“Так ніхто не кохав. “: 10 найпрекрасніших віршів про кохання

“Не потому, что от Неё светло, А потому, что с Ней не надо света. “

Вірші про кохання . Як багато в них таїться, скільки почуттів і пристрасті ховається між рядків. Ми пишемо вірші про кохання, читаємо, слухаємо і захоплюємося геніальністю романтичного слова! Давай зануримось у поетичні збірки з головою і знайдемо там себе.

Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя…
Не потому, чтоб я Её любил,
А потому, что я томлюсь с другими.

И если мне сомненье тяжело,
Я у Неё одной ищу ответа,
Не потому, что от Неё светло,
А потому, что с Ней не надо света.

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти.
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?

Я могу тебя очень ждать,
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год, и два, и всю жизнь, наверно!

Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что все не зря,
Что тебе это вправду надо!

Я могу за тобой идти
По чащобам и перелазам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и черт не бывал ни разу!

Все пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что все не зря,
Что потом не предашь в дороге.

Я могу для тебя отдать
Все, что есть у меня и будет.
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.

Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что все не зря,
Что люблю тебя не напрасно!

Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!

І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.

Улыбаюсь, а сердце плачет
в одинокие вечера.
Я люблю тебя.
Это значит –

я желаю тебе добра.
Это значит, моя отрада,
слов не надо и встреч не надо,
и не надо моей печали,

и не надо моей тревоги,
и не надо, чтобы в дороге
мы рассветы с тобой встречали.
Вот и старость вдали маячит,

и о многом забыть пора.
Я люблю тебя.
Это значит –
я желаю тебе добра.

Значит, как мне тебя покинуть,
как мне память из сердца вынуть,
как не греть твоих рук озябших,
непосильную ношу взявших?

Кто же скажет, моя отрада,
что нам надо,
а что не надо,
посоветует, как же быть?

Нам никто об этом не скажет,
и никто пути не укажет,
и никто узла не развяжет.
Кто сказал, что легко любить?

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні. Тихий місяцю мій.
Де ви бачили більше кохання.
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

Приходить к тебе,
чтоб снова
просто вслушиваться в голос
и сидеть на стуле, сгорбясь,
и не говорить не слова.
Приходить,
стучаться в двери,
замирая, ждать ответа.
Если ты узнаешь это,
то, наверное, не поверишь,
то, наверно, захохочешь,
скажешь:
“Это ж глупо очень. ”
Скажешь:
“Тоже мне –
влюблённый!” –
и посмотришь удивлённо,
и не усидишь на месте.
Будет смех звенеть рекою.
Ну и ладно.
Ну и смейся.
Я люблю тебя
такою.

Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом. в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку.
Плачуть вночі лишень солов’ї.
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.

Двадцать первое. Ночь. Понедельник.
Очертанья столицы во мгле.
Сочинил же какой-то бездельник,
Что бывает любовь на земле.

И от лености или от скуки
Все поверили, так и живут:
Ждут свиданий, боятся разлуки
И любовные песни поют.

Но иным открывается тайна,
И почиет на них тишина…
Я на это наткнулась случайно
И с тех пор все как будто больна.

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: “Чи кохаєш?” – чи я б тобі мовила: ні.

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!

Теги

• Любов
• вірші
• чувства
• романтика
• поезія
• вірші про кохання
• Стихи про любви
• стихи про любов
• стихи про любові до чоловіка
• стихи визнання в любви
• красиві вірші про любов
• короткі вірші про любов
• вірші про любов до тижнів
• вірші про любов до дівчини
• стихи про те
• що любов
• стихи про любов любви
• Любовь з стихами
• асади стихи про любви
• стихи про любов до доріг
• стихи про любов короткі
• красиві вірші про любов
• кращі стихи про любви
• вірші про сенс любви
• стихи про любов до дівчини
• стихи про любви со Смисл
• ахматова вірші про любов
• стихи пушкіна про любові
• стихи про любов до жінки
• стихи поэтов про любви

Зворушливі вірші про кохання, яких ви ще не читали

Любов вартує особливих слів, і серед нас є люди, які вміють добирати їх напрочуд вдало. Коли все, що діється в душі, римується в рядки – народжуються красиві вірші про кохання. Тож пропонуємо вам відволіктися від щоденних турбот і доторкнутися до прекрасного!

Красиві вірші про кохання

***
Знову літери сиплються зорями,
За віконцем холодна зима.
Тиха ніч щось ворожить над долями…
Як же хочеться щастя й тепла!
Вільним вітром злетіти над хмарами
І забути про біль назавжди,
Щоби долі горіли стожарами,
Щоб було тільки щастя і ми!
Щоби стали хвилини ті вічними…
Як же хочеться, Боже, тепла!
А натомість пеленами сніжними
Всі дороги вкриває зима…
Автор: Марта Кархут

***
Не знаю, чому я тебе ненавиджу
І зразу ж до того так ніжно люблю,
Не знаю, чому я без тебе не можу,
Не знаю, навіщо я все це терплю…

І вечір настане, і зорі погаснуть,
І місяць сховається десь вдалині,
А я, як завжди, до самого світанку
Буду вдивлятися в очі сумні…

А я не відвикну від зоряних чарів,
А я вже не зможу тебе розлюбить,
Не знаю, можливо, ти сірий, як хмара,
Та я вже не зможу назад відступить!

