Айтішник – хто це такий, чим займається? Як стати айтішником

А айтішник – це хто? Як тільки це питання озвучене, воно тут же намертво зависає в повітрі. Здавалося б, нічого складного у відповіді бути не може. Просто сказати: “Той, хто працює з інформаційними технологіями”. Але така відповідь породжує ще більше запитань. На жаль, односкладово відповісти навряд чи вийде. Насамперед необхідно визначитися з поняттям сфери діяльності, про яку йдеться. Левова частка дивуючих поглядів виходить саме від цього нерозуміння.

Сфера діяльності

IT (Information Technology) – інформаційні технології (ІТ). У глобальному сенсі ІТ являють собою всі області сприйняття, зберігання, поширення і роботи з інформацією. На цьому етапі пояснення люди зазвичай морщать обличчя і поспішно йдуть.

В інформаційне століття діяльність людини нерозривно зв ‘язалася з цими технологіями. Всюди, куди не глянь, інформаційний потік пробивається в людські уми в режимі нон-стоп. Не дивно, що конкуренція за цей канал зв ‘язку ведеться неймовірна. І така боротьба чудово пояснює один з найважливіших аспектів ІТ – божевільну динаміку розвитку.

Компанії намагаються придумати нові, більш ефективні способи подачі інформації. Підстьобують співробітників, проводять дослідження і не шкодують ні краплі сил на це. Працівників ця сфера пожирає так, що сам Робін Бобін почервонів би і сором ‘язливо зник з уваги. Буквально день за днем ІТ-сфера розтягується і збільшується, вміщаючи в себе все більше і більше.

Айтішник може все

І, таким чином, ми плавно підійшли до горезвісного питання про міфічну багатозадачність айтішника. Адже в народі існує поширена думка, що айтішник здатний зробити трохи менше, ніж син маминої подруги.

Такі омани виникають саме від обширності ІТ-сфери. Адже раз вона охоплює так багато, то і працівники повинні володіти відповідними навичками. На жаль, у цьому випадку це неправильно.

Класифікація

Якщо говорити конкретно, то можна виділити як мінімум три основних групи:

1. Фахівці, що займаються виключно підтримкою і розвитком технічного обладнання
2. Фахівці, що створюють і розвивають програмне забезпечення.
3. Фахівці, які працюють безпосередньо з формуванням потоку інформації.

“Периферія” IT

До перших належать інженери, системні та мережеві адміністратори, розробники комп ‘ютерного обладнання.

Початок їхньої кар ‘єри часто складається непростим чином. На тендітні плечі подібних фахівців за звичаєм лягає занадто багато відповідальності, і вчитися їм доводиться довго і копітко. Часто від них залежить робота цілої купи людей. А значить, довіру доведеться заслужити. Але як тільки він доводить свою профпридатність – дорога встиляється пелюстками троянд. Кар ‘єрний зріст, такий в’ язкий на старті, розганяється до позамежних швидкостей.

І правда, коли люди працюють, скажімо, в офісі, за комп ‘ютером, вони рідко замислюються про те, хто ж, власне, змушує цю жахливу машину виконувати будь-які їхні забаганки. І тут у людини виникає питання: або я своєю силою волі можу керувати машинами, або хтось мені в цьому допомагає.

Вони більше всіх вникають в технічні деталі і принципи роботи. І якщо їх запитати: “Айтішник – це хто?”, то вони томно зітхнуть і, найімовірніше, нічого не дадуть. І повірте, це для вашої ж користі.

“Ти ж програміст”

І якщо перші – бійці невидимого фронту, то другі стараються саме для вас. Мета їхньої роботи – зробити ваше життя, зокрема час, проведений за комп ‘ютером, якомога простішим і зручнішим. Це, наприклад, тестувальники та розробники програмного забезпечення, програмісти, розробники сайтів, фахівці з інформаційної безпеки. Такі айтішники-програмісти являють собою найбільш “густонаселену” область IT.

Вони своє життя покладуть на те, щоб ви змогли легко знайти потрібну функцію і отримали від цього естетичну насолоду. Їхня робота – зробити так, щоб додатки працювали так, як вони повинні працювати. Їх захоплення – робити веб-сайти максимально зручними для використання. Їхня пристрасть – безпека ваших паролів і реквізитів.

