Комплексний підхід до оцінювання генетичної специфічності та резистентності великої рогатої худоби

Представлено Інститутом розведення і генетики тварин імені М.В.Зубця НААН України.

Автори: Мохначова Н.Б., Маковська Н.М.

Метою роботи є генетична оцінка специфіки вітчизняних комерційних та локальних порід великої рогатої худоби за стійкістю до захворювань та стресу із застосуванням аналізу поліморфізму локусів кількісних ознак (QTLs), гену BoLA-DRB3, з подальшим застосуванням отриманої молекулярно-генетичної інформації у селекційно-племінній роботі.

Вивчено особливості розподілу алелів гену BoLA-DRB3 в вітчизняних породах великої рогатої худоби. Вперше у сірої української породи визначені частоти алелів та генотипів за п’ятьма генами, що асоційовані з кількісними ознаками продуктивності. Вперше виявлено молекулярно-генетичну структуру породи за алелями гена BoLA-DRB3. Визначено імуногенетичну структуру білоголової української породи.

Виявлено 4 породоспецифічні алелі та запатентовано спосіб добору бажаних генотипів в генофондових стадах. Дані щодо генетичної специфічності українських порід великої рогатої худоби внесені до Європейської інформаційної системи біорізноманітності сільськогосподарських тварин при FAO.

Практична значимість проведених досліджень підтверджується їх ефективним використанням для моніторингу генетичних ресурсів «Банку генетичних ресурсів тварин Інституту розведення і генетики тварин імені М.В.Зубця НААН» на наявність мутацій, що пов’язані зі зниженням резистентності. Доведено економічну ефективність впровадження комплексного оцінювання тварин за стійкістю до захворювань молочної залози і стресу.

Кількість публікацій: 25, у т.ч. за тематикою роботи монографія, 3 методичні рекомендації, технічний регламент, 25 статей (3 – у зарубіжних виданнях). Загальна кількість посилань на публікації авторів складає 4 (згідно з базою даних Google Scholar), h-індекс = 2. Отримано патент України на корисну модель та свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір.

М’ЯСНА ПРОДУКТИВНІСТЬ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Мета заняття. Набути практичні навички зажиттєвої оцінки показників м’ясної продуктивності худоби. Навчитися визначати масу тіла і вгодованість тварин відповідно до вимог національного стандарту.

Наочні приладдя та обладнання. ДСТУ 4673:2006; ГОСТ 5110—55; інструменти для вимірювання худоби; робочі зошити; мікрокалькулятори; рисунок з відміченими точками прощупування відкладення підшкірного сала; тварини ферми.

Зміст теми і методика виконання завдань. Правильна оцінка показників м’ясності худоби має важливе значення, оскільки від точності визначення якості худоби, яку реалізують підприємствам м’ясної промисловості, і розрахунків за неї залежать результати виробничо-фінансової діяльності господарства.

М’ясні якості за життя тварини оцінюють за сумою таких ознак: екстер’єр і конституція, маса тіла, вгодованість, скороспілість та оплата кормів продукцією.

Одним з най об’єктивніших показників м’ясної продуктивності худоби є маса тіла. Оцінку за цим показником проводять з урахуванням віку, статі і породи. За однакових умов кращі м’ясні якості будуть у тварин великих розмірів і скороспілих.

Фактичну масу тіла худоби визначають згідно з вимогами ГОСТу 23676— 79 при зважуванні на вагах середнього класу точності з максимальними межами зважування 500 і 2000 кг при допустимій похибці не більше 0,1 %.

Щоб дати характеристику інтенсивності росту тварини при відомих результатах маси тіла, вираховують абсолютний, відносний і середньодобовий прирости. Ці показники використовують як основні елементи зажиттєвої оцінки м’ясної продуктивності тварин.

При відсутності вагів масу тіла тварини можна визначити за промірами. Існує кілька способів визначення маси за промірами. Найбільш поширені Трухановського, Клювер-Штрауха, Фровейна та їх модифікації.

За способом Трухановського масу тіла дорослої худоби визначають за формулою:

де М — маса тіла тварини, кг; О — обхват грудей по вертикальній лінії, що проходить через верхню частину заднього кута лопаток, см; К — коефіцієнт: 2 — для молочних і 2,5 — для комбінованих і м’ясних порід.

