Родина Довгоносики

найбільша родина ряду твердокрилі, яка налічує понад 60 тисяч видів. У життєвому циклі довгоносики проходять повне перетворення (метаморфоз), яке включає стадії яйця, личинки, лялечки та імаго. Особливістю родини є зростання ротових органів, лобу, наличника, щік та горла у довгу головотрубку, на кінці якої розміщений ротовий отвір з усіма його придатками. Пісодес сосновий (Pissodes pini) —- належить до короткохоботкових довгоносиків Антономус малиновий (Anthonomus rubi) —- належить до довгохоботкових довгоносиків Розміри довгоносиків варіюють у широких межах від 1 мм до 4 см, що зумовлено заселенням ними найрізноманітніших екологічних ніш — від насінин до стебел рослин. Тіло, за звичай, округле, рідше витягнуте. Голова витягнута у т.з. головотрубку (помилкова назва —- хоботок), на кінці якої розташований ротовий апарат гризучого типу. довгоносиків умовно поділяють на короткохоботкових (Adelognatha) та довгохоботкових (Phanerognatha). У короткохоботкових головотрубка (хоботок) не довша за основну частину голови, а у довгохоботкових —- навпаки. До кінця головотрубки також кріпляться колінчасті вусики (виняток – підродина Apioninae). Їх перший членик значно довший за інші. Його довжина рівна довжині головотрубки, взовж бічних країв якої наявні канали, куди вкладається перший членик вусиків. На кінці вусиків, в результаті розширення і вкорочення члеників, утворюєть т.з. булава. Лапки п’ятичленикові. Третій членик розширений, дволопатевий; 4-й членик вкорочений і прихований лопатями 3-го. П’ятий вузький, щиліндричний, несе пару кігтиків. У короткохоботкових довгоносиків надкрила часто зростаються, а крила редукуються, і вони втрачають здатність до польоту. Часом, надкрила та інші частини тіла дуже сильно склеротизовані, що надає особливої міцності екзоскелету довгоносиків. Іноді на надкрилах та інших частинах скелету утворюються різноманітні вирости та шипи. Тіло дуже рідко буває голе, частіше вкрите волосками і лусочками, які надають йому забарвлення. Личинки С-подібної форми, м’ясисті, безногі зі складчастими покривами тіла, з добре розвиненою головною капсулою. Забарвлення тіла біле або кремове, говної капсули – жовте або коричневе. Більшість довгоносиків є фітофагами —- живляться різними частинами живих рослин. Іноді, наприклад, Cossonus розвиваються у гнилій деревині. Короткохоботкові довгоносики відкладають яйця в ґрунт, де розвивається личинка, а довгохоботкові – у тканини живих рослин та їх плоди. Дуже рідко личинки розвиваються відкрито — на поверхні листків, наприклад Люцерновий слоник (Phytonomus variabilis). У такому випадку личинка зеленого кольору і схожа на гусінь з прикріплювальними дисками на черевній стороні. Систематика довгоносиків є одним із найбільш дискусійних питань між спеціалістами, які вивчають цих жуків, що зумовлено величезною кількістю видів. Найсуперечливішими є кількість родів, яких налічують понад 400, а також триб, підтриб і підродин. За найрозповсюдженішою системою родина включає двадцять підродин: Bagoinae Baridinae Ceutorhynchinae Conoderinae Cossoninae Cryptorhynchinae Curculioninae Cyclominae Dryophthorinae Entiminae Erirhininae Hyperinae Lixinae Mesoptiliinae Molytinae Orobitidinae Platypodinae Raymondionyminae Rhynchophorinae Scolytinae Багато довгоносиків вважаються шкідниками сільсько-господарських культур та запасів зерна і круп. До найбільш розповсюджених шкідників належать Довгоносик буряковий (Bothynoderes punctiventris), Люцерновий слоник (Phytonomus variabilis), Довгоносик бавовняний (Anthonomus grandis), Яблуневий квіткоїд (Anthonomus pomorum), Довгоносик грушевий листковий, Довгоносик землистий, Довгоносик комірний, Довгоносик ліщиновий, Довгоносик стебловий, Довгоносик сірий бруньковий, Довгоносик-трубковерт вишневий

Місце в класифікації

На рівень вище:

Рівні нище:

• барид блискучий
• барид капустяний чорний
• брунькоід люцерновий тонконосий
• Буркуновий листовий галовий довгоносик
• Буркуновий стеблоїд
• Великий сосновий довгоносик
• довгоносик бульбочковий бобовий
• довгоносик бульбочковий жовтоногий
• довгоносик бульбочковий конюшинний
• довгоносик бульбочковий люцерновий
• довгоносик бульбочковий метеликовий
• довгоносик буряковий білуватий
• довгоносик буряковий східний
• довгоносик буряковий чорний
• довгоносик виковий листовий
• довгоносик конюшиновий кореневий
• Довгоносик короїд плодовий
• довгоносик крапивний листовий
• довгоносик люцерновий великий
• Довгоносик сірий південний
• довгоносик садовий візерунковий
• довгоносик східний смугастий
• довгоносик тигровий
• довгоносик трав’яний зелений
• довгоносик шавлєвий смугастий
• Довгоносик шавлієвий
• Еспарцетний бруньковий довгоносик
• Звичайний буряковий довгоносик
• Зелений бруквяний барид
• Золотистий буркуновий насіннєїд
• Комірний довгоносик
• Конюшинний листовий довгоносик
• Конюшинний стебловий довгоносик
• Лубоїд ясеневий строкатий
• Люцерновий жовтий насіннеїд
• Малинний довгоносик
• насіннеїд люцерновий галовий
• прихованохоботник капустяний галовий
• прихованохоботник маковий одноплямовий
• прихованохоботник хрестоцвітий
• прихованохоботник цибулевий швовий
• П’ятикрапковий довгоносик
• Ріпаковий прихованохоботник
• Рисовий довгоносик
• Скосар кримський
• Скосар люцерновий кореневий
• скосар ріпний
• стеблоід зонтичний
• Степовий люцерновий довгоносик листовий
• Цибулевий прихованохоботник
• Чорний довгоносик
• Щетинистий бульбочковий довгоносик
• Яблуневий квіткоїд

• Підродина Lixinae
  Відносяться:
  • довгоносик буряковий великий
  • Сірий буряковий довгоносик
  • Смугастий бульбочковий довгоносик
  • барид ріпаковий
  • довгоносик сірий
  • Сірий кореневий довгоносик
  • Смугастий буряковий довгоносик
  • Триба Sciaphilini
    • Рід Sciaphobus
      Відносяться:
      • довгоносик бульбочковий люпиновий
      • Сірий бруньковий довгоносик
      • Амарантовий стеблоїд
      • Стебловий капустяний прихованохоботник
      • Триба Anthonomini
        • Рід Anthonomus
          Відносяться:
          • довгоносик – грушевий квіткоїд
          • Листовий люцерновий довгоносик
          • Короїд шестизубчастий

          Інтернет магазин

          Групи бур’янів

          Звичайний буряковий довгоносик

          Жук розміром 11 – 15 мм, чорний, густо вкритий короткими лусочками, що надають йому землистосірого кольору; надкрила на верхівці закруглені, в середині надкрил проходить чорна переривчаста смуга – перев’язь. Поблизу верхівки надкрил – білий горбок з чорною облямівкою; головотрубка тупа з тонким кілем і борозенками; вусики колінчасті. У самців дволопатевий членик передніх лапок досягає середини останнього членика, у самки доходить до третього; по середині першого і другого черевних кілець є велика ямка. Яйце овальне, 1,2 – 1,4 мм, світложовте. Личинка світложовта, м’ясиста, дугоподібно вигнута, зморшкувата, безнога, складається з 12 сегментів; голова бура, з темнокоричневими щелепами; грудний щит рудуватий; довжина дорослої личинки по кривій уздовж спини становить 27 – 30 мм. Лялечка розміром 11 – 15 мм, видовженояйцеподібна, жовтуватобіла, з яскраво вираженим хоботком і поперечними рядами шипиків по задньому краю тергітів.

