1.2.3 «Божественна комедія»

«Божественна комедія» (італ. la Divina Commedia) — основний твір Данте Аліґ’єрі, плід усієї другої половини життя і творчості поета. У цій філософсько-фантастичній поемі найбільш повно відбився його світогляд.

Тосканський діалект (італ. dialetto toscano) — діалект італійської мови, на якому говорять у Тоскані, області Італії з центром у Флоренції.

«Божественна комедія», написана в XIV ст., вважається шедевром світової літератури. Данте виступає тут як останній великий поет середніх віків.

«Божественна комедія» — номер 10 у Рейтингу 100 найкращих книжок усіх часів за версією журналу «Ньюсвік».

Поему написано народною мовою «vulgare», а не латиною, як було прийнято того часу, бо вона призначалася широкому загалу читачів, що могли й не володіти латиною. Саме завдяки «Божественній комедії» рідний для Данте тосканський діалект став основою літературної італійської мови.

Жанрова своєрідність твору

За жанром «Божественна комедія» є ліро-епічною поемою, у якій розповіді про події переплітаються з філософськими і ліричними роздумами.

Спершу твір мав назву «Комедія». Називаючи так свою поему, Данте використав середньовічну термінологію: комедією вважали будь-який поетичний твір зі страшним початком і щасливим кінцем, написаний народною мовою. Епітет «божественна» вжив у своєму дослідженні про поему «Argomenti in terza rima allaDivina Commedia» італійський письменник-гуманіст Джованні Боккаччо, перший біограф Данте. З того часу поему публікують із назвою «Божественна комедія».

Арі Шеффер. Данте і Беатріче. 1851 р.

Данте вдається тут до різних стилів, вільно змінюючи їх залежно від змісту. Поема має декілька шарів: це і особиста драма поета, і алегоричний опис історії Флоренції, і опис світу: у першій частині Данте розповідає про неживу природу, в «Чистилищі» — про живу природу, а свої світоглядні погляди викладає в «Раї». Мова поеми емоційна та образна. Найчастіше поет вживає у творі порівняння та метафори, звертання, паралелізми.

Доменіко ді Мікеліно. Данте і «Божественна комедія». Фрагмент фрески. 1465 р.

Особливості композиції поеми

«Божественна комедія» побудована симетрично. Вона складається з трьох частин: перша частина («Пекло») складається з 34 пісень (1 вступна + 33), друга («Чистилище») і третя («Рай») мають по 33 пісні. Поема написана терцинами — строфами, що складаються з трьох рядків, об’єднаних римуванням аба, бвб, вгв, що створює єдиний ланцюг рим. Ця схильність до певних чисел пояснюється тим, що Данте надавав їм містичне тлумачення. Так, число 3 пов’язане із християнською ідеєю про Трійцю, число 33 має нагадувати про роки земного життя Ісуса Христа. Усього в «Божественній комедії» 100 пісень (число 100 — символ досконалості).

Концепція світу в «Божественній комедії»

Пекло. У Північній півкулі розташована глибока вирва Пекла, що має вигляд воронки, яка утворилася внаслідок падіння Люцифера-ангела, вигнаного з Раю. Центр її — у середині Землі. У дев’яти колах Пекла страждають душі грішників. Це всеосяжна картина людських вад і пороків.

Сандро Боттічеллі. Пекло. 1480 р.

Чистилище. У Південній півкулі розташована гора Чистилища, оточена з усіх боків океаном. Тут також дев’ять кіл (разом із Передчистилищем і Земним Раєм). У Передчистилищі очищуються душі померлих, не примирених із церквою, недбайливих, тих, хто помер не своєю смертю.

Рай. Навколо Землі рухаються Сонце і планети. Вони також утворюють дев’ять кіл, на яких розташований Небесний Рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників.

Протягом твору Данте віртуозно використовує багату палітру кольорів та їхніх відтінків. У «Пеклі» панують похмурі кольори — переважно червоний і чорний, у «Чистилищі» — сіро-блакитний, зеленкуватий, золотистий і, нарешті, у «Раю» сяють променисті барви на тлі найчистішого світла.

Концепція людини в «Божественній комедії»

Гуманістичний пафос поеми полягає в тому, що Данте вперше в середньовічній літературі оцінює людину відповідно до її земного життя. Християнську догматику поет приймає як незмінну істину, проте у «Божественній комедії» дає нове бачення відносин божественного і людського. Він не протиставляє ці начала, але бачить їх у взаємній єдності.

Гуманізм Данте сповнений віри в сили людини. Людина сама відповідальна за своє благо, вирішальними тут є її особисті якості, а не багатство чи успадковане становище.

Алегоричний зміст поеми

Твір має алегоричний зміст: абстрактні поняття, думки автор виражає через конкретні образи й події. Сам образ поета має алегоричний характер, він символізує душу людини, яка шукає істини. Його мандри по Пеклу і Чистилищу треба розуміти як шлях до справжньої віри попри спокуси й випробування. У пекло, символ зла, поета супроводжує римський поет-язичник Вергілій — алегорія розуму (у тяжких випробуваннях і стражданнях душу повинен підтримувати розум). Рай — це символ добра та доброчесності, Чистилище — переходу від одного стану до іншого. Кожна форма покарання в Пеклі теж має своє алегоричне значення, як і кожне випробування в Чистилищі та кожна винагорода в Раю.

Образ Беатріче символізує кохання, яке підносить людину, наближає її до Бога.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У європейських літературах видіння загробного життя описували й до Данте — у греків і римлян, зокрема в Гомера і Вергілія. Були вони і в старохристиянській літературі (видіння святих Павла та Ісайї). Данте оповідає в поемі про те, що сам побачив уві сні напередодні Великодньої п’ятниці 1300 року і протягом усього світлого тижня. За його описом архітектори могли б змалювати докладний план пекла, так ясно і чітко розповідає поет свій сон. Проте у царство мертвих він переніс своїх сучасників — живих людей з їхніми реальними чеснотами й вадами. Дантові святі та грішники говорять про земне життя, про батьківщину, родину, друзів і ворогів. У потойбічному світі Данте живе Італія його доби.

