Способи і засоби гасіння пожеж

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням.

Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів припинення горіння.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум’яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари іззовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ).

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які ігри потраплянні у полум’я розпадаються і з’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

Спосіб механічного гасіння полум’я сильним струменем води, порошку чи газу.

Спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Реалізація способів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед них найпоширенішими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні склади, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючого середовища – діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища – піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону, спеціальних порошків.

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, властивостей і агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), вогнегасної здатності щодо гасіння конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі.

Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно приділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.

Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об’єднаним з господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об’єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін.

Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом “ПГ”, цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), встановленого на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, та пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в “гармошку” або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново. На дверцятах пожежних шафок повинні бути вказані після літерного індексу “ПШ” порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об’єктів, застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові (рис. 24.1).

Рис. 24.1. Вогнегасники: а) хімічний пінний ВХП-10:1 – корпус, 2 – поліетиленовий стакан з кислим розчином, З – ручка, 4 – горловина, 5 – рукоятка, 6 – шток, 7 – кришка, 8 – сприск, 9 – гумовий клапан; 6) повітряно-пінний ВПП: 1 – корпус, 2 – дифузор, З – гумова трубка, 4 – кришка, 5 – ручка, в ~ важіль, 7 – шток, 8 – балон з повітрям, 9 – трубка сифону; в) вуглекислотний ВВ -2; 1 – суцільнотягнутий сталевий корпус, 2 – хомути кріплення вогнегасника, З – маховичок голчастого запірного клапана, 4 – рукоятка, 5 – дифузор; г) порошковий ВП: 1 – корпус, 2 – балон зі стисненим повітрям, З – шланг, 4 – патрубок.

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряно-механічні.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові змішуються, і відбувається хімічна реакція з інтенсивним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни з розчину, який містить піноутворювач. Інша частина створює тиск (до 1 М Па), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника – 60 с, довжина струменя – 6-8 м, кратність піни – 8-10. У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВИ 11-5 та ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників – 55, дальність викиду піни – 4,5 м.

Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.

Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з конусного дифузора вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3 м.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім виглядом та будовою мало відрізняються від вуглекислотних, їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивності вуглекислотних.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000 В. Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить під типу порошку. Промисловість випускає порошкові вогнегасники марок ПС-1, ІІС-2, ОП-9, ОП-ІО(з), ОПУ-5таін.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться на підставі рекомендацій, наведених в таблицях (див. ОНТІ1 24-86) в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об’єкта, що потребує захисту.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень, у яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псування обладнання. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням граничнодопустимої концентрації вогнегасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м – для громадських будівель та споруд, 30 м – для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м – для приміщень категорії В і Г; 70 м – для приміщень категорії Д.

Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні (рис. 24.2) та дренчерні (рис. 24.3) установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками (рис. 24.4) і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

Рис. 24.2. Схема спринклерної установки водяного пожежогасіння: 1 – сповіщувач, 2 – спринклерні головки

У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з’єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замок розпадається, і розпилена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело займання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12м підлоги на одну головку.

Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона порожниста – не має замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об’єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72,93,141 та 182 °С в залежності від небезпечної температури у приміщенні, що потребує захисту.

Рис. 243. Схема дренчерної установки водяного пожежогасіння: 1 – зовнішній водопровід, 2 – насос, 3 – зворотний клапан, 4 – компресор, 5 – резервуар для вирівнювання тиску, 6 – звуковий випромінювач, 7 – трубопроводи, 8 – дренчерна мережа, 9 ~ дренчерні головки, 10 – кран ручного увімкнення, 11 – легкоплавкі замки, 12 – збуджувальний клапан, 13 – збуджувальний водогін, 14 – клапан групової дії, 15 – труба водогінної мережі

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв’язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

Рис. 24.4. Спринклерна (а) та дренчерна (б) головки: 1 – корпус зі штуцером, 2,4 – коромисла запірного замка, 3 – легкоплавкий замок, 5 – розетка

Система організаційно-технічних заходів (блоки 7,7.1 – 7.3, рис. 21.1) є невід’ємною складовою загальної системи забезпечення пожежної безпеки об’єкта.

