Дзюба Іван Михайлович

ДЗЮ́БА Іван Михайлович (26. 07. 1931, с. Миколаївка, нині Волноваського р-ну Донецької обл. – 22. 02. 2022, Київ) – літературний критик, публіцист, громадський діяч. Академік НАНУ (1992). Герой України (2001). Ордени Свободи (2009), князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2022). Державна премія України ім. Т. Шевченка (1991). Премії ім. О. Білецького у галузі літературно-художньої критики (1987), фундації О. і Т. Антоновичів (1990). Член НСПУ (1959). Закінчив Донецький педагогічний інститут (1953), аспірантуру Інституту літератури АН УРСР (Київ, 1956). Працював у Києві редактором видавництва «Дніпро» (1957, 1968–71); завідувачем відділу критики журналу «Вітчизна» (1958–62, звільнений за «ідеологічні помилки»); коректором «УБЖ» (1964–68); коректором, літературним редактором газети Київського авіаремонтного заводу (1974–82). Від 1982 – на творчій роботі. Від 1989 – в Інституті літератури НАНУ: старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник. Міністр культури України (1992–94). Головний редактор журналу «Сучасність» (1992–2002). Академік-секретар Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАНУ (1996–2004); співголова редколегії ЕСУ (від 1998). Голова Комітету з Національної премії ім. Т. Шевченка (1999–2005).

Активний учасник руху за незалежність України, один із засновників НРУ. Як літературний критик дебютував 1950. У 1959 видав у Києві першу книгу літературно-критичних статей «“Звичайна людина” чи міщанин?», яка засвідчила принципову позицію речника літературного шістдесятництва щодо неповноти художнього відображення української людини як національно гідної, неповторної особистості, морально відповідальної особи, натомість враженої бацилами ідеологічної кон’юнктури, соціальної мімікрії, неможливістю реалізувати в умовах тоталітарного режиму свій потенціал. Виніс безкомпромісні, без огляду на звання, лауреатство і посади, присуди за штучність художніх конфліктів, літературні трафарети, за лакування дійсності, примітивізм сюжетів, схематичне зображення героїв, дефіцит життєвої правди. Його виступи з проблем сучасного літературного процесу на творчих зустрічах, презентаціях книг, ювілейних вечорах із нагоди вшанування пам’яті видатних діячів української літератури та культури Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Винниченка, В. Симоненка виклика́ли широкий резонанс у суспільстві. З особливою принциповістю та емоційною пристрастю звучали його полемічні інвективи під час літературно-мистецьких дискусій у Клубі творчої молоді. Розвінчаний культ Сталіна і хрущовська «відлига» утвердили Дзюбу в переконанні, що радянська система здатна еволюційно демократизуватися насамперед шляхом повернення до ленінської національної політики. Його погляд звернений як до європейської літературної, філософсько-естетичної, і політологічної спадщини, так і до праць відомих російських і українських теоретиків та практиків соціально-демократичних і комуністичних рухів. Прагнув виявити й сформулювати засоби та шляхи удосконалення суспільства як культур. системи, сприятливої для самореалізації особистості, виявлення її творчого потенціалу.

4 вересня 1965 у київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі х/ф «Тіні забутих предків» (режисер С. Параджанов) виступив із промовою про таємні арешти молодої інтелігенції. Загальнолюдські, гуманістичні цінності – свобода, рівність, братерство – не можуть утвердитися там, де існує нерівність націй, де людина національно упосліджена і не постає як індивідуальна особистість – на цьому Дзюба зробив особливий наголос у виступі 29 вересня 1966 в Бабиному Яру (Київ). Він публічно і принципово висловився проти кричущих порушень у справі національного будівництва в СРСР, запропонував у праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965, рукопис, надісланий до ЦК КПУ разом із протестом проти арештів серед інтелігенції) повернутися до ленінської національної політики, що, на його думку, зазнала великодержавницької шовіністичної ревізії. Вимагав від партійного і радянського керівництва СРСР та УРСР пояснити причини «невсипущих, безжалісних і безглуздих переслідувань національно-культурного життя» в Україні, а наприкінці застеріг: «процес денаціоналізації й русифікації є колосальним мінусом для справи соціалістичного демократизму і має об’єктивно реакційне значення». Ця праця швидко поширилася у самвидаві та за кордоном (Нью-Йорк; Мюнхен, 1968; англ. перекл. – Лондон, 1968; італ. – Рим, 1971; китай. – Пекін, 1972; рос. – Амстердам, 1973; франц. – Париж, 1980), ставши ідейним маніфестом українського шістдесятництва.

