Зміст:
“Понад горами лине пісня ця!”. Топ-10 українських народних пісень, які звучали у світі у 2020 році
Концертів і свят, де б звучала наша пісня, цьогоріч було менше через пандемію. Але попри все, ми співали і нами захоплювалися!
Про нас, українців, жартують, що де ми – там і пісня. Українці народжуються і вишиванці й з піснею – так уявляють нас у світі, і це добре. У всі віки і часи краса і пісня тримали нас на плаву, тобто зміцнювали, надихали і були гарними ідентифікаторами нас як народу.
Співоча нація
Не лише це, звісно, та все ж у піснях відбивалися всі етапи нашого суспільного життя, історія і особисте. У них, ніби у книжках, зафіксована наша історія, боротьба, життя українця від народження, побут, мрії, почуття, висока громадянськість і патріотизм. Жанрове багатство, тематична розмаїтість наших пісень просто вражають!
Пісні про особисте – ліричні – це окрема, дуже зворушлива, щемлива сторінка нашої пісенної, і не лише пісенної, історії. Правду кажуть наші етнографи, наголошуючи на тому, що за нашими піснями можна написати всю історію роду і народу. І нараховують понад 200 тисяч українських народних пісень. Звісно, далеко не всі вони народні: автори багатьох пісень стали відомими давно або вже зараз, та все ж пісня пройшла стільки щаблів утвердження, адаптації, сприйняття і шліфування, що стала народною.
Навіть у ЮНЕСКО відзначили, що саме ми створили найбільшу кількість народних пісень у світі.
Наші народні пісні надихали на творчість видатних композиторів світу. Витоки української пісні прослідковуються в музичних шедеврах Моцарта, Баха, Шопена, Шуберта, Ліста, Чайковського, Брамса, Вебера, Глінки та інших.
Найголовніше – ці пісні актуальні в усі часи. Їх переспівують на новий лад сучасні українські виконавці та гурти, так давні тексти починають звучати по-новому. Їх автентичне звучання і словесний сенс старанно і з любов’ю відроджують народні колективи, окремі співаки, щоб зберегти цей безцінний скарб, справді народне надбання – українську пісню.
Мати такі пісні – це щастя!
Леся Королик – співачка, уродженка Івано-Франківська, співає дуетами з українцями з Америки, Португалії, України, живе в Італії.
Вона розповість, як сприймають українців у світі через призму пісні.
Пані Леся закінчила музично-педагогічний факультет Прикарпатського університету імені В.Стефаника. Працювала вчителем музики, диригентом церковного хору. У Італії живе 20 років і ніколи не розлучалася з музикою та зі співом. Керувала понад 10 років церковним хором в українській громаді в Італії.
Леся Королик
“Ми маємо знати, що ми – особлива нація, творча, талановита і співоча. Мій чоловік, італієць, каже, що там, де є українець чи українка, обов’язково буде пісня. І що ми збираємося в дружніх колах, на свята, на урочисті події не для того, щоб гостювати, а насамперед – щоб поспівати, – каже Леся Королик. – Найкращі наші пісні передаються з покоління в покоління і співаються по всьому світу. Я їжджу по світу, чую це і бачу, і мені дуже приємно відчувати себе причетною до цієї великого дива – української пісні. Це щастя – мати такі пісні!
Коли я приїхала в Італію в 2000 році, мене, нас усіх, називали “русса”. Але я сказала: “Я – не русса, я – з України!”. І коли заспівала наших пісень (це був конкурс, пісню італійською мовою, яку я планувала співати, виконали до мене, тому я експромтом заспівала українську пісню), мені аплодували стоячи, і я отримала приз!.
Завжди, коли ми виконуємо українські пісні у світі, про Україну дізнається все більше людей. Звісно, не розуміють слів, але за мелодією, за тембром звучання, за енергетикою розуміють: співають українських пісень!”.
