Гіджра

Гі́джра (хіджра; араб. هجرة‎, hijra ‎ — переселення, відбуття) — в ісламі, у переважному розумінні — вимушене переселення мусульманської громади під проводом Мухаммада з м. Мекки до м. Ясріба (тепер Медина) у 622. Одна з поворотних подій історії ісламу. Від року гіджри веде літочислення традиційний місячний мусульманський календар (а також сонячні календарі — іранський і османський).

Зміст

Історична довідка

Причиною еміграції мусульманської спільноти з рідного міста стало посилення гонінь на мусульман з боку меккан-язичників.

Першим переселенням став від’їзд частини мусульман у 615–616 до Ефіопії, де на той час існувало міцне християнське Аксумське царство. Подія відома як «ефіопська гіджра». Аксумський цар (негус) надав притулок і захист десяткам сподвижників Пророка, які також сповідували віру в Єдиного Бога. Більшість із них повернулися в Аравію після переселення Мухаммада в м. Ясріб.

Особлива небезпека нависла над Мухаммадом після смерті його дядька й опікуна Абу Таліба та дружини Хадіджи (обидві події сталися в 619), Пророк лишився без захисту й покровительства з боку племені. Спроба Мухаммеда знайти притулок у м. Таіфі (619) зазнала невдачі.

Близько 621 представники двох ясрібських племен (за переказом, 12 осіб) таємно присягли Мухаммаду на вірність під час традиційного паломництва до Кааби (т. з. Перша клятва при Акабі, або «присяга 12-ти»). Частина історіографів ісламу стверджують і про другу зустріч із ясрібськими вірними, що сталася рік потому, коли присягу на захист Мухаммада склали вже 75 осіб (т. з. Друга клятва при Акабі, або «присяга війни»). Після цих подій почалося масове переселення (гіджра) мусульман до м. Ясріба. Останніми виїхали Мухаммад та його найближчі соратники — Абу Бакр й Алі ібн Абу Таліб (вересень 622).

Корінні мешканці м. Ясріба, котрі навернулися в іслам та надали притулок і захист мусульманам-переселенцям у своїх домівках, отримали назву ансари (букв. — помічники [Пророка]). Місто Ясріб після прибуття Мухаммада було поступово перейменоване на Мединат ан-Набі (з араб. — Місто Пророка), або Медину.

Мусульмани-емігранти з м. Мекки й ті, хто повернулися після «ефіопської гіджри» і возз’єдналися з одновірцями в м. Медині, відомі як мугаджири (букв. — ті, хто переселився). Саме вони сформували еліту мусульманської спільноти.

Рік гіджри оголосив початком нового мусульманського літочислення другий халіф Умар ібн аль-Хаттаб у 637–639 (відлік почався з 1-го дня 1-го місяця мухаррама, що припав, за підрахунками, на 16 липня 622). Через те, що місячний рік коротший за сонячний, дата початку нового року за гіджрою щоразу зміщується. Так, 30 липня 2022 (за літочисленням від Різдва Христового, григоріанським календарем) мусульмани України, як і їхні одновірці в світі, зустріли 1444 рік Гіджри.

Інші значення терміна

У мусульманському дискурсі гіджрою також називають вихід пророка Ібрагіма (в юдео-християнській традиції — Авраама) з рідної країни; вихід євреїв з Єгипту. Термін часом вживають на позначення переселення мусульманських релігійних меншин з території панівної мусульманської більшості (наприклад, «гіджра хариджитів»).

Заклики ісламських духовних лідерів у Новий час до гіджри мусульман з територій християнських європейських держав призвели до хвиль еміграції, зокрема й татарського населення Криму (після захоплення півострова Російською імперією).

У суфійській літературі гіджра оспівана як внутрішня духовна подорож, позбавлення від прив’язаності до матеріальних речей і мирського світу назагал, повернення до свого Творця.

Термін гіджра вживався і на позначення відмови (бойкоту) мусульман Африки і Південно-Східної Азії співпрацювати з колоніальною адміністрацією. Назагал політико-правова концепція гіджри привернула особливу увагу богословів і правників у 19 — 1-й пол. 20 ст. У цей період актуалізовано і термін «духовна гіджра».

У широкому розумінні — еміграція будь-якого мусульманина, що зазнає утисків на рідній землі, обмежень у свободі віросповідання (з дозволу авторитетного керівника спільноти).

