починаються проблеми з їх заміною. Вироби занадто важкі для демонтажу самотужки, через що процес ускладнюється, а терміни виконання робіт затягуються, хоча сама діяльність, на перший погляд, не вимагає особливих навичок та не обіцяє технічних складнощів. Фахівці стверджують, що хорошим рішенням для монтажу проводки не тільки по повітрю, але й під землею у труб-каналах є СІП – самонесучий ізольований провід.Цей різновид кабельної продукції при додатковому захисті, який забезпечується трубою, здатен надійно служити довгі роки.

Які вимоги пред’являються до труб?

Використовувані для розглянутих потреб труби виконують як мінімум потрійну функцію: вони є захисним кожухом для провідника, формують канал для зручного монтажу та забезпечують додаткову ізоляцію. Це питання може здатися спірним у світлі того, що частина матеріалів, з яких виготовлені труби, є струмопровідними, однак такий ефект усе ж є. Навіть у разі порушення герметичності оболонки та оголення струмопровідної жили, її дотик до труби призведе до розсіювання електричного потенціалу у землі, що безпечніше, аніж аналогічна аварія при відкритому способі прокладки.

Розглянемо декілька матеріалів, використовуваних у труб-каналах для ґрунтової проводки.

Найчастіше мається на увазі міцний сплав, який має належні параметри міцності, щоб бути здатним витримувати натиск ґрунту над собою. Діаметр такої труби має бути у два-три рази більше, аніж у кабелю, який знаходиться всередині нього. Глибина залягання усієї конструкції підбирається у залежності від клімату: вирішальне значення має те, на скільки сантиметрів у середньому промерзає ґрунт взимку, та чи не проходять занадто високо підземні води. Якщо обставини складаються таким чином, що поглиблювати траншею не можна або неможливо, а нижче за рівень промерзання опуститися не вдалося, труба повинна бути надійно зафіксована у ґрунті, а у деяких випадках навіть теплоізольована.

Даний матеріал вважається відносно застарілим: у радянські та перші пострадянські роки саме азбоцементні труби укладалися у траншеї, а потім по ним протягалися дроти. Це було зручно через їхню відносну дешевизну, можливості застосовувати труби великого діаметра, куди помістилася б навіть людина, а також гарні ізолюючі властивості (за відсутності полімерів, які зараз повсюдно застосовуються у ізоляції кабелів та системах прокладки кабелю). У той же час, монтаж подібних виробів становить значні труднощі через величезну вагу асбоцемента, але при цьому не забезпечує потрібної міцності конструкції. У подальшому було також виявлено, що матеріал виділяє канцерогенні речовини, через що шкодить здоров’ю монтажників та взагалі вкрай не рекомендується для експлуатації.

Зараз цей матеріал вважається найбільш прогресивним: зручним, дешевим, тепло- та електроізолюючим, з гарним співвідношенням якості та тривалості експлуатації. Найпоширеніші різновиди – це ПВХ (полівінілхлорид), ПНД (поліетилен низького тиску) та ПП (поліпропілен). У всьому світі вироби на полімерній основі повномасштабно витісняють інші види труб-каналів, оскільки мають цілу низку позитивних якостей, не властивих жодному з відомих матеріалів у комплексі. Зокрема, це:

надзвичайно мала питома маса метра труби навіть при великому діаметрі;
гарні характеристики міцності;
максимальна стійкість до окислення, дії вологи, впливу природних компонентів ґрунту та отрутохімікатів, утворення іржі або корозії;
відсутність струмопровідних здібностей, що робить канал ще одним шаром ізоляції;
вкрай тривалий термін розкладання, що передбачає багаторічну експлуатацію без додаткового обслуговування.

З метою збільшити жорсткість порожнистої труби, але при цьому не втратити у гнучкості каналу, полімерні вироби можуть виготовлятися у гофрованому виконанні, з подвійною стінкою або з їх комбінацією. При всьому цьому, труби мають й інші конструктивні особливості. Серед них існують армовані та неармовані моделі, що відрізняються тільки величиною міцності як показником допустимого навантаження на корпус. Досягається ця міцність шляхом включення сталевого дроту у товщу полімерного матеріалу при його виготовленні.