Карантинний спів
Він також об’єднує піснею, каже пані Леся, виконавиця українських пісень у дуетах з виконавцями світу. Можна співати онлайн, можна об’єднуватися в ZOOV і співати! Найчастіше у 2020 році звучали:
“Розпрягайте, хлопці, коней”
Цю пісню знають і люблять у світі. Ми, українці, називаємо її народною. Пісня відома у записах фольклористів ще початку ХІХ століття. Відомий також варіант пісні у з приспівом “Маруся раз, два, три калина”. Краєзнавець Віктор Яланський наводить розповідь дружини Нестора Махна Галини Кузьменко, що автором цього твору є махновець з Полтавщини Іван Негребицький. “Розпрягайте, хлопці, коні” була маршем загонів Нестора Махна, і автор отримав за неї 25 років заслання в Магадан.
“Ой у вишневому саду” – пісня, без якої не обходиться жодне свято
“Несе Галя воду”
Дуже гарна романтична пісня про кохання, одна з найулюбленіших народних пісень українців. Її переспівували і переспівують багато відомих виконавців і у нас, і за кордоном.
“Ти ж мене підманула”
Жартівлива пісня, або ж “триндичка”, яка залюбки виконується на родинних святах. Дослідники знаходять перші її згадки у 1897 році. Зараз відомо багато варіантів цієї пісні в сучасній обробці, і кожна вражає!
“Ой гарна я, гарна, як в небі горлиця”
Українська народна пісня“Ой гарна я, гарна!” у виконанні Лесі Королик та Ольги Борщ. Про українок – бо ми чудові!
“Била мене мати березовим прутом”
Українська народна пісня”Била мене мати” у виконанні Лесі Королик (Бойко) та Тетяни Коваль.
“Ой чий то кінь стоїть”
“Ніч яка місяна, зоряна, ясная”
Леся Королик: “Це пісня, з якою наш дует (Lesya Korolyk та Olga Borsh) отримали Гран-прі на міжнародному онлайн-фестивалі “SOUL”.
Чи є на світі людина, яка б, хоч раз почувши українську пісню “Ніч яка місячна, зоряна, ясная”, не була зачарована її дивовижною мелодійністю, висловленими в ній щирими, непідвладними часу почуттями?
Українська народна пісня… Саме так сприймають її мільйони людей в Україні й далеко за її межами, серцем відчуваючи її наближеність до кращих шедеврів народної творчості. Однак варто спростувати таке твердження, адже ця пісня має своїх авторів.
Як мало ми знаємо про обставини створення пісень! Що надихнуло автора, які трагічні або добрі новини сколихнули його внутрішній світ і стали поштовхом до народження поетичних рядків, що їх згодом співатиме вся країна?
Якось улітку 1860-го Михайло Старицький, залишивши навчання у Київському університеті, вирішив навідати рідне село Кліщинці на Полтавщині. На вечорницях, влаштованих місцевою молоддю, приглянулася йому, 21-річному юнакові, одна вродлива дівчина. Звали її Степанидою.
З першого погляду Михайло закохався в ту загадкову незнайомку, однак підійти та зізнатися у своїх почуттях хлопець так і не наважився. Сподівався зробити це на наступних вечорницях. Проте йшли дні, а дівчина все не приходила. Закоханому юнаку нічого не лишалося, як піти до неї додому.
До хати Степаниди, що тулилася до краю урочища Бути, Старицький прийшов, коли сонце на прощання лагідно обіймало долину своїми ніжними променями, – неймовірна заграва! Поки чекав на кохану, темно-синє небо неспішно загоралося мерехтливими зорями, немов там, нагорі, хтось бавився вогнями-ліхтариками. Цієї миті у Михайла, зачудованого навколишньою красою, народилися поетичні рядки:
Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,
Ясно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Серце стислося, коли помітив, як ледь чутною ходою до нього наближалася Степанида. Яка ж вона гарна у цих сутінках, під цими зорями… ще гарніша, ніж тоді, на вечорницях! Привіталися. Дівчина ласкаво глянула в очі Михайлові та заговорила про красу природи. Коли ж хлопець насмілився відкрити таємницю своєї появи, Степанида призналася, що вже засватана.
Вражений такою несподіванкою, Старицький зліг, розбитий гарячкою. Батьки хлопця давно померли, тож доглядати його було нікому. На щастя, про хворобу Михайла дізнався його дядько-опікун, Віталій Лисенко. Він викликав у Кліщинці лікаря з Полтави і згодом забрав племінника до свого маєтку в селі Жовнине. Там юнак ще довго лікувався та оговтувався від душевної рани.
