Нові райони: навіщо їх об’єднали і як зміниться життя людей

Замість старих 490 районів їх стало 136 (17 з них – у анексованому Криму та на непідконтрольних Києву територіях Донбасу).

За задумом реформи децентралізації, роль об’єднаних територіальних громад має зростати, а роль районів суттєво зменшитись.

Концепція розподілу повноважень нових районів та ОТГ є, але потрібні законопроєкти ще мають схвалити протягом найближчих місяців.

На повну реформа районів з фінансовим і адміністративним наповненням має запрацювати з січня 2021 року.

Як твердять ідеологи укрупнення районів, населення не має відчути на собі цього і жодна з повсякденних послуг не стане для українців менш доступною.

Детально пояснюємо, навіщо об’єднали райони і як це вплине на життя українців.

Навіщо і як об’єднали райони

У межах реформи децентралізації в Україні вже створили 1470 об’єднаних територіальних громад, які мають стати основою місцевого самоврядування.

Ідея ОТГ полягає у створенні спроможних громад, кожна з яких ефективно використовуватиме фінанси для свого розвитку.

При цьому роль районів і районних рад суттєво зменшується і подекуди зовсім нівелюється. Голова райадміністрації має стати не фактичним керівником району, а представником центральної влади з наглядовими функціями.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Багато створених ще за радянських часів районів були занадто маленькими. У таких районах створили всього одну ОТГ, яка займала всю територію району.

За даними порталу децентралізації, таких громад було 76, а ще у 27 районах створили одну громаду, а решта території відійшла громадам інших районів.

Ще у 116 районах було лише по дві громади.

Загалом 44% районів, як кажуть у владі, просто не мали б чим зайняти свої ради та державні адміністрації, адже представляти інтереси 1-2 громад було б надто неефективно.

Повноваження районної влади і керівництва ОТГ могли б повністю дублюватись.

В уряді кажуть, що у найближчі три роки економія тільки на утриманні райрад і адміністрацій складе щонайменше 1,5 млрд грн щороку.

Для укрупнення регіонів використовували низку критеріїв, серед яких були наявність не менше 150 тисяч населення та відстань до районного центру не більше 60 кілометрів.

Поділити райони чітко за цими критеріями не вдалось й з’явилось дуже багато винятків. Найбільшим районом України став Дніпровський – 1,179 млн людей, а найменшим – гірський Верховинський із 30 тисячами людей.

Автор фото, HTTPS://DECENTRALIZATION.GOV.UA/

Як розповів ВВC News Україна один з розробників реформи децентралізації Ігор Коліушко, районів вийшло трохи забагато – їх мало б бути на 10-15 менше. Але загалом об’єднання провели задовільно.

Екстремальні випадки – Хмельницька та Тернопільська області, де створили всього по три райони із занадто великою кількістю громад у кожному. Це може у майбутньому створити проблеми.

Що зміниться у нових районах

Реальні зміни щодо районів стануть відчутними вже на місцевих виборах 25 жовтня.

Наразі ЦВК ще не оголосила проведення перших виборів у нових районних радах, але має час зробити це до середини серпня.

Якщо це станеться, то вже у листопаді зберуться нові районні ради, а створення і призначення нових районних державних адміністрацій очікують вже з січня 2021 року.

Законопроєкт щодо розподілу фінансових ресурсів ОТГ і нових районів, який мають невдовзі ухвалити, передбачає, що всі громади перейдуть на прямі відносини з центральним бюджетом.

Доходи і видатки бюджетів районів та ОТГ розмежують, а районні бюджети не отримуватимуть базову дотацію і не матимуть відносин з центральним бюджетом.

Районні бюджети формуватимуть коштом власних доходів.

Райони отримуватимуть податки на прибуток підприємств, засновником яких буде районна рада. Також їм планують залишити плату за ліцензію та сертифікати, які видаватимуть районні адміністрації.

Районні бюджети також отримуватимуть плату за комунальне майно райрад.

Натомість бюджети ОТГ матимуть 60% податку на доходи фізосіб, місцеві податки і збори, рентні платежі, акцизний податок, плату за комунальне майно громад, плату за адмінпослуги і дотації та субвенції з державного бюджету.

