Синдром Жильбера

Синдром (хвороба) Жильбера – це спадкове захворювання, що характеризується підвищеним вмістом у крові непрямого білірубіну та хвилеподібним перебігом із періодами загострення та ремісії. Основним клінічним проявом цієї хвороби є жовтяниця різного ступеня вираженості та різні диспепсичні явища. Синдром Жильбера не призводить до структурних змін і порушення функції печінки, тому його відносять до групи доброякісних гіпербілірубінемій. У медичній літературі можна зустріти й інші назви цієї хвороби, наприклад, синдром Мейленграхта, негемолітична сімейна жовтяниця та ін.

Найчастіше перші клінічні прояви синдрому Жильбера виявляються у дітей у підлітковому віці, що пов’язують зі зміною гормонального фону в цей період. Однак поява симптомів хвороби можлива і в новонароджених, і у дорослих людей. Найчастіше цю патологію виявляють у представників чоловічої статі.

Незважаючи на те, що це захворювання не становить значної небезпеки, головний прояв синдрому Жильбера (жовтяниця) може виникати за різних патологій печінки, тому вкрай важливо пройти ретельну діагностику для визначення першопричини підвищення білірубіну в крові.

Причини виникнення синдрому Жильбера

Синдром Жильбера – це спадкове захворювання, тому основним у його розвитку є мутація гена, що кодує певний фермент печінки (УДФ глюкуронілтрансферазу), наслідком чого є порушення захоплення та кон’югації (зв’язування) вільного білірубіну та підвищення його концентрації в крові. Цей мутантний (змінений) ген дитина успадковує від одного з батьків.

Окрім безпосередньої причини розвитку синдрому Жильбера, існує ряд чинників, які провокують розвиток клінічних проявів хвороби (загострення). Це:

• вживання алкоголю, жирної їжі, кави;
• голодування;
• стрес;
• інтенсивне фізичне навантаження;
• менструація;
• приймання деяких медикаментозних препаратів;
• різні захворювання (грип, кишкові інфекції та ін.), оперативні втручання.

Симптоми синдрому Жильбера

Основними проявами синдрому Жильбера є:

• Періодична жовтяниця, що виникає після впливу провокуючих чинників (описаних вище) і характеризується різним ступенем вираженості. Жовтушність шкірних покривів може бути дифузною або локальною (переважно обличчя, пахвова область, стопи, долоні, вушні раковини). Також відзначається жовтушність склер.
• Диспепсичні явища: відрижка, нудота, гіркий присмак у роті, зниження або відсутність апетиту.
• Порушення випорожнень (як запори, так і діарея).
• Слабкість, швидка стомлюваність, порушення сну.
• Тягнучі малоінтенсивні болі, відчуття важкості в правому підребер’ї. Ці ознаки можуть свідчити про дискінезію жовчного міхура або холецистит, що нерідко виявляється у пацієнтів із синдромом Жильбера

Однак перелічені симптоми виявляються не у всіх, і досить часто будь-які прояви цієї патології й зовсім відсутні.

Діагностика синдрому Жильбера

Діагностика синдрому Жильбера базується на анамнестичних даних (чи є у найближчих родичів випадки періодичної гіпербілірубінемії), даних огляду, а також ряду інструментальних і лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика охоплює проведення:

• Загальноклінічних аналізів крові та сечі.
• Біохімічного дослідження крові, у якому обов’язково визначають рівень загального білірубіну, його фракцій, а також АЛТ, АСТ, загального білка та фракцій, електролітів.
• Коагулограми (за наявності показань).
• Копрограми, аналізу калу на яйця гельмінтів.
• ДНК-діагностики. За допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) можливе визначення зміненого гена, що кодує фермент УДФ глюкуронілтрансферазу.
• За наявності показань можливе проведення ряду діагностичних досліджень, спрямованих на виявлення маркерів вірусних гепатитів.

Інструментальна діагностика полягає у проведенні:

• УЗД органів черевної порожнини.
• Комп’ютерної томографії (КТ) та магнітно-резонансної томографії (МРТ) печінки.
• Біопсії печінки з подальшим гістологічним дослідженням отриманого матеріалу.

Спектр діагностичних заходів визначається лікарем індивідуально для кожного пацієнта. Також, з метою виключення інших захворювань печінки, що характеризуються схожими клінічними проявами, може бути призначена консультація інфекціоніста, гепатолога та інших фахівців.

