Сіра і біла речовина головного мозку – Нормальна анатомія людини – Реферати – Medvuz.RU – Освітній медичний сервер

Весь простір між сірою речовиною мозкової кори і базальними ядрами зайнято білою речовиною. Біла речовина півкуль утворена нервовими волокнами, що зв’язують кору од ної звивини з корою інших звивин свого і протилежного півкуль, а також з нижчого рівня утвореннями. Топографічно в білій речовині розрізняють чотири частини, не різко відмежовані одна від одної: 1) біла речовина в звивині між борознами, 2) область білої речовини в зовнішніх частинах півкулі півовальний центр (centrum semiovale); 3) променистий вінець (corona radiata), утворений променеподібно розбіжними волокнами, що входять у внутрішню капсулу (capsula interna) і покидали її; 4) центральне речовина мозолистого тіла (corpus callo sum), внутрішньої капсули і довгі асоціативні волокна.

Нервові волокна білої речовини ділять на асоціативні, комісуральних і проекційні.

Асоціативні волокна пов’язують між собою різні ділянки кори одного і того ж півкулі. Вони поділяються на короткі та довгі. Короткі волокна пов’язують між собою сусідні звивини у формі дугоподібних пучків. Довгі асоціативні волокна з’єднують більш віддалені один від одного ділянки кори.

Комісуральних волокна, що входять до складу мозкових комиссур, або спайок, єднають не тільки симетричні точки, але й кору, що належить різним часткам протилежних півкуль.

Більшість комісуральних волокон йде у складі мозолистого тіла, яка пов’язує між собою частини обох півкуль, що відносяться neencephalon. Дві мозкові спайки, commissura an terior і commissura fornicis, набагато менше за своїми розмі рам відносяться до нюхової мозку rhinencephalon і з’єднати ють: commissura anterior – нюхові частки і обидві парагіппо кампальние звивини, commissura fornicis – гіпокамп.

Проекційні волокна пов’язують кору півкуль великого мозку з нижчого рівня утвореннями, а через них з периферією.

Ці волокна ділять на доцентрові (висхідні, кортікопетальние, аферентні), які проводять збудження в напрямку до кори, і відцентрові (спадні, Кортікофугальние, еферентні). Проекційні волокна в білій речовині півкулі ближче до кори утворюють променистий вінця, а потім головна частина їх сходиться на внутрішню капсулу, яка представляє собою шар білої речовини між чечевицеподібних ядром (nucleus lentiformis) з одного боку, і хвостатим ядром (nucleus caudatus) і таламуса ( thalamus) – з іншого. На фронтальному розрізі мозку внутрішня капсула має вигляд косо йде білої смуги, яка триває в ніжку мозку. У внутрішній капсулі розрізняють передню ніжку (crus anterius), – між хвостатим ядром і передньої половиною внутрішньої поверхні чечевицеподібних ядра, задню ніжку (crus posterius), – між таламуса і задній половиною чечевицеподібних ядра і коліна (genu), що лежить на місці перегину між обома частинами внутрішньої капсули. Проекційні волокна по їх довжині можуть бути розділені на наступні три системи, починаючи з найдовших:

1. Tractus corticospinalis (pyramidalis) проводить рухові вольові імпульси до м’язів тулуба і кінцівок.

2. Tractus corticonuclearis – провідні шляхи до рухових ядер черепних нервів. Так як всі рухові волокна зібрані на невеликому просторі у внутрішній капсулі (коліно і передні дві третини її задньої ніжки), то при пошкодженні їх у цьому місці спостерігається односторонній параліч протилежного боку тіла.

3. Tractus corticopontini – шляхи від мозкової кори до ядер моста. За допомогою цих шляхів кора великого мозку надає гальмує і що регулює вплив на діяльність мозочка.

4. Fibrae thalamocorticalis et corticothalamici – волокна від таламуса до кори і назад від кори до таламуса.

Сіра речовина півкуль

Поверхня півкулі, плащ (pallium), утворена одно мірним шаром сірої речовини товщиною 1,3 – 4,5 мм, що містить нервові клітини. Поверхня плаща має дуже складний малюнок, що складається з чергуються між собою в різних напрямках борозен і валиків між ними, званих ізвілі нами, gyri. Величина і форма борозен схильні до значних індивідуальних коливань, внаслідок чого не тільки мозок різних людей, але навіть півкулі однієї і тієї ж особи по малюнку борозен не цілком схожі.

