Божевільний план підірвати ядерну бомбу на Місяці. Хто і для чого його розробив

Але що було б, якби Місяць, на який ступив Армстронг, був порізаний величезними кратерами та отруєний наслідками ядерного бомбардування?

“Вивчення місячних дослідницьких польотів, том 1” – назва цієї наукової статті виглядає бюрократично та миролюбно. На неї легко не звернути уваги. І в цьому, напевно, й був задум.

Однак погляньте на обкладинку – і ситуація одразу міняється.

У центрі – щит із зображенням атома, ядерної бомби та грибоподібної хмари – емблема Центру спеціального озброєння ВПС на авіабазі Кертленд, штат Нью-Мексико, який відіграв ключову роль у розробці та випробуванні ядерної зброї.

Вказано ім’я автора: Л. Райфель, або Леонард Райфель, один із провідних американських фізиків-ядерників. Він працював з Енріко Фермі, творцем першого ядерного реактора, якого називають “архітектором ядерної бомби”.

Проєкт A119 був надсекретною пропозицією підірвати водневу бомбу на Місяці. Водневі бомби були набагато більш руйнівними, ніж атомна, скинута на Хіросіму в 1945 році, і на той час вони були останньою розробкою у сфері зброї.

На прохання старших офіцерів ВПС “прискорити” проєкт Райфель у період з травня 1958 по січень 1959 року підготував багато звітів про можливість здійснення цього плану.

США були стурбовані тим, що радянські ракетні технології розвивалися швидше, ніж їхні власні

Цікаво, що одним із вчених, який допомагав із розробкою цієї жахливої схеми, був американський астрофізик та популяризатор науки Карл Саган. Насправді про саме існування проєкту стало відомо лише в 1990-х роках, коли Саган згадав про нього під час подачі резюме до елітного університету.

Хоча проєкт A119 міг би допомогти відповісти на деякі базові наукові питання про Місяць, основною його метою була демонстрація сили.

Бомба мала вибухнути на так званому Термінаторі – лінії, що відділяє світлий та темний бік Місяця – і створити яскравий спалах світла, який скрізь – зокрема у Кремлі – можна було б побачити неозброєним оком. Відсутність атмосфери означала, що грибоподібної хмари при цьому не буде.

Існує лише одне переконливе пояснення такого плану – і мотивацією до його здійснення було щось середнє між невпевненістю та відчаєм.

У 1950-х роках не здавалося, що Америка виграє Холодну війну. Серед політиків та суспільства Сполучених Штатів була думка, що Радянський Союз випереджає США за розвитком свого ядерного арсеналу, зокрема за розробкою та кількістю ядерних бомбардувальників і ракет.

У 1952 році США підірвали першу водневу бомбу. Через три роки Радянський Союз шокував Вашингтон, підірвавши власну. У 1957 році вони пішли ще далі й перехопили лідерство у космічних перегонах, запустивши “Спутник-1”, перший штучний супутник на орбіті навколо Землі.

Не порадувало американців і те, що “Спутник” запустили на радянській міжконтинентальній балістичній ракеті – хоча й модифікованій – тоді як власна спроба США запустити “штучний місяць” закінчилася величезним вогненним вибухом. Пекло, яке поглинуло їхню ракету Vanguard, зафільмували та показали по всьому світу.

Весь цей час американським школярам показували відомий інформаційний фільм, в якому черепаха Берт учить дітей, що робити у разі ядерної атаки.

Пізніше того ж року американські газети з посиланням на високопоставлене джерело в розвідці повідомили, що “СРСР бомбитиме Місяць водневою зброєю у річницю революції 7 листопада” (The Daily Times, Нью-Філадельфія, штат Огайо), а потім доповнили це повідомленнями про те, що Радянський Союз, можливо, вже планує запустити ядерну ракету по нашому найближчому сусіду.

Як і з іншими чутками часів Холодної війни, їхнє походження важко зрозуміти.

Як не дивно, цей страх також, ймовірно, спонукав Радянський Союз думати далі. Їхній план під кодовою назвою E4 був копією американського, і врешті-решт Радянський Союз відхилив його зі схожих причин – побоювання, що невдалий запуск може призвести до падіння бомби на свою ж землю. Вони описали можливість “дуже небажаного міжнародного інциденту”.

Можливо, вони просто зрозуміли, що висадка на Місяць була б більшим досягненням.

Але проєкт А119 міг спрацювати.

У 2000 році Райфель підтвердив, що це “технічно можливо”, й що вибух було б видно на Землі.

Втрата незайманого місячного середовища найменше хвилювала ВПС США, попри занепокоєння вчених.

