Цивільний кодекс України – основний акт цивільного законодавства

У цивільно-правовій сфері кодифікація є одним з основних способів систематизації (впорядкування) законодавства. Вона полягає у прийнятті єдиного нового закону, зміст якого становлять як нові норми, так і положення прийнятих раніше законів або кодифікованих актів, які з уведенням у дію вказаного нового закону втрачають чинність.

У вітчизняному цивільному праві існує два рівні кодифікації: а) загальний і б) спеціальний. Загальний рівень пов’язаний із прийняттям нового ЦК, яким охоплюються всі основні правила регулювання цивільно-правової сфери. Другий рівень кодифікації полягає у тому, що окрім ЦК в Україні діють кодекси, присвячені регулюванню вужчих сфер особистих немайнових, майнових та організаційних відносин (Житловий кодекс, Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства тощо).

Прийнятий 16 січня 2003 р. ЦК, який набрав чинності з 1 січня 2004 р., став третім в історії кодифікації цивільного законодавства

України за останні сто років. Перша кодифікація в Україні відбулася у 1922 р. її найголовніша значущість полягала у тому, що факт прийняття ЦК засвідчував визнання радянською владою товарно-грошового обороту, наявності сфери майнових відносин, хоча, зрозуміло, перевага надавалася закріпленню основних економічних засад соціалістичного устрою. Із посиленням адміністративно-командних методів управління економікою виникла потреба у наступній кодифікації, яка відбулася у 1961 – 1964 pp. та складалася, так би мовити, з двох етапів. На першому з них у 1961 р. були прийняті Основи цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік (далі – Основи), а на другому, вже відповідно до них, були прийняті республіканські цивільні кодекси, у тому числі і ЦК УРСР 1963 р. (далі – ЦК 1963 p.), який проіснував 40 років і втратив чинність з 1 січня 2004 р. із прийняттям нового ЦК.

Необхідність проведення сучасної кодифікації цивільного законодавства обумовлена низкою обставин. Перш за все слід зазначити, що кардинальне реформування суспільного устрою неминуче потребувало адекватного законодавчого забезпечення правового регулювання відносин у всіх сферах соціально-економічного буття, причому за рахунок не тільки оновлення існуючої законодавчої бази, а й переведення її на принципово інші засади.

Суттєві перетворення у соціально-політичній та економічній царинах суспільного буття в Україні, що відбулися після проголошення її незалежності і прийняття нової Конституції, обумовили принципові зміни у цивільно-правовій сфері і викликали необхідність закріплення нових засад правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин. Виникла потреба регулювання відносин за участю фізичних та юридичних осіб на основі загальновизнаних у світі засад приватного права: неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією та законом; свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності й розумності (ст. З ЦК).

Зрозуміло, за таких умов положення ЦК 1963 р. перестали відповідати економічним та соціально-політичним реаліям. Про це свідчить хоча б те, що задовго до прийняття нового ЦК ціла низка положень ЦК 1963 р. фактично не діяла і навіть втратила чинність. ЦК 1963 р. відчутно почав відставати від реального життя, втрачаючи значення повноцінного закону. За таких обставин прийняття в Україні нового ЦК безумовно – подія загальнодержавного значення, значний крок на шляху до удосконалення не тільки вітчизняного цивільного законодавства, а й національної правової системи у цілому.

ЦК закріпив основні засади приватно-правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин за участю не тільки фізичних та юридичних осіб, а також суб’єктів публічного права (держави Україна, АРК, територіальних громад). Концепція ЦК знаменує не лише повернення до традиційного для будь-якого нормального правопорядку поділу права на публічне та приватне. З його прийняттям утвердилися приватноправові засади в усіх сферах соціально-політичного буття держави і суспільства. Це принципово важливо, адже приватне (цивільне) право становить основу, стрижень правопорядку, який ґрунтується на ринковій організації суспільства. Історія розвитку цивілізації свідчить про те, що навіть при найжорсткіших обмеженнях приватного права його сфера не зникала повністю, оскільки будь-який тип соціально-економічного устрою, будь-яка соціально-політична система не може повністю обійтись без товарообміну і товарного господарства. Із зазначеного приводу не можна не згадати слова видатного російського цивіліста І. О. Покровського, який майже сто років тому зазначив: безперечним історичним фактом до цього часу є та обставина, що у міру того, як суспільство прогресує, у міру того, як у ньому виявляється необхідність переходу до вищих форм господарської діяльності, відповідні відносини все більше пронизуються приватноправовими засадами’.