Значення

Подія гіджри посідає виняткове місце в історії ісламу; мусульманські богослови розглядають її як початок нової епохи, культури, цивілізації, світової історії назагал. Виклик гіджри, що вимагав залишити рідні місця, будинки, майно, звичне середовище і спосіб життя, відмовитися від кровних зв’язків заради релігійних, тлумачать як акт віри, випробування і відданості ісламу. Переселення мусульман до м. Медини започаткувало вироблення й устійнення організаційних, віроповчальних, релігійно-культових, нормативно-правових засад життя умми. Гіджра вплинула на мову і стиль Корану, ставлення до інших релігій і етнічних спільнот. З подією гіджри пов’язують і початки творення першої арабської держави — Халіфату. Медина стала другим за значенням після Мекки священним містом ісламу.

Література

1. Masud M. Kh. The Obligation to Мigrate: the Doctrine of Hijra in Islamic Law // Muslim Travellers: Pilgrimage, Migration and the Religious Imagination / Ed. by D. Eickelman, J. Piscatori. Berkeley : University of California Press, 1990. Р. 29–49.
2. Holt Р., Lambton А., Lewis В. The Cambridge History of Islam : in 4 vol. Cambridge : Cambridge University Press, 2000. Vol. 1. 523 р.
3. Hughes A. W. Muslim Identities: An Introduction to Islam. New York : Columbia University Press, 2013. 312 р.
4. Лубський В. І., Харьковщенко Є. А., Лубська М. В. та ін. Іслам: історія і сучасність. Київ : Центр учбової літератури, 2014. 632 с.
5. Kamali М. Н. The Significance of Hijrah in Islam // Islam and Civilisational Renewal Journal. 2014. № 5 (1). P. 122–124. URL: https://icrjournal.org/index.php/icr/article/view/426
6. Anthony S. W. Muhammad and the Empires of Faith: The Making of the Prophet of Islam. Berkeley; Oakland : University of California Press, 2020. 304 р.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Гіджра // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Гіджра (дата звернення: 27.02.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.05.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Мусульмани України

Україна цікава тим, що це європейська держава, де переважна більшість мусульман — місцеве, корінне населення, а частка мусульман-іммігрантів досить незначна.

Більшість мусульман України становлять кримські татари. Саме з Криму й починалася історія Ісламу й мусульман 1223 року — утім, перші мусульмани з’явилися в Надчорномор’ї ще у VII ст. — не лише на півострові, в азовському та чорноморському степу, а й мусульман заходу України, Польщі, Литви, Білоруси. Саме Крим був потужним джерелом ісламської релігії в цій частині Європи, тому справді не можна говорити про Крим, не згадуючи про релігійну ситуацію. Якщо порівнювати всі регіони України, то найбільше мусульман нині на окупованому півострові.

Друга за розміром етнічна група — казанські (волзькі) татари, що живуть на Донбасі понад століття, й Україна — єдина країна, що з нею вони себе пов’язують.

1944 року кримських татар, а також мусульман Західної та Південної України більшовики депортували до Сибіру та Середньої Азії, проголосивши, що «ісламу в УРСР нема». Татари Донбасу та мусульмани, що приїздили з союзних республік, мусили практикувати свою релігію підпільно. Утім, як інші релігійні громади. Саме тому, хоч Іслам має тисячолітню історію на теренах України, пересічні українці знають про мусульман зовсім небагато, а дехто взагалі вважає, що українські мусульмани — це здебільшого іммігранти.

В українській уммі є чимало етнічних українців і росіян, що прийшли до Ісламу у зрілому віці або народилися в мусульманських сім’ях. Певну частину становлять вихідці з колишніх радянських республік, що свого часу прибули до України на навчання, службу в армії, «за розподілом» і пустили тут коріння. Є й вихідці з арабських, африканських країн та з Південно-Східної Азії, що оселилися в Україні вже за незалежности. У цей період до України не припиняли прибувати й мусульмани з колишніх союзних республік — переважно до родичів або для роботи в міжнародних компаніях.

Український феномен полягає в тому, що нині дві третини мусульман України живуть на непідконтрольних територіях. За оцінкою муфтія Саіда Ісмагілова, в Україні близько 1 млн мусульман і щонайменше 700 тисяч із них — на окупованих територіях Криму й Донбасу. Відповідно й найбільше мусульманських інституцій — навчальних закладів, мечетей, громад — саме в Криму й на Донбасі.

У сунітському Ісламі, що домінує на теренах України, історично не сформувалася адміністративна система, подібна до католицької чи православних церков, тож цілком природно, що українські мусульмани згуртовані навколо багатьох релігійних центрів.

Уже в 1990-х роках, після репатріації кримських татар, засновано ДУМ Криму (1991). Пізніше з’явилися інші структури, зокрема Духовне управління мусульман України з центром у Києві (1992) та Духовний центр мусульман України з осередком у Донецьку (1994).