          Зимують статево недозрілі жуки переважно на бурячищах у ґрунті, на глибині від 5 – 10 до 50 – 60 см, однак основна маса залягає у шарі завтовшки 25 – 40 см. 5 – 10 % особин популяції знаходиться на різних ділянках, де росли лободові бур’яни. Вихід жуків на поверхню починається при прогріванні ґрунту на глибині залягання до 7 – 10 °С у першій і другій декадах квітня і триває не менше 20 діб. У перший період жуки розселюються «пішим ходом» у пошуках кормових рослин. За добу вони можуть пройти до 200 метрів. У прохолодну погоду рухаються на схід, південний схід і південь, у теплу, сонячну – на захід, північний захід і північ. До 15 % жуків впадають в діапаузу і залишаються в ґрунті на другу й третю зимівлю. Перший час жуки живляться бур’янами, в основному з родини лободових (лобода, щириця, курай, шпинат, спориш). Літ жуків розпочинається через 10 – 20 діб після їх виходу на поверхню. Особливо активні вони в теплу й сонячну погоду, за швидкості вітру менш як 5 м/с. Масовий літ відбувається з 10 – 11 до 15 – 16 год на висоті 5 – 10 метрів. За день вони можуть пролетіти з частими посадками до 8 – 10 км. Це призводить до швидкого заселення сходів і висадок цукрових буряків. Після додаткового живлення у травні жуки стають статево зрілими, спарюються і відкладають яйця у поверхневий шар ґрунту на глибині від 0,3 до 1 см, дуже близько від рослин. Ямку з відкладеним яйцем самка засипає землею і утрамбовує. Відкладання яєць триває більше місяця. Плодючість становить 100 – 200 яєць. Ембріональний розвиток завершується за 6 – 10 діб.
          Перші личинки з’являються у другій половині травня, вони дуже рухливі, швидко пересуваються в ґрунті і, знайшовши корінчики буряків, лободи, починають ними живитися. До третього віку личинки знаходяться у зоні коренів на глибині 10 – 15 см, доросліші проникають глибше в міру росту коренеплодів. Розвиток личинок триває в середньому понад 65 діб (від 45 до 90), проходячи за цей час п’ять віків. На початку – в середині липня личинки, що завершили живлення, влаштовують вертикальні земляні колисочки у вигляді овальної порожнини з гладенькими щільними стінками, проходять у них фазу пронімфи (5 – 6 діб) і заляльковуються. Лялечки розвиваються в середньому 16 – 20 діб. Новоутворені жуки залишаються в ґрунті до весни наступного року. Незначне число довгоносиків, потривожених копанням буряків або оранкою, виходять на поверхню (серпень – вересень), але з настанням холодів знову переходять у ґрунт. Повний цикл розвитку довгоносика від яйця до імаго триває від 65 до 148 діб (у середньому 85).
          У всіх зонах проживання звичайний буряковий довгоносик розвивається в одному поколінні.Звичайний буряковий довгоносик добре пристосувався до культури цукрових буряків і поза буряковими сівозмінами трапляється в одиничних екземплярах. Легкі, вилужені чорноземи, повітропроникні й швидко прогріті навесні ґрунти сприятливіші для розвитку шкідника, ніж важкі глинисті, в яких личинки та лялечки масово гинуть від хвороб. У роки з холодним і дощовим літом розвиток шкідника затримується,

          Пошкоджує буряки, живиться бур’янами з родини лободових. Шкоди завдають жуки і личинки. Пошкодження особливо небезпечні в ранній період розвитку рослин. Жуки з’їдають сім’ядольні та справжні листки, перегризають паростки, іноді ще до виходу їх із ґрунту. Інтенсивність живлення залежить від температури повітря, різко підвищуючись у суху й жарку погоду. Сильно пошкоджені молоді рослини гинуть. Упродовж свого життя один жук з’їдає 13 – 14 г зеленої маси (в сто разів більше за свою власну масу). Личинки вигризають на корінні виразки, що призводить до зменшення маси та зниження цукристості коренеплодів. Масові пошкодження призводять до зрідженості посівів і усихання насінників. Гусеницi 1-го вiку скелетують листки знизу, 2-го i 3-го – вигризають в листках отвори, а старших вiкiв – об’їдають листки повнiстю, залишаючи лише товстi жилки. На капустi можуть проникати в качани, де роблять ходи i забруднюють екскрементами.У кукурудзи пошкоджують також i зерна в початках.

          Личинки і лялечки гинуть від зеленої, червоної та інших видів мускардини, а також від бактеріозів. Чисельність довгоносиків знижують їхні природні вороги: туруни з родів Poecilus, Bembidion, Pterostichus, Amaro, Agonum, Broscus, Ophonus, Platiderus, Calathus, Asaphidion; жуккарапузик – Hister fimetarius Hrbst., мертвоїди, мурахи – Tetramorium caespitum L., хижі кліщі. Жуками живляться шпаки, галки, сороки, ворони, граки, сойки, чайки, перепели, землерийки.

          ЕПШ – 0,3-0,5 жука на 1 кв.м; при сівбі насінням, обробленим системними інсектицидами, ЕПШ становить 0,5-0,7, необробленим насінням – 0,3-0,5 жука/кв.м.

          Зона високої шкідливості займає центральний і східний Лісостеп, а також північну частину Степу (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Харківська області) і ряд районів Дніпропетровської, Сумської, Миколаївської, Чернігівської, Житомирської та Одеської області.

          Дотримання просторової ізоляції, знищення бур’янів, розміщення посівів буряків не ближче ніж за 500 м від бурячищ двох минулих років. Передпосівна обробка насіння інсектицидами.