Планується, що всі 1470 територіальних громад будуть незалежними й органи влади районного рівня не матимуть на них жодного адміністративного та фінансового впливу.

За чим треба і не треба їхати у новий район

Як розповів Ігор Коліушко, людям, які живуть у скасованих районах, здебільшого не треба буде їхати за державними послугами у новий районний центр.

“Не буде ніяких послуг, за винятком серйозного бізнесу, за якими треба буде їхати. За винятками певних ліцензій і рішень для крупного бізнесу”, – каже експерт. Але це точно не стосуватиметься ФОПів.

Абсолютну більшість адміністративних послуг люди мають отримувати в територіальних громадах.

Заступник міністра розвитку громад та територій В’ячеслав Негода анонсував, що у всіх ОТГ створять центри надання адміністративних послуг.

Наразі 767 громад з 1470 не мають ЦНАПів і їх там мають створити.

Чиновники та розробники децентралізації наполягають, що укрупнення районів не означає автоматичного перенесення лікарень, військкоматів, відділень пенсійного фонду та судів у нові райцентри.

Але у владі визнають, що укрупнення районів призведе до реорганізації усіх державних представництв центральних органів виконавчої влади.

Проте кожне відомство буде визначати оптимальну структуру представництв у залежності від кількості населення та попиту на послуги, а не прив’язуватись до районних центрів.

На порталі децентралізації анонсували, що всі територіальні органи реструктуризують на рівні нового району. Однак в громадах, які створять на основі райцентрів, та більшості інших громад, ці підрозділи залишать чи створять нові.

Якщо ж центри громад будуть розташовані дуже близько, то для таких громад можуть створити спільний підрозділ держоргану.

На рівні району планують частково залишити відповідальність за такі сфери: підтримку освіти (спеціальна загальна середня освіта), охорону здоров’я (підтримка та розвиток закладів охорони здоров’я вторинного рівня), фізичну культуру, спорт, культуру і мистецтво.

Також на районному рівні можуть лишити певні питання землеустрою, містобудування та архітектури.

Як наполягає Ігор Коліушко, укрупнення районів не має прямого зв’язку зі зміною кількості лікарень.

“Первинна охорона здоров’я буде у громадах, а вторинний та третинний рівень закріплений за Національною службою здоров’я”, – нагадав експерт.

Вона буде визначати долю багатопрофільних закладів у колишніх райцентрах у залежності від потреб населення. Ці речі не пов’язані з районуванням, каже він.

Те ж саме стосуватиметься утворення і ліквідації судів, що робитимуть у залежності від потреб, а не шляхом перенесення судів тільки у нові райцентри.

Щодо створення нових транспортних маршрутів з сіл та міст до нових райцентрів, то ці проблеми, скоріше за все, вирішуватимуть вже нові районні ради та адміністрації.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Карта нових районів України: хто і кого поглинув

Верховна Рада більше ніж утричі скоротила кількість районів в Україні та суттєво збільшила їхні розміри.

Замість старих 490 районів тепер буде 136 (17 з них – у анексованому Криму та на непідконтрольних Києву територіях Донбасу).

Попри укрупнення, деякі райони мають понад мільйон мешканців, а деякі – менше ста тисяч.

Найбільшим районом став Дніпровський – 1,179 млн людей, а найменшим – гірський Верховинський із 30 тисячами.

Ще до кінця незрозумілі повноваження нових районів і їхня роль. На нинішніх місцевих виборах до них мають обрати районні ради.

За задумом децентралізації, роль об’єднаних територіальних громад має зростати, а роль районів суттєво зменшитись.

У районах, які фактично скасували і доєднали до інших, зараз багато нарікань на реформу та є нерозуміння мети об’єднання.

Наразі чиновники кажуть, що укрупнення районів дозволить зменшити витрати на районні ради та адміністрації, більша частина з яких просто зникне.

Як запевняють в уряді, у найближчі три роки така економія складатиме близько 1,5 млрд грн щороку.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

АРК Крим

В анексованому РФ Криму також провели укрупнення районів та глибоку адміністративну реформу. Вона так само має запрацювати після повернення Криму, як і перейменування у межах декомунізації.

На півострові лишили десять районів з колишніх 14.