Оскільки охоплювана новим ЦК сфера відносин стосується безпосередньо кожної людини, основ соціально-економічної сфери буття суспільства у цілому, він набуває значення у правовій системі України законодавчого акта конституційного рівня.

Однак основоположне значення ЦК для системи цивільного законодавства полягає у тому, що він охоплює всі основні правила, згідно з якими має здійснюватися регламентація особистих немайнових та майнових відносин. І цілком очевидно, що саме у цьому полягає стрижневе значення ЦК у загальній системі актів цивільного законодавства України. У зв’язку із цим не випадково ч. 2 ст. 4 ЦК закріплює, що актами цивільного законодавства можуть визнаватися й інші закони, але за умови, що останні повинні прийматися відповідно до Конституції та ЦК. Якщо ж суб’єкт законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України (далі – ВР України) проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК. Важливість наведеного законоположення полягає у тому, що тим самим заздалегідь забезпечується усталеність, стабільність і непорушність ЦК. Адже внесення до нього змін є процедурно набагато складнішим, ніж прийняття нового закону. Крім того, ця вимога спрямована на запобігання ситуаціям, коли законами цивільні відносини врегульовуються по-іншому порівняно із ЦК. Це дозволяє уникнути виникнення суперечностей і невідповідності нормативної основи механізму цивільно-правового регулювання основним засадам цивільного законодавства.

Загальна концепція ЦК досить чітко відбита у його структурі. Вона полягає у наступному. ЦК має забезпечити нормальне функціонування і розвиток громадянського суспільства, регулювання незалежної від держави системи відносин за участю суб’єктів приватного і публічного права. Причому суб’єкт публічного права, набуваючи статусу учасника відносин, правове регулювання яких забезпечується нормами ЦК, щодо інших суб’єктів цивільного права не набуває ніяких владних повноважень. Зокрема, коли відповідно до ст. 2 ЦК держава Україна, АРК чи територіальна громада здійснюють намір стати учасниками цивільних відносин, останні підпорядковуються загальному режиму правового регулювання, характерному для приватноправової сфери. Вступаючи у цивільно-правові відносини, вони, як й інші суб’єкти приватного права, діють на засадах вільного волевиявлення, юридичної рівності і майнової автономії. Це ж стосується юридичних осіб публічного права (ст. 82 ЦК).

Важливою концептуальною засадою ЦК також є те, що завдяки йому відбулося законодавче втілення чи не найважливішої ідеї Конституції про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Приватні права та інтереси людини (фізичної особи), за ЦК, мають пріоритет перед іншими учасниками цивільних відносин.

У зв’язку із цим змінився і концептуальний підхід ЦК до визначення людини як фізичної особи, чим підкреслено її статус як захищеного законом пріоритетного суб’єкта врегульованих його нормами відносин. Поява у ЦК книги другої “Особисті немайнові права фізичної особи” підкреслює ту увагу, яку приділяє вітчизняний законодавець людині, котра проголошена Конституцією (ст. 3) найвищою соціальною цінністю в Україні, та данину як природності цих прав, так і їх прояву в соціальному бутті.

ЦК має традиційну для України пандектну систему і сконструйований за так званим “книжним” принципом: Книга перша – “Загальні положення”; Книга друга, як вже вказувалося, – “Особисті немайнові права фізичної особи”; Книга третя – “Право власності та інші речові права”; Книга четверта – “Право інтелектуальної власності” стосується особливої сфери цивільних відносин, пов’язаних зі створенням і використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності фізичної особи; Книга п’ята – “Зобов’язальне право” охоплює широкий спектр цивільних відносин як щодо договірної, так і недоговірної сфери, яким присвячується майже 40 глав (глави 47 – 83); Книга шоста – “Спадкове право”.

Виправданість такого прийому проглядається в яскравішому відображенні побудови ЦК за пандектною системою, а також у можливості більш вдало, з практичної точки зору, реалізувати ідеї Кодексу, оскільки для цього перш за все має значення, що загальні положення виокремлені і зосереджені у Книзі першій – “Загальні положення” і стосуються всієї цивільно-правової сфери, а тому цілком придатні для всіх груп цивільних відносин.

