Походження назви міста Київ

Перші поселенці прийшли сюди 27000 років тому. Близько 25000 р. до н. е тут з’являється Кирилівська стоянка. Люд що тут жив займався мисливством на мамонтів, що підтверджує знахідка кісток 60-ти мамонтів. Також ці мисливці полювали на носорожців, ведмедів та навіть левів, що водилися тут в давні роки.
Тут знайшли кістку мамонта з орнаментом, що дає підстави стверджувати, що її використовували в духовних обрядових дійствах. Території стоянки була територія в 1 кв. км, що більше ніж одне футбольне поле.

Перші осілі племена, так звані трипільці з’являються тут близько 5000 токів тому й будують городище на Кудрявці.
Пізніше сюди приходять арії, або як їх ще називають представники зарубинецької культури. Саме їх вважають предками слов’ян, а точніше полян. Селилися вони на Оболоні, Юрковиці, замковій горі та й інших місцях. Тут вони створили торгівельний центр Наддніпрянщини, підтвердженням того є знахідки римських монет того періоду, отже арії а пізніше їх нащадки слов’яни торгували з Римлянами.
І ось рано чи пізно ці землі починають називати Києвом та іншими, як вважають дослідники тотожними назвами. Спробуємо розібратися звідки взялася назва Київ.
Нестор літописець 1093 р.
Описи заснування Києва
«Було три брати: один ім’ям Кий, другий — Щек та третій — Хорив, а сестра їхня була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щековиця, а Хорив — на третій горі, що прозвалася по ньому Хоревицею. І побудували містечко на честь старшого свого брата і назвали його Київ».
Переказ, записаний у вірменській «Історії Тарона» (VIII ст.), автором тексту був Зеноб Глак: три брати Куар (Кий), Мелтей (Щек) [Щек та Мелетей означають змій] і Хореан (Хорив) — засновують три міста в країні Полуни (Поляни), а згодом брати створюють ще місто на горі Керкей, де був простір для полювання, удосталь трав і дерев («був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там дичину» — у Нестора).
Давньогрецький учений ІІ ст. Клавдій Птолемей у своїй праці про міста, що лежать уздовж течії Дніпра (Борисфена), пише:
«У середині країни розташовані міста: Азагорій (56° — 50°40), Амадока (56° — 50°30), Сар (56° — 50°15), Серим (57° — 50 ), Метрополь (56° — 49°30)…» На основі цих даних дослідники ототожнюють міста Азагорій, Метрополь і Сар із першими поселеннями на території Києва. Максим Берлінський вважає, що Азагорій місцеві жителі називали Загір’ям, що відповідає сарматському слову «ківи» («гори»). Кулаковський вважає, що Київ це Метрополь. Михайло Брайчевський вважає, що Київ це Сар. Цю теорію підтверджує інша назва фортеці «Самбатас», згаданої в працях візантійського імператора Константина Багрянородного (Х ст.)
Київ раніше називали Данпарстадом (місто на Дніпрі) – спочатку готи, а потім й скандинави.
Так, у «Пісні про Хльода» читаємо «…могили священні та камінь чарівний у звивинах Данпа…», тобто Дніпра. У ІV ст. н. е. Данпарстад є столицею готської імперії.
Візантійці ж називали Київ – Самватасом (За одною із версій “Самватас” – із слов’янського Суводь, впадання в велику річку багатьох великих та малих), (чи з фінської “межа рівнини”), (або за Карамзіним Самватас “сама матір”, звідки Київ – матір міст Руських).
Пізніше у варяг з’являється назва “Кнеугард”, чи “Кіенугард” або “Кьонугард”. Ці назви пішли від усного переказу слов’янського слова “Киянгород” – “місто киян”, хоча при видозмінені воно могло походити і від “місто Кия”. Що до скандинавської назви “Кьонугард” то вважається, що воно з’явилося пізніше після того, слова “Кенуград” чи “Кіенуград” у варяг почали ототожнюватися з їхнім словом “кьона” – “човен”, і як наслідок з’явилася “Кьонугард” “Місто човнів” (В Києві завжди збиралося чимало човнів з басейну річок Дніпра та Десни). До того ж варто згадати легендарного Кия перевізника, що за духовним світобаченням людей того часу був людиною, що наводить мости між світами.
Нестор літописець називає Кия, Щека, Хорива та сестру їх Либідь засновниками міста. Але не вказавши, ні точної дати життя цих людей, ні їх чіткої біографії спричинив початок безкінечних спорів різних дослідників. З часом теорій стало так багато, що просто неможливо визначити, яка з них вірна.