Минали роки, а мелодійна поезія, навіяна коханням до Степаниди, лишалася поза увагою композиторів. Тільки 1885 року вірші, покладені на музику, прозвучали в опері Миколи Лисенка “Утоплена” в Одесі. Першим виконавцем пісні, названої серенадою Левка, став Микола Садовський. Того ж 1885-го пісню опублікували в одеському альманасі “Нива”.
Серенада Левка лунала в Києві, Харкові, чули її й стіни Нью-Йоркського театру, однак пісня й надалі лишалася невідомою загалу. Все було в ній: і ліричність, і глибина, і досконала музика, і драматургія – та не вистачало простої, що легко запам’ятовується, мелодії.
Сьогодні існує кілька варіантів цієї пісні. Найбільш відома, осучаснена її версія належить кобзарям Василеві Овчиннікову та Андрієві Волощенку. Уперше згадується цей варіант у друкованому виданні 1914 року “Школа гри для бандури. Шевченко Василь”, де пісня “Ніч яка, Господи, місячна, зоряна” супроводжується авторською припискою.
Капела бандуристів під орудою Василя Шевченка, 1914 рік.
Справжній вибух популярності пісні викликав вихід на екрани фільму Леоніда Бикова «В бій ідуть одні старі», де “Ніч яка місячна” лунала з вуст старшого лейтенанта Сергія Скворцова. Виконував пісню український оперний співак Микола Кондратюк.
У радянські роки пісня знову зазнала змін. Спогад про Господа в пісні був, на думку влади, неприпустимим, отож до нас дійшов перший рядок у такому вигляді: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная».
Усі ці трансформації не змогли вплинути на особливу зворушливу магію цієї пісні. Сьогодні вона має світову славу.
Протягом багатьох років “Ніч яка місячна” була в репертуарах найвідоміших українських співаків: Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, сучасні українські співаки Олег Винник, Олександр Пономарьов та багато інших залюбки переспівують її.
Американська співачка українського походження Квітка Цісик виконувала цю пісню за оригінальним текстом Михайла Старицького.
Лунає ця дивовижної краси пісня і з оперної сцени у Венеції. Відомий нідерландський диригент і скрипаль Andre Rieu (у пресі його називають “Королем вальсу”) долучив цю пісню у свою концертну програму, де її виконала німецька співачка українського походження Anna Reker.
“Ніч яка місячна, зоряна, ясная” – одна з найвідоміших українських пісень, яку із завмиранням серця слухають і залюбки співають люди різного віку і музичних уподобань. Житиме ця пісня в народі, допоки існуватиме сам народ, саме кохання”.
“Їхав козак за Дунай”
Дуже гарний романс літературного походження. Його автором вважають козака, філософа та поета Семена Климовського. Українською піснею захоплювався й геніальний німецький композитор Людвіг Ван Бетховен, який і познайомив Європу з відомою українською піснею. Зараз ця композиція відома не тільки в Європі, а й у всьому світі.
“Щедрик” – “Колядка дзвонів”
З найвідоміших у світі пісень. Особливої актуальності вона набирає якраз зараз, у передноворічний час. Carol of the bells, яку ми часто чуємо – це адаптована версія нашого “Щедрика”. Вперше давню пісню, оброблену композитором Миколою Леонтовичем, виконав хор Київського університету в 1916 році. “Щедрик” – про ластівку, яка прилетіла до родини провістити про багатий рік. Як відомо, в давні часи, ще язичницькі, новий рік починався з новим витком природи, тобто навесні.
Вона чудова!
“Чудовою здалась українська пiсня всiм студентам з далеких країв, що зроду її не чули! Всi її слухали, всi приходили в екстаз, як тi, що були родом з синього Дунаю, так i тi, що були з далекої пiвночi. Лапландець вилiз з свого закутка, як миш iз нори, i роззявив рот. Навiть п’яний Воздвиженський уставав в той час з лiжка, прислухався до нової задля нього пiснi i сам повиучував багацько українських пiсень”.