2 березня 1972 Дзюбу відрахували зі СПУ, а 18 квітня того ж року заарештували. 12–16 березня 1973 відбулося судове засідання, на якому його засуджено до 5-ти років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії, 6 листопада того ж року помилувано і згодом звільнено (реабілітовано 1991).

Позбавлений можливості активно виступати з питань літературно-мистецького процесу, Дзюба начебто для обстоювання ідей інтернаціоналізму та дружби радянських народів почав досліджувати творчість письменників інших народів, передусім Кавказу і Середньої Азії. З’явилися ґрунтовні дослідження з вірм., литов., латис., естон., білорус., казах., кабардин., інгуської, якут., даргин., осетин., мансі, нанайської літератур, у яких він прагнув висвітлити історичну долю кожного народу й кожної мови, літератури, культури, відкрити оригінальне, не спотворене гримасами часто вимушеної ідейно-політичної мімікрії національного обличчя народів СРСР («Грані кристала», 1976; «На пульсі доби», 1981; «Автографи відродження», 1986; «Стефан Зорян в історії вірменської літератури», 1987; «Садріддін Айні», 1987; усі – Київ). Поступово знову утвердився в республіканській пресі як літературний критик і публіцист. Зокрема, його літературно-критичні публікації охоплюють широке коло явищ і постатей української літератури, хоч пише він і про російську та інші літератури. У статті «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?» («Україна. Наука і культура», 1988, вип. 22) порушив концептуально важливу проблему цілісності функціонування української культури, ролі української мови, яка є «становим хребтом національної культури» і зобов’язана виконувати всі свої суспільні та культурні функції.

Наукова діяльність Дзюби сформувалася головним чином у контексті дослідження життя і творчості Т. Шевченка, аналіз його спадщини поширюється на весь ідейно-художній простір світової літератури й мистецтва, розглядається в ідейно-естетичному «товаристві великих сучасників», – Ш. Петефі, Ф. Шіллера, В. Гюґо, О. Хом’якова, Ю. Словацького. До 150-річчя створення поеми «Кавказ» підготував переконливу, базовану на маловідомих архівних матеріалах і на багатьох виданнях 19 ст. книгу «“Застукали сердешну волю. ”: Шевченків “Кавказ” на тлі непроминального минулого» (К., 1995), у якій розкрив сутність війни РФ із чеченським народом 1990-х рр. у проекції на ті кавказькі війни, що вела Росія часів написання поеми. Свої багаторічні студії узагальнив у монографії «Тарас Шевченко. Життя і творчість» (К., 2005; 2008), що стала етапом у шевченкознавстві завдяки широкомасштабному осмисленню ролі й значення творчості поета в контексті тогочасного літературного, культурного і суспільно-політичного життя Російської імперії та Європи.

До кінця життєвого шляху розробляв кардинальні питання української культурології та державотворення. Для його публікацій на актуальні теми сьогодення, зокрема проблеми розвитку культури, мистецтва, функціювання української мови, ставлення до історичної спадщини, характерний глибокий скрупульозний аналіз, енциклопедична обізнаність. Визначав причини проблем, відчував ледь помітні тенденції їх розвитку, чітко проводив основоположну думку, націлену на читача. Публікації Дзюби – глибока, узагальнена і водночас реальна програма дій для розбудови української демократичної держави. Про І. Дзюбу 2023 знято документальний фільм «Іван і Марта» (режисер С. Буковський).