Кожна з шести книг складається з окремих розділів. Основною структурною одиницею ЦК є глави, їх 90. Вони у деяких випадках мають підрозділи. Глави, як і статті, мають наскрізну нумерацію. Деякі глави розбиваються на параграфи, а іноді – на підпараграфи. Це полегшує розуміння законоположень, що містяться у ЦК, і стосується особливо тих із них, якими охоплюється найширша сфера відносин, зокрема, зобов’язань із купівлі-продажу, підряду тощо. ЦК на момент набрання ним чинності складався з 1308 статей.

Однак, незважаючи на всеохоплюючий характер, ЦК не розглядався як єдиний нормативний регулятор цивільних відносин. Багатоманітність останніх об’єктивно зумовлює необхідність більш детальної їх регламентації, деталізації за рахунок додаткових, спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів. У ЦК міститься значна кількість відсилок до законів, якими додатково повинні регулюватися цивільні відносини (наприклад, про вимоги до установчих документів юридичної особи – ч. 1 ст. 88; про державну реєстрацію юридичних осіб – ч. 1 ст. 89; про види цінних паперів – ч. 2 ст. 195 тощо). Для цього існують об’єктивні підстави. ЦК не має за мету деталізацію своїх положень до рівня вичерпного регулювання ними всього різноманіття відносин цивільно-правової сфери. По-перше, це було б недоцільно, оскільки цивільні відносини перебувають у постійному розвитку і враховувати ці тенденції у законодавчому забезпеченні вдосконалення їх правового регулювання тільки на рівні ЦК неможливо. Вказане неминуче вимагало б майже постійного внесення до нього змін та доповнень, чим відчутно знижувалася б його стабільність і соціальна цінність як основного акта цивільного законодавства України. По-друге, у низці випадків існує потреба у комплексному законодавчому вирішенні соціальних проблем, коли законодавець змушений дбати про змістовну сторону, а не про галузеву належність нормативно-правового акта, який він приймає. Зокрема, закони України щодо приватизації державного майна мають комплексний характер і поширюються на відносини не тільки приватної, а й публічно-правової сфери. ЦК не виключає також можливості встановлення законом правил, згідно з якими цивільне законодавство може застосовуватися до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин (ст. 1). Положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання (ст. 9 ЦК).

Утім принципово важливим є те, що закони України, норми яких регулюють цивільні відносини, із самим ЦК не ототожнюються, а займають в ієрархії актів цивільного законодавства своє місце і мають залежний від Конституції та ЦК характер. Виокремлення законів у самостійну категорію актів цивільного законодавства має значення і з точки зору правозастосування. По-перше, це виключає можливість ототожнення законів з іншими нормативно-правовими актами, які мають підзаконний характер. По-друге, при розгляді цивільних справ завжди належить враховувати субординацію законів як щодо Конституції, так і щодо ЦК. Більше того, якщо у відповідні закони інших галузей законодавства, зокрема податкового, митного, земельного, будуть включені норми цивільного права, то і вони не можуть суперечити нормам ЦК.

Окрему категорію актів цивільного законодавства становлять під законні нормативно-правові акти.

Існує об’єктивна потреба не тільки в організаційному забезпеченні реалізації чинних законів, а й в оперативному врегулюванні певних цивільних відносин, чим і зумовлюється необхідність прийняття нормативно-правових актів підзаконного рівня. Як зазначалося, ними є акти Президента, постанови КМУ, а також акти органів державної влади та органів влади АРК. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції вказані органи та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами.

Президент видає обов’язкові до виконання на території України укази та розпорядження, спрямовані як на виконання Конституції, так і законів України, включаючи і ЦК. Характеризуючи акти Президента як підзаконні, слід зазначити, що вони не можуть змінювати чи доповнювати закони.

ЦК передбачає випадки, коли правовими актами Президента забезпечується реалізація основних засад цивільного законодавства. Йдеться, зокрема, про здійснення Президентом захисту цивільних прав та інтересів осіб у межах повноважень, визначених Конституцією (ст. 17 ЦК). Разом з тим у випадках, передбачених Конституцією, правовим актом Президента можуть бути обмежені можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки (ст. 27 ЦК).

КМУ забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, включаючи і ЦК (ст. 116 Конституції). За таких обставин цей орган має право видавати постанови практично з усіх питань цивільно-правової сфери за умови, однак, що їх вирішення не віднесено до компетенції Верховної Ради України або вже врегульовано на рівні закону. Причому, якщо постанова КМУ суперечить положенням ЦК або іншого (поточного) закону, перевага віддається останнім (ч. 4 ст. 4 ЦК).

Патенти в IT: Як і що можна запатентувати

Патентування своїх продуктів і розробок, є необхідним етапом при побудові бізнесу.