З усіх частин «Божественної комедії» найяскравіше змальоване «Пекло». Напис над брамою пекла «Залиште сподівання всі, хто сюди входить» символізує невідворотність покарання для грішників. Пекло має дев’ять кіл, у кожному з яких вони мучаться відповідно до вчинених гріхів.

Перше коло: душі нехрещених немовлят і доброчесні славні язичники (серед них і Вергілій).

Друге коло призначене для порушників шлюбної вірності. Заборонене кохання заслуговує на довічні муки в пеклі, проте Данте співчуває мимовільним грішникам. Так у поемі виникає новий, гуманістичний погляд на життя і людину.

У третьому колі під дощем у багнюці страждають душі ненажер. У четвертому колі, призначеному для скнар і марнотратників, багато духовенства. П’яте коло — для гнівливих і лінивих. Із шостого кола починається Нижнє Пекло — пекельне місто Діт, де у вогняних могилах горять єретики, які заперечували безсмертя душі й неправильно трактували Боже вчення. У киплячому джерелі сьомого кола шпаряться грішні душі тиранів, розбійників, ґвалтівників. У восьмому колі мучатьсяспокусники жінок, підлабузники, алхіміки, фальшивники і брехуни. Злодіїв кусають страшні отруйні змії. Від укусу душі розпадаються, а потім знову відроджуються для нових мук.

У дев’яте коло, найнижчу точку пекла — центр землі — вміщено Люцифера, ангела, який повстав проти Бога. У своїх трьох пащах він гризе трьох найбільших, на думку поета, зрадників: Іуду, який зрадив Христа, й убивць Юлія Цезаря — Брута і Кассія. Зрада Христові та імператорові — це найстрашніший гріх в уявленні Данте.

Ієронім Босх. Сім смертних гріхів. 1500 р.

Чистилище — це освітлена сонцем і вкрита буйною рослинністю висока гора (за формою — зрізаний конус) у південній півкулі, оточена водами Світового океану, біля підніжжя якої Передчистилище, а вище розташовані сім уступів, де душі поступово очищаються від семи смертних гріхів. Нарешті, на вершині гори — земний Рай, де колись жили Адам і Єва.

Чистилище в усьому є протилежністю Пекла. Замість стогону мучеників тут лунає спів.

Наприкінці «Чистилища», коли Данте вступає в земний Рай, він зустрічає Беатріче, кохання свого життя. її поява — це кульмінація всієї подорожі, до того ж поет проводить аналогію між приходом Беатріче та пришестям Христа.

Третя частина — «Рай» — найбільш насичена складними алегоріями, численними міркуваннями на філософські, богословські та наукові теми. Рай розташований на десяти сферах неба, де перебувають душі тих людей, які заслуговують на вічне блаженство. Десята сфера неба, Емпірей, є місцем перебування Божества. Світло, випромінюване душами Раю, рухає орбіти зірок і планет.

Закінчується поема молитвою на честь великої вічної божественної любові, любові, «що водить сонце й зорні стелі».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Поясніть, як була задумана автором «Божественна комедія».

2. Пригадайте, хто дав твору Данте його сучасну назву.

3. Поміркуйте, що означає епітет божественна в назві поеми.

4. Розкрийте особливості композиції «Божественної комедії». Чим вона вирізняється?

5. Розкрийте концепцію світу в «Божественній комедії».

6. Проаналізуйте концепцію людини в поемі Данте.

7. Розкажіть, як ви розумієте алегоричний зміст твору.

8. Поміркуйте, чому Пекло змальовано в «Божественній комедії» найяскравіше.

9. Поясніть, у чому полягає новаторство Данте.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Пекло, пісня І

Пісня перша в поемі Данте — це зав’язка всієї «Божественної комедії». У ній порушено проблему пошуку правильного шляху і для кожної людини особисто, і для Італії, і для людства загалом. Поет заблукав у дрімучому лісі, що є втіленням земного життя. Його душа має пройти три сфери: пекло, чистилище, рай. Це три світи, де водночас жив Данте: реальне життя, часто схоже на пекло, чистилище внутрішньої боротьби та рай віри, якої поет ніколи не втрачав.

Тривалість людського існування за часів Данте, як і тепер, вимірювалася сімдесятьма роками; отже, півшляху — 35 років, тобто події відбувалися в 1300 році, бо поет народився в другій половині травня 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції.

Як визнавав сам Данте, він писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший — буквальний, коли текст розуміється таким, яким він написаний. Другий — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий — «анагогічний» (у перекладі зі старогрецької: «Такий, що підносить угору»), тобто містичний.

Густав Доре. Пекло. Пісня 1. 1868 р.

Пояснімо сказане на прикладі вступної до всього твору пісні. Перше тлумачення — буквальне: автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі, але на порятунок з’явився його улюблений великий римський поет Вергілій, який обіцяє показати правильну дорогу. Друге тлумачення, алегоричне: автор розгубився серед партійних чвар у Флоренції, які винесли його на верх політичного життя, а незабаром примусять тікати з рідного міста. Шлях йому перепиняють лютий і підлий, хоч дрібний, леопард — політичні супротивники; жорстокий лев — король Франції, і, нарешті, зажерлива худа вовчиця — римське папство. На порятунок приходить оспівувач слави Римської імперії, проголошувач єдиної всесвітньої держави. У третьому тлумаченні, моральному, дія відбувається у людській душі, звідусіль оточеній гріхами й пристрастями, яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

1] На півшляху свого земного світу

2] Я трапив у похмурий ліс густий,

3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

4] О, де візьму снаги розповісти

5] Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

6] Бо жах від згадки почина рости!

7] Над смерть страшну гіркіший він, великий, —

8] Але за благо те, що там знайшов,

9] Повім про все, що в пам’ять взяв навіки.

10] Недобре тямлю, як постав цей схов,

11] Бо сонність так оволоділа мною,

12] Що з певної дороги я зійшов.