Спробуйте запитати їх: “Айтішник – це хто?” і вони, ймовірно, назвуть вас дивним (швидше за все, люблячи). Але тут вони, звичайно ж, будуть неправі.

Контент

І останні за списком, але не за значенням. Ті, хто бере в свої руки інформаційний хаос і спритними рухами пальців витягує з нього алмази. Web-дизайнери, SEO-фахівці, контент-менеджери, IT-маркетологи – це ті, хто витончено вкладає слова вам в голову. Ось вже з ким дійсно цікаво посперечатися про наявність свободи волі.

Таких людей підозрюєш у співучасті IT-сфері найменше. Однак, якщо подивитися глибше, то стає зрозуміло, що вони теж працюють з інформацією. Зробити так, щоб людина бігла за товаром після прочитання тексту? Зробити так, щоб ваша реклама видавалася на перших сторінках пошуку? Створити логотип, який запам ‘ятається кожному? О, їх хлібом не годуй, дай чим-небудь таким зайнятися. Технології є для них невід ‘ємним атрибутом, адже з їх допомогою можна поширювати інформацію ефективніше.

Задайте їм своє горезвісне питання: “Хто це – айтішник?”. І ймовірно, вже не зможете змусити їх замовкнути.

Ось і розібралися, хто такий айтішник і що він робить. І якщо по ходу прочитання у вас загорілися очі і серце застукало вдвічі швидше, то давайте розберемося з нагальним.

Як стати айтішником

Професія айтішник, як ми вже з ‘ясували, занадто велика, для такого вульгарного визначення. Тому, виходячи з класифікації вище, варто визначити конкретний напрямок. Всі вони важкі однаково, вибирати варто те, до чого душа лежить. Без цього дуже швидко набридне. А те, що набридло, дуже важко робити добре.

Затребуваність

Трохи інше питання – це затребуваність на ринку праці. В даний час найбільшу популярність набувають мобільні додатки. У кожного другого в кишені смартфон, і цільова аудиторія зростає день від дня. А це, в першу чергу, означає пріоритет у розподілі ресурсів.

Однак не варто сприймати подібні тенденції як абсолют. Ринок IT постійно обертається в динаміці і тому важко заздалегідь передбачити, до кого і якою стороною він повернеться. В даний момент нестачі айтішників немає, проте є гостра нестача хороших IT-фахівців. А якщо діяльність дійсно приваблює, то записати себе в такі – тільки питання часу.

Так що в підсумку-то

А в підсумку у нас повинно було скластися приблизне уявлення про айтішників і сферу в цілому. Ми зрозуміли, що всі вони різні, у кожного своя робота. Різниця між ними тільки в тому, що хтось реально важко працює, а хтось пише про них подібні тексти. Але це питання до капіталізму і його нерівності праці, про це в інший раз.

Операція “Сатанік”: як Greenpeace розгорнули масштабну кампанію проти ядерних випробувань

Індустріалізація вивела людство на новий щабель, з іншого боку – нанесла шкоду для планети. Відповідно, великі корпорації, чиї виробництва шкодять екосистемі, стали головним ворогом для екоактивістів. А оскільки в основі конфлікту лежать також великі гроші, ці компанії і країни намагаються виставити грінпісівців екотерористами. Greenpeace фактично почали війну проти всього, що шкодить планеті.

У 1970-х роках Greenpeace почала грати у дорослі ігри, ставлячи під загрозу зриву ядерні випробування. Неподалік невеликої острівної країни посеред Тихого океану – Полінезії, генштаб Франції планував провести атмосферні випробування ядерної зброї. Тоді Greenpeace вийшли у відкриті води з ультиматумом – підірвати ядерну бомбу можна тільки разом із ними. Французам не залишалося нічого, крім як скасувати тестування. Важливо Невідомі спалили автомобіль керівника Держекоінспекції Фірсова