Іван Нечуй-Левицький “Хмари”
Українська пісня – невичерпна тема. Свої пісні – давні, родинні, особливі – має кожна родина. Ми таким чином продовжуємо писати свою пісенну історію, родову історію, історію свого народу. Маленька дівчинка до Миколая намалювала дівчину з коромислом, криницю і дерево і підписала свій малюнок “Несе Галя воду”. Я запитала, що вона знає про Галю, яку намалювала. Дівчинка відповіла, що це дуже гарна україночка, яка вміє любити і про яку їй розповідала бабуся. І заспівала пісню, яку їй співала бабуся – про дівчину, яка вміє любити. У цьому родинному зв’язку, у колообігу сили, добра і любові наша пісня – особлива сила!
«На лісоповал гнали щодня усіх, а діти залишалися у бараках самі»: розповідь про розкуркулення і табір
Радіо Свобода продовжує публікувати свідчення членів родин розкуркулених, у рамках проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Проєкт реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду.
Йосип Сталін, генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу, представляє проєкт нової радянської конституції. Москва, Кремль, 1936 рік
Я народився на висилці
Я, Павло Mакеєнко, народився у 1949 році на крайній Півночі, в Архангельській області РСФСР, далеко від України, у місцях заслання моїх батьків та родичів.
До сталінського розкуркулення мої родичі жили у селі Лехнівка, Березанського району Київської області. Мого дідуся звали Павло Олександрович Петренко, він 1895 року народження. Бабуся – Оксана Кузьмівна (у дівоцтві – Діденко).
У страшному 1930 році, коли ламали хребет українському селянству, силуючи його йти до колгоспу, моїх дідуся, бабусю, матір Ларису (їй тоді було 9 років), тіток Олю (11 років) і Галю (3 роки) кинули у товарні вагони і повезли на Північ.
Навіть не знаю, скільки часу давали на збори, та й що міг узяти цінного селянин? Тільки трохи харчів та ще теплий одяг, більшість якого тут же, на станції завантаження, свої ж місцеві і відібрали…
Їхали довго, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках померлих від холоду, голоду та хвороб. Здебільшого то були тіла старих та дітей.
Виїхали восени, а приїхали на Північ у середині зими – в люті морози і сніг по пояс. Привезли і вивантажили моїх родичів у Архангельській області, біля села Плесецьк, прямо в сніг. Напевно, всі чули про космодром Плесецьк, найбільший на території Російської Федерації, але мало хто знає, на чиїх кістках він постав.
Людей тієї зими загинуло дуже багато. Викинули в глухий ліс, в мороз, у сніг по шию. В цих нелюдських умовах треба було нашвидкоруч збудувати собі таке-сяке мешкання – шалаші із соснового гілля, щоб далі працювати на лісоповалі і спокутувати свою «провину» перед пролетарською державою. А «провинились» тільки тим, що хотіли працювати на своїй землі, а не в колгоспі.
Одяг і взуття рабів комуністичного режиму. У правому нижньому кутку саморобний брезентовий черевик із дерев’яною підошвою. Фото О. Гогуна з виставки «ГУЛАГ»
На лісоповал щоранку виганяли всіх. На нарах залишалися лише грудні діти та повзунки. Дітей, які падали з нар, поїдали лиси та інші звірі, що вільно заходили до хиж. Не один раз, повернувшись з роботи, нещасні батьки замість дітей знаходили лише невелику купку кісток… Та й на дорослих чекала лиха доля. До весни мало хто дожив. Гинули як від тяжкої роботи, так і від холоду.
Серед загиблих на Півночі – і моя тітка Галя (у документах чомусь Ганна). Їй було 4 роки. Моя тітка Оля (вона померла в 2008 році) розповідала, що кожну весну, а не рік чи два, починався жахливий голод, і люди від недоїдання та цинги вмирали цілими родинами. Ще тітка розповідала декотрі шокуючі «кулінарні» пристрасті, через які вони, можливо, і вижили. Вона дуже любила їсти кору з дерев, а моя мати – траву і мох. Їм було по 12 і 10 років.
Українців на місцях висилки, на півночі Росії, було повно. Я тепер згадую, що там у спілкуванні між поселенцями переважно звучала українська мова, а українські прізвища наших сусідів пам’ятаю дотепер.