• Євпаторійський район – раніше його не було такого. Його створили і долучили Чорноморський та Сакський райони.

• Курманський район– об’єднали Курманський (колишній Красногвардійський) та Первомайський райони.

• Феодосійський район: раніше його не було не було. Його створили і долучили Судак, Феодосію та колишні Іслямтерецький (Кіровський) та Ічкінський (Совєтський) райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Вінницька область

Раніше в області було 27 районів, а лишилось 6.

Увійшли місто Гнівань, Іллінецький, Липовецький, Літинський, Немирівський, Оратівський, Погребищенський, Тиврівський та Турбівський райони.

Увійшли Бершадський район, місто Ладижин, Теплицький, Тростянецький і Чечельницький райони.

Увійшли Барський район і Шаргородський район

Увійшли Мурованокуриловецький, Чернівецький та Ямпільський район.

Увійшли Брацлав, Вапнярка, Крижопільський, Піщанський і Томашпільський райони.

Увійшли Калинівський район і Козятинський район.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Волинська область

Раніше в області було 16 районів, а стало чотири.

Увійшли Іваничівський, Локачинський і Нововолинський райони та Устилуг.

Увійшли Любешівський і Маневицький район.

Увійшли Любомльський, Ратнівський, Старовижівський, Турійський і Шацький райони.

Увійшли Берестечко, Горохівський, Ківерцівський і Рожищенський райони та Олика, Торчин і Цумань.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Дніпропетровська область

В області було 22 райони, а стало сім.

Найбільший район країни – понад мільйон населення.

До нього увійшли навколишні селища Новопокровське, Обухівка, Слобожанське, Підгородненськ та Петриківський і Царичанський райони.

Увійшли Верхньодніпровський, Криничанський і П’ятихатський район, а також Жовті Води.

Увійшли Апостолівський, Софіївський та Широківський райони.

Увійшли Марганець, Покровськ і Томаківський район.

Увійшли Магдалинівський район та місто Перещепине.

Увійшли місто Тернівка та Юр’ївський район.

Увійшли Васильківський район, місто Першотравенськ, Петропавлівський і Покровський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Донецька область

В області було 18 районів, а стало 8. Помітно, що при укрупненні зробили так, щоб межі районів збіглись з лінією розмежування.

Увійшов Великоновосілківський район

Увійшли Шахтарський район, Дебальцеве, Єнакієве та Сніжне .

Увійшли Амвросіївський район, Іловайськ, Макіївка, Харцизьк та Ясинуватський район.

Увійшли Бойківський район, Новоазовський район, Старобешівський район та Докучаєвськ.

Увійшли Дружківка, Костянтинівський, Лиманський, Олександрівський та Слов’янський райони.

Увійшли Мангуський та Нікольський райони.

Увійшли Авдіївка, Добропільський район, Курахове та Мар’їнка.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Житомирська область

Тут було 23 райони, а стало – чотири.

Увійшли Андрушівський та Ружинський райони.

Увійшли Брусилівський, Коростишівський, Любарський, Попільнянський, Пулинський, Радомишльський, Романівський, Хорошівський, Черняхівський і Чуднівський райони.

Увійшли Лугинський, Малинський, Народицький, Овруцький і Олевський райони.

Увійшли Баранівський і Ємільчинський райони, Городниця і Довбиське.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Закарпатська область

В регіоні було 13 районів, а стало шість.

До складу увійшов Виноградівський район.

Увійшли Воловецький та Свалявський райони.

Увійшов Великоберезнянський і Перечинський район, а також місто Чоп.

Увійшли Іршавський та Міжгірський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Запорізька область

Тут було 20 районів, а стало п’ять.

Увійшли Приморський та Чернігівський райони.

Увійшли місто Енергодар, Кам’янсько-Дніпровський і Михайлівський райони.

Увійшли Вільнянський район і Новомиколаївський район.

Увійшов Веселівський, Приазовський, Якимівський і Приазовський район.

Увійшли Більмацький, Гуляйпільський, Оріхівський, Розівський і Токмацький райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Івано-Франківськ область

Тут було 14, а стало п’ять районів.