13] Я опинивсь під пагорба стіною,

14] Яким кінчався неширокий діл,

15] Де острах ліг на серце пеленою.

16] Я вгору глянув і побачив схил,

17] Вже убраний у сонячне проміння,

18] Що надає людині свіжих сил.

19] Тоді помалу уляглось тремтіння,

20] Що не давало спокою мені

21] Всю ніч, коли блукав між страховиння.

22] Як той, хто у задишці голосній

23] На сушу вийшов, піною укритий,

25] Так і мій дух, не скінчивши летіти,

26] Зирнув назад і стежку оглядав,

27] Яка не дозволя нікому жити.

28] Тут я собі спочити трохи дав

29] І вирушив на гору незнайому,

30] А за опору нижчу ногу мав.

31] І от, коли вже йшов я по підйому,

32] Збіг леопард, моторний та верткий,

33] І шерсть рябіла плямами на ньому.

34] Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,

35] І, заступивши шлях, став на сторожі,

36] І я подавсь униз, у діл низький.

37] А йшли хвилини ранішні, пригожі,

38] І сонце сходило з тим почтом зір,

39] Що з ним спахнули, як Любові Божій.

40] Схотілося у рух оздобить шир.

41] І дух надія звабила рожева,

42] Що скоро зникне цей плямистий звір.

43] Пора буяла навкруги квітнева,

44] Та я не вчув нічого, тільки ляк

45] Од вигляду уже близького лева.

46] І так, здалось, на мене йшов хижак,

47] Наїжившись, страшенно зголоднівши,

48] Що рух повітря вмить, здалось, закляк.

49] Ще вийшла люта й зла вовчиця, вивши, —

51] Примушує людей конать, збіднівши.

52] В очах її така була злоба,

53] Таке палало полум’я гаряче,

54] Що з страху шлях згубив я до горба.

55] І наче той, хто дивиться найпаче,

56] Куди б скарби багаті примостить,

57] А, їх утративши, — в розпуці плаче,

58] Такий був я, бо твар мене щомить,

59] Встріч ідучи, помалу відсувала

60] Туди, де сяйво сонця не звучить.

61] Коли ж моя нога на діл ставала,

62] Явився хтось, у кого зір потух,

63] Мовчанка ж довга голос відібрала.

64] В безлюдді я його побачив рух.

65] «Врятуй! — була мольба моя єдина, —

66] Байдуже, чи людина ти, чи дух!»

67] Він мовив: «Не людина; був людина;

68] В Ломбардії мій батько оселивсь,

69] У Мантуї — моя там батьківщина.

70] Во время Юлія я народивсь,

71] Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,

72] Коли ще лжебогам народ моливсь.

73] Я був поет, пісні складав любимі,

74] Як славний син Анхізів з Трої втік,

75] А Іліон упав в огні та димі.

76] Та чом вертаєш і в журбі поник?

77] Чого не йдеш на горб, де корениться

78] Солодке джерело чудесних рік?»

79] «Чи не Віргілій ти, чи не криниця

80] Широкоплинних мовних вод ясних? —

81] Спитав я й став, щоб в шані поклониться, —

82] О світло й честь усіх співців земних,

83] Ти зваж на захват мій, на шанування

84] Твоїх безсмертних творів видатних.

85] Ти вчитель мій, моє уґрунтування,

86] У тебе я знайшов на все життя

87] Той гарний стиль, що дав мені визнання.

88] Ти бачиш твар, що втік од неї я?

89] Рятуй мене ти, мудрецю славетний,

90] Бо в серці й жилах кров тремтить моя».

91] «Хай буде інший шлях тобі прикметний, —

92] Він одповів на жалісні слова, —

93] Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.

94] Повз твар, яка, голодна, завива,

95] Не прослизне і найспритніший дока:

96] Хто мимо йде, усіх вона вбива.

97] Лиха вона з природи та жорстока;

98] Наївшись, голоднішою стає

99] Й ненатлого не насищає ока.

100] Із звірами відгулює своє

101] Без міри; та надія на Хорта є,

102] Що він цю твар таки, нарешті, вб’є.

103] Про нього скажуть: скарбів не ковтає,

104] В любові, мудрості й чесноті зріс.

105] І ґрунт між Фельтро й Фельтро доглядає.

106] Він за Італію зведе свій спис, —

107] Заради ж неї дівчина Камілла

108] І Евріал умерли, й Турн, і Ніс.

109] І як би не тікала твар немила,

110] Він в Пекло зажене її, на дно,

111] Звідкіль її жадоба приманила,

112] А звідсіля, — надумав я одно, —

113] Я поведу тебе, де залягають

114] Місця, які я взнав уже давно.

115] Почуєш ти, як в розпачі благають

116] Там духи з зойком та з ламанням рук,

117] Повторну смерть на себе накликають.

118] Побачиш тих, хто між вогненних мук

119] Таємно тішиться у сподіванні

120] Колись піднестись до блаженних лук.

121] А схочеш в висі злинути останні, —

122] Душі, достойнішій за мене, здам

123] До ніжних рук тебе при розставанні.

124] Бо той, хто звіку владарює там,

125] Мене, що бився у ворожій раті,

126] Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.

127] А в тронній владаря світів палаті

128] Усе пристойне пишному кошу,

129] Щасливий той, хто буде там на святі!»

130] І я йому: «Поете, я прошу,

131] Ім’ям Христа, якого ти не відав,

132] Все зло й все гірше хай тут полишу,

133] Ти ж покажи усе, про що повідав:

134] Хай браму бачу я з Петром святим

135] І тих, хто в муках та скорботі знидів».

136] І рушив він, а я — слідом за ним.

8. За благо те. — за зустріч із Вергілієм.

13. Я опинивсь під пагорба стіною. — Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сонцем істини.

31-60. Вийти на пагорб спасіння поетові перешкоджають троє звірів: леопард — у третьому тлумаченні — любострастя, лев — гордість і вовчиця — корисливість.

62. Явився хтось. — Вергілій (70-19 pp. до н. е.), видатний римський поет, автор героїчної епопеї «Енеїда». У середні віки Вергілій мав славу мудреця та передвісника християнства.