Зрештою кожний має право на підтримку власної теорії тому спробуємо розглянути їх якомога більше.
Версія перша: Полянський князь
«Полянський князь Кий діяв, мабуть, наприкінці V — у першій половині VI століття. Його першою резиденцією була Замкова гора на березі річки Киянки поблизу Подолу, а потім було побудовано фортецю на високому березі Дніпра, де опісля існувала фортеця Володимира I», — вважав академік Рибаков.
Походження назви Київ – від власного імені (в основі якого слов’янське слово кий – “палиця”). У літописі зустрічається полеміка, ким був Кий, чиїм ім’ям назване місто. Ще жила назва Київ перевіз, і легенда стверджувала, що Кий був перевізником через Дніпро, а літописець хотів бачити його князем, який ходив з Олегом на Царгород.
Версія друга: хетські володарі (2 тис. років до н.е.)
На заході Анатолії існувала держава Секу. Оскільки буква «с» позначала шиплячий звук, згадані дрібні князівства читалися як Шеку, і легендарний Щек був родом звідти.
Поруч розташовувалось князівство Аххіява (Аккіява). У ХІІІ столітті до н.е. «людина Акія» нападала на землі, підвладні хетам. Скорочено її ім’я було — Кий.
Сусідня ж держава, що володіла Босфором, називалася Коркіса (читається ще як Хоркіса), держава Хора (Хорива).
Версія третя: Кий – арієць.
Дехто співвідносить назву Києва з династією давніх арійців (індоєвропейців, індоіранців), а саме з династією царів Кеянідів. В давніх літописах згадуються Кей-Хосров, Кей-Кобад, Кей-Кавус. На підтримку цієї версії приводять легенду про Кирила Кожум’яку та Змія та аналогічну легенду в іранському фольклорному творі Фірдоусі “Шахнаме”, де Кирило Кожум’яка це бог коваль.
Версія четверта:
Свідчення візантійського історика VI століття Прокопія Кесарійського про антського вождя Хильбудія, що у 530 році перебував на службі в імператора Юстиніана і був призначений начальником Фракії. Академік Рибаков вважає, що між Києм та Хильбудієм є багато спільного й Кий, вождь антів, міг в Візантії отримати прізвисько Хильбудія.
Версія п’ята: Засноване антами (або полянами)
у V столітті на київських пагорбах осіли греки-колоністи (хіосці, або кіанеї). Після чого «сучасники стали називати поселення Кіоси Кіанами, що згодом перетворилося в киян і Київ».
Вважає археолог Хайновський.
Версія шоста: Вік Києва 20000 років
Києву, було б тепер 20 тисяч років, а імені міста — 5 тисяч років. Етимологи зробили таке відкриття, виходячи з саамського слова «київ», що означає «кам’яний масив, який виступає з води». Саами були нащадками найдавнішого східноєвропейського народу, котрий першим досяг узбережжя Північного Льодовитого океану вслід за льодовиком, що відступив 11 тисяч років тому. Тому й у топоніміки Помор’я переважають саамські назви: Кольський півострів (від слова «коль» — риба), Соловки (буквально «острови»), Кий-острів тощо. Цікаво, що саамське «кий» означає не тільки воду, а й річку. Отже, старослов’янське «києв» може звучати в перекладі як «поселення на кам’яному масиві, який виступає з річки».
Один із сучасних дослідників Віктор Янович зібрав розрізнені данні в вивів свою теорію про заснування Києва
За його версією засновниками міста були легендарні предки скіфів Тарчитай і його сини Колоксай, Арпоксай і Липоксай. Він проводить паралелі Колоксая з Києм, Арпоксая з Щеком, а Липоксая з Хоривом.
За його словами Кий це не ім’я а професія перевізника через Дніпро (від слова кий – палиця для управляння човном), Щек же піший купець (від слова Щек-Пеш – пішим), Хорив – корабельник, виробник легких човнів (від слова Хорив-Корив- кора (липова кора з якої виготовляли ті човни)).
Місто Київ візантійцями називалось Амадока-Київ. Де знову паралелі Киї – Амадока, Хорив – Сар, так ще й є готська хроніка від Іордана, де розповідається, що жінка із народу росомонів на ймення Сунільда втекла від свого чоловіка. За це король наказав прив’язати її до хвостів диких коней, аби розірвати. Однак брати Сунільди Сар і Аммій вирішили помститися Германариху і вбили його. Сунільда в перекладі означає “лебідь”. А імена братів відповідають назвам подніпровських міст, вказаних Птолемеєм – Амадока і Сар.