• Верховинський район– зберіг старі межі після протестів із аргументами, що високогірний район треба залишити навіть з мізерними 30 тисячами мешканців.

Увійшли Богородчанський, Галицький, Рогатинський, Тисменицький і Тлумацький райони.

Увійшли Долинський і Рожнятівський райони.

Увійшли Городенківський і Снятинський райони.

Увійшли міста гірські селища Ворохта, Делятин та Яремче.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Київська область

На Київщині було 25 районів, а стало сім.

Увійшли Володарський, Рокитнянський, Сквирський, Ставищенський, і Таращанський райони.

Увійшли Переяславський і Яготинський райони.

Увійшли Баришівський і Згурівський райони.

Увійшли Бородянський район, Вишневе, Ірпінський та Макарівський райони.

Увійшли Іванківський і Поліський райони.

Увійшли Богуславський, Васильківський, Кагарлицький, Миронівський і Ржищівський райони.

Увійшли Боярка, Калинівка і Глеваха.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Кіровоградська область

Тут був 21 район, а стало чотири.

Увійшли Благовіщенський, Вільшанський, Гайворонський і Новоархангельський райони.

Увійшов Бобринецький, Долинський, Знам’янський, Компаніївський, Новгородківський, Олександрівський (селище Олександрівка) та Устинівський райони.

Увійшли Добровеличківський, Маловисківський і Новомиргородський райони.

Увійшли Онуфріївський, Петрівський і Світловодський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Луганська область

На Луганщині було 18, а стало 8 районів.

Увійшли Кадіївка та Зимогір’ївськ

Увійшли Лутугине і Молодогвардійськ

Увійшли Антрацит, Ровеньки та Хрустальне.

Увійшов Білокуракинський район.

Увійшли Гірське, Кремінський район, Лисичанськ, Попаснянський район і Рубіжне.

Увійшли Біловодський, Марківський, Міловський і Новопсковський райони.

Увійшли Станично-Луганський район, Щастя і Новоайдар.

Львівська область

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

На Львівщині було 20 районів, а стало сім.

Увійшли Борислав, Східниця і Трускавець.

Увійшли Броди, Буськ, Підкамінь і Поморяни.

Увійшли Бібрка, Городок, Жовква, Кам’янка-Бузька, Перемишляни, Пустомити і Рава-Руська.

Увійшли Добромиль, Старосамбір і Хирів.

Увійшли Жидачів, Миколаїв, Моршин, Сколе, Славське і Ходорів.

Увійшли Белз, Радехів і Сокаль.

Увійшли Мостиська, Новояворівськ, Судова Вишня і Шегині.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Миколаївська область

Тут було 19 районів, а стало 4.

Увійшли Березнегуватський, Новобузький і Снігурівський район.

Увійшли Братський, Веселинівський, Доманівський і Єланецький райони, а також Южноукраїнськ.

Увійшли Березанський, Новоодеський та Очаківський райони.

увійшли Арбузинський, Врадіївський і Кривоозерський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Одеська область

Раніше було 26 районів, а стало сім.

Увійшли Миколаївський і Ширяївський райони.

Увійшли Саратський і Татарбунарський райони. Новоутворений район складається з територій компактного проживання болгар. За що уряд Болгарії вже подякував Україні.

Увійшов Арцизький і Тарутинський райони.

Увійшли Вилкове, Кілійський і Ренійський райони.

Увійшли Біляївський, Овідіопольський і Чорноморський райони, а також Южне.

Увійшли Ананьївський, Балтський, Кодимський, Любашівський, Окнянський і Савранський райони.

Увійшли Великомихайлівський, Захарівський і Лиманський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Полтавська область

Тут було 25 районів, а стало чотири.

Увійшли Глобино та Горішні Плавні.

Увійшли Гребінка, Пирятин, Хорол та Чорнухине.

Увійшли Гадяч, Гоголівське, Лохвиця, Ромоданівське і Шишаки.

Увійшли Диканька, Зіньків, Карлівка, Кобеляки, Котельва, Нові Санжари, Опішня і Решетилівка.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Рівненська область

На Рівненщині було 16, а стало чотири райони.

Увійшли Володимерецький та Зарічненський райони.

Увійшли Демидівський, Млинівський і Радивилівський райони.

