Что такое груз 200, груз 300 и груз 400?

К сожалению, сводки новостей все чаще вынуждают нас приобщаться к сугубо военным терминам. Информация из горящих точек часто полнится фразами о каких-то Грузах-200, 300 или даже 400 и 500. Простому обывателю непонятно, о чем же точно идет речь. Давайте разберемся в этом вопросе.

Читайте “Яблык” в Telegram и смотрите в YouTube. Подписывайтесь!

Чаще всего применительно к таким странным грузам говорят все же о Грузе-200. На военном жаргоне так называют мертвого или погибшего военнослужащего, чье тело авиация перевозит к месту захоронения. В широком смысле фразы вопросы перевозки не учитываются, а речь идет конкретно о цинковых гробах или даже вообще о трупах погибших. Другими словами, Груз-200 – это безвозвратные потери в ходе войны или убитые. А версий появления этого термина существует несколько.

Без сомнения, сам термин появился у нас, из-за войны в Афганистане. В этом конфликте гибли советские воины, что потребовало упорядоченных действий по вывозу тел. Приказ Министра обороны СССР от 08.10.1984 года проходил под номером 200 и включал в себя раздел «Руководства по оформлению воинских перевозок». Там же указывался нормативный вес транспортируемого контейнера с телом погибшего, он составлял 200 килограмм. По другой версии форма бланка-накладной с экспедиционными данными для груза тоже несла номер 200. Но это – уже заблуждение, так как в реальности у нее был номер 2.

Согласно руководству при перевозке погибшего авиацией выдавался багажный талон на 200 кг, а при перевозке железной дорогой – на 300 кг. Груз перевозился от аэропорта (станции) отправления до аэропорта (станции) назначения. Погибшие или умершие военнослужащие помещались в герметичный оцинкованный запаянный гроб, который располагался в деревянном транспортировочном ящике. Общий вес ящика как раз и был регламентирован, что и повлекло появление жаргонного выражения.

В 2007 году Алексей Балабанов представил картину «Груз 200». Очень тяжелый фильм (18+).

Термин «Груз-300» тоже появился в годы Афганской войны. Он обозначает раненного солдата, которому требуется транспортировка из места ведения боевых действий. В переговорах военных и спецслужб часто применяется этот термин, чтобы пояснить число раненных, например: «У нас пять трехсотых». Почему появилась данная классификация – загадка.

Есть и другие схожие военные жаргонные термины. Некоторые из них имеют разные толкования, да и официально они редко где встречаются. Например, Груз-100 – это боеприпасы, которые отправляются на фронт или в тыл. Этот груз имеет специальную маркировку и нуждается в охране и особом контроле в ходе перевозки. Грузом-100 могут являться патроны, гранаты, ракеты, снаряды, мины и т.д.

Груз-400 – это получившие контузию военные. И речь идет не просто о временном звоне в ушах, как это показывают фильмы. В результате контузии человек может как потерять сознание на несколько минут, так и впасть в длительную кому. Другие возможные следствия контузии: слепота, глухота, немота, психические расстройства. Также «четырехсотыми» обозначают пленных.

Грузом-500 называют перевозимые или имеющиеся в распоряжении медикаменты. Кроме того «пятисотыми» иногда называют дезертиров и лиц, отказывающихся принимать участие в боевых действиях. А вот Груз-700 означает перевозимые деньги или драгоценности, например, золотой запас. Военнопленные, которые нужны для дальнейшего допроса с целью получить информацию о планах и силах противника могут именоваться Грузом-600.

Груз-800 – особое оружие. Речь идет о боевых отравляющих веществах, фитотоксическом оружии или о химическом оружии в целом. Это очень опасная перевозка, которая может угрожать как окружающим людям, так и природе. Груз-800 является самым сложным в оформлении, охране и транспортировке.

🔥 Смотрите также:

500 – это кто такие на войне, расшифровка термина и мобилизуют ли их

С недавнего времени в привычный обиход армейцев вошло такое выражение как «пятисотые». Особенно оно стало популярно после 20 сентября. Данное понятие взволновало и обычных граждан, они задают вопросы: 500-е кто это в войне? Связана ли мобилизация с возникшим ажиотажем? Какая категория мужчин войдет в число «пятисотников» и будут ли их мобилизовать для отправки в Украину?

Кто это такие

Выражение «пятисотые» начали использовать недавно, оно не считается официальным и не внесено ни в какие документы. Однако в лексиконе россиян проскакивает все чаще. Кто же это такие? На данный момент есть несколько вариаций ответов.

Для начала стоит провести параллель с американскими цифровыми кодами и их трактовкой. Они подписаны термином «груз» и представлены в определенном числовом порядке:

1. 100 – оружейный резерв, используемые боеприпасы;
2. 200 – убитые или погибшие;
3. 300 – служащие, получившие ранение;
4. 400 – солдаты, которых контузили или взяли в плен;
5. 500 – военная аптечка, медикаменты;
6. 600 – весомый груз или люди, взятые под стражу;
7. 700 – деньги;
8. 800 – оружие специального назначения.