Лікування синдрому Жильбера

За відсутності клінічних проявів яке-небудь спеціальне лікування пацієнтам із синдромом Жильбера не потрібно, однак велика увага приділяється дієті, раціоналізації режиму роботи та відпочинку. Таким людям слід утриматися від вживання жирної їжі, обов’язковою є відмова від алкоголю. Фізичне навантаження повинне бути помірним, а перебування на сонці дозованим. Слід зазначити, що пацієнтам із синдромом Жильбера протипоказане приймання деяких лікарських препаратів, тому перед вживанням будь-яких медикаментів потрібно проконсультуватися з лікарем.

У період загострення основним є консервативне лікування, яке охоплює проведення фототерапії (прискорює виведення з організму білірубіну), дієту та медикаментозну терапію (сорбенти, вітаміни, дезінтоксикація та ін.).

Наслідки синдрому Жильбера

У цілому, хвороба має сприятливий прогноз і не викликає серйозних негативних наслідків для організму. Однак у пацієнтів із синдромом Жильбера підвищується ризик розвитку різних захворювань жовчовивідної системи. Для запобігання загостренням вкрай важливо дотримуватися всіх рекомендацій лікаря.

Синдром Жильбера

Найпоширеніший тип вродженої гіпербілірубінемії. Виявляється у 3–12 % осіб, у 1,5–7 разів частіше у чоловіків.

Синдром викликаний мутацією гена UGT1A1, який кодує фермент УДФ-глюкуронілтрансферазу 1A1 (UGT1A1), який кон’югує білірубін із залишками глюкуронової кислоти. Найпоширеніша мутація — UGT1A1*28, з аутосомно-рецесивним типом успадкування, викликає порушення експресії гена та зниження концентрації ферменту.

В японській популяції синдром Жильбера має нонсенс-мутацію в інших регіонах гена UGT1A1 (ця мутація успадковується за аутосомно-домінантним типом).

У людей із синдромом Жильбера активність UGT1A1 становить ≈30% від активності у здорових людей, що в нормальних умовах не викликає клінічних симптомів. Протягом періоду, коли виробляється більше білірубіну (напр., після фізичних вправ, голодування, стресу), кон’югація є недостатньою, що призводить до гіпербілірубінемії, яка проявляється жовтяницею. Фермент UGT1A1 також бере участь у метаболізмі деяких лікарських засобів (включаючи іринотекан та антиретровірусні препарати), отже, пацієнти з синдромом Жильбера, які приймають ці ЛЗ, мають підвищений ризик побічних ефектів.

Зазвичай протікає безсимптомно, а гіпербілірубінемія діагностується випадково під час планових лабораторних досліджень у молодих безсимптомних людей без ознак гемолізу або захворювання печінки.

Більшість пацієнтів не відчувають симптомів. Періодично з’являється слабко виражена жовтяниця. Грипоподібні симптоми можуть виникати під час прогресування білірубінемії. Печінка і селезінка не збільшені.

Захворювання зазвичай маніфестується в підлітковому віці, коли спостерігається фізіологічне збільшення концентрації білірубіну. Перебіг доброякісний, періодично з’являється не дуже інтенсивна жовтяниця. До факторів, що індукують жовтяницю, належать: стрес, фізичні навантаження, голодування, вживання алкоголю, лихоманка, а у жінок — передменструальний період. Рівні білірубіну мають доволі значну варіабельність, а у ≈25 % пацієнтів також можуть бути нормальними протягом достатньо тривалого часу.

1. Біохімічний аналіз крові

1) періодично підвищений рівень некон’югованого білірубіну у сироватці крові, зазвичай

2) інші біохімічні тести печінки (включаючи АЛТ, ЛФ та ГГТ) є нормальними

Виконуються для підтвердження діагнозу, на сьогодні все рідше і рідше, напр., тест із фенобарбіталом (30–50 мг п/о 3 × на день протягом 5–7 днів; він зменшує концентрацію білірубіну за допомогою індукції мікросомального UGT . Т. зв. проба з голодуванням (збільшення концентрації білірубіну після декількох днів голодування) у даний час не має значення через її низьку специфічність.

Ідентифікація мутації гена UGT1A1 підтверджує діагноз.

Біопсія печінки не показана (нормальний результат).

Інші причини гіпербілірубінемії з надлишком некон’югованого білірубіну (розд. III.A.7).

Синдром Жильбера не потребує лікування. Пацієнтам слід уникати факторів, що посилюють гіпербілірубінемію.