69. Мантуя. — Вергілій народився в Мантуанській області.

70. Во время Юлія. — За життя Юлія Цезаря, державного діяча Риму (100-44 pp. до н. е.).

74. Син Анхізів — Еней, герой «Енеїди», який, за поемою, заснував місто Рим, майбутню столицю всесвітньої держави.

91. Хай буде інший шлях тобі прикметний. — Перед тим, як подолати вовчицю і йти на пагорб спасіння, Данте мусить пройти три царства мертвих.

101. Надія на Хорта є. — Хорт — майбутній рятівник Італії від зажерливого папства.

105. Між Фельтро й Фельтро. — між містом Фельтро в Тревізанській області і замком Монтефельтро в Романы, тобто у веронських землях.

107-108. Італійці, персонажі Віргілієвої «Енеїди», які полягли в бою з ворогом: Камілла, що очолювала вольськів, вождь рутулів Турн, троянські юнаки Низ та Евріал.

114. Місця, які я взнав уже давно, — тобто пекло, яке Вергілій уже описав у VI книзі «Енеїди».

117. Повторну смерть на себе накликають. — Грішники в пеклі, що вже померли тілесною смертю, хотіли б померти й душею, щоб скінчились їхні муки.

118. Побачиш тих. — тобто душі Чистилища.

122. Душі, достойнішій за мене. — тобто Беатріче, що супроводжуватиме Данте по Раю до його останньої сфери.

134. Хай браму бачу я з Петром святим. — брама Чистилища, що її охороняє ангел, намісник апостола Петра.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Поясніть, яку роль виконує Пісня І в композиції поеми.

2. Розкажіть про події, які описано в Пісні І. Як їх розуміти буквально? Що вони символізують?

3. Пригадайте, скільки років було Данте, коли відбувалися події першої пісні.

4. Поміркуйте, чому саме Вергілій став провідником Данте.

5. Простежте за текстом Пісні І ставлення Данте до давньоримського поета. Чим воно зумовлене?

6. Дослідіть, які знайомі вам імена є в Пісні І. Про кого тут ідеться?

7. Розкрийте символічне значення образів диких звірів, що їх зустрів поет.

8. Проаналізуйте, про що Вергілій попереджає Данте.

9. Поясніть, чому давньоримський поет не бачив Христа й мусить провести Данте тільки до брами Чистилища.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1. Об’єднайтеся в пари й підготуйте постер (рекламний плакат) до Пісні першої «Божественної комедії». Складіть відгук про співпрацю та її результати і прокоментуйте, чим вона була для вас корисною.

2. Розмістіть постер в одній із соціальних мереж. Поспостерігайте, скільком друзям він сподобався.

3. Об’єднайтеся у групи і доберіть аудіоряд для виразного читання вступу до поеми. Обґрунтуйте свій вибір.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Пекло, пісня V

У п’ятий пісні розділу поеми «Пекло» натрапляємо на один із найзворушливіших уривків світової поезії — історію нещасного кохання Паоло та Франчески. У другому колі Пекла вони зазнають покари за гріховне кохання. Душі грішників кружляють тут у вічному вихорі, що символізує вир їхньої земної пристрасті.

Ліричний образ Франчески да Ріміні має трагічне звучання, він контрастує з потворними постатями пекельних персонажів. Грішна дружина, яку видали заміж проти її волі, відповіла на кохання брата власного чоловіка Паоло. Франческа розповідає поетові, як вони з Паоло читали роман про Ланселота — лицаря, закоханого у свою королеву. Коли вони дійшли до місця, де Ланселот цілує кохану, Паоло поцілував Франческу.

Габріель Россетті. Паоло і Франческа да Ріміні. 1867 р.

Та щастя закоханих було недовгим. Ображений чоловік жорстоко розправився з братом і дружиною — своїм кинджалом він зарізав і Паоло, і Франческу, яка намагалася затулити собою коханого. Тому тіні Франчески й Паоло нерозлучно носяться у вогняному смерчі.

Данте співчуває грішному коханню Франчески й Паоло, у якому пристрасть поєдналась із високим духовним почуттям. Усупереч власним релігійним поглядам, він підтримує прагнення людини до свободи, до звільнення від середньовічної ідеології аскетизму й покори.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте, з чого починається Пісня V.

2. Дослідіть, які знайомі імена ви зустріли в Пісні V. Про кого тут ідеться?

3. Проаналізуйте, який настрій створює поет у читача, перш ніж розповісти історію кохання Паоло і Франчески.

4. Поміркуйте, у чому виявляється особливий підхід Данте до зображуваних жертв кохання.

5. Розкрийте, як поет створює психологічний портрет Франчески.

6. Простежте, якими засобами оповідач сполучає такі риси характеру героїні, як ніжна жіночність і тверда воля.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в пари й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Епізод «Божественної комедії» про Паоло і Франческу в художній літературі.

• Епізод «Божественної комедії» про Паоло і Франческу в музиці.

• Епізод «Божественної комедії» про Паоло і Франческу в образотворчому мистецтві.

• Епізод «Божественної комедії» про Паоло і Франческу в кіно.

Україна і світ

До творчості Данте завжди виявляли великий інтерес діячі української культури. Високо цінував і часто згадував великого флорентійця Тарас Шевченко. Писав про нього Пантелеймон Куліш. Перекладав твори поета та присвятив йому дослідження «Данте Алігієрі» Іван Франко. Переосмислила тему кохання Данте до Беатріче в поемі «Забута тінь» Леся Українка.

До великого Данте звертались у своїх творах Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Тичина, Юрій Клен, Ігор Качуровський, Василь Стус, Ліна Костенко.

Багато українських поетів і перекладачів перекладали окремі фрагменти «Божественної комедії» Данте. Перші 36 терцин пісні І та 6 рядків з пісні ХХХІІІ переклав у 1877-1883 рр. Іван Франко. У 1892-1896 рр. у Львові вийшли друком перші десять пісень «Пекла» в перекладі Володимира Самійленка, що підписався В. Сивеньким. Наприкінці 1890-х років Леся Українка переклала 9 терцин із п’ятої пісні «Пекла». У 1965 році в Мюнхені опубліковано експериментальний переклад фрагмента «Божественної комедії» Василя Барки.