Місто корабелів і наречених: популярно про історію Миколаєва

На степових просторах півдня України – там, де зливаються річки Інгул і Південний Буг, розкинулося місто Миколаїв. Через Інгул перекинуто міст, з набережної можна милуватися прекрасною панорамою і видом на порт. Сюди заходять морські судна, адже здавна Миколаїв служив виходом до Чорного моря, і за ним усталилася слава міста корабелів, моряків і наречених. Найцікавіші факти і легенди з історії міста Миколаєва IGotoWorld.com підібрав для вас.

Від стародавніх поселень до нового міста корабелів

Перші поселення на цій землі існували ще в епоху неоліту, про що розповіли знайдені археологічні артефакти. Потім були часи скіфів, давньогрецьких поселенців, слов’ян, ординців, вільних запорозьких козаків, які тримали оборону на тутешніх степових просторах.

Але саме як місто Миколаїв став розвиватися у 18 столітті, коли після перемоги над турками і звільнення Північного Причорномор’я тут почали будувати перші судноверфі для флоту цариці Катерини Другої. Російська імперія прагнула посилити свої південні кордони і отримати вихід до Чорного моря.

І ось фаворит імператриці князь Григорій Потьомкін видає указ, звелівши будувати в гирлі річки Інгул нову верф. У той час тут був пустельний край, хто б міг подумати, що тут так швидко виросте нове чудове місто?

У Миколаєві встановлено пам’ятник князю Потьомкіну біля будівлі, яку називають адміралтейством. Хоча насправді це одне з приміщень суднобудівного заводу, який був побудований вже в радянські часи. А старе адміралтейство не збереглося. Нижче ви дізнаєтеся й інші цікаві факти про Миколаїв.

Михайло Фалєєв – перший громадянин Миколаєва

Будівництвом перших судноверфей (зокрема фінансовою стороною справи) в 1788 році керував найближчий помічник Потьомкіна – промисловець і купець Михайло Фалєєв. Цікаво, що він будував за свій рахунок військові кораблі, а потім продавав їх скарбниці. Його можна вважати першим інвестором суднобудування вітчизняного флоту. Фалєєв став першим громадянином Миколаєва – нового міста, головної справи його життя. Так почалася суднобудівна історія Миколаєва.

Це була чудова людина, напориста й одержима. Якось князь Потьомкін підсмикнув свого соратника: мовляв, не по силах розчистити дніпровські пороги, щоб проводити судна з вантажами до Херсона? І Фалєєв взявся за будівництво обвідних судноплавних каналів, згодом заснував лоцманську службу. І Дніпро став судноплавним від Києва до Херсона! За особливі заслуги кмітливий і рішучий купець був зведений у дворяни, а також отримав і військовий чин, дослужився до полковника, удостоєний безлічі нагород. Під його керівництвом будували і гребні запорізькі човни в Херсоні, так звані «чайки», що стали основою Дніпровської флотилії. Згодом Фалеев став почесним громадянином і Миколаєва, і Херсона.

У місті шанують свого першого громадянина: одна з вулиць у центрі міста названа Фалєєвською. Йому встановлено пам’ятник: за задумом скульптора, Михайло Фалєєв енергійно крокує Флотським бульваром – ймовірно, до своїх великих справ.

Для міста він встиг зробити дійсно багато. Під його керівництвом будувався Адміралтейський собор, який, на жаль, не зберігся: був підірваний динамітом за радянської влади в 1937 році: поруч розміщувалися держустанови, і собор «заважав» комуністам. Також велася підготовка до будівництва Спасо-Миколаївського чоловічого монастиря, зводилися заводи, будувалися казарми для солдатів і кадетський корпус. Не забували при Фалєєві і про красу: місто озеленювали, розводили сади і виноградники. Важко уявити, але стільки великих справ Фалєєв встиг зробити всього за чотири роки! Помер він у 1792 році, і прах його спочиває в побудованому ним місті. Цікаво, що Фалєєв заповідав відпустити на волю своїх кріпаків і пожертвував чималі кошти місту.