У середовищі професійних будівельників та монтажників зараз укрепляется популярність двостінних гофрованих полімерних труб-каналів. Вони складаються з гофрованої зовнішньої оболонки з поліетилену низького тиску та гладкої внутрішньої стінки з полімеру високого тиску. Подібне поєднання сировини дозволило виробникам добитися неймовірно високої кільцевої жорсткості: тепер навіть пластикова труба стала порівнянна з металом за допустимим рівнем зовнішнього навантаження. Крім того, на відміну від обоюдогофрованих трубок, через які пропускати дріт було не завжди зручно, крізь вироби з гладкою внутрішньою стінкою протягнути будь-який кабель можна дуже швидко.

Завдяки малій вазі виконувати усі монтажні роботи на своїй дачній ділянці може навіть одна людина. Нарешті, термічна стійкість пластику дозволяє каналу не залежати від примх природи, що робить можливим навіть неглибоке його закладення у ґрунт у холодних регіонах. При цьому термін служби такої труби оцінюється мінімум у 40, а то й у 50 років.

Особливості матеріалів

Прокладаючи кабель у трубі з металу, завжди необхідно подбати про правильне заземлення результуючої конструкції. При цьому краще використовувати оцинковану сталь як таку, що має кращу стійкість до корозії у порівнянні з іншими металовмісними виробами. Якщо монтажникам доводиться стикувати відрізки дроту у товщі землі, для цього використовуються спеціальні електричні фітинги – муфти та втулки з нарізним з’єднанням. Це досить простий спосіб, одночасно міцний та швидкий. Проте, у загальному випадку металеві труби застосовуються тільки для підведення освітлення у дерев’яних будівлях – у сараях, у лазнях, у літніх будиночках, альтанках і т.п. У звичайній квартирі живлення світильників та проводка розеток виконуються з використанням полімерних кабель-каналів.

Монтаж пластикових труб також не складає труднощів. Різниця тут буде лише у тому, що стикувати відрізки гофротруби рекомендується пайкою. Це трохи складніше, аніж просто затягнути пару накидних гайок, але як і раніше не вимагає значних зусиль. Необхідно також додати, що при монтажі проводки з використанням труб з будь-якого матеріалу, фахівці намагаються зробити легкий уклін, а часом навіть мікроскопічний отвір у найнижчій точці відрізка каналу. Такий підхід дозволяє виключити накопичення конденсату у просторі трубки та забезпечити можливість його відводу, якщо волога усе ж зуміє утворитися. При відповідальному дотриманні правил та норм, електропроводка буде служити вам довгі роки, а її захищеність не стане викликати жодних сумнівів.

Способи прокладки кабелю: прокладка по повітрю

Перевезення небезпечних вантажів: вимоги до транспортних засобів

Згідно із Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. № 1644-III (далі — Закон № 1644) небезпечний вантаж — речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити: вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин, і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Класи небезпечних речовин:

клас 1 — вибухові речовини та вироби;
клас 2 — гази;
клас 3 — легкозаймисті рідини;
клас 4.1 — легкозаймисті тверді речовини;
клас 4.2 — речовини, схильні до самозаймання;
клас 4.3 — речовини, що виділяють легкозаймисті гази при взаємодії з водою;
клас 5.1 — речовини, що окислюють;
клас 5.2 — органічні пероксиди;
клас 6.1 — токсичні речовини;
клас 6.2 — інфекційні речовини;
клас 7 — радіоактивні матеріали;
клас 8 — корозійні речовини;
клас 9 — інші небезпечні речовини та вироби.

ТЕЗИ:

Особливі підвищені вимоги до персоналу та транспорту, що перевозить небезпечні вантажі
Хто має погодити маршрут руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення
Комплектація транспортних одиниць, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів

Небезпечні вантажі кожного класу відповідно до їхніх фізико-хімічних властивостей, видів та ступенів небезпеки при транспортуванні поділяються на підкласи, категорії та групи.

Небезпечні вантажі, що можуть бути використані не за призначенням, а в терористичних цілях та відповідно призвести до тяжких наслідків, зокрема масової загибелі людей або великих руйнувань, є вантажами підвищеної небезпеки.

Перевезення небезпечних вантажів — діяльність, пов’язана з переміщенням небезпечних вантажів від місця їх виготовлення чи зберігання до місця призначення з підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, прийманням вантажу, здійсненням вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажів на всіх етапах переміщення.

Перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом є специфічним видом перевезень, враховуючи потенційну небезпеку вантажів, що перевозяться.

Маршрути перевезення небезпечних вантажів — залізничні шляхи, автомобільні дороги, внутрішні водні шляхи, морський та повітряний простір, де дозволено рух транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі.

Важливо!
Транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів.

На сьогодні перевізники узгоджують з Національною поліцією лише дорожнє перевезення небезпечних вантажів, які належать до вантажів підвищеної небезпеки згідно із наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження деяких нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів» від 4 серпня 2018 р. № 656 (далі — Правила № 656).

У разі дорожнього перевезення таких вантажів відповідн і свідоцтва, згідно з законодавством, видаються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Перевізник небезпечних вантажів — юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка здійснює перевезення небезпечного вантажу, зобов’язаний: розробити та погодити з органами Національної поліції маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу.

Щодо перевезень небезпечних вантажів висуваються особливі підвищені вимоги як до самого транспорту, так і до персоналу. Транспортні засоби, позначені інформаційними таблицями небезпечного вантажу, мають бути оснащені ADR-комплектами та додатковими засобами пожежогасіння. (ADR-комплект — комплект додаткового обладнання для транспортного засобу, що перевозить небезпечний вантаж. Включає всі предмети додаткового обладнання, які обов’язково повинні бути на транспортному засобі під час перевезення небезпечного вантажу згідно з вимогами ДОПНВ/ADR (Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів) за винятком противідкатних упорів, елементів маркування та вогнегасників).

Згідно з Правилами № 656 небезпечні вантажі дозволено перевозити автотранспортом тільки в разі, якщо вони згідно з вимогами частини 2 таблиці А глави 3.2 та глави 3.3 додатка А до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від 30 вересня 1957 р. №1511-III (далі — ДОПНВ) та цих Правил допущені до перевезення та якщо всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

Погодження маршруту руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів здійснюється спільно з Національною поліцією України (далі — поліція), що обумовлює погодження руху транспортних засобів конкретними вулицями та дорогами, недопущення проїзду через житлові райони, екологічно чутливі райони, промислові зони з небезпечними об’єктами або дорогами транспортних засобів; вимоги щодо руху та стоянки в разі несприятливих погодних умов, землетрусів, аварій, страйків, громадських заворушень або військових дій; обмеження руху транспортних засобів у певні дні тижня або року.

Транспортна одиниця — транспортний засіб , до якого не причеплено причіп, або транспортний засіб та зчеплений з ним причіп чи напівпричіп.

Згідно з Правилами № 656 при перевезенні небезпечних вантажів, які є вантажами підвищеної небезпеки, на транспортній одиниці має бути погодження маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, видане уповноваженим підрозділом Національної поліції

Додаток 1
Cвідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів
Це свідоцтво свідчить про те, що вказаний транспортний засіб відповідає вимогам
Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)

Таблиця 1
Які засоби пожежогасіння мають бути на транспортних одиницях, що перевозять небезпечні вантажі

Два або більше переносних вогнегасників для гасіння пожеж класів A, B, C (клас пожеж зазначений в таблиці 2), сукупною ємністю 12 кг сухого порошку (чи еквівалентної кількості іншої вогнегасної суміші), принаймні один із яких має мінімальну ємність 6 кг, а інші — 2 кг

На транспортних одиницях, дозволена максимальна маса яких з вантажем становить понад 3,5 т, але не більше 7,5 т

Два переносних вогнегасники для гасіння пожеж класів A, B, C сукупною ємністю 8 кг сухого порошку (чи еквівалентної кількості іншої вогнегасної суміші), принаймні один із яких має мінімальну ємність 6 кг, а другий — 2 кг

На транспортних одиницях, дозволена максимальна маса яких з вантажем становить 3,5 т або менше

Два переносних вогнегасники для гасіння пожеж класів A, B, C кожний ємністю не менше 2 кг сухого порошку (чи еквівалентної кількості іншої вогнегасної суміші)

На транспортних одиницях незалежно від їх дозволеної максимальної маси, що перевозять небезпечні вантажі в пакуваннях без перевищення максимальної кількості на транспортну одиницю, зазначеної в підрозділі 1.1.3.6 додатка А до ДОПНВ

Один переносний вогнегасник для гасіння пожеж класів A, B, C ємністю 2 кг сухого порошку (чи еквівалентної кількості іншої вогнегасної суміші)

Примітка.
Переносні вогнегасники мають бути опломбовані, мати маркування про відповідність стандарту та напис з датою (місяць, рік) закінчення терміну придатності. Вогнегасники мають установлюватися на транспортних одиницях у легкодоступних місцях та бути захищеними від впливу погодних умов з метою збереження їх експлуатаційної надійності.