Уперше повний переклад першої частини «Божественної комедії» «Пекло» та більшу частину другої «Чистилище» виконав у 1930-1935 рр. Михайло Драй-Хмара, але рукопис перекладу зник після арешту поета.

У 2007 р. у видавництві Українського католицького університету вийшов переклад Богдана-Івана Лончини першої частини «Божественної комедії» «Пекло».

Перший переклад всіх трьох частин «Божественної комедії» виконав Петро Карманський у 1950-х роках. На жаль, лише перша частина твору «Пекло» у перекладі Карманського та за ґрунтовної редакції Максима Рильського була опублікована в 1956 р., решта — дві частини досі очікують друку.

Повний переклад усіх трьох частин «Божественної комедії» виконав у 1976 році Євген Дроб’язко.

У 2013-2015 рр. вийшов другий повний переклад усіх трьох частин поеми у перекладі дослідника Данте в Україні Максима Стріхи.

Діалог культур

Із часів написання культової поеми пройшло чимало років, однак, ідеї та образи, які створив Данте, і сьогодні надихають художників та скульпторів на створення нових шедеврів. У світі є кілька прославлених ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте. Унікальним у цьому відношенні є неповторний манускрипт Сандро Боттічеллі (1445-1510).

Хоч серія малюнків Боттічеллі залишилася незавершеною, її навіть у такому вигляді визнають вершиною мистецтва книжкової ілюстрації XV століття в Італії. У той час було заведено створювати ілюстрації до книг у форматі невеликих зображень, акцентуючи увагу на тексті, у Боттічеллі вони більш схожі на окремі картини. Художник був надзвичайно уважний до першоджерела і точно зобразив кожну сцену.

Ілюстрація Сандро Боттічеллі

Ілюстрація Вільяма Блейка

На відміну від Боттічеллі, наступний ілюстратор поеми Вільям Блейк (1757-1827), не лише приділяє увагу деталям поеми, а й висловлює власну точку зору.

Шедеврами вважають ілюстрації до поеми «Божественна комедія» Поля Густава Доре (1832-1883). Саме ілюстрації відомого французького художника найкраще передають надприродну атмосферу «Божественної комедії» і допомагають читачеві максимально зануритися в сюжет поеми.

Набір малюнків до поеми створив також іспанський художник ХХ ст. Сальвадор Далі (1904-1989). Роботи були присвячені 700-річчю з дня народження Данте Аліг’єрі.

ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ «БОЖЕСТВЕННОЇ КОМЕДІЇ» ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ

Данте Аліг’ері «Божественна комедія» – СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – підготовка до ЗНО та ДПА

Творчість славетного італійського поета Данте Аліг’єрі стала найвищим художнім втіленням Передренесансу. Її справедливо називають синтезом середньовічної культури. Водночас з ім’ям Данте пов’язаний початок нової культури, нового типу мислення.

Життя Данте Аліг’єрі тісно переплетене з подіями суспільного й політичного життя Флоренції та всієї Італії. Батьки Данте були корінними флорентійцями, які належали до знатного, але збіднілого феодального роду. Батько поета Аліг’єро Аліг’єрі був юристом, служив в одній із флорентійських банківських фірм. Помер він молодим, коли його старший син Дуранте, який пізніше уславив себе під скороченим ім’ям Данте, був ще зовсім юним.

З юності поет бачив нуртування політичних пристрастей, криваві бої у стінах рідного міста, зміну влади у Флоренції. Данте навчався у звичайній середньовічній схоластичній школі. Шкільна освіта, убога й обмежена, не могла задовольнити допитливого юнака, і він намагався самостійно поповнити свої знання. У нього рано пробудився інтерес до літератури і мистецтва: він захоплювався живописом, музикою, поезією.

Перші поетичні кроки Данте були пов’язані з гуртком «солодкого нового стилю» 1 , але вже в ранніх його віршах нуртують почуття, що розвивають умовні образи цього стилю.

У 1293 році Данте опублікував свою першу книгу «Нове життя» — збірку із тридцяти віршів, створених у період з 1281 до 1292 року. Вірші містили великий прозовий коментар автобіографічного і філософсько-естетичного характеру. У віршах і прозі «Нового життя» юний поет розповів історію свого кохання до Беатріче Портінарі. Це велике почуття зародилося в Данте, коли він був дев’ятирічним хлопчиком, і тривало все життя, навіть після смерті коханої (Беатріче померла, коли поетові було 25 років).

Книга була першою ліричною сповіддю у світовій літературі, яка вперше розповіла щиро і натхненно про надзвичайне кохання і велику скорботу живого людського серця. «Нове життя» уславило ім’я Данте. Незабаром до ореола поета додалася слава видатного ерудита, одного з найосвіченіших людей Італії. Коло його інтересів було надзвичайно широке для того часу. Він студіював історію, філософію, риторику, богослов’я, астрономію, географію. Данте вивчав видатних античних поетів і мислителів — Платона, Сенеку, Вергілія, Овідія, Ювенала, інтерес до творів яких з особливою силою прокинеться в гуманістів доби Відродження.

Данте брав активну участь у суспільному житті Флоренції, яку в той час роздирали політичні суперечки, приєднавшись до партії «білих» гвельфів (які представляли торгово-ремісничі кола). Він був членом Ради Ста, одним із семи пріорів Флоренції, виконував дипломатичні доручення.

У 1301 році Флоренцію вразив жорстокий вибух політичних пристрастей. «Чорні» гвельфи (партія міського дворянства), яких підтримав Папа Римський, викликали на допомогу війська, захопили владу в місті й нещадно розправилися з «білими». Флоренцією прокотилася хвиля вигнань і страт. Данте за сфабрикованим звинуваченням у хабарництві, посадових злочинах й опорі Папі Римському був заочно присуджений до спалення з конфіскацією майна (1302). Від смерті його врятувало тільки те, що в той час він перебував з дипломатичною місією за межами міста.