Увійшли Березнівський, Гощанський, Здолбунівський райони, Клевань, Корецький район, Костопільський і Острозький райони.

Увійшли Дубровицький і Рокитнівський райони, а також Клесів.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Сумська область

Тут було 18 районів, а стало п’ять.

Увійшли Буринський, Кролевецький і Путивльський райони.

Увійшли Великописарівський і Тростянецький райони.

Увійшли Липоводолинський і Недригайлівський райони.

Увійшли Білопільський, Краснопільський і Лебединський райони.

Увійшли Глухівський, Середино-Будський і Ямпільський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Тернопільська область

Було 17 районів, а лишилось три.

Увійшли Лановецький район, місто Почаїв і Шумський район.

Увійшли Бережанський, Збаразький, Зборівський, Підволочиський, Підгаєцький і Теребовлянський райони.

Увійшли Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький і Монастириський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Харківська область

Було 25 районів було, а стало сім.

Увійшли Валківський, Золочівський, Коломацький і Краснокутський райони.

Увійшли Балаклійський, Барвінківський і Борівський район.

Увійшли Зачепилівський, Кегичівський і Сахновщинський райони.

Увійшли Великобурлуцький, Дворічанський і Шевченківський райони.

Увійшли Близнюківський і Первомайський райони.

Увійшли Дергачівський, Люботинський і Нововодолазький райони.

Увійшли Вовчанський, Зміївський і Печенізький райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Херсонська область

Було 18 районів, а стало п’ять.

Увійшли Великоолександрівський, Високопільський і Нововоронцовський райони.

Увійшли Іванівський, Нижньосірогозький і Новотроїцький райони.

Увійшли Великолепетиський, Верхньорогачицький, Горностаївський і Чаплинський райони, а також Нова Каховка.

Увійшли Голопристанський і Каланчацький райони.

Увійшли Білозерський та Олешківський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Хмельницька область

Було 20 районів, а стало три.

Увійшли Дунаєвецький, Новоушицький і Чемеровецький район.

Увійшли Віньковецький, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Красилівський, Летичівський, Старокостянтинівський, Старосинявський, Теофіпольський і Ярмолинецький район.

Увійшли Білогірський, Ізяславський і Славутський райони та місто атомників Нетішин.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Черкаська область

Черкаська область мала 20 районів, а стало чотири.

Увійшли Ватутіне, Катеринопільський, Лисянський, Тальнівський і Шполянський райони.

Увійшли Драбівський і Чорнобаївський райони.

Увійшли Жашківський, Маньківський, Монастирищенський і Христинівський райони.

Увійшли Городищенський, Кам’янський, Канівський, Корсунь-Шевченківський, Смілянський і Чигиринський райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Чернівецька область

На Буковині було 11 районів, а стало три.

До нього долучили ще Путильський район.

Увійшли Новодністровськ, Сокирянський і Хотинський райони.

Увійшли Герцаївський, Глибоцький, Заставнівський, Кіцманський, Новоселицький і Сторожинецький райони.

Автор фото, https://decentralization.gov.ua/

Чернігівська область

Тут було 22 райони, а стало п’ять.

Увійшли Менський, Сновський і Сосницький райони.

Увійшли Батурин, Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський і Носівський райони.

Долучили Коропський і Семенівський райони.

Увійшли Варвинський, Ічнянський, Срібнянський і Талалаївський райони.

Увійшли Городнянський, Козелецький, Куликівський та Ріпкинський райони.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Республіка Татарстан: привиди сепаратизму

Республіка Татарстан (столиця Казань) – регіон Російської Федерації, що входить до Приволзького федерального округу. Татарстан вирізняється на фоні інших національних суб’єктів РФ своїм особливим потенціалом для самовизначення з огляду на кілька факторів, а саме: 1) потужну соціально-економічну базу республіки; 2) історичний досвід боротьби за незалежність, на який народ Татарстану може опиратися у майбутньому.