Горіння твердих речовин, що супроводжується тлінням (наприклад, дерева, паперу, соломи, вугілля, текстильних виробів)

Горіння твердих речовин, що не супроводжується тлінням (наприклад, пластмаси)

Горіння рідких речовин, що не розчиняються у воді (наприклад, бензину, ефіру, нафтового палива), а також зріджуваних твердих речовин (наприклад, парафіну)

Горіння рідких речовин, що розчиняються у воді (наприклад, спиртів, метанолу, гліцерину)

Горіння газоподібних речовин (наприклад, побутовий газ, водень, пропан)

Важливо!
Кожна транспортна одиниця, що здійснює перевезення небезпечних вантажів, в обов’язковому порядку укомплектовується обладнанням, незалежно від номерів зразків знаків небезпеки, зазначених для них у Переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці А глави 3.2 додатка А до ДОПНВ:

не менш як одним противідкотним упором на кожний транспортний засіб, який має відповідати максимальній масі транспортного засобу та діаметру його коліс;
не менш як двома попереджувальними знаками (пристроями) з власною опорою (конусами зі світловідбивною поверхнею, або миготливими ліхтарями жовтого кольору з автономним живленням, або знаками аварійної зупинки). Транспортна одиниця може комплектуватися будь-якою комбінацією із зазначених попереджувальних знаків (пристроїв);
жилетами оранжевого кольору із світловідбивними елементами для кожного члена екіпажу;
захисними рукавичками для кожного члена екіпажу;
переносними ліхтарями для кожного члена екіпажу. Ліхтарі не повинні мати відкритих металевих поверхонь, здатних призвести до іскроутворення;
засобами захисту очей (наприклад, захисними окулярами) для кожного члена екіпажу (пункт 11 розділу I Правил № 656).

У разі перевезення деяких небезпечних вантажів до зазначених вище предметів мають додаватися:

рідина для промивання очей;
засоби захисту органів дихання, необхідні у разі аварійного залишення транспортного засобу, для кожного члена екіпажу транспортного засобу (наприклад, панорамна маска з комбінованим протигазоаерозольним фільтром типу A1B1E1K1-P1 або A2B2E2K2-P2);
лопата;
покриття для каналізаційних колекторів;
ємність для залишків небезпечних вантажів.

Свідоцтво про дозвіл транспортних засобів до перевезення деяких небезпечних вантажів (9.1.3 ДОПНВ)

Відповідно до положення розділів 8.1.2, 9.1.2 і 9.1.3 ДОПНВ свідоцтво про дозвіл транспортних засобів (ТЗ) до перевезення небезпечних вантажів необхідне для транспортних засобів типів EX/II, EX/III, MEMU, FL і AT:

До спеціалізованих транспортних засобів для п ер евезення небезпечних вантажів (транспортні засоби EX/II, EX/III, FL, AT та MEMU) належать:

змішувально-зарядна машина (транспортний засіб MEMU) — машина або транспортний засіб з установленим на ній (ньому) обладнанням для виготовлення вибухових речовин з небезпечних вантажів, що не є вибуховими, та їх заряджання;
транспортний засіб АТ — транспортний засіб, крім транспортних засобів EX/III, FL або MEMU, призначений для перевезення небезпечних вантажів у контейнерах-цистернах чи переносних цистернах або багатоелементних газових контейнерах індивідуальною місткістю понад 3 м-3, а також у вбудованих цистернах чи знімних цистернах місткістю понад 1 м-3, та транспортний засіб-батарея місткістю понад 1 м-3, крім транспортних засобів-батарей типу FL;
транспортний засіб EX/II або EX/III — транспортни й засіб, призначений для перевезення вибухових речовин та виробів (клас 1);
транспортний засіб FL — транспортний засіб, признач ений для перевезення рідин з температурою спалаху не вище 60 °C (за винятком дизельного палива, газойлю та палива пічного легкого – № ООН 1202, що відповідає вимогам ДСТУ 7688:2015 «Паливо дизельне Євро. Технічні умови» (європейського стандарту EN 590:2013 + AС:2014) та має температуру спалаху, зазначену в цьому стандарті) у контейнерах-цистернах чи переносних цистернах або багатоелементних газових контейнерах індивідуальною місткістю понад 3 м-3, у вбудованих чи знімних цистернах місткістю понад 1 м-3;
транспортний засіб, призначений для перевезення легкозаймистих газів у контейнерах-цистернах чи переносних цистернах або багатоелементних газових контейнерах індивідуальною місткістю понад 3 м-3, у вбудованих чи знімних цистернах місткістю понад 1 м-3, та транспортний
засіб-батарея загальною місткістю понад 1 м-3, призначений для перевезення легкозаймистих газів;
транспортний засіб, призначений для перевезення стабі лізованого пероксиду водню чи стабілізованого водного розчину пероксиду водню з масовою часткою пероксиду водню більше ніж 60 % у контейнерах-цистернах чи переносних цистернах місткістю понад 3 м-3, а також у вбудованих цистернах чи знімних цистернах місткістю понад 1 м-3 (пункт 4 розділу I Порядку видачі та оформлення свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів, затвердженого наказом № 656).

Згідно з п. 22.6 постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі — ПДР) транспортні засоби, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, повинні рухатися з увімкненим ближнім світлом фар, задніми габаритними ліхтарями та розпізнавальними знаками, передбаченими п. 30.3 ПДР, а великогабаритні транспортні засоби — також з увімкненим проблисковим маячком (маячками) оранжевого кольору.

Відповідно до абзацу «д» п. 30.3 ПДР «Інформаційна таблиця небезпечного вантажу» — прямокутник помаранчевого кольору зі світлоповертальною поверхнею та каймою чорного кольору. Розміри знака, написи ідентифікаційних номерів виду небезпеки і небезпечної речовини та його розміщення на транспортних засобах визначаються ДОПНВ.

Коментар патрульної поліції

Олексій Білошицький, перший заступник начальника Департаменту патрульної Національної поліції України

На сьогодні перевезення небезпечних вантажів територією України здійснюються відповідно до вимог Законів України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. № 1644-ІІІ, «Про приєднання України до Європейської угоди про Міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)» від 2 березня 2000 р. № 1511-ІІІ та Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 4 вересня 2018 р. № 656 (далі — Правила).

Відповідно до Правил для отримання погодження маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів перевізник (суб’єкт перевезення небезпечних вантажів) або уповноважена ним особа подає до центру надання адміністративних послуг:

заяву (у заяві зазначаються маршрут руху, місцезнаходження і телефони відправника, перевізника та одержувача небезпечного вантажу, відомості про транспортні засоби, кількість небезпечного вантажу, строк перевезення та прізвище уповноваженого (відповідальної за перевезення особи);
інформацію щодо свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (далі — свідоцтво ДОПНВ про підготовку водія): номер, ким видане, дата видачі, строк дії;
інформацію щодо свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, якщо таке свідоцтво передбачено вимогами глави 9.1 і додатка «В» до ДОПНВ (номер‚ ким видане, дата видачі, строк дії);
інформацію щодо свідоцтва про підготовку уповноваженого з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів автомобільними дорогами (номер, ким видане, дата видачі, строк дії) та копію наказу (договору) щодо його призначення;
копію чинного договору обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів;
у разі перевезення вибухових матеріалів і речовин, бойових припасів
до вогнепальної зброї — інформацію про дозвіл на перевезення вибухових матеріалів і речовин або бойових припасів до вогнепальної зброї, виданий поліцією;
документ, що підтверджує повноваження уповноваженої особи, у разі подання заяви представником перевізника;
копію квитанції про оплату адміністративної послуги за оформлення погодження.

За оформлення погодження маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів справляється плата, розмір якої визначається законодавством у сфері надання адміністративних послуг.