1997 року заснована Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраід». 2007 року в Києві представники татарської громади зареєстрували організацію з назвою «Київський муфтіят», а 2008 року в Києві створено Духовне управління мусульман України «Умма».

Від 2000-х років у Криму та інших частинах України з’явилися автономні мусульманські об’єднання, пов’язані, зокрема, з діяльністю «Ісламської партії визволення» (Хізб ут-Тахрір аль-Іслямі), соціально активним мусульманським традиціоналізмом (салафія) та шиїзмом (центр «Бейт аз-Загра» в Луганську). Також є певна кількість незалежних релігійних громад поміркованих сунітів, що їхня діяльність обмежена власним населеним пунктом.

Таким чином, більшість перерахованих об’єднань, частина з яких 2009 року утворила Раду духовних управлінь і центрів мусульман України, орієнтується на класичну для постімперського простору організаційну форму. Утім за сучасних умов демократичного чи принаймні близького до демократичного розвитку релігійного середовища саме поняття «духовне управління» має чимало інституційно нових елементів і тільки частково повторює історично успадковану структуру. Не можна не відзначити й того, що всі найбільші мусульманські об’єднання України, як і автономні громади, крім, звісно, шиїтів, належать до сунізму, тож інституційні відмінності, здається, не спричиняють доктринальних суперечок. Насправді кожна релігійна організація сама обирає пріоритетні напрями діяльности (будівництво мечетей, соціальна робота, розвиток освіти), залучає спонсорські кошти, організовує зв’язок із закордонними одновірцями. Релігійно-правова практика сунітського Ісламу в принципі виключає наявність духівництва чи когось, подібного до християнського папи, патріарха. Множинність мусульманських громад за умов світської держави — цілком природне явище.

ДУМ Криму (Qırım Musulmanları Diniy İdaresi) з 2016 року переживає період «двоїстости». Річ у тім, що на момент окупації Криму Росією муфтієм був Еміралі Аблаєв, що перейшов на бік окупанта й далі обіймає цю посаду в новоствореній централізованій релігійній організації — Духовному управлінні мусульман республіки Крим (ЦРО ДУМК). Своєю чергою, 19 листопада 2016 року ДУМ Криму після дворічної перерви продовжило свою діяльність на території України на чолі з новим муфтієм — Айдером Рустемовим.

Також 2014 року після початку російської окупації вимушені переселенці-мусульмани зареєстрували Асоціацію мусульман України (АМУ). Ця громадська організація об’єднує послідовників Ісламу різних національностей — українців, кримських татар, азербайджанців, арабів, турків, пакистанців, афганців, — що переймаються долею своїх народів та України.

5 грудня 2016 року більшість мусульманських об’єднань підписали «Хартію мусульман України» — документ, що декларує принципи, за якими мусульманські організації будуватимуть стосунки між собою, та ставлення українських мусульманських громад до української держави, законів, мови, культури та інших соціально важливих питань.

11 грудня 2017 року 37 мусульманських організацій та об’єднань підписали «Соціальну концепцію мусульман України», що стала певним продовженням «Хартії мусульман України» та докладно тлумачить позицію українських мусульманських організацій у соціальних питаннях (Іслам і медицина, Іслам і торгівля, Іслам і освіта тощо), що турбують вірних і вимагають пояснення.

Завдання для тематичного оцінювання

1. У якому місті в 843 р. був підписаний договір про розподіл Франкської держави між онуками Карла Великого?

2. Які племена створили наймогутнішу варварську державу у Західній Європі, що згодом трансформувалася на імперію?

3. Яка подія дала поштовх Великому переселенню народів у IV—VI ст.?

А навала кочових орд гунів

Б поділ Римської імперії на Західну і Східну

В утвердження християнства в Римській імперії

4. Який король навернув франків до християнства?

5. На фото зображено кінну статую засновника. .

В Священної Римської імперії

6. Який народ чинив найдовший опір Карлу Великому під час його завойовницьких походів?

7. У період правління якого імператора Візантія досягла максимального територіального розширення?

Б Константина Багрянородного

8. Біля якого міста турки-сельджуки у 1071 р. розбили візантійські війська, що дозволило їм утворити свою державу — Іконійський султанат?

9. Зображений храм був окрасою столиці.

Г Священної Римської імперії

10. Від якого року мусульмани ведуть своє літочислення?

11. На якій карті зображено Східну Римську імперію?

12. Одним із наслідків арабських завоювань стало поширення. .