У вересні 1971 року комітет Greenpeace “Don’t Make a Wave” запустив своє судно від Ванкуверу до Амчітки на Алясці. Маневри корабля змусили американський уряд відмовитися від ядерних випробувань. Далеко не всі протести закінчувалися “без крові”. Після першого блокування французьких випробувань 1975 року, військові вирішили пригальмувати із тестуваннями. Але військові технології постійно розвивалися, особливо у ядерній сфері. Через 10 років французи знову оголосили про запланований підрив. Люди на французькій Полінезії мають багато проблем зі здоров’ям через ці випробування. Рак, інфекції, радіація. А крім них страждає і довколишнє середовище. Вони ж тестують підземні нейтронні бомби, які перетворять Полінезію у швейцарський сир. Все буде в дірах,
– розповів активіст Greenpeace Девід Мактаггарт. Небезпека будь-якого ядерного вибуху, крім звичайно знищення всього живого, ще й у зараженні радіацією. Після випробувань, територія довкола місця підриву може бути забрудненою протягом десятків років. Операція “Сатанік” У розпорядженні активістів Greenpeace. був корабель Rainbow Warriow. В переддень випробувань він мав вийти з Окленду у Північний Тихий океан на мирний протест. Ми будемо стояти проти випробувань. Ми хочемо щоб такі країни як СРСР, США, Франція чи Китай зрозуміли що потрібно зупинити це. Це перший крок до роззброєння,
– зазначив засновник організації Greenpeace Девід Мактаггарт. Екоактивісти вийшли із порту Окленда 9 липня 1985 року. Акція мала бути виключно мирною маніфестацією. Про це свідчило те, що на борту, окрім екіпажу були лише цивільні. Там також перебували Мефар і Домінік Прієр, агенти французької спецслужби DGSE, для того, щоб коригувати дайверів, які мають знешкодити корабель.
Мефар і Домінік Прієр / Фото Рinterest Франція серйозно налаштувалася на випробування. Стартувала операція із затоплення Rainbow Warriow, їй присвоїли назву “Сатанік”. Цікаво Блокада Берліна: як дощ із родзинок врятував мільйони життів Ідею затоплення ще на виході з порту довелося відкласти. Ризик зачепити цивільних загрожував зайвим міжнародним скандалом. План “Б” виявився більш реалістичним. Перша бомба мала пробудити людей, щоб ті евакуювалися. А друга за планом мала би остаточно затопити корабель,
– розповів командир дайверів DGSE Жан Люк Кістер. О 23:38 пролунав перший вибух, який практично розірвав Rainbow Warriow. В боковій частині судна утворилася велика діра. Корабель пішов на дно всього за 45 секунд.
Rainbow Warriow йде на дно / Фото BT.com Другий вибух забрав життя фотографа Фернандо Перейри. Він затримався на кораблі, щоб забрати своє обладнання, але сісти у рятувальну шлюпку не встиг.
Фернандо Перейра / Фото Eyes of Fire За два дні після затоплення Rainbow Warriow правоохоронним органам Нової Зелендії вдалося затримати двох агентів DGSE – тих самих молодят. На тлі протестів і постійного дипломатичного тиску міністр оборони Франції Шарль Ерню пішов у відставку. Тоді звинувачення перекинули і на президента Франсуа Міттерана.
Шарль Ерню / Фото Wikipedia Пікетування нафтовидобувних компаній Ще один вектор діяльності Greenpeace – пікетування нафтовидобувних компаній у сейсмічно нестабільних зонах. 2013 року активісти відправили судно Arctic Sunrise до російської нафтової платформи “Приразломная”, яка належить Газпрому.
“Приразломная” / Фото Neftegaz.ru Їхнім завдання було вивісити банери із закликами до збереження Арктики. Суть акції: привернути увагу суспільства через соцмережі та медіа. Проте втілити план у реальність не вийшло. Грінпісівців зустріла озброєна охорона російських нафтовиків, які грозилися затопити і Arctic Sunrise та екоактивістів. Читайте також Російська снайперська зброя на Донбасі: бойовики РФ злили фотодокази в мережу За лічені хвилини прибув і російський спецназ. Усіх арештували і відправили у Мурманськ, де розсадили по СІЗО як порушників що несуть загрозу режимному об’єкту. Згодом Женевський суд визнав дії Москви перевищенням заходів безпеки і назвав безпідставною агресією проти мирних активістів.
Arctic Sunrise / Фото MarineTraffic Саму організацію нерідко звинувачують у корпоративних війнах. Це працює приблизно так: одна компанія замовляє Грінпіс аби вони протестували проти іншої. “Greenpeace перетворився в інструмент лобіювання інтересів. Організація втратила свою початкову функцію – захищати природу від варварів. Стала красивою ширмою для збору грошей. Від 70 до 80% усіх пожертв витрачаються лише на підтримання цієї бюрократичної машини”, – розповів один із засновників Greenpeace Пол Вотсон. У попередній програмі Три війни за два роки: героїчний шлях до незалежності, який подолала Литва Як би не було, боротьба проти великих корпорацій не зупиняє їхню роботу. Лише пригальмовує на місяць-другий. Проте це не заважає екоактивістам продовжувати свої намагання зробити планету кращою. Міжнародну неурядову екологічну організацію Greenpeace було створено 15 вересня 1971 року.