“Проєкт A119 був однією з кількох ідей, які висунули у відповідь на “Спутник”, – говорить Алекс Веллерстайн, історик науки та ядерних технологій. – Серед них було збиття “Спутника”, що виглядало дуже ворожо. Вони розробляли їх, щоб справити враження на людей”.

“Врешті-решт вони створили власний супутник, і на це знадобився деякий час, але вони підійшли до цього серйозно, принаймні до кінця 1950-х років”, – додає він.

За його словами, це демонструє мислення американців того часу – конкуренція спонукала їх робити щось вражаюче, а від вражаючого може бути не так далеко до жахливого.

Він не впевнений, що працювати над цим проєктом фізиків-ядерників змусив страх перед антикомуністичним “полюванням на відьом”. На його думку, вони мали самі виявити бажання – або принаймні були не проти – це робити.

Спроба США відправити супутник у космос у 1957 році провалилася – ракета Vanguard вибухнула під час запуску

Можливо, свою роль у цьому також відіграла війна у В’єтнамі.

“Проєкт A119 нагадує мені фрагмент із “Сімпсонів”, коли Ліза бачить плакат “Скиньте ядерну бомбу на китів” у Нельсона на стіні, – каже Бледдін Боуен, експерт із міжнародних відносин у космосі. – А він каже: “Ну, треба ж її на щось скинути”.

“Це були серйозні дослідження, але вони не отримали серйозного фінансування або уваги, коли вийшли за межі космічної спільноти. Вони були частиною космічної манії кінця 50-х – початку 60-х років, коли ніхто достеменно не знав, який характер матиме космічна ера”, – каже він.

“Якщо знову виникне щось схоже на таку місячну істерію, це буде суперечити встановленому міжнародному правопорядку… який підтримує майже кожна держава світу”, – додає експерт.

Чи можуть такі плани з’явитися знову – попри міжнародний консенсус?

“Я чув деякі чутки, зокрема про те, що Пентагон розглядає можливість місій Космічних сил США щодо Місяця”, – каже Боуен.

Але навіть якщо такі ідеї не знайдуть підтримки у США, це не означає, що вони не можуть стати популярними за кордоном, наприклад, у Китаї.

“Я не здивуюся, якщо зараз у Китаї є спільнота, яка хоче просувати деякі з цих ідей, тому що вони вважають, що Місяць – це круто, і вони працюють в армії”, – додає Боуен.

Більшість деталей проєкту A119 досі оповиті таємницею. Багато з них, очевидно, знищені.

Його головний урок, мабуть, полягає в тому, що ми ніколи не повинні оминати увагою дослідницьку статтю з невинною бюрократичною назвою – принаймні не прочитавши її спочатку.

«Наша Парафія»

Вважається, що історія не визнає умовного способу. Вона має свою логіку і твориться за певними своїми законами. Тому будь-які міркування про те, яким був би подальший розвиток окремих країн і як склалася б майбутня доля цілих народів, якби доленосні для них події на певних історичних етапах відбувалися не так, а якось інакше, багатьма сприймаються як недоречні фантазії. І все ж таки нікому не заборонено оглянутися в минуле і з висоти набутого народом досвіду зробити спробу відділити неминуче від випадкового, закономірні процеси від фатального збігу обставин.

Чи мала б Русь далекі й осяйні перспективи, якби нерозумні діти Володимира Мономаха виконали заповіт свого мудрого батька і не вели міжусобних війн, а жили в мирі й злагоді і дбали лише про благо Вітчизни, як того навчав їх досвідчений та далекоглядний політик і державний діяч? Відповідь тут однозначно негативна, бо Київська імперія була історично приречена на розпад (як свого часу розпалися Візантійська, Римська імперії та Французька імперія Каролінгів), а на її уламках мали постати нові незалежні держави. Це був загальноєвропейський процес епохи середньовіччя. Талановитий поет і щирий патріот своєї землі безіменний автор «Слова про Ігорів похід» наприкінці XII ст. не міг здогадуватися, що всі його полум’яні заклики до руських князів перебороти чвари та об’єднатися проти зовнішніх ворогів залишаться лише «голосом волаючого в пустелі», бо феодальна роздрібненість була неминучим етапом суспільного поступу й об’єктивно мала прогресивне значення. Проте ніякі перипетії боротьби удільних князів між собою за першість самі по собі не змогли б змінити загального історичного розвитку вже сформованого на той час українського етносу в напрямку остаточного самоусвідомлення і зміцнення своєї державності. Золотоверхий Київ назавжди залишився б не лише духовною столицею східних слов’ян, але й державно-адміністративним центром русинів-українців. Та не так сталося, як гадалося. «Коричнева чума XIII століття» — монголо-татарська навала все перевернула з ніг на голову. Вона сприймалася як катастрофа, як вторгнення потойбічних сил, як щось небачене й незрозуміле.