Офіційно нас називали «кулакі-пєрєсєлєнци і члєни іх сємєй»… Саме такий напис був на картонній обкладинці товстої особової справи, яку я витребував із Архангельського УВС у Київ у 1994 році. «Личное дело кулака-переселенца Петренко П. А.» – так воно називалося.
Дідусь розповідав, що біда з нашою родиною трапилася через його любов до коней. У нього була пара баских, можливо, найкраща в селі. Вони дуже сподобались голові сільради, котрий декілька разів пропонував віддати їх у його користування. Але дідусь не погоджувався, адже в селі без тягла залишитись неможливо. Якби ж він міг знати, чим усе скінчиться…
Коли прийшов сталінський наказ на виселення «контінґента» і місцеві сатрапи заходились складати списки, то дідусь потрапив у них відразу. Разом з ним там опинились і ті, хто чимось голові не сподобались. Отак, викинули родину з хати і разом з малими дітьми без суду й слідства відправили на загибель. Ось таке воно, сталінське правосуддя!
Та якби ж то тільки сталінське. В особовій справі знайшов таке формулювання: «За рішенням Лехнівської сільради вислати за межі області»… Зняти копію з цього документа мені не дозволили навіть у часи незалежности, у 1994 році. Чому навіть зараз приховують правду?!
В особовій справі мого дідуся, в описі майна замість двох коней значиться тільки один. Виходить, другого таки привласнив собі голова сільради.
Запам’ятався і випадок із розповіді дідуся. На лісоповалі, на найтяжчій роботі, де постійно гинули люди, був один чоловік, дуже мовчазний. Якось під час обіду він промовив: «Усе тут дуже добре, от тільки хліба замало». Наступного дня його в бригаді вже не було, і ніхто не знав, куди він подівся. Хтось із «ближніх» доніс, «куди слід».
Робота депортованих на лісоповалі. 1958–1959 роки (фото: з приватного архіву Ольги Шадної (Ватраль)
Після тої страшної осені 1930 року, коли родину викинули з хати, тітка Оля не була в рідному селі Лехнівка довгих 66 років. Хоч після повернення зі заслання вона вільно могла туди навідатися, але бажання кого-небудь там бачити не було – так її травмували події, пов’язані з виселенням.
Особливо те, коли найближчі сусіди і навіть родичі з радістю грабували їхнє убоге майно, зняли навіть зимове пальто з трирічної Галі. Гіркота і біль, пережиті 11-річною дитиною, залишилася на все життя.
Більше читайте на сайті Музею Голодомору-геноциду. Уперше ця розповідь була надрукована в газеті «Народна трибуна» у 2011 році.
Постать Сталіна для українців і росіян: чому ставлення різне (відео)
No media source currently available
Дослідники Музею Голодомору аналізують радянські документи
В архівах усіх рівнів є багато документів, які показують, якими методами відбувалося так зване «розкуркулення», як реагували ті, у кого все відбирали, та що з ними робила радянська влада.
Дослідники Музею Голодомору-геноциду проаналізували документ «Сводка ИНФО ОГПУ «о бегстве и самораскулачивании кулачества» на Украине от 1 февраля 1930 г.»
Подаємо цитати із цього зведення до головного карального органу в тогочасному СРСР мовою оригіналу:
- «Николаевский округ. За последнее время бегство кулаков из сел в другие округа, преимущественно в Донбасс, принимает массовый характер. Так, в г. Николаеве выявлены 172 кулацких семьи, которые расселились в рабочих квартирах, ведут среди рабочих антисоветскую агитацию, стараясь завоевать их расположение в свою пользу».
- Уманский округ. Сплошная коллективизация находит большое отражение в ликвидации хозяйств кулаками. В последнее время отмечаются массовые случаи отказа кулачеством от своих земельных наделов, распродажа скота, с/х инвентаря и т.д. Ликвидируя свои хозяйства, кулаки не скрывают своих намерений выехать в другие округа, в рабочие центры, чтобы пытаться устроиться на работу.
- Сумский округ. В с. Локне зафиксирован целый ряд случаев бегства кулаков из села, всего 16 чел. По первичным данным все устроились на работу на руднике «Коминтерн» (возле г. Шахты). На работу они были приняты председателем] стройкома, жителем этого же села. Кроме того, при помощи секретаря сельсовета, недавно вычищенного из ЛКСМУ, бежавшим кулакам были выданы фиктивные справки об их социальном и имущественном положении.