Історія назви міста Миколаїв

Назву свою місто отримало через рік після заснування судноверфей. Якраз в день Святого Миколая російська армія під керівництвом великого полководця Олександра Суворова штурмом взяла місто Очаків. До речі, велику роль у цій битві як раз зіграла Дніпровська флотилія, побудована, як уже сказано, під керівництвом Фалєєва.

На честь цієї перемоги і святого, який вважається покровителем моряків і мандрівників, князь Потьомкін підписав ордер, давши назву новому місту – Миколаїв. Про своє рішення він повідомив Фалєєву листом.

Перший корабель, який був побудований у Миколаєві, теж назвали в честь покровителя міста. Це 46-гарматний фрегат «Святий Миколай». Його спустили на воду в 1790 році. Прослужив він всього 11 років і був проданий в Неаполі за 11,5 тисяч дукатів. На Флотському бульварі можна побачити зображення фрегата і прочитати його історію.

За часів незалежної України в затишному Каштановому сквері звели пам’ятник святому Миколаю, в честь якого названо місто.

З часу будівництва першої судноверфі і до наших днів життя Миколаєва була тісно пов’язане із суднобудуванням і флотом. Майже сто років тут розміщувався штаб Чорноморського флоту.

Під час Кримської війни (1853–1856) Миколаїв став головною тиловою базою флоту. Місто знало великих флотоводців ще з часів Потьомкіна, і його жителі з гордістю зберігають свою історію. Велика Морська, Мала Морська, Адміральська вулиці, Флотський бульвар – ось далеко не повний список вулиць, імена яких пов’язані з корабельною і морською справою. У Миколаєві є вулиця і проспект, названі на честь великого флотоводця, корабельного конструктора і вченого адмірала Степана Макарова – уродженця міста. Макаров відомий тим, що сконструював перший криголам і відправився в першу морську експедицію в Арктику. У Миколаєві на Флотському бульварі встановлено і пам’ятник адміралу Макарову.

Поруч знаходиться шаховий клуб з ротондою – тут можна влаштувати фотосесію.

У місті чимало старовинних будинків – пам’яток архітектури, які служать його окрасою і нагадують про епоху славних кораблебудівників і адміралів. Зберігся і будиночок Макарова. Одна з найкрасивіших будівель – будинок віце-адмірала Попандопуло. Не дивуйтеся: це не однойменний персонаж радянської комедії «Весілля в Малинівці», а справжній хоробрий офіцер, який почав шлях моряка з 14 років.

У радянські часи, коли був у честі монументалізм, в місті звели величезний пам’ятник корабелам і флотоводцям, або просто «куля», як називають його місцеві жителі. Навколо земної кулі – триметрові фігури суднобудівників всіх епох.

«Місто наречених» та інші легенди

Миколаїв ще називають містом наречених. Звідки така слава? Теж з часів Потьомкіна-Таврійського. За великим рахунком, Миколаїв можна було з таким же успіхом назвати і «містом женихів»: адже будували його чоловіки-корабели, яких звозили «за тридев’ять земель» у пустельну місцевість. Брак прекрасної статі відчувався дуже сильно, і багато хто, навіть кріпаки, норовили втекти.

Тоді князь знайшов вихід: з усіх навколишніх сіл до споруджуваного міста стали звозити найкрасивіших дівчат. Легенда свідчить, що знайомство проходило так: чоловіків і панянок вибудовували один навпроти одного на Адміральській площі. Утворювалися пари, і тут же влаштовувалися масові весілля: молоді вирушали вінчатися до церкви.

Біля місцевого загсу встановлено пам’ятник нареченій. Правда, це не дівчина з потьомкінських часів, а, скоріше, наша сучасниця в короткій сукні й босоніжках. Сумна вона якась зі своєю квіточкою! У Миколаєві жартують щодо двометрової скульптури, називаючи її «пам’ятником кинутої нареченої». Тим не менше, зародилося повір’я, що якщо закохані потруть фату дівчини, то вони ніколи не розлучаться.

Миколаїв овіяний також іншими легендами, які зі смаком розкажуть вам екскурсоводи, навіть вийшла книжка про них. Це і тінь якогось неспокійного адмірала, яка періодично з’являється на вулиці Адміральській; і золота карета імператриці, що нібито покоїться на дні річки Інгул; і нерозгадані таємниці катакомб під містом. Так-так, не тільки під Одесою, а й під Миколаєвом є загадкові підземні ходи, які свого часу випиляли люди, добуваючи ракушняк. Розповідають про заховані тут скарби і заживо похованих шукачів багатств, які знехтували небезпекою і спустилися в катакомби. Екскурсій, як в Одесі, в миколаївські катакомби немає. Вони закриті, входи завалені.