Данте довелося відчути, якою важкою є доля вигнанця, яким «гірким буває хліб на чужині і як важко підніматися чужими сходами». Позбавлений батьківщини, поет поневіряється різними італійськими містами, перетинає навіть межі країни, якийсь час живе в Парижі. Вельможі охоче розчиняли двері своїх палаццо перед прославленим поетом, але він ніде не залишався надовго. Біль поразки, туга за рідною Флоренцією гнали його з місця на місце, а гостинність можновладних князів принижувала й ображала.

У поневіряннях, злиднях, у скорботних роздумах про долю Італії визрів геній Данте. У роки вигнання він багато працює як поет, філософ, політичний діяч, публіцист, учений-дослідник, пише «Божественну комедію», свій найбільший твір, який обезсмертив поета. Саме в цьому творі він на весь зріст постає як «останній поет середньовіччя і перший поет нового часу».

Крім «Комедії», він пише й інші твори: морально-філософський трактат «Бенкет» (1306-1308); лінгвістичну працю «Про народне красномовство» (1306), яка була першим у Європі науковим дослідженням з романського мовознавства. У трактаті досліджено походження європейських мов, подано їх класифікацію, розподіл на живі та мертві. Мертвій латині автор протиставляє живі мови романських народів.

Данте ніколи не полишав думки про повернення до рідної Флоренції, але так і не судилося. У 1316 р. Флоренція амністувала поета і дозволила йому повернутися за принизливої умови — він повинен був у гамівній сорочці промовити слова каяття на головній площі Флоренції та посипати голову попелом. Данте не прийняв цієї принизливої пропозиції й відповів своїм колишнім співгромадянам гнівним і суворим листом.

Останні роки Данте (1315-1321) були доволі спокійними і щасливими. Він мешкав у Равенні в її правителя Гвідо де Полента, одного з феодалів, які прагнули до «культурного панування». Сюди, у Равенну, до поета приїжджали двоє синів і дочка, тут його оточували шанувальники. Улітку 1321 року Данте завершив «Комедію». А 14 вересня 1321 року Равенна ховала Данте.

Минуло кілька десятиліть, перш ніж Флоренція спам’яталася, зрозуміла, кого вона втратила в особі Данте, і звернулася до Равенни із проханням видати їй останки поета. Але Равенна відповіла відмовою на всі прохання флорентійського уряду. Донині спочиває прах Данте Аліг’єрі в мавзолеї стародавньої Равеннської церкви Сан-Франческо, вдалині від флорентійської батьківщини, до якої поет так пристрасно і так марно прагнув і для якої він — відкинутий та засуджений нею вигнанець — був і залишився її найвідданішим і люблячим сином.

Упродовж багатьох років Данте працював над створенням своєї поеми «Божественна комедія» (1313-1321). Цей твір — підсумок усього його життя — подає широку картину уявлень Данте про світ і полум’яну проповідь дорогих йому ідей. Задум поеми, її композиція визначені системою тогочасних знань, містично-богословськими теоріями, характерними для духовного життя поета, і середньовічною поетикою.

Поема задумана в середньовічному жанрі видіння, тобто оповіді про подорож потойбічним світом. Вона побудована на цілій системі образів-символів, яким надано іншого, прихованого смислу (ними завжди послуговувалися богослови).

За середньовічною традицією, Данте вклав у свій твір чотири сенси: буквальний, алегоричний, моральний і містичний. Перший з них передбачав «натуральний» опис загробного світу з усіма його атрибутами — і поет зробив це так переконливо, наче бачив на власні очі те, що було лише витвором його бурхливої уяви. Другий сенс передбачав вираження ідеї буття в абстрактній формі: у світі все рухається від темряви до світла, від страждань до радості, від помилок до істини, від поганого до доброго. Головною можна вважати ідею зростання душі через пізнання світу. Моральний сенс передбачав ідею відплати за всі земні справи у загробному житті. Данте щиро вірив у те, що будь-який людський учинок матиме божественну відплату, звідси й ідея жорстокої розплати щодо тиранів, й ідея отримання «вічного світла» святими. Поет вважав за необхідне бути максимально конкретним і переконливим у цих картинах відплати в потойбічному житті. Містичний сенс передбачав інтуїтивне пізнання божественної ідеї через, сприйняття краси самої поезії як божественної мови, хоча й створеної розумом поета, земної людини.

Сюжетна основа «Комедії» цілком відповідає поширеному на той час уявленню про історію людського життя. У вступі Данте розповідає про те, як він одного разу заблукав у темному лісі, який, очевидно, символізує упередження та гріховні звички. Троє звірів — лев, пантера й вовчиця — стають на його шляху; це символічні образи трьох гріхів — жадоби влади, марнославства і жадібності. На думку деяких дослідників, лева теж можна вважати символом гордості й насильства, пантера з гарним хутром символізує привабливість земних радощів, а вовчиця — егоїзм. Саме ці вади Данте вважав головною бідою людей свого часу, що і знайшло своє відображення в художньому задумі й поетиці твору.

На допомогу поетові приходить незнайомець, який виявляється духом його улюбленого римського поета Вергілія. У поемі він символізує світську (нецерковну) науку. Зустріч Данте з Вергілієм символізує також зустріч християнства з античністю. Для Данте стародавня греко-римська цивілізація — це духовна батьківщина, яка воскресла завдяки Новому Заповіту. Вергілій проводить Данте крізь Пекло й Чистилище, щоби вказати йому шлях до спасіння душі. Далі — Раєм — веде Данте його кохана Беатріче. Її образ є символом чистоти й віри. З Раю Данте виходить назад на Землю.

Загалом увесь зміст поеми алегоричний: Данте є втіленням душі, Вергілій — розуму, Беатріче — найвищої мудрості; подорож загробним світом означає шлях душі до спасіння, Пекло — це символ зла, Рай — добра й доброчесності, Чистилище — переходу від одного стану до іншого.