Зруйнувавши Київ і спустошивши більшу частину української землі, нові азіатські деспоти за ціле століття зуміли спустошити й людські душі, витравивши з них на тривалий час почуття власної гідності й внутрішню потребу боротьби за волю. Київ уже не міг піднятися з руїн настільки, щоб стати центром визвольної війни всього народу проти іноземних загарбників, боротьби за свою державу. Сили для такої боротьби збиралися й нагромаджувалися протягом XIV ст. на північно-східній периферії колишньої Київської Русі — у Московському князівстві, що від самого початку будувалося на засадах абсолютизму й деспотичної влади його правителів, і на кінець XV ст. зуміло повністю звільнитися від монголо-татарської неволі.

Піднесення Московського князівства як центру боротьби з монголо-татарським ярмом і разом з тим — центру формування російської народності, а також започатковане Іваном І Калитою збирання «руських земель» відкрило нову історичну епоху, яка позначилася на майбутній долі всіх східних слов’ян. Не важко здогадатися, що якби Київська Русь уникла монголо-татарського ярма, політичний розклад сил на східнослов’янських землях у XIII—XIV ст. міг би бути зовсім іншим. Це розуміли й самі росіяни. Н. Полонська-Василенко наводить такі слова одного з найвидатніших російських істориків кінця XIX ст., автора п’ятитомного «Курса русской истории» В. Ключевського: «Уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами… Київ залишився б столицею першої великої руської держави, а «великоруське» місто Москва не стало б центром великого князівства, а потім царства російського. Офіційною мовою стала б не… суміш старослов’янської та фінської мов, а слов’яно-українська. Український письменник Гоголь не мусів би писати російською мовою, а Пушкін писав би українською»1.

Ці слова, без сумніву, прозвучали різким дисонансом у досить злагодженому хорі тогочасних шовіністичних російських істориків. Однак мусимо зауважити, що від імперського мислення не вдалося відійти навіть В. Ключевському: замість Російської імперії за іншого розвитку історичних подій йому уявлялася по суті імперія українська. Суспільний досвід бурхливого XX століття спонукає нас сприймати ту прогнозовану В. Ключевським історичну перспективу дещо інакше. Можна не сумніватися в тому, що якби не створилися умови для виникнення агресивної Московської держави з її абсолютистсько-монархічним ладом, Східна Європа у суспільному розвитку пішла б загальноєвропейським шляхом. На руїнах Київської імперії утворилося б декілька національних держав (українська, білоруська, новгородська, московська, хоч їх найменування могли бути іншими) з європейським обличчям. М. Гоголь справді писав би українською мовою, а О. Пушкін також залишався б самим собою і творив би своєю рідною мовою. Цілком вірогідно, що слов’янські народи були б істинно братерськими без поділу на «старшого» й «менших» братів і в своєму вільному розвитку здивували б світ злетом духовності, високим рівнем культури й моралі. Втрати на цьому шляху були величезними — особливо в українців та білорусів через їхнє багатовікове колоніальне становище в Російській імперії. Навіть в умовах незалежної держави значна частина українського суспільства позбавляється від комплексу меншовартості, байдужості або й зневажливого ставлення до своєї мови, культури, традицій, звичаїв, історії дуже повільно й болісно. Але цей процес необхідний і неминучий, бо залишатися в полоні старих ілюзій і йти в третє тисячоліття з тягарем минулих помилок та невдач абсолютно безперспективно і навіть небезпечно: так можна опинитися на задвірках історії.

Опубліковано: 21.05.2012; востаннє змінено: 17.06.2012.

Що було б, якби Місяць зник?

У 1110 році вважалося, що місяць зник. А через роки вчені виявили, що небо потемніло через викиди вулканів. Проте завжди вважалося що було б, якби місяць зник. Ми знаємо, що Місяць по-різному впливає на нашу планету і що він відповідає за припливи та відпливи, як ми їх знаємо.

Отже, що було б, якби Місяць раптом зник? Тут ми розповімо вам усе, що вам потрібно знати.

Вплив Місяця на Землю

Місяць має значний вплив на Землю, створюючи ряд ефектів, які чітко спостерігаються та вивчаються вченими. Ці ефекти є результатом гравітаційної взаємодії між Місяцем і нашою планетою:

• Припливи і відливи: Одним з найбільш очевидних наслідків впливу Місяця на Землю є припливи. Гравітаційне тяжіння Місяця призводить до того, що рівень води в океанах періодично підвищується і знижується. Це призводить до припливів і відливів, які ми відчуваємо двічі на день. Гравітаційна сила Місяця породжує припливи як на боці Землі, що звернена до Місяця (приплив), так і на протилежному боці (протилежний приплив).
• Прецесія земних осей: Гравітаційний вплив Місяця і Сонця на Землю також сприяє прецесії земних осей. Це явище призводить до того, що вісь обертання Землі зазнає повільного циклічного руху протягом приблизно 26,000 XNUMX років. Прецесія впливає на пори року та інші погодні умови.
• Варіації тривалості дня: Місяць також впливає на обертання Землі. Передача моменту імпульсу від Землі до Місяця за рахунок сили тяжіння призводить до поступового сповільнення обертання Землі. Це призводить до повільного збільшення тривалості дня протягом мільйонів років.
• Утворення океанів: Також вважається, що Місяць зіграв важливу роль у формуванні океанів Землі. Найпоширеніша теорія припускає, що мільярди років тому сильний удар між Землею та небесним тілом розміром з Марс випустив матеріал у космос, і цей матеріал згодом об’єднався, утворивши Місяць. Присутність Місяця стабілізувала обертання Землі і дозволила воді накопичуватися на поверхні.
• Місячне світло і біологічні ритми: Світло, відбите Місяцем, також може впливати на біологічні ритми деяких видів, наприклад тварин, що ведуть нічний спосіб життя, і рослин, які залежать від світла для фотосинтезу.

Що було б, якби місяць зник?

NASA повідомляє, що Місяць знаходиться на відстані 358.266 XNUMX кілометрів від Землі. В результаті гравітаційного тяжіння Місяця виникають припливи, які діють як буфер від тепла. Без цього ефекту навколишнє середовище постраждало б від екстремальних температур, які могли б змінити екосистеми. По суті, Місяць допомагає стабілізувати умови на планеті. Однак що було б, якби Місяць зник?

Доктор Алехандро Фарах Сімон є поважним членом Інституту астрономії Національного автономного університету Мексики (UNAM) та Університетської космічної програми (PEU) і брав участь у її дослідженнях.

Якби Місяць раптом зник, вплив на Землю буде значним. Найнегайнішою зміною буде зміна характеру припливів, що матиме згубний вплив на морські екосистеми та прибережні райони. Крім того, гравітаційне тяжіння Місяця стабілізує нахил Землі навколо її осі, створюючи стабільні кліматичні та погодні умови.

Без Місяця вісь Землі хиталася б, викликаючи різкі кліматичні зміни та непередбачувані погодні умови. Загалом, зникнення Місяця матиме глибокий вплив на нашу планету та життя, яке на ній існує. Відносно площини, в якій ми обертаємося навколо Сонця, Нахил Землі становить приблизно 23,5 градуса. Гравітаційне тяжіння Місяця до Землі утримує нашу планету на місці.

Однак, якби Місяць раптом зник, нахил Землі стане помітним і спричинить зміну клімату. Якби нахил Землі збільшився до 90 градусів, одна сторона була б у повній темряві протягом шести місяців, а інша сторона була б знищена сонячним світлом.

Спеціаліст уточнює, що зникнення Місяця не відбудеться різко. Швидше це буде наслідком неймовірно катастрофічної події, яка також матиме серйозні наслідки для Землі.

Для ефективного полювання хижаки залежать від невеликої кількості місячного світла. Без цього світла здобич може втекти, оскільки хижакам буде важко їх виявити. З іншого боку, Морське життя також може постраждати через непостійні температури океану. Крім раптового зміщення полюсів, ця проблема завдасть шкоди морським спільнотам, якими ми їх знаємо сьогодні.

Незважаючи на це, малоймовірно, що цей сценарій відбудеться найближчим часом, оскільки поки що немає загрози або доказів того, що Місяць буде знищено або зникне.

Місяць віддаляється від Землі?

Багатьох хвилювало питання, чи поступово Місяць віддаляється від Землі.

Хоча ця проблема може викликати певне занепокоєння, зрештою це не головна проблема. Наукові розрахунки показують, що гравітаційне тяжіння як Сонця, так і Місяця на Землі викликає певну подію. Це призводить до природний супутник поступово віддаляється від рідної планети. Це явище є результатом руху води, яка з часом поступово збільшує відстань між Землею та Місяцем.

Щоб зберегти тонкий баланс, відстань до Місяця, за оцінками, збільшується приблизно на 3 сантиметри щороку. У результаті за мільйон років Місяць змінить своє положення приблизно на 30 кілометрів.

Я сподіваюся, що завдяки цій інформації ви зможете дізнатися більше про те, що сталося б, якби місяць зник.

Повний шлях до статті: Мережева метеорологія » Астрономія » Що було б, якби Місяць зник?

Будьте першим, щоб коментувати