Яке зростання в Успенській

Нині православні християни вступили в період Успенського посту. Про сучасну практику православного благочестя розповідає отець Іларіон (Мокрицький).

Успенський піст передує великому святу Успіння Божої Матері і триває два тижні — від 14 до 27 серпня. Встановлено цей піст з давніх часів християнства. Святий Симеон Солунський пише, що «Піст у серпні (Успенський) заснований на честь Матері Божої, Яка, дізнавшись про Своє преставлення, як завжди подвизалася і постилася за нас, хоча, будучи Святою і Непорочною, і не мала потреби у посту; так особливо Вона молилася за нас, коли мала намір перейти від теперішнього життя до майбутнього і коли Її блаженна душа мала через Божественного Духа з’єднатися з Її Сином. А тому і ми повинні поститися і оспівувати Її, наслідуючи житіє Її і пробуджуючи Її тим до молитви за нас». Піст — це час каяття, тому віруючій людині потрібно сповідатися і причаститися. Піст — це час, коли ми посилюємо свої молитви і частіше відвідуємо богослужіння, це час, коли ми більше уваги приділяємо духовному, частіше читаємо Священне Писання і святоотцівську літературу.

Успенський піст не такий суворий, як Великий, але більш суворий, ніж Петрів і Різдвяний пости. Але зважаючи на короткочасність Успенського посту, його можна вважати не важким і духовно корисним навіть для тих, хто робить тільки перші кроки на шляху до справжнього воцерковлення. У понеділок, середу і п’ятницю Успенського посту Устав Церкви наказує сухоядіння, тобто дотримуватися найсуворішого посту, без відварювання їжі; у вівторок і четвер — «з варінням їжі, але без єлею», тобто без олії; у суботні та недільні дні дозволяється вино і єлей. До свята Преображення Господнього, коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. У свято Преображення Господнього за Церковним Уставом дозволяється на трапезі риба. Після освячення в харчування обов’язково входили плоди нового врожаю. Сутність посту виражена в такій церковній пісні: «Постуючи від брашен, душе моя, а від пристрастей не очищаючись, — даремно втішаємося неядінням: бо — якщо піст не принесе тобі виправлення, то зненавидна буде від Бога, як фальшива, і уподібниться до злих демонів, що ніколи не їдять». Важливо пам’ятати, що Богу угодний не наш піст, а плоди посту. Піст і встановлений з тією метою, щоб ми, постуючи, подумали про вічність, про сенс життя, усвідомили свою гріховність і покаялися, виправилися, змінилися, навчилися любити християнською любов’ю, не засуджувати, бути милосердними, бути справжніми християнами. Піст зміцнює наші немічні сили, вселяє в наш розум новий і кращий сенс, спрямовує наші серця до сприйняття вічного і божественного.

У кожної людини завжди є щаслива і благодатна можливість через піст наблизитися до Бога, до Божої Матері та святих небожителів. Переживаючи Успенський піст, згадуючи Пресвяту Богородицю та Її Святе Успіння, ми вкотре маємо нагоду переконатися в безсмерті людської душі. Мета Успенського посту — це бажання Церкви нагадати всім нам про необхідність власного духовного зростання, богоуподоблення і преображення нашого внутрішнього світу. Всьому цьому ми вчимося у Божої Матері. Нехай Вона зміцнить усіх нас у вірі, благословить тих, хто призиває Її ім’я, допоможе по правді проводити життя земне і успадкувати вічне.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Нині православні християни вступили в період Успенського посту. Про сучасну практику православного благочестя розповідає отець Іларіон (Мокрицький). Успенський піст передує великому святу Успіння Божої Матері і триває два тижні — від 14 до 27 серпня. Встановлено цей піст з давніх часів християнства. Святий Симеон Солунський пише, що «Піст у серпні (Успенський) заснований на честь Матері Божої, […]

Успенське ставропігійне братство та його унікальна історія

Як об’єднання парафіян навколо церкви братства здавна існували в Україні. Проте з кінця ХVІ ст. вони перебрали на себе значно ширші громадські функції. Львівське братство стало першою організацією такого типу. Його вважають найстарішим церковним братством в Україні.