Поема поділяється на три частини — «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Данте назвав її «Комедією», оскільки вона має похмурий початок (Пекло) і радісний фінал (Рай) та написана простим стилем, народною мовою. Епітет «божественна» додав згодом Джованні Боккаччо.

Написана «Комедія» доволі складною строфічною формою — терцинами. Ця форма була обрана поетом тому, що теж є втіленням потрійності.

Три частини — це три світи, де водночас жив Данте: реальне життя, яке багато в чому було схоже на пекло, чистилище внутрішньої боротьби та рай віри, якої ніколи не втрачав поет. Образи «Пекла» вливаються в гармонію загального, оскільки й «зло» є необхідним елементом Космосу. Усі частини закінчуються словом «зорі»: зірка — це й символ небесної мети, й астрономічне поняття, й позачасовий орієнтир у подорожі Данте.

У вступі йдеться про внутрішній стан поета: середина життя, трагічний шлях, похмурий ліс. «Півжиття» — це не лише 35 років, які Данте оцінює як середину життя, а й переломна мить життєвого шляху, коли потрібно напрям зіставити з метою. Це також і середина світової історії. І світ, і поет втратили правильний шлях. Похмурий ліс — це Італія, це заплутаний у гріхах світ і водночас — стан душі Данте. Спроба вийти з лісу робиться на світанку.

Світобудова Данте так само ґрунтується на числах три і тричі по три. Загробний світ Данте зображує згідно з уявленнями тогочасної богословської науки: Земля є нерухомим центром світу, в середині її розташоване Пекло. На його брамі — страшний напис: «Залиште сподівання всі, хто входить». Пекло утворилося внаслідок падіння скинутого з неба Люцифера і має вигляд лійкоподібної порожнини під північною півкулею землі, основа якої розташована близько до земної кори, а гострий кінець упирається в центр Землі. На протилежній безлюдній південній півкулі (де за часів Данте ніхто з європейців ще не бував) Люциферове падіння утворило височенну гору Чистилища.

Знаменно, що перед межею Пекла — річкою Ахерон — громадяться незліченні юрми «мізерних душ», «що ні ганьби, ні слави не здобулися на землі зажити». Така «нейтральність» у вирі суспільних подій була для Данте абсолютно неприйнятною.

Пекло складається з дев’яти кіл. У кожному карається певний гріх; що нижче і вужче коло, то тяжчі гріх і кара. У першому колі (Лімбі) сумують, хоча й не страждають, душі тих, хто не звершив гріха, але помер неохрещеним і тому, за церковним ученням, не може потрапити до Раю. Тут уміщені душі невинних, але не достойних Раю людей — «видатних дохристиян». Серед них філософи Стародавньої Греції Сократ, Емпедокл і Демокрит. Данте «поселяє» тут навіть іновірців-мусульман — ученого Авіценну (Абу Алі ібн Сіну) і полководця Саладдіна. Особливо шанованими в першому колі пекла є видатні поети античності: Гомер, Овідій, Горацій і Лукіан, до цієї ж когорти належить і Вергілій, який тимчасово залишив її для подорожі з Данте.

У подальших колах Пекла страждають грішники плоті, які не змогли перемогти свого інстинкту: ненажери, пияки, повії. Ідеї гуманізму — інтерес і любов до людини, боротьба за її свободу, щастя і всебічний розвиток — виразились у Данте в суперечливому зображенні деяких грішників. У другому колі (власне Пеклі) зазнають покари за гріховне кохання. Душі грішників тут кружляють у вічному вихорі, схожому на вир, їхньої земної пристрасті. Тут, у 5-й пісні, натрапляємо на один із найзворушливіших уривків світової поезії — історію нещасного кохання Паоло й Франчески. Образ Франчески да Ріміні контрастує з потворними постатями пекельних персонажів, він ліричний, але має і трагічне звучання. Грішна дружина, яку видали заміж проти її волі, відповіла на кохання Паоло, який був братом її чоловіка. Розправа ображеного чоловіка була жорстокою — своїм кинджалом він зарізав Паоло і Франческу, яка намагалася затулити собою коханого. Тому тіні Франчески й Паоло нерозлучно носяться у вогняному смерчі. Данте співчуває грішному коханню Франчески й Паоло, у якому пристрасть поєдналась із високим духовним почуттям. Усупереч власним релігійним поглядам, він підтримує прагнення людини до свободи, до звільнення від середньовічної ідеології аскетизму й покори.

Восьме коло складається з десяти ровів, де караються різні види ненависного Данте обману — облудні віщування, лестощі, фальшивомонетництво тощо. Кара грішника у Данте завжди є символічним відображення гріха: тирани купаються в ріках крові, підлабузники ходять у свинцевому одязі, позолоченому зовні, тощо. В останньому, дев’ятому, колі страждають зрадники — вони мерзнуть у крижаному болоті.

У десятій пісні «Пекла» Вергілій і Данте проходять крізь кам’яне місто Діт, де у вогняних могилах горять єретики, які заперечували безсмертя душі.

Одним з найвизначніших у творі є образ античного героя Улісса (Одіссея), близький самому авторові й своєю долею блукача, і незгасною жадобою пізнання. У цьому образі Данте втілив риси допитливості, мужності й ініціативності мандрівника.

Останнє, дев’яте, коло Пекла позбавлене руху, тепла, полум’я, там лише застиглість, холод і лід. У нього вмерзли зрадники. Тут розгортається найтрагічніший епізод поеми — розповідь графа Уголіно про останні дні його життя. За наказом архієпископа його було кинуто до Башти голоду разом із чотирма синами, за якими не було жодної провини. Усі вони були приречені на смерть. Батько дивився, як один за одним помирали його сини, доки не залишився сам, страждаючи від голоду й серцевої туги. У цьому епізоді земні муки здаються страшнішими за пекельні, й жорстокому, проте справедливому, Божому суду протиставляється жорстокіший і несправедливий земний суд.