Згідно з даними Всеросійського перепису населення за 2010 р. у республіці проживає близько 3,9 млн осіб. Татари як титульний етнос налічують близько 2 млн, або 53,2%, а росіяни – понад 1,5 млн, або 39,7%. На третьому місці за чисельністю після татар та росіян перебувають чуваші – близько 116 тисяч, або 3,1%. Інші національності, чисельність яких перевищує 10 тисяч осіб це – удмурти, мордва, марійці, українці та башкири. Згідно з останніми дослідженнями, близько 88% татар вважають татарську своєю рідною мовою. Крім того, 39% татар називають рідною, зокрема, і і російську мову.

Іслам та православ’я – дві традиційні для республіки конфесії. Татари та башкири переважно сповідують іслам у той час, як росіяни, чуваші, марійці, удмурти, мордвінці та українці – православ’я.

Загалом татари – другий за чисельністю народ Російської Федерації (5,5 млн осіб) після росіян. Крім, власне, Татарстану найбільше татар компактно проживає у сусідній Республіці Башкортостан (столиця Уфа), де їх налічується близько 1 млн, тобто четверта частина населення регіону.

Республіка Татарстан – один із економічно найрозвинутіших суб’єктів Російської Федерації. За підсумками 2021 року, республіка посідає 7 місце серед усіх суб’єктів РФ за обсягом валового регіонального продукту. Своєму економічному успіху Татарстан передусім завдячує багатим покладам нафти. Так, у 2021 р. видобуток нафти у республіці склав 34,5 млн тонн – 6,58% від загальноросійського об’єму. Більше видобувається тільки у Ханти-Мансійському автономному окрузі.

Загалом Татарстан має доволі диверсифіковану економіку. Крім нафтовидобутку – міцні позиції займає машинобудування, нафтохімічна промисловість, активно розвивається високотехнологічний сектор, зокрема на базі особливої економічної зони «Іннополіс».Татарстан традиційно входить до переліку головних російських регіонів-донорів, тобто таких, що перечислюють до федерального бюджету більше податків та зборів, ніж звідти отримують у процесі його виконання.

Епоха Єльцина

У Татарстані до проблеми федералізму ставляться дуже серйозно. Відтак, це доволі проблемний регіон у складі РФ. Він довгий час залишався прикладом для наслідування для інших національних меншин Федерації у взаєминах з центром.

Витоки сучасного сепаратизму у Татарстані сягають своїм корінням часів Перебудови. Під кінець існування СРСР спостерігався конфлікт між союзною та республіканськими елітами, зокрема Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, щодо розподілу владних повноважень. Так, згідно з однією з інтерпретацій подій, керівництво СРСР намагалося розпалити сепаратистські настрої серед автономних регіонів у складі союзних республік, схиливши, таким чином, їхню еліту до переговорів на власних умовах. Так, згідно з законом СРСР «Про розмежування повноважень між Союзом РСР та суб’єктами федерації», прийнятим у квітні 1990 року, передбачалася можливість наділення автономних республік статусом союзних республік. Цей документ фактично стимулював відцентрові тенденції серед автономних регіонів у складі РРФСР.

У зв’язку з цим, значення відомої фрази Бориса Єльцина: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути», яку він сказав 6 серпня 1990 р. під час виступу в Казані, дещо інше. Враховуючи, що наступна частина цитати: «Але ви знаходитеся у центрі Росії – і про це варто подумати», таким чином, майбутній президент РФ, який на той час був головою Верховної Ради РРФСР, намагався протистояти вищезгаданому процесу.

Маховик історії вже неможливо було зупинити. У період з серпня по жовтень 1990 р. керівництво автономних республік та областей у складі Радянської Росії таки пішло шляхом оновлення своєї державності. Не стала виключенням і Татарська АРСР. Так, 30 серпня 1990 р. там проголосили «Декларацію про державний суверенітет», згідно з якою Татарстан прагнув набути статусу союзної республіки, хоч цей крок і носив радше символічний характер. Цікаво, що у цьому історичному документі за підписом тодішньої голови Верховної Ради ТАРСР Мінтимера Шаймієва не згадувалося про намір республіки залишитися ані у складі РРФСР, ані СРСР.