Легендарний подвиг

А тепер ще про реальну сторінку історії, що стала легендарною. Це визвольні бої за місто, захоплене німецькою армією під час Другої світової війни. Рано вранці 12 березня 1944 року десант морської піхоти під командуванням старшого лейтенанта Ольшанського висадився в порту, захопив і обороняв портовий елеватор. Бійці відбили 18 атак противника і трималися два дні, поки армія визволителів не ввійшла до Миколаєва. Але в живих з 68 десантників залишилося тільки 12.

На честь подвигу десантників у Миколаєві розбито сквер, встановлено пам’ятник.

Від фрегата до плавучого готелю

У Миколаєві знаходиться єдиний в Україні унікальний Музей суднобудування і флоту. Сходіть – не пошкодуєте!

Знайти музей нескладно: на вулиці Адміральській здалеку помітні масивні погруддя великих флотоводців. Суворі і рішучі чоловічі обличчя. Ці люди творили історію міста і самі стали її частиною.

На підходах до музею можна побачити і виставку морського озброєння: торпедні міни, корабельні гармати, якорі. Ці експонати приваблюють відвідувачів.

Сама будівля музею побудована у 18 столітті. Це колишня канцелярія Чорноморського флоту, тут же і квартирував командирський склад.

У музеї вам організують екскурс в історію флоту і розкажуть про славу міста корабелів. Пишатися, дійсно, є чим: за всю історію побудовано понад дві тисячі кораблів і суден, як військових, так і для мирних цілей. Ви побачите моделі фрегатів, броненосців, міноносців, підводних човнів, пасажирських і рибальських суден, виготовлених у Миколаєві.

Діорама відображає події з моменту заснування міста – будівництво першої судноверфі.

На судноверфях, заснованих Потьомкіним і Фалєєвим, було побудовано чимало красенів-судів. Наприклад, 84-гарматний лінійний вітрильник «Імператриця Марія» й флагманський корабель адмірала Павла Нахімова, героя російсько-турецької війни.

А ось яку форму носили матроси імператорського флоту.

Перший пасажирський корабель «Одеса», побудований у Миколаївському адміралтействі, був спущений на воду в 1827 році.

Незвичайний круглий корабель – це броненосець берегової охорони «Новгород» (1873). Такий тип судна отримав назву попівка – за ім’ям творця, віце-адмірала Андрія Попова, який розробляв проект.

Царські судноверфі в подальшому поклали основу Чорноморському суднобудівному заводу (ЧСЗ), який і в радянські часи був найпотужнішим підприємством суднобудування. Тут було побудовано чимало військових судів: крейсери, есмінці, підводні човни. Після Другої світової війни тут будували також криголами, китобійні судна, траулери, плавбази, науково-дослідні судна. Багато моделей цих судів представлені в експозиції музею.

Тут же можна побачити і бойове озброєння кораблів, і прилади, що служили в морській справі, і перші засоби зв’язку – машинний телеграф, клавіатурний датчик коду Морзе.

Цивільні судна, побудовані в доках Миколаєва, як і військові «побратими», вражають своєю величиною і міццю. У музеї ви побачите і танкери для нафти, і газотурбохід, і корабель для сейсмічних досліджень (на фото нижче) з вертолітним майданчиком.

Суднобудівники Миколаєва з успіхом виконували іноземні замовлення. Наприклад, на заводі імені 61 комунара на замовлення данської компанії в 1991 році був побудований плавучий готель FLOTEL DENMARK.

До речі, сам завод імені 61 комунара, як і ЧСЗ, веде свою історію від царських суднобудівних підприємств.

На жаль, у наш час суднобудування занепало. ЧСЗ доведений до банкрутства, хоча на його території працює більш дрібне суднобудівне підприємство. Але замовлень, крім ремонтних робіт, практично немає. Зовсім недавно мер Миколаєва заявив, що будівлю суднобудівного заводу імені 61 комунара потрібно «знести під нуль» і побудувати на його місці розважальний центр – про це повідомляють миколаївські видання.

Однак і зараз у Миколаєві є невеликі компанії, які здатні побудувати на замовлення красуню-яхту або легкий катерок. Про них теж можна дізнатися в музеї суднобудування. І, дивлячись на нові моделі, все ж хочеться вірити, що слава поважних кораблів повернеться до Миколаєва.