У центр землі, найнижчу точку пекла, вміщений Люцифер — ангел, який повстав проти бога. У своїх трьох пащах він гризе трьох найбільших зрадників: Іуду, який зрадив Христа, й убивць Юлія Цезаря — Брута і Кассія. Зрада Христові й імператорові — найстрашніший гріх в уявленні Данте.

Чистилище — це освітлена сонцем і вкрита буйною рослинністю висока гора (за формою — зрізаний конус) у південній півкулі, оточена водами Світового океану, біля підніжжя якої — Передчистилище, а вище розташовані сім уступів, де душі поступово очищаються від семи смертних гріхів. Нарешті, на вершині гори — земний Рай, де колись жили Адам і Єва.

Чистилище в усьому є протилежністю Пекла. Замість стогону мучеників звуковим забарвленням у Чистилищі стає спів. Проте головним сюжетним стрижнем поеми залишаються зустрічі з душами померлих, а гуманістичне світосприйняття поета розкривається в роздумах про відповідність кари гріху. Зігнулися під важкою вагою гордії в першому колі. У заздрісників другого — зашиті очі. Гнівливі третього кола задихаються в густому диму. Помітно змінюється вигляд душ у Чистилищі: вони стають досконалішими, людянішими.

Наприкінці «Чистилища», коли Данте вступає в земний Рай, назустріч йому наближається урочиста процесія (із семи світильників, які сяють яскравим небесним світлом, двадцяти чотирьох патріархів у білих шатах і вінках з троянд, чотирьох євангелістів, семи чеснот і натовпу ангелів з квітами); посеред неї — дивовижна колісниця, і на ній — сама Беатріче, зваба його дитинства, кохана його юності, янгол-хранитель його зрілих років. Її поява є кульмінацією всієї подорожі, до того ж поет проводить аналогію між приходом Беатріче та пришестям Христа — в історії, в душі та в кінці часів.

Третя частина — «Рай» — найбільш насичена складними алегоріями, численними міркуваннями на філософські, богословські, наукові теми. Рай розташований на десяти сферах неба, де перебувають душі тих людей, які заслужили вічне блаженство. Десята сфера неба — Емпірей — є місцем перебування Божества. Середовище цього світу — світло, випромінюване душами Раю, яке рухає орбіти зірок і планет.

Однак світло — ще й символ знань. На кожному новому небесному рівні Беатріче, яка є втіленням божественної науки, розповідає Данте про те, що він спроможний зрозуміти. Царство небесне ієрархічне, душі там перебувають кожна на своєму щаблі, хоча щастя для всіх тут однакове. Рай т— це можливість любові. У ній уся таїна. Радість стосунків і зв’язків народжують небесне щастя. Провідниця Данте Беатріче постає як прекрасна жінка, яка викликає в нього почуття щастя, радості й безмежного захоплення. Вустами Беатріче поет висловлює віру в те, що світ таки подолає пороки та зло і знайде істинний шлях.

Композиція дантівської поеми побудована з урахуванням так званої магії чисел, згідно з якою священними є числа 3, 9 і 10. Головні одиниці виміру в поемі — трійка й дев’ятка, числа Святої Трійці та число Беатріче (трійка, помножена на себе). Світ Данте є цілісним і гармонійним, у ньому поєднуються математична точність мислення і фантазія поета. У «Божественній комедії» три частини (кантики), три центральні постаті (Данте, Вергілій і Беатріче), у кожній кантиці — по 33 пісні, а оскільки є ще перша пісня — пролог, то загальна сума пісень дорівнює 100.

Кожна кантика має свою алегоричну зашифровку: Пекло — втілення страшного й потворного, Чистилище — пороків, які можна виправити, і туги, яку можна вгамувати, Рай — алегорія Краси, радості. Кожна форма покарання в Пеклі теж має своє алегоричне значення, як і кожне випробування в Чистилищі та кожна форма винагороди в Раю.

Протягом твору Данте віртуозно використовує багату палітру кольорів та їхніх відтінків. У «Пеклі» панують похмурі кольори — переважно червоний та чорний, в «Чистилищі»— сіро-блакитний, зеленкуватий, золотистий і, нарешті, в «Раю» сяють променисті барви на тлі найчистішого світла.

Свою потойбічну мандрівку Данте приурочив до весни 1300 р. («На півшляху свого земного світу. » — це саме весна 1300 року, коли авторові виповнилось 35 років) та вмістив у точно зазначені календарні рамки: увійшовши у браму Пекла ввечері 8 квітня 1300 р., тобто в Страсну п’ятницю, він досяг Емпірею опівдні в четвер 14 квітня 1300 р. Тиждень інобуття, наступне повернення звідти, звідки ще ніхто зі смертних не повертався, і розповідь про це загальнозрозумілою мовою — це розширення меж світу, дарування людству надії. Сходження в Пекло зайняло у Данте стільки ж часу, скільки пройшло між покладенням Христа в гроб та його воскресінням.

Уся фантастична, релігійно-богословська побудова твору з її символікою водночас своєрідно відображає реальне життя. В оповіді Данте розгортається грандіозна низка живих, виразних картин та образів. Поет розташував у загробному світі чимало своїх уже померлих сучасників і майже всіх відомих йому історичних осіб та літературних героїв. Зображуючи душі померлих, розмовляючи з ними, як із живими людьми, Данте розкриває власний світогляд, висловлює своє ставлення до минулого й сучасності.

Поема є справжньою енциклопедією італійського життя на рубежі нового часу. У ній відображені гострі суперечності між старим феодальним світом, що відмирав, і новим буржуазним, що тільки формувався. Будуючи свою поему в дусі церковної проповіді, виходячи при цьому з традиційних феодально-католицьких понять, Данте водночас висловив у ній нові, прогресивні ідеї.

Данте Аліг’єрі випередив свій час, своїх сучасників і навіть багатьох своїх наступників. Він став першим співцем Відродження, нового життя.

1 «Солодкий новий стиль» — італійська поетична школа кінця XIII ст., поети якої у витончених і музичних віршових формах оспівували піднесене кохання до жінки.