Пр.: Шевченко і Петефі // Sbornik Ševčenkovský. Bratislava, 1965; Сучасність. 1967. № 3; Польські прислів’я та приказки. К., 1970; Шевченко і Хомяков // Сучасність. 1970. № 1; Вітчизна у нас одна. К., 1984; «У всякого своя доля…». К., 1989; «Бо то не просто мова, звуки. ». К., 1990; Україна і світ (Перша доповідь на Першому конгресі Міжнар. асоц. україністів) // Україна. Наука і культура. 1991. Вип. 25; Інтернаціоналізм чи русифікація? К., 1998; Між культурою і політикою. К., 1998; Спрага. К., 2001; З криниці літ: Пр. в 3 т. Т. 2. К., 2001; Т. 1–3. К., 2006; Україна перед Сфінксом майбутнього. К., 2001; Пастка: Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна. К., 2003; Микола Хвильовий: «азіятський ренесанс» і «психологічна Европа». К., 2005; Україна у пошуках нової ідентичності: Ст., виступи, інтерв’ю, памфлети. К., 2006; Сквозь завихрения времени: В 3 т. К., 2006; У світі думки Лесі Українки. Лц., 2006; Шевченкофобія в сучасній Україні. К., 2006; Порнократія на марші. К., 2007.

Літ.: Рахманний Р. Вогонь і попіл: Порив і злам Івана Дзюби. Монреаль, 1974; Іван Дзюба – талант і доля: Біобібліогр. нарис. К., 2005; Сверстюк Є. Iван Дзюба – талант i доля: Видатному українцевi – 75 // УК. 2006. № 5–6; Базилевський В. Філософія і психологічний час «не окремо» взятого життя: І. Дзюбі – 75 // Дивослово. 2006. № 7; Дончик В. Під знаком Івана Дзюби // Там само; Іваничук Р. Моє слово про лідера шістдесятників: І. Дзюбі – 75 // Там само; Шевченко А. Із когорти подвижників: І. Дзюбі – 75 // Там само; Баранов В. Духовний iмператив Iвана Дзюби // Київ. 2006. № 7–8; Дончик В. Лiтературний критик, учений, полiтик: [До ювiлею I. Дзюби] // Уряд. кур’єр. 2006, 26 лип.; Драч I. Епоха ламала його, але не зламала: [До ювiлею I. Дзюби] // КіЖ. 2006, 26 лип.; Жулинський М. Iван Дзюба: «У мене свiй свiт, своя позицiя»: Навздогiн iз пером у руках за 75-лiтнiм марафонцем // ЛУ. 2006, 27 лип.; Аблiцов В. Погляд крiзь час: I. Франко та I. Дзюба: неювiлейнi бiографiчнi сюжети // Там само. 10 серп.; Логвиненко О. Людина i суспiльство в контекстi феномена Iвана Дзюби // Там само. 30 листоп.; Неврлий М. Шевченко, якого ми не знали // Там само. 2007, 22 листоп.; Феномен Івана Дзюби: Мат. круглого столу. К., 2007; Мушинка М. та ін. Постать Івана Дзюби: думки сучасних інтелектуалів // Енциклопедичний вісник України. 2021. Вип. 13; До ювілею Івана Дзюби (до 90-річчя від дня народження): зб. наук. пр. К., 2021.

Шевченко і Петефі // Sbornik Ševčenkovský. Bratislava, 1965; Сучасність. 1967. № 3; Польські прислів’я та приказки. К., 1970; Шевченко і Хомяков // Сучасність. 1970. № 1; Вітчизна у нас одна. К., 1984; «У всякого своя доля…». К., 1989; «Бо то не просто мова, звуки. ». К., 1990; Україна і світ (Перша доповідь на Першому конгресі Міжнар. асоц. україністів) // Україна. Наука і культура. 1991. Вип. 25; Інтернаціоналізм чи русифікація? К., 1998; Між культурою і політикою. К., 1998; Спрага. К., 2001; З криниці літ: Пр. в 3 т. Т. 2. К., 2001; Т. 1–3. К., 2006; Україна перед Сфінксом майбутнього. К., 2001; Пастка: Тридцять років зі Сталіним. П’ятдесят років без Сталіна. К., 2003; Микола Хвильовий: «азіятський ренесанс» і «психологічна Европа». К., 2005; Україна у пошуках нової ідентичності: Ст., виступи, інтерв’ю, памфлети. К., 2006; Сквозь завихрения времени: В 3 т. К., 2006; У світі думки Лесі Українки. Лц., 2006; Шевченкофобія в сучасній Україні. К., 2006; Порнократія на марші. К., 2007.