В данной теории «пятисотые» представляют собой лекарственные препараты, естественно, их мобилизовать не могут. На Донбассе также есть свои 500-ки, таким образом называют бойцов, злоупотребляющих спиртными напитками. А вот в Сирии «пятисотники» представляют собой солдат, отказавшихся от войны и службы.

В России подобным образом называют «отказников». То есть солдат, подписавших контракт, получающих подразумевающиеся льготы, однако не берущих оружие и не идущих представлять свою Родину. Так именуют и тех, кто бросает оружие на поле боя или немерено сдается в плен.

С начала специальной военной операции на территорию Украины отправляли лишь желающих, остальные находили причины не уходить. 20 сентября 2022 года в действующее законодательство были внесены поправки. Новые законы предусматривают более обширную мобилизацию.

Мобилизуют ли их

Военный комплект общегосударственных мероприятий вводится в случаях угрозы агрессии от других государств. В первую очередь под мобилизацию попадают уволенные в запас. То есть: солдаты, прапорщики и мичманы до 35 лет и унтер-офицеры до 45 лет. Это обученные люди, знающие военное дело и умеющие управляться с оружием. Как раз под этот список и попадают «пятисотые», конечно, если у них нет права на отсрочку.

Ряд случаев, допускающий отсрочку от мобилизации:

1. Правительственное бронирование, созданное с целью выполнения государственных задач.
2. Непригодность по состоянию здоровья.
3. Занятость уходом за недееспособными родственниками.
4. Наличие детей, четырех – для мужчин, одного – для женщин.

Велика війна не змінилася: п’ять уроків українського наступу

І вони важливі не лише для командування ЗСУ, а й для розуміння суті сучасної великої війни у світі.

Воєнний оглядач Кирило Данильченко описує, якими є уроки останніх тижнів з українських фронтів.

Урок 1. Війна не змінюється

Головний висновок першого місяця наступу України, як, втім, і п’ятисот днів повномасштабної війни, в тому, що війна не змінюється.

Всі теорії, які стверджували, що конфлікти майбутнього перетворяться на бої в цифровому середовищі та сутички приватних військових компаній або ж що це будуть експедиційні конфлікти малої інтенсивності, на кшталт війни у Лівії, виявилися хибними.

І хоч відео, як оператори FPV-дронів в окулярах наводять ударні безпілотники на супротивника, справді вражають, основну роботу на війні і далі роблять вагони снарядів і танкові батальйони.

Тому Данія передала ЗСУ усі свої САУ CAESAR, а Норвегія – четверту частину всіх своїх танків.

Кількість переданих Україні броньованих машин та БТРів давно перевалила за дві тисячі одиниць і продовжує зростати.

Західна коаліція загалом відвантажила українській армії під 500 САУ, а українські танкісти готуються прийняти ще кілька сотень танків на додаток до тих 500, що вже отримали.

І при цьому сили оборони України пройшли вісім кілометрів на Врем’ївському виступі на заході Донеччини, кілька кілометрів під Бахмутом та кілометри чотири до Жереб’янок у Запорізькій області. Така собі Перша світова війна “у кольорі”.

Автор фото, deepstatemap.live

За останній місяць було багато десятків епізодів, коли у посадку заходив взвод, а до вечора він вибував із ладу – через підриви на мінах, скидання боєприпасів з дронів, прильоти снарядів і мін. А це поранення від осколків, поламані ноги, контузії та випадки, коли бійці фрустровані й просто перестають пригинатися під час прильотів – тому взвод хоча й не знищений, але змушений відходити.

У контратаках під Авдіївкою та Кремінною у росіян все ще гірше, бо вони не мають доступу до західної тактичної медицини, та й в принципі з медичними закладами у так званій ДНР не все добре.

Для Росії війна також давно вийшла на новий рівень.

Під час першої чеченської війни бій під Яриш-Марди, де загинуло 80 бійців та погоріло два десятки одиниць техніки, росіяни вважали катастрофою, а розгром роти під Мараварами в Афганістані у 1985 р. був трагедією у Радянському Союзі.

Тепер такі втрати можуть бути у рядовій сутичці російсько-української війни за посадку між Урожайним та Макарівкою чи, наприклад, під час спроби росіян атакувати Вугледар.

Роти “горять” як сірники, а розбиті колони, де уперемішку стоять два десятки танків, БМП і машин розмінування, вже нікого не шокують.

Урок 2. Континентальна війна повертає міжнародні союзи

Союзники передали Україні понад два мільйони снарядів за рік. Щоб це стало можливим, знадобилися зусилля трьох перших економік Європи та США.

Також, щоб дочекатися, поки запрацює виробництво снарядів на Заході, ЗСУ зараз отримують касетні боєприпаси.