За твердженнями історика Ярослава Ісаєвича, Львівське братство починає формуватися на початку 1580-х років. Його праобразом стала громадська діяльність парафіян львівської Успенської церкви. У 1520-х роках «опікуни» храму захищали перед міською владою інтереси «всієї української громади в місті й передмістях». А у 1544 році була згадка про існування при Успенській церкві «руських старшин», які діють від імені «співбратів і сусідів, патронів церкви».

Лист Антиохійського патріарха про дарування ставропігії Львівському братству

Засновниками Львівського успенського братства були мешканці українського кварталу в центрі Львова – сідлярі Юрко та Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кушнір Лука Губа, крамарі Іван Красовський, Лесько Маленький, Хома Бабич, Стецько Мороховський, Іван Богатирець. Близьким помічником їхнім став учитель, письменник і вчений-філолог Степан Кукіль (Зизаній), родом із недалекого містечка Потелича – славного на всю Україну осередку гончарства.

Статут Львівського братства 1586 р. передбачав, що його членами ставали «міщанин або шляхтич, або предміщанин, або посполиті люди всілякого стану, як місцеві так і сторонні, за умови вступного внеску шести грошей». Членами Львівського братства були здебільшого ремісники, крамарі, інші містяни та жителі передмість. Охочий вступити до братства приходив на його засідання та оголошував про свій намір. Братчики обговорювали моральні якості кандидата, а знайомі давали рекомендацію. Кандидату зачитували статут, і він мав перед хрестом та двома запаленими свічками проголосити присягу про вступ до братства, підкорення його статуту, безвідмовне виконання доручень, боротьбу з ворогами братства. У разі зради інтересів братства братчик накликав на себе й родину прокляття, яке можна було зняти лише через покаяння. Жінки присяги не давали і на збори братства не приходили, хоч і входили до братства (Анна Федорова Грекова, Домна Семионова, Ангелина, Домна-Анна Могиляка та інші). Поза статутом існувала ще одна обов’язкова умова: до братства приймали лише одружених, а неодружені могли входити до «молодшого» або «молодечого братства».На початку братство налічувало 14 членів, а потім їхня кількість зросла до 50. Збори відбувалися що чотири тижні, тут сплачували по півгроша.

Служебник (Літургікон) Ставропігійного Успенського братства. 1702 рік. Фото з http://tsdazu.gov.ua/index.php/ua/online/47-all/252-online.html

Усі керівні посади були виборними. Щорік вибирали старших братчиків і такі ухвали затверджували більшістю голосів. За неявку на збори були покарання. Братський суд мав виняткові права. За значні злочини відлучали від Церкви. Також була обов’язковою присутність усіх на похороні братчика.

Історик Ярослав Ісаєвич вважав, що вже за статутом 1586 р. братство було ставропігійним, тобто підпорядковувалося безпосередньо патріарху. Утім, у липні 1592 р. Балабан оприлюднив лист Патріарха Єремії ІІ про скасування ставропігії. У грудні Балабан записав цей лист до гродських актів, однак той опротестували православні як фальсифікат. Новою грамотою 1593 р. Єремія ІІ знову надав братській Успенській церкві права патріаршої ставропігії.

Герб братства на обкладинці служебника. Фото з https://uk.wikipedia.org

Очолювали братство чотири старші братчики, яких, відповідно до статуту, переобирали щороку. Вибори відбувалися зазвичай у першу неділю після Пасхи чи Фомину неділю. На загальних зборах минулорічні старші братчики та їхні помічники давали повний звіт, репрезентувавши всі документи, печатки, ключі тощо. Після звіту молодші братчики, кланяючись, дякували старшим, а старші дякували за честь і довіру.

Найвідомішими керівниками Львівського братства до 1596 р. були сідлярі Юрій та Іван Кузьмовичі Рогатинці, Іван Деомидович Красовський, з діяльністю яких пов’язують реформу братства та укладення статуту 1586 р. Юрія Рогатинця та Івана Красовського вважають також авторами статуту братської школи 1585 р. Братство широко вело православне просвітництво, освітню діяльність та особливо друкарську справу.