Складність та різноманітність завдань, пов’язаних з організацією забезпечення пожежної безпеки, зумовлюють необхідність безпосередньої участі в цьому процесі всіх державних, господарських, комерційних та громадських організацій, окремих громадян. Залежно від призначення та функцій відповідні організації наділяються певними повноваженнями, а власники підприємств, орендарі та громадяни – обов’язками, розподіл яких встановлено Законом України “Про пожежну безпеку”.

Проблеми пожежної безпеки на державному рівні належать до компетенції Кабінету Міністрів України (КМУ) і уповноваженого КМУ центрального органу виконавчої влади, яким з 2003 р. є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської аварії (МНС). До складу цього органу входить Департамент пожежної безпеки.

Згідно з Законом України “Про пожежну безпеку” центральні органи виконавчої влади забезпечують:

• – проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;
• – визначення основних напрямів розвитку науки й техніки, координацію державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-дослідними установами;
• – розробку та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки;
• – встановлення єдиної системи обліку пожеж;
• – організацію навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічними навчальними закладами;
• – оперативне управління силами і технічними засобами, які долучаються до ліквідації великих пожеж;
• – координацію роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання;
• – співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.

Окремі міністерства і відомства, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування в межах своєї компетенції забезпечують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об’єктів.

Повноваження в галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших виробничих об’єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, що утворили об’єднання. Для виконання делегованих об’єднанню функцій у його апараті створюється служба пожежної безпеки.

Велике коло обов’язків щодо забезпечення пожежної безпеки покладається на керівників, роботодавців і орендарів підприємств.

ОСНОВИ ЗДОРОВ’Я 6 КЛАС

□ потренуєшся рятуватись у разі пожежі в лісі чи в степу.

Усюди, де є умови виникнення горіння (в населеному пункті і в лісі, в цеху і на фермі, у поїзді і літаку, в школі і дитячому садку, в офісі і житловому будинку), може статися пожежа — неконтрольований процес горіння, який несе загрозу життю людей і тварин, знищує природні ресурси і матеріальні цінності.

У розвитку пожежі виділяють три стадії.

1. Початкова. Триває переважно від 15 до 30 хвилин. Для неї характерна невисока температура полум’я і незначна швидкість поширення вогню. Якщо пожежу встигнуть загасити на цій стадії, вона заподіє найменші збитки.

2. Основна стадія. Триває переважно наступні 30 хвилин, температура полум’я може перевищувати 1000° С. Пожежа швидко поширюється, загасити її дуже важко.

3. Стадія закінчення. Вогонь згасає у міру догоряння матеріалів. Рятувати вже нічого.

Об’єднайтесь у пари і розкажіть одне одному про пожежі, свідками яких ви були, або ті, про які ви чули від інших людей чи дізнались із засобів масової інформації. На якій стадії вдалося їх загасити?

Як загасити пожежу на початковій стадії загоряння

Початкова стадія загоряння триває 15—30 хвилин. Це час, коли пожежу ще можна загасити власними силами. Треба лише знати, як це робити. Твої дії залежать від того, що загорілося: звичайна річ, електроприлад чи легкозаймиста рідина.

1. Якщо загорілася звичайна річ, вогонь можна просто затоптати, залити водою, засипати піском чи накрити пожежним покривалом, замість якого можна використати килим, ковдру, пальто. Але в жодному разі не те, що виготовлено із синтетичних матеріалів.

Найчастіше пожежі гасять водою. Для цього найкраще підходить звичайне або пожежне відро.

Відро треба заповнити на дві третини. Відтак, узявшись однією рукою за дно, а другою за його верхню частину, вихлюпнути воду в напрямку вогню (мал. 60, а).

2. Якщо ж загорівся електроприлад (наприклад, телевізор), його не можна одразу гасити водою. Це призведе до ураження електричним струмом. Треба спочатку від’єднати електроприлад від напруги, узявшись за вилку рукою, обмотаною сухою тканиною, або вимкнути електрику на щитку. Іноді це одразу допомагає, і пожежа припиняється, а якщо прилад продовжує горіти, накрий його пожежним покривалом. Воду треба лити, стоячи збоку, тому що нагрітий кінескоп може вибухнути (мал. 60, б).