Глибокими постійними борознами користуються для поділу кожного півкулі на великі ділянки, які називаються частками, lobi; останні в свою чергу поділяються на дольки і звивини. Виділяють п’ять часткою півкулі: лобова (lobus frontalis), тім’яна (lobus parietalis), скронева (lobus temporalis), потилична (lobus occipitalis) і часточка, прихована на дні латеральної борозни, так званий острівець (insula).

Верхньолатеральна поверхню півкулі розділена на частки за допомогою трьох борозен: латеральної, центральної та верхнього кінця тім’яно-потиличної борозни. Латеральна борозна (sulcus cerebri lateralis) починається на базальної поверхні півкулі з латеральної ямки і потім переходить на верхнелатеральную поверхню. Центральна борозна (sulcus cenrtalis) починається на верхньому краю півкулі і йде вперед і вниз. Ділянка півкулі, що знаходиться попереду центральної борозни. Відноситься до лобної ділянки; частина мозкової поверхні, що лежить позаду від центральної борозни, становить тім’яну долю. Задньої кордоном тім’яної частки служить кінець тім’яно-потиличної борозни (sulcus parietooccipitalis), розташованої на медіальної поверхні півкулі.

Кожна частка складається з ряду звивин, які називаються в окремих місцях часточками, які обмежуються борознами мозкової поверхні.

Лобова частка. У задньому відділі зовнішньої поверхні цієї частки проходить sulcus precentralis майже паралельно напрямку sulcus centralis. Від неї в поздовжньому напрямку проходять дві борозни: sulcus frontalis superior et sulcus fronta lis inferior. Завдяки цьому лобова частка поділяється на чотири звивини. Вертикальна звивина, gyrus precentralis, знаходиться між центральною і прецентральной борознами. Горизонтальними звивинами лобової частки є: верхня лобова (gyrus frontalis superior), середня лобова (gyrus frontalis medius) і нижня лобова (gyrus frontalis inferior).

Тім’яна частка. На ній приблизно паралельно центральній борозні розташовується sulcus postcentralis, слівающа яся зазвичай з sulcus intraparietalis, яка йде в горизонтальному напрямку. Залежно від розташування цих борозен тім’яна частка поділяється на три звивини. Вертикальна звивина, gyrus postcentralis, йде позаду центральної борозни в одному напрямку з прецентральной звивиною. Вище між тім’яної борозни поміщається верхня тім’яна звивина, або часточка (lobulus parietalis superior), нижче – lobulus parieta lis inferior.

Скронева частка. Латеральна поверхню цієї частки має три поздовжні звивини, які відокремлені один від одного sulcus temporalis superior і sulcus temporalis inferior. Між верхньою і нижньою скроневими борознами простягається gyrus tempora lis medius. Нижче неї проходить gyrus temporalis inferior.

Потилична частка. 0 Борозни латеральної поверхні цієї частки мінливі і непостійні. З них виділяють що йде поперечно sulcus occipitalis transversus, що сполучає зазвичай з кінцем межтеменной борозни.

Острівець. Ця часточка має форму трикутника. Поверхня острівця покрита короткими звивинами.

Нижня поверхня півкулі в тій її частині, яка лежить кпереди від латеральної ямки, відноситься до лобної долі.

Тут паралельно медіального краю півкулі проходить sulcus olfactorius. На задньому ділянці базальної поверхні півкулі видно дві борозни: sulcus occipitotemporalis, що проходить в напрямку від потиличного полюса до височному і обмежує gyrus occipitotemporalis lateralis, і що йде паралельно їй sulcus collateralis. Між ними розташовується gyrus occi pitotemporalis medialis. Медиально від колатеральний борозни розташовані дві звивини: між заднім відділом цієї борозни і sulcus calcarinus лежить gyrus lingualis; між переднім відділом цієї борозни і глибокої sulcus hippocampi лежить gyrus pa rahippocampalis. Це звивина, що примикає до стовбура мозку, знаходиться вже на медіальній поверхні півкулі.