1. Рахманний Р. Вогонь і попіл: Порив і злам Івана Дзюби. Монреаль, 1974; Google Scholar
2. Іван Дзюба – талант і доля: Біобібліогр. нарис. К., 2005; Google Scholar
3. Сверстюк Є. Iван Дзюба – талант i доля: Видатному українцевi – 75 // УК. 2006. № 5–6; Google Scholar
4. Базилевський В. Філософія і психологічний час «не окремо» взятого життя: І. Дзюбі – 75 // Дивослово. 2006. № 7; Google Scholar
5. Дончик В. Під знаком Івана Дзюби // Там само; Google Scholar
6. Іваничук Р. Моє слово про лідера шістдесятників: І. Дзюбі – 75 // Там само; Google Scholar
7. Шевченко А. Із когорти подвижників: І. Дзюбі – 75 // Там само; Google Scholar
8. Баранов В. Духовний iмператив Iвана Дзюби // Київ. 2006. № 7–8; Google Scholar
9. Дончик В. Лiтературний критик, учений, полiтик: [До ювiлею I. Дзюби] // Уряд. кур’єр. 2006, 26 лип.; Google Scholar
10. Драч I. Епоха ламала його, але не зламала: [До ювiлею I. Дзюби] // КіЖ. 2006, 26 лип.; Google Scholar
11. Жулинський М. Iван Дзюба: «У мене свiй свiт, своя позицiя»: Навздогiн iз пером у руках за 75-лiтнiм марафонцем // ЛУ. 2006, 27 лип.; Google Scholar
12. Аблiцов В. Погляд крiзь час: I. Франко та I. Дзюба: неювiлейнi бiографiчнi сюжети // Там само. 10 серп.; Google Scholar
13. Логвиненко О. Людина i суспiльство в контекстi феномена Iвана Дзюби // Там само. 30 листоп.; Google Scholar
14. Неврлий М. Шевченко, якого ми не знали // Там само. 2007, 22 листоп.; Google Scholar
15. Феномен Івана Дзюби: Мат. круглого столу. К., 2007; Google Scholar
16. Мушинка М. та ін. Постать Івана Дзюби: думки сучасних інтелектуалів // Енциклопедичний вісник України. 2021. Вип. 13; Google Scholar
17. До ювілею Івана Дзюби (до 90-річчя від дня народження): зб. наук. пр. К., 2021. Google Scholar

Соболь може залишитися в Європі: захисником цікавиться клуб, у якому вже грає українець

Захисник французького Страсбурга та національної команди України Едуард Соболь може покинути Лігу 1 та продовжити виступи у бельгійському Вестерло, за який грає екскапітан Динамо Сергій Сидорчук.

Едуард Соболь може залишити Страсбург у січневе трансферне вікно. На нього не розраховує головний тренер Патрік Вієйра.

Проте у захисника є шанс залишитися у європейському футболі – на оборонця претендує Вестерло, у складі якого виступає Сергій Сидорчук. Про це повідомив Sport.ua.

Нагадаємо, що футболіст має досвід виступів у Бельгії, адже перебрався до Страсбурга у січні минулого року з Брюгге за 2,5 мільйона євро.

• Соболь в поточному сезоні зіграв лише в трьох поєдинках за Страсбург в усіх офіційних турнірах: без результативних дій.
• Контракт Едуарда зі Страсбургом дійсний до 30 червня 2026 року. Transfermarkt оцінює 28-річного українця у два мільйони євро.
• В Україні захисник відомий своїми виступами за Шахтар, якому він належав з 2013 по 2021 рр. (16 матчів, одна результативна передача);
• Також із 2016 року Соболь зіграв 29 зустрічей у складі збірної України (один асист).
• Страсбур в турнірній таблиці Ліги 1 йде на дев’ятій сходинці, маючи 23 очки.
• Вестерло провів 20 матчів, набрав 21 бал та посідає 11 місце в турнірній таблиці чемпіонату Бельгії.

Зміна прописки. 7 топфутболістів, у яких закінчуються контракти у 2022 році

Фокус розповідає про сімку футболістів, за яких найближчими тижнями боротимуться топклуби Європи.