- Случаи бегства кулаков отмечены в Хотенском, Чупаховском, Лебединском и Юнаковском районах. Кулаки стремятся выехать в промышленные округа и устроиться там на работу.
- В г. Павлограде в последнее время наблюдаются факты, когда кулаки сдают на склад Рудметаллторга части с/х машин, умышленно разобранных или побитых на лом. Так, 3 января кулак из с. Маврино Павлоградского района привез побитую на лом почти новую молотилку. На вопрос присутствовавшего при этом одного крестьянина, что, «трудно было побить на лом такую машину?», находившаяся возле склада группа кулаков ответила: «Разбить все легко, а вот пусть соввласть попробует сделать новые».
- Криворожский округ. 19 января в Апостоловском районе по распоряжению окрнаркома было раскулачено 300 кулацких хозяйств. 22 января началось раскулачивание и по остальным районам Криворожского округа. Кулаки в некоторых селах в процессе раскулачивания оказали сопротивление. Так, в с. Костренке кулак набросился на уполномоченного ОНК с ножом; в с. Братолюбовке Долинского района кулак Геращенко при его раскулачивании избил 3-х членов комиссии; в с. Глиняное Долинского района при изъятии имущества у кулака Зилевского последний ударил уполномоченного Тонкошурова в висок. Уполномоченный выстрелом из револьвера убил кулака.
(Цитати з документа: ЦА ФСБ РФ. Ф. 2. Оп. 8. Д. 678. Л. 163-165. Подлинник. Документ з книги: Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918–1939. Документы и материалы: в 4 т. / [под ред. А. Береловича, В. Данилова]. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2003. – Т. 3: 1930–1934 гг.; Кн. 1: 1930–1931 гг. – С. 141–144.).
На лумку дослідників, цей документ показує, що:
- В Україні розкуркулення почалося ще до прийняття постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації». Наприкінці січня 1930 року акції з пограбування «куркульських» господарств українців пройшли в Криворізькому, Харківському, Миколаївському округах.
- Документ доводить, що акції з «розкуркулення» супроводжувалися мародерством – майно пограбованих українських селян нерідко привласнювалося активістами та уповноваженими, а не вилучалося до неподільних фондів колгоспів, як декларувала окупаційна російсько-більшовицька влада.
- Документ характеризує форми спротиву селян розкуркуленню: скорочення посівних площ, розподіл, розпродаж або знищення майна; втечі з сіл до міст, на новобудови, де можна було розчинитися серед тисяч чорноробів, колишніх селян; побиття, вбивства активістів, уповноважених, організаторів колгоспів; волинки.
Якщо ваш рід розкуркулили – розкажіть нам про це.
Ми просимо повідомити прізвище та ім’я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.
Лісоповал: Біографія групи
Музичні композиції групи Лесоповал входять у золотий фонд російського шансону. Зірка групи спалахнула на початку 90-х років.
І незважаючи на велику конкуренцію, Лісоповал продовжує творити, збираючи повні зали шанувальників своєї творчості. За більш ніж 30 років існування гурту музиканти змогли заслужити особливий статус. Їхні треки наповнені глибоким змістом.
Автором більшості музичних композицій є незмінний лідер гурту – Михайло Таніч.
Історія та створення музичного колективу Лісоповал
Говорячи про історію створення гурту Лісоповал, просто неможливо не згадати ім’я поета Михайла Танича.
Саме нескінченно талановитий Міхалі і є засновником Лісоповалу. Природа нагородила Танича гарним слухом та чудовими поетичними здібностями.
Долю Михайла не можна назвати легкою. У 19 років молодого Таніча призвали на фронт.
Йому довелося пройти криваву війну. Зазначимо також, що Михайла нагороджено низкою орденів.
1945 року він вступив на архітектурний факультет інженерно-будівельного інституту в Ростові-на-Дону.
Але 1947 року його доля різко змінилася. Він необережно висловився на одній з лекцій, і тому його засудили на «антирадянську агітацію».
Цілих 6 років молодик провів в уральському Солікамську. Там він, до речі, почав працювати на лісоповалі.
Лише у 1953 році після великої амністії Михайла випустили на світ.