На медіальній поверхні півкулі знаходиться борозна мозолистого тіла (sulcus corpori callosi), що йде безпосередньо над мозолясті тілом і триває своїм заднім кінцем в глибоку sulcus hippocampi, яка прямує вперед і донизу. Паралельно і вище цієї борозни проходить по 5 медіальної поверхні півкулі sulcus cinguli. Парацентральних часточкою (lobulus paracentralis) називається невелику ділянку над язичкові борозною. Ззаду від парацентральних часточки знаходиться чотирикутна поверхню (так зване предклинье, precuneus). Він належить до тім’яної частки. Позаду предклінья лежить відокремлений ділянку кори, що відноситься до потиличної долі, – клин (cuneus). Тим язичкові борозною і борозною мозолистого тіла простягається поясна звивина (gy rus cinguli), яка за допомогою перешийка (isthmus) триває в парагиппокампальную звивину, що закінчується гачком (uncus). Gyrus cinguli, isthmus і gyrus parahippocam palis утворюють разом склепінчасту звивину (gyrus fornicatus), яка описує майже повне коло, відкритий тільки знизу і спереду. Склепінчаста звивина не має відношення ні до однієї з часткою плаща. Вона відноситься до лімбічної області. Лімбічна область – частина нової кори півкуль великого мозку, що займає поясний і парагиппокампальную звивини; входить до складу лімбічної системи. Розсуваючи край sulcus hippocampi, можна бачити вузьку зазубрений сіру смужку, що представляє собою рудиментарную звивину gyrus dentatus.

1. Велика медична енциклопедія. т. 6, М., 1977 р

2. Велика медична енциклопедія. т. 11, М., 1979 г.

3. М. Г. Приріст, Н. К. Лисенков, В. І. Бушкович. Анатомія людини. М., 1985 г.

/> скачати реферат

Еволюція кори великих півкуль головного мозку

Кора головного мозку поділяється на стародавню (палеокортекс), давню (архикортекс) і нову (неокортекс). Вже у хрящових риб (акули) біля основи мозку є зачаток нюхової кори. Це і є стародавня кора, яка у ряду тварин з’являється найперше тому, що вони найбільше користуються в своєму житті саме нюховими почуттями. У рептилій з’являються виразно помітні частини кори вищої будови. Вона називається давньою корою і займає медіальну, дорзальну і латеральну стінки вже добре сформованих півкуль. Давня кора займає у них основу мозку.

У птахів кінцевий мозок значно більший, ніж у рептилій, але за рахунок розвитку базальних гангліїв, що займають майже всю масу півкуль. Кора виявлена мало. Стародавня кора займає невелике поле коло невеличкої нюхової цибулини. Давня кора виявлена чітко. Нової кори ще зовсім немає.

Провідним в еволюції кори ссавців є значний розвиток і ріст нової кори порівняно з корою стародавньою і давньою.

Так, відомо, наприклад, у їжака нова кора становить 32,4% всієї кори, а в людини – 95,6%. Дуже виразним є розвиток борозен великих півкуль, яких стає все більше в міру просування організмів по філогенетичних сходах. У нижчих ссавців борозни намічені лише в області стародавньої і давньої кори. У вищих ссавців борозен стає все більше й більше в області нової кори. Поява борозен значно збільшує поверхню кори, не збільшуючи розміри півкуль.

Базальні ганглії суттєво відстають у розмірах порівняно з новою корою (плащем). Значення базальних гангліїв як центра вищої безумовної рефлекторної діяльності залишається істотним, але провідного значення набуває кора великих півкуль головного мозку як центр умовнорефлекторної діяльності.

Філогенез центральної нервової системи

Функціональне значення нервових клітин полягає в сприйманні і передачі подразнень від зовнішнього оточення. Для цієї функції найбільш придатні клітини ектодерми, що з ним безпосередньо стикаються. У нижчих тварин кожна ектодермальна клітина спроможна сприймати подразнення і відповідати на них. З еволюційним розвитком тварин деякі ектодермальні клітини набували особливої подразливості, перетворюючись на чутливі клітини. Подразнення від них передавались на сусідні клітини через їх протоплазматичні зв’язки. Пізніше, у кишковопорожнинних (гідра), чутливі клітини заглиблюються під ектодерму і з’єднуються нервовими волокнами між собою і з ектодермальними клітинами, утворюючи нервову сітку, рівномірно розподілену по всьому організму. Така нервова система називається дифузною. Далі відбувається поступове скупчення нервових клітин у певних місцях у вигляді вузлів. У червів і членистоногих (раки, павуки, комахи) є вже добре відокремлені вузли, з’єднані поздовжніми перемичками, які утворюють черевний ланцюг. Найбільш розвивається його передній відділ у вигляді підглоткового і особливо надглоткового вузла, що є вже високо-диференційованою структурою, яку можна вважати зачатком головного мозку.