На замітку: музей суднобудування і флоту відкритий з 9:30 до 17:00, крім понеділка. Вартість квитка для дорослих – 18 грн.

Миколаїв: цікаві факти

• Перші 45 років існування Миколаєва його вулиці не мали назв і отримали їх лише в 1835 році.
• Протягом 18 років Миколаєвом і Чорноморським флотом керував першовідкривач Антарктиди адмірал Михайло Лазарєв.
• Найвища точка міста – це Миколаївська астрономічна обсерваторія, яка розміщується на висоті 52 м над рівнем моря. Вона не має собі рівних в Україні і є національним надбанням.
• Абсолютно всі авіаносці СРСР побудовані в Миколаєві.
• Миколаївська яхта «Ікар» (модель на фото) була першим судном в СРСР, команда якого здійснила навколосвітню подорож, обігнувши мис Горн.

Сподіваємося, що після нашого огляду вам обов’язково захочеться відвідати Миколаїв, пропустити через себе його історію, побувати біля пам’ятника Святому Миколаю і попросити його заступництва у всіх ваших подорожах. Вибрати готель у Миколаєві допоможе каталог на нашому сайті, сьогодні тут більше 60 варіантів.

У статті використано фото автора.

Чому саме «Житомир»: легенди про походження назви міста

Чи замислювалися ви коли-небудь про походження назви міста, в якому ви живете? Житомир – чудове місто, зі своєю цікавою історією.

Пропонуємо вам три основні легенди про походження назви міста Житомир, з посиланням на центр дослідження і відродження Волині.

Житомир, на думку дослідників, виник у VIII або XI ст. як центр одного з давньоруських племен, а саме – житичів (у літописі вперше згадується 1240 року). Якщо прийняти це припущення, то назва його означає «мир (місто) житичів».

Існує також легенда, за якою місто заснував Житомир – радник київських князів Аскольда і Діра. Після їх загибелі він не захотів служити новому князеві, Олегу, а пішов зі своїм військом у ліси до древлян і заснував там поселення, назвавши його своїм іменем. Свідченням того, що назва міста походить від особового імені, можуть послужити й давньоруські джерела, у яких місто іменується Житомль, де ще зберігається присвійний суфікс -ль. Ім’я Житом може бути короткою формою повного імені Житомир.

Ось декілька легенд походження назви міста Житомир

Легенда перша: На березі Тетерева стоїть наш білокам’яний Житомир. Тихо в місті на світанку, мир навколо, спокій. Та це тільки так здається – місто кипить у праці. Понад тисячу весен славних стрічає Житомир. Ще за руських князів Аскольда і Дира був при дворі порадником старенький дідусь. Навчав жити мирно, тихо, дбати про державу. За це його Житомиром в Києві прозвали. Полюбили його князі, а він їх – ще більше. Та нагла Аскольдова смерть ранила серце старого. З тяжким смутком зібрав він воїв і в ліси подався. Довго йшов на захід сонця у ліси древлянські, аж у долині між річками зупинився, нарешті. Вода чиста, ліс дрімучий, трава – по коліна; де не глянеш – звіру, птиці. Тут заклали поселення й назвали Житомир.

Легенда друга: За місцевою легендою, яку записав історик ХІХ століття, священик Микола Трипольський, місто започатковано близько 884 року, і свою назву одержало від імені руського дружинника київських князів Аскольда та Діра – Житоми́ра, що нібито відмовився служити Олегу, сховався в лісах і оселився на високій скелі при злитті рік Кам’янки й Тетерева. Згодом над глибоким (близько 30 метрів) урвищем над Кам’янкою збудували дерев’яний замок (зараз на Замковій горі, у цьому місці розташований філіал обласного архіву).

Легенда третя: Відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик доводив, що древнє городище – майбутній Житомир – виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста – мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла від важливої в цьому краї культури – жита, що культивується тут із незапам’ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів».

Можливо також, що Житомир – це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя. У Житомирі, як і на всій древлянській землі в 945 році спалахнуло повстання, яке описане в Іпатіївському літописі. Незабаром після цього древлянські землі остаточно ввійшли до складу володінь Київської Русі. Перша літописна згадка про Житомир відноситься до 1240 року, у зв’язку з походом на захід війська Батия, після розгрому Києва. Житомир під час монголо-татарського нашестя було цілком розорено й зруйновано. Житомир страждав від татар ще кілька разів, до XVII століття.