Лісоповал: Біографія групи
Датою народження музичного колективу Лісоповал припав на 1992 рік. Один журналіст запитав Михайла, чому йому не спало на думку заснувати групу раніше.
Той відповів, що думки про війну та перебування у в’язниці його дуже пригнічували. Йому не хотілося виходити на сцену. Однак він написав багато текстів для зірок радянської естради.
На початку 90-х відбувся творчий тандем. Танич та його знайомий Коружков почали писати, а потім і виконувати написані ними музичні композиції.
На початку 90-х у повітрі пахне криміналом. Не дивно, що молоді люди обрали для свого гурту такий музичний жанр, як шансон.
До першого складу Лісоповала, крім Сергія Коржукова (вокал), увійшли: Володимир Соловйов (акордеон, хореографія), Ігор Бахарєв (клавіші), Володимир Путінцев (гітара), Веніамін Смирнов (хореографія).
Молоді люди дуже добре виглядали разом, а ще краще вони співали.
Проте, у складі Лесоповал проіснував недовго. Склад постійно змінювався. Вперше – 1994 року, після загибелі соліста Сергія Коржукова.
Тоді музичний колектив поповнився такими учасниками, як Сергій Купрік, Руслан Казанцев та Сергій Дикий. Наступні зміни групи прийшли на початку 2000 років.
Сьогодні до складу гурту Лісоповал входять – Станіслав Волков, а з 2008 року – після смерті Михайла Ісаєвича Танича – керувати проектом стала Лідія Козлова.
Музика колективу Лісоповал
Дебютні музичні композиції “Я куплю тобі дім” (у народі називають “А білий лебідь на ставку”), “Заповідь”, “Три татуювання”, “Перша дівчинка”, “Пташиний ринок”, “Кореша”, “Крадуй, Росія! » – відразу після виходу стають справжніми хітами і набувають статусу шлягерів.
Мине трохи часу, і Лісоповал зніме на пісні свої перші відеокліпи. До музикантів приходить перша популярність.
Незважаючи на те, що ніхто з учасників на зоні ніколи не сидів, вони дуже тонко змогли передати настрій тієї тюремної музики.
Допомогли їм у цьому приправлений сленг та гучні епітети злодійської романтики. Проте, треки Лісоповала однаково не можна назвати агресивними та «блатними». Як казав сам автор в інтерв’ю:
«Ми співаємо не лише про тих, хто сидить, а й про тих, хто вийшов і хоче збудувати щасливе життя. Кожен має право на помилку, і водночас кожен має право на щастя».
Не можна заперечувати те, що величезний успіх у просуванні колективу Лісоповал зробив Сергій Коржуков.
Раніше Сергій працював звичайним фельдшером. Він закінчив медичний коледж, а потім вступив до музичного училища.
У вільний час він підробляв співом у ресторанах.
Кожна музична композиція гурту Лісоповал – це щира історія. Сергій намагався пережити цю історію усією душею. Він викладався на сцені на 100%.
Публіка завжди була захоплена виступом артиста.
Глядачі любили співака: підходили, дякували, просили автограф та фото. На концертах Лісоповала плакали всі.
Навіть карні злочинці, які половину життя провели за ґратами.
Сергій Коржуков був автором понад 60 пісень гурту Лісоповал. На жаль, соліста колективу вже давно немає на світі.
Лісоповал: Біографія групи
Молода людина загинула у віці 35 років. Він випав із вікна власної квартири.
Досі незрозуміло, чи це був нещасний випадок, вбивство чи самогубство. Пам’ять про артиста досі вшановують музиканти та шанувальники гурту Лісоповал.
Після того, як із життя пішов Коржуков, у думках Танича було розпустити музичний колектив. За минулий період Лісоповал написав три популярні платівки.
Йдеться про альбоми “Я куплю тобі будинок” (1991), “Коли я прийду” (1992), “Злодійський закон” (1993).
На цьому Михайло Ісаєвич вирішив поставити крапку, оскільки вважав, що Коржукова не зможе замінити ніхто.
Коли про це дізналися шанувальники, вони буквально завалили Танича листами з проханням не закривати Лісоповал. Як відомо, слово слухача – закон.