Будь-яке міжсезоння у європейських футбольних чемпіонатах — гаряча пора для трансферних чуток. Саме в цей період клуби можуть здійснювати продаж і придбання футболістів, які обчислюються сотнями мільйонів євро. У 2022 році відразу в кількох зіркових футболістів закінчуються терміни контрактів із нинішніми клубами і знайти нове місце продовження кар’єри вони можуть уже зараз, підписавши попередній контракт. Зимове трансферне вікно у Європі відкрито до 31 січня.

Фокус розповідає про 7 футболістів, які мають найбільші шанси змінити клуб у 2022 році.

Кіліан Мбаппе

Сага “Мбаппе та “Реал” триває вже майже 10 років. У 2012 році Кіліан Мбаппе приїжджав у Мадрид, фотографувався з Кріштіану Роналду і клеїв удома постери з футболістами “Реала”. Але до Академії клубу вундеркінд так і не потрапив, потім підписавши контракт із “Монако”. Показавши себе в цьому клубі, нападник перебрався в ПСЖ, де став по-справжньому зіркою світового футболу. Але в Парижі Мбаппе нещасливий, про що неодноразово натякав у своїх інтерв’ю. Наприкінці жовтня італійський журналіст Джанлука Ді Марціо повідомив, що французький нападник уже домовився про контракт із “Реалом”, але підписати папери зможе лише у лютому, а стати повноцінним гравцем “галактікос” — лише влітку, при цьому в Парижі не зароблять на його продажу ні цента, оскільки контракт ПСЖ та Кіліана Мбаппе спливає 30 червня 2022 року.

Схоже, що тандему “Кіліан Мбаппе і “Реал” судилося здійснитися вже в поточному році. За даними іспанських журналістів, за перехід у “Реал” Кіліан Мбаппе отримає підйомні у розмірі 40 мільйонів євро. При цьому трансферна вартість Кіліана Мбаппе в 2022 році становить 160 мільйонів євро за версією Transfermarkt.com. Контракт француза з “вершковими”, за інформацією видання ABC Deportes, буде розрахований на шість років, за кожен рік з яких футболіст зароблятиме 21 мільйон євро “чистими”.

При цьому говорити, що Кіліан Мбаппе змінить клуб, поки що передчасно. Сам футболіст перед Новим роком заявив, що має намір дограти сезон у ПСЖ.

Поль Погба

Клуб: “Манчестер Юнайтед”

Скандальний французький півзахисник, незважаючи на свій характер і потяг до розкішного життя, сумлінно відпрацював п’ятирічний контракт із “Манчестер Юнайтед”. Але, судячи із заяв агента гравця Міно Райоли, на “Олд Траффорд” 28-річний півзахисник залишатися не збирається. Він приїхав у “МЮ” з “Ювентуса” у 2016 році, але досягти великих успіхів у футболці “червоних дияволів” так і не зумів. Натомість майже все виходило у національній збірній Франції — перемога на чемпіонаті світу (2018) та в Лізі Націй (2021).

Сам футболіст тиждень тому опублікував фото з лімузина зі шкіряним салоном і підписав світлину фразою “Не дивись на проблему, дивись на її вирішення”. Ймовірно, півзахисник натякає на своє майбутнє, яке він не пов’язує із “Манчестер Юнайтед”. 30 червня Поль Погба стане вільним агентом і тоді питання “У якому клубі грає Поль Погба?” набуде актуальності. У листопаді Фокус розповідав, що з “Манчестер Юнайтед” Поль Погба продовжить контракт лише в тому випадку, якщо йому покращать умови до рівня Кріштіану Роналду. А це 480 тисяч фунтів на тиждень. Неймовірно, що боси “Ман Юнайтед” підуть на таку угоду.

Інтерес до Поля Погба проявляють ПСЖ і його колишній клуб — “Ювентус”. Трансферна вартість футболіста, якому в березні виповниться 29 років, оцінюється у 55 мільйонів євро.