Таблиця для визначення маси тіла великої рогатої худоби за промірами

Для визначення маси тіла за способами Клювер-Штрауха (у дорослої худоби) і Фровейна (у молодняку) користуються промірами обхвату грудей за лопатками і косою довжиною тулуба (від плече лопаткового суглоба до сідничного горба). Далі по спеціальних таблицях (табл. 41) на перетині стовпців довжини і обхвату знаходимо масу тварини у кілограмах. Для тварин першої категорії вгодованості одержану масу тіла за промірами збільшують на 5— 10%.

Використовуючи промір обхвату грудей за лопатками можливо також визначати масу тіла тварини за табл. 42, яка широко використовується в США.

Важливе значення для оцінки м’ясних якостей тварин має скороспілість, її визначають за енергією росту (абсолютною і відносною), а також за віком, у якому досягнуто фізіологічної й господарської зрілості.

Особливе місце при оцінці м’ясної продуктивності худоби надається оплаті кормів продукцією, яку визначають діленням абсолютного приросту її маси за період на кількість кормів (у МДж обмінної енергії), що використані за період вирощування тварини.

Серед зазначених показників, при інших однакових умовах, вирішальне значення має вгодованість. Під вгодованістю слід розуміти ступінь розвитку м’язів і відкладень підшкірного сала, що визначається візуально та прощупуванням тварини у відповідних місцях або візуально за якістю м’яса. Вгодованість тварин визначають відповідно до вимог державного стандарту.

Орієнтовна маса тіла великої рогатої худоби визначена за проміром обхвату грудей за лопатками

Обхват грудей

Маса тіла, кг; породи

Обхват

Маса тіла, кг; породи

за

лопатками см

крупні

середні

дрібні

грудей за

круп

серед

дріб-

лопатками, см

ні

ні

ні

Вимоги до вгодованості тварин різного віку і статі не можуть бути однаковими, оскільки у дорослої худоби при відгодівлі досить інтенсивно відбувається нагромадження жирових відкладень, а у молодняку — м’язової тканини. Крім того, бугаї, як правило, не мають відкладень сала. Тому, перш ніж встановлювати категорію вгодованості тварини, необхідно правильно визначити, до якої групи згідно із стандартом її слід віднести, тобто визначити стать і вік.

Вік тварин встановлюють за даними первинних зоотехнічних документів або за станом розвитку зубів. До молодняку відносять тварин, що мають не більше двох пар (зачепи і внутрішні середні) постійних різців. Найбільший вплив на показники м’ясності тварини мають: будова тіла, розвиток м’язів і ступінь відкладення підшкірного сала. Будову тіла оцінюють за розвитком окремих статей. При цьому особливу увагу звертають на форму голови і шиї. лінію спини, виповнення крижів і стегон, глибину паху, лінію черева і форму кінцівок. Тварина з добрими м’ясними якостями повинна мати відносно короткі кінцівки й шию, широку спину, широкі і прямі крижі, широкі та глибокі груди, дуже добре розвинені, що спускаються до скакального суглоба, м’язи задньої третини тулуба.

Будова тіла досить часто визначається породними особливостями тварини, але значною мірою залежить від ступеня розвитку м’язів і відкладень підшкірного сала. Розвиток м’язів визначають за загальною округлістю тулуба, виповненістю стегон, щільністю м’язової тканини при промацуванні, а також за тим, наскільки сильно виступають кістки скелета.

Добре відгодована тварина має округлий тулуб, на якому маклаки, сідничні горби і остисті відростки спинних хребців не виступають. Стегна рівні, без западин і не підтягнуті, задня частина тулуба добре округлена. М’ясний трикутник (утворюється при проведенні умовних ліній через точки на маклаці, сідничному горбі та верхівці скакального суглоба) добре виповнений. Шия непомітно переходить в область плеча, мускулатура підгруддя розвинена добре, лопатки не виділяються і за ними не утворюються западини.

У тварин з недостатньо розвиненими м’язами форми тулуба менш округлі, виділяється холка, у місцях з’єднання шиї з грудною кліткою з’являються западини, дещо виділяються лопатки, менш рівні крижі, слабо розвинуте підгруддя.

Погано відгодована худоба має кутасту форму тулуба, поперекова частина плоска, стегна підтягнуті і майже не виповнені, кістки скелета виступають досить сильно.

Ступінь розвитку жирових відкладень визначається промацуванням тіла тварини у місцях, найбільш характерних для відкладення сала. В процесі відгодівлі сало спочатку відкладається на внутрішніх органах (біля серця, нирок, у серозних оболонках, що оточують шлунок і кишківник), а потім, у міру зростання ступеня вгодованості тварини, — безпосередньо під шкірою. Підшкірні жирові відкладення спочатку з’являються навколо основи хвоста, а далі поширюються вздовж спини від задніх частин до передніх.