Варто згадати, що 12 червня 1991 р. у Татарстані відбулися перші президентські вибори. Перемогу на безальтернативному голосуванні здобув уже згаданий Мінтимер Шаймієв. Він перебував на посаді аж до 2010 року, коли його змінив Рустам Мінніханов, колишній прем’єр-міністр республіки. Шаймієв досі впливає на прийняття політичних рішень у республіці, перебуваючи на посаді державного радника, яку заснували спеціально для нього. З 2004 по 2012 рік у РФ було скасовано прямі вибори глав регіонів. Натомість за поданням президента їхні кандидатури затверджував місцевий законодавчий орган. У цей період саме за такою процедурою призначали Шаймієва у 2005 р. і Мінніханова у 2010 р.

18 жовтня 1991 року Верховною Радою Татарської РСР було прийнято постанову про Акт державної незалежності Республіки Татарстан. Причому Татарстан зробив це раніше, ніж, приміром, такі союзні республіки, як Туркменістан чи Казахстан.

Після провалу «Ново-огарьовського процесу» щодо нового Союзного договору, у якому Татарстан намагався брати участь як самостійний гравець, а не як частина РРФСР, він спробував увійти до СНД на правах однієї з держав-засновників, однак інші республіки продовжували розглядати його як частину Росії.

Напруження між бунтівним регіоном та центром посилювалося. У березні 1992 року, через три місяці після припинення існування СРСР, на території республіки відбувся референдум про суверенітет. Як результат, 61,4% тих, хто взяв участь у голосуванні, при майже 82% явці погодилися з формулюванням, що Татарстан – «суверенна держава…, що будує свої відносини з Російською Федерацією та іншими республіками, державами на основі рівноправних договорів». Конституційний Суд РФ визнав референдум незаконним. Незважаючи на це, 30 листопада того ж року Татарстан прийняв власну Конституцію, яка проголошувала республіку суверенною.

Не дивно, що 31 березня 1992 р. Татарстан виявився однією з двох республік (інша – Чечено-Інгушетія), що відмовилися підписувати новий Федеративний договір з Москвою. Разом з тим, керівництво республіки так і не наважилося проголосити незалежність, оскільки цей крок неминуче призвів би до війни. Тож, спираючись на результати референдуму, було вирішено піти іншим шляхом, дипломатичним, і вимагати особливого статусу. Внаслідок складного і тривалого переговорного процесу з федеральним центром Татарстану вдалося виторгувати кращі умови двостороннього договору, який врешті-решт було підписано у лютому 1994 року. Республіка Татарстан отримала широку автономію, включно з правом брати участь у міжнародних відносинах. Що важливо, місцева політична еліта, яка вийшла з колишньої радянської партійної номенклатури, отримала контроль над усіма економічними активами регіону, зокрема нафтовидобувною та нафтохімічною галузями. Так, у період, коли Шаймієв керував Татарстаном, група ТАІФ, яку пов’язують з членами його сім’ї, стала акціонером найбільших підприємств регіону. Таким чином, на думку аналітиків, на прикладі Татарстану Москва апробувала політику «купівлі лояльності», яку пізніше застосувала у Чечні.

Епоха Путіна

З приходом Володимира Путіна до влади (31 грудня 1999 р.) становище республіки почало суттєво погіршуватися. Це було пов’язано з укріпленням вертикалі влади, згортанням процесів демократизації, політичного плюралізму та розвороту до того, що у 2005 році радник Путіна Владислав Сурков назвав «суверенною демократією». Ледь не протягом першого терміну Путіна на посаді президента (2000 – 2004) Російська Федерація почала все більше нагадувати унітарну державу. На це впливали, зокрема, створення системи федеральних округів у 2000 році і постійних представників президента в них, зміни у способах формування верхньої палати парламенту – Ради Федерації, а також скасування виборів глав регіонів.

У 2002 році Конституцію Татарстану привели у відповідність з Конституцією РФ, прибравши звідти, зокрема, згадки про суверенітет республіки. Поступове закручування гайок торкнулося і мовної сфери. Так, у республіці були змушені відмовитися від планів поступового переходу татарської мови з кирилиці на латиницю. У 2004 році Конституційний суд РФ постановив, що офіційний алфавіт у Татарстані – кирилиця.