Хто такі сатаністи та чи справді вони поклоняються дияволу

Як кинути виклик усім релігіям знають “сатаністи” – головні противники християнства. Вони шокують чорними месами та лякають загадковими трьома шістками. Чи справді адепти диявола йому поклоняються? І чи приносять когось чи щось у жертву? Про це читайте у матеріалі 24 каналу.

Існує два види сатанізму. Перший – теїстичний, або релігійний. Його прихильники поклоняються дияволу і визнають його як божество. Цікаво! Чому синтоїсти взимку приймають холодну ванну на вулиці: цікаві факти про японську релігію

У чотирьох розділах прописані 9 сатанинських заповідей, 11 правил та 9 гріхів. Якщо не вдаватися у деталі: сатаністи закликають потурати всім своїм тілесним бажанням замість утримання від них.

По суті все, що у християнстві вважається гріхом, у сатанізмі – дозволене. А серед найбільших гріхів – дурість, вузький світогляд, самообман та прояв стадного інстинкту. А ще сатаністи заперечують так зване “Золоте правило” християнства – настанову про те, що потрібно ставитись до людей так, як хочеш аби вони ставились до тебе. У сатанізмі любов і співчуття – прояв слабкості. Натомість вони пропонують мститись своїм кривдникам.

Як долучитись до Церкви Сатани?

Зробити це можуть лише повнолітні. Або ж треба отримати дозвіл від батьків чи опікунів. Усі члени церкви поділяються на дві категорії:

1. зареєстрованих, яким достатньо заплатити внесок та отримати спеціальну червону картку,
2. активних, вони безпосередньо залучені до діяльності церкви у місці, де живуть – здійснюють обряди та беруть участь у месах.

Аби стати активним членом церкви, треба подати відповідну заяву. Та її можуть і відхилити. Активні учасники діляться на 5 категорій. Умови переходу на вищий етап – не розголошують. Рішення ухвалює адміністрація церкви. Що ж до членського внеску, то він разовий, єдиний для усіх і складає 225 американських доларів.

Чи справді три шістки – символ сатанізму і число диявола?

Не зовсім. Самі сатаністи не надають цьому числу особливого значення і називають його своєрідною провокацією для віруючих. Справді важливим для них є Знак Бафомета – одного із демонів.

Так виглядає знак Бафомета

На вигляд це перевернута пентаграма, всередині якої зображена голова козла. Символ вперше з’явився на обкладинці Біблії Сатани і згодом став основним сатанинським логотипом.

Бафомет – дуже складний символ. Він став своєрідним звалищем езотеричних релігійних уявлень і уособлює примирення протирічь. Як Інь і Ян,
– зазначив художник, сатаніст Кріс Андрес.

Чи є сатаністи в Україні?

Офіційно – ні. Та 5 років тому у селі Пастирське на Черкащині з’явилась Церква Сатани. Її навіть зареєструвала місцева влада. Згодом виявилось, що чиновники не знали, що реєструють саме сатаністів.

Церква у селі проіснувала недовго. Вже через місяць тамтешні пожежники отримали повідомлення про підпал будинку, у якому і розмістили сатаністський храм. Погасити вогонь так і не встигли.