Визначаючи вгодованість тварини, прощупування починають з кореня хвоста, на ділянці між першим хвостовим хребцем і сідничними горбами. Таке прощупування, не характеризуючи величину жирового поливу в цілому, дає можливість визначитися про наявність підшкірних жирових відкладень.

Система оцінки вгодованості шляхом прощупування передбачає 16 “щупів м’ясника” (табл. 43, рис. 11).

Основні щупи великої рогатої худоби (за Мосоловим М. І., 1974)

Назва щупа

Місце і спосіб промацування

Біля основи хвоста, на ділянці між першим хвостовим хребцем і сідничними горбами прощупують по обидва боки хвоста, справа — правою, зліва — лівою рукою *

Колінної складки (задній щуп)

Беруть зліва — правою і справа — лівою рукою, вводячи чотири пальці під складку, а великий тримають зовні і, проводячи ззаду наперед, промацують наявність сала **

На передньому боці мак лаків; має різні форми, залежно від індивідуальних особливостей і ступеня вгодованості; промацується випрямленими пальцями, при цьому захоплюють найбільш виступаючі частини маклаки між великими і рештою пальців ***

На ділянці поперекових хребців; промацують товщину м’язів і відкладень сала над і під поперечними відростками поперекових хребців; руку кладуть на поперек і намагаються втиснути великий палець під м’язовий шар. Щільність м’язової тканини вказує на ступінь її розвитку

Між останнім ребром і стегном; залежно від форми жирових горбів промацують рукою і зігнутими або розпрямленими пальцями

Промацують на ділянці останніх трьох несправжніх ребер або тільки на одному останньому. Кладуть руку із зігнутими пальцями на бік тварини, притискують великим пальцем підшкірну сполучну тканину з жировим шаром (той, хто промацує, стоїть спиною до голови тварини). Дає можливість визначити наявність відкладень сала тільки на даній частині тіла, оскільки жировий полив з’являється тут на початку відгодівлі, трохи пізніше, ніж біля кореня хвоста

На ділянці середньої частини ребер

Промацують боки на ділянці середньої частини ребер, вище ліктьових суглобів; визначають щільність і ступінь розвитку м’язів і жирового поливу; роблять випрямленими пальцями, тильним боком кисті, поверненим до горла, при цьому великий палець натискає у напрямі грудної клітки; правою рукою промацують справа, а лівою — зліва

На рівні серця позаду ліктьового суглоба на грудній клітці; пальці ставлять вертикально до реберної стінки і великим пальцем, дещо відтягуючи шкіру, промацують відкладення сала

Промацують позаду і зверху лопаток; визначає тільки зовнішні відкладення сала під шкірою; долоню із зігнутими кінцями пальців кладуть на плече і відводять вбік шкіру, засовуючи під неї пальці, промацують наявність сала. Промацують з обох боків

Промацуючи грудину, визначають ступінь розвиток м’язової тканини і жирового відкладення. Пишний розвиток і щільність м’язів грудини вказують на добру м’ясність, а наявність жирових відкладень — на високу вгодованість тварини

Місце і спосіб промацування

Промацують біля нижнього краю шиї, переважно справа, відділяючи плечо-лопатковий суглоб від грудей для визначення наявності відкладення сала. Наявність жирових відкладень вказує на високий рівень вгодованості

Подвійний, промацують від лопатки до шийного щупа по краю шиї; пальці засовують під лопатку і, притискуючи зверху великим пальцем, визначають наявність жирових відкладень

Промацують жирові відкладення у мошонці кастратів або біля мошонки — у бугаїв

Подвійний, промацують у корів і нетелей сало, що відклалося на черевній стінці перед вим’ям, справа — лівою, а зліва — правою рукою

Непарний, на ділянці промежини; вдавлюють великий і решту пальців з обох боків вздовж стегна вертикально промежини, де і промацують наявність підшкірного сала

Біля основи вух. Рекомендується при невеликих жирових відкладеннях під шкірою

Промацують правою рукою справа біля глотки

* Це промацування дає можливість визначити наявність відкладень сала на даній ділянці, не характеризуючи величину жирового поливу в цілому.

** Дає можливість визначити щільність м’язів тварини і відкладень сала. Щільний і важкий щуп свідчить про добру м’ясність і вгодованість тварини.

*** Наявність відкладень сала на мак лаках вказує на поширення його майже на всій поверхні тіла, оскільки сало з’являється тут значно пізніше у добре відгодованих тварин.