У хордових тварин (ланцетник) уся центральна нервова система являє собою трубку (трубчаста нервова система), яка лежить уздовж хорди. Передній кінець її розширений – зачаток головного мозку. Решта трубки – спинний мозок. У хребетних тварин іде дальший розвиток головного мозку, причому раніше розвиваються відділи мозкового стовбура, смугасті тіла і стародавня кора у вигляді нюхових її відділів.

У круглоротих (міноги) всі відділи головного мозку лежать в одній площині, не утворюючи вигинів. Досить великі нюхові відділи порожнисті. Добре розвинені смугасті тіла, склепіння ж переднього мозку тонке, епітеліальне, нервових клітин у ньому ще немає. Мозочок перебуває в зачатковому стані і має вигляд валка спереду від ромбоподібної ямки.

У селяхій (акули) в склепінні переднього мозку вже є нервові клітини. Мозок ще не поділений на дві півкулі, нюхові частини дуже великі. Середній мозок добре розвинений і поділений на дві півкулі. Мозочок добре розвинений і має часом на своїй поверхні складну систему закруток.

У рептилій (ящірка) на добре розвинених півкулях мозку є шар сірої речовини – справжня кора. Але товщина плаща незначна, і головну масу переднього мозку утворюють смугасті тіла. Мозкові згини виявлені.

У ссавців (кріль) характерним є надзвичайний розвиток півкуль переднього мозку, зумовлений розростанням плаща, а не смугастих тіл. Плащ являє собою нову кору. Поверхня півкуль у нижчих ссавців гладенька, поступово вона ускладнюється через розвиток борозен і закруток. У людини плащ має багато борозен та закруток і покриває згори весь мозковий стовбур.

o У процесі еволюційного розвитку приматів об’єм мозку збільшувався так:

• o Цефалізацією називають посилення регулюючої ролі головного відділу центральної нервової системи у тварин з двобічно-симетричною будовою тіла. В процесі цефалізації розвивається функціональна ієрархія, тобто підпорядкованість нижче розташованих структур вищерозташованим. Найскладнішою формою цефалізації є кортиколонізація функцій вищих хребетних (всі структури нервової системи знаходяться під контролем діяльності кори великого мозку). Кора великого мозку виконує функцію вищого аналізу всіх подразників, які надходять із внутрішнього і зовнішнього середовищ, організовуючи реакції поведінки як найскладнішу форму адаптації організму до навколишнього середовища, а у людей – функцію мислення.
• o Очі комах мають декілька особливостей, вивчення яких відкрило можливості їхнього технічного застосування. З цього погляду становить інтерес будова фасеток в очах бджіл, які використовують для своєї навігації сонячне світло (пряме й поляризоване). Кожна фасетка в них має 8 чутливих клітин, покритих пластинками, що здатні поляризуватися. За допомогою них бджоли можуть аналізувати поляризацію світла будь-якої ділянки неба й вибирати потрібний напрям польоту навіть у похмуру погоду. Інженери СІНА сконструювали пристрій для сонячної навігації, основою будови якого є модель бджолиного ока. Такий пристрій допомагає морякам проводити судна в тих приполярних областях, де магнітний компас не діє. Крім того, цей “небесний поляризатор” став корисним і для літаків під час визначення їхнього положення в польоті відносно сонця в негоду. Модель будови ока бджоли стала також основою для створення апаратури стеження за рухом ракет та інших об’єктів, що літають у повітрі.
• o Комахи сприймають звукові коливання в дуже широкому діапазоні. Так, наприклад, цвіркуни – у межах від 300 до 8 тис. коливань на секунду, деякі коники – від 800 до 45 тис, сарана – до 90 тис, а метелики вловлюють навіть ультразвуки летючих мишей, які мають коливання від 30 до 80 тис. на секунду. Нагадаємо, що ультразвук (від ультра. (від лат. ultra – за, понад, за межами) і звук) – це пружні звукові коливання з частотою понад 20 кГц, які не сприймаються вухом людини.
• o У сучасних кісткових риб вага головного мозку становить 0,020,94% від маси тіла.
• o У хвостатих і безногих земноводних вага головного мозку становить 0,29-0,36% від маси тіла, у безхвостих – 0,5-0,73%.
• o Нерухливі земноводні сприймають лише рух дрібних об’єктів або наближення ворога; усе інше для них – індиферентний (одноманітний) “сірий фон”. Під час свого руху вони починають розрізняти й нерухомі об’єкти. Завдяки положенню очей у багатьох безхвостих земноводних загальне поле зору дорівнює 360°. На основі вивчення механізмів зору жаби створено фототехнічні прилади, які розпізнають дрібні об’єкти.
• o У земноводних зберігаються механізми сприймання звукових коливань у воді. Звукопровідність тіла амфібій, схожа на звукопровідність тіла риб, близька до водного середовища, що дає змогу приймати звуки безпосередньо на мембрану овального вікна внутрішнього вуха. Цьому сприяють поверхневі вени та ендолімфатична протока. Звуки у воді приймаються гомологом звукорецептора риб, а звуки в повітрі, передані стремінцем з барабанної перетинки, сприймаються звуковим рецептором наземних хребетних. Існування двох слухових систем в амфібій
• – пристосування до життя у двох середовищах – водному та повітряному. Земноводні сприймають звуки частотою від 30 до 15 тис. Гц.
• o У хамелеонів кожне око може рухатися самостійно, що дуже важливо під час чатування на здобич, коли тіло нерухоме. Хамелеони живуть на деревній рослинності, мають цупкі пальці та довгий цупкий хвіст, якими вони охоплюють гілки. Добре відома здатність цих тварин змінювати своє забарвлення залежно від змін довкілля за рахунок перерозподілу пігментів шкіри.
• o Раніше вважали, що нюх у птахів розвинений слабо через невеликі розміри нюхових часток переднього мозку. Однак експерименти науковців свідчать про протилежне.
• o Французькі науковці виявили шкідливий вплив інфразвукових коливань на людський організм. Вони встановили, що інфразвуки достатньої потужності 6-9 Гц можуть бути для людини навіть смертельними, бо внутрішні органи мають власні частоти коливань 6-9 Гц. Унаслідок дії на людину інфразвуку з відповідною частотою виникає резонанс, що може призвести до смерті.
• o Подразливість – одна із функціональних властивостей живої матерії, вона притаманна всім організмам, від найпростіших одноклітинних до високоорганізованих. При цьому організми не тільки сприймають подразнення, а і певним чином реагують на них.
• o Чутливість можна розглядати як більш високий ступінь подразливості, коли з’являються елементи аналізу в певних спеціалізованих клітинах (або центрах), відбувається оцінка стану навколишнього середовища і виникає відповідна реакція організму. Таким чином, чутливість забезпечується наявністю більшою або меншою мірою спеціалізованих клітин, які реагують на певні фактори навколишнього середовища: тепло, холод, тиск, хімічні агенти і ін.
• o У прогресивному розвитку тваринних організмів відбувалися два взаємо протилежних процеси: диференціація, пов’язана з розділенням функцій тканин і органів, та інтеграція, яка забезпечувала цілісність організму, сталість його внутрішнього середовища. Результатом інтеграції виявилася нервова система, яка регулює роботу всіх органів і систем, налагоджує між ними певні функціональні взаємозв’язки.
• o У одноклітинних організмів збудження, що виникає у відповідь на дію подразника, поширюється однаково повільно в усіх напрямках. У багатоклітинних тварин різні частини організму виконують різні функції, відрізняючись за своєю збудливістю. Інформація про їхню діяльність надходить до центрального органа, який керує всіма реакціями тварин, – нервового центру і спеціальної провідної системи, яка поширює збудження окремими шляхами як до центрального органа, так і від нього на периферію.