Для того щоб отримати патент на нову ідею, потрібно знати про етапи отримання патенту, види патентів і що робити, щоб отримати реєстрацію рішення.

Крім видів патентів, сьогодні ми розберемо відмінності патентного права від авторського, особливості реєстрації патентів в різних країнах, а також декілька прикладів.

А почнемо ми з відповіді на питання: що можна запатентувати в IT-сфері?

Що можна запатентувати в сфері IT

Список об’єктів, які можна запатентувати у вигляді винаходу, можуть відрізнятися від обраної країни. Але в цілому, найпоширеніші види, це цілі апарати, які використовуються у виробництві, так і дрібні запчастини до них. Також це можуть бути товари, які давно вже відомі ринку, але в них внесені досить велика кількість змін, щоб в цілому поміняти корисність даних виробів.

За статистикою, 80% виданих патентів за останній час, як раз і є поліпшеннями або новими рішеннями, що стосуються раніше виданих патентів.

Якщо підсумувати, то це можуть бути:

• машини, апарати, запчастини до них;
• фармакологічні препарати;
• програмне забезпечення, алгоритми;
• електроніка, аксесуари, побутові предмети, аксесуари.

80% патентів, виданих останнім часом, це не що інше, як поліпшення і нові рішення для вже раніше виданих патентів.

Відмінність патентного права в ІТ від авторського права

Програмне забезпечення досить часто реєструють в якості патенту, але все ж рідше ніж в вигляді об’єкта авторського права. Залежно від виду патенту і юрисдикції, дії охоронного документа варіюється від 10 до 25 років, при цьому авторське право продовжує діяти додатково ще від 50 до 70 років після смерті автора. Але, незважаючи на тривалість дії охорони авторського права, цей вид інтелектуальної власності має свої мінуси.

Так як ПЗ реєструється як літературний твір, то в державний орган подається pdf файл з вихідним кодом, написаним на одній з мов програмування і захист поширюється тільки на цей текст. Якщо змінити мову програмування і перекомпелювати програму, то буде дуже складно довести, що мало місце порушення. Також авторське право не захищає функціональність програми, і для цього якраз і використовують можливість зареєструвати ПЗ як патент.

Зате авторське право відмінно підходить для захисту шрифтів. Нещодавно ми вже писали про те, як захищаються авторські права на шрифти в США.

Незважаючи на більш тривалий термін захисту, який надає авторського право, обійти його (захист) набагато простіше, ніж при використанні патенту на ПЗ.

Види патентів

В першу чергу, основні види патентів діляться на:

Корисна модель для реєстрації повинна мати новизну і промислову застосовність, в той час як винаходи, також повинні мати ознаки винаходу. Під реєстрацію цих об’єктів може підпадати нові пристрої, алгоритми, технічні рішення, а також процеси.

Патенти на дизайн захищають зовнішню форму виробу, який володіє неочевидними естетичними властивостями.

Реєстрація патентів в різних країнах

У кожній юрисдикції свої особливості реєстрації. Наприклад, корисні моделі не можна зареєструвати в США і Канаді, але можливо в Україні, Японії та Німеччини. Патенти на дизайн в Європі мають назву «Community designs» та прирівнюються до торгових марок і їх не можна включити в IPbox на Кіпрі.

В цілому, заявки на реєстрацію патенту можна подати двома шляхами:

1. Локально, в кожну країну відомства, де у заявника сконцентрована бізнес-діяльність, йому цікавий цей ринок і він просить захисту.
2. За договором про патентну кооперацію (PCT), де заявка подається через національне відомство (наприклад, Патентне бюро України) відразу по декількох країнах.

Другий варіант досить привабливий, якщо не одне “але” – якщо виникнуть проблеми на етапі експертизи в локальній країні, то необхідно буде заручатися допомогою патентного повіреного обраної країни.

Також можемо сказати, що наші клієнти зацікавлені саме в ринку США, але тут потрібно бути готовим до одного нюансу. У 80% випадках, якщо за договором про кооперацію, Ви вказуєте країну США, то необхідно бути готовим до попередньої відмови через невідповідність заявки правилам USPTO, так як в цій країні, правила жорсткіші, ніж в інших країнах.

Все частіше на перший план виходить Китай і захист авторських прав в цій країні. Зазвичай мова йде про захист товарів для уникнення проблем з патентним троллінгом, який став особливо актуальним в останні роки. Але, ми впевнені, що і захист ІТ-продуктів стане не менш актуальною в самий найближчий час.