Пауло Дибала

Клуб: “Ювентус”

Якщо з 2018 року Пауло Дибала перебував у тіні великого Кріштіану Роналду, то після повернення португальця в “Манчестер Юнайтед” аргентинець мав стати лідером “Ювентуса”. Цього сезону у форварда справи йдуть непогано — Дибала зіграв у 17 матчах і забив 8 м’ячів. Протягом грудня в італійських ЗМІ спалахнув цілий серіал про новий контракт футболіста з “Ювентусом”. Спочатку сторони не могли домовитися про умови, потім футболіст заявив, що його більше хвилює поточне становище команди в турнірній таблиці, а контракт питання не актуальне. Але напередодні 2022 року керівники “Ювентуса” вирішили, що найменше хочуть чути питання “Де грає Пауло Дибала” та погодили деталі нового контракту.

І хоча ще рік тому ЗМІ сватали гравця в “Манчестер Юнайтед”, з усієї сімки героїв цього тексту саме в цього гравця найменші шанси змінити клубну прописку. Але вони є, оскільки “Ювентус” знову виявився втягнутим у скандал. Цього разу обійшлося без договірних матчів, як було у 2006 році, але прокуратура Туріна має питання щодо ведення фінансових справ.

Марсело Брозович

Клуб: “Інтер”

Досвідчений опорний півзахисник і чинний віцечемпіон світу дограє свій шостий сезон у складі “Інтера”. Брозович — важливий гравець за будь-якого тренера, чи то Антоніо Конте, чи Сімоне Індзагі. Тому, як і у випадку з Дибалою, клуб намагатиметься зробити все, щоб футболіст Марсело Брозович продовжував носити футболку з логотипом “Інтера”. Інша річ, що сам футболіст у 29 років ще може спробувати сили в більш амбітному клубі. Цьогорічна трансферна вартість хорвата оцінюється в 40 мільйонів євро, але якщо один із клубів переконає Брозовича на перехід, то 29-річний футболіст зможе вирушити туди на правах вільного агента. Серед зацікавлених клубів — ПСЖ, “Тоттенгем” і “Ньюкасл”.

Антоніо Рюдігер

Клуб: “Челсі”

Німецький захисник, як ніхто розуміє Кіліана Мбаппе. От тільки якщо француз, схоже, з “Реалом” уже домовився, то Антоніо Рюдігер може не поїхати в Мадрид. Боси “галактікос” вважають вимоги футболіста завищеними. Але й крім мадридського клубу в Рюдігера є з чого вибирати: у послугах гравця зацікавлені “Ювентус”, “Баварія” та ПСЖ. А ось за даними The Athletic, Рюдігер і його одноклубник Сезар Аспілікуета все ж таки продовжать контракти з “Челсі”.

Мабуть, серед усіх топфутболістів, у яких закінчуються терміни контракту, історія з німецьким захисником найзаплутаніша. Ринкова ціна Антоніо Рюдігера становить 35 мільйонів євро і малоймовірно, що хтось буде готовий стільки платити у зимове міжсезоння, якщо влітку футболіст може втекти з “Челсі” безкоштовно.

Лоренцо Інсіньє

Клуб: “Наполі”

З ім’ям Лоренцо Інсіньє у вболівальників неаполітанського клубу асоціюються найтепліші спогади. 30-річний форвард уже давно є одним із лідерів “Наполі” та користується популярністю у фанатів. Чутки відправляють Лоренцо Інсіньє в “Зеніт”, але сам футболіст уже домовився про контракт із клубом МЛС “Торонто”. Неаполітанському клубу футболіст Лоренцо Інсіньє віддав 15 років своєї кар’єри, а портал Transfermarkt.com оцінює чемпіона Європи-2020 у 35 мільйонів євро.

Усман Дембеле

Клуб: “Барселона”

Керівництво “Барселони” вражає весь світ. Клуб протягом 2021 року розповідав про те, як йому важко жити через величезні борги. “Барселона” попрощалася із символом клубних перемог і доморощеною легендою — Ліонелем Мессі, розлучилася з Рональдом Куманом і взагалі намагається економити будь-де. У той же час, у каталонського клубу багато футболістів, після продажу яких фінансові труднощі перестануть перетворюватися на зашморг на шиї ради директорів. Разом із Коутінью і Самюелем Умтіті, таким є француз Усман Дембеле. У Каталонії він так і не заграв, його зарплата — 12 мільйонів євро за сезон, а трансферна вартість — 30 млн євро. Усман Дембеле в 2022 може піти з “Барселони” безкоштовно, якщо на “Камп Ноу” не знайдуть покупця в зимове трансферне вікно.