3. Легкозаймисті рідини (наприклад, бензин) також не можна заливати водою. Вони легші за воду, і якщо на рідину вилити воду, вона спливе на поверхню і продовжуватиме горіти, поширившись по всій поверхні. Вогонь можна загасити, засипавши землею, піском, у крайньому разі — навіть пральним порошком. Спочатку треба засипати краї, а потім — середину (мал. 60, в).

Ти пригадав найпростіші й тому найпоширеніші способи гасіння пожежі. А найефективнішим із первинних засобів пожежогасіння є вогнегасник. Звісно, якщо він справний і ти вмієш ним користуватися. Вогнегасники бувають трьох типів: пінні (мал. 61 а), порошкові (мал. 61, б) і вуглекислотні (мал. 61, в).

Пінному вогнегаснику вже близько 100 років. Його використовують для гасіння горючих матеріалів та легкозаймистих рідин. Але пінним вогнегасником не можна гасити електроприлади під напругою, та й речі, які загасили піною, доведеться викинути.

А от вуглекислотним чи порошковим вогнегасником можна загасити будь-яку пожежу.

Коли відкривається вентиль вуглекислотного вогнегасника, з нього подається заморожений вуглекислий газ (у вигляді снігових пластівців). Намагайся не торкатися розтруба, тому що він охолоджується до — 70°С.

Використовуючи порошковий вогнегасник, слід затримати дихання, тому що порошковим пилом можна отруїтися.

На кожному вогнегаснику є інструкція, як ним корнетуватися. Якщо вдома або в школі є вогнегасник, обов’язково прочитай інструкцію, адже під час пожежі не буде часу її вивчати.

Як правильно дихати в зоні пожежі

Ти вже знаєш, що на пожежах люди гинуть не лише від вогню, а й від газів, які виділяються у процесі горіння. Особливо небезпечними є гази, що утворюються під час горіння пластиків та інших синтетичних матеріалів, а також чадний газ.

Іноді буває достатньо кілька разів вдихнути таке повітря, щоб втратити свідомість. Тому найперше, що треба зробити, відчувши запах диму, — захистити органи дихання (мал. 62, а).

Якщо це сталося, коли ти був у ліжку, не підводься, адже чадний газ піднімається вгору Закрий рот і ніс тканиною (рушником чи подолом нічної сорочки) і сповзи на підлогу, не піднімаючи голови (мал. 62, б). Якщо можливо, намочи тканину, якою ти захищаєш органи дихання.

«Зупинитися, впасти, котитися»

Це правило треба запам’ятати на випадок загоряння одягу на людині (мал. 63).

Зупинитися — означає, що передусім треба зусиллям волі побороти паніку й бажання бігти, оскільки в цьому випадку вогонь лише розгоряється. Тому слід зупинитися, а побачивши людину, на якій загорівся одяг, щосили намагатися її зупинити.

Впасти — означає, що треба впасти самому чи повалити людину, на якій загорівся одяг. Добре, якщо поблизу є ковдра чи одяг з цупкої тканини (краще мокрий), яким можна накрити людину і загасити на ній полум’я. Обличчя закривати не можна.

Котитися — означає, що треба котитися по землі чи підлозі, намагаючись у такий спосіб збити вогонь. Руками слід захищати очі й обличчя.

Користування засобами пожежогасіння

Розглянь мал. 64. Якими підручними засобами (а —д) можна загасити пожежі (1—3)?

2. Назви застереження щодо користування пінними, вуглекислотними та порошковими вогнегасниками.

Пожежа — неконтрольований процес горіння, який несе загрозу життю людей, заподіює матеріальні збитки. Виділяють три стадії пожежі: початкова, основна і стадія закінчення.

На початковій стадії пожежу можна загасити, якщо діяти швидко і правильно. Вогнегасник — найефективніший засіб пожежогасіння.

Якщо ти опинився в зоні пожежі, треба захищати органи дихання і постаратися якнайшвидше вибратися з неї.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.