Мармуровий портал з грецьким написом “Ставропігіон” і датами (1586–1904) та увінчаний гербом Ставропігійського братства роботи скульптора Антона Попеля

У 1574 р. диякон Іван Федоров надрукував у Львові «Апостол». Після смерті Федорова віддану в заставу друкарню за ініціативи владики Гедеона викупило братство (в 1586 р.). Ця друкарня працювала аж до припинення діяльності братства. Спочатку вона діяла у пристосованому приміщенні, а з 1605 р. – у Свято-Онуфрієвському монастирі. 1615 р. її перенесли на старе місце, а після пожежі 1628 р. – у школу. Братська друкарня була однією з найбільших і за період своєї діяльності випустила понад 160 тис. примірників книжок, серед яких значну частину становили богослужбові, також братство друкувало наукові трактати та світську літературу.

Опікувалося братство побудовою, ремонтом, доглядом за храмами, на утриманні братства був увесь церковний причт. У списки членів Успенського братства в різний час було внесено козацьких гетьманів Михайла Ружинського, Івана Виговського, Павла Тетерю. Братчики підтримували зв’язки з Військом Запорозьким. Зрозуміло, що на свою активну діяльність братство потребувало немалих коштів. Доходи братства поділялися на постійні й разові. До постійних належало зарахувати вступний внесок – 6 грошей – і річні, які також становили таку суму.

Джерелом доходів братства було нерухоме майно (будинки) і землі, звільнені від зборів, які приносили братчикам дохід. Братчики варили мед, залишок якого продавали. Віск використовували для виготовлення свічок, які також продавали. Головним джерелом постійних доходів була братська типографія.

До непостійних джерел доходів належали штрафи або пені, які платили братчики в разі порушення якихось обов’язків, а також пожертви і заповіти різних людей, що відписували братствам великі кошти або маєтки. Старші братчики вели братську скарбницю, дбали про збереження братського майна, контролювали виконання обов’язків молодшими братчиками, стежили за порядком під час зборів, пропонували різні справи на розгляд братства, після закінчення річної служби вони звітували перед усіма.На братських зборах розглядали і вирішували суперечки між братчиками, судили й наказували порушників дисципліни та братських обов’язків, а як особливих злочинців – порушників таємниці братських зборів. Покараннями для братчиків були штраф грішми або медом, сидіння на дзвіниці. За серйозні проступки виключали з членів братства.

Шпиталь Успенського братства у Львові – сучасний комплекс монастирських споруд св. Онуфрія: ліворуч – церква, праворуч – дзвіниця, келії ченців та приміщення колишнього шпиталю. Фото авторки. 2014 р.

Братства опікувалися лікарнями, богадільнями, храмами, монастирями, школами, типографіями. Братчики вибирали також ігуменів і священиків для братських монастирів і церков. Гроші на різні братські потреби з каси видавали у присутності всіх братчиків. Братства мали перший після духовенства голос при виборі єпископа. Вони мало право не визнавати влади єпископа, якщо той чинив проти істини, і повідомляти про це Патріарху.

Львівське ставропігійне братство діяло понад два сторіччя, потім його офіційно розпустили. Про його діяльність і школи розповідають численні архівні матеріали, які є унікальними пам’ятками української мови й літератури. На цьому наголошував історик Ярослав Ісаєвич. Більшість їх зберігають у Центральному державному архіві України у Львові.

Рукописні книжки з багатющої бібліотеки братства увійшли до фондів Львівського історичного музею. Натомість примірники, що їх видавала братська друкарня, розсіялися по світу. Як видно з каталогу «Пам’ятки книжкового мистецтва», стародруки з друкарні братства є в книгозбірнях багатьох країн колишнього Радянського Союзу, в бібліотеках Варшави і Вроцлава, Праги й Будапешта, Лондона і Нью-Йорка. Широке їхнє розповсюдження – яскраве свідчення ролі братського книговидання в міжнародних культурних зв’язках. На основі виданих братством стародруків і документів з братського архіву низку літературознавчих та історичних творів написав І. Франко. Їх вивчали академіки К. Студинський, М. Возняк, І. Крип’якевич.

Ганна ВРУБЛЕВСЬКА