У 2007 році угоду про «особливий статус» було переглянуто і позбавлено Татарстан багатьох привілеїв, хоча регіон і зберіг право здійснювати більш-менш незалежну етнокультурну політику. Також місцева еліта зуміла зберегти контроль над економічними активами республіки. У 2017 р. термін дії договору сплив, і його не стали продовжувати.

У 2018 року у Татарстані відмінили і обов’язкове вивчення татарської мови, незважаючи на її державний статус у республіці. Пов’язують таке рішення з висловлюванням Путіна про те, що неприпустимо змушувати дітей вчити нерідну мову. Згодом відповідні поправки про «вільний вибір» мови, яку діти вивчатимуть як рідну, було внесено до Закону «Про освіту в РФ». А далі, незважаючи на початковий спротив, це рішення підтримав і парламент Татарстану. Одноголосно.

Повномасштабне військове вторгнення Росії в Україну спровокувало нову хвилю боротьби з татарським сепаратизмом. Так, у червні було ліквідовано легендарний Всетатарський громадський центр (Всетатарский общественный центр – ВТОЦ) – громадську організацію, що, починаючи з 1988 року, суттєво вплинула на розвиток татарського національного руху. Останніми роками цей центр виступав за збереження особливого статусу республіки та татарської мови, зокрема її обов’язкового вивчення в школах регіону. І лідери організації, зокрема Фаріт Закієв, і рядові активісти зазнають систематичних переслідувань. А вже у липні посаду президента Татарстана остаточно скасували і замінили на посаду глави згідно з законом «Про загальні принципи організації публічної влади у суб’єктах РФ». Довгий час республіці вдавалося зберігати найменування «президент» для посади голови суб’єкта Федерації, хоча процес перейменування всіх таких посад у РФ пройшов ще у 2008 – 2014 роках.

Висновки

За більш ніж три десятиліття з часу розпаду Радянського Союзу, Республіка Татарстан пройшла шлях від декларації про суверенітет та голосування за незалежність до звичайного регіону Російської Федерації. За ці роки місцева еліта інтегрувалася до російської настільки тісно, що часто експерти говорять про існування у владній системі РФ так званої «татарської партії». Так, нинішні віце-прем’єр РФ Марат Хуснуллін і міністр будівництва та житлово-комунального господарства Ірек Файзуллін раніше працювали в уряді Республіки Татарстан. Нинішня голова Центробанку РФ Ельвіра Набіулліна – татарка за походженням родом із Уфи.

Головними вигодонабувачами «суверенізації» Татарстана стали місцеві еліти, у той час, як населення Татарстану загалом не відчуло результатів такої політики. Прагнення культурної автономії використовувалося місцевими елітами як димова завіса для того, щоб зберегти владу і примножувати власні статки. Через це чиновники йдуть на все більші поступки центральній владі для того, щоб зберегти своє монопольне становище у республіці. Тож, чим далі, тим більше напрошується питання, чи дійсно вони «місцеві», а не «федеральні». Так, сім’я першого президента Татарстана Мінтимера Шаймієва, за різними оцінками, вважається однією з найбагатших у сучасній Росії. Не кажучи про те, що він стояв біля витоків партії «Єдіная Росія».

Багато аналітиків зазначають, що одним із важливих факторів, що живить сепаратизм у російських регіонах, зокрема, і у Татарстані, є централізована система оподаткування. Це підігріває серед населення впевненість у тому, що Москва збагачується за їхній рахунок.

Важливим є й релігійний чинник. Тоді як за часи путінського правління суверенітет Татарстану звузився, наче шагренева шкіра, багато татар звертаються до релігії як виразника їхньої національної ідентичності. Дослідники вказують також і на «м’який вплив» Туреччини. Існують побоювання, що в разі кризи російської державності, у Татарстані можуть набрати популярності пантюркські настрої.

Російсько-українська війна та викликані нею соціально-економічні проблеми можуть стати відправною точкою для нового етапу боротьби народу Татарстану за свою свободу. Спрогнозувати, яким буде кінцевий результат цього процесу – розширення автономії регіону у складі РФ або проголошення незалежності як самостійної одиниці чи у складі такого інтеграційного об’єднання, як Ідель-Урал – наразі складно. Проте факт залишається фактом: після Чеченської республіки Татарстан має найбільший потенціал для реалізації свого власного національного проекту.