Українські розрахунки 105-мм гаубиць L119 тренували новозеландці, а норвезькі системи залпового вогню MLRS для української армії відновлювали британці.

Така міжнародна строкатість військової підтримки свідчить про те, що жодна країна зараз не почувається у безпеці самостійно і регіональні оборонні союзи, схоже, знову повертаються у “велику гру”.

Адже жодна держава не здатна до виробництва, обслуговування та зберігання озброєнь і боєприпасів, достатніх для великої континентальної війни.

Це стосується навіть економічних “важковаговиків” Франції та Німеччини – принаймні, без різкої зміни рівня життя більшості їхніх громадян.

Урок 3. Наземні сили – пріоритет

Автор фото, Сухопутні сили ЗСУ

Навіть умовно мілітаризовані країни, на зразок Ірану, Північної Кореї та Росії, потребують сильного наземного компонента.

У принципі, це було зрозуміло ще під час Другої ліванської війни – зіткнення 2006 року між Ізраїлем та силами угруповання “Хезболла”, яке контролювало південні райони Лівану.

Тоді ізраїльтяни дистанційним озброєнням рознесли кожен сарай та міст на півдні Лівану, але по суті так і не змогли подолати оборону супротивника у вигляді зв’язки “мінні поля – протитанкові ракетні комплекси”.

Тобто армія може мати тисячі високоточних снарядів, плануючих бомб, далекобійних реактивних снарядів, але при цьому не вирішити свої основі задачі на полі бою.

Україна завдає сотні ударів реактивними снарядами GMLRS від HIMARS, часто не лише по складах чи нафтобазах росіян, а й вже по одиночних цілях, на зразок окремих САУ та РСЗВ. Лише за минулий тиждень були знищені склади у Макіївці, Суходільську, адміністрація у Волновасі та кілька розташувань особового складу в різних районах.

У підсумку – все одно в’язкі позиційні бої під час українського наступу.

Як виглядає, кілька десятків балістичних ракет ATACMS не допоможуть вирішити оперативні завдання під час великої війни.

Ніхто у світі не має такої кількості високоточних снарядів, плануючих бомб та можливості здійснювати достатню кількість вильотів авіації (окрім хіба що США), щоб виграти континентальну війну “дистанційно”.

Урок 4. Без тактичної ППО не закрити небо над полем бою

Тактична ППО на Заході ніколи не була його сильним боком.

Найкращою протиповітряною обороною там вважають зв’язку цілевказання з літака ДРЛС (дальнього радіолокаційного стеження) та ракет “повітря-повітря” з інфрачервоними головками самонаведення, випущених з винищувачів.

Зараз ударні російські вертольоти з протитанковими ракетними комплексами “Вихрь”, що вискакують над посадками, створюють українським силам проблеми, попри те, що армійська авіація росіян має не найкращу оптику і труднощі з ресурсом двигунів.

Можна отримати кілька десятків західних літаків, але “вичистити” всі ці посадки, за якими зависають “вертушки” і через які ударна авіація росіян кидає плануючі бомби, не так вже й просто.

Тому тактична ППО малого та середнього радіуса дії залишається важливим компонентом на полі бою.

Урок 5. Мінні поля – серйозна загроза

Робота саперів на цьому етапі вкрай важлива, але вона дуже ускладнена тим, що їм доводиться працювати під артилерійським вогнем супротивника

Мінні поля, фугаси, дистанційна постановка комбінованих мінних загороджень, а також різні пристрої розмінування, на зразок ЗРП-2 “Тропа”, залишаються ефективними у сучасній війні. Особливо у зв’язці з роботою артилерії та скидами боєприпасів з дронів.

Від встановлених мін неможливо прикритися димовою завісою вдень, як це працює з артилерією.

А вночі під час руху на техніці через мінне поле є ризик вилетіти з вузької протраленої чи розмінованої “тропи” або ж налетіти на малу групу, що поставить протитанкову міну на вже безпечну дорогу.

Тому потрібні важкі багатомісячні тренування бійців на полігонах, розвиток інженерної розвідки, навчання роботі з установками розмінування.

Не завжди це можливо, коли на лінії використовуються підрозділи територіальної оборони та нещодавно мобілізовані.

Але підготовка саперів та інженерів – ключове завдання для успішних наступів в умовах сучасної великої війни.

Українці, тим часом, наступають, долаючи завзятий опір супротивника.

Чи можливий прорив ліній оборони російської армії на півдні, вихід до перешийка та загроза Криму? Жодна армія світу не зможе витримати, якщо в неї за добу знищують батарею “Ураганів”, дві батареї САУ та вибивають ствольну артилерію десятками.

Тут все залежатиме від здатності сторін переносити втрати, від завзятості тих, хто наступає, та стійкості тих, хто обороняється, а також від роботи тилу.

Вирішальними можуть стати постачання сотень тисяч снарядів, тисяч дронів, додаткової ствольної артилерії, радарних систем для контрбатарейної боротьби і сотень обіцяних БМП та танків.