Буває, що я тебе не розумію,
Буває, що хочеться все обірвати,
Та я розлюбить тебе вже не зумію,
Та я вже не зможу тебе не кохати…
Автор: Людмила Криницька

Вірші про складні стосунки

***
Їх є двоє. Два різних несхожих світи:
Розум, сила, краса і кохання.
А між ними – німа і безпомічна ти,
Все вирішуєш підле завдання.
Ти тікаєш, мов звір, від вогню до води,
Від бурхливого ритму до тиші.
То горіти ти хочеш, то легко пливти,
Але світла ніде не залишиш.
Ти жалієш обох. Ти даруєш тепло,
Ти тримаєш над ними егіду,
Та кохання немає, його й не було,
І на вулиці дощ – сумне літо…
Автор: Вікторія Чорній (viktoriia.chorniy)

***
Ти прийди, як тебе я покличу.
І послухай про що я мовчу,
Я до тебе лише пригорнуся,
Щоб відчути твою теплоту.

Ти візьми мене тихо за руку,
І ні слова мені не кажи!
Ти поглянь мені просто у вічі,
І в думках мені щось розкажи.

Обніми мене ніжно за плечі,
Як колись просто так обіймав…
Дай відчути себе у безпеці,
Ніби ти мене і не втрачав!

Помовчи наодинці зі мною…
Розкажи, як ти жив ці роки?
І чи згадував трохи про мене?
Розкажи мені! Все розкажи….

Не жалій ти для мене хвилину,
Бо тобі я віддала життя…
Весь цей час лиш тебе я кохала,
Й лиш тебе в серці я берегла.

Ти приходь, як тебе я покличу,
Й розкажи мені знову про нас!
До сих пір я на тебе чекаю!
Якщо навіть і вийшов наш час…
Автор: Viktoria Sakalosh

***
Краса чудна, зажурена, глибока,
О, скільки б ти до ніг їй не вклонивсь,
Вона на тебе дивиться звисока,
Вона сповита жалем за «колись»…
Краса смутна, затаєна, жорстока,
О, скільки б ти на неї не моливсь,
Вона така пекельно одинока
Як вирішив піти – хоч озирнись!
Автор: Софія Пасічник

***
Відроди мене… Із попелу зрости…
Я беззахисна стеблина у пустелі,
Спорожніла… Змалювала акварелі…
Загубилась між безодні й висоти.

Відроди мене… Загублену й чужу,
Дай напитися натхнення еліксиру.
Знов повірити в любов цілющу, щиру,
Подолати цю байдужості межу.

Відроди мене… З солодкої сльози
Замереж стежину радості в майбутнє,
Вкрий теплом, щоб пережити люті студні,
Врівноваж душі шалені терези.

Відроди мене… Для себе відроди…
Знаєш сам: такої ж іншої не буде —
Половинку тільки раз стрічають люди!
Й доки душі не скувало ще в льоди,
НАС для нас коханням вірним відроди…
Автор: Ніна Бойко

Щира поезія про справжні почуття

***
Чи знаєш ти, як пишуться вірші?
Як лиються дощем слова у рими?
Зі спогадів, що ожили в душі,
Й блукають десь надіями марними.
Як завмирає, тремтячи, душа,
Як будиться у пам’яті забуте…
Й торкається пелюсткою вірша,
Того, що вже ніколи не вернути!
Як в грудях серце гупає чимдуж,
Гарячу кров ганяючи по жилах.
Як ніжним цвітом білих-білих руж
Спаде віршем все те, що пережила…
Автор: Марта Кархут

***
Запам’ятай мене усміхненим дівчам.
Що так закохано ув очі заглядала.
Що із надією горнулась до плеча.
Та половинкою…не склалося…не стала.

Запам’ятай мене з рум’янцем на щоках.
І на світанку — теплу, заспану і рідну.
Оту, що мріяла навіки у руках
Твоїх лишитися, сховатися від вітру.

Оту твою, лише твою, яка була
Любов’ю й карою, і ліками, і болем.
Яка тобою тільки марила й жила.
І кожну мить тебе вимолювала в долі.

Не вберегли ми наших снів і, як на зло.
Утрати рана не рубцюється, зоріє.
Дозволь лишитись хоч у пам’яті теплом.
І я крізь відстані і час тебе зігрію.
Автор: Ніна Бойко

***
А без тебе ніяк. Не мовчи!
Обіймаю тебе лиш думками
І вміщаю, ховаю в рядки,
Що посиплються знову віршами.
А без тебе якась пустота,
А без тебе мені вже несила!
А без тебе я зовсім не та,
А без тебе я наче й не жила…
А без тебе – сама не своя,
А без тебе не знаю, як бути,
Чи чекати «Ти тільки моя!»,
А чи просто навіки забути?
Автор: Марта Кархут

Ці слова не втрачають своєї глибини навіть з плином часу. А ще – інколи вірші про кохання можуть розказати набагато більше, адже читати потрібно між рядків…