Підстави для відмови у видачі погодження маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів:

подання перевізником або уповноваженою ним особою документів не в повному обсязі або прострочених документів, необхідних для одержання погодження;
виявлення в документах, поданих перевізником, недостовірних відомостей.

У разі відмови у видачі погодження маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів плата за його оформлення повертається.

Оформлення погодження маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів є адміністративною послугою. Для її отримання заявник повинен звернутися до центру надання адміністративних послуг (ЦНАП). Після оформлення погодження уповноваженими підрозділами Національної поліції України документи надсилаються до ЦНАП, де видаються заявникові.

Коментар експерта

Юрій Іванов, директор ТОВ «Моніторинг GPS»

При перевезеннях небезпечних і особливо цінних вантажів останнім часом ми дедалі частіше впроваджуємо для наших клієнтів системи контролю більш високого рівня — відеомоніторинг.
Зокрема, перевезення небезпечних вантажів вимагають від компаній і їх керівників всебічного і безперервного контролю процесу. Ідеальним рішенням у даній галузі є відеореєстратори з потоковою передачею даних. Такі пристрої дають можливість об’єктивного і безперервного контролю всіх подій, пов’язаних з транспортуванням небезпечних вантажів. Система призначена для підвищення безпеки пасажирських і вантажних перевезень, отримання докладної інформації про дорожню обстановку, аналізу різного роду спірних ситуацій. Аналогічні системи сьогодні впроваджуються провідними транспортними компаніями.

Системи відеоспостереження на транспорті дозволяють зберігати зображення поточної ситуації на дорозі і в салоні транспортного засобу, а також здійснювати передачу відео і звуку на віддалений сервер за допомогою 3G-мереж.

Відеореєстратор є ядром системи і являє собою модуль, у вібростійкому виконанні до якого підключаються камери відеоспостереження, мікрофони та інші бортові пристрої. Відео з усіх камер спостереження записується на внутрішній накопичувач. Накопичувачем може слугувати жорсткий диск або SD-карти. Доступ до накопичувача здійснюється за допомогою спеціального ключа. Перегляд того, що відбувається, може здійснюватися як в режимі реального часу, так і постфактум за певні проміжки часу. Для передачі даних може використовуватися будь-яка доступна технологія передачі даних 3G/4G(LTE) або Wi-Fi. Корпуси реєстраторів ударозахисні.

Опціонально можливий «гучний зв’язок» водія з диспетчером. Реєстратори мають входи/виходи для підключення різних зовнішніх пристроїв: сирени і кнопки SOS (для опрацювання позаштатних ситуацій: ДТП, пожежа, хуліганські і терористичні дії), датчиків відкриття вантажного відсіку, дверей та ін. Внутрішній накопичувач HDD-диск або SD-карти може вилучатися з відеореєстратора тільки спеціальним ключем, що входить у комплект поставки.

При встановленні в транспорті відеореєстратор підключається до бортової мережі. Для мінімізації обсягу збережених даних запис із камер може включатися за фактом запуску двигуна, не вимагаючи жодних дій від водія.

Відеореєстратори обладнані датчиком G-Sensor (акселерометром), який фіксує зміни динаміки руху транспортного засобу, реєструючи різкі гальмування і розгін, повороти і обертання. Дана інформація може використовуватися під час з’ясування спірних моментів у разі ДТП та інших ситуацій. Відео з камер спостереження може бути виведено на РК-дисплей, встановлений в кабіні водія.

Усі записані відеофайли мають парольний захист. Будь-який файл з архіву може бути відкрито і переглянуто за допомогою програмного забезпечення. Записи автоматично маркуються відповідно до дати і часу, а отже, робота з відеоархівом буде легкою і зручною.

У диспетчерській CMS можливий перегляд не тільки відео з камер, але й траєкторії руху транспортного засобу на карті Google Map.

Джерело: журнал «Охорона праці і пожежна безпека» №1, 2019

Автори: Володимир Дрозд, начальник відділу охорони праці філії «Вільногірський ГМК» ПАТ «ОГХК» та Олексій Пахно, завідувач Лабораторії ADR, радник голови Спілки з питань Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів.

Переконайтеся, що ви передплатили журнал і вся необхідна інформація є під рукою!

Які прокладки є небезпечними