На місце трагічно загиблого вокаліста Коржукова прийшов Сергій Куприк. На кастингу, який проходив під керівництвом Танича, Михайла буквально підкорила та ж проникливість і щирість у кожному рядку та кожній ноті Купріка.
До речі, зовні Куприк теж був схожим на загиблого співака.
Наприкінці 1994 року відбувся перший концерт за участю Сергія Купріка. З новим виконавцем музичний колектив записав понад 12 альбомів, без урахування збірок та концертних записів.
Топовими альбомами Лісоповал стали платівки “Королева Марго” (1996), “101-й кілометр” (1998), “Базара – ні” (2003).
2008 став трагічним для музичного колективу Лісоповал. З життя пішов Михайло Танич – засновник та автор більшості музичних композицій.
Лісоповал залишився без свого ідеолога, автора та батька. Сергій Куприк дуже гостро переживав втрату. Він не зміг залишитися в групі, тому вирішив піти з музичного колективу.
Але, незважаючи на догляд Купріка, колектив тримався на плаву. Тепер керівником Лісоповала стала Лідія Михайлівна. Вона, власне, і поїхала на пошуки нових виконавців.
За новий репертуар гурту можна було не хвилюватись, оскільки поет залишив по собі понад 100 віршів. Написані вірші стали текстами для нових музичних композицій.
Лісоповал презентував ще два альбоми «Подивися мені в очі» (2010) та «Квітка-Свобода» (2013). А 2015-го учасники музичного колективу вирушили до ювілейного туру з новою програмою «Прощаю всіх!».
Лісоповал: Біографія групи
Цікаві факти про групу Лісоповал
- Будучи студентом, Михайло Танич сказав на одній із лекцій, що побував у Німеччині. Він зазначив, що там дуже дорогі та якісні радіоприймачі. Один із студентів написав на Таніча донос. Власне, за це Михайла і посадили за ґрати.
- Героєм музичної композиції «Вітек», яку написав на вірші Михайла Танича композитор та співак Ігор Демарін, є найближчим другом дитинства поета Віктором Агарським.
- Трохи приблатнена пісня «Неточка Незванова» з репертуару Лісоповала може здатися знущанням з Федора Михайловича Достоєвського.
- Музичний колектив Лісоповал за роки свого існування дав понад 100 безкоштовних концертів на території різних сізо Російської Федерації.
- Михайло Танич був сильний не лише у шансоні. Поет є автором слів багатьох дитячих музичних композицій, створених спільно з Володимиром Шаїнським. Йдеться про такі дитячі пісні, як «Коли мої друзі зі мною», «По секрету всьому світу», «Ловіть крокодилів», «Пісенька про тата», «Якщо з другом вийшов у дорогу» та інших.
Музичний колектив Лісоповал зараз
Гурт Лісоповал продовжує займатися творчістю. На сьогоднішній день у дискографії музичного колективу налічується 21 альбом.
Самі музиканти кажуть, що це неточне число, і вони і далі поповнюватиму свою «музичну скриньку» новими творами.
2018 року виповнилося 95 років від дня народження Михайла Ісаєвича Танича. Лісоповал не забув про свого «батька».
Весь 2018 рік музиканти провели у гастрольному турі, який був присвячений саме цій знаковій події.
У музичного колективу Лісоповал є офіційний сайт, де можна познайомитися з афішею та історією створення гурту.
Там же прописано останні новини гурту. Цікаво, що виступи «забиті» на місяць наперед. Свіжі фото з виступів доступні в офіційному Інстаграм-профілі.
Popулярність Лісоповалу з роками не згасає. Однак, не можна точно сказати, що нові треки мають таку ж популярність.
На концертах більшість робіт, які виконують музиканти, належить перу Михайла Ісаєвича Танича.
наступне повідомлення
Juice WRLD (Джус Ворлд): Біографія артиста
Джаред Ентоні Хіггінс – американський репер, відомий під сценічним псевдонімом Juice WRLD. Місцем народження американського виконавця є Чикаго, штат Іллінойс. Поток популярності Джус Ворлд зміг досягти завдяки музичним композиціям «All Girls Are the Same» та «Lucid Dreams». Після записаних треків, репер уклав контракт із Grade A Productions та Interscope Records. […]