Промацування складки шкіри спереду колінної чашечки (задній щуп) дозволяє визначити щільність мускулатури і характер жирових відкладень. Щільність і вагомість щупа вказують на добру м’ясність і вгодованість.

Наявність підшкірного сала на мак лаках вказує на поширення жирового поливу майже по всій поверхні тіла, бо в цій точці жирові відкладення з’являються тільки у добре вгодованих тварин.

При промацуванні поперека і боків у межах середньої частини ребер маємо змогу визначити щільність і ступінь розвитку м’язової тканини, а також характер поширення жирового поливу. Наявність жирових відкладень у цих точках вказує на значний розвиток жирового поливу по всій поверхні туші.

Промацування точок біля останніх ребер дає змогу стверджувати про наявність жирових відкладень лише на цій частині тіла, оскільки сало з’являється тут трохи пізніше, ніж біля кореня хвоста.

Наявність підшкірного сала, добрий розвиток і щільність м’язів грудинки вказують на добру м’ясність і високу вгодованість тварини. Нагромадження жирових відкладень на шиї, за вухами і біля горла — на найвищий ступінь відгодівлі.

Рис. 11. Основні ділянки промацування тіла тварин при визначенні вгодованості

Вказана черговість жирових відкладень в цілому характерна для великої рогатої худоби, але є деякі відмінності, які залежать від породи, індивідуальних особливостей і статі тварин. Тому кожний спеціаліст у процесі роботи, крім загального прощупування, повинен обрати для себе найбільш, з його точки зору, характерний щуп, який повно характеризує вгодованість тварини і очікуваний забійний вихід. Вважають, що наявність жирових відкладень біля кореня хвоста, у колінній складці, поперековому і серцевому щупах вказує на наявність вищої категорії вгодованості. Реберний, лопатковий, стегновий, грудний і вушний щупи вказують на наявність жирної худоби.

Розподіл худоби на групи і категорії вгодованості, а також рівень вимог до її якості є об’єктом державної стандартизації. На жаль в Україні й до цього часу використовують державний стандарт ГОСТ 5110—55 “Крупний рогатый скот для убоя”. Нині в Україні розроблено новий національний стандарт ДСТУ 4673:2006 “Велика рогата худоба для забою” Технічні умови, який введено в дію з 01.01.2009 року, але він не працює й донині. Далі наведено вимоги даного стандарту:

• 4.1 Залежно від віку та статі велику рогату худобу призначену для забою поділяють на 4 групи:
  • – доросла худоба (корови, бугаї, воли та телиці віком старші ніж 3 роки, які мають три і більше пари постійних різців);
  • – молодняк (бугайці, волики та телиці у віці старше 8 міс, але не старше 3 років, які мають дві пари та початок заміни третьої пари постійних різців);
  • – телята (бугайці та телички у віці від 3 до 8 міс, які мають лише молочні різці, а на стертій поверхні зачеп з’являється коричнева пляма);
  • – телята-молочники (бугайці та телички, випоєні молоком у віці від 14 днів, але не старше 3 міс, які мають лише молочні різці).

  Вимоги до категорій вгодованості дорослої великої рогатої худоби

  Категорія

  Характеристика (нижній граничний рівень)

  Корови, воли, телиці

  Мускулатура розвинена задовільно, форми тулуба дещо кутасті, лопатки виділяються, стегна дещо підтягнуті. Остисті відростки грудних та поперекових хребців, сідничні горби та маклаки виступають, але не різко. Відкладання підшкірного сала промацуються біля основи хвоста і на сідничних горбах, щуп виповнений слабко. У волів мошонка дещо заповнена салом і м’яка на дотик

  Мускулатура розвинена менш задовільно. Форми тулуба кутасті, лопатки помітно виділяються, стегна плоскі, підтягнуті. Остисті відростки грудних та поперекових хребців, сідничні горби та маклаки помітно виступають. Відкладання підшкірного сала можуть бути у вигляді невеликих ділянок можуть бути на сідничних горбах та на попереку. У волів мошонка підтягнута, зморщена і без жирових відкладань

  Мускулатура розвинена добре. Форми тулуба округлі. Груди, спина, поперек і зад досить широкі, лопатки і стегна виповнені, кістки скелету не виступають

  Мускулатура розвинена задовільно. Форми тулуба дещо кутасті. Груди, спина, поперек і зад менш широкі, лопатки і стегна дещо підтягнуті, кістки скелету дещо виступають

  Класи молодняку великої рогатої худоби

  Клас

  Прийнята маса тіла, кг