Термін патентування та необхідні документи

В середньому термін реєстрації патенту на дизайн займає близько 18 місяців, на винахід – близько 3 років. Але, наприклад, в США є можливість прискорити експертизу, додавши необхідний пакет документів (патентний пошук, Форма перевірки патентної електронної системи) і заплативши збір, що зменшує термін реєстрації в два рази.

В цілому майже для всіх юрисдикцій пакет документів для реєстрації патенту на винахід, повинен виглядати наступним чином:

• область техніки, рівень техніки;
• короткий опис, повний;
• реферат;
• формули;
• креслення.

Ми рекомендуємо перед подачею заявки, зробити патентний пошук (Prior art Search), в якому буде проаналізовано, чи володіє Ваш продукт усіма характеристиками для реєстрації в якості патенту. Також радимо вибирати фірму, якій Ви довіряєте і впевнені, що вони не скористуються Вашими напрацюваннями.

В Україні програмне забезпечення можна зареєструвати тільки в якості корисної моделі

Практичні аспекти патентування ПЗ

У зв’язку з тим, що IT рішення і програми стають необхідним атрибутом при веденні бізнесу, то в цій статті ми зробимо наголос саме на реєстрації програмного забезпечення в якості патенту.

Програми за своєю природою можуть представлятися в різних варіаціях:

1. Алгоритм
2. Інтерфейс
3. Метод, спосіб використання, дії пристрою, гри або програми
4. Код
5. Апаратура
6. Архітектура

Перші три в цьому списку – є найпопулярнішими продуктами, які підлягають реєстрації та мають більше шансів бути захищеними патентом.

Найчастіше за допомогою патентів захищають алгоритм, інтерфейс і методи, яким ПЗ взаємодіє з технічними пристроями під час своєї роботи.

Приклади патентів в IT

В Патенті на корисну модель № 129836 (в Україні можливо зареєструвати програму тільки в якості корисної моделі) вказано, що основним результатом заявленого способу в порівнянні з попередніми аналогами є спрощення алгоритму генерації закритих ключів і підвищення швидкості роботи.

Якщо розглядати США, то інтерфейси є найбільш поширеними в патентуванні.

Патент на винахід №10,664,797, яким володіє технологічна компанія Nvidia, розкриває новий графічний інтерфейс користувача для медіа центрів, а саме метод роботи розділів медіацентру для навігації по медіаконтенту.

Нещодавно Amazon отримав патент №10,664,797 на алгоритм контролювання обсягу даних про ділові операції своїх продавців, починаючи від процесу завезення товару до доставки його покупцеві, що підпадає під першу групу IT-продуктів.

Також є можливість отримати метод роботи гри. Англійська компанія International Game Technology зареєструвала ігрову систему і спосіб ставок.

Ми рекомендуємо, перш ніж запускати свій продукт як стартап, не розкривати його через патентний пошук, особливо до подачі заявки на патент. До того ж в США легше це зробити за допомогою Provisional patent application. За допомогою цієї заявки Ви можете попередньо «забронювати патент», якщо Ваш продукт ще до кінця не готовий, ви можете розписати найголовніші особливості і не боятися, що недобросовісний постачальник або партнер, подасть заявку раніше Вас.

Середня вартість патентів у світі

На закінчення хочемо торкнутися питання вартості патентування. Залежно від країни, а також системи подачі, ціни за реєстрацію патентів на винахід, можуть кардинально відрізнятися.

Припустимо в Україні, самі збори за повну реєстрацію, включаючи подачу, експертизу і видачу свідоцтва досягають 300$ мінімально, плюс послуги кваліфікованого юриста. У США збори мінімально сягають вже 500$. Якщо ж подаватися через систему Патентній кооперації, то необхідно буде сплатити певну кількість зборів, починаючи з збору національного відомства заявника і закінчуючи країною, в якій заявник хоче захистити свій винахід.

У той же час, це безсумнівно цінний актив на майбутнє, адже Ви не тільки зможете захистити свої майнові права на патент від недобросовісних порушників, а й отримувати вигоду, у вигляді роялті мінімум 5% з кожного проданого товару або на інших умовах, в залежності від умов ліцензійного договору.

Вам потрібна допомога в ефективному захисту Вашого ПЗ або іншої інтелектуальної власності? Переходьте за посиланням і заповнюйте форму, ми відповімо на Ваші питання і надамо